Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЧЕРКАСИ, місто, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
1
50%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 2

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4145
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2351 раз.
Подякували: 832 раз.
Стать: Жінка

ЧЕРКАСИ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 23 листопада 2016, 19:56

Черкаси.jpg
Сім літер – і стільки таємниць!
Як виникло слово «Черкаси»? Краєзнавець Олександр Знойко назвав це просте питання «найцікавішою таємницею вітчизняної історії». Адже якщо знати походження назви, можна зрозуміти не лише деталі черкаської історії, але й факти з життя інших народів. Цікаво, що в жодних доступних історичних джерелах «черкасами» або «черкесами» українців не називали. Зате так іменували себе сусідні народи – росіяни (згідно з царськими грамотами 17 ст.) і татари (за словами Плано де Карпіні, італійського посла 13 ст.). Корені звичного для всіх слова «черкаси» – тільки уявіть! – загубилися десь у тюркських мовах. На сьогодні існує три версії походження назви міста.
1. Найпростіша і найдавніша з них виникла завдяки українським та російським історикам. Вони пов'язують виникнення українських черкасів із адигейськими народами, але… По-перше, про це немає жодних згадок в історичних джерелах. По-друге, давні черкеси, на яких, певно, посилаються вчені, відокремилися як самостійна спільнота значно пізніше, аніж виникло місто.
2. Ця версія дуже незвична. Вона «прив’язує» заснування Черкас до періоду монгольського нашестя. Тогочасне осетинське слово «черкасоги» стало основою для назв «черкаси» та «касоги». Правдоподібно? Лишається тільки довести, що мали на увазі стародавні осетини під «черкасогами» і чому частинка цього слова закріпилася за територією, де нині розташовані Черкаси…
3. Краєзнавець Знойко стверджує інше: «черкаси» – спрощене від «чири киши» або «чири кисі», що в перекладі означає «люди сили» чи «люди армії». Це тлумачення не голослівне. Оскільки слов’яни, жителі Київської Русі, під час боротьби проти половців часто об’єднувалися з тюрками-черкасами, які селилися в Подніпров’ї – на території, прилеглій до нинішньої Черкащини.

Загадка походження міста Черкаси
Не лише назва «Черкаси», але й поява міста – справжня таємниця історії. Нині існують три версії, серед яких кожен може обрати ту, яка більше до смаку.
1. І знову повернімося до загадкових тюрків. Згідно з відомим літописом «Повість временних літ», на території Черкас жило плем’я «чернь яси». Ці люди були смагляві, мали чорне волосся і носили чорні шапки-«клобуки», тому в сучасній науці відомі як «чорні клобуки». У перекладі «чернь яси» означає «люди армії». Як бачимо, це цілком узгоджується з версією Олександра Знойка і нин є найвірогіднішим поясненням виникнення Черкас. «Чернь яси» жили в укріпленому поселенні на березі Дніпра та часто підтримували київських князів у боротьбі проти загарбників – печенігів і половців.
2. Російський історик Іван Болтін точно вказав дату заснування Черкас – 1284 р. Учений стверджує: перші черкасці були вихідцями зі слобід, якими володів баскак Ахмат, підданий хана Золотої орди. Ахмат збирав на своїх землях данину для хана, обдираючи як липку і простих людей, і бояр. Згодом Ахмат зовсім знахабнів. Користуючись владою, він заступався за всіх злодіїв, що грабували населення, аж поки народу не урвався терпець. Князь Олег поскаржився самому ханові Золотої орди, і той відрядив загін монголів, аби покарати свавільного Ахмата. Слободи були знищені, а звільнені жителі розселилися уздовж Дніпра. Болтін говорить, що це були черкаси, які називалися козаками. Вони рушили в напрямі Канева і збудували містечко Черкаськ.
3. Існує документ, який підтверджує те, що Черкаси вже існували в 13 ст. У Гуситському літописі сказано: «Літа 1303-го року литовський князь Гедимін завоював Київ, і потім Канів, і Черкаси». Логічно припустити, що Черкаси на той час уже існували щонайменше кілька десятків років, адже встигли перетворитися із селища на ціле місто. Нині офіційним роком заснування Черкас вважають 1286-й.

Місто з бойовим характером
Не тільки славетний Київ здавна є культурним, військовим і політичним центром, але й Черкаси не пасуть задніх! Тільки-но перші черкасці укріпитися в новому місті, як невблаганна доля змусила їх стати взірцем героїзму та волелюбності, здавна притаманної українцям. У Середні віки до укріпленого поселення на дніпрових кручах сходилися всі ті, хто потребував прихистку, тікаючи від жорстоких панів. Уже в 15 ст. побіля Канева та Черкас виникли перші в Україні козацькі селища, а Черкаси невдовзі стали столицею гетьмана.
Не варто забувати і про те, що вигідне розташування Черкас на березі Дніпра завше сприяло торгівлі, економічному зростанню. У дніпровських водах курсували торговельні човни, а щедра природа Черкащини забезпечувала місцевим жителям рясні урожаї, а також місця для риболовлі та полювання.
У 1536 р. населення Черкас і Канева повстало проти свавільної литовської влади. Останньою краплею терпіння черкасців стали грабунки під проводом міського старости Тишкевича, який не лише забирав майно та землі, але й забороняв будь-які ремесла, торгівлю. Войовничість черкасців – не дивина, якщо врахувати, що дев’ятеро з десяти жителів міста були козаками або їхніми родичами! Та найбільшої слави Черкаси здобули під час Національно-визвольної війни Богдана Хмельницького. Саме їм судилося стати центром опору, полковим містом героя війни Максима Кривоноса. До речі, в ті часи у документах Російської імперії «черкасами» почали називати всіх українських козаків.
У 18 ст. Черкаси активно долучилися до чергового сміливого повстання, яке отримало назву «Коліївщина» (від слова «кіл», «кілок», що слугував зброєю повсталих селян). У місті успішно діяв загін на чолі із Семеном Неживим, який до того працював гончарем, а в годину народної помсти став на захист земляків.

У Черкасах був замок? Навіть два!
Для захисту від ворогів у Середньовіччі в Черкасах збудували дерев'яний замок. Донині відомостей про фортецю не залишилося, але теоретично він стояв на місці сучасного Будинку природи, біля Мисливського узвозу. Історики знайшли документ 1552 р. «Опис Черкаського замку». Згідно з ним, найдавніша частина твердині розміщувалася зовсім близько біля Дніпра, на невеличкому підвищенні. При цьому більшість міських будинків стояла вище від укріплень. У замку під час облоги ховалося все населення міста.
Замок був порівняно малий (усього 65 на 36 метрів) і мав овальну форму. Його збудували із тесаних соснових колод, обмазаних глиною, тому зовні він був схожий на мурований. Замок мав чотири вежі, три з яких високо здіймалися над стінами. В центрі стояв будинок міського старости, церква, казарми, стайні та пороховий льох. Хоча, на перший погляд, замок був малим і неміцним, він мав хоробру вдачу – дух захисників. Протягом місяця у 1532 р. черкасці боронилися проти війська кримського хана Саадет-Гірея, який мав аж півсотні гармат! Очолював незламних оборонців міський староста Остафій Дашкевич.
Крім основного замку в центрі міста згодом звели ще один. Нині на тому місці – Пагорб Слави. Нову твердиню будували три роки, і це не дивно, бо її розміри (90 на 55 метрів) у півтора рази перевищували розміри старого замку! До речі, Черкаси в давнину були обгороджені «острогом» (дубовим частоколом). Будинки міщан розташовувалися всередині острога, а в його стінах були зроблені бійниці, через які можна було стріляти з гармат і рушниць по ворогові. Коли нападники проривалися в місто, прихистком для жителів ставали замки.
Цікаво, що в давнину Черкаси були разі у десять більшими за площею, ніж нині. Справжнісінький мегаполіс! Місто простягалося вниз за течією Дніпра (до річкових порогів) і охоплювало гирла всіх південних приток Дніпра: Сули, Псла, Ворскли, Тясмина. А Домонтов, Мошни, Кременчук, Лебедин у той час були «міськими уходами», чимось на зразок передмість. Щодня жителі вирушали в «уходи» на промисли та полювання.
http://www.rada.cherkassy.ua/ua/text.php?s=7&s1=226
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4145
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2351 раз.
Подякували: 832 раз.
Стать: Жінка

Re: Черкаси, місто, Україна

Повідомлення АннА » 15 грудня 2016, 18:49

З "Історії міст і сіл Української РСР" - стародавні Черкаси

Черкаси — адміністративний, економічний і культурний центр Черкаської області та однойменного району. Розташовані на правому підвищеному березі Дніпра, в зоні Кременчуцького водосховища. Важлива залізнична станція на магістралі Москва—Одеса, один з найбільших портів на Дніпрі, вузол автошляхів. Відстань до Києва залізницею — 240 км, шосейним шляхом — 227 км, Дніпром — 208 км. Населення — 171,5 тис. чоловік.

Місцевість, де розкинулися Черкаси, ще в глибоку давнину приваблювала людину. Про це свідчать виявлені на території міста кам’яні й бронзові знаряддя праці доби бронзи (II—І тис. до н. е.). У період Київської Русі тут існувало слов’янське поселення, що підтверджується знахідками зброї, знарядь праці, монет X— XII ст. Можливо, це було городище, що входило в систему оборонних замків-фортець для захисту південних рубежів держави від нападу войовничих кочівників.

Під час монголо-татарської навали ця місцевість була спустошена, частина населення знищена, а решта відступила далі на північ. Тільки з часом Черкащина знову починає заселятись і освоюватись.

Перша цілком певна згадка про Черкаси належить до 1394 року, коли вони вже були укріпленим містом на південних рубежах Київської землі.

До ліквідації Київського удільного князівства (в 1471 році) Черкаси входили до його складу, а після ліквідації — до Київського воєводства. З XV ст. місто стало центром Черкаського староства. Тут постійно перебував староста — намісник великого литовського князя, а після Люблінської унії 1569 року — польського короля.

Роль Черкас, як опорного пункту, особливо зросла з кінця XV ст., коли посилилися грабіжницькі напади Кримського ханства на Україну. Городянам не раз доводилося вступати в двобій з ордами кримських татар. 1483 року вони успішно відбили напад військ Менглі-Гірея. На початку XVI ст. замок укріпили. Це допомогло в 1532 році витримати тридцятиденну облогу кримської орди на чолі з ханом Сайдет-Гіреєм.

1549 року звели новий, міцніший замок. Знаходився він на високій горі, за «три перестрели лука» від Дніпра. Мав 29 городень, 4 соснові вежі, від поля його оточував широкий рів. На подвір’ї замку, біля стіни, стояв будинок з ганком, коморою та світлицею; коло однієї з веж містилася будівля з двома світлицями й сіньми між ними. Крім того, посеред подвір’я дитинця підносилася дерев’яна церква Миколи «на підрубі» і стояло ще кілька хат, житник та шпіхлір на стрільбу. «Бронь (зброя) замковая» складалася з кількох гармат і гаківниць. Гарнізон налічував 100 чоловік військових і 60 «служебників», якими розпоряджався староста. Серед останніх було 11 черкасців і канівців. Допоміжною збройною силою були міщани, які мали нести кінну службу на чималій відстані від міста — попереджати населення підчас польових робіт та охорону міста про наближення ворога.

Саме місто розбудовувалося обабіч замку. Воно також мало укріплення — острог з двома воротами.

На середину XVI ст. Черкаси стали значним містом Київщини (до 2 тис. мешканців). Населяли його в основному ремісники, торговці, козаки, селяни.

Велику роль у житті Черкас відіграло козацтво, яке почало формуватись у другій половині XV ст. Його утворювали селяни й вихідці з міських низів, що тікали від зростаючого феодального гніту в південні райони України — повіти: Канівський, Черкаський, Брацлавський. Втікачі селилися на березі Дніпра між Каневом і Черкасами та його притоках — Росі, Тясьмині, Трубежі, Сулі, Пслі та інших. Засоби до існування добували степовими промислами («уходництвом») — рибальством, полюванням і бджільництвом, батракуванням у бояр, службою в найманих загонах у прикордонних замках. За назвою міста Черкас, навколо якого козаки селилися, їх стали іменувати ще й черкасами, а в російських документах XVI—XVII ст. черкасами називали всіх українців взагалі.

У першій половині XVI ст. тут уже були ремісничі цехи. З люстрації Черкаського замку 1552 року відомо про якогось Ворону, що «порохи робить, дела оправдуеть и знову ручницы ковати умееть». Аналіз прізвищ міщан дає підстави гадати, що в місті були ремісники таких професій: шевці, ковалі, кушніри, теслярі. Через місто проходили (суходолом і Дніпром) каравани купців, що вели жваву торгівлю між Москвою і Кафою. Торгували й черкаські міщани. Відомо, що в 1558 році вони закупали «живность» (продовольство) в різних містах України. 1552 року черкасці дістали привілей, за яким вони звільнялися від сплати мита з продовольчих товарів6. Більшість міщан жила з хліборобства. У люстрації зазначено, що вони орють, «где хто хочеть».

З часом Черкаси, як і інші українські міста, стали центром військової і судової адміністрації. Зростали податки й повинності міщан, збільшувалося число поборів та їх розміри. Старости не тільки пильнували за виконанням державних повинностей, але й вводили додаткові платежі та побори на свою користь. Згідно з люстрацією Черкаського замку 1552 року міщани й бояри зобов’язані були нести роз’їзну «сторожу» за межами міста, ремонтувати замок, доглядати міст та інші замкові споруди, давати підводи, сіно, хліб і м’ясо послам у Крим і з Криму, платити на утримання сторожі замку та біля міських воріт по 4 гроші і 2 четверті жита. Великі побори з міщан, що займалися полюванням, рибальством та іншими промислами, йшли на користь старости. Так, з виловленої риби рибалки мали віддавати по 30 рибин, одного осетра «хотябь один только уловлень», з бобрів — 2 штуки «з ватаги»; у мисливців брали кожного третього звіра, з торговців — від кожного човна по злотому. На старосту черкасці платили «колядку» — з диму по 6 грошей; «куницю» — від дівчини, яка виходила заміж — 12 грошей, а від вдови — 30, судове мито — 4 гроші і вино «водлугь статуту». Староста брав із тих, кого садовив під арешт. Здирство старост поширювалося і на воєнні трофеї. Козаки, які жили у навколишніх хуторах, платили «колядку», два дні косили сіно, ловили рибу тощо.

Великий прибуток мав староста від торгівлі, особливо транзитної. Прибутковими були й уходи, частину яких привласнили старости. Допускаючи туди приїжджих поселенців, вони брали спочатку «поклон», потім за право виловлювати рибу чи полювати і, нарешті, значну частину здобичі. Прибуток з уходів 1550 року становив 80 кіп грошей. Старости володіли маєтками, тримали корчми, виробляли й продавали мед і горілку (міщанам забороняли їх продавати).

У люстрації 1552 року відзначено факт зростання виплат і поборів. Так, з бобрів, крім двох з «ватаги», староста став брати ще кожного сьомого, з арештованих — 12 грошей, за вилов осетрів весною на заливних луках — кожного третього.

Маєтки й промислові уходи належали також київським монастирям, які при сприянні старост захоплювали їх у міщан. Так, 1528 року староста О. Дашкевич (1514—1535 рр.), розглядаючи суперечку з Микільським пустинним монастирем за один з уходів, вирішив її на користь останнього. Цьому ж монастиреві Дашкевич подарував маєток Колтегаїв над Россю «з людми, и з землями, пашными и бортными сеножатми, и з озеры, и з реками, и со всим, как ся тое имена Колтегаев здавна в себе и в границах и обыходах своих мает».

Згаданий староста відзначався непомірним здирством. Він збільшив старі податки та повинності й обклав населення новими поборами на свою користь, розпоряджався землями й угіддями, що належали місту, привласнював майно міщан, примушував їх обслуговувати свій маєток, зокрема косити сіно, возити дрова, ловити рибу, відбирав значну частину здобичі, що добували міські жителі на уходах.

Свавілля й користолюбство Дашкевича обурило населення міста. Черкасці подали королеві скаргу, в якій виклали «великие кривды» старости. В грамоті Сигізмунда І уже новому старості В. Тишкевичу наказувалося не обтяжувати населення надмірними поборами і водночас зберігати існуючі податки й повинності. В. Тишкевич правильно зрозумів короля — ввів додаткові податки і платежі. Він заборонив міщанам користуватися промислами і вільно торгувати, захоплював їхні землі і майно. Це й послужило безпосереднім приводом до повстання 1536 року в Черкасах і Каневі. Повстанці вигнали з міста старосту, урядовців та литовську залогу і утворили в Черкасах самоврядування. Побоюючись поширення руху на Подніпров’ї, литовський уряд призначив нового старосту. Проте становище городян не змінилося. Уже в 1539 році за наказом короля київський воєвода виїжджав до Черкас розбирати скаргу міщан на старосту Яна Пенька.

Аналогічні скарги на старост безперервно надходили до вищих властей і в наступні роки. Так, про зловживання старости О. Горностая, який «утиски великі робить» і «митами їх новими обтяжує», говориться і в судовому рішенні короля Сигізмунда-Августа 1546 року. До скарг, як особливої форми протесту, приєднувалися і втечі. 1540 року з Черкас зникло кілька міщанських родин. Число незадоволених на кінець XVI ст. збільшилося. Нарешті міщани відмовляються визнавати владу старости і переходять у число «непослушних», тобто тих, хто не платив податків і не відбував повинностей. Число «непослушних» збільшувалося також за рахунок селян-утікачів, які шукали волі. Цей процес особливо поширився в першій чверті XVII ст. 1616 року в Черкасах «послушних» домів було лише 150, але й вони ніяких податків не платили, виконуючи тільки військову службу, тим часом «непослушних» козацьких налічувалося 800 домів. Через 6 років (1622 року) число «послушних» дворів зменшилося до 120, а кількість козацьких (враховуючи навколишні хутори) перевищила 1 тисячу.

Жителі Черкас брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях кінця XVI — першої половини XVII ст. У травні 1593 року під Черкасами сталася жорстока битва двотисячного загону повстанців під проводом К. Косинського з переважаючими силами польсько-шляхетського війська. І досі одна з околиць міста, де був убитий повстанський ватажок, зберігає назву «Косинська». В Черкасах зосереджувалися учасники повстання 1630 року під проводом Тараса Федоровича (Тря-сила) і повстання 1635 року на чолі з І. Сулимою. Визначну роль місто відіграло і в повстаннях 1637—1638 років, на чолі яких стояли Павло Бут (Павлюк) та Острянин.

Шляхта з надзвичайною жорстокістю розправлялася з повстанцями, палила міста й села, знищувала тисячі людей. Неодноразово такої долі зазнавали Черкаси та їх жителі. 1625 року шляхетські війська, вступивши до міста, «Козаков многих побили и места их козацкие разорили». Спалені були Черкаси і в грудні 1637 року, коли після невдалої для повстанців битви під Кумейками (недалеко від Черкас) польсько-шляхетська армія, очолювана М. Потоцьким, увірвалася до міста. Рятуючись від загибелі, жителі Черкас тікали на Запоріжжя, Дон і в межі Росії.

Навесні 1648 року, під час визвольної війни українського народу проти соціально-економічного й національного гніту, до Черкас прибув сам коронний гетьман М. Потоцький. Звідси він надіслав війська на пониззя Дніпра, в тому числі й полк реєстрових козаків на чолі з І. Барабашем, примусивши його перед цим присягти на вірність королеві. Однак сподівання шляхти, що козаки допоможуть придушити визвольний рух, виявилися марними. Під час походу в Кам’яному Затоні вони стратили І. Барабаша та його прихильників, обрали своїм керівником Ф. Джалалія і рушили на допомогу повстанцям до урочища Жовтих Вод.

У роки визвольної війни 1648—1654 рр. Черкаси перебували у вирі подій. Звідси 8 червня 1648 року Б. Хмельницький листовно звернувся до російського уряду, повідомляв про здобуті перемоги над польською шляхтою та про бажання українського народу возз’єднатися з Росією. Тоді ж місто стало центром Черкаського полку. На кінець 1649 року він складався з 18 сотень, більшість яких називалася тоді по імені сотників (Шубцева, Петрашкова, Драгилева, Машенцева, Маркова, Лазарева, Савареького, Вовченкова, Кулаківського, Островського, Микитина, та Савина). Лише шість сотень іменувалось по назві міст (Черкаська полкова, Мошенська, Богушкова, Золотоніська, Домонтівська і Піщанська). Очолював полк Ясько Воронченко. У фортеці стояв тритисячний гарнізон. Незважаючи на воєнні дії, місто зростало й розвивалося. Тут відбувалися великі торги, місцеві ремісники виробляли зброю.

За Андрусівським договором 1667 року Черкаси залишилися під владою Польщі. Частина населення, не бажаючи знову потрапити в шляхетське ярмо, переселилася на Лівобережжя. У другій половині XVII ст. в ході дальшої боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, а також під час нападів турків і татар, що почастішали, місто неодноразово зазнавало великих руйнувань. Та минав часе і воно знову відроджувалося. Після «Вічного миру» 1686 року Черкаси опинились на своєрідній нейтральній території між Росією і Польщею. Сюди почало повертатись населення, яке залишило місто під час воєн і безперервних татарських наскоків, поступово відроджувалося козацтво. Прагнучи використати правобережне козацтво у боротьбі проти турків і татар, польський уряд змушений був підтвердити його права і вольності.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 137
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 18 раз.
Подякували: 33 раз.

Re: ЧЕРКАСИ, місто, Україна

Повідомлення Ярина » 19 травня 2017, 15:18

phpBB [video]

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4145
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2351 раз.
Подякували: 832 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРКАСИ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 14 листопада 2018, 16:32

Зображення

ЧЕРКАСИ — місто обласного підпорядкування, адм., екон. і культ. центр Черкаської області, райцентр. Розташов. на правому березі Дніпра (від 1961 — на березі Кременчуцького водосховища). Населення 287 тис. осіб (2010).

Час і обставини виникнення міста досі залишаються нез’ясованими; те саме стосується походження топоніма "Черкаси" та його зв’язку з екзоетнонімом українців "черкаси". Поширена дата заснування міста — 1284 — не обґрунтована. Перша достовірна згадка Ч. у джерелах — повідомлення білорусько-литовських літописів під 1394 про похід київ. кн. Скиргайла Ольгердовича, який здобув місто (кому перед цим належали Ч., невідомо — можливо, князям Коріятовичам або Золотій Орді). Ч. ввійшли до Великого князівства Литовського і стали центром замкового повіту / негродового староства у складі Київського князівства / Київського воєводства. Черкас. замок відігравав роль прикордонного форпосту ВКЛ; 1532 він витримав облогу кримськотатар. війська на чолі з ханом Сеадет Гереєм I. Черкас. старости (серед них були О.Дашкевич, кн. Д.Вишневецький) відповідали за оборону степового кордону і залучали до неї козаків. Відомо про конфлікти старост із черкас. міщанами. У 16—17 ст. Ч. були одним з осередків формування козацтва українського, після 1625 стали центром Черкаського полку реєстрового козацтва. Мешканці Ч. брали участь у козац. повстаннях кінця 16 — 1-ї пол. 17 ст.

З початком повстання на чолі з Б.Хмельницьким місто перейшло під владу Війська Запорозького. 1648—75 Ч. були центром полку (як адм.-тер. одиниці). У 1660—70-ті рр. місто стало занепадати через воєнні дії; повністю знелюдніло після 1-го "великого згону" навесні 1679. Хоча згідно з умовами "Вічного миру" 1686 Ч. мали залишатися незаселеними, тут почали з’являтися мешканці. Із 1704 місто контролювалося владою Гетьманщини та рос. військами. Після 2-го "великого згону" (зима 1711/12) місто знову спорожніло і почало відроджуватися після повернення під владу Речі Посполитої (1714). Під час Коліївщини повстанці на чолі з М.І.Залізняком у 2-й пол. травня 1768 здобули місто й замок. Люстрація 1789 зафіксувала в Ч. 651 дим. 1791 Ч. отримали магдебурзьке право.

У 15—18 ст. Ч. складалися із замку і власне міста. Замок — невелика дерев’яна фортеця — був розташов. на одному з мисів високого корінного берега Дніпра; протягом свого існування замок не раз був зруйнований і змінював своє місце. Він описаний у люстраціях 1552, 1570, 1765. Згідно з описом 1552 в замку були адм. будівлі й церква Святого Миколая. Місто займало ділянки і на плато поруч із замком, і біля його підніжжя в заплаві Дніпра.

Після 2-го поділу Речі Посполитої 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Ч. ввійшли до складу Рос. імперії, із 1797 — центр повіту у складі Київської губернії. 1876 було прокладено залізницю від станції Бобринська (біля Сміли) до Ч. Завдяки цьому з’явилися пром. підпр-ва: лісопереробні, цукрові, тютюнові, металообробні, машинобудівні, борошномельні. Активно розвивалася торгівля, відкрилися банки. Зріс вантажообіг пристані на Дніпрі. 1912 залізниця з’єднала Ч. із Золотоношею (при цьому був збудований міст через Дніпро). 1885 в Ч. діяло 15 пром. підпр-в, у 1900 — 29, у 1911 — 57. Піднесення економіки зумовило зростання чисельності населення міста: якщо 1803 в Ч. проживало 3,4 тис. осіб, то 1845 — 9,4 тис., 1870 — 13,9 тис., 1910 — 39,6 тис. осіб. 1818 відкрито духовне уч-ще, а 1856 — жін. уч-ще. 1826 був затверджений, а згодом реалізований складений архіт. В.Гесте проект забудови Ч., згідно з яким верхня частина міста дістала регулярне планування із прямокутними кварталами. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. в р-ні Соборної площі з’явилися капітальні громад. і житлові будівлі, що мали більше 1-го поверху; решта міста аж до 2-ї пол. 20 ст. мала одноповерхову забудову садибного типу. 1912 в Ч. діяли дві казенні та одна приватна г-зії, духовне уч-ще, учительська семінарія та ін. навч. заклади, 5 клубів, 2 кінотеатри і 2 б-ки. На 1910 в Ч. існували 7 правосл. храмів, 1 римо-катол. каплиця, 1 каплиця старообрядців, 2 монастирі старообрядців (чол. і жін.), більше 10 синагог та єврейс. молитовних будинків (практично всі сакральні споруди були зруйновані за рад. влади).

У роки громадянської війни в Україні 1917—1921 місто десятки разів переходило з рук у руки, зазнавало обстрілів та руйнувань. 1920—22 Ч. — центр повіту у складі Кременчуцької губернії, 1923—30 — центр Шевченківської округи (до 1927 — Черкас. округи). У липні 1930 Ч. — центр р-ну, який на поч. 1932 увійшов до складу Київської області. Із листопада 1939 Ч. — місто обласного підпорядкування. Тоді тут проживало 51,6 тис. осіб (у 1926 — 34,5 тис.). За роки довоєнних п’ятирічок у Ч. були реконструйовані й побудовані 43 підпр-ва, де працювали бл. 9 тис. робітників. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 Ч. були окуповані гітлерівцями (22 серпня 1941 — 14 грудня 1943). 7 січня 1954 утворена Черкас. обл., а Ч. стали обласним центром. За повоєнний період місто перетворилося на великий пром. і культ. осередок. До 1991 тут діяло понад 50 підпр-в, найбільші з яких належали до хімічної пром-сті ("Азот", "Хімволокно", "Хімреактив"). На поч. 21 ст. провідною галуззю пром-сті стало автомобілебудування (корпорація "Богдан"). 1959—61 було утворено Кременчуцьке водосховище, що спричинило зміни в топографії нижньої частини міста. Для зв’язку Ч. із лівобережжям через водосховище довелося спорудити залізнично-автомобільний перехід довжиною 13 км (складається з дамби і мосту).

У місті діють музично-драматичний і ляльковий театри, філармонія, музеї: краєзнавчий (див. Черкаський обласний краєзнавчий музей), художній, "Кобзаря" (див. Шевченка Тараса музеї і заповідники). Зараз у місті 10 вищих навч. закладів, серед яких провідний — Нац. ун-т ім. Б.Хмельницького (заснований 1921 як ін-т нар. освіти). Пам’ятки арх-ри: жін. г-зія (1905, архіт. В.Городецький), готель "Слов’янський" (поч. 20 ст.), приватний будинок О.Щербини (1892). Пам’ятники: Т.Шевченку (1964), Б.Хмельницькому (1985), В.Симоненку (2010), меморіальний комплекс "Пагорб Слави" (1977). 1994—2002 споруджено один із найбільших правосл. храмів України — Свято-Михайлівський собор. Серед уродженців Ч. — Ю.Іллєнко, революціонер і рад. держ. діяч М.Урицький.

Археол. пам’ятки в центрі Ч.: поселення доби мезоліту, могильник передскіф. часу, поселення зарубинецької культури, могильник черняхівської культури, культ. шар міста 14—18 ст., городище "Замкова гора" (рештки одного з черкас. замків).
Куштан Д.П.
дата публікації: 2013 р.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Ч

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, АннА, Bing [Bot], Chirynas, D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot]