ШУМСЬК (Шумське), місто, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

ШУМСЬК (Шумське), місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ШУМСЬК (1960—99 — Шумське) — місто Тернопільської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Кума (прит. Вілії, бас. Дніпра), на старовинному шляху з Кременця на Острог. Населення 5,2 тис. осіб (2007).

У 12—13 ст. Ш. — важливий пункт на межі Волинської землі й Київської землі, один із "городів" Погорини. У літопис потрапив у зв’язку із захопленням його на поч. 1150 галицьким кн. Володимирком Володаревичем, союзником Юрія Долгорукого в боротьбі з Ізяславом Мстиславичем за київ. престол. За договором 1152 з Ізяславом Мстиславичем та угор. королем Гезою II Володимирко Володаревич мав повернути Ш. та ін. поселення Погорини, але відмовився виконати цю умову. Весною 1153, після смерті князя, його син Ярослав Володимирович віддав спірні землі. У наступному десятилітті деякий час Ш. входив у володіння дорогобузького кн. Володимира Андрійовича, сина Андрія Доброго. Після вигнання його весною 1169 з Дорогобужа кн. Мстислав Ізяславич спалив Ш., а мешканців вивів у свій Володимир (нині м. Володимир-Волинський).
За поділом Волин. землі 1170 Ш. відійшов до частини Ярослава Ізяславича, 1211 належав разом із Дорогобужем і Луцьком кн. Інгвару Ярославичу. У переліку князів, полеглих у битві на Калці (див. Калка, битва на річці 1223), у літописі згаданий шумський кн. Святослав.

1226 Ш. відійшов разом із Луцькою землею до Романовичів. 1231 під Ш. зійшлися війська кн. Данила Романовича (див. Данило Галицький) та угор. королевича Андрія. 1259 князі Василько Романович і Лев Данилович вели тут переговори з Бурундаєм, під час яких дали згоду на знищення у володіннях Романовичів усіх оборонних споруд.

За польсько-литов. договором 1366 Ш. відійшов разом із підпорядкованою йому волостю у Волин. князівство Любарта Гедиміновича. У 1440-х рр. поселення залишалося ще центром волості, а далі втратило функції адм.-тер. осередку. На поч. 16 ст. Ш. становив уже володіння шляхетського роду Боговитинів. Іван Боговитинович збудував тут новий замок і виклопотав привілей на осадження міста (уперше в цьому статусі поселення згадане 1561). В останній чверті 16 ст. одна з гілок Боговитинів перетворила Ш. на свою резиденцію і почала додавати до прізвища складову "Шумський". Унаслідок вигасання чол. лінії Боговитинів-Шумських 1603 маєток успадкувала родина Єло-Малинських. 1637 волин. хорунжий Данило Єло-Малинський (див. Д.Малинський) заснував у місті при церкві Святої Трійці монастир василіан. 1656 тут функціонував також монастир францисканців. 1747 Олександр і Станіслав Єло-Малинські продали Ш. із належним до нього ключем великому гетьману литовському кн. Міхалу-Казімежу Радзивіллу.

Опинившись 1795 в результаті 3-го поділу Речі Посполитої (див. також Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) в Рос. імперії, Ш. входив у Кременецький пов. Волинської губернії. 1806 кн. Домінік Радзивілл продав м-ко та належний до нього ключ шляхтичу Ромуальду Бистрому. 1817 поселення перейшло до шляхетської родини Менжинських та ін. кредиторів нового власника. 1832 рос. уряд закрив францисканський монастир (1837 костьол перетворили на правосл. церкву). В результаті селянської реформи 1861 Ш. став волосним центром. 1867 рос. уряд конфіскував у Менжинських належну їм частину маєтку й передав її графу Антону Блудову.

Від жовтня 1920 до вересня 1939 Ш. перебував у складі Польщі та був центром гміни Кременецького пов. Волин. воєводства. У вересні 1939 поселення зайняла Червона армія. У грудні 1939 Ш. отримав статус села й потрапив у Терноп. обл., а в січні 1940 став районним центром. 3 липня 1941 поселення захопили гітлерівські війська. У липні 1942 гітлерівці розстріляли 2432 мешканці (переважно євреїв). 5 березня 1944 Ш. зайняла Червона армія. 1943—45 в лісах під Ш. базувалася Українська повстанська армія. 1960 поселення отримало статус с-ща міськ. типу й назву Шумське. 1999 йому надано статус міста з відновленням первісної назви.

Збереглися два городища літописного Шумська. Дитинець займає мисоподібну частину високого правого берега р. Кума в урочищі Замчисько на пд. околиці сучасного села Онишківці Шумського р-ну, а окольний город — мисоподібне підвищення на краю високого плато на пд. від дитинця в урочищі Городище на сх. околиці сучасного міста Шумськ. По сусідству з ними виявлено сліди 3-х поселень-супутників і курганного могильника. З ін. пам’яток старовини в місті є Спасо-Преображенська церква (у минулому — костьол францисканського монастиря, 1715). Діє районний краєзнавчий музей.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: ШУМСЬК (Шумське), місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Шумськ — місто районний центр у Тернопільській області, на території «історичної (великої) Волині».
Розміщений на лівому березі річки Кума і правому березі ріки Вілії (притоки Горині).
Назва
Назва Шумське використовувалася офіційно з 1944 року, коли Шумськ втратив статус міста, але став центром новоутвореного району внаслідок поділу колишнього Кременецького повіту Волинського воєводства Польщі. 17 вересня 1939 року Шумськ як частина Західної України був анексований військами Радянського Союзу внаслідок пакту Молотова — Ріббентропа. Назва Шумське ніколи не прижилася і люди продовжували використовувати древню назву Шумськ, яку було відновлено Верховною Радою України у 1999 на честь 850-ти-річчя Шумська.
Історія
На околиці міста виявлено поселення трипільської культури. Підйомний матеріал (уламки кераміки) зберігається у Кременецькому краєзнавчому музеї. У 1930-х роках археологічну розвідку зробив Олександр Цинкаловський.[2]
Перша письмова згадка про Шумськ міститься в Іпатіївському літописі і датується 1149 роком. На той час він був найбільшим містом південної Погорини, центром волості. У 1199 році став волосним центром Галицько-Волинської держави.[3]
31 травня 1223 р. в битві на Калці з монголо-татарами загинув Шумський князь Святослав[4] Інґваревич[5]
1233 р. під Шумськом було розбито угорське військо. Перед битвою князь Данило Романович молився у міському храмі св. Симеона.
1259 р. в Шумську відбулися мирні переговори Волинського князя Василька Романовича з темником Бурундаєм.
1366 р. за угодою між Литвою і Польщею Шумськ відходить до Литви. Князем у Шумську став Любарт.[4] Приблизно тоді ж центр міста переміщається з урочища Соснина в район сучасного Майдану Незалежності.
Головна вулиця містечка. 1938 р.
Місто було оточене валами, до яких з півночі та сходу прилягав великий став. Річку Вілію перетинав міст та гребля, нижче якої були два водяні млини. Населення займалося рільництвом, скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом, ремеслами.
1513 р. великий князь литовський Сигізмунд I Старий видав грамоту на володіння Шумськом старості Крем'янецького замку, українському бояринові Михайлові Богушу Боговитиновичу. Після його смерті в 1527 р. сини і внуки поділили місто на дві частини — Шумськ із замком та Пігаси, розміщені на лівому березі Вілії. 1580 р. Пігаси виділилися в самостійний населений пункт під назвою Рохманів. Близько 70 років точилася боротьба спадкоємців, внаслідок чого Шумськ далі занепадав і перетворився на невелике містечко.
Після Люблінської унії 1569 р. Шумськ потрапив до складу Речі Посполитої. У XVII ст. він перейшов до волинського хорунжого (потім — белзького каштеляна) Данила Єло-Малинського. У липні 1625 р. Кременецький земський суд розглядав позов черкаському старості князеві Костянтину Корибуту Вишневецькому та його помічникам за збройний напад та розорення маєтку Данила Єло-Малинського в Шумську.[6]
Власник містечка разом з дружиною — Гальшкою з Велигорів — заснував василіянський унійний монастир при церкві Св. Трійці. За сприяння дідичів було збудоване дерев'яне приміщення монастиря, який, за відомостями польських дослідників, був спалений під час Хмельниччини 1648 р. У 1676 р. монастир перейшов до францисканців.
У 1752 р. дідичі-брати Станіслав та Олександр Єло-Малинські продали містечко та «Шумський ключ» князеві Михайлові Казимиру «Рибоньці» Радзивіллу.
1868 року в Шумську працювали цегельний, пивоварний, 3 шкіряні заводи, 2 невеликі ткацькі фабрики, де виготовляли полотно. Найбільшим підприємством був винокурний завод. Населення обслуговувала лікарня, відкрита 1874 року, де працювали лікар і акушер. Була аптека.
Після 1-ї світової війни (1919) Шумськ захопили польські війська. Шумщина була осередком великого протипольського повстання у жовтні 1919 р. Після всіх воєнних лихоліть 1921 р. в місті працювали лише два приватні водяні млини. Більшість населення займалася сільським господарством.
Після анексії СРСР (1939) Шумськ втратив статус міста, але став (1940) центром району. У 40-их роках на околицях Шумська окупаційна радянська влада здійснювала поховання воїнів УПА (їхні могили віднайдені в липні 2018 року)[7]. Статус міста було відновлено рішенням Верховної Ради України з нагоди 850-річчя Шумська (1999).
Зараз у Шумську знаходиться ЗОШ І-ІІІ ст. номер 1, Шумський НВК-гімназія, ліцей, Шумська районна ЦРЛ, районний будинок культури (РБК) та багато інших закладів.
У 2000 році припинила роботу станція очищення стічних вод. Відновлювальні роботи здійснювалися у 2015 році.[8]
19 січня 2015 директор Кременецького лісгоспу Сергій Баран напідпитку скоїв у місті ДТП за кермом власного авто, в результаті чого загинув 17-річний школяр Юрій Ящук, а його 14-р. супутниця з численними травмами потрапила до лікарні.[9] Під час «сміттєвої люстрації» у Шумську 7 грудня 2015 С. Баран зізнався у дачі хабара розміром 150000 грн., щоб справу «зам'яли».[10]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: ШУМСЬК (Шумське), місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Шумське (до середини XVI ст.— Шумськ, до 1939 року — Шумськ і Шумське) —селище міського типу, центр району, розташоване на правому березі річки Вілії, притоки Горині, за 105 км на північний схід від Тернополя. Через селище проходить автошлях, що зв’язує Тернопіль з Шепетівкою. До найближчої залізничної станції Лепесівка на лінії Тернопіль — Шепетівка 32 км. Населення 3700 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Залужжя та Рохманів.

Людські поселення на цій території виникли здавна. Поблизу села Рохманова виявлено поселення черняхівської культури, а в околицях Шумського — давньо-руське городище. Шумськ був значним населеним пунктом уже за часів Київської Русі. Перша письмова згадка про нього зустрічається в Іпатіївському літопису під 1149 роком.

Внаслідок міжусобної боротьби в Київській Русі в 1150 році галицький князь Володимирко захопив Шумськ, який до цього належав київському князеві. 1157 року місто стало центром одного з невеликих удільних князівств, залежних від Володимиро-Волинського князівства, 1170 року перейшло у володіння дорогобузького князя, а 1208 — луцького.

У XII—XIII ст. Шумськ став одним із великих міст Волині. Він був обнесений валами, до яких з півночі та сходу прилягав великий став. Укріплена частина міста займала площу 2,7 га. Річку Вілію перетинали міст та гребля, нижче якої були два водяні лі лини. Населення займалося орним землеробством, а також скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом, ремеслами. Жителі сплачували князеві данину.

Міжусобиці, напади зовнішніх ворогів завдавали шкоди Шумську й протягом наступних століть. Населення терпіло від неодноразових нападів угорців, які, скориставшись міжусобицями, прагнули захопити галицько-волинські землі. Та найбільших руйнувань завдали Шумську 1241 року монголо-татарські завойовники, які, захопивши місто, спалили його, а населення, яке не встигло сховатися в навколишніх лісах, знищили або ж полонили. Напади монголо-татар повторювалися і в наступні роки.
В середині XIV ст. литовські князі, скориставшись роздробленістю руських земель і ослабленням їх внаслідок монголо-татарської навали, посилили наступ на Волинь. Шумськ, як і вся Волинь, підпав під владу феодальної Литви. На початку XV ст., у зв’язку з ліквідацією удільних князівств, місто втратило значення адміністративного й економічного центру і перейшло під владу окремих феодалів. У 1513 році литовський князь видав грамоту на володіння Шумськолі старості Кременецького замку, українському бояринові Іванові Богушу. Після його смерті в 1527 році сини і внуки поділили місто на дві частини — власне Шумськ з замком (споруджено десь у XIII ст.) і Пігаси, розміщені на лівому березі річки Вілії. 1580 року Пігаси виділилися в самостійний населений пункт під назвою Рохманів. Близько 70 років точилася боротьба спадкоємців, внаслідок чого Шумськ далі занепадав і перетворився на невелике містечко. Характерним для того часу було дальше закріпачення селян, посилення експлуатації, насамперед зростання панщини. 1557 року було введено «Уставу на волоки». Волочна поміра частково руйнувала сільську общину, посилювала феодальну залежність селян і зменшувала площу земель, що були в їхньому спільному користуванні — пасовищ, лісів та ін. За люстра-цією Кременецького староства 1563 року одиницею відбування селянських повинностей визначалося волочне господарство. Селяни виконували й окремі роботи для замку — косили й звозили сіно тощо. Частина селян, здебільшого городники, відбувала й панщину, що становила два дні на тиждень. Волочний спосіб господарства, який дедалі поширювався, супроводився збільшенням панщини — на початку 70-х років XVI ст. вона вже доходила до 3 днів на тиждень з волоки. Селяни становили переважну більшість населення Шумська. В XVI ст. кількість ремісників у містечку не перевищувала 10—15 проц. від загального числа жителів, у XVII — 15—20 проц. Міщани, зокрема ремісники, теж повинні були виконувати повинності на користь феодала.

Після Люблінської унії 1569 року Шумськ у складі Волині потрапив під владу шляхетської Польщі. У XVII ст. він перейшов до волинського воєводи М. Малинського (спадкоємці його володіли містечком до середини XVIII століття).

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років багато жителів Шумська поповнювало лави селянсько-козацького війська, зокрема, загони під командуванням полковника Колодки, які перебували в містечку наприкінці вересня 1648 року.

В другій половині XVII ст. Шумськ, який залишився у складі Польщі, зазнавав неодноразових нападів турецько-татарських орд. Значних руйнувань завдали вони містечку й сусідньому селу Рохманову в 1674 і 1676 роках. Українське населення Шумська зазнавало великих національних і релігійних утисків. Власник містечка 1637 року заснував василіанський уніатський монастир. Йому передали колишню православну церкву, що існувала з XIV ст. 1676 року монастир перейшов до францісканців. З цього часу він став центром насадження католицизму в окрузі. В 1715 році збудовано костьол. Багато лиха завдала Шумську пожежа, що сталася 1761 року. Вогонь знищив третину будівель містечка, чимало родин лишилося без майна й жител.

Після возз’єднання 1793 року Волині з Лівобережною Україною в складі Росії Шумськ став волосним центром Кременецького повіту Волинського намісництва (з 1797 року — губернії). На 1861 рік у містечку проживало 1642 чоловіка, в т. ч. 195 ремісників. Переважна більшість населення займалася сільським господарством. Незначна частина його працювала на скляному заводі, заснованому 1848 року. Після скасування кріпосного права в 1861 році селяни до вересня 1863 року перебували в стані тимчасовозобов’язаних. Протягом того часу вони мусили відробляти на користь поміщика 20 чоловічих піших днів на рік або сплачувати оброк. За розміром землеволодіння, що не перевищувало 4,5 десятини на двір, Шумськ віднесли до другої категорії. Після введення уставної грамоти селяни мали протягом 49 років сплачувати обов’язковий викуп, що значно перевищував ринкову вартість землі.

В післяреформений період більш інтенсивно відбувався розвиток промисловості в містечку. На 1868 рік тут працювали винокурний, цегельний, пивоварний, З шкіряні заводи, 2 невеликі ткацькі фабрики, де виготовлялося полотно. Найбільшим підприємством був винокурний завод. Пожвавлення економічного розвитку привело до зростання населення містечка — у 80-х роках XIX ст. тут проживало близько 2,3 тис. чоловік.

Медичне обслуговування населення здійснювала лікарня, відкрита 1874 року, де працювали лікар і акушерка. Була аптека. В 1871 році створено однокласне народне училище. Біднякам, навіть якщо вони поступали до училища, не завжди вдавалося закінчити навчання через матеріальні нестатки. У 1898 році училище було перетворене на двокласне сільське, де працювало 6 учителів, відвідувало його 189 учнів.

Напередодні першої світової війни більшість населення Шумська й далі займалася сільським господарством. Основну масу господарств становили бідняцькі, земельні наділи яких не перевищували 2—4 десятин. Водночас поміщики Рогузькі, Блудови, куркулі Порайські та інші мали по 60 і більше десятин. Великим землевласником була й церква. Селянські господарства в роки війни розорювалися, занепадали. Для потреб фронту в селян не раз реквізували тягло, продовольство, фураж.

У Шумській волості широко розгорнувся аграрний і антивоєнний рух, який особливо посилився незабаром після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції.

Радісно зустріли трудящі перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді і перші декрети Радянської влади про мир і землю. Наприкінці 1917 року в містечку було створено волосний революційний комітет. Ревком вживав заходів щодо встановлення революційного порядку. Було реорганізовано початкову школу на семирічну, відкрито бібліотеку. Проте на шляху цих перетворень, зокрема вирішення земельного питання, стали місцеві органи буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Обурені селяни почали самочинно захоплювати землі, реманент у багатіїв. Так, у грудні 1917 року селяни Шумська разом з жителями сусіднього села Брикова забрали інвентар у поміщика, в січні наступного року разом з селянами Рохманова захопили поміщицький млин.

19 лютого 1918 року Шумськ окупували австро-німецькі війська. Вони ліквідували ревком, відновили старі порядки. Грабежі, терор, репресії принесли окупанти трудящим. Наприкінці 1918 року австро-німецькі війська відступили. Але владу захопили петлюрівці, які стягнули з селян контрибуцію.

Визволили містечко від петлюрівців бійці аращанської бригади під командуванням В. Н. Боженка в травні 1919 року. Незабаром після визволення було створено волревком, який розгорнув активну діяльність, зокрема розпочав підготовку до розподілу нетрудових земель серед незаможного селянства.

Проте на початку липня 1919 року Шумськ захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. В партизансько-повстанському русі, що розгортався в тилу ворога, вже в серпні—вересні активну участь брали й трудящі Шумської волості. Майже в кожному селі було створено невеликий повстанський загін, який боровся проти окупантів. У жовтні повстання охопило весь Кременецький повіт. Для придушення його польське командування кинуло кілька військових частин, які, розмістившись у повіті, почали обстріл багатьох населених пунктів — вогнищ повстання. Численні військові сили інтервентів зосередилися і в районі Шумська—Вишнівця. Бої тривали 3 дні. У доповідній записці Волинського Зафронтбюро в ЦК КП(б)У зазначалося: «У жовтні було масове повстання селянства. Причому місто (Шумськ) переходило з рук в руки двічі. Повстанцями були розгромлені значні польські сили. Після придушення повстання почався нещадний білий терор, що ще більше обурило селянство».

Влітку 1920 року, громлячи польських окупантів, Червона Армія підійшла до Збруча. Визволили Шумськ 12 липня бійці 135-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії. Армійські політпрацівники подали велику допомогу волосному ревкомові, що виник одразу після визволення. В числі членів революційного комітету був С. М. Залійський, активний борець за встановлення Радянської влади в Шумській волості. Ревком виступив ініціатором створення органів Радянської влади в селах волості, організовував збирання врожаю на панських землях, здачу продовольства для потреб Червоної Армії. На заклик волревкому 109 місцевих жителів добровільно вступили до лав Червоної Армії. Але 20 вересня 1920 року Червона Армія змушена була залишити Шумськ. Разом з нею пішли і всі ревкомівці. Війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували містечко, на цей раз майже на двадцять років.

Польська окупація принесла Шумську занепад і розорення. Кілька невеликих підприємств, що існували до війни, були зруйновані або ж не діяли. 1921 року тут працювало лише два приватні водяні млини. Основна маса населення займалася сільським господарством, причому переважна більшість жителів мала невеликі ділянки землі, площа яких не перевищувала 2—3 га. Тимчасом кожному з дев’ятьох великих землевласників належало понад 50 га, церкві — 77 га землі. Терплячи від безземелля, бідняки змушені були йти в найми до багатіїв, орендувати землю у великих землевласників. Розорені селяни поповнювали лави безробітних або ж виїжджали за кордон, де теж далеко не завжди їх чекало краще життя. В кінці 1937 року в містечку налічувалося 40 безробітних, а в березні наступного року їх кількість зросла до 503. У 30-х роках у Шумську проживало понад 2 тис. чоловік. Власті не дбали про поліпшення побутових умов населення, впорядкування містечка. Медичне обслуговування жителів Шумська і навколишніх сіл здійснювали лише лікар і акушерка. Лікування було платне.

Тяжко позначався на становищі трудящих і національний гніт. В єдиному навчальному закладі — семирічній школі — викладання велося польською мовою. 1938/39 навчального року її відвідувало 342 учні — 42 проц. загальної кількості дітей шкільного віку.

Трудящі вели боротьбу проти окупаційного режиму. Як повідомляв поліцейський чиновник міністерство внутрішніх справ, 8 серпня 1924 року партизанський загін вчинив напад на маєток у селі Верхівцях Шумської гміни.

Справжнє щастя до трудящих Шумська прийшло у вересневі дні 1939 року. 17 вересня жителі як на найбільше свято йшли зустрічати радянських воїнів-визволителів. У перші дні вільного життя було створено селянський комітет, який очолив Д. О. Столяр. Важливим заходом селянського комітету була організація торгівлі, забезпечення населення продуктами й товарами першої потреби. 22 жовтня 1939 року жителі з великим патріотичним піднесенням взяли участь у виборах до Народних Зборів Західної України. Своїми представниками на народний форум трудящі Шумського виборчого округу обрали місцевого бідняка Д. О. Столяра та вчителя О. Ф. Костюка.

Шумське, яке мало населення 2335 чоловік, у січні 1940 року стало центром району. Розгорнули роботу районний комітет партії, районий виконавчий комітет та інші районні установи й організації. Почалася значна робота щодо розвитку економіки, культури, освіти, охорони здоров’я трудящих. 1940 року працювали кілька нових підприємств — для розробки торфу, лісу, добування вапняку та ін. Відновили роботу два млини. За рік вони дали продукції на суму 520 тис. крб. У березні 1940 року з ініціативи селян-бідняків Д. О. Столяра, М. І. Міткевича та інших у селі створено сільськогосподарську артіль «Вільне життя». Того року було створено МТС. Протягом 1940 — першої половини 1941 року провадився зрівняльний розподіл земель — селяни одержали по 10 га на двір, їм виділили також частину конфіскованого у багатіїв інвентаря, майна.

Почала працювати новостворена школа, навчанням в якій було охоплено всіх дітей шкільного віку. Створено курси ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Відкрилися районний клуб, бібліотека, а також поліклініка і лікарня. Новими трудовими успіхами зустрічали трудящі Шумського новий, 1941 рік.

Та велике лихо — війна — перервало мирну працю трудящих: 22 червня 1941 року війська фашистської Німеччини напали на Радянський Союз. 38 жителів Шумського поповнили лави Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати Вітчизну від фашистських полчищ. Окупанти вдерлися до села 3 липня 1941 року. Почалися страшні дні знущань, масових вбивств, грабувань. За час тимчасової окупації фашисти вбили 2732 громадян — жителів Шумського й району, насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини понад 150 юнаків і дівчат.

Трудящі не мирилися з ненависним ворогом. Вони активно допомагали підпільно-партизанським групам, що створювалися в районі. Одну з таких груп, що виникла в липні 1942 року, очолили радянські офіцери В. Г. Беляев і О. М. Артамонов. Невдовзі виникла ще одна група, якою керував 3. І. Бондарук,— до війни він був головою сільради й секретарем комсомольської організації в селі Літовищі. На рахунку підпільників ряд бойових операцій. Вони нападали на німецькі гарнізони, підривали мости, роззброювали і знищували окупантів, вели боротьбу проти українських буржуазних націоналістів, зривали вивезення: на каторжні роботи до Німеччини радянських громадян, відбирали у фашистів награбовані худобу, продукти, теплий одяг.

Шумське та його околиці не раз ставали місцем боїв партизанів проти німецько-фашистських загарбників. На початку березня 1943 року в район Шумського з Кам’янець-Подільської області перебазувався загін ім. Ф. М. Михайлова під командуванням А. 3. Одухи, до якого влилися і місцеві підпільники. 9 березня партизани розгромили загін районної поліції, а через місяць, непомітно підійшовши до села, майже без бою оволоділи ним. Фашисти втекли, залишивши партизанам 15 продовольчих складів. Частину продуктів і медикаменти народні месники забрали з собою, решту роздали місцевому населенню. Перед поверненням на базу партизани спалили приміщення поліцейської комендатури та зерносклади.

Населення всіляко допомагало партизанам із з’єднань, які рейдом проходили через район. Влітку та восени 1943 року через територію району двічі пройшло партизанське з’єднання під командуванням С. А. Ковпака, яке здійснювало свій бойовий Карпатський рейд. У лютому—березні 1944 року територією району пройшли з’єднання під командуванням П. І. Цветкова, М. І. Шукаєва, 1-е і 2-е молдавські з’єднання на чолі з В. А. Андрєєвим, Я. П. Шкрябачем.

26 лютого 1944 року в околицях Шумського стався бій між невеликою групою партизанів-розвідників з партизанського з’єднання ім. Будьонного і загоном фашистів та поліцаїв. Півтори години тривав нерівний кровопролитний бій, під час якого смертю хоробрих полягли юні партизанки комсомолки 3. Пивоварова і Т. Большесольська. Дівчата-розвідниці поховані в Шумському. В парку над їхньою могилою встановлено пам’ятник, імена розвідниць носять піонерські загони.

Визволили Шумське від німецько-фашистських окупантів у ніч на 5 березня 1944 року частини 287-ї стрілецької дивізії 13-ї армії 1-го Українського фронту.

В боях за село відзначилися воїни 868-го і 870-го стрілецьких полків, а також 728-го винищувального авіаційного, якому було присвоєно найменування Шумсько-Кременецького. 287-му стрілецьку дивізію нагороджено орденом Червоного Прапора.

Фашистські загарбники завдали селу великої шкоди. Вони пограбували MTС, зруйнували значну кількість адміністративних і житлових будинків, знищили весь книжковий фонд районної бібліотеки. Загальна сума збитків, заподіяних селу гітлерівцями за роки тимчасової окупації, становила 17,5 млн. карбованців.

Трудящі визволеного Шумського організували активну допомогу фронтові. 208 жителів поповнили лави Червоної Армії, з них 95 відзначено бойовими нагородами, 80 чоловік загинуло. Населення внесло кошти на будівництво танкової колони «Селянин Тернопільщини», здавало до фонду оборони країни продукти сільського господарства, своєчасно виконувало плани державних поставок.

З перших днів визволення розгорнулися відбудовні роботи. В другій половині 1944 року почали працювати цегельня, хлібопекарня, млин, маслозавод, промкомбінат, кілька майстерень, електростанція, МТС. До кінця року відновили роботу бібліотека, клуб, а також поліклініка, лікарня, аптека. Було відкрито жіночу й дитячу консультацію, дитячі ясла. З 1 квітня відновилися заняття в неповній середній школі. У вересні 1945 року її було реорганізовано на середню. 1945/46 навчального року її відвідувало 312 учнів, працювало 12 вчителів. З ініціативи комсомольців розгорнулися роботи щодо впорядкування села. Протягом 1944 року вони провели 21 суботник. Під час одного з них, напередодні 1 Травня, було очищено й озеленено вулиці, насаджено багато дерев у парку, скверах, упорядковано братські могили.

Труднощі перших післявоєнних років ускладнювалися ворожою діяльністю українських буржуазних націоналістів, які всіма засобами намагалися перешкодити соціалістичному будівництву. їхніми методами були залякування, вбивства, диверсії. Від рук підлих убивць у Шумському загинуло понад 30 активістів і військовослужбовців, у т. ч. заступник голови райвиконкому, колишній партизан 3. І. Бондарук. Бандити замучили одного з перших піонерів села — Васю Шишковського: підпаливши його хату, живцем кинули пораненого хлопчика в полум’я. 1959 року на кошти, зібрані піонерами й учнями України, йому встановлено пам’ятник. Ім’я Васі Шишковського носять Шумська середня школа, численні піонерські дружини й загони країни. В парку, де поховані радянські патріоти, які полягли в боротьбі проти фашистів і оунівців, створено меморіальний комплекс.

В центрі уваги партійних, радянських органів, усіх трудящих було піднесення сільського господарства. Учасники першої районної наради працівників сільського господарства, що відбулася 13 березня 1946 року в Шумському, обговорили питання про підготовку до весняних польових робіт, намітили заходи щодо підвищення врожайності та шляхи колективізації сільського господарства. Навесні 1946 року 130 дворів районного центру об’єдналися в колективне господарство, 1950 року воно влилося до артілі «Вільне життя» с. Брикова. Через два роки до господарства приєднався колгосп сусіднього села Онишківців. Організаторами боротьби трудівників за дальший розвиток економіки стали колгоспні партійна й комсомольська організації, створені відповідно в 1952 і 1947 роках. Близько двадцяти років колгосп «Вільне життя» очолював здібний організатор комуніст Д. О. Столяр. За господарством закріплено 5,8 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4,3 тис. га орної землі. На його 15 фермах є 2880 голів великої рогатої худоби, 5316 свиней. 1972 року колгосп мав 1,8 млн. крб. прибутку. Частина жителів Шумського працює в першому відділку радгоспу «Зоря комунізму», організованому 1960 року на базі колгоспів сіл Рохманова, Залужжя та ін. Центральна садиба його — ус. Рохманові. Радгосп м’ясо-молочного напряму з добре розвинутими іншими галузями сільськогосподарського виробництва. 1972 року на 100 га сільськогосподарських угідь тут виробили 440 цнт молока, 107 цнт м’яса. Радгосп має 40 тракторів, 34 вантажні автомашини, 12 різних комбайнів.

Добре розвивалася й промисловість. 1958 року Шумську МТС було реорганізовано в ремонтно-технічну станцію, а 1961 року — в районне об’єднання «Сільгосптехніки». Тепер це сучасне високомеханізоване підприємство з численними майстернями і службами. На підприємстві 360 чоловік, з них 56 комуністів, 75 комсомольців, переважна більшість яких працює безпосередньо на виробництві.

З 1965 року в селищі діє фабрика культурно-побутових товарів, створена на базі колишнього промкомбінату. Продукція підприємства — ватні ковдри, шапки, меблі тощо. За восьму п’ятирічку випуск валової продукції зріс майже в п’ять разів. 1966 року розпочало роботу торфопідприємство республіканського значення, де добувається кусково-пластовий торф для опалення та торфокришка для удобрювання ланів. Підприємство видає продукції пересічно на 200 тис. крб. за рік. У Шумському міститься міжколгоспна будівельна організація, яка має цехи цегельний, черепичний, деревообробний, залізобетонних виробів. З інших підприємств діють маслозавод, хлібозавод, друкарня, побутовий комбінат. Робітничі колективи промислових підприємств виконали план восьмої п’ятирічки по валовому випуску й реалізації продукції до 7 листопада 1970 року. Продуктивність праці за п’ятиріччя зросла на 24 проц. У першому році дев’ятої п’ятирічки підприємства Шумського видали продукції понад план на 66 тис. карбованців. Готуючись до гідної зустрічі 50-річного ювілею Союзу РСР, трудящі активно включилися у соціалістичне змагання на честь свята. Підвищені зобов’язання, взяті робітничими колективами успішно виконані. Підсумки змагання були підведені 5 грудня 1972 року. Трудящі селища вітали переможців — робітників маслозаводу та фабрики культурно-побутових товарів.

Діють 37 торговельних підприємств, у т. ч. 12 — громадського харчування. В сфері торгівлі трудиться 142 чоловіка. За багаторічну сумлінну працю продавця магазину господарчих товарів А. М. Козака відзначено орденом Трудового Червоного Прапора. Зростає купівельна спроможність трудящих. Лише за 1971 рік жителі придбали 6 легкових автомашин, 40 мотоциклів, 608 телевізорів, 205 радіоприймачів, 76 холодильників, 156 пральних машин.

Шумське радіофіковане й електрифіковане з 1950 року. В селищі прокладено водопровід. Вулиці широкі, добре озеленені, мають тверде покриття загальною довжиною 4,5 км. На головній вулиці — Радянській — розміщені районні установи, школа, будинок культури та інші заклади. В центрі розкинувся парк площею 3,3 га, є кілька скверів. Широко розгорнулося будівництво. Протягом 1960— 1972 рр. споруджено торговельний комплекс, авторемонтну майстерню, приміщення «Сільгосптехніки», побутового комбінату, поліклініки, адміністративний будинок, середню школу, дошкільний дитячий заклад, 14 комунальних і 160 індивідуальних житлових будинків.

На сторожі здоров’я трудящих селища стоять 25 лікарів і 89 працівників з середньою медичною освітою. Вони працюють у лікарні на 175 ліжок, поліклініці, санітарно-епідеміологічній станції, пологовому будинку, 5 медичних пунктах, аптеці. Діє дошкільний дитячий заклад на 150 місць. 37 медичних працівників відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Трудящі назавжди покінчили з неписьменністю. З 1945 року діє середня загальноосвітня школа, в якій 1971/72 навчального року 76 вчителів вчили 1063 учнів. 333 випускники школи за післявоєнні роки здобули вищу освіту. Працюють середня школа робітничої молоді, музична школа. Серед учительського колективу багато досвідчених педагогів, умілих вихователів підростаючого покоління. З повагою тут називають ім’я вчительки-пенсіонерки П. О. Костюк. За багаторічну педагогічну діяльність вона виховала сотні юнаків і дівчат. Радянський уряд високо оцінив її благородну працю, нагородивши в 1954 році орденом Леніна. За сумлінну та багаторічну працю на ниві народної освіти в 1960 році ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно завуча школи Я. Г. Антонюка. Серед учителів Шумського — 8 відмінників народної освіти, 5 відзначені Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Учні Шумської середньої школи підтримують дружні зв’язки з моряками теплохода «Вася Шишковський». Влітку 1970 року учнівська делегація селища побувала на теплоході в Мурманську, наступного року в Шумському гостювали моряки. Учні листуються з московськими школярами, з земляками розвідниці 3. Пивоварової — уродженки м. Костроми.

Створено всі умови для культурного відпочинку трудящих. Працюють районний будинок культури із залом на 400 місць, кінотеатр на 300 місць. При будинку культури діють народний самодіяльний драматичний театр, народна хорова академічна капела, оркестри — естрадний і духових інструментів. У гуртках художньої самодіяльності беруть участь 319 чоловік. У квітні 1963 року самодіяльному театрові присвоєно звання народного. В наступному році на республіканському огляді художньої самодіяльності за виставу «Оптимістична трагедія» В. Вишневського театр нагороджено дипломом 1-го ступеня і Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. У 1967 році на республіканському огляді самодіяльного мистецтва, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, він був відзначений бронзовою медаллю, а режисер театру Г. Д. Шмигель удостоєна звання лауреата. Велику культурну й виховну роботу серед населення ведуть районна бібліотека для дорослих та районна дитяча бібліотека, у фондах яких налічується 62,3 тис. книжок.

У розвитку економіки, культури, піднесенні добробуту трудящих селища провідну роль відіграють партійні й комсомольські організації. Понад 100 комуністів і 300 комсомольців Шумського трудяться безпосередньо на виробництві. Саме вони виступають застрільниками соціалістичного змагання, показують зразки комуністичного ставлення до праці. 28 з 60 депутатів селищної Ради є членами КПРС. Комуністи очолюють усі 10 постійних комісій селищної Ради депутатів трудящих. Активно працюють 15 вуличних комітетів, 11 народних дружин. 1972 року бюджет Ради становив 211,4 тис. крб., з них на впорядкування селища виділено 44,1 тис. крб., на капітальний ремонт — 45,8 тис., на культурно-освітні заклади — 16,6 тис. крб., медичне обслуговування і дошкільні дитячі заклади — 91,4 тис. карбованців.

Уродженцем Шумського є К. Г. Ігельстром, один з керівників «Товариства військових друзів», що в грудні 1825 року очолило виступ солдатів Окремого литовського корпусу, які відмовилися присягати Миколі І. Тут народився художник С. М. Борейко, який працює в галузі станкового, монументального живопису та графіки. Основні його твори — «Сім’я Ульянових», ліногравюри «Два покоління», «Т. Г. Шевченко».

Трудящі Шумського докладають усіх зусиль, щоб домогтися нових успіхів і внести посильний вклад у справу побудови комунізму в нашій країні.
Ф. В. ГОЛОВАЧ, Н. О. ХАЛУПА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Ш”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 7 гостей