УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА » 18 листопада 2016, 13:41

Чугуїв.jpg
Чугуївщина – овіяний легендами край. Проносилися над цими рівнинами суворі вітри історії, лишаючи в живій пам’яті поколінь події сивої давнини. Про дужі слов’янські племена, славнозвісне місто Шарукань, що згадується в “Слові о полку Ігоревім”. І про Дике поле та запустіння родючої землі на кілька століть після нищівних монголо-татарських набігів.
Відродження життя в цій місцевості пов’язане з козаками, які в ХVІІ ст. почали будувати укріплення, серед яких одним з перших був Чугуїв. Датою заснування Чугуєва вважається 1635р., коли після кровопролитної битви з поляками оселився тут загін козаків на чолі з гетьманом Яковом Остряницею і збудував фортецю для захисту південних кордонів Московської держави. Окремі землі було роздано під слободи служивим козакам, сотникам, дітям боярським, які й заснували Малинівку, Кочеток, Покровку, Кам’яну Яругу.
На південній околиці селища Малинівка досі збереглася Гостра могила, де поховано славного козацького гетьмана. Перше військове з'єднання, яке дислокувалося в “слободі Малиновій”, за наказом імператриці Катерини П носило форму з малиновим кольором лампасів і кашкетів. Відома спроба закріпачення малинівців та їх непокірність. Дізнавшись про навислу над ними загрозу кріпацтва, козаки вирушили до Санкт-Петербургу. Сотні озброєних вояків домоглися прийому цариці й висловили їй свої резони. Катерині довелося скасувати свій указ.
Якщо дивитися з гори в Чугуєві в сторону селища Кочеток, то розрізані глибоким яром верхівки дерев нагадують голову й хвіст півня. Розповідають, ніби на правому березі Донця в лісах жив біженець з Наддніпрянщини Кочет. Він зі своїми товаришами-розбійниками нападав на баржі, які пливли річкою, та грабував багатих купців, що везли крам на продаж. Можливо, цей народний герой і дав назву Кочетку.
З 1817 по 1857 рік землі Чугуївського району входили до Слобідсько-українських військових поселень. Мешканці Покровського, Базаліївки, Великої Бабки, Кам'яної Яруги, Тетлеги, Зарожного, Гракового та інших сіл були записані у військові поселенці. Село Коробочкине було центром волості Чугуївського округу, і тут знаходилася волосна управа, збудована за єдиним «зразковим» проектом. Цей будинок зберігся до сьогоднішнього дня.
Крім військової служби, населення нашого краю займалося землеробством, скотарством, бортництвом, садівництвом. На щедрій чугуївській землі хазяйнували справжні умільці. На п’яти тисячах десятин було закладено «государев виноградний сад». Поряд з містом Чугуєвом розкинулися великі шовковичні плантації. В Москву везли звідси мед і віск з державних посік. На місці селища Печеніги існували мисливські угіддя – “государеві лови”, де водилися олені, козулі, дикі кабани, ведмеді. У Москві й Петербурзі користувалися попитом такі вироби чугуївських майстрів як фаетони, коляски, дрожки.
З початку ХХ століття на Чугуївщині почала розвиватися промисловість. Працювали салотопний, шкіряний, горілчаний, пивоварний заводи, водяний і кілька парових вітряків, пізніше з’явилися паркетна фабрика й лісопилка, колісно-механічний завод.
http://chuguevrda.gov.ua/chugujivskij-rajon/istorichna-dovidka
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 193
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 19 раз.
Подякували: 43 раз.

Re: ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення Ярина » 11 травня 2017, 18:48

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 52
З нами з: 15 серпня 2016, 11:25
Подякував (-ла): 91 раз.
Подякували: 116 раз.
Стать: Чоловік

Re: ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення An64 » 05 серпня 2017, 09:09

173 года тому назад в Чугуеве родился Илья Ефимович Репин, на мой взгляд - художник, картины которого можно рассматривать бесконечно...
Вот здесь интересное генеалогическое исследование рода Ильи Ефимовича по отцовской и материнской http://webcache.googleusercontent.com/s ... clnk&gl=ru

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА » 20 грудня 2017, 13:10

Чугуївці початку ХХ століття http://ukrgenealogy.com.ua/viewtopic.php?f=274&t=2624#p10215
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА » 21 грудня 2017, 21:59

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Чугуїв — місто районного підпорядкування, адміністративний, господарський центр Чугуївського району, шосте за кількістю населення місто області. Розташований Чугуїв на обох берегах р. Сіверського Дінця, біля впадіння у нього річки Чугівки, на автотрасі Харків — Ростов-на-Дону. Через місто проходить залізнична магістраль Харків — Куп’янськ. Віддаль до Харкова залізницею — 56 км, автотрасою — 39 км. Населення 23 тис. чоловік.

Місто Чугуїв дістало назву від Чугуївського городища. Назва ця, напевне, походить від татарського слова «чуга», що означає вузький каптан з короткими рукавами. Територія теперішнього Чугуєва і звалася Чугою, що означало — тут живуть люди, які носять чугу.

Початок заселення чугуївських земель сягає в глибоку давнину. Про це свідчать численні археологічні знахідки на території міста. Тут виявлено 3 поселення періоду бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), скіфське поселення та городище (V— IV століття до н. е.), поселення раннєслов’янського часу (II—VI століття н. е.) та городище періоду Київської Русі.

Місцевість, де на початку XVII століття було засноване місто Чугуїв, до XIII століття належала древньоруським князівствам — Переяславському та Чернігівському. В московських документах XVI століття згадується Чугуївське городище, як «пам’ятка міста, що існувало ще до монгольського спустошення Росії». А в указі російського царя від 1647 року зазначається, що «Чугуївські землі та різні угіддя споконвіку нашої Московської держави».

В першій половині XIII століття Чугуївська земля під час навали татаро-монгольських орд була спустошена і стала частиною «дикого поля» — величезного краю, що перетворився у пасовиська для табунів кочівників. Ця місцевість відзначалась м’яким кліматом, повноводними, багатими на рибу річками, чудовими пасовищами, великою кількістю степових звірів і дичини. Зокрема, гагар і лебедів тут було так багато, що це відбилося навіть на місцевих назвах (село Леб’яже та місто Лебедин). Російський історик М. М. Карамзін називав ці багаті землі «країною Лебідь». Землі ці, за його словами, простягалися від Чугуєва до Сум. Згодом ця місцевість почала швидко заселятись і ввійшла до складу Російської держави.

У книзі «Материалы для статистики Российской империи» вказується: «За царювання Івана Грозного засновано на правому боці Дінця, в 120 верстах від Бєлгорода, Чугуїв».

У першій половині XVII століття на Чугуївських землях з’являються українці, або, як їх називають у московських указах,— «черкаси». Вони переселялися сюди, шукаючи захисту від гніту і сваволі польських панів.

У 1638 році до Бєлгорода прибув загін українських повстанців у кількості 865 чоловік на чолі з гетьманом Яковом Острянином. Вони звернулися до російського царя з проханням прийняти їх у російське підданство, зазначивши, що більше не в силі зносити «жорстокі гоніння і смертельні вбивства від папежан». Незабаром сюди прибуло ще 83 чоловіки. Кількість переселенців зростала. Уряд, прийнявши їх у підданство, наказав бєлгородському воєводі оселити прибулих на Чугуївському городищі і дати з казни допомогу хлібом, насінням для весняного посіву, матеріалами для будівництва житлових приміщень, дворів і спорудження фортеці. В розпорядження поселенців було передано землі, ліси і води навколо Чугуєва. За це вони мусили спорудити фортецю і нести сторожову службу.

Черкаси, які прийшли сюди з жінками та дітьми, були задоволені новим місцем проживання, бо «Чугуїв-городище міцно стоїть і взимку в тих місцях теплота буває». Разом з ними прийшли служилі люди з Бєлгорода на чолі з дворянином Максимом Ладиженським, що став чугуївським воєводою. У відписках Ладиженського за 1638—1639 рр. сказано про побудову фортеці, острогу та про заселення міста. Як свідчить випис із Розрядного приказу, Ладиженського за побудову міста Чугуєва було нагороджено.

Чугуїв згадується у «Писцовой книге стольника и воеводы князя Якова Волконского» (1639 рік). За даними цієї книги, служилих людей у Чугуєві було: боярських дітей — 140, станичних голів та їздців — 50, козаків — 300, стрільців московських — 200, різногородців — 200, пушкарів — 30, воротників — 6, ковалів — 2, теслярів — 1, а всього — 929 чоловік.

Хоч поселенцям і допоміг російський уряд, все ж вони зазнавали на перших порах значних труднощів. У них було обмаль худоби й реманенту, одягу, бо багато хто з них прийшов до Чугуєва в одній лише подертій одежині. їм доводилося щодня бути при зброї, щоб захищати свої двори від частих нападів татар. До того ж царський воєвода привласнював частину грошей, що видавалися за службу українцям і російським служилим людям, поводився з ними надзвичайно грубо. Зазнавали переселенці утисків і від самого гетьмана Острянина, який їх «зобидив і скривдив». У своїй чолобитній від 1639 року чугуївці писали, що багато з них останню зброю «через бідність проїли». Далі говорилося, що поселенці «острог і шість башт побудували, а трьох башт побудувати та рів копати не спроможні, бо люди без хліба».

У таких умовах переселенці, незадоволені своїм гетьманом, 26 квітня 1641 року повстали, убили Острянина і, залишивши Чугуїв, повернулися на Полтавщину.

Покинуте українцями місто російський уряд негайно заселив служилими людьми з Бєлгорода, Курська та Оскола. Всього сюди приїхали понад 400 чол. дворян, стрільців та козаків. Частина з них була послана на тимчасову службу, а частина — на постійне проживання.

Пізніше українці знову прийшли на чугуївські землі. Остаточно вони осіли тут у 1651 році. В документах за 1654 рік зустрічаються згадки про 300 українських козаків, які ходили із Чугуєва разом з донськими козаками проти татар та турків.

У 1696 році за наказом Петра І до Чугуєва були переселені калмики. 1500 калмиків оселилися у слободі Осиновій і заснували с. Калмицьке. Пізніше сюди, «як приписних робітників і селян», привозили прусаків, яких брали в полон чугуївські козаки під час Семилітньої війни 1756—63 рр. Згодом тут оселили засланців та каторжан. Чугуївців називали тоді «зведенцями» — людьми, зведеними з різних місць. Цим поясцюється різноманітність національного складу населення міста.

Чугуївська фортеця, яку збудували поселенці, мала надзвичайно велике значення для безпеки краю. Ця одна з найстародавніших на Слобідській Україні фортець мала укріплений вал, оточений глибоким ровом. У фортеці було споруджено тайники для зберігання води і таємні з цегляними склепіннями ходи до Дінця для постачання водою під час облоги. Козаки пильно стежили за степом і стійко захищали себе і осілих неподалік українських слобожан від нападів татар.

Землі, відведені чугуївцям, були поділені на ділянки за службовими розрядами. Родючі, багаті на ліси та сіножаті, вони, як і раніше, приваблювали переселенців. У XVII столітті кріпаки тікали сюди групами.

На благодатних землях Чугуєва у 1662 році було закладено «Государів виноградний сад». Цей сад привертав особливу увагу Петра І. Він наказав привезти до Чугуєва кращі сорти плодових дерев, які тільки знайдуться в Києві та інших місцях Російської землі. Для догляду за садом виписувалися ченці-садівники з Києва, а також люди з Острогозька. Чугуївський сад був одним з найбільших на Україні. Виноград займав понад 5 тис. десятин.

У середині XVII століття в Чугуєві почали влаштовуватися ярмарки. Місто набирає все більшого значення, стає ремісничим і торговельним центром Слобідської України. Цьому сприяв і давній водний шлях з Азова до Бєлгорода, що проходив спочатку по Дону, а потім через Чугуїв по Сіверському Дінцю. На початку XVIII століття в Чугуєві були скляні заводи. Так, у відписці Андрія Шидловського Петру І йдеться про закупку в Чугуєві 40 тис. листів скла.

У 1732 році було проведено перепис жителів слобідських полків і покладено початок запису козаків «у стан володільницьких підданих», тобто кріпаків. За даними перепису 1783 року в Чугуєві було 826 кріпаків.

Переведення жителів з воєнного стану у кріпацький викликало загострення класової боротьби. Чугуївці неодноразово виступали проти феодального гніту. Вони активно підтримали селянське повстання під керівництвом Степана Разіна (1670—71 рр.), брали участь у селянсько-козацькому русі, який очолив Дзиковський.

Восени 1670 року в Чугуєві палахкотіло полум’я повстання г. Його жителі розправлялися з царськими воєводами, боярами і чиновниками. Вони видали Дзиковському свого наказного отамана Семена Мілкова, який мав очолити каральні загони, перетворивши Чугуїв на опорний пункт боротьби з повстанням. Проти чугуївців були кинуті значні сили «копейщиков», рейтарів та інших ратних людей на чолі з бєлгородським воєводою.

У перших числах листопада 1670 року повстання було придушене. Війська жорстоко розправилися з повстанцями, особливо керівниками та їхніми родинами.

Коли розпочалося повстання під проводом Кіндрата Булавіна (1707—1708 рр.), чугуївці знову піднялися на боротьбу. Вони «…разом з харків’янами, зміївцями та іншими, покинувши домівки свої з жонами й дітьми, а інші, лишивши жон, пішли на Дон, щоб битися в загонах Булавіна».

З 1817 і до 1857 року Чугуїв був центром округу військових поселень, які створювалися жорстоким сатрапом царя Олександра І, військовим міністром Аракчеєвим. Усі чугуївці були записані в стан військових поселенців; вони розподілялися по ротах, а їхні діти, починаючи з 8-річного віку, складали батальйони кантоністів. Отже, до кріпосницького гніту додалася ще військова муштра, з її страхітливою палочною дисципліною, що перетворювала життя поселенців на справжню каторгу. Кожен їх крок регламентувався — без дозволу начальства вони не могли піти з дому, побудувати хату, одружитися тощо. У військовому поселенні були часті випадки самогубства. Чугуївські селяни писали цареві: «Добав нам податків, бери з кожного дому по сину на службу, відбери у нас все і виведи нас у степ; ми охочіше погодимось, у нас є руки, ми й там візьмемось до роботи й там будемо жити щасливо, але не займай нашої одежі, звичаїв батьків наших, не роби всіх нас солдатами».

Не знісши дикої сваволі кріпосників, волелюбні чугуївці у червні 1819 року повстали. До них приєдналися поселенці Вовчанська, Змієва, Базаліївки, Тракового, Печеніг та інших місць. У повстанні активну участь брали і жінки. Повстанці присяглися стояти, доки не буде ліквідовано військові поселення.

Для придушення повстання в Чугуїв були викликані війська. Декабрист М. І. Тургенев у книжці «Россия и русские» розповідає: «Матері кидали своїх малолітніх дітей під ноги коней кавалерії, посланої для втихомирення, волаючи, що краще для них бути роздавленими, ніж знову попасти в рабство». Розправою над повстанцями керував сам Аракчеев. За його наказом по Чугуївському і Таганрозькому полках 2 тис. чоловік було заарештовано, з них 275 військовий суд засудив до страти, 235 — до заслання в Оренбурзьку фортецю. Аракчеев лицемірно замінив смертну кару биттям шпіцрутенами. У Чугуєві було влаштовано криваве пороття. «Найзліших», як писав Аракчеев, на очах у всіх карали шпіцрутенами, причому цієї кари не минули й жінки. Кожен мав одержати 12 тис. ударів, пройшовши 24 рази «крізь стрій 500 солдатів».

Розправа над повсталими тривала 10 днів. Усього за цей час було покарано шпіцрутенами понад 300 чоловік. Жахлива була ця картина. Повстанців зігнали на чугуївський плац, Аракчеев стояв на підвищенні біля палацу для царських осіб і, ставлячи приречених на коліна, запитував, чи хочуть вони військове поселення. «Не можемо,— відповідали чугуївці,— не можемо погодитись». Тоді починали кару. І. Ю. Ренін, який пізніше був свідком покарання шпіцрутенами, так описав бачену ним криваву картину:

«Прив’язану за руки до рушниці жертву протягували між шпалерами солдатів, вишикуваних обличчям один до одного. Солдати з розмаху били по оголеній спині гнучкою лозиною. Після тисячі ударів людське м’ясо відскакувало від шпіцрутенів, падало на землю. Оголялися від м’язів світлі кістки ребер і лопаток. Жертву, яку звіряче вбивали, доношували вже на руках до повної кількості ударів, призначених начальником. Жахливим було потемніле обличчя — майже мертвяк. Очі заплющені і лише слабкий стогін ледь чутно».

Зберігся список повсталих Чугуївського і Таганрозького полків, які 28 серпня 1819 року були покарані різками. Аракчеев проти 25-ти прізвищ власноручно написав: «помер». Серед ватажків повстання, запоротих на смерть, чугуївці: унтер-офіцери Іван Соколов, Яків Колесников, Тимофій Губін, Іван Башкатов; козаки Яків Ламанов, Федір Жихарев, Яків Бочаров; рядові Василь Лизогубов, Олександр Пастухов, Микита Губарев1 2. Вони мужньо зустріли катування і смерть, не схилили голови перед царським сатрапом. Аракчеев писав цареві: «Це покарання не вплинуло на решту заарештованих, які були при цьому, хоч воно було суворим і зразковим».

О. С. Пушкін відгукнувся на жорстоку розправу Аракчеева над чугуївцями епіграмою, в якій закликав до справедливої помсти кату:

«В столице он — капрал, в Чугуєве — Нерон:

Кинжала Зандова везде достоин он».

Військове поселення, яке проіснувало в Чугуєві до 1857 року, призвело до занепаду господарства і цілковитого зубожіння населення. Воно було ліквідоване царським урядом напередодні скасування кріпаччини.

Радо зустріли чугуївці звістку про ліквідацію поселень. Але становище їх не набагато поліпшилося. Експлуатація селян мала найгрубіші форми. До цього часу згадують старожили розповіді своїх батьків про знущання панів над селянами, особливо над жінками.

Тяжкого гніту зазнавали чугуївці і від церкви. У матеріалах архіву Курської духовної консисторії (справа про чугуївських розкольників) розповідається, як жорстоко переслідувало чугуївське духівництво іновірців: заковувало у кайдани і висилало до монастирів, де їх тримали у в’язницях до самої смерті.

Проте, незважаючи на жорстоку експлуатацію і утиски властей, чугуївці глибоко любили свій край, свою батьківщину, були справжніми патріотами. Чугуївський полк вважався одним з найкращих в російській, армії. Його солдати відзначалися стійкістю і відвагою. В армії їх називали «чугуевцами-удальцами». Полк створено за часів царя Олексія Михайловича, 1645 року. Набирали до нього солдатів тільки з сімей чугуївців. Вони були учасниками всіх воєн, які доводилося вести Росії починаючи з кримських походів Голіцина 1687 року. Чугуївці воювали під прапорами Петра І, Суворова, Кутузова, Багратіона. Вони брали активну участь у Вітчизняній війні 1812 року, у Кримській війні 1853—1856 років. У 1877—1878 рр. вони героїчно билися на Балканах за свободу і незалежність болгар та сербів. Під час першої світової війни чугуївці в складі 2-ї дивізії самовіддано билися у Франції, а 11-й уланський Чугуївський полк — на південно-західному фронті у складі 5-го кінного корпусу 11-ї армії. Багато чугуївців стали георгіївськими кавалерами. У 1917 році командуванню царської армії не вдалося повернути полк проти революції. У жовтні 1917 року чугуївці категорично відмовилися брати участь у каральних експедиціях. На загальних полкових зборах було прийнято резолюцію: «На втихомирення взагалі, і в район чужих частин зокрема, не ходити». У 1918 році в зв’язку із створенням Робітничо-Селянської Червоної Армії полк було розформовано.

Чугуїв був напіввійськовим містом. Крім полку, з другої половини XIX ст. тут розміщувалися юнкерське піхотне училище та військовий госпіталь. Однак основну кількість його населення становили селяни. Були тут і робітники. У 1880 році в місті діяли салотопний та шкіряний заводи, гуральня, які виробляли продукції на 94 300 карбованців.

Починаючи з 60-х років XIX ст. населення Чугуєва досить швидко зростає. Якщо в 1869 році тут було 8 тис. жителів, в 1901 — 13 тис., то в 1914 році — вже 16 тисяч. У 1865 році в Чугуєві було відкрито чоловіче двокласне міське училище і приватна школа для хлопчиків та дівчаток, трохи пізніше — лікарню на 5 ліжок, аптеку.

З кінця XIX століття, коли Чугуїв з’єднали залізницею з Харковом та Куп’янськом, в місті почала розвиватись промисловість. У 1904 році в Чугуєві стала до ладу паркетна фабрика Компанійця та лісопильня. Тут були також млини — водяний та кілька парових. 1915 року акціонерне товариство Борковських організувало колісномеханічний завод, де працювало 1500 робітників.

Життя трудівників було дуже тяжким. До 12-годинного робочого дня, величезних штрафів, які забирали більшу частину і без того мізерної зарплати, поганих житлових умов додавалося цілковите політичне безправ’я і національне гноблення.

Дуже важким було і становище селян, яких жорстоко експлуатували поміщики та куркулі. У межах міських земель селянські наділи, як правило, не перевищували десятини на родину. Кращі землі в долині Дінця належали багатіям. Селяни повинні були брати наділи в степу, за 30—40 км від міста. Безкінні за безцінь здавали цю землю в оренду.

Починаючи з 70-х років XIX століття серед чугуївців посилюються революційні настрої. На їх розвиток впливало перебування в Печенізькій каторжній в’язниці на Чугуївщині політичних засланців — відомих російських революціонерів Петра Алексеева, Василя Герасимова та ін. Чутка про них облетіла всю округу. На Чугуївщині таємно розповсюджувалася переписана від руки відома промова Петра Алексеева на судовому «процесі 50-ти» (1877 р.).

До цього ж періоду відноситься і діяльність народників у Чугуєві. В березні— квітні 1879 року тут проходили їхні збори, на яких по неділях та святкових днях бувало багато харківських студентів.

Наприкінці XIX — початку XX ст. в Чугуєві поширюються соціал-демократичні ідеї. З 1902 року сюди завозиться чимало іскрівської літератури та прокламації Харківської організації РСДРП. Під час російсько-японської війни у місті поширювалися антивоєнні прокламації та інша більшовицька література.

Під час бурхливих подій 1905—1907 рр. трудящі Чугуєва не лишилися осторонь революційної боротьби, і травня 1905 року поблизу Чугуєва, у Малинівському лісі, відбулася маївка, де з доповіддю про міжнародне робітниче свято виступив робітник Бочерніков. Тут же читали нелегальну літературу, говорили про тяжке життя пролетарів. У листопаді 1905 року в Чугуєві повстав 201-й Лебединський полк, що свідчило про революціонізацію частин армії.

У 1905 і 1906 роках на Чугуївщині відбулися масові виступи селян проти поміщиків. Революційні виступи тривали і влітку та восени 1907 року. Чугуївці палили поміщицькі маєтки і куркульські господарства. Селянські заворушення в місті та окрузі не припинялися до кінця 1917 року.

Особливо активну участь у революційній боротьбі брали робітники заводу Борковського. Серед них було чимало колишніх робітників Харківського паровозного, Путіловського і Сормовського заводів. У 1917 році робітники цього підприємства очолювали революційну боротьбу трудящих міста. 27 лютого 1917 року, коли до Чугуєва дійшла звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, на привокзальній площі відбувся багатолюдний мітинг. Робітники прийшли з червоними прапорами. їх промовець заявив: «Товариші, самодержавству кінець, распутинщині крах… Закликаємо підтримувати вимогу: геть війну грабіжницьку! Миру! 8-годинний робочий день трудящим!» Потім демонстранти, співаючи революційних пісень, вирушили в місто.

У 1917 році на заводі Борковського оформилася більшовицька організація. Одним з її засновників був колишній політв’язень Георгій Камінський, член партії з 1912 року. Почала роботу Чугуївська Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів. З робітників заводу була створена міліція. У місті проходили великі революційні маніфестації робітників, солдатів та селян. 14 червня 1917 року відбулися збори робітників заводу, на яких були присутні понад 1000 чоловік. Збори заслухали доповідь представника Харківського комітету РСДРП(б) про поточний момент і ухвалили резолюцію, в якій говорилося: «Ми бачимо лише єдиний вихід із становища, що склалося,— це перехід всієї влади до Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і встановлення справжнього контролю над фабриками, заводами, банками і таке інше».

Чугуївське юнкерське училище, яке перебувало під впливом есерів та меншовиків, намагалося залучити на свою сторону і робітників. Так, юнкери в повному складі з портретом Керенського вирушили до заводу Борковського. Робітники дали їм рішучу відсіч. Вони заявили: «Нам не по дорозі з юнкерами, наш вождь Ленін, а не Керенський». У серпні 1917 року під час корніловського заколоту юнкери роблять спробу виступити проти революційного Харкова, але чугуївські робітники під керівництвом більшовиків поклали край цій спробі. У серпні переобирається Чугуївська Рада, керівництво якою повністю переходить до більшовиків. До її складу входять Г. Камінський (голова), Данилюк (заступник голови), Хорєв, О. Рижков, Ф. Зозуля, А. Прохватілов, П. Черников (члени Ради).

Третього жовтня представник Чугуївської організації РСДРП(б) робітник заводу Борковського В. Ф. Татаринов, який взяв активну участь у роботі конференції харківських більшовиків, доповідав про становище у Чугуєві. Восени 1917 року на виборах до Установчих зборів у місті перемагають більшовики. За їхнього кандидата — В. Ф. Татаринова чугуївці подали 964 голоси, тоді як за есерівського кандидата було подано 411, а за меншовицького — 62.

26 жовтня до Чугуєва дійшла звістка про Жовтневе збройне повстання в Петрограді, про перехід влади до Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. с Меншовики та есери Харкова, які створили «Комітет порятунку революції», що підтримував Керенського, спиралися на юнкерів Чугуївського військового училища як на реальну військову силу. До Чугуєва приїздять правий есер Лебедев, кадет Кузнецов, меншовики Піддубний та Плакса-Заварзів. Вони організують контрреволюційний заколот юнкерів. Юнкери арештували голову Чугуївської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, роззброїли міліцію, встановили у місті військову владу. Юнкери збиралися йти походом на Харків, а потім — на Москву для боротьби з повсталими московськими робітниками та солдатами. Більшовики Харкова та Чугуєва вжили всіх заходів до ліквідації контрреволюційного заколоту.

12 грудня до Харкова прибув В. А. Антонов-Овсієнко, народний комісар по боротьбі з контрреволюцією і командуючий збройними силами на півдні Росії. Радянський уряд доручив йому організувати боротьбу проти військ Каледіна, що наступали з Дону, та контрреволюційних заколотів на місцях. Чугуївські більшовики встановили зв’язок із штабом Антонова-Овсієнка і одночасно готували робітників заводу Борковського до розгрому юнкерів. Операція по роззброєнню заколотників провадилася штабом Антонова-Овсієнка. Було створено зведений загін, куди увійшли рота революційних солдатів Харкова, загін балтійських моряків на чолі з Н. А. Ховріним та А. Г. Желєзняковим і червоногвардійці — робітники харківського заводу «ВЭК» та чугуївського заводу Борковського.

15 грудня 1917 року до Чугуєва прибув із Харкова великий військовий ешелон. Він складався з двох бронеплощадок, платформи з батареєю 3-дюймових гармат і вагонів з революційними солдатами та робітниками. На станції ешелон зустріли робітники заводу Борковського. Взявши контроль над вокзалом, командування зведеного загону розпочало переговори з міською думою про здачу Чугуєва. Проте викликаний у думу начальник юнкерського училища генерал Вразький відхилив цю пропозицію. Довго не могли дійти згоди. Пізно вночі в розпалі суперечок до залу думи з’явилися обвішані гранатами три матроси на чолі з А. Желєзняковим. Від імені революційних військ вони поставили ультиматум про здачу міста. Після незначного опору найреакційніших членів думи генерал Вразький заявив про прийняття ультиматуму. Загони робітників, матросів та солдатів оточили приміщення училища. О другій годині ночі більшість юнкерів склала зброю. Один батальйон не здався і пішов Печенізькою дорогою на станцію Шипувате, а звідти — на Дон до Каледіна.

Вранці із складів юнкерського училища було вивезено до Харкова 1500 гвинтівок, 15 кулеметів, 1000 револьверів системи «Кольт» та багато обмундирування.

Після ліквідації заколоту охорону міста було доручено червоногвардійському загону чугуївських робітників. Поновила свою діяльність Чугуївська Рада. Міська дума, яка складалася з купців та торговців, була розпущена.

16 грудня відбулося засідання Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, на якому було створено міський ревком на чолі з Г. Камінським. До складу ревкому входили більшовики: І. Ламанов, П. Юдін, О. Рижков, А. Прядко, О. Стаховський, Ф. Перковський. Рада призначила також комісарів Чугуєва, які відали окремими галузями господарства міста.

Налагоджувати нове життя чугуївським більшовикам доводилося в боротьбі з контрреволюцією. На початку січня 1918 року було сформовано два добре озброєні червоногвардій-ські загони чисельністю понад 100 чол., підпорядковані штабу Антонова-Овсієнка. Командирами загонів були: А. Безрідний та М. Дженєєв, комісаром — Д. Сичов. Серед червоногвардійців виділялися своєю активністю А. Серенко, М. Іванов, 3. Костенко, К. Сліпченко, медична сестра Ж. Кліщевська.

5 січня 1918 року із штабу Антонова-Овсієнка до Чугуєва прибув комісар по боротьбі з контрреволюцією Ахчієв. Очолені ним червоногвардійці провадили роботу по вилученню у населення зброї, викоріненню спекуляції, припиненню розбоїв та саботажу. Багато зусиль було докладено, щоб роззброїти білокозацькі ешелони, які йшли через Чугуїв на Дон.

Чугуївський комітет РСДРП(б) провів 17 лютого 1918 року багатолюдний мітинг, на якому було одностайно прийнято резолюцію про повну підтримку Ради Народних Комісарів РРФСР, Народного Секретаріату Української Радянської Соціалістичної Республіки і партії більшовиків, вся діяльність яких спрямована на захист інтересів трудящих. В резолюції говорилося, що чугуївці не довіряють партіям есерів, меншовиків-оборонців, кадетів і т. п., які шкодять Радянській владі.

23 лютого 1918 року відбулося засідання Чугуївської Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. Обговоривши постанову Народного Секретаріату України про організацію Червоного козацтва (грудень 1917 р.), збори ухвалили перетворити червоногвардійські загони на регулярні підрозділи Червоної Армії. Було організовано комісію в складі О. Рижкова, В. Абуашвілі, П. Черникова, яка взяла на облік червоногвардійські загони і всі види зброї. В місті було створено кавалерійський ескадрон і 1-й Чугуївський соціалістичний батальйон, на чолі якого поставлено досвідченого фронтовика комуніста Рибіна. Червоноармійці швидко втихомирили місцевих контрреволюціонерів.

Активними борцями за утвердження влади Рад в Чугуєві у 1917—1918 рр. були робітники і солдати: росіяни — І. Ламанов, І. Вінников, О. Рижков, К. Ру-сін, А. Поєдінцев, В. Толстоп’ятов; українці — О. Стаховський, К. Корінець, Уманський; білоруси — Довгаль, А. Прядко; поляки — М. Данилюк, Г. Камін-ський, Ф. Перковський, В. Габінський; грузин В. Абуашвілі, вірмен С. Саратіков, єврей І. Ільїн, латиш А. Краукліс.

Будівництво нового життя в Чугуєві було перерване наступом німецьких окупантів та гайдамаків, які на початку березня 1918 року захопили ряд міст України і просувалися до Харкова та Донбасу. Назустріч ворогу виступили кавалерійський ескадрон і 1-й соціалістичний батальйон Чугуєва. Та сили були нерівні, і чугуївські загони змушені були відійти до Валуйок та Луганська, де влилися до регулярних частин Червоної Армії. 8 квітня 1918 року кайзерівські війська зайняли місто. Чугуївська буржуазія і духівництво зустріли їх хлібом-сіллю. У місті було встановлено кривавий режим. Гайдамацькі нагайки гуляли по спинах робітників і селян. Окупанти конфісковували в населення хліб, худобу, коней і вивозили до Німеччини.

Підпільний комітет більшовиків очолив партизанську боротьбу проти окупантів та їх націоналістичних прихвоснів. У місті було організовано збройний загін із робітників заводу. До чугуївців приєдналися печенізькі, лебежанські, старосалтівські партизани. Значну роль у партизанський боротьбі відіграли матрос І. М. Вінников та надісланий губпарткомом до Чугуєва більшовик І. Л. Ільїн.

1 травня 1918 року робітники окупованого Чугуєва організували велику революційну демонстрацію. В середині 1918 року вся Чугуївщина була охоплена повстаннями проти гетьманців та окупантів.

Листопадова революція в 1918 році в Німеччині і могутній визвольний рух українського народу покінчили з німецьким окупаційним режимом на Україні.

20 грудня партизанський загін вигнав з Чугуєва націоналістів.

2 січня 1919 року в місті було створено ревком, головою якого став А. М. Прядко. Одночасно організовано військову комендатуру, яку очолив матрос І. М. Вінников. Ревком створює народну міліцію, формує військові частини, готує і 8 січня проводить вибори до Ради робітничих і селянських депутатів.

Встановленню нормального життя в місті та окрузі перешкоджав бандитизм. 31 грудня силами бійців воєнної комендатури Чугуєва була розбита банда Марусі.

Комендатура арештовувала контрреволюційні елементи.

18 січня 1919 року ревком передав свої повноваження виконкому Чугуївської Ради. Головою міськради було обрано керівника ревкому — комуніста А. Прядка, членами Ради — комуністів І. Вінникова, О. Стаховського, В. Бєлевцова, А. Краукліса. Воєнний відділ Ради очолив робітник І. Житенєв.

У місті створюються комуністичні осередки, профспілки, запроваджуються в життя декрети про відділення церкви від держави і школи від церкви; в розпорядження Ради перейшли маєтки поміщиків Десятова та Аркаса, млини, магазини.

На початку березня 1919 року до Чугуєва переводять велике військово-будівельне управління, а потім, за наказом В. І. Леніна, управління по меліорації при РНК РРФСР. Проте ці організації не змогли розгорнути роботу — до Чугуєва наближалися денікінці.

Коли стало відомо, що денікінці недалеко, у місті підвела голову контрреволюція. Чугуївська ЧК, де головою був А. Марцинкевич, енергійно знешкоджувала білогвардійські групи. У червні 1919 року Чугуїв стає укріпленим районом. За дорученням Артема та Ю. Сабліна комуніст І. Ламанов формує в селі Печенігах добровольчий полк із чугуївців та жителів навколишніх сіл. У місті формується 5-й Чугуївський радянський кавалерійський полк, створюється 7-а бойова дільниця Харківської оборонної зони. Чугуїв було перетворено на опорний пункт боротьби з білогвардійськими полками Маркова та Дроздова. Захисники Чугуєва стримували наступ денікінців до 22 червня, коли за наказом Радянського уряду України червоні війська залишили місто. При прориві через денікінське оточення в районі Золочева полк І. Ламанова завдав ворогу нищівного удару, захопивши 17 кулеметів, 6 гармат і великий обоз — понад 200 підвід.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА » 21 грудня 2017, 22:00

Частина ІІ
Захопивши місто, денікінці стали чинити криваву розправу над робітниками і родинами комуністів. Вішали, розстрілювали, закопували живими в землю. Білогвардійці запороли нагайками батька героя громадянської війни І. І. Ламанова.

Чугуївці розгорнули партизанську боротьбу, центрами якої стали села Тетлега, Зарожне, П’ятницьке. Денікінські карателі не насмілювалися поткнути туди носа.

Для керівництва партизанською боротьбою в районі Чугуєва було призначено комуніста — матроса Романенка, який став командиром зведеного партизанського загону. Чугуївські партизани громили денікінські частини також в селах Леб’яже, Рогань, Кам’яна Яруга. У жовтні 1919 року в районі Чугуєва почалося велике повстання. Щоб придушити його, білі змушені були перекинути з фронту військову частину.

В кінці жовтня, коли денікінці почали відступати з-під Орла та Курська, чугуївські партизани перестрівали їх на шляху до Харкова в районі Кам’яної Яруги і знищували окремі частини. У грудні 1919 року партизани з’єдналися у Старому Салтові з частинами 3-ї Латиської бригади і разом з ними визволили рідне місто. Під час боїв з денікінцями особливо відзначилися чугуївці І. І. Ламанов, А. І. Тишаєв, М. І. Бартавчук, С. П. Молчанов, М. О. Кривцун, А. Саліта та інші.

Одразу після визволення міста розпочинає роботу ревком. 25 грудня 1919 року до його складу було обрано Буянтова, Петерсона, Саратикова та інших.

У січні 1920 року було створено Чугуївський повіт. Він об’єднав Зароженську, Волохів’ярську, Бурлуцьку, Введенську, Коробчанську, Чугуївську та Лебежанську волості. 21 квітня 1920 року в Чугуєві відбувся І повітовий з’їзд Рад. На ньому було обрано повітовий виконком, переважна більшість членів якого складалася з робітників-комуністів. Трудящі Чугуєва розгорнули боротьбу з розрухою. У повіті протягом квітня 1920 року було проведено 8 суботників, в яких взяло участь 1520 чоловік.

Самовіддано боролася за зміцнення Радянської влади чугуївська молодь. Створюється міська комсомольська організація, у якій на 15 червня 1920 року було 60 членів. У повіті створюються комітети незаможних селян. До Чугуївського комнезаму, який був організований 2 серпня 1920 року, ввійшло 80 безземельних та 70 малоземельних селян.

Налагоджувалося культурне життя міста. У липні 1920 року в Чугуєві почали працювати волосна школа, де навчалося 140 дітей, дві трудові школи другого ступеня, в яких набували знань 675 дітей, і вища початкова школа на 40 чоловік. Було відкрито дитячий садок на 77 місць.

Поліпшувалося медичне обслуговування населення, велася боротьба з епідеміями.

Але широко розгорнути відбудову господарства заважали голод, розруха, бандитизм. У повіті розбійничали куркульські банди Каменюки, Чередниченка, Кочубея, Фетисова. У травні 1920 року есери вчинили заколот у Новій та Старій Покровці. До них приєдналися куркулі з деяких інших сіл. Заколот було ліквідовано силами Чугуївського гарнізону та комсомольців.

Боротьба з бандитизмом тривала і в наступному році. Банди нападали на радянські установи в селах, жорстоко розправлялися з жителями.

Пособником бандитів було духовенство. При обшуку в Чугуївському жіночому монастирі на горищі і в трунах були знайдені розібрані кулемети, гвинтівки, золото.

Сотні чугуївців брали активну участь у боротьбі проти банд як на території свого, так і сусідніх повітів. Відповідаючи на заклик партії: «Незаможнику, на куркульського коня, проти куркуля і бандита!»,— комнезам Чугуївського повіту почав організовувати з незаможників кінні й піші загони.

Чугуївський ескадрон на чолі з Башкатовим та Савченком знищив на околицях міста куркульську банду Кочубея, виїжджав для боротьби з бандитами до Ізюма, Балаклії, Змієва, у Полтавську та Київську губернії. Наприкінці 1921 року з політичним бандитизмом у Чугуївському повіті було покінчено. Цьому значною мірою сприяли рішення X з’їзду партії про перехід до нової економічної політики. Ці рішення були беззастережно схвалені трудящими Чугуєва. У постанові Чугуївського волосного з’їзду КНС від 12 січня 1922 року зазначалося: «Чугуївський волосний з’їзд комнезамів вітає нову економічну політику і Радянську владу, а тому всі, як один, готові стати на боротьбу з розрухою і взяти участь у роботі з волвиконкомами та сільрадами, в роботі по продовольчому та гужподатку, по самооподаткуванню і збору по два фунти для голодуючих Поволжя» х.

У місті створюється комісія допомоги голодуючим Поволжя, проходить кампанія по вилученню церковних цінностей на користь голодуючих. Особлива увага приділялася дитячим будинкам, де виховувалися діти з Поволжя. У травні 1922 року було проведено тиждень допомоги голодуючій дитині. У цій кампанії брали участь майже всі організації та установи міста і повіту. Була посилена робота по патронуванню дітей.

Партійна організація зміцнює військові частини гарнізону і роту ЧОП (частина особливого призначення), керує роботою по розміщенню внутрішньої хлібної позики в місті, налагоджує роботу серед жінок та молоді.

В 1921 році на допомогу селянським господарствам була створена сільгоспспілка, яка здійснювала торговельні, кредитні та заготовчі операції. Сільгоспспілка закупила машини та інвентар на 21 тис. крб. золотом, організувала механічні майстерні для їх ремонту. Машини видавалися селянам у кредит.

З 1923 року Чугуїв стає центром однойменного району.

Тяжким ударом для чугуївців, як і для трудящих всієї країни, була смерть В. І. Леніна. 22 січня 1924 року в Чугуєві відбулися загальноміські відкриті партійні збори, присвячені пам’яті В. І. Леніна. Виступаючи на них, трудящі клялися ще тісніше згуртуватися навколо Комуністичної партії і під її керівництвом продовжувати справу, розпочату Леніним.

Комуністи Чугуєва з великим піднесенням зустріли рішення XIV партійного з’їзду. Загальні збори парторганізації міста одноголосно схвалили резолюцію з’їзду про будівництво соціалізму в нашій країні.

У перші роки індустріалізації в Чугуєві було реконструйовано електростанцію, завод сільськогосподарських машин, два парові млини, три цегельні заводи, водопровід. Розгорнули діяльність сільськогосподарський кооперативний союз і міське споживче товариство.

В жовтні 1927 року Чугуївська районна парторганізація налічувала 486 членів та кандидатів у члени партії, включаючи й комуністів-військовослужбовців. Парторганізація приділяє особливу увагу прискоренню будівництва Чугуївської ДРЕС, яка на той час була однією з найбільших на Україні. В 1927 році на її спорудження було відпущено 24 млн. крб. Широко розгорнувся рух ударників праці. Зростають нові кадри спеціалістів. Радянські фахівці успішно заміняють на будівництві іноземних інженерів.

Незабаром електростанція дала струм — було пущено першу турбіну потужністю 15 тис. кіловат. Набутий чугуївськими будівельниками досвід пізніше було використано при спорудженні електростанцій Харкова і Донбасу.

У серпні 1928 року в межі Чугуєва включаються села Преображенське, Зачугівка та Осинівка.

В 1929 році в Чугуївському районі починається масова колективізація. Наступного року в місті було організовано перші три колгоспи: «6 років без Леніна», «Червоний флот» та «Паризька комуна». Чудовими організаторами колективних господарств показали себе комуністи та активісти з числа міських незаможників. Серед них слід відзначити Ф. Т. Зозулю, К. І. Балакірєва, К. О. Сліпченка, В. А. Таранова, Є. Б. Штарьову.

У 1933 році створюється Чугуївська МТС. Вона обслуговувала колгоспи району, готувала кадри механізаторів, допомагала зміцненню колективних господарств.

У передвоєнні роки чугуївські колгоспи виросли у великі господарства. Так, члени артілі «Червоний флот», які починали хазяйнувати майже на голому місці, побудували стайні, корівник, свинарник, вівчарню і багато інших господарських приміщень.

З 1938 року колгоспи «6 років без Леніна» і «Світанок» взялися вирощувати рис. У 1938 і 1939 роках вони знімали по 25 цнт рису з га.

Колгоспники і механізатори Чугуївського району неодноразово були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Так, в 1939 році у виставці взяли участь 23 чол. Серед них — бригадир-городник М. К. Нієлов, колгоспники П. В. Гордієнко і М. О. Клещева, трактористи Чугуївської МТС М. В. Піддубний та І. Г. Макашов, завідуючий вівцефермою І. І. Логвиненко. Учасниця Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—1940 років доярка М. П. Проскуріна одержала Велику золоту медаль.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 лютого 1939 року доярка Д. Ф. Дягилева і бригадир городників М. К. Нієлов були нагороджені медалями «За трудову доблесть».

Поліпшився добробут, зріс культурний рівень населення. Про це свідчать дані районного бюджету, який на 1939 рік порівняно з 1932 роком збільшився в 4,5 раза і становив 7 млн. 400 тис. карбованців.

У 1939 році в районі працювало 425 учителів, у школах навчалося 13 080 дітей. Кількасот юнаків і дівчат набували знань у лісному технікумі та медшколі. На народну освіту витрачалося 3 млн. 632 тис. крб.— в 3,6 раза більше, ніж у 1935 році; витрати на охорону здоров’я в цьому році порівняно з 1934 роком зросли в 5,5 раза, населення обслуговувало 62 лікарі і 140 чол. середнього медперсоналу. В Чугуєві було побудовано хлібозавод, кілька середніх шкіл, поліклініку, пологовий будинок, зразковий дитячий садок, Палац піонерів, будинок для престарілих.

В роки передвоєнних п’ятирічок чугуївці приділяли багато уваги питанням оборонно-масової роботи. В місті серйозно вивчалася військова справа, організовувалися курси медсестер, розвивався масовий спорт.

Звістка про розбійницький напад фашистських загарбників на нашу країну викликала гнів і обурення трудящих Чугуєва. Робітники одного із заводів заявили тоді: «Ми не боїмося війни і разом з 200-мільйонним народом відповімо на удар ворога потрійним ударом. Ми обіцяємо не покладаючи рук працювати на оборону нашої великої Батьківщини, і, якщо треба буде, без вагань, всі, як один, віддамо своє життя за щастя, за свободу, за соціалістичну Вітчизну».

У Чугуївський військовий комісаріат ішов потік добровольців, які прохали негайно відправити їх на фронт. Студенти-добровольці лісного технікуму дали клятву самовіддано боротися з ненависним ворогом, так, як це належить комсомольцям. Колгоспники і механізатори Чугуївської МТС зобов’язалися достроково закінчити збирання врожаю, щомісяця відраховувати одноденний заробіток для зміцнення оборонної могутності країни. Замість чоловіків, які пішли на фронт, до верстатів стали жінки. Населення міста, не шкодуючи сил, працювало на спорудженні оборонних укріплень.

29 жовтня 1941 року фашисти ціною великих втрат захопили Чугуїв. Гітлерівські загарбники встановили в місті режим кривавого терору. З перших же днів окупації почалися грабежі, розправи над активістами, членами партії та їх сім’ями. В січні 1942 року було страчено 37 чол., серед них 12 дітей. В яру на околиці Зачугівки гестапівці та їхні прислужники щоночі розстрілювали радянських громадян.

По-звірячому поводилися з населенням міста німецький військовий комендант Севере, окружний комендант сільгоспгрупи Мінкель та їх посібники — зрадники бургомістр Кузнецов і його помічник Ніколаєнко. Кривавими розправами керував генерал Пфефер, обер-лейтенант Геріх.

На початку 1943 року радянські війська розпочали бої за визволення Чугуєва. На його підступах було розгромлено відбірні гітлерівські війська.

Героїчно билися з ворогом воїни 62-ї гвардійської стрілецької дивізії і танкісти генерала П. С. Рибалка.

10 лютого місто було визволено, але ненадовго. Кровопролитні бої тривали весь березень 1943 року. Радянські воїни прославлених 25-ї і 38-ї дивізій самовіддано захищали місто, але їм довелося відступити.

Під час другої окупації Чугуєва фашисти продовжували знущання і розправи над радянськими людьми. Есесівці ножами умертвили близько 100 поранених радянських воїнів, спалили лікарню, де лежало багато наших солдатів і офіцерів.

30 березня 1943 року фашисти зігнали всіх працездатних чоловіків і оголосили їх військовополоненими. Тільки незначній частині вдалося сховатися в навколишніх селах. Щоб знайти їх, німці оголосили перереєстрацію паспортів мешканців Чугуєва. Коли люди зібралися, ворота збірного пункту зачинили. Всіх, хто опинився тут, погнали на вокзал, загнали як худобу у вагони і відправили до Німеччини.

За неповними даними, гітлерівці вивезли з міста у фашистську неволю 1310 чоловік. 20 радянських громадян було розстріляно за те, що відмовились їхати до Німеччини.

Але ворогу не вдалося зломити чугуївців. Багато жителів міста пішли в партизанські загони. В листопаді 1941 року чугуївський партизанський загін одержав подяку від командування радянськими військами за героїчну оборону села Неєлового. З грудня 1941 і до червня 1942 року в місті діяла партизанська розвідувальна група Нагорного в складі 42 чол. Вона виконувала спеціальне завдання штабу 30-ї армії. Ця група 6 грудня 1941 року зробила наліт на штаб німецької дивізії і знищила понад 70 німецьких солдатів і офіцерів.

У березні 1942 року партизани, пошкодивши телефонний зв’язок, перекрили шлях Кочеток — Тетлега; було підірвано автомашину з боєприпасами і знищено 15 гітлерівців. Партизани розгромили також фашистський гарнізон в Тетлезі, перебивши понад 30 загарбників. Ця операція передувала наступові частин Червоної Армії. Багато бійців з групи Нагорного ходили в розвідку в місця розташування гітлерівських військ і поверталися з цінними відомостями. В лавах народних месників безстрашно билися М. Гаркавий, Н. Крицин, А. Данильєв, С. Щербина, М. Бихтєєв. У боротьбі з окупантами смертю хоробрих загинули Т. Шевченко, партизани Н. Кузьмін, І. ПІведенко, Я. Черних, Ф. Гончаров. Справжній героїзм виявила партизанка-розвідниця 3. В. Сиромятникова. Протягом 1941—1942 рр. вона успішно виконувала воєнні завдання, кілька разів побувала у ворожому тилу. За відмінне виконання завдань 3. В. Сиромятникова відзначена урядовими нагородами.

11 серпня 1943 року частини 57-ї армії здійснили сміливий прорив у районі Дінця. Полки 41-ї гвардійської стрілецької дивізії рішучим ударом визволили Чугуїв, відкривши радянським військам шлях для наступу на Харків.

Хоробро билися воїни-чугуївці на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Вони захищали Ленінград, Москву, Київ, брали участь у битвах під Орлом, Воронежем, Бєлгородом та Курськом. Багато з них віддали життя у боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини. За неповними даними, близько 1,5 тис. солдатів і понад 360 офіцерів — жителів Чугуєва — загинули в боях з фашистами. Пам’ять про них свято шанують їхні земляки.

Не забудуть чугуївці і лікаря М. І. Кононенка, організатора і керівника антифашистського підпілля у Ебельсбахському госпіталі Хаммельсбурзького табору військовополонених. Мужній борець був закатований гестапівцями 7 жовтня 1944 року у концтаборі Маутхаузен.

Немало чугуївців здобуло заслужену славу. Першими Героями Радянського Союзу серед жителів Чугуєва стали В. П. Музикін та С. П. Алпєєв, які були удостоєні цього високого звання за подвиги в боях з білофіннами. Самовіддано боролися з німецькими окупантами Герої Радянського Союзу Я. М. Ачкасов, П. А. Па-нежда, В. Н. Балакін, А. І. Зінченко, В. П. Комендант, М. В. Мягкий, В. Н. Шандула, Н. Н. Кравцов, В. Г. Литвинов та ін. На Харківщині з десяти кавалерів ордена Слави половина — чугуївці.

Колишнє Чугуївське авіаційне училище по праву називали «Орлиним гніздом»; 67 його вихованців — Герої Радянського Союзу, 4 — двічі Герої Радянського Союзу. 11 льотчиків-чугуївців повторили подвиг капітана М. Ф. Гастелло. Це училище закінчив радянський ас — тричі Герой Радянського Союзу І. М. Кожедуб.

Минули чорні дні фашистської окупації. Жителі Чугуєва знову повернулися в рідне місто, яке було перетворене в суцільні руїни. Вщент було зруйновано вокзал, МТС, хлібозавод, лікарню, школи, театр. Майно і устаткування вивезено до Німеччини. Житлові будинки спалені. В Калугіно-Башкирівці (так називається східна частина міста) з 360 будинків лишилося 7. Загальні збитки, заподіяні Чугуєву, становили 1 млрд. 379 млн. крб.

З великим завзяттям чугуївці піднімали з руїн своє місто. На відбудові залізничної станції і колій працювало все доросле населення. Це дало змогу налагодити прямий рух поїздів на дільниці Куп’янськ — Харків через 7 днів після визволення Харкова. У грудні 1944 року було відбудовано основні агрегати ДРЕС. Самовіддано працювали чугуївці, зокрема старі кадрові робітники, що повернулися з фронту, на відбудові заводів міста.

Завдяки їх праці підприємства, що були зруйновані і спалені німецько-фашистськими загарбниками, були відбудовані.

Весною 1944 року знову стала до ладу МТС. Група старих робітників на чолі з старшим механіком Онищенком відремонтувала 29 тракторів. 30 тракторів МТС одержала із східних областей СРСР. У січні 1944 року МТС організувала курси для підготовки трактористів.

Вже весною того року МТС обслуговувала 37 колгоспів.

Відбудова колгоспів була найважчою справою. Колгоспники району залишилися без робочої і продуктивної худоби, транспорту, виробничих приміщень. Велику допомогу їм подали робітники чугуївських заводів та інших підприємств. Після закінчення робочого дня майже всі йшли працювати на колгоспні поля і ферми.

Завдяки допомозі трудівників міста колгоспи й радгоспи району вчасно впоралися з усіма сільськогосподарськими роботами 1944 року.

У 1944 році колгоспники Чугуївського району, які успішно піднімали свої господарства, внесли із особистих заощаджень на будівництво танкової колони «Колгоспник Харківщини» понад 3 млн. крб. А на 1 млн. 100 тис. зібраних грошей були збудовані літаки ескадрильї «Чугуївський колгоспник» х. 13 жовтня 1944 року делегація чугуївців передала ці машини льотчикам.

Великих успіхів у розвитку народного господарства, у зростанні добробуту й культури досягли трудящі Чугуєва в післявоєнний період. Протягом останніх 15 років у шість раз зріс обсяг валової продукції промислових підприємств міста. На базі механічних майстерень був створений завод тракторних деталей; він став постачати деталі підприємствам братніх республік Радянського Союзу. У велику меблеву фабрику було перебудовано другий обозний завод «Змичка». В місті споруджено новий залізничний вокзал. Набагато збільшився випуск продукції м’ясокомбінату Чугуєва. Комбінат забезпечує м’ясом Харків. Зараз у Чугуєві налічується 24 підприємства промисловості, транспорту і зв’язку.

Широко розгорнувся на підприємствах міста рух за комуністичну працю, що розпочався в 1959 році. Очолила цей рух чугуївська районна партійна організація, яка на 1964 рік становила 3360 комуністів. Раніше за всіх були удостоєні звання ударників комуністичної праці робітник м’ясокомбінату Герой Радянського Союзу П. Панежда і токар ремзаводу М. Зозуля. Першою звання колективу комуністичної праці завоювала бригада електриків ДЕС-2, яку очолює Віктор Козаков.

Серед передових виробничників міста — ударник комуністичної праці бетонник І. М. Власенко, який освоїв професію монтажника і газорізальника. Він виконує норми виробітку на 140—150 проц. За високі показники в роботі та активну участь у громадському житті його нагороджено значком «Відмінник будівництва». Ударник комуністичної праці машиніст В. С. Єлецький за 7 місяців 1964 року зекономив 20 тонн палива і 210 тис. кіловат годин електроенергії.

Успішно поєднуючи працю з навчанням, він закінчив технікум, здобув спеціальність технолога.

Самовідданою працею допомагають партії перетворювати в життя рішення XXII з’їзду КПРС комсомольці Чугуєва. У комсомольській організації міста на 1965 рік було 5700 юнаків та дівчат. Понад три тисячі членів ВЛКСМ працює в промисловості, 2700 — в сільському господарстві.

Комсомольці брали активну участь у спорудженні Печенізького водоймища і водопроводу Кочеток — Харків, в озелененні Чугуєва, а також селищ Есхар і Кочеток. Вони подали велдку допомогу підшефним колгоспам району і радгоспу «Есхар» у вирощуванні і збиранні овочів. У 1964 році чугуївські комсомольці обладнали агрохімічну лабораторію в колгоспі «Заповіт Ілліча», радгоспі «Есхар».

На заводі тракторних деталей 80 проц. робітників — молодь. Комсомольці заводу виступили ініціаторами боротьби за збереження сировини. За рахунок підвищення продуктивності праці було виготовлено 266 тис. тракторних вкладишів понад план.

Завдяки відмінній праці робітників і службовців промислові підприємства міста в 1965 році виконали план випуску валової продукції на 105,1 процента. Було вироблено понадпланової продукції на 2742 тис. карбованців.

Значних успіхів добилися трудівники колгоспів і радгоспів. За 1956—1957 рр. в зоні Чугуївської МТС урожай зернових становив 14,2 цнт з га; на 100 га сільськогосподарських угідь було одержано по 45,2 цнт м’яса, надоєно по 2476 кг молока від корови.

Добре налагоджене господарство радгоспу «Чугуївський», що розташований на території міста. Цей радгосп було створено 1 вересня 1964 року на базі колгоспу «Заповіт Ілліча». Господарство має близько 5 тис. га земельних угідь, з них 2220 га орної землі. Це овочево-молочне господарство, яке виробляє щорічно 46,5 цнт м’яса і 325 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Радгосп має 213 га під овочами і 50 га під садом. Крім того, вирощується понад 30 тис. цнт зерна.

У 1958 році за багаті врожаї і високу продуктивність тваринництва 54 працівники сільського господарства району нагороджено орденами та медалями Союзу РСР. Ордени Леніна одержали 5 чоловік, серед них доярка М. Г. Маковецька, яка надоїла за 8 місяців 1957 року по 3360 літрів молока на корову від групи з 15 корів; свинарка Д. А. Міхєєва, яка в 1957 році відгодувала 207 свиней (по 107 кг кожна). Свинарці П. Г. Макашовій, яка протягом тріох років одержувала по 25 поросят від кожної з. 18 свиноматок, було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. Голова міського колгоспу «Заповіт Ілліча» А. С. Коротких, бригадир цього ж колгоспу С. Н. Колесниченко, директор Чугуївської МТС В. І. Лапшин були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора, тракторист В. С. Щетинін — орденом «Знак Пошани».

Трудівники Чугуєва гаряче схвалили рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Робітники посилили шефську допомогу селянам, які наполегливо перетворюють ці рішення в життя.

і Величезні зміни сталися в місті за післявоєнні роки. Широко розгорнулося житлове будівництво, неухильно поліпшується благоустрій Чугуєва. Протягом цього часу у 6 раз зріс бюджет міста: в 1965 році він становив 1200 тис. крб. У 1964 році видатки на народну освіту зросли до 946 тис. крб. У місті працюють 2 середні, 5 восьмирічних шкіл, в т. ч. 2 школи-інтернати; крім того, є одна заочна середня школа робітничої молоді. Всі школи міста мають добре обладнані виробничі майстерні. Вихованням молоді займаються висококваліфіковані педагоги. Багато вчителів міста нагороджено значком «Відмінник народної освіти», а досвідченій учительці М. С. Гончаренко присвоєне звання Заслуженого вчителя школи Української РСР.

До війни в Чугуєві зовсім не було пасажирського транспорту. Нині до послуг жителів сучасний автотранспорт.

Добре налагоджено в Чугуєві медичне обслуговування трудящих. Порівняно з довоєнним часом у кілька разів зросли асигнування на охорону здоров’я чугуївців. У місті є лікарня на 360 ліжок, поліклініка. Населення обслуговують 78 лікарів та 367 чол. середнього медперсоналу.

Чугуїв має чудові природні умови для організації відпочинку і оздоровлення трудящих.

На мальовничих берегах Сіверського Дінця недалеко від міста споруджено будинки відпочинку, дитячі здравниці, спортивні табори. Поблизу Чугуєва створено державний лісовий заповідник з великим мисливським господарством.

У місті добре налагоджена спортивна робота. Чугуївські спортсмени у 1961— 1964 рр. зайняли перші місця по області з волейболу, баскетболу, важкої атлетики, боротьби, боксу. У змаганнях на першість області міська футбольна команда «Старт» двічі виходила переможцем, а в 1962 році здобула Кубок СРСР серед фізкультурних колективів.

Центром культурного життя Чугуєва став Будинок культури, що має зал для глядачів на 600 місць, спортивний зал і кімнати для роботи гуртків. Тут чугуївці завжди можуть подивитися хороший спектакль, послухати концерт чи лекцію, взяти участь у роботі гуртків художньої самодіяльності. У Чугуєві є також клуб на 418 місць, кінотеатри. Видатки на культурні потреби зросли в 1964 році до 50 тис. карбованців.

Неухильно підвищується добробут трудящих міста. Це яскраво ілюструється зростанням купівельної спроможності чугуївців. Продаж промтоварів у місті на 1966 рік збільшився порівняно з 1950 роком у 2,2 раза, культтоварів — у 8 разів, м’яса і м’ясопродуктів — в 2,3 раза, масла вершкового — в 1,7 раза, молока — в 3,7 раза.

У перспективах розвитку міста багато відрадного. Намічається будівництво заводу паливної апаратури. Завод тракторних деталей достроково закінчує будівництво нового цеху, обладнаного сучасними верстатами. Передбачається газифікація міста і електрифікація залізниці Харків — Куп’янськ.

У місті намічається створити два мікрорайони — західний і центральний. У кожному з них буде свій громадсько-торговельний центр з клубом, бібліотекою, їдальнею, продовольчими та промтоварними магазинами. Тут відкриються відділення комбінату побутового обслуговування, перукарні. Автомагістраль Харків — Ростов буде розширено, а для пішоходів збудовані тротуари і перехідні містки. На схилі пригорку, з боку Кочетка, буде встановлено панель-барельєф, присвячений пам’яті І. Ю. Рєпіна.

Чугуїв дав нашій країні видатних людей. 24 липня (5 серпня) 1844 року в родині чугуївського військового поселенця народився великий російський художник Ілля Юхимович Ренін. У Чугуєві Ренін виріс, здобув загальну, а також початкову художню освіту в корпусі топографів та в майстерні І. М. Бунакова. Пізніше Ренін писав, що свої «університети» він проходив у Чугуєві, на Україні та на Волзі, де спостерігав народне життя. Український народний побут підказав йому тему «Вечорниць».

Чугуївський період життя Рєпіна був найпліднішим. Тут він написав такі картини, як «Протодиякон», «У волосному правлінні», «Портрет Софії Любецької», «Клич Мініна Нижньому Новгороду»3, «Мужик з лихим оком», «Мужичок з полохливих». Тут же, в Чугуєві, у художника виник задум картин «Запорожці», «Арешт пропагандиста».

Ренін мріяв побачити Чугуїв красивим і культурним містом. У 1914 році, в день свого 70-річчя, художник заклав «Діловий

двір». На його думку, це мала бути художня народна академія, яка б готувала художньо освічених людей. У цьому учбовому закладі Рєпін збирався викладати, назавжди оселившись у Чугуєві. Перша світова війна перешкодила будівництву.

І. Ю. Рєпін до кінця життя підтримував зв’язок з рідним містом. Чугуївці свято бережуть пам’ять про свого великого земляка. У липні 1944 року в Чугуєві було урочисто відзначено 100-річчя з дня народження Рєпіна. Тоді ж тут закладено парк його імені. На місці, де стояв будинок, у якому народився Ілля Юхимович, встановлено меморіальну дошку.

4 листопада 1956 року в центрі Чугуєва було відкрито пам’ятник видатному митцю роботи його учня — скульптора М. Т. Манізера, та організовано дитячу художню школу ім. Рєніна, при якій створено картинну галерею. У сім’ї капітана Чугуївського уланського полку М. М. Ковалевського в 1851 році народився Максим Максимович Ковалевський (1851—1916 рр.) — видатний російський вчений, юрист, історик, соціолог і політичний діяч. К. Маркс і Ф. Енгельс високо цінували дослідження М. М. Ковалевського, називали його «другом по науці». Ковалевському — єдиному з росіян — Маркс подарував примірник першого тома свого безсмертного твору — «Капітал». Уродженець Чугуєва Б. П. Жаданівський — учасник першої російської революції, керівник повстання саперів 1905 року в Києві.

У місті також народилися і здобули освіту російський письменник і публіцист Олексій Григорович Євстаф’єв та збирач українських народних пісень, хоровий диригент професор Олександр Іванович Рубець (1837—1913 рр.).

У славній історії стародавнього міста Чугуєва відбився подих усіх епох розвитку нашої держави — від давніх часів до перемоги соціалізму і будівництва комунізму.

І. М. МОЧАЛІН, М. Д. ЛИХЕНКО
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧУГУЇВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА » 01 грудня 2018, 17:21

Зображення

ЧУГУЇВ — місто обласного значення Харківської області, райцентр. Розташов. на р. Сіверський Донець (прит. Дону), переважно на правому березі. Населення 32,3 тис. осіб (2012).

За даними археол. досліджень, з 8 ст. і щонайменше до серед. 10 ст. на території сучасного Ч. існувало ранньосередньовічне місто, центром якого була збудована на високому мисі на правому березі Сіверського Дінця фортеця з кам’яною цитаделлю та кількома лініями оборони. Його рештками є розташов. у істор. центрі міста городище, відоме з кінця 16 ст. під назвою Чугуєве. Городище належить до салтівсько-маяцької культури, його орієнтовна площа — бл. 21 га.

З кінця 16 ст. почалися спроби спорудити на Чугуївському городищі фортецю, яка б контролювала прикордонні території Рос. д-ви. Це вдалося лише 1638, коли після поразки козац. повстання 1637—38 проти Речі Посполитої велика частина повстанців під кер-вом Я.Острянина перейшли на територію Рос. д-ви та з дозволу її уряду оселилися на городищі. Цю подію прийнято вважати заснуванням міста та датувати 10 серпня 1638, яким помічена грамота Розрядного приказу про поселення на Чугуєвому городищі козаків Я.Острянина з метою побудови фортеці та охорони кордону від татар.

Для прискорення будівництва фортеці до Ч. були направлені рос. служилі люди. Чугуївська фортеця була побудована на залишках середньовічних укріплень за типовим планом рос. оборонних споруд. Внаслідок загострення соціально-екон. ситуації в Ч. (конфлікти "черкасів" (укр. переселенців) з рос. адміністрацією, незадовільне постачання, голод, зростання злочинності) та активної агітації з боку Речі Посполитої на користь повернення у квітні 1641 більша частина чугуївських черкасів підняли повстання. Повсталі вбили Я.Острянина та перейшли на територію Речі Посполитої, де оселилися під Полтавою.

У 2-й пол. 17 ст. заселення Ч. відбувалося паралельно укр. переселенцями та рос. служилими людьми. 1658 Ч. увійшов до складу Бєлгородського полку Бєлгородського розряду. Одночасно зі скасуванням помісних військ, до яких належав чугуївський гарнізон, 1698—1700 за наказом рос. царя Петра I в Ч. поселилися на держ. утримання донські та яїцькі козаки, а також калмики. Разом із чугуївськими козаками вони сформували Чугуївську команду козаків і калмиків. У 1-й пол. 18 ст. хрещені калмики продовжували селитися в Ч., що відбилося на етнічному складі населення міста.

Під час губернської реформи 1708 Ч. став центром Чугуївського пов. Бєлгородської провінції Азовської губернії, із 1719 — Київської губернії, 1727—79 — Бєлгородської губ. 1764 Ч. разом із кількома ін. містами (Вільна, Олешня, Суджа, Миропілля, Новий Оскол, Валуйки та ін.) було об’єднано в 1-шу воєводську канцелярію Бєлгородської губ. Після її розформування 1779 Ч. та Чугуївський пов. перейшли до складу Слобідсько-Української губернії (1780—96 — Харківського намісництва).

1749 з команди козаків і калмиків був утворений Чугуївський кінно-козац. полк, що у свою чергу став базою формування Придворної Чугуївської конвойної команди (1775—98), 2-го (1788—1800) та 3-го (1793—95) Чугуївських козац. полків. 1808 Чугуївський козац. полк був реформований в уланський. До 1861 у мирний час полк дислокувався в Ч. (1817—57 — у статусі військовопоселеного; див. Військові поселення) та поповнювався мешканцями міста. У 18 — 1-й пол. 19 ст. Чугуївський полк брав участь у більшості війн, що вела Рос. імперія.

1817 на території Зміївського та Чугуївського повітів Слобідсько-Укр. губ. були поселені полки 3-ї уланської д-зії, одним з яких був Чугуївський уланський полк. У Ч. був розселений поселений півескадрон, в якого квартирували солдати діючого ескадрону. Тут були розташовані полкове, бригадне та дивізійне управління. Згодом, після поселення в сусідніх повітах кірасирської д-зії та утворення корпусу поселених військ, Ч. набув статусу штабного міста 2-го кавалерійс. поселеного корпусу. Із 1836 поселена частина військ. поселень кавалерії відокремилася від діючої. Для управління 8-ма поселеними округами Укр. військ. поселення був утворений штаб, який також розміщався в Ч.

1819 в Ч. та деяких навколишніх населених пунктах відбулося повстання військ. поселян, незадоволених умовами несення служби.

За час існування військ. поселень (1817—57) місто набуло нового планування та забудови. Буд-во міста виконувалося за проектами, розробленими за участі талановитих архітекторів, у т. ч. В.Стасова. Нині Ч. — єдине в країні місто, де збереглися планування, окремі будівлі й цілі ансамблі центру військ. поселень. Архіт. ансамбль центр. площі включає в себе пам’ятки арх-ри нац. значення: будівлю штабів військ. поселень, Свято-Покровський собор, торгові ряди. Серед будівель, що збереглися на старовинних вулицях міста, — житлові будинки для офіцерів та військ. поселян, ескадронні лавки, ескадронна школа, будинки для непоселених нижніх чинів.

Після ліквідації військ. поселень (1857) Ч. став заштатним містом Харківської губернії (1860).

У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Ч. мав один із найбільших у Слобідській Україні військ. гарнізонів. У місті діяло Чугуївське піх. юнкерське (із 1910 — військове) уч-ще (1865—1917).

1895 через Ч. пройшла залізниця Харків—Куп’янськ, яка дала поштовх розвитку пром-сті. 1904 в місті з’явився деревообробний (із 1914 — обозно-колісний) з-д, за рад. часів перетворений на меблевий комбінат.

У грудні 1917 українізоване Чугуївське військ. уч-ще вчинило збройний опір встановленню рад. влади. Після бою з революційними військами уч-ще було роззброєне.

1923 Ч. став центром новоутвореного Чугуївського р-ну, який 1925 увійшов у Харківську округу, а 1932 — у Харків. обл. 1992 з Чугуївського р-ну виділився Печенізький р-н, а Ч. отримав статус міста обласного підпорядкування.

За рад. часів Ч. продовжував відігравати роль військ. міста. Тут діяло Чугуївське військ. авіац. уч-ще льотчиків (1941—45 — Чугуївська військ. школа пілотів), а після перетворення його на поч. 1960-х рр. у Харків. військ. авіац. уч-ще льотчиків — навч. авіабаза цього закладу (на теперішній час — Харків. ун-ту повітряних сил ім. І.Кожедуба). 1938 при авіац. уч-щі було відкрито ремонтні майстерні (із 1963 — Чугуївський авіац. ремонтний з-д Військово-повітряних сил).

Із 29 жовтня 1941 по 11 серпня 1943 Ч. був окупований гітлерівськими військами.

1943 в колиш. приміщенні юнкерського уч-ща було відкрите та діяло до 1948 Харків. військ. Суворовське уч-ще (згодом — Київ. Суворовське уч-ще).

У повоєнний час у Ч. дислокувалися великі формування Рад. армії (1991 перетворені на формування Збройних сил України), діяла школа молодшого армійського складу (нині це навч. центр Прикордонних військ України).

1975 було відкрито містоутворювальне підпр-во — з-д паливної апаратури, завдяки якому місто отримало потужний імпульс розвитку (буд-во нових кварталів, розвиток інфраструктури, збільшення чисельності населення). У 1990-х — 1-й пол. 2000-х рр. з-д фактично припинив існування.

У Ч. народився худож. І.Рєпін. Із 1969 в місті працює Художньо-меморіальний музей І.Рєпіна — комплекс музейних об’єктів, пам’ятних місць і пам’яток, пов’язаних із великим художником.
Левченко А.В., Бучаста С.І., Шевченко О.А.
дата публікації: 2013 р.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Ч

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: AdsBot [Google], al_mol, АннА, Bing [Bot], Google [Bot], LindaKarson, ГіП, Тамара Сопілка