УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

ЧЕРВОНОГРАД (Кристинопіль), місто, Львівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

ЧЕРВОНОГРАД (Кристинопіль), місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 14 листопада 2018, 16:21

Зображення

ЧЕРВОНОГРАД (до 1951 — Кристинопіль) — місто обласного значення Львівської області. Розташов. на р. Зх. Буг (прит. Нарева, бас. Вісли), при впадінні в нього р. Солокія. Населення понад 68,2 тис. осіб (2011).
Місто засноване на теренах Белзького воєводства 1692 гетьманом великим коронним Феліксом-Казимиром Потоцьким, назване Кристинополем за іменем дружини засновника — Кристини. У Кристинополі було споруджено палац магната і монастир бернардинців. Найбільший розквіт міста припав на часи володіння ним Франциска-Салезiя Потоцького (1724—72), який зробив Кристинопіль своєю гол. резиденцією. Було споруджено новий палац, засновано василіанський монастир. Ф.-С.Потоцький сприяв екон. розвиткові міста — збудував млин, тартак (лісопилку), цегельню, організував торгівлю збіжжям та цеглою.
Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Кристинопіль відійшов до володінь австрійс. Габсбургів (від 1867 — Австро-Угорщина). 1775 спадкоємець Ф.-С.Потоцького С.-Щ.Потоцький зробив своєю резиденцією Тульчин, а 1781 продав Кристинопіль, який у подальшому змінив багато власників. Наприкінці 18 ст. місто занепало. Пожвавлення екон. i культ. життя в Кристинополi відбулося в 2-й пол. 19 ст. з буд-вом 1878 шляху Кристинопіль—Жовква та 1884 залізничної лінії Рава-Руська—Кристинопіль—Сокаль. Був відбудований млин, зведені винокурня i пивоварня. Кристинопiль став одним із гол. центрів торгівлі зерном у регіоні. Наприкінці 19 ст. в місті мешкали 3,5 тис. осіб, з них більше 70 % становили євреї, решту — українці та поляки.
Під час Першої світової війни із серпня 1914 до червня 1915 Кристинопіль був окупований рос. військами. Кілька тижнів біля міста проходила лінія фронту. Місто зазнало руйнувань. Після розпаду Австро-Угорщини (1918) Кристинопіль — у складі Західноукраїнської Народної Республіки, 1919—39 належав Польщі (у складі Львів. воєводства).
19 вересня 1939 Кристинопіль опинився на території окупованої німцями Польщі. У роки Другої світової війни гітлерівці знищили майже все єврейс. населення міста. 18 липня 1944 здобутий рад. військами.
За угодою між СРСР і Польщею від 16 серпня 1945 відійшов до складу Грубешівського пов. Люблінського воєводства Польщі. Протягом 1945—46 частину українців переселили до УРСР. 1947 в рамках акції "Вісла" (див. "Вісла", акція 1947) укр. населення виселили на захід і північ Польщі. За договором між СРСР і Польщею від 15 лютого 1951 Кристинопіль передали до складу Забузького р-ну Львів. обл. УРСР, а в листопаді 1951 перейменували на Червоноград. Місто стало центром Львівсько-Волин. вугільного басейну та було заселене вихідцями з різних регіонів УРСР та ін. рад. республік, у т. ч. фахівцями з Донбасу. На північ від старого Кристинополя було розплановано нове місто, забудоване переважно в 1970-ті рр. Від 30 грудня 1962 Ч. має статус міста обласного значення. Із 1980 працює Червоноградська філія Львівського музею історії релігії (із 1989 — у колиш. палаці Потоцьких). Ч. — перше місто в СРСР, де демонтували пам’ятник В.Леніну (1 серпня 1990).
Нині Ч. — багатогалузевий пром. центр. Провідні галузі пром-сті: вугледобувна, деревообробна, легка.
Пам’ятки арх-ри: костьол Святого Духа і монастир бернардинців (1692—1767), палац Потоцьких (1756—62), церква Святого Юрія і василіанський монастир (1771—76).
У Кристинополі народився укр. поет і перекладач В.Бобинський.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРВОНОГРАД (Кристинопіль), місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 02 жовтня 2019, 17:10

Зображення
Червоногра́д (до 3 листопада 1951 року — Кристинопіль, Кристинополь) — місто обласного значення у Львівській області.
Важливий центр гірничодобувної промисловості Львівсько-Волинського вугільного басейну. Займає третє місце за населенням у Львівській області. У підпорядкуванні Червоноградської міської ради, крім Червонограда, також перебувають селище міського типу Гірник і місто Соснівка. Розміщене місто в Надбужанській котловині над р. Західним Бугом у північній частині Львівської області.
Географія
Кристинопіль розташований на Поліській рівнині, в Надбужанській котловині, в місці впадання в Західний Буг його приток — Солокії і Рати, в північній частині Львівської області. Місто Червоноград знаходиться в Західноукраїнській лісостеповій зоні (Мале Полісся).
Площа території — 2 097 га (Червоноград − 1779 га, місто Соснівка — 198 га, смт Гірник — 120 га). Червоноград має зручне географічне розташування і добре розвинену транспортну мережу (автотраса Львів — Ковель — Брест, шосе Белз — Червоноград та Радехів — Червоноград, залізниці Львів — Ковель та Червоноград — Рава-Руська), межує з Польщею. Сучасний Червоноград розділений заплавою Західного Бугу на старе місто (у минулому — Кристинопіль) і нове місто (побудований у зв'язку з розвитком вугільного басейну), які з'єднуються дамбою. Відстань до Львова — 73 км, до Сокаля — 9 км.
Історія
Заснований 1692 року великим коронним гетьманом Феліксом Казимиром Потоцьким (похований 15 травня 1702 в Кристинополі в костелі бернардинів, який сам фундував в 1695; перевіз сюди з Риму мощі св. Климента). Він назвав місто на честь своєї дружини Кристини Любомирської.
Його син, белзький староста Юзеф (Йосип) Потоцький був похований там само у 1723. Внук його — воєвода руський Франц Салезій Потоцький (1700—1772) побудував палац і заснував (1768) монастир Василіян (барокова церква св. Юра (побудовані у 1771–1776); до 1946 — відпустове місце УГКЦ з чудотворною іконою Матері Божої)[2]. Франц Потоцький тримав в Кристинополі постійний козацький полк (300 чол.).
В 1760-х роках в кристинопільському палаці Потоцьких побував Джакомо Казанова.
Син Франца Салезія Потоцького, Станіслав Щесний Потоцький, після трагедії з Христиною Коморовською, переніс родинну «столицю» Потоцьких з Кристинополя до Тульчина (1774).
У Кристинополі зберігався в XIX ст. «Кристинопольський Апостол» і відома хроніка з 1763–1779, кілька разів перевидана друком.
Після першого поділу Речі Посполитої (1772) Кристинопіль разом з усією Галичиною відійшов до володінь Габсбурґів.
Відомо, що до середини XIX століття місто мало чотирьох власників (господарів).
Після окупації військами ІІ Речі Посполитої (1919) містечко Кристинополь належало до Польщі, було центром ґміни Сокальського повіту.
15 лютого 1951 містечко передано СРСР на підставі радянсько-польської міжурядової угоди. Взамін Польща отримала 3 червня 1951 року Устрики Долішні (пол. Ustrzyki Dolne) з районом (пол. Bieszczady).
Основою, на якій почав розвиватися радянський Червоноград, стали розвідані поклади кам'яного вугілля. У 1950 почалося будівництво шахт.
З 30.12.1962 Червоноград (з селищами міського типу Гірник, Жвирка, Соснівка) — місто обласного підпорядкування Львівської області.[3]
1990 року в Червонограді вперше в УРСР демонтовано пам'ятник Леніну — на кілька місяців раніше, ніж у Львові[4]. Ще в 1988 році тут було створено осередок Товариства рідної мови ім. Тараса Шевченка, а в 1989 — Народного руху України.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5180
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРВОНОГРАД (Кристинопіль), місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 02 жовтня 2019, 17:12

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Червоноград (до 1951 року— Кристинопіль) — місто обласного підпорядкування (з 30.XII 1962 року), індустріальний центр південної частини Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Розташоване на поліській рівнині, у місці впадіння до Західного Бугу його приток — Солокії і Рати. Червоноград розділений заплавою на старе місто (давнішня назва Кристинопіль) та нове (побудоване у зв’язку з розвитком вугільного басейну), які з’єднуються дамбою. Через місто проходять залізнична лінія Львів—Ковель, а також асфальтовані шляхи Львів— Ковель, Белз—Червоноград та Радехів—Червоноград. Віддаль до Львова — 73 км, до Сокаля — 9 км. Зі Львовом — повітряне сполучення. Червоноградській міській Раді підпорядковані селища міського типу Гірник та Соснівка. Населення — 53,3 тис. чоловік.

На території міста виявлено глиняний посуд ранньоземлеробських племен доби енеоліту (III тисячоліття до н. е.) та поховання кінця бронзової доби (близько 1200—800 рр. до н. е.).

Заснування міста відноситься до 1692 року, коли на північній околиці села Новий Двір виникло нове помістя коронного гетьмана Фелікса Потоцького, яке було назване Кристинополем за іменем дружини засновника — Кристини Потоцької.

В кінці XVII століття поселення одержало привілей міста. Воно стало центром латифундії магнатів Потоцьких, до якої входили величезні земельні простори від Умані та Тульчина до Кристинополя і Тартакова, що налічували три мільйони моргів, у т. ч. один мільйон моргів урожайних чорноземних ланів. На цих землях Потоцьким або, як їх тоді величали, «руським короленятам», належало 400 тис. кріпаків, 40 міст і містечок, тисяча сіл. При магнаті Франціску Потоцькому, київському воєводі, Кристинопіль значно розбудовується, зокрема у 1736 році споруджується палац за тогочасними зразками французьких палаців-парків: з великим бальним залом, парком з басейном, фонтанами та павільйонами.
У магнатському замку, обнесеному високим муром, був численний гарнізон солдатів, щоб тримати в покорі доведених до крайнього зубожіння кріпаків.

Прогресивний польський письменник Станіслав Сташіц так описує становище селян у ті часи: «Я бачу мільйони створінь, одні з яких напівголі ходять, інші одягнуті в шкіри чи в грубі свити, всі висохлі, виснажені, зарослі і закурені. Вони тяжко дихають, очі їх глибоко запалі. їх звуть хлопом — це кличка, яка означає найбільше презирство. Вони харчуються восени хлібом з висівками, а чверть року —-лише бур’янами, їх напій — вода і спалююча нутро горілка. їх житло — землянки, або ледве підняті на землю шалаші; сонце не має туди доступу. Ці землянки наповнені лише смородом і тим милосердним димом, який, щоб вони менше бачили свої злидні і менше терпіли, позбавляє їх світла і чадить вдень і вночі, скорочуючи їх мізерне життя, а найбільше дітей вбиває. В цій переповненій димом і смородом темниці зморений денною працею господар спочиває на гнилій соломі. Поруч з ним спить його гола дітвора, на тій же підстилці, на якій стоїть корова з телям і лежить свиня з поросятами. Ось людина, яка вас годує! Ось стан хлібороба в Польщі!».

Не було меж жорстокості кріпосників. За найменшу провину Потоцькі могли забити кріпака на смерть, зацькувати собаками.

Посилюючи соціальний і національний гніт, Потоцькі не шкодували грошей для полонізації та окатоличення українського населення. В 1692 році у Кристинополі було засновано монастир василіан, якому магнати виділили для користування фільварки із земельними угіддями в селах Домашів і Волсвин. При монастирі була створена школа місіонерів для насадження уніатства.

Багато страждань завдавали населенню стихійні лиха. Так, під час пожежі 1768 року вигоріла більшість будинків. У 1770 році в Кристинополі та його околицях лютувала епідемія чуми.

Після першого поділу Польщі Кристинопіль, як і раніше, залишався в руках Потоцьких. Польські магнати швидко порозумілися з новими загарбниками і спільно з ними продовжували визискувати українське населення, користуючись підтримкою з боку католицької і уніатської церков. У 1776 році в місті було споруджено ще одну церкву. Кристинопільське духівництво, що володіло Домашевим і Волсвином, жорстоко експлуатувало селян. Воно примушувало їх відробляти панщину понад встановлену норму, внаслідок чого у 1782 році тут відбулися значні заворушення.

Наприкінці XVIII століття в Кристинополі було 200 дворів, з яких 92 зовсім не мали землі, а 108 дворам належало 56 моргів городів і лук з 400 моргів усіх міських земель. Крім землеробства, жителі міста займались ремісництвом, торгівлею та плотарством.

У 1781 році Потоцькі продають свої кристинопільські володіння. Місто переходить від одних шляхтичів до інших, які нещадно експлуатують населення. Кристинопіль занепадає.

Реформа 1848 року майже не полегшила становища кристинопільців. На користь шляхти був встановлений величезний викуп панщинних повинностей — 203 426 флоренів.

За даними перепису населення 1869 року в Кристинополі проживало 3250 чоловік, налічувалось 355 будинків. У містечку були невеликий млин і винокурня місцевого поміщика.

З побудовою шляху Кристинопіль — Жовква (у 1878 році) господарське життя міста дещо пожвавлюється. Цьому сприяло також прокладення у 1884 році залізничної лінії Рава-Руська—Кристинопіль—Сокаль.

У 90-х роках XIX століття основну масу населення Кристинополя становили дрібні ремісники та торгівці. На той час у місті було 70 шевців, 17 кравців, 8 столярів, 8 кушнірів, 12 різників, а також бляхарі, слюсарі, ковалі тощо. Всього у місті на 1900 рік проживало 3592 мешканці, в т. ч. 460 українців, стільки ж поляків та 2672 євреї. Переважна більшість населення Кристинополя, як і всієї Галичини, жила в безпросвітніх злиднях, темряві. Наприкінці XIX століття у місті була тільки одна польська початкова школа, в якій навчалося кілька десятків дітей, переважно заможної верхівки міста; 82 проц. жителів були неписьменними. Не кращою була і справа охорони здоров’я. В Кристинополі працював тільки один лікар та була невеличка аптека, що обслуговували 25 тис. жителів навколишніх населених пунктів.

Після розпаду клаптикової Австро-Угорської імперії, з окупацією Галичини буржуазно-поміщицькою Польщею, становище трудящих Кристинополя лишалося вкрай важким. Жорстокої експлуатації зазнають робітники кристинопільських підприємств —тартаків Лемпарта, хімічної фабрики Лемпарта і Дідушицького, фабрики цементних виробів Левицької і Вайнберга. За мізерну плату робітники змушені були працювати по 12—14 годин на добу. Особливо важкою була праця на тартаках. Маючи достатню кількість дарової робочої сили, фабриканти порушували договори з робітниками, зменшували їм заробітну плату. За найменше незадоволення робітників звільняли.

Кристинопільські робітники не мирилися з експлуатацією. Вони все активніше включаються у боротьбу проти соціального та національного гноблення, очолювану КПЗУ. 16 січня 1928 року в Кристинополі відбулося робітничо-селянське віче, на якому з промовою виступив відомий революціонер Кузьма Пелехатий. Страйковий рух на підприємствах Кристинополя ставав все організованішим. Робітники різних підприємств стали діяти узгоджено. Найбільш значними були виступи 1936, 1937 рр. За цей час відбулося чотири страйки. Характерно, що з кожним разом збільшувалася кількість страйкуючих, зростала тривалість страйків.

У вересні 1936 року не вийшли на роботу 50 робітників тартака Лемпарта, а в жовтні разом з ними протягом п’яти днів не працювали і сільськогосподарські робітники. Всього в цьому страйку взяло участь 160 чоловік. Два великих страйки відбулися в жовтні 1937 року. 4 жовтня припинили роботу 78 робітників хімічної фабрики і лісопилки. Три дні йшли переговори з фабрикантами, які нарешті пообіцяли задовольнити вимоги робітників. Та це були брехливі обіцянки. Коли робітники побачили, що їх обдурили, вони оголосили новий страйк, в якому взяло участь 140 чоловік. Одинадцять днів тривала ця боротьба. Фабриканти втратили понад півтори тисячі людино-днів і змушені були піти на задоволення вимог робітників.

Вересневі дні 1939 року принесли трудящим Прибужжя, як і всіх західноукраїнських земель, радість визволення. Кристинопіль же залишався в складі окупованої німецькими фашистами Польщі. Гітлерівці закатували 4/5 його населення, переважно єврейської національності, немало жителів вивезли на каторжні роботи в Німеччину. Фашисти демонтували залізницю Сокаль—Кристинопіль—Рава-Руська, саме місто було пограбоване, спалене.

В лютому 1944 року в районі Кристинополя загони партизанського з’єднання під командуванням П. П. Вершигори, спільно з загоном польських партизанів, що діяли в складі Армії Людової, завдали німецько-фашистським загарбникам великих втрат.

Через півроку, 18 липня 1944 року радянські частини під командуванням генерал-лейтенанта Н. П. Пухова звільнили Кристинопіль.

Після перемоги над фашистською Німеччиною між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Народною Республікою 16 серпня 1945 року була укладена угода, яка визначала радянсько-польський кордон. Згідно з цією угодою Кристинопіль, як і вся територія Забужжя між містами Сокалям і Рава-Руською, увійшов до Грубешівського повіту Люблінського воєводства Польської Народної Республіки.

В 1945—1946 рр. відбувалося добровільне двостороннє переселення українського населення з Польської Народної Республіки на Радянську Україну та польського населення з Радянського Союзу в Польщу. В Кристинополі на 1946 рік залишилося тільки 400 чоловік польського населення.

15 лютого 1951 року між СРСР і ПНР було укладено угоду про новий державний радянсько-польський кордон.

За цією угодою до Української РСР відійшла територія південної частини Грубешівського і Томашівського повітів Люблінського воєводства ПНР, в надрах якої знаходилися поклади кам’яного вугілля, а до Польщі — територія Нижнє-Устрицького району колишньої Дрогобицької області з нафтовими родовищами. Це давало можливість поширити Львівсько-Волинський вугільний басейн (УРСР) на захід у Забужжя, а Горлицький нафтовий басейн (ПНР) — на схід у Прикарпаття.

Місто Кристинопіль, перейменоване в 1951 році на Червоноград, увійшло до складу Забузького району. На той час воно являло собою невелике поселення міського типу, в якому налічувалось 307 будинків, де проживало 1750 чол. прибулого з навколишніх районів населення. Переважна більшість мешканців працювала у створеному весною 1952 року колгоспі ім. Жданова.

Сучасна історія Червонограда нерозривно зв’язана з розвитком Львівсько-Волинського вугільного басейну. Забужжя поступово перетворюється на шахтарський край, а Червоноград стає його центром.

У серпні 1952 року почалося будівництво першої шахти. В місті Червонограді широко розгортається будівництво житлових будинків та соціально-побутових об’єктів. З Донбасу, Кузбасу, Підмосков’я і Караганди на новобудову стали прибувати висококваліфіковані спеціалісти-будівельники, гірники, фахівці різних професій. В робітничий колектив прийшло багато сільської молоді, демобілізованих воїнів. Для новоприбулих було створено підготовчі курси, за короткий час кваліфікацію гірників та будівельників набули тисячі робітників.

В 1953, 1954 рр. тут будувалося вже три шахти, з 1955 року почалося спорудження ще восьми шахт. До Червонограда один за одним йшли ешелони з машинами, механізмами, будівельними матеріалами.

В п’ятій п’ятирічці держава асигнувала на будівництво понад 860 млн. крб. Шахтобудівники позачергово отримували необхідні матеріали і устаткування. На трудомістких роботах широко застосовувалась механізація. В кінці п’ятої п’ятирічки тут працювало вже понад тисячі вантажних автомашин, сотні екскаваторів, бульдозерів, баштових кранів тощо.

Опорним пунктом нового промислового і житлового будівництва став Червоноградський завод залізобетонних виробів, перша черга якого вступила в дію у квітні 1956 року, друга — через рік, а третя — в першому кварталі 1958 року. Проектна потужність заводу — 55 тис. куб. м збірних залізобетонних конструкцій на рік —була досягнута на початку 1962 року. В 1967 році на заводі працювало 700 чоловік, у т. ч. 50 інженерно-технічних працівників. Спорудження шахт провадить спеціалізована організація «Укрособвуглемонтаж», де на 1967 рік працювало понад 3 тис. робітників та інженерів.

Важливим індустріально-будівельним підприємством став Червоноградський деревообробний комбінат, побудований в 1956—1959 рр. В 1967 році на комбінаті працювало 310 чоловік (у т. ч. 40 інженерно-технічних працівників).

Стали до лав діючих центральні електромеханічні майстерні.

При спорудженні шахт гірникам довелося перебороти великі труднощі, які досі не зустрічалися в практиці вітчизняного шахтобудування. На шляху до вугілля необхідно було пройти юрські відкладення («юру») — водонасичені піщані пливуни. Під їх тиском тюбінгове кріплення не витримувало — стало сплющуватись. Стихія не хотіла коритися людині. Довелося надіти на стволи додаткові залізобетонні кільця, залізобетонну «сорочку». Складна, трудомістка робота була успішно виконана, гірники збагатились цінним досвідом, який допомагає їм у проходженні «юри» при спорудженні інших шахт. 24 грудня 1957 року гірники Червонограда достроково здали в експлуатацію Другу Великомостівську шахту.

Ця перша на Львівщині шахта потужністю 600 тисяч тонн на рік була збудована за 4 роки. Через рік видала на-гора вугілля Перша Великомостівська, а 16 вересня 1959 року — Третя Великомостівська шахти. 1960 року стали до ладу П’ята і Восьма Великомостівські шахти. Значних успіхів домоглися шахтобудівники в 1961 році — видала на-гора вугілля Четверта Великомостівська шахта. В День шахтаря 27 серпня 1961 року шахтобудівники закінчили будівництво Першої Червоноградської шахти, а 1 жовтня 1962 року та 3 жовтня 1963 року стали до ладу Дев’ята і Шоста Великомостівські шахти.

Механізація та автоматизація на діючих шахтах басейну досягли високого рівня. Процеси видобутку палива механізовані від вибою до завантаження у залізничні вагони. На шахтах автоматизовані головні вентилятори, підйоми, транспортна система, обмін вагонеток, котельні, скипові та клітьові стволи.

За семирічку на шахтах створено 45 комплексно-механізованих лав, які добувають 70 проц. вугілля. Тільки за рахунок введення нової техніки в 1965 році досягнуто умовної річної економії на 200 тис. карбованців.

В 1966 році шахти тресту Червоноград-вугілля видобули понад план 520 тисяч тонн вугілля. За семирічку добуто 1040 тис. тонн надпланового вугілля. З 1959 до 1966 року кількість гірників збільшилася в 5,1 раза, а вуглевидобуток — у 8,4 раза. За цей період шахти дали країні 29 млн. тонн висококалорійного вугілля. Всього на 1 січня 1967 року діяло 9 шахт, на яких працювало 13 тис. робітників та інженерів.

Одночасно із спорудженням шахт, розгорталося житлове будівництво за розробленим у 1952 році генеральним планом забудови міста.

Протягом 1953—1966 рр. трест «Червонограджитлобуд» здав в експлуатацію 400 тис. кв. м житлової площі (12 тис. квартир) та понад 100 культурно-побутових об’єктів.

Самовіддана праця трудівників Червонограда була високо оцінена урядом. 27 квітня 1957 року Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Соціалістичної Праці бригадирам — прохідникам В. А. Байді, В. М. Борсуку та І. К. Чуркіну. За успішне виконання завдань семирічки звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно шахтобудівника С. П. Гапона та бригадира прохідників М. X. Кирилова, орденом Леніна нагороджено—13, орденом Трудового Червоного Прапора— 31, орденом «Знак Пошани» — 59 гірників та будівельників.

Колективи гірників та будівельників широко розгорнули змагання за комуністічну працю. На 1967 рік високе звання виборювали 6 підприємств, 130 дільниць, змін і цехів та 200 бригад. В змагання включилося 7300 працюючих. Звання колективів комуністичної праці завоювали гірники Третьої Великомостівської шахти, а також колективи 40 дільниць і 110 бригад. Гірники Червонограда одними з перших підхопили передові методи праці шахтарів Донбасу М. Я.Мамая та О. А. Кольчика.

У Червонограді успішно діють школи комуністичної праці, в яких на 1967 рік навчалося 2 тис. робітників, техніків та інженерів. Крім шкіл комуністичної праці у Червонограді діє ще одна форма активної участі трудящих у комуністичному будівництві. В жовтні 1963 року на громадських засадах було організовано Червоноградський інститут передового досвіду. При інституті створено відділ передового досвіду та відділ масової роботи і пропаганди, міжшахтне бюро технічної інформації, конструкторську секцію та дві лабораторії.

В період розгортання будівництва шахт на басейні працювали сотні комуністів. На 1967 рік партійна організація Червонограда налічувала у своїх лавах 2,8 тис. членів та кандидатів у члени КПРС, об’єднаних у 70 первинних парт-організаціях. В 73 комсомольських організаціях налічувалося 5 тис. членів ВЛКСМ.

Нині Червоноград — один із великих промислових і культурних центрів Львівщини. Замість давніх заболочених вуличок виросли квартали багатоповерхових будинків, зокрема школи, Палац культури, соціально-побутові приміщення, лікарняне містечко. До послуг приїжджих триповерховий готель «Гірник». Визначні пам’ятники архітектури Червонограда — графський палац і монастирі василіан та бернардинців, що датуються XVIII століттям.

З кожним роком місто набирає все привабливішого вигляду. Тільки в 1964, 1965 рр. його зелений фонд поповнився 22 тис. дерев, 100 тис. кущів. Поширено зелені зони. В 1965 році розбито міський парк (15 га), на берегах Західного Бугу і Солокії впорядковано два пляжі.

Для Червонограда характерний жвавий транспортний рух. З автобусної станції міста щодоби відправляється 120 автобусів у різні населені пункти республіки. Крім того, налагоджено автобусне сполучення із шахтами та промисловими підприємствами. Червоноград має регулярний повітряний зв’язок зі Львовом.

Про швидкі темпи зростання міста свідчать і такі дані. У 1931 році територія міста обчислювалася 185 га, а в 1965 році — 1500 га. За станом на 15 січня 1959 року в ньому проживало 12 240 мешканців. На той час селища Гірник та Соснівка мали 6,3 тис. населення. За кількістю населення Червоноград перебував на шостому місці в області. Через вісім років — на початок 1967 року, населення міста та шахтарських селищ Гірник і Соснівка виросло більше, ніж у три рази, за кількістю жителів Червоноград займає четверте місце в області.

Місто Червоноград поступово стає великим, промисловим центром. Тут діють потужний хлібзавод, друкарня, автобаза, підприємства електромережі. 15 лютого стала до ладу швейна фабрика — філіал Львівської фірми «Весна». На початку 1964 року видала першу продукцію панчішно-шкарпетна фабрика. Спорудження двох останніх підприємств в значній мірі допомогло трудовлаштуванню дружин гірників.

У місті діє розгалужена мережа торговельних підприємств громадського харчування і побутового обслуговування, місцевого відділу робітничого постачання тресту «Червоноградвугілля». В 1964 році в місті було споруджено новий триповерховий побуткомбінат. В місті діють дві лазні та дві пральні. Мережа підприємств громадського харчування налічує 50 їдалень та буфетів. Товарообіг торговельної мережі та підприємств громадського харчування досяг у 1966 році 29 млн. карбованців.

Невпинно зростає добробут червоноградців. До шести годин скоротився робочий день шахтарів. Підвищились заробітки трудящих, збільшились пенсії. Невпинно зростає купівельна спроможність шахтарів. У 1964—1966 рр. населенню продано 335 легкових автомобілів, 400 мотоциклів, 4300 велосипедів, 1870 швейних та 5000 пральних машин, 1100 холодильників, 185 піаніно, 3550 телевізорів та 8100 радіоприймачів. Населення Червонограда, Соснівки та Гірника передплатило на 1967 рік 71 тис. газет і журналів — по 1335 примірників на 1000 чоловік. Про поліпшення добробуту трудящих Червонограда свідчить і ріст трудових заощаджень в ощадкасі. За 1960—1965 рр. кількість вкладників зросла на 6700 чоловік, а сума вкладів — на 4 млн. карбованців.

Велика увага приділяється охороні здоров’я трудящих міста. У 1957 році було створено медично-санітарну частину, яка розмістилась у корпусах новозбудованого лікарняного містечка, що розкинулося над Західним Бугом. На 1967 рік тут було 140 лікарів та 530 чол. середнього медичного персоналу.

У Червонограді та Соснівці працюють 2 лікарні на 580 ліжок, 3 поліклініки, 4 аптеки, зубопротезна лабораторія. Безпосередньо при підприємствах створено 40 оздоровчих пунктів, у тому числі 10 підземних. Безперебійно діють станція швидкої допомоги, відділ переливання крові та травматологічний пункт, який цілодобово надає висококваліфіковану медичну допомогу, зокрема проводить найскладніші операції. Неослабна увага приділяється педіатрії. Організовано дві дитячі консультації з педіатричними дільницями, дві жіночі консультації, молочну кухню (1200 порцій на добу). Для малят гірників у Червонограді та селищах організовано п’ять дитячих ясел, дванадцять дитячих садків і садків-комбінатів, в яких виховується 2000 малят. На медичне обслуговування держава асигнує великі’ кошти. Так, лише в 1966 році для Червонограда було відпущено 1,8 млн. карбованців.

Працівники медично-санітарної частини вивчають умови праці на шахтах, проводять конференції з питань травматизму і захворювань, постійно вживають заходів до покращення санітарно-гігієнічних умов праці.

В Червонограді організовано Львівсько-Волинське відділення Макіївського інституту гірничої справи. 12 інженерів систематично вивчають питання дегазації шахт і гірничих бурових робіт.

Постійна увага приділяється розвиткові освіти та культури. У місті та селищах Гірник і Соснівка 17 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. п’ять середніх, чотири школи робітничої молоді, дві школи-інтернати, три восьмирічні школи, дві початкові і одна заочна, в яких на 1967 рік навчалося 13 285 учнів. Серед 560 учителів — 350 з вищою освітою. При школах є 30 кабінетів (фізичні, хімічні та біологічні), 15 майстерень, спортзали, комсомольські і піонерські кімнати, медичні кабінети. Учні організували кімнати-музеї В. І. Леніна, Т. Г. Шевченка, кімнати-музеї революційної і трудової слави. У двох професійно-технічних училищах Червонограда спеціальну освіту здобуває робітнича молодь. В гірничому училищі навчається 250 молодих шахтарів, в училищі панчішної фабрики — 400 молодих трикотажниць.

Молоді Червонограда, Соснівки і Гірника створені всі необхідні умови для спеціальної освіти. В 1960 році в Червонограді засновано семирічну музичну школу на 5 відділів, 45 вчителів навчають 550 дітей гри на фортеп’яно, скрипці, віолончелі, духових і народних інструментах.

У Червонограді діє філіал Ново-Волинського гірничобудівельного технікуму. На 1967 рік в ньому без відриву від виробництва навчалося 280 майбутніх спеціалістів: техніків промислового і громадського будівництва, техніків гірничої справи, електромеханіків і економістів. В технікумі працює 25 викладачів.

Гірники мають змогу здобувати без відриву від виробництва і вищу спеціальну освіту. В Червонограді відкрито загальнотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту. В 1966/67 навчальному році тут набувало знань 740 студентів. Для навчання створено всі умови: обладнано два кабінети, дві лабораторії, два креслярські зали. Центром культурно-освітньої роботи серед трудівників Червонограда став Палац культури. Триповерховий палац має зал для глядачів на 700 місць, лекційний зал, приміщення для гурткової роботи. Тут працюють лекторій передового досвіду, чотири народні університети, 12 гуртків художньої самодіяльності, шахтарський ансамбль пісні і танцю та студія образотворчого мистецтва. Учасники гуртків самодіяльності палацу в 1967 році дали понад 100 вистав і концертів у місті, на шахтах та в сусідніх колгоспах. З 1965 року при Палаці культури діє філіал Львівського театру опери та балету ім. Ів. Франка.

У місті успішно діють партійно-господарська школа, міське товариство «Знання», школа атеїзму; до агітаційної роботи залучено 1600 агітаторів.

В Червонограді працюють 22 бібліотеки, в яких на 1967 рік налічувалося понад 200 тис. примірників книг. Часто в читальному залі центральної бібліотеки збираються початківці літературного об’єднання ім. В. П. Бобинського, щоб обговорити нові твори своїх товаришів.

Гірники Червонограда — завзяті спортсмени. Кожного вихідного дня на Червоноградському стадіоні відбуваються зустрічі футбольних і волейбольних команд, легкоатлетичні змагання. Низові колективи товариства «Авангард» і «Спартак» охоплюють понад 7200 чоловік. Протягом 1965—1967 рр. у Червонограді підготовлено близько 4 тис. спортсменів-розрядників.

Робітничі колективи Червонограда підтримують тісні зв’язки з колгоспниками Сокальського і Радехівського районів, надають їм дійову шефську допомогу.

Велика дружба зв’язує червоноградців з екіпажем торговельного пароплава «Червоноград», побудованого в 1959 році і названого іменем шахтарського міста. Гірники та члени екіпажу ведуть жваве листування, часто проводять дружні зустрічі.

Вірні ідеям дружби народів і пролетарського інтернаціоналізму, трудящі Червонограда зміцнюють контакти з шахтарями братніх соціалістичних країн. Гірники

Другої Великомостівської шахти змагаються з гірниками чеської шахти «Петр Цінгер», а бригада комуністичної праці Восьмої Великомостівської шахти — з гірниками шахти ім. Кошута (Угорська Народна Республіка).

Восени 1964 та весною 1967 року шахтарі Червонограда тепло зустрічали дорогих гостей — гірників з угорського міста Комло.

Угорські друзі побували на шахтах, обмінювалися з червоноградцями досвідом роботи.

Відрадні перспективи розвитку міста.

Протягом п’ятирічки вуглевидобуток зросте на 34 проц. і досягне 7,5 млн. тонн.

До лав діючих стануть три нові шахти: Друга Червоноградська, потужністю 900 тис. тонн на рік, Сьома Великомостівська, потужністю 600 тис. та Десята Великомостівська шахта, потужністью 1,5 млн. тонн. Червоноградське вугілля набуде ширшого використання в народному господарстві — дослідниками встановлено, що воно є цінною сировиною для хімічної промисловості. Працівники Українського інституту вуглехімії та Львівського проектно-конструкторського технологічного інституту розробили технологію використання львівсько-волинського сапропелітового вугілля.

На Третій Великомостівській шахті вже споруджена дослідно-промислова установка по термопластифікації львівсько-волинських сапропелітів для одержання феновугільних пластичних мас.

Будується вуглезбагачувальна фабрика, потужністю 9 млн. тонн на рік.

За роки п’ятирічки стануть до ладу телефонна станція (на 2000 абонентів), автобусна станція, дев’ятиповерховий готель, хлібозавод, молокозавод, три загальноосвітні, музична школи, Палац піонерів, три дитячі садки. Виросте медично-санітарна частина. Буде побудовано ще два лікарняні корпуси та пологовий будинок.

Спортсмени одержать водну станцію, спортивний комбінат. В місті буде споруджено широкоекранний кінотеатр.

Величні перетворення, постійна турбота Комуністичної партії запалюють трудівників Червонограда на нові трудові звершення.

В. П. ОГОНОВСЬКИЙ, О. Г. КОВАЛЬОВ, К. Ф. КРАСОЧЕНКOB, М. Я. ЛУКАНЮК.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Ч

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, АннА, Balymba, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], ГіП, Sveetlana, Вернер