УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Щирець, смт, Пустомитівський р-н, Львівська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
50%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 2

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4532
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2492 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Щирець, смт, Пустомитівський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 грудня 2018, 20:43

ЩИРЕЦЬ — с-ще міськ. типу Пустомитівського р-ну Львівської області. Розташов. на правому березі р. Щирець (прит. Дністра). Населення 5,7 тис. осіб (2011).
Поселення відоме з 2-ї пол. 14 ст. З ініціативи ген. рус. старости Яна Тарновського 1397 відбулася локація міста, яке того ж року отримало магдебурзьке право. Із 2-ї пол. 17 ст. — центр староства (перша люстрація —1765). Із 1-ї пол. 17 ст. відомо про ремісничі цехи. Щ. не раз зазнавав спустошень від татар. нападів (1516, 1620, 1626, 1629, 1648). Із 18 ст. відомий видобутком гіпсу. Після 1-го поділу Речі Посполитої (1772; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Щ. відійшов до володінь австрійс. Габсбургів (від 1867 — Австро-Угорщина). 1781—87 біля Щ. німці-колоністи заснували кілька поселень. 1828 Щ. із передмістями купив у д-ви барон А.Кріксгабер, спадкоємці якого володіли містом до кінця 19 ст. 1873 через Щ. прокладено залізницю Львів—Стрий. На поч. 20 ст. в місті (без передмість) було більше 1,5 тис. мешканців, із них 3/4 — євреї.
У вересні 1914 — червні 1915 окупований рос. військами. Після розпаду Австро-Угорщини (листопад 1918) — у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 17 травня 1919 захоплений польс. військами. До вересня 1939 належав Польщі. У цей час утратив міські права. Із вересня 1939 — у СРСР. 1939—59 — райцентр. 1940 отримав статус с-ща міськ. типу.
Окупований гітлерівцями із 30 червня 1941 до 29 липня 1944, входив до складу Генеральної губернії. Під час окупації була знищена єврейс. громада.
У повоєнний час у Щ. розвивалися вир-во буд. матеріалів та харчова пром-сть.
У Щ. народилися Й.Курилас, Г.Мацейко.
Пам’ятки арх-ри: костьол Святого Станіслава (1553), Троїцька церква (16 ст.) із дзвіницею (18 ст.).
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4532
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2492 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: Щирець, смт, Пустомитівський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 10 жовтня 2019, 12:03

Зображення
Щире́ць — селище Пустомитівського району, Львівської області.
На території поселення існувала німецька колонія Розенберг[2].
Географія
Щирець розташований в Опіллі на правому березі річки Щиркою, притоки Дністра, за 25 км на південний захід від Львова на залізничній лінії Львів – Стрий – Чоп.
Історія
Про Щирець уперше згадується в літописі під 1113 роком (за іншими даними — 1125) як про руське поселення.
Стародавній Щирець містився на невисокому, пласкому пагорбі (тепер тут центральна площа Щирця). Місто зі всіх боків було оточене мурами, підступитись до яких було доволі важко: з західного боку пагорба протікав (і нині протікає) невеликий струмок, який впадав у інший, більший струмок (притока річки Щирки), що проходив з південного боку пагорба, а зі сходу була річка Щирка. Щоб утруднити доступ до стін, на струмках зводили греблі. Отже місто з трьох боків оточували водні перепони і болота. Лише з півночі не існувало таких перепон, тому там було вирито глибокий рів (тепер тут проходить дорога на сусіднє село Піски).
1241 — Щирець знищений монгольським військом.
1391 — Ян з Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський[3], посприяв створенню в Щирці римо-католицької парафії.
1397 — польський король Владислав II Ягайло надав містові магдебурзьке право.
1516 — Щирець спалений і знищений татарами.
13 листопада 1509 року король Сигізмунд I Старий у Львові видав привілей, за яким Щирець повторно отримував магдебурзьке право та дотацію. Причиною цього було знищення міських привілеїв.[4]
У податковому реєстрі 1515 року в місті документується піп (отже, уже тоді була церква) і міський млин[5].
У 1516 році король знову видав привілей для міста, яке перед цим спалили татари: Щирець на 8 років звільнявся від данин і поборів.[4]
XVI—XVII ст. ст. — місто кілька разів руйнують татари.
В червні 1594 року король Cігізмунд ІІІ Ваза в Стокгольмі видав привілей, за яким війтівство в Щирці отримав Себастьян Собеський.[6]
1621 — Щирець спалений татарами.
1638 — місто постраждало від великої пожежі, про що згадано у Львівському літописі: «В тім же року 1638 весна було барзо сухая, не хотіл дощ падати… Радимно вшистко вигоріло, Яворув, Тишовці, Щирець міста погоріли…»[7]. Приблизно того ж часу місто вславилося виробництвом гіпсу та вапна.
1645 — з Щирецького ключа на хоругви князя Вишневецького і частини німецьких найманців з королівської гвардії, крім встановленної норми, було забрано продуктів ще на 10 389 флоринів.
1648-1654 — жителі Щирця брали участь у визвольній війні українського народу, особливо в період, коли військо Богдана Хмельницького підійшло під Львів.
1662— зазначено, що через постій військового обозу в Щирці під час польсько-шведської війни жителі його зовсім розорені, більшість ланів не засіваються.
У складі імперії Габсбурґів
1772 — після першого поділу Польщі місто ввійшло до складу володінь Габсбурґів (того часу належало родині Потоцьких).
Станом на 1808 у колонії Розенберґ мешкали 54 протестанти[8].
XIX ст.— у Щирці діяли каменярня та фабрика гіпсу.
1873 — через Щирець прокладено «залізницю Ерцгерцога Альбрехта», яка з'єднала міста Львів і Стрий.
1888 — у Щирці створили першу в Галичині філію Руського педагогічного товариства (згодом т-во «Рідна школа»).
1772 — після першого поділу Польщі місто ввійшло до складу володінь Габсбурґів (того часу належало родині Потоцьких).
Станом на 1808 у колонії Розенберґ мешкали 54 протестанти[8].
XIX ст.— у Щирці діяли каменярня та фабрика гіпсу.
1873 — через Щирець прокладено «залізницю Ерцгерцога Альбрехта», яка з'єднала міста Львів і Стрий.
1888 — у Щирці створили першу в Галичині філію Руського педагогічного товариства (згодом т-во «Рідна школа»).
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4532
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2492 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: Щирець, смт, Пустомитівський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 10 жовтня 2019, 12:06

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Щирець — селище міського типу, центр селищної Ради Пустомитівського району. Розташоване на правому березі річки Щирки — притоки Дністра, за 29 км на південний захід від Львова на залізничній лінії Львів—Стрий. З 1940 до 1959 року — центр колишнього Щирецького району. Населення — 3,6 тис. чоловік.

Щирець — одне з стародавніх руських міст. Перші згадки про нього відносяться до початку XII століття. Відомо, що в середині 20-х років XII століття князі Володимирко Звенигородський і Ростислав Перемишльський з’їхалися у Щирці для вирішення питання про території своїх князівств, але до згоди не дійшли.

В перші десятиріччя XIII сторіччя на території Щирця та його околиць відбувалися збройні сутички між галицькими князями й угорськими та польськими загарбниками.

В Галицько-Волинському літописі згадується, що на початку XIII століття, воюючи проти угорських загарбників, галицький князь Мстислав Мстиславович Удалий стояв із своїм військом в районі теперішнього Щирця. До того часу відноситься і друга згадка про Щирець, а саме: що в 1219 році під Городком відбулася битва між угорсько-польськими і руськими військами, в якій галицькі воєводи були розбиті, і воєвода Михалко Глібович Скула відійшов до Щирця, щоб захистити це, на той час уже значне, місто. Але загін Скули під Щирцем був розбитий угорським загоном, а сам воєвода Скула в бою загинув.

У 30-х роках XIII століття галицько-волинський князь Данило Романович розгорнув боротьбу проти угорських загарбників, і Щирець, як і інші галицькі міста, був від них визволений. Вирішальну роль в успішному результаті цієї боротьби відіграли народні маси — смерди і городяни, які самовіддано захищали рідну землю від ворогів. У 1241 році місто зазнало нападу татар, було зруйноване і спалене. Однак монголо-татарська навала не змогла спинити розвитку міста. Щирець швидко зростав. З Дрогобича через Щирець до Львова і далі на схід йшов так званий соляний шлях, яким везли сіль від соляних джерел на Підкарпатті. Важливе значення мав старий торговельний шлях, що йшов з Волині через околиці Белза, Львів, Щирець і далі на південний захід в Угорщину. Схрещення торговельних шляхів у Щирці сприяло перетворенню його в значний на той час торговельний пункт.

Населення Щирця займалось головним чином сільським господарством. Розвивалося і ремесло. Були тут шевці, пекарі, різники.

В XIV столітті розгортається жорстока боротьба за Галицько-Волинські землі між польськими, угорськими і литовськими феодалами. В 1349 році польські феодали захопили Галичину, а в її складі і Щирець.

Нещадна феодальна експлуатація, феодальні міжусобиці, напади зовнішніх ворогів, наїзди татар призводили до значного спустошення населених пунктів.

3 історичних джерел відомо, що в останній чверті XIV століття Щирець перебував у стані цілковитого занепаду. Документом, виданим у Пшеворську від 4 січня 1397 року, Ян Тарновський, «воєвода Сандомирський і староста землі Руської», дозволив війтові Мацейові «заснувати» м. Щирець на 100 ланах. Тарновський обіцяв Мацейові звільнити на певну кількість років поселенців від податків у залежності від якості грунтів на їх наділах. Факт надання війтові права «засновувати» місто, яке давно вже існувало, дає підставу вважати, що воно було в значній мірі зруйноване. Очевидно, і кількість будинків, і кількість населення в Щирці в цей час значно зменшились, а, значить, зменшилася і кількість прибутків, що йшли в королівську казну. Тому-то воєвода і війт, прибутки яких теж залежали від стану міста, дбали про його розширення.

В цьому ж, 1397 році, Щирцю польським королем Владиславом Ягайлом було надано самоврядування за магдебурзьким правом і встановлено один тижневий торговий день і щорічний триденний ярмарок.

В документах XV століття Щирець згадується вже як повітовий центр.

На початку XVI століття місто знов занепадає.

З історичних джерел довідуємося, що в 1516 році Щирець був спалений і знищений татарами. Багато мешканців міста було вбито, багато взято в полон. Становище міста після нашестя татар було таке, що польський король Сігізмунд І змушений був у 1516 році звільнити населення Щирця від податків на 8 років. Ця королівська «ласка» була надана місту тому, що населення його зовсім не могло платити будь-які податки.

Поступово місто відроджувалося. В ньому зосередилась значна кількість ремісників, багатолюдними стали щирецькі ярмарки. Розвиткові міста сприяла наявність в його околицях покладів корисних копалин. Ще в XVI столітті тут видобувався гіпс. З цього часу до наших днів залишилося 2 архітектурні пам’ятки: церква і костьол.

Однак становище населення Щирця залишалося важким: міщани і передміщани були обтяжені численними податками і повинностями. З кожного лану вони повинні були платити 16 грошів чиншу, давати по 2 колоди вівса (1 колода — 311 літрів), по 2 курки, по 12 яєць, щорічно відбувати шестиденну панщину, працювати біля місцевих ставків. Щирецькі передміщани повинні були робити один день на тиждень «худобою і возом», тобто відбувати підводну повинність, а літом працювати ще один день на тиждень пішо. Крім цього, урядовці міського управління постійно збирали гроші на укріплення та інші потреби міста.

В кінці XVI століття Щирець спіткало нове лихо. В люстрації за 1572 рік згадується, що через пошесну хворобу, яка була два роки тому, загинуло багато жителів міста, серед них багато ремісників. Після пошесті в місті залишилося 7 шевців, було 4 різницькі і 10 пекарських яток.

В люстрації 1621 року зазначалося, що прибутки з міста не йдуть, бо воно було спалене татарами, багато його жителів потрапило в полон.

Дуже тяжким для трудящих був обов’язок надавати продовольство і фураж польським військовим загонам, які стояли в населених пунктах або переходили через них. Цей обов’язок називався «стадіями». Розмір «стацій» був дуже великий, а збір їх супроводжувався насильствами та грабунками. Так, наприклад, у 1640 році для Щирецького ключа (кількох сіл) була встановлена така стадія: 400 колод вівса, 50 колод жита, 100 колод ячменю, 20 колод пшениці, 20 колод гречки, 5 колод пшона, 5 колод гороху, 20 кадок масла, 30 яловиць, 50 «полтей» 1 сала, 400 возів сіна, 10 бочок капусти, 400 курей, 200 гусей. Крім того, щирецькі міщани, де стояла хоругва, повинні були давати 50 возів дров і 10 возів соломи на тиждень. Такі «стадії» були дуже обтяжливими для населення міста.

Але цими «стадіями» загони, як правило, не задовольнялися. Так, у 1645 році з Щирецького ключа на хоругви князя Вишневецького і частини німецьких найманців з королівської гвардії, крім встановленої норми, було забрано продуктів ще на 10 389 флоринів 22 гроші. Населення не мирилося з таким становищем і вело вперту боротьбу з шляхтою.

Жителі Щирця брали участь у визвольній війні українського народу в 1648— 1654 рр., особливо в період, коли військо Богдана Хмельницького підійшло під Львів і «перший полковник Хмельницького» Максим Кривоніс здобув львівський Високий Замок. Про це свідчить той факт, що при відході військ Богдана Хмельницького

3-під Львова майже все населення Щирця пішло за військом. Місто залишилося майже порожнім.

Похід військ Богдана Хмельницького в Галичину сприяв піднесенню антифеодальної боротьби трудящих мас. Селяни і міщани нападають на панські маєтки, двори шляхти і нищать їхнє добро. Активну участь у цих виступах у вересні 1649 року взяли селяни передмістя Щирця—Острова.

Після відходу військ Богдана Хмельницького з Галичини польські феодали ще більше почали визискувати трудящі маси. Тяжке соціальне гноблення доповнювалося національним і релігійним. Польські пани прагнули полонізувати українське населення, позбавити його умов для розвитку національної культури. Документи другої половини XVII століття свідчать про економічний занепад Щирця. Так, в люстрації 1662 року зазначено, що через постій військового обозу в Щирці під час польсько-шведської війни жителі його зовсім розорені, більшість ланів (за Щирцем тоді їх було 106) не засіваються. В передмістях Щирця засівалося не більше 4—5 ланів. А податок з передмістя брали з розрахунку засіяних 16 ланів.

У другій половині XVIII століття Щирець був уже значним населеним пунктом, в якому було 102 будинки, а в передмістях — в Острові і на Ланах — 411 селянських хат. В місті налічувалося 30 ткачів, 32 шевці, 7 пекарів, 15 різників. Населення міста становило близько 2500 чоловік.

В 1828 році Щирець з передмістями, а також села Хросно, Поршня, Добряни, Красів, Новосілки купив австрійський барон Крігсгабер. Але хто б не був власником, доля трудящих від цього не поліпшувалася. Жорстока експлуатація, голод, злидні — це тільки й належало їм. Протягом усієї першої половини XIX століття зростав кріпосницький гніт. А це викликало зростання селянського руху. Селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, нападали на поміщицькі маєтки, вимагали скасування панщини.

В дуже тяжкому становищі були ремісники Щирця, тому, шукаючи кращої долі, вони починають переселятися у Львів та інші міста.

Скасування панщини в 1848 році не внесло істотних змін у земельні відносини в Щирецькому повіті, як і в цілому в Галичині. Селяни за своє «звільнення» повинні були заплатити великий викуп. За користування пасовиськами й лісами відробляли або сплачували велику оренду. Ряд феодальних повинностей зберігся аж до 1918 року.

З розвитком капіталізму йшов процес розшарування селянства. Основна маса селянства в Щирці і його околицях мала такі клаптики землі, які не давали можливості прохарчуватися навіть до нового врожаю. Особливо нестерпним ставало становище селян під час частих неврожаїв. Так, наприклад, під час неврожаю і голоду в 1890 році селяни Щирецького повіту змушені були забивати корів і коней, тому що не було чим їх годувати. Кількість худоби в повіті значно зменшилася, не було насіння для посіву, люди голодували.

Жорстока капіталістична експлуатація в поєднанні з залишками тяжких феодальних повинностей не давала можливості розвиватися місту. В 1880 році у Щирці налічувалося лише 169 будинків і 1754 жителі.

Після розвалу в 1918 році Австро-Угорської імперії Східна Галичина була окупована буржуазно-поміщицькою Польщею. На західноукраїнських землях був встановлений важкий окупаційний режим.

Під час перебування Щирця в складі буржуазно-поміщицької Польщі економіка його майже не розвивалася. Щирецький гіпсовий завод, який був збудований у 1888 році, аж до 1939 року залишався напівкустарним підприємством. Злидні й голод гнали щирецьке населення в інші міста, але й там знайти роботу було дуже важко.

В пошуках кращої долі частина мешканців Щирця емігрувала з рідного селища. Виїжджали в Америку, Німеччину, Австрію, Францію, де знов потрапляли в умови найжорстокішої експлуатації. За час панування буржуазно-поміщицької Польщі з Щирецького повіту тільки в США виїхало близько 100 чоловік. Але еміграція не рятувала становища. Жорстока експлуатація, соціальне й національне гноблення приводили трудящих до цілковитого зубожіння. В Щирці постійно були безробітні, які роками не могли знайти роботи і часто доходили до жебрацтва.

Трудящі Щирця фактично були позбавлені можливості одержати освіту. Напередодні возз’єднання Західної України з УРСР в селищі існувала одна семикласна школа з польською мовою викладання.

Таким чином, українське населення Щирця не мало можливості навчати дітей рідною мовою. Щорічно значна кількість дітей шкільного віку залишалася поза школою і через недостатню кількість місць у школі, і через тяжкий матеріальний стан трудящих, які не мали необхідного для дітей одягу, взуття, тримали їх вдома або й змушені були віддавати в найми.

В Щирці існувала читальня «Просвіти», яка мала мізерну бібліотечку, та й нею через неписьменність, нужду та бідування мало хто з трудящих користувався.

Дуже погано стояла справа і з охороною здоров’я. В Щирці були лише 2 приватні лікарі. Трудяще населення міста фактично було позбавлено медичної допомоги через велику плату за медичні послуги.

На західноукраїнських землях під керівництвом КПЗУ йшла вперта боротьба трудящих проти соціального й національного гноблення, за возз’єднання з УРСР, за встановлення Радянської влади. Активну участь у цій боротьбі брали і трудящі Щирця. Тут часто відбувалися виступи селян і робітників. Великий вплив на ріст революційних настроїв населення Щирця та його околиць зробив визвольний похід Червоної Армії в Західну Україну влітку 1920 року. Щирецький поліцейський відділок 20 липня 1920 року доповідав Львівському повітовому управлінню поліції: «Останнім часом можна помітити в районі серед сільського населення велике зацікавлення більшовизмом, а саме: в напрямку, не дуже прихильному до польської держави.

До цього часу в гмінах панував спокій, а тепер українська молодь збирається вночі, вчиняє шум і галас. Старости гмін неспроможні протидіяти цьому, а поліційні патрулі, у зв’язку з великою територією району, неспроможні одночасно в усіх гмінах протидіяти цим виступам.

Місцеві українці, як можна було помітити, здебільшого сприяють більшовикам, радіють з приводу відступу польських військ і кажуть, що їх брати наближаються, а їх доля покращає».

Активних форм боротьба трудящих селища набула в роки піднесення страйкового руху в Західній Україні. Так, у червні 1930 року відбувся страйк робітників на Щирецькому гіпсовому кар’єрі, який виник у зв’язку з великим зниженням заробітної плати.

В 1936 році, який ознаменувався в Західній Україні великим розмахом страйкової боротьби, 26 жовтня застрайкували робітники на будівництві щирецької залізничної станції. Робітники вимагали поліпшення умов праці.

Докорінно змінилося життя трудящих після возз’єднання Західної України з Українською РСР.

Щирець був визволений Червоною Армією у вересні 1939 року. В перші ж дні після визволення був утворений революційний комітет, який, взявши владу в свої руки, приступив до розподілу поміщицьких і церковних земель та сільськогосподарського реманенту серед найбідніших селян району. Безземельні та малоземельні селяни одержали 426 га землі, поміщицьку худобу, сільськогосподарські знаряддя.

Вперше в історії Щирця трудящі селища почали готуватися до виборів у свої, народні органи влади — Ради депутатів трудящих. Підготовка до виборів проходила в обстановці великої політичної активності. В Щирецьку районну Раду депутатів трудящих були обрані люди, які користувалися авторитетом і повагою у населення — колишні бідняки І. Тибіль, С. Литвин, С. Антоняк, М. Мартинець та інші.

В Щирці були націоналізовані промислові підприємства. Почалася робота по розширенню та реконструкції існуючих та створенню нових. Уже в 1940 році на повну потужність працювали гіпсовий завод, механічна майстерня, 2 вальцьові млини, розгорнулося видобування торфу і виробництво черепиці. Кількість робітників на підприємствах зросла більше, ніж у 4 рази. Як і на всіх західноукраїнських землях, тут назавжди було покінчено з безробіттям.

Великі зміни відбулися в культурному житті Щирця. В першу чергу тут необхідно було ліквідувати тяжку спадщину, залишену хазяйнуванням на західноукраїнських землях Австро-Угорської імперії та буржуазно-поміщицької Польщі — неписьменність та малописьменність серед дорослого населення. В Щирці були створені гуртки та школи по ліквідації неписьменності та малописьменності. В місті розпочала роботу неповна середня школа з українською мовою навчання, якою були охоплені всі діти шкільного віку. Для малят, матері яких були зайняті на виробництві, відкрито дитячий садок. Серед населення Щирця велику ідейно-виховну та культурно-освітню роботу розгорнули нововідкриті бібліотека для дорослих та 2 клуби. При клубах почали працювати гуртки політосвіти, агрохімічних знань, художньої самодіяльності.

Значно зріс бюджет Щирецької райради. В 1938—1939 рр. усі витрати Щирець-кого повіту становили 22 253 злотих. Тепер же тільки на народну освіту витрачається в 10 разів більше.

Значні зміни відбулися і в справі охорони здоров’я. Були відкриті лікарня на 10 ліжок, амбулаторія, родильний будинок і дитяча консультація, в яких населення почало одержувати кваліфіковану безплатну медичну допомогу.

Але мирна праця радянських людей була перервана віроломним нападом на Радянський Союз фашистської Німеччини. 30 червня 1941 року фашистські окупанти ввірвалися в селище. В роки тимчасової окупації воно було пограбоване та наполовину зруйноване. В Щирці і Щирецькому районі німецькі фашисти розстріляли і закатували 1108 чоловік та вигнали на німецьку каторгу 600 чоловік. Фашисти по-звірячому знищили тут майже все єврейське населення. Вони відібрали у селян Щирецького району 792 коней, 497 корів. Зруйнували і спалили 1348 будівель, з них 472 житлових будинки. В Щирці фашисти пограбували установи, торговельно-кооперативні підприємства, зняли увесь провід електромережі, знищили радіовузол, друкарню, кінотеатр, всю телефонну мережу. Всього по селищу і Щирецькому району окупантами завдані збитки на 23 739 тис. карбованців.

Під час окупації трудящі Щирця вели вперту боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками. Населення міста чинило рішучий опір вивезенню молоді до Німеччини, всіляко ухилялося від будь-яких робіт на німецько-фашистських окупантів, допомагало людям, які тікали, ховаючись від вивезення їх у Німеччину. Так, житель Щирця М. О. Курилець з січня по липень 1944 року переховував у себе радянського громадянина, який втік з міста Перемишля під час вивезення його у Німеччину. Жителька Щирця Н. С. Федуна брала участь у партизанській боротьбі. Вона була бійцем і поваром у загоні, що входив у з’єднання Таратути. Багато жителів Щирця брало участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Зараз у місті є більше 150 чоловік нагороджених орденами й медалями СРСР за бойові заслуги в роки війни.

29 липня 1944 року частини Червоної Армії визволили Щирець. За перших же днів під керівництвом партійних та радянських органів почалася відбудова господарства рідного селища.

Для надання допомоги населенню у селищі і в селах району були створені постійно діючі побутові комісії, завданням яких була організація допомоги громадянам, що перебували у важкому матеріальному становищі. В першу чергу було взято на облік сім’ї військовослужбовців та інвалідів Великої Вітчизняної війни, виявлено, кому і яка потрібна допомога. Так, значну роботу в цій справі провела побутова комісія села Острів (тепер входить до складу Щирця). Тим селянам, що не мали коней, була надана допомога у збиранні врожаю, молотьбі та перевезенні хліба, оранці та посіві озимини. У фонд одноразової допомоги тільки по Острову було зібрано 6 тис. крб., 10 цнт зерна, 10 цнт картоплі. З цього фонду була надана допомога тим, хто її найбільше потребував.

Одночасно серед населення була розгорнута робота по наданню допомоги фронту. Коли у вересні і жовтні 1944 року почалося збирання коштів на танкову колону, трудящі Щирця і Щирецького району одними з перших у Львівській області зібрали велику суму грошей. Так же успішно пройшла і передплата позики.

В листопаді 1944 року в Щирці відбувся районний зліт передовиків сільського господарства, на якому було прийнято ряд важливих рішень, спрямованих на піднесення сільськогосподарського виробництва. Було вирішено впровадити ряд сільськогосподарських культур, які до цього часу тут майже не вирощувалися.

Самовіддана праця трудящих забезпечила швидку відбудову зруйнованого господарства Щирця. В перші ж місяці після визволення був відбудований гіпсовий завод. Усвідомлюючи його значення для відбудови і нового будівництва, робітники розгорнули змагання за кращі показники в роботі і незабаром домоглися значного перевиконання планових завдань.

В роки першої післявоєнної п’ятирічки (1946—1950 рр.) колектив заводу зробив усе для того, щоб якнайшвидше не тільки досягти довоєнного рівня випуску продукції, але й набагато його перевершити. Наполеглива праця робітників та інженерно-технічних працівників увінчалася успіхом — вже на початку січня 1948 року завод давав на 40 проц. більше продукції, ніж до Великої Вітчизняної війни.

Значні зміни на заводі відбулися в роки семирічки (1959—1965 рр.). Він був реконструйований та розширений. На початку 60-х років тут збудовано новий цех з двома гіпсоварочними котлами, збудовано під’їзну залізничну лінію до гіпсового кар’єру, механізовані виробничі процеси. Зараз завод є одним з найбільших підприємств селища. Він щороку дає 40 тис. тонн будівельного гіпсу, який іде в основному на підприємства, що виробляють будівельні деталі.

Колектив заводу успішно бореться за піднесення продуктивності праці, за якісну продукцію. Взірцем у роботі є передовики виробництва машиністи екскаватора М. А. П’яцковський, В. А. Хомин, гіпсовар В. Г. Хома, гіпсовоз М. М. Романишин, токар М. І. Віблий та багато інших.

Другим значним підприємством у Щирці є склозавод, що випускає з різнокольорового скла вази-фруктовниці, глечики, графини, салатники — побутову продукцію, яка користується великим попитом у населення і йде в усі республіки країни. Це підприємство теж за останні роки значно розширено та реконструйовано. В 1964— 1965 рр. тут побудовано новий корпус, впроваджується варка термостійкого скла, налагоджено випуск виробів для шкільних лабораторій і медичних цілей.

Високих показників на склозаводі досягла бригада комуністичної праці, очолювана Р. П. Дейнекою, ударники комуністичної праці склодуви Ю. В. Бурій, І. О. Попович, А. М. Романишин, робітник шихтового відділення Ф. Д. Гулик, наборщик Г. І. Білик.

Крім гіпсового і склозаводу, у Щирці працюють завод будівельних матеріалів, комбінат побутового обслуговування населення з цехами шевським і кравецьким, молокозавод, міжрайонна лукомеліоративна станція, цех по переробці фруктів.

У Щирці є великий колгосп ім. М. І. Калініна. Ще в 1948 році селяни села Острів, яке тепер увійшло до складу Щирця, переконавшись у перевагах колективного господарювання, організували у себе колгосп. Тоді це була невелика артіль, що об’єднувала 26 селянських дворів і мала в своєму розпорядженні 275,8 га землі. Колгосп швидко зростав. Наполеглива праця колгоспників, всебічна допомога колгоспові з боку партійних та радянських організацій допомогли йому перетворитися у міцне багатогалузеве господарство. Тепер колгосп об’єднує 456 дворів, має в своєму розпорядженні 2100 га землі. Колгосп ім. М. І. Калініна став одним з передових господарств Пустомитівського району. Основний напрям в рослинництві—зерно-буряково-льонарський, а в тваринництві—молочно-м’ясний. Є великий сад на 37 га та парники на 900 рам. У колгоспі понад 920 голів великої рогатої худоби, понад 520 свиней, багато птиці. Колгосп має 10 тракторів, 6 комбайнів, 7 вантажних і одну легкову автомашину.

Такі роботи, як очистка зерна, переробка льону-трести, доставка води в тваринницькі приміщення в колгоспі повністю механізовані. Рік у рік господарство міцніє. Ріст доходів колгоспу (в 1966 році вони становили 383 тис. крб.) дає можливість вести значне будівництво. Тільки за останні роки тут збудовано критий тік, зерносховище, гараж, корівник, свинарник. Колгосп електрифікований, почалася газифікація.

В колгоспі багато передовиків сільського господарства, які показують високі зразки праці. Це, насамперед, майстер високих надоїв молока доярка М. М. Джумало, нагороджена за самовіддану працю орденом Трудового Червоного Прапора, бригадир рільничої бригади Р. І. Говда і бригадир М. М. Левицький, нагороджені орденами «Знак Пошани». Хороші показники в роботі рік у рік дають ланкові М. Д. Явна, О. В. Хитрень, Г. М. Штойко, М. Г. Бублик та багато інших.

Багато самовідданої праці вклав у справу розвитку і зміцнення колгоспу його голова Г. І. Чорненький, який працює тут з 1954 року. Він користується заслуженим авторитетом і пошаною серед колгоспників, як хороший організатор і чуйна людина. За високі показники в роботі колгоспу Г. І. Чорненький нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а його заступник і секретар партійної організації колгоспу Д. М. Галабурда — орденом «Знак Пошани».

Велику роботу по піднесенню сільськогосподарського виробництва, впровадженню досягнень науки, підвищенню культури веде колгоспна партійна організація, в рядах якої 23 комуністи.

Невпізнанно змінилося життя колгоспників. Люди, які під час панування на західноукраїнських землях буржуазно-поміщицької Польщі в кращому випадку могли навчитися читати і писати, тепер мають змогу дати своїм дітям не тільки середню, але й вищу освіту.

За післявоєнні роки невпізнанно змінилося культурне життя Щирця. Тепер тут працюють середня і початкова школи, в яких навчається 780 учнів. Серед учительського колективу середньої школи, який налічує 36 чоловік, 28 мають вищу освіту. Є тут справжні майстри педагогічної справи. Серед них в першу чергу треба назвати О. Й. Вакуленко. Вона має тридцятирічний стаж педагогічної роботи. За довгі роки праці в школі вона внесла гідний вклад у справу виховання молодого покоління. За самовіддану працю О. Й. Вакуленко нагороджено орденом «Знак Пошани» та медаллю «За трудову доблесть». Вона бере активну участь у громадській роботі, у роботі селищної Ради, до якої обирається 7 років. Заслуженою повагою серед учнів і батьків користуються директор школи К. Й. Дроздова, завпед Т. М. Гудима, вчителі М. Г. Мельник, М. С. Старостенко, П. П. Коваленко, вчитель-пенсіонер Б. В. Сурінов, який зараз на громадських засадах працює завідуючим методкабінетом при районному відділі народної освіти.

Для молоді, зайнятої на виробництві, працює вечірня середня школа.

За післявоєнні роки Щирецьку середню школу закінчило близько 600 чоловік. З жителів Щирця за останні роки вищу освіту здобуло 90 чоловік і понад 160 чоловік закінчило технікуми.

В селищі працюють кінотеатр і Будинок культури, збудований у 1956 році, та клуб при гіпсовому заводі. В Будинку культури є зал на 320 місць та кімнати для роботи гуртків. Будинок культури проводить серед населення Щирця та навколишніх сіл значну ідейно-виховну та культурно-освітню роботу.

Серед населення Щирця і навколишніх сіл великою популярністю користується жіночий хор Будинку культури, який неодноразово виступав на оглядах художньої самодіяльності. Агіткультбригада Будинку культури постійно обслуговує колгоспи ім. Калініна, ім. Жданова та інші, а також підприємства міста. В Будинку культури систематично проводяться лекції, доповіді, спектаклі, концерти.

Велику роботу серед місцевого населення проводить Щирецька бібліотека, у якій налічується понад 30 тис. книжок.

Партійна організація та селищна Рада депутатів трудящих ведуть повсякденну велику роботу, спрямовану на економічний та культурний розвиток селища.

За останні роки в селищі збудована лікарня на 50 ліжок. При лікарні працюють рентгенкабінет і клінічна лабораторія. Є амбулаторія, жіноча і дитяча консультації, зубопротезна лабораторія. Для немовлят організована молочна кухня. Якщо до 1939 року в селищі було лише 2 приватні лікарі, то тепер є 8 кваліфікованих лікарів, 25 чоловік середнього медперсоналу. У селищі будується лікарня на 100 місць.

Для дітей, матері яких зайняті на виробництві, відкриті дитячий садок та ясла.

У післявоєнні роки в селищі розгорнуто велике житлове будівництво. Різними підприємствами тут споруджено 17 багатоквартирних будинків. Йде будівництво індивідуальних будинків. Тільки за 1959—1966 рр. тут споруджено 141 будинок.

Населення Щирця обслуговує широка торговельна мережа. Є універмаг, продовольчі магазини та ларки, магазини взуття, книжковий, галантерейний, культтоварів та інші, працюють пекарня, буфет, чайна, ательє мод. Селище електрифіковано, радіофіковано і газифіковано.

Ще більш величні перспективи розвитку Щирця у новій п’ятирічці (1966— 1970 рр.), жителі якого з великим піднесенням втілюють у життя накреслення Комуністичної партії і Радянського уряду по побудові комуністичного суспільства в нашій країні.


Т. Г. СОКОЛОВСЬКА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Щ

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]