Чорний Острів, смт, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
100%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Чорний Острів, смт, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення

ЧОРНИЙ ОСТРІВ — с-ще міськ. типу Хмельн. р-ну Хмельницької області. Розташов. при впадінні р. Мшанець до р. Пд. Буг, за 2 км від залізничної ст. Чорний Острів. Населення понад 900 осіб (2013).

Уперше згаданий у грамоті вел. кн. литов. Вітовта від 2 вересня 1424, за якою Микола Бедрихович та Кузя обмінялися маєтками так, що останній отримав Ч.О. та ще два села. У 15—18 ст. Ч.О. перебував у складі Подільського воєводства. Наприкінці 15 ст. власниками Ч.О. були Новодворські, від яких у результаті родинного поділу 1545 він перейшов до Свірчів. У поселенні був побудований замок. 1556 король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд II Август надав Ч.О. магдебурзьке право, що сприяло розвиткові торгівлі та ремесел. 1578 налічувалося 420 жителів і 84 будинки. 1582—1744 перебував у володінні князів Вишневецьких, був центром волості.

За часів Національної революції 1648—1676 та в роки окупації Османською імперією 1672—99 зазнав спустошення, замок був зруйнований. Розташований на шляху з Поділля на Пд. Волинь, не раз був місцем бойових дій та зосередження військ. Зокрема, 1657 поблизу стояло табором військо союзника Б.Хмельницького трансильванського кн. Дєрдя II Ракоці, який опинився в облозі польс. військ та вимушений був капітулювати.

1744 м-ко опинилось у володінні представників польс. роду Пшездецьких. У 2-й пол. 18 ст. Міхал Пшездецький (1747—99), останній писар Великого князівства Литовського, ставши наступним спадкоємцем Ч.О., на замчищі збудував палац.
Після 2-го поділу Речі Посполитої 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Ч.О. опинився під владою Рос. імперії та від 1795 перебував у складі Проскурівського пов. Подільського намісництва (із 1797 — Подільська губернія). М-ко залишилось у володінні Пшездецьких і після Міхала перейшло до його старшого сина Константина (1782—1856), який 30 років (1820—50) обіймав посаду маршалка шляхти (предводителя дворянства) Подільської губ. По смерті Константина Ч.О. успадкував його молодший син Кароль (1818—82), який не мав нащадків чол. статі. Упродовж 19 ст. в маєтку Пшездецьких були зібрані значна б-ка та колекція живопису, тут гостювали та працювали італ. худож. М.Бацеллі, композитор Ф.Ліст, худож. Н.Орда, у палаці влаштовувалися мистецькі вечори та пишні бали. Палац оточував парк, який був створений (1799) та реконструйований (1831) відомим ботаніком та паркобудівничим Д.Міклером. В опікуваному Пшездецькими повітовому дворянському уч-щі (діяло 1843—69) викладав байкар Л.Глібов.

У 1-й пол. 19 ст. Ч.О. став значним пром. центром Проскурівського пов. — тут діяли броварня, 2 воскобійні, поташний та 4 шкіряних з-ди, велика цукроварня (із 1849). Проте екон. піднесення у 2-й пол. 19 ст. розташованого поруч повітового міста Проскурів (нині м. Хмельницький) призвело до поступового занепаду промисловості містечка. 1899 Ельжбета, вдова Кароля Пшездецького, продала Ч.О. графу Ігнатьєву.

Під час Першої світової війни був прифронтовим м-ком: 1914—17 тут розміщувалися тилові установи та шпиталі. За часів Української революції 1917—1921 був місцем короткочасного перебування уряду Української Народної Республіки та Директорії УНР (6—20 червня 1919), а також боїв між Армією Української Народної Республіки та Червоною армією (1919—20). 5 липня 1920 під Ч.О. смертельно поранений генерал-хорунжий Армії УНР Є.Мєшковський, який командував укр. військами в бою проти кінноти червоних.

20 листопада 1920 в Ч.О. остаточно встановлено рад. владу. 1923—31 та з 1935 — райцентр Проскурівської округи (1932—37 р-н та округа — у складі Вінницької області), із 22 вересня 1937 — Кам’янець-Подільської обл. (із 1954 — Хмельн. обл.).

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 під час гітлерівської окупації (7 липня 1941 — 8 березня 1944) діяли рад. підпільники. Для євреїв Ч.О. було створене гетто, більшість в’язнів якого розстріляли 1942 в Проскурові.

У повоєнні роки Ч.О. став с-щем міськ. типу (1957), населення зросло до 3,3 тис. мешканців (1959), набула розвитку пром-сть (ф-ки: трикотажна, спортінвентарю та ін.), відкрито ПТУ (1963, нині — аграрний ліцей). 1965 у зв’язку з ліквідацією Чорноострівського р-ну увійшов до складу Хмельн. р-ну. Втрата статусу райцентру поступово призвела до падіння екон. потенціалу, що викликало зменшення населення до 1,4 тис. (1979).

Уродженцями Ч.О. є польс. письменник та історик О.Пшездецький (1814—71), польс. політик і дипломат С.Пшездецький (1879—1932), письменник, драматург Г.Гайдовський (1902—62).

Пам’ятки арх-ри місц. значення: ансамбль маєтку Пшездецьких (кін. 18 — поч. 19 ст.), Спасо-Преображенська церква (1779), ратуша (1-ша пол. 19 ст.), костьол Успіння Діви Марії (1820). Серед пам’ятників — монумент Л.Глібову. Діє Хмельн. районний літературно-краєзнавчий музей ім. Л.Глібова.
Єсюнін С.М.
дата публікації: 2013 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чорний Острів, смт, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Чо́рний О́стрів — селище міського типу в Україні, центр Чорноострівської селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області. Населення 905 мешканців (перепис 2001), 949 мешканців (2011).[2]
Селище розташоване на річках Південному Бузі і Мшанці, за 2 км від залізничної станції Чорний Острів, за 20 км від Хмельницького. Легка, харчова промисловість.
Магдебурзьке право з 1556 року. Статус смт із 1957 року.
Літопис
Про заснування цього поселення перекази свідчать таке. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.
1425 р. Чорний острів належав Іванові (Янові) Свірчу, наданий йому попередньо Вітольдом і в цьому ж році внаслідок обміну перейшов до Миколая Бедриха.
У XIV столітті це місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.
1493 Чорний Городок мав 18 димів.
1495 належав Новодворським.
Чорний Острів з 1545 р. належав Анні з Новодворських Влодковій — дружині старости Мацея Влодека. Пізніше він перейшов до її сестри Констанції Свірч. За часів Констанції король надав Чорному Острову Магдебурзьке право.
1552 р. польський шляхтич Ян Каменецький — ротмістр корогви кавалерії оборони поточної — отримав у доживоття Чорний Острів (Подільське воєводство).[3]
1592 р. племінник князя Дмитра Байди Вишневецького — Костянтин Вишневецький через одруження з Анною, отримав у володіння Чорний Острів, яким Вишневецькі володіли до 1744 р. Після смерті князя Михайла Серватія Вишневецького, місто перейшло його внучці — Катерині з Огінських Пшездецькій.
1671 р. Чорний Острів належав дядькові короля Михайла Вишневецького — князю Костянтину Вишневецькому, місто мало природній захист озерами та річкою Бог. На той час Чорний Острів був досить великим містом. 1667 р. татари не змогли взяти місто і відступили. В місті був дерев'яний костел та церква. Під ту пору усе місто було забудоване дерев'яними будинками. Замок знаходився на окремому острові і був оточений земляним валом та палісадом. Будинків в межах замку не було.
Чорноострівський замок
Дитинець замку на пагорбі був у плані квадратним, оточений з трьох сторін валами. Посередині був ґанок з колонами, під балконом, заставлений квітами. Від замкової брами дорога йшла вверх. Замок був чотирикутний під зеленим дахом. Іншою стороною замок виходив на став, тут на місці ґанку була індійська веранда з дощок, покрита тентами, на ній знаходилися цитрусові дерева та вазони з квітами, поміж якими стояли крісла та софа. Від веранди до озера вели кам'яні сходи на один рівень тераси, а потім на інший з якого йшов міст, довжиною 500 ліктів. На острівці був білий будинок. Міст йшов до острівця на озері і далі. За мостом був парк з вільшини, сосни, а понад самим озером були волошські тополі. Зліва від мосту була гребля та паркова брама.

У другій половині XVIII ст. Міхал Пшездзецький на місці замку Вишневецьких поставив палац. У Білій залі був портрет гр. Лізи Пшездзецької пензля Франца Вінтергальтера, були тут також портрети роботи Альфонса Муратона. В сусідньому залі висіли портрети родини Пшездзецьких, Олізарів, Мостовських пензля італійського портретиста Маттео Баччеллі, який проживав у Чорному Острові, в англійському будинку з терасою на березі річки. У Жовтому салоні був портерт Іринея Залуського та роботи П'єтро Тенерані. У Довгій залі знаходився великий «образ» (ікона) Св. Ієроніма пензля Доменікіно, за який король Станіслав Август пропонував 5000 дукатів.

У костелі біля палацу були образи пензля Баччеллі. Чорноострівський парк був закладений Марією Мостовською (Пшездзецькою). Чорний Острів належав пізніше гр. Лізі Пшездзецькій та її доньці гр. Марії Валевській. На острів вів міст на ланцюгах, а на самому острові був італійської архітектури палац. Музичним оркестром в Чорному острові керував Луїджі Тоніні. Чорний Острів не був жодного разу проданий, а переходив у спадок. Досі в маєтку збереглися чотири грубки і дубові сходи.

На Вовчій горі був будинок, збудований Мечиславом Пшездзецьким.

1556 року король Сигізмунд II Август надав містечку магдебурзьке право. Тоді тут був зведений укріплений замок.

1657 під Чорним Островом стояв табором семигородський князь Юрій II Ракоці. При переправі через p. Бог він був оточений військами Станіслава «Ревери» Потоцького, Єжи Себастьяна Любомирського, Стефана Чарнецкого і змушений був 23 липня підписати угоду.

Тут відбувались бої між польською шляхтою та козаками. За даними перепису 1545 року у Чорному Острові проживало 856 осіб православних.

За люстрацією 1780 місто налічувало 224 оселі, мало замок над озером, перебудований на палац і оточений високими валами.

Місто 1841 р. було оточене водою зі всіх сторін, та через чотири греблі поєднувалося з передмістями, в місті було багато мурованих будинків. Довкола церкви були розміщені у два ряди склепи, а за ними стояла жовта кам'яниця лікаря і наліво була мурована божниця.

Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер, обсаджений деревами і за ним була церква з зеленим куполом та високою квадратною дзвіницею з дзвонами. За церквою ринок з крамницями та посередині ринку аустерія (гостинний двір, із залою, казино, кімнатами для подорожніх).

У Чорному Острові було повітове однокласове народне училище. З 1856 по 1859 роки у цьому училищі викладав історію видатний український поет, байкар Леонід Глібов. З 1897 була школа для дівчат. Тут їх навчали французької та польської мов, а також всім тонкощам етикету: як поводитись у поважному товаристві, танцювати, як готувати їжу.

Крім цього, у Чорному Острові були заводи поташний, пивоварний, цегляний, механічний, столярний. Поблизу у с. Захарівці був завод по відливу церковних дзвонів. Один дзвін до сьогодні зберігся в Острозькій академії. Всі ці виробництва належали графу Пшездецькому. У містечку процвітала торгівля, влаштовувались ярмарки. На той час у Чорному Острові проживали 9 тисяч 300 осіб.

У новітній українській історії Чорний Острів став місцем бойової слави війська УНР та частин 6 Польської армії у 1920 році. Під час відступу польсько-українських військ та уряду УНР до Кам'янця-Подільського, будьонівська кіннота прорвалася в районі Волочиська та змогла закласти вибухівку на залізничному мості перед переправою до станції Чорний Острів. Уранці 6 липня зав'язався запеклий бій. Полковник Євген Мешек-Мєшковський очолив спротив і, попри переважаючі сили супротивника, вирушив у наступ. Заскочені таким маневром піших оборонців, червоноармійці почали відступати в бік станції Чорний Острів, а згодом були цілком вибиті з села.
Святині

Тут було дві церкви — Вознесенська та Воскресенська. Не відомо, коли і ким Вознесенська церква була розібрана і перевезена до с. Катеринівка. Однак до наших днів вона не збереглася.
Церква Преображення Господнього 1775

Кам'яна церква, яку сьогодні відвідують віруючі, побудована у 1779 році і освячена на честь Преображення Господнього. Цегляна церква (в плані має вигляд хреста) заснована 1775 за дозволом єпископа УГКЦ Петра Білянського. Збудована церква коштом унійного свяшеника Іоана Стрельбицького-Жигайла, який також у 1779 освятив церкву. В 1808 році вже православним настоятелем Іоаном Курчинським був перебудований дах церкви, побудована дзвіниця з дзвонами і побудована огорожа. У 1836 році був влаштований новий іконостас на кошти гр. Костянтина Пшездзецького та парафіян. В церкві була стара ікона — копія Почаївської чудотворної ікони Богоматері.
Костел Небовзяття Пресвятої Богородиці

1797 року розпочалось будівництво костелу на честь Небовзяття Пресвятої Богородиці, яке тривало 20 років. Костел фундував Міхал Пшездзецький. Костел збудований за грецьким архітектурним стилем. На костелі знаходилася постать Богородиці оточеної з двох сторін ангелами та апостолами Петром та Павлом. Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер: квадрат обсаджений деревами. Як засвідчують історичні джерела, тут було встановлено орган. Всіх парафіян за даними 1858 року, які записані у церковній книзі, налічувалось понад 5 тисяч осіб. У крипті костелу була усипальниця родини Пшездзецьких. У революційному вирі 1910-1920-х років костел перетворили на склад, згодом там був будинок культури. 1992 року храм відновили.
Леонід Глібов та Ференц Ліст бували у Чорному Острові

Графи Пшездзецькі, яким землі Чорного Острова передавались з покоління в покоління, починаючи з XVI століття, володіли 20 селами.

Леонід Глібов, працюючи в Чорноострівському училищі, часто користувався бібліотекою. Однак історики стверджують про такий факт. Якось відомий байкар був запрошений на прийом до шляхтичів. Сам Кароль Пшездзецький запросив його на розмову. Про що тоді між ними йшлося — не відомо. Але після тієї розмови Глібову заборонили відвідувати маєток і користуватися бібліотекою. Невдовзі після цього випадку Леонід Глібов назавжди покинув Чорний Острів та переїхав до Чернігова.

1847 року у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Він не був знайомий із господарями, але у ті часи багатії, вирушаючи у далеку подорож, мали, так званий, путівник. У ньому зазначались місця, де подорожній міг переночувати та поміняти коней. Дорогою до Санкт-Петербургу композитор зупинився саме у володіннях графа, які на той час славились своєю пишністю. Ференцу Лісту настільки сподобалось у Пшездецьких, що він залишився не тільки переночувати, але гостював там з тиждень. У залі він грав на інструменті для родини графа.
Ратуша

Пам'ятка розташована в центрі стародавнього міста Чорний Острів, що знаходиться за 20 км від обласного центру м. Хмельницького. Її було збудовано на початку XIX ст. 4 липня 2014 року будівлю було пошкоджено пожежею. Наразі вона потребує реставрації.
Фасад ратуші сьогодні

Ратуша має статус історично-культурної пам'ятки України місцевого значення.
Лаура прославила свою родину

Докладніше: Надгробок Лаури Пшездецької

Свавілля шляхтича щодо чорноострівських селян дійшло до того, що він примушував кріпаків працювати навіть у святкові дні. Цю справу у 1838 році розглядав проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів усе ж констатував перевищення прав поміщиком. Люди розповідають, що Софія, дружина Пшездзецького, відпочиваючи на Кавказі, скуштувала приготовлену форель. Їй дуже сподобався смак цієї риби, і приїхавши додому, вона забажала її розводити у своєму маєтку. Тоді Карл змусив селян викопати ставок розміром 50 на 50 метрів. А як відомо, форель живе тільки у крижаній гірській воді. Тому кріпаки взимку заготовляли лід і зберігали його у льохах, а влітку ним щодня обкладали ставок, аби вишуканою рибою могли частуватися пани.

Безтурботне життя графа було затьмарене гіркою втратою. Літнього дня 1873 року дві його доньки поїхали на прогулянку верхи. Того дня ніщо не сповіщало біди. Але Лаурі стало погано і вона впала з коня. Важка травма — перелом хребта, прикувала дівчину до ліжка. Батько, який не бажав спокійно споглядати як поволі помирає його донька, вирішив вести її на лікування до Риму. У дорозі Лаурі стає тільки гірше і вона помирає у 21-річному віці. Її поховали у сімейному склепі, який знаходився під будівлею костелу. Засмучені важкою втратою батьки замовляють коштовний надгробок у видатного скульптора, професора Петербурзької академії мистецтв Віктора Бродського. Майстер працював над замовленням 2 роки. Надгробок з білого каррарського мармуру вагою понад 3 тонни 1876 року було доставлено залізницею. Пам'ятник встановили у костелі, де знаходився родинний склеп. 1898 році Карл помирає. Вдова продає родинний маєток невідомому власникові. За умовами договору про продаж, вдова Софія мала право жити у садибі до смерті. Вона не хотіла виїздити до Польщі і покидати могили своїх рідних. Софія померла у 1900 році і похована у родинному склепі поряд з чоловіком і донькою. Кажуть, що перед смертю графиня розпорядилась закопати срібний родинний посуд у підземному переході, якій сполучав костел із садибою. У свій час паничі щоранку перед сніданком цим переходом діставались до костелу. Тільки помолившись, вони приступали до трапези. Після того, як костел відвідала родина, він відчиняв двері для простих людей.

З усієї родини залишилась старша донька Пшездзецьких — Марія, яка виїхала до Варшави, де згодом вийшла заміж. Її рід продовжується до нині. Правнук Марії Пшездзецької — Мар'ян, якому зараз за вісімдесят, спеціаліст зі Східних ринків. Він живе у Варшаві, але часто буває в Україні. Є ще один нащадок Ярослав Пшездецький — магістр духовної семінарії у Ватикані.

Жителі Чорного Острова у буремні часи переховували надгробок Лаури під престолом у костелі. 1938 року його віднайшли. Він був засипаний землею та сміттям. Тоді його і перевезли до Кам'янця. На нього претендували Московський музей ім. Пушкіна, та Літературний музей російського мистецтва у Петербурзі. Серед радянських чиновників знайшлася людина, яка зрозуміла, що такий шедевр має залишитись в Україні. Але розпочалась Німецько-радянська війна, яка і відволікла увагу чиновників від цього питання. Після війни до цієї теми також не повертались.

Настоятель Чорноострівського костелу — брат Юрій каже, що останки родини Пшездзецьких і до сьогодні знаходяться у склепі. Але він замурований і доступу до нього немає.

У садибі Пшездзецьких до 1982 року розташовувалась загальноосвітня школа. Сьогодні у цьому приміщенні діє музична школа.

Олександр Андрійович Казіміров мріє відновити колишню славу Чорного Острова: «Я хотів би, щоб цей маєток взяла під свою опіку держава. З жодним із нащадків ще не зустрічався. Нам не потрібна від них матеріальна підтримка, однак може вони посприяють з документальними свідченнями про родину Пшездецьких. Адже більшість архівних матеріалів про них знаходиться у Польщі».

Сьогодні костел діє, його відвідують парафіяни з 15 навколишніх сіл. На святковій службі, яку провів єпископ Леон Дубравський, після проповіді хтось із парафіян вигукнув: «Поверніть нам Лауру!». Чорноострівчани вірять, що краса, яку віртуозно передав відомий скульптор у камені, поверне містечку хоч часточку колишньої величі.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чорний Острів, смт, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Чорний Острів (до середини XVI ст.— Чорний Городок) — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований в одному з найбільш мальовничих куточків Поділля — на своєрідному острові, при злитті Південного Бугу і Мшанця. Відстань до м. Хмельницького — 17 км, до найближчої залізничної станції Чорний Острів на лінії Хмельницький—Підволочиськ — 2 км. Населення — 4428 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Вовча Гора, Грузевиця, Мар’янівка.

Чорний Острів — одне з давніх поселень Поділля, яке ще до нападів кримських татар мало укріплену фортецю. Оточене навколо могутніми дубовими лісами і суцільними болотами, поселення з його земляними і дерев’яними укріпленнями здавалося похмурим і загадковим, тому і назву дістало «Чорний Городок». В історичних джерелах про нього вперше згадується 1366 року. Під час вторгнення орд кримських татар на територію краю Чорний Острів був спалений, а фортеця зруйнована. У другій половині XIV ст. оборонні укріплення відбудували, але поселення ще довгий час залишалося малонаселеним. У 1530 році в ньому нараховувалося всього 5 плугів (плуг — старовинна російська одиниця виміру площі орних земель, становить 8,74 га), що відповідало 10—15 господарствам з населенням близько ста чоловік.

В середині 50-х років XVI ст. економічний розвиток Чорного Острова прискорюється. 1556 року він переводиться до розряду міських поселень, одержує магдебурзьке право і дозвіл на влаштовування ярмарків двічі на рік та тижневих торгів. Поступово містечко перетворюється на торговий центр із значною кількістю ремісничого і торгового населення. 1578 року тут налічувалося 420 жителів і 84 будинки.
Гозташований на шляху, що йшов з Південної Волині на Поділля, Чорний Острів у період визвольної війни українського народу виявився в районі активних дій селянсько-козацьких військ. У червні 1649 року в районі Меджибожа — Чорного Острова українське військо на чолі з Данилом Нечаєм розгромило передові частини польсько-шляхетського війська. 1651 року через містечко з-під Гончарихи на Кам’янець-Подільський проходило повстанське військо на чолі з Д. Лисовцем. Влітку 1653 року під Чорним Островом зосереджувалося селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким, яке готувалося до рішучого бою з шляхетськими військами.

В другій половині XVIІ ст., під час розбійницьких нападів кримських татар і турків, Чорний Острів та його околиці неодноразово були пограбовані і спустошені. Наслідком того було зменшення кількості населення та уповільнення соціально-економічного розвитку поселення.

Головною ланкою магнатського господарства на півдні Волині в XVIII ст. був фільварок, в якому панувала феодальна власність на землю. Чорноострівський фільварок знаходився на території Подільського воєводства, на кордоні з південною Волинню, і входив до складу маєтків князя Вишневецького. Землеволодіння селян обумовлювалося відбуванням феодальних повинностей. Усі господарські роботи селяни виконували власним тяглом, тому основною формою ренти була відробіткова. В Чорноострівському фільварку за день панщини належало нажати одну копу озимих. Селяни, крім повинностей на користь феодала, сплачували державі й церкві різноманітні податки (подушна подать, десятина). В фільварковому господарстві були допоміжні підприємства — млин і винокурня, які давали феодалу значний прибуток.

У 1797 році Чорний Острів увійшов до складу Проскурівського повіту Подільської губернії.

Початок і особливо середина XIX ст. характерні для Чорного Острова значним пожвавленням промислового розвитку. У 1833 році в містечку розпочалося будівництво першого великого підприємства — цукрового заводу, який став до ладу у 1849 році. Поступово розширюється кількість кустарних промислів. 1845 року в Чорному Острові працювали заводи поташний, пивоварний, для виготовлення дзвонів, 4 підприємства, що виробляли шкіру, дві воскобійки.

Магнат Пшездзецький, який володів Чорним Островом та навколишніми селами, мав кілька тисяч десятин орної землі, понад п’ять тисяч селян-кріпаків. Його маєтки в 60-х роках оцінювалися сумою понад 100 тис. крб. Він мав розкішний палац, чудову картинну галерею, бібліотеку, влаштовував пишні бали і прийоми. В той же час основна маса селян злидарювала, задихаючись від безземелля і нещадної експлуатації. Так, у другій чверті XIX ст. з 197 селянських дворів Чорного Острова 58 не мали ні польової землі, ні тягла, користувалися лише невеликими городами, розмір яких не перевищував півдесятини. Крім грошових податків, кожен селянин тільки весною й літом відробляв у поміщицькому маєтку близько 90 днів. Свавілля Пшездзецького щодо покріпачених чорноострівських селян дійшло до таких меж, що справою примусу селян працювати навіть у святкові дні змушений був 1838 року зайнятися проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів все ж констатував перевищення прав поміщиком.

Реформа 1861 року, яка дала селянам особисту волю, пограбувала їх на користь місцевих поміщиків. Відповідно до положення про викуп, селяни Чорного Острова повинні були на протязі 49 років заплатити за наділи, які вони одержали від поміщика, близько 60 тис. крб. Це була для селян досить велика сума, яка, до речі, значно перевищувала ринкову вартість землі. Ознайомившись з умовами викупу, селяни Чорного Острова в серпні 1862 року звернулися зі скаргою до Проскурівського мирового з’їзду, в якій заявили, що вони неспроможні викупити землю і категорично відмовляються від неї. Чорноострівська справа завершилась лише в кінці 1864 року, коли за новим положенням 1863 року для Південно-Західного краю викупні платежі було знижено на 25 процентів.

У другій половині XIX ст. в Чорному Острові поряд з інтенсивним ростом населення набуває великого значення дрібна приватна торгівля. Якщо в 1872 році в містечку налічувалося 972 жителі, то в 1893-му — 28027. За цей же час кількість дворів відповідно збільшилось з 244 до 437. Значну частину населення становили євреї, зв’язані головним чином з торгівлею, лихварством і дрібним ремеслом. В селищі діяло 46 дрібних торговельних підприємств, 46 ремісників.

З промислових підприємств у той час було збудовано лише дві невеликі цегельні. Зате перестали діяти заводи поташний, для виготовлення дзвонів, воскобійки, підприємства, що виробляли шкіру. В кінці 90-х років XIX ст. звідси перевезено до Проскурова цукровий завод. Занепад промислового розвитку Чорного Острова пояснюється зростанням монополістичного капіталу і неспроможністю конкурентної боротьби з ним невеликих промислових підприємств містечка. Певну роль у цьому відіграло також прокладення в кінці XIX ст. залізничних ліній, які зв’язали Проскурів з великими містами Поділля й України. Тому значно вигідніше стало будувати промислові підприємства в Проскурові, ніж у Чорному Острові.

На початку 900-х років наступна власниця Чорного Острова графиня Ігнатьєва мала 511 десятин найбільш родючих земель, а 321 селянський двір з населенням 1995 чоловік володів всього 982 десятинами. При чому з цієї кількості господарств 57 — зовсім не мали землі, 28 — поля. З 236 дворів, які тримали польовий клин, у 28-ми він не досягав і десятини, 34 — мали по десятині, 46 — по дві, 16 — по три, 75 — по чотири, 35 — по 5 і лише два господарства володіли 10 десятинами орної землі. Примітивна система землеробства, неякісний обробіток грунту внаслідок недостатньої забезпеченості селянських господарств сільськогосподарським інвентарем і робочою худобою (1912 року в 273 бідняцьких і середняцьких дворах налічувалось 173 коней) зумовлювали низькі врожаї озимих і ярих культур. Навіть у кращі роки селяни збирали з десятини не більше 50—55 пудів зерна.

На грунті нужди і безправ’я зростали революційні настрої трудящих містечка, які в роки першої російської революції вилились у відкриті виступи проти поміщиків і самодержавства. В квітні 1906 року проскурівський повітовий справник доносив Подільському губернаторові, що чорноострівський селянин Петро Ліпницький на міському ринку агітував селян силою відібрати землю у поміщиків і духовенства. За політичну роботу серед селян і ремісників, спрямовану проти царизму, в цьому ж році було заарештовано і посаджено до Проскурівської в’язниці кількох жителів Чорного Острова.

Напередодні імперіалістичної війни Чорний Острів являв собою порівняно велике селище напівміського типу з слабо розвиненою промисловістю. В 1913 році тут працювало лише 3 млини, з яких два мали парові двигуни. Але діяло чимало дрібних ремісничих майстерень для виготовлення овечих шкір, пошиття кожухів, смушкових шапок і взуття. В цих майстернях працювало понад 70 ремісників.

Значне місце в економічному розвитку, крім ремісництва, посідала дрібна приватна торгівля. У 1913 році тут було 42 лавки, в т. ч. три для продажу горілки і вина. Щорічно 1 жовтня проводилися тижневі ярмарки, кожних два вівторки щомісяця — базари.

Чорний Острів мав невелику поштово-телеграфну контору і поштову земську станцію. В містечку розміщувалося також кілька волосних адміністративних установ і релігійних закладів: волосне управління, міщанська управа, мировий суддя, акцизний нагляд, православний і католицький храми тощо.

З медичних закладів працювали волосна земська лікарня, заснована на початку 70-х років XIX ст. при цукровому заводі, приватна на два ліжка аптека. Після закриття в кінці 80-х років цукрового заводу лікарня перейшла у відання місцевих властей і її перетворено у волосну. В 1910—1913 рр. в ній працювали, обслуговуючи всю волость, лікар, три фельдшери, акушерка; діяв стаціонар на 10 ліжок.

У 1834 році тут відкрито однокласне парафіяльне училище, у якому працював учитель та навчалось 50 хлопчиків і 20 дівчаток, а також дворянське повітове училище, яке діяло до 1869 року. В останньому з 1855 по 1858 рік викладав історію і географію видатний український поет і байкар Л. І. Глібов. Під час перебування в Чорному Острові він написав ряд чудових ліричних пісень і байок: зокрема пісні «Журба», «Летить голуб понад морем», «Билина», байки «Вівчар», «Шпак», «Щука» та інші. До цього часу в селищі збереглися будинки, де жив і працював Л. І. Глібов. Після революції 1905—1907 рр. в містечку відкрилося двокласне міністерське училище. В його стінах здобув початкову освіту російський радянський письменник Г. М. Гайдовський (1902—1962 рр.), який народився в Чорному Острові, і проживав тут до 1915 року в родині свого батька, військового ветеринарного лікаря.

Перша світова війна ускладнила і без того важке становище трудящих містечка. Воно стало постійним місцем розташування тилових і бойових частин, що відводилися на відпочинок з Південно-Західного фронту. Працездатних чоловіків забрали на фронт, ті, що залишилися, мобілізовувалися на виконання окопних, обозних та інших робіт для армії. Після повалення царизму в селах Проскурівського повіту почалися заворушення. Селяни відмовлялися виконувати повинності для фронту. В цей час посилився вплив більшовиків серед селянства. До містечка приїздили представники більшовицьких організацій з Проскурова, які роз’яснювали ленінську політику в питаннях аграрної програми, війни і миру.

Населення з радістю зустріло звістку про збройне повстання в Петрограді й перемогу пролетаріату. В листопаді 1917 року в Чорному Острові встановлено Радянську владу. Та завойовану свободу довелося відстоювати зі зброєю в руках від банд внутрішньої контрреволюції й іноземних інтервентів, які нав’язали молодій республіці Рад збройну боротьбу.

В другій половині лютого 1918 року Чорний Острів захоплюють австро-німецькі війська, які спільно з українськими буржуазними націоналістами встановлюють жорстокий окупаційний режим. Після втечі з Поділля інтервентів у грудні 1918 року влада в містечку переходить до Директорії. Однак петлюрівцям не довелося довго «господарювати». 11 квітня 1919 року війська 2-ї Української радянської дивізії визволили містечко від петлюрівських банд. Почало нормалізуватися життя. Наприкінці квітня 1919 року тут створено комуністичний осередок. При осередку організували читальню, на села відрядили агітаторів. В усіх населених пунктах біднота створювала бойові загони, що знешкоджували куркульсько-бандитські, групи.

В кінці травня 1919 року з Галичини почався новий наступ петлюрівських військ на Україну. 5 червня розгорнувся жорстокий бій за Чорний Острів. Петлюрівцям вдалося вдертися в містечко і захопити його. Для трудящих знову настали важкі часи. Рятуючись від терору контрреволюції, жителі містечка тікали в ліси, до партизанських загонів, пробирались до діючих частин Червоної Армії. Боротьбою революційно настроєного населення керував підпільний ревком, організований у другій половині 1919 року. Ревком створив партизанський загін, який базувався в черепівському лісі.

В червні 1920 року внаслідок наступу Червоної Армії, польський фронт на Україні було зламано. 1-а бригада Червоного козацтва, очолювана П. П. Григор’євим, розпочала операцію по розгрому значного угруповання польських військ, яке засіло в Чорному Острові. Завдяки навальній атаці червоних козаків з північної і південної сторін містечка, 6 липня піл судчики залишили свої позиції і почали тікати на захід. Але у тилу їх зустріли червоні частини, які й завершили справу цілковитого розгрому. На станції Чорний Острів червоні козаки захопили 130 вагонів з боєприпасами, обмундируванням, продовольством та вагон медикаментів, потрібних Червоній Армії.

Наприкінці вересня 1920 року Чорний Острів знову захоплюють петлюрівці і поляки. Однак, згідно з умовами переговорів між Польщею і Радянською Росією, польські окупанти залишили містечко, а 20 листопада 1920 року частини 1-го Кінного корпусу Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова вибили звідси й петлюрівців.

Після визволення розгорнув діяльність ревком. Під керівництвом партійного осередку (в 1921 році він налічував 8 комуністів)3 ревком провадив серед трудящих міста енергійну політичну і організаційну роботу, спрямовану на встановлення трудової дисципліни і революційного правопорядку, на відбудову промисловості і сільського господарства. Велику допомогу в зміцненні Радянської влади, зокрема в боротьбі проти куркульства та в організації хлібозаготівель, подавав місцевий комітет незаможних селян (КНС), організований наприкінці 1920 року з представників найбідніших кіл населення і маломіцних середняків.

У 1921—1922 рр. комуністи, члени КНС успішно провели важливу кампанію — збирання хліба для допомоги населенню губерній, які найбільше постраждали від голоду. Хоч робітники й селяни Чорного Острова самі сиділи на напівголодному пайку (літо 1921 року було посушливим), вони не залишилися байдужими до нещастя своїх російських братів. Трудящі Чорного Острова і сіл волості добровільно зібрали близько 1500 пудів зерна, понад 20 млн. крб. та відправили до фонду допомоги голодуючим.

В березні 1923 року Чорний Острів став адміністративним центром новоутвореного Чорноострівського району. Розгорнули роботу райком партії, райвиконком та інші установи. Незважаючи на великі труднощі, головним чином матеріального порядку, містечко поступово відбудовувалося. З промислових підприємств першим став до ладу паровий млин, відкрилося кілька майстерень, що виготовляли речі селянського вжитку, шили й ремонтували одяг та взуття. Для надання допомоги селянам у піднесенні сільськогосподарського виробництва і кооперуванні в Чорному Острові було організовано селянське кредитне і споживче товариства, прокатний пункт сільськогосподарських машин, зерноочисний пункт, агрономічну й ветеринарну дільниці з ветлікарнею.

Одразу ж після закінчення громадянської війни відновила роботу лікарня, почала працювати аптека. В колишньому поміщицькому палаці відкрили початкову, а в 1923 році — семирічну школи. Тоді ж створено дитячий будинок. Пожвавилось і культурне життя Чорного Острова. У 1925 році розгорнули освітню роботу гуртки лікнепу, сельбуд, бібліотека. У сельбуді часто виступали з виставами місцеві драм-гуртківці та проскурівський і кам’янець-подільський театри, читались лекції з питань міжнародного і внутрішнього становища, на сільськогосподарські та атеїстичні теми.

У березні 1927 року комуністи й бідняки організовують перший селянський виробничий кооператив — ТСОЗ «Червоний орач». Через рік утворюється ще один ТСОЗ — «Жовтень». Обидва кооперативи були маломіцними й слабкими в господарському відношенні. 1928 року вони об’єднували всього 18 селянських дворів і мали приблизно 60 десятин землі. Проте ТСОЗи відіграли велику роль у кооперуванні селянських мас. На базі існуючих товариств спільного обробітку землі 1929 року створюються колгоспи «Жовтень» та ім. Петровського. Тоді ж об’єднуються в сільськогосподарську артіль «Агромінімум» селяни сусіднього села Ляпинців та частина чорноострівців. 1932 року членами колгоспів була вже переважна більшість хліборобів Чорного Острова.

Відбулися корінні аміни і в становищі тієї частини населення, що займалася ремісництвом і торгівлею. Внаслідок проведеної комуністами політичної і організаторської роботи ремісники об’єдналися в промислово-виробничі колективи: кравці — в артіль ім. 8 Березня, шевці — в артіль «Червоний чоботар» (пізніше «Працівник»), столяри — в артіль «Молот», металісти — в артіль «Металіст». В артілі ім. 8 Березня, яка діяла з 1931 року, працювало 38 робітників. Вона виготовляла швейні вироби з бавовняних і шерстяних тканин, трикотажу. Приватний сектор у промисловому виробництві й торгівлі повністю ліквідовано.

За роки п’ятирічки значно зросла в технічному оснащенні Чорноострівська МТС, яку організовано 1930 року. Через десять років вона мала 54 трактори, 9 зернових комбайнів, 6 вантажних автомобілів, 5 тягачів і багато іншої техніки. Середній виробіток на тракторі ХТЗ становив 735 га, на тракторі ЧТЗ — 1043 га. За високі показники в роботі цієї МТС головний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року нагородив її дипломом 2-го ступеня і заніс до Почесної книги ВСГВ.

Добрі наслідки господарювання мали артілі в передвоєнні роки. Так, у 1937— 1939 рр. середня врожайність зернових з гектара в колгоспі «Жовтень» (передмістя Мар’янівки) становила 16 цнт. Колгосп двічі — в 1939 і 1940 роках був учасником ВСГВ, і його було занесено до Почесної книги виставки. По 16,3 цнт зернових і понад 250 цнт цукрових буряків з гектара зібрала 1939 року артіль ім. Петровського (с. Вовча Гора).

На основі організаційно-господарського зміцнення колгоспів неухильно зростав матеріальний добробут трудівників. Так, члени артілі «Жовтень» у 1938 році одержали на кожний вироблений трудодень по 4 кг зерна і по 2 крб. грішми.

З розвитком економіки зростала й свідомість людей. Серед працівників промислового виробництва у 1939 році налічувалося близько ста ударників соціалістичного змагання.

Істотно змінився вигляд Чорного Острова. Селище було електрифіковане (струм давала місцева електростанція, споруджена в 1933 році) і радіофіковане. З’явилося багато цегляних будинків, покритих шифером і черепицею. На центральних вулицях збудовано дерев’яні і цегляні огорожі, прокладено тротуари, насаджено фруктові і декоративні дерева. 1939 року тут споруджено пам’ятник В. І. Леніну.

У 1940 році діяли 9 медичних закладів: лікарня на 35 ліжок, амбулаторія, зубний кабінет, акушерський пункт, протималярійний і дезинфекційний пункти, санстанція, дитяча консультація. Медичне обслуговування здійснювали 7 лікарів з вищою і 10 працівників з середньою медичною освітою. Для малюків було відкрито два дитсадки на 125 місць.

Напередодні війни в Чорному Острові було дві неповні середні і одна середня школи, в яких працювало 35 вчителів, навчалося 846 учнів. Населення обслуговувала бібліотека з фондом понад 17 тис. книжок, кінотеатр.

Мирну працю трудівників села перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 7 липня 1941 року німецько-фашистські війська вдерлися до Чорного Острова і почали встановлювати свій кривавий режим. Зерно, худобу та .інші матеріальні цінності, що залишились у колгоспах промислових артілях, установах, окупанти оголосили власністю Німеччини. Кожен двір вони обклали натуральними та грошовими податками. Існували податки навіть за утримання собаки; 113 чоловік насильно вивезли до Німеччини. Незважаючи на дикі розправи гітлерівців, жителі селища приховували врожай з общинних господарств, ухилялися від сплати податків, від виконання дорожних робіт тощо.

В кінці 1941 року один з керівників михалпільського підпілля комуніст М. Р. Давидов створив у Чорному Острові групу, яка випустила шість антифашистських листівок загальним тиражем 4500 примірників, підірвала на перегоні Війтівці — Волочиськ військовий ешелон, внаслідок чого було розбито паровоз, 20 вагонів, вбито близько 200 ворожих солдатів і офіцерів. У 10 т. зв. общинних господарствах підпільники знищили молотарки, зірвали обмолот хліба і вивезення його до Німеччини.

8 березня 1944 року після блискавичної атаки підрозділів 3-ї гвардійської танкової армії Чорний Острів було визволено від німецьких окупантів. У боях за село та його околиці загинуло 220 радянських воїнів різних національностей. Пам’ять про них свято бережуть чорноострівці. На братській могилі в 1954 році споруджено пам’ятник.

Утікаючи, фашисти зруйнували МТС, лікарню, школу, виробничі приміщення промислових артілей, вивезли худобу, зерно, спалили багато житлових будинків. За роки німецько-фашистської окупації народному господарству Чорного Острова завдано збитків на суму 5,6 млн. карбованців.

Через кілька днів після визволення відновили діяльність партійні і радянські установи та інші організації. Комуністи й комсомольці активно взялися за відбудову села. Незважаючи на гостру нестачу робочих рук, коштів, будівельних матеріалів, обладнання, палива і сировини, до кінця 1944 року в Чорному Острові стали до ладу МТС, промартіль ім. 8 Березня, електростанція і райпромкомбінат. Працювали контора зв’язку, районна лікарня й аптека. З 1 вересня 1944 року розпочалося навчання в середній школі.

Оскільки одним з найважливіших завдань трудящих селища була швидка відбудова і дальший розвиток громадського господарства артілей, партійна і комсомольська організації основну увагу спрямували на цю ділянку роботи. З ініціативи чорноострівських комуністів у червні 1950 року колгоспи «Жовтень» та ім. Петровського об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль. Це дало позитивні наслідки. Того року колгоспники зібрали по 14,5 цнт зернових і 234 цнт цукрових буряків з гектара. На кінець четвертої п’ятирічки поголів’я великої рогатої худоби було доведено до 235, свиней — до 248 голів. 1950 року артіль вже мала більше ніж півмільйонний грошовий прибуток. Це дало можливість видати колгоспникам на трудодень по 2 крб. і по 1,5 кг зерна.

П’ята і наступні радянські п’ятирічки ознаменувалися для Чорного Острова швидким розвитком промислового виробництва. Напівкустарна артіль ім. 8 Березня, яка 1945 року розмістилась у селянській хаті і налічувала кілька десятків працівників, перетворилась на трикотажну фабрику сучасного типу, де 1969 року працювало 560 робітників. Підприємство виготовляє білизняний трикотаж, який має великий попит серед населення. У 1969 році підприємство дало країні продукції на 3683 тис. крб. Колишній, промисловий комбінат реорганізовано в 1961 році на фабрику спортивного інвентаря, яка випускає щороку більш ніж на мільйон карбованців лиж, меблів, спортивних курток. Ще 1959 року почала споруджувати виробничі будівлі міжколгоспна будівельна організація. Через три роки на пустирі біля селища виросли черепичний, залізобетонний, деревообробний та інші цехи, в яких виготовляється продукція для потреб колгоспного будівництва. У 1969 році Чорноострівський «Міжколгоспбуд», де працює 397 робітників, спорудив для колгоспів Хмельницького району два корівники, свинарник, пташник, кормоцех, школу, клуб, виконавши робіт на суму 3880 тис. крб. На базі колишньої МТС у 1959 році створено відділення «Сільгосптехніки», яке має простору і добре устатковану майстерню, де цілорічно провадиться ремонт тракторів та інших сільськогосподарських машин.

За роки післявоєнних п’ятирічок збудовані й успішно працюють цегельний цех Гречанського цегельного заводу, механізована пекарня, хлібоприймальний і плодоовочевий пункти, заготконтора райспоживспілки. На промислових підприємствах склалися чудові виробничі колективи, що мають багато передовиків, талановитих майстрів своєї справи. Лише на трикотажній фабриці 1970 року за звання ударника комуністичної праці змагалися 480 робітників та інженерно-технічних працівників. За високі показники в роботі бригадира будівельників «Міжколгоспбуду» С. Г. Чукаря 1968 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС дещо пожвавився розвиток сільськогосподарського виробництва Чорного Острова. Правда, різкого перелому в підвищенні врожайності ще не було, але міцно закріплено досягнення, які здобула артіль у попередні роки. В 1954—1959 рр. хлібороби селища збирали в середньому по 15 цнт зернових і по 280 цнт солодких коренів з гектара. Окремі ланки, наприклад, О. М. Карташової, О. Ф. Табенської, В. Ф. Шостацької з року в рік вирощували по 320—350 цнт цукрових буряків з гектара.

Поліпшилася справа і на тваринницьких фермах: встановлено механізовані кормозапарники й автопоїлки, налагоджено механізований транспорт. Усе це сприяло підвищенню продуктивності тваринництва. У 1959 році колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 47,5 цнт м’яса, в т. ч. по 29,9 цнт свинини, середній надій молока на корову становив 1950 кг. По виробництву свинини артіль ім. Енгельса посіла друге місце в районі.

У 1960 році чорноострівські хлібороби об’єдналися з своїми сусідами — трудівниками артілі ім. Леніна с. Грузевиці. Центральна садиба об’єднаного колгоспу розташувалася у Грузевиці, а в Чорному Острові утворилися дві комплексні бригади (одна в передмісті Мар’янівці, друга — на Вовчій Горі). Увійшовши до одного виробничого об’єднання з грузевицькими колгоспниками, які славилися своїми виробничими успіхами, чорноострівці здобули нові можливості для дальшого піднесення культури й техніки землеробства. Зріс рівень механізації виробничих

процесів, поліпшилась організація праці, підвищилася її продуктивність. У 1968 році рільники виростили по 27 цнт зернових, 514 цнт цукрових буряків, а ланки Н. О. Боровик та В. І. Табенської накопали відповідно по 638 і 597 цнт цукрових буряків. Зміцніло тваринництво. Старі тваринницькі приміщення переустатковано і механізовано. 1967 року в Мар’янівці збудовано типовий 4-рядний корівник на 200 голів, встановлено механізований молокопровід. На фермах Чорного Острова 1968 року надоєно пересічно від кожної корови по 2724 кг молока.

За роки післявоєнних п’ятирічок докорінно змінився вигляд Чорного Острова. 1957 року він став селищем міського типу. Внаслідок широко розгорнутого житлового будівництва за останні 10 років побудовано понад 300 нових будинків, в селищі майже зникли хати з солом’яними стріхами. їх замінили красиві цегляні, одно- і двоповерхові будинки з добре впорядкованими дворами і присадибними ділянками. Вулиці забруковано, а центральна — заасфальтована, прокладено тротуари, посаджено багато фруктових і декоративних дерев. У центрі селища споруджено пам’ятник В. І. Леніну. В районі Вовчої Гори закладено парк культури й відпочинку.

Багато зроблено і щодо побутового обслуговування населення. В 1957 році став до ладу селищний водопровід, у багатьох квартирах встановлено газобалонні плити. 1964 року завершено будівництво чорноострівської підстанції, а це дало можливість ліквідувати перебої з постачанням електроенергії і здійснити суцільну електрифікацію. Чорний Острів має досить розгалужену сітку торговельних закладів, тут працюють універмаг і культмаг, книжковий, господарчий, промтоварний і два продовольчі магазини, ресторан. Є комбінат комунальних підприємств.

В селищі діють медичні заклади: лікарня з амбулаторією і стаціонаром на 110 ліжок, санепідстанція, два медичні пункти (на трикотажній фабриці і в сільському профтехучилищі), аптека. В медичних закладах працює 24 лікарі і 109 працівників з середньою медичною освітою. Сьогоднішній загін чорноострівських медпрацівників перевищує кількість усіх сільських лікарів, які працювали на території величезної Подільської губернії 1913 року. Більшість медичних працівників — справжні охоронці здоров’я трудящих. Серед них акушерка А. В. Мельник, яка працює в лікарні 33 роки, хірург В. М. Нікітіна, окуліст М. М. Юр’єв.

У післявоєнні роки значних успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. 1953 року проведено перебудову основного навчального корпусу середньої школи та завершено відбудову допоміжного. Наступного року тут відкрито вечірню середню школу. Школа поповнилася новими навчальними кабінетами з наочним приладдям і меблями. 1960 року споруджено шкільне приміщення в Мар’янівці. Тепер в обох денних школах навчається 722 учні, працює 55 учителів. В 1963 році в селищі відкрито сільське професійно-технічне училище і автошколу, які готують кадри механізаторів і шоферів для колгоспів і радгоспів. За 6 років своєї діяльності профтехучилище дало сільському господарству 1741 кваліфікованого механізатора.

Зростає культура жителів Чорного Острова. Завдяки постійним турботам місцевої парторганізації і селищної Ради депутатів трудящих справжнім вогнищем соціалістичної культури став будинок культури. Тут читаються лекції, провадяться бесіди, вечори трудової слави, відзначаються знаменні дати. При будинку культури працює дев’ять гуртків художньої самодіяльності. Діє будинок піонерів.

Міцно увійшли в побут населення газети й книги. Близько 70 проц. жителів — читачі громадських бібліотек. Найбільш масовими є селищна бібліотека для дорослих (книжковий фонд понад 22 тис. примірників) і дитяча бібліотека. Чорноострівці мають кінотеатр, побудований 1953 року, із залом на 400 глядачів та широкоекранною кіноустановкою, стадіон. 1968 року тут відкрито музей Л. І. Глібова.

Завдяки працьовитим рукам жителів селище з кожним роком красивішає, впорядковується і збагачується. Це приносить людям радість і щастя, підносить їх завзяття в боротьбі за досягнення нових успіхів у господарському і культурному будівництві.
П. К. НОВИЦЬКИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Stranger
Повідомлень: 378
З нами з: 06 вересня 2020, 15:50
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 20 разів
Подякували: 193 рази
Контактна інформація:

Re: Чорний Острів, смт, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення Stranger »

Метричні книги у фондах ДАХмО

1. Подільська губернія
2. Подільська духовна консисторія
3. Свято-Преображенська церква, м-ко Чорний Острів Проскурівського пов. Чорноострівської вол.
4. Села: Бродак, Вовча Гора, Ляпинці, Мартинівка, Мар’янівка; хутори Проскурівського пов. Чорноострівської вол.
5. Народження: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767; 1806: ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1837: ф. 18, оп. 1, спр. 1791; 1838: ф. 315, оп. 1, спр. 7446; 1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1885–1891: ф. 18, оп. 1, спр. 1896; 1893–1894, 1896–1899: ф. 18, оп. 1, спр. 1897; 1894: ф. 365, оп. 1, спр. 32; 1900–1909: ф. 18, оп. 1, спр. 1898
6. Шлюб: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767; 1806: ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1837: ф. 18, оп. 1, спр. 1791; 1838: ф. 315, оп. 1, спр. 7446; 1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1885–1891: ф. 18, оп. 1, спр. 1896; 1893–1894, 1896–1898: ф. 18, оп. 1, спр. 1897; 1894: ф. 365, оп. 1, спр. 32; 1900–1909: ф. 18, оп. 1, спр. 1898
7. –
8. Смерть: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767; 1806: ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1837: ф. 18, оп. 1, спр. 1791; 1838: ф. 315, оп. 1, спр. 7446; 1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1885–1891: ф. 18, оп. 1, спр. 1896; 1893–1894, 1896–1899: ф. 18, оп. 1, спр. 1897; 1894: ф. 365, оп. 1, спр. 32; 1900–1909: ф. 18, оп. 1, спр. 1898
9. Сповідальні відомості: 1797: ф. 315, оп. 1, спр. 6713; 1827: ф. 315, оп. 1, спр. 7300; 1861: ф. 315, оп. 1, спр. 8559
10. –
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чорний Острів, смт, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Чорний Острів, м-ко Російська назва Черный Остров, м.
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Проскурівського пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XIX ст. Проскурівського пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Хмельницького р-ну Хмельницької обл.
Церкви Преображеня Господнього
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 224 1 1401(1770-1780);1402(1774-1795); 1403(1788-1803); 1404(1791-1804)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Чорний Острів, смт, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Історія костьолу ВНЕБОВЗЯТТЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ, який знаходиться у смт. ЧОРНИЙ ОСТРІВ, що на ПОДІЛЛІ, налічує майже пів тисячоліття. Перший християнський храм латинського обряду там побудували за часів короля Сигізмунда ІІ Августа, тобто в ХVІ столітті, а точніше – до 1556 року. Цей костьол згорів від рук татар чи козаків в другій половині ХVІІ століття.

Храм відновили князі Вишневецькі, про що є записи в багатьох джерелах. Вочевидь, йдеться про Міхала Сервація Вишневецького, який володів Чорним Островом та навколишніми селами вже після турецької окупації Поділля 1672 – 1699 років. Опосередковане підтвердження цієї версії міститься в працях російського церковного історика ХІХ століття Митрофана Симашкевича. Зокрема, він писав, що за часів кам’янецького біскупа Станіслава Гозія, котрий очолював дієцезію з 1722 до 1734 року, в краї з’явилися нові костьоли, а при них нові парафії, в тому числі в Чорному Острові.

Отже, нинішній цегляний храм (на головному зображенні – авт.) вже третій в історії містечка. Яка доля костьолу, збудованого Вишневецькими, невідомо. У документальних джерелах відповіді на це питання немає. Ймовірно, його розібрали, коли звели новий. Натхненним ініціатором будівництва цегляного храму, його фундатором був тодішній дідич Чорноострівського ключа Міхал Пшездецький, а одним з організаторів будівельного процесу, його скарбником – чорноострівський пробощ Мацей Навроцький. Згодом священник отримав посаду декана й титул каноніка.

Після смерті Міхала Пшездецького в 1799 році контроль за спорудженням взяв на себе його старший син Кароль. Повністю завершили будівництво аж в 1826 році вже під керівництвом молодшого сина Міхала Пшездецького – Костянтина, хоча храм, як культова споруда, почав функціонувати набагато раніше. Наприклад, той же Симашкевич писав, що в Чорному Острові костьол «з’явився у 1820 році». А в матеріалах візитації 1828 року є чимало посилань на ревізію нового храму за 1822 рік, тобто костьол повноцінно функціонував вже на початку 20-х років ХІХ століття.

Від самого початку при храмові функціонувала парафіяльна школа, в якій станом на 1821 рік навчалося 20 дітей. А консекрацію (освячення) костьолу провів Кам’янецький біскуп Франц Боргіаш Лука Мацкевич у 1826 році.

Храм функціонував до 20-х років ХХ століття, поки його не закрила більшовицька влада, яка вбачала в католицизмі, як і в будь-якому іншому віросповіданні, одну з контрреволюційних сил. За часів безбожництва в стінах костьолу був склад, клуб, бібліотека. Лише в 1990 році, коли радянська імперія суттєво ослабла, храм повернули католикам.

https://chg.in.ua/istoriya-kostolu-vneb ... vi-mariyi/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера Ч”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей