УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

ЯВОРІВ, місто, Львівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5436
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2641 раз.
Подякували: 985 раз.
Стать: Жінка

ЯВОРІВ, місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 грудня 2018, 20:58

ЯВОРІВ — місто Львівської області, райцентр. Розташований на р. Шкло (прит. Сяну, бас. Вісли). Населення понад 12,7 тис. осіб (2011).
Уперше згаданий 1376. Належав до Львів. землі (із 1434 — у складі Руського воєводства). 1569 отримав магдебурзьке право. У 17—18 ст. — центр староства (першу люстрацію проведено 1621). На поч. 17 ст. сформувався як ремісничий і торг. центр, де мешкало понад 2 тис. осіб. 1618—19 тут діяла друкарня Я.Шеліги. 1621 в Я. засновано жін. василіанський монастир (із 1637—39 відомий як Свято-Покровський, діяв до 1945) і при ньому школу для дівчат.
1648 десятьох міщан Я. стратили за підтримку козаків, а на місто наклали контрибуцію.
Під час правління польс. короля Яна III Собєського (який до того, як посісти трон, був яворівським старостою) замок в Я. був однією з улюблених королів. резиденцій. Тут деякий час містився монетний двір, сюди прибували для переговорів посли різних д-в, відбувалися урочистості.
Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшов до володінь австрійс. Габсбургів (від 1867 — Австро-Угорщина). Я. надано статус вільного королів. міста. Після 1850 Я. — центр повіту (до 1867 — у складі Перемишльського округу). 1903 було збудовано залізницю Янів (нині смт Івано-Франкове) — Я. (розібрано в рад. час). На поч. 20 ст. тут мешкало понад 10 тис. осіб, діяли невеликі підпр-ва (переважно харчової пром-сті).
Після розпаду Австро-Угорщини (1918) Я. — у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 1919—39 належав Польщі (від 1921 — повітовий центр у складі Львів. воєводства). 26 вересня 1939 зайнятий Червоною армією. Від 1939 — у складі Львів. обл. УРСР, райцентр. Від 23 червня 1941 до 24 липня 1944 окупований гітлерівцями, входив до складу Генеральної губернії. У роки окупації в Я. знищено 2 тис. євреїв.
Нині в Я. працюють підпр-ва деревообробної, харчової, хімічної пром-сті. У місті діють історико-етногр. музей "Яворівщина", музей-садиба О.Маковея. Я. відомий як осередок худож. ремесел (деревообробка).
Пам’ятки арх-ри: костьол Апостолів Петра і Павла (1639), церква Різдва Богородиці та дзвіниця (1670), келії монастиря василіанок (1828—31), ратуша (поч. 20 ст.). Діють також церква Успіння Пресвятої Богородиці (1670), церква Святого Юрія (1899—1902).
У Я. народилися С.Яворський, О.Маковей, математик Л.Жмурко, протягом 1848—89 працював Й.Лозинський.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5436
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2641 раз.
Подякували: 985 раз.
Стать: Жінка

Re: ЯВОРІВ, місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 30 вересня 2019, 18:33

Зображення
Я́ворів — місто Яворівського району Львівської області, районний центр.
Розміщене над річкою Шкло, (притокою Сяну), на відстані 50 км на північний захід від обласного центру міста Львів. Населення — 15 тис. осіб (у 1968 — 8 900, у 2001 — 13 500 осіб).
Виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів-Ярослав[6].
У Яворові є залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.
За 5 км від центру міста лежить Яворівське озеро
Історія
Перша письмова згадка про Яворів датується 24 червня 1376 року.
2 липня 1569 року місто одержало маґдебурзьке право, а з кінця XVI століття в місті діяло братство.
За підтримку Богдана Хмельницького у національно-визвольній боротьбі 1648-1657 років багато яворівців було страчено, а на місто наклали контрибуцію.
У другій половині XVII століття Я́ворів був фортифікованим містом, у якому часто перебував король Ян III Собеський, до 1772 року Яворів — торгово-ремісничий осередок (переважно шевство) на шляху Львів — Ярослав.
Після 1-го поділу Польщі (1772) Яворів перебував у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[9].
У XIX столітті і аж до 1939 року Яворів — повітове місто. Від середини XIX — на початку ХХ століть в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення.
3 березня 1918 року в місті відбулося «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, в якому взяли участь близько 20 000 осіб.[10]
Західноукраїнська Народна Республіка, ОУН та УПА
1 листопада в повіті Яворів було встановлено Українську владу — ЗУНР.[11] Яворівським повітовим військовим комендантом був Хархаліс Микола.[12]
Повітовим комісаром став професор гімназії Михайло Білик, після нього — вчитель гімназії Дмитро Ліськевич, адвокат Михайло Крижанівський. Голова міської Ради — управитель товариства «Народний Дім» Іван Загаєвич.[13]
Яворівці брали участь у визвольних змаганнях українців 1-ї половини ХХ століття — у створенні ЗУНР (1918), воювали у лавах УГА, ОУН-УПА.
26 вересня 1939 року німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя. 27 вересня місто зайняв 17-й стрілецький корпус Червоної армії[14].
У радянський період (від 1939 року) в Яворові комуністичною владою чинились утиски національних і релігійних потреб місцевого українського населення, хоча патріотичний рух у місті був безперервним. З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-х років у Яворові з новою силою здіймається хвиля українського національного піднесення, відроджується офіційно релігійне життя.
Від 1991 року — у складі незалежної України — триває розбудова держави, український культурний розвиток.
З 1998 року спостерігалось стрімке економічне та інфраструктурне зростання м. Яворова в складі Яворівського району внаслідок активної діяльності державного діяча, почесного громадянина району Лукашика Степана Івановича, а саме створення СЕЗ «Яворів», будівництво нового пункту пропуску через державний кордон Краківець та ін.
Кожного року відзначаються уродини України[15] та Яворова[16]
Культові, архітектурні та історичні пам'ятки
Докладніше: Пам'ятники Яворова
Руська (українська) православна парафія існувала, найімовірніше від першої письмової згадки про місто (1376). Після польського завоювання краю у 1454 році королевич Вацлав заснував яворівську латинську парафію.
Першою латинською сакральною спорудою в Яворові був дерев'яний парафіяльний костел Найсвятішої Марії, заснований у тому ж 1454 році, що проіснував до 1776 року. Саме в цьому костелі в 1678 році було охрещено сина короля Яна Собеського Костянтина. Другий парафіяльний костел, вже кам'яницю, було зведено 1639 року.
Церква Святого Юрія (УГКЦ)
У Яворові діє костел святих Петра і Павла.
У Яворові існувала низка православних та греко-католицьких церков: православні:
дерев'яна церква про яку згадано в реєстрі податків 1515 р.
Нова Церква Успіння Пресвятої Богородиці, Яворів 2018. Архітектор: Юрій Горалевич
дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (на Великому передмісті), збудована 1568 року, затверджена королем Стефаном Баторієм 15 травня 1578 року. Згоріла 1636 р. Відбудована в другій половині XVII ст. Згоріла 2007 року внаслідок підпалу. У результаті пожежі вогнем знищено середню частину будівлі та майно церкви. Після тривалої довгої дискусії було вирішено будувати новий мурований храм, який відповідатиме сучасним потребам. Автором нової споруди є архітектор Юрій Горалевич, який подарував проект своєму рідному місту. Новий храм, зведений на попелищі, було освячено в 2013 році.
дерев'яна церква Святого Юрія, збудована 1588 року на основі привілею короля Сигізмунда II. Від неї збереглася набагато пізніша, також дерев'яна, дзвіниця (1764).
дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1572 р.
дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (на Малому передмісті) 1670 р.
Монастир Покрову Пресвятої Богородиці (1621 р.)
церква Ікони Почаївської Божої Матері (ПЦУ)
греко-католицькі (унійні):
кам'яна Церква Святого Юрія (нова), збудована 1899–1902 рр.
Монастир унійний (1691-93 р. — до сьогодні).
У 1658 році в Яворові було засновано синагогу.
У теперішній час (2000-ні) у Яворові діє 5 храмів УГКЦ,[17] один православний та римо-католицький костел.
У 1931 році в місті було засновано завдяки старанням і наполегливості Михайла Фільца історико-етнографічний музей «Яворівщина», який відновив роботу в тому самому приміщенні, що має історичне значення, в 2002 році. Серед інших історико-архітектурних пам'яток: яворівська ратуша (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908).
У Яворові встановлено низку пам'ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Михайлові Вербицькому, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею, що є виключною заслугою державного діяча Лукашика Степана Івановича.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5436
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2641 раз.
Подякували: 985 раз.
Стать: Жінка

Re: ЯВОРІВ, місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 30 вересня 2019, 18:35

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Яворів — місто, районний центр Львівської області, розташований за 50 км на захід від Львова, вздовж річки Шкла, правої притоки Сяну. Яворів має залізничне і автобусне сполучення зі Львовом, автобусне з Рава-Руською, Судовою Вишнею. Населення — 8,9 тис. чоловік.

Назва міста походить від яворових лісів, що колись густо вкривали цю місцевість.

Виявлені в околицях міста залишки поселення бронзової доби свідчать про те, що люди на цій території жили у II тисячолітті до н. е.

Яворів виник як хліборобське, торгове і ремісниче поселення (особливо було розвинуте тут шевство) на торговельному шляху Львів—Ярослав. Вперше згадується місто у гродських і земських актах, де зафіксоване надання Владиславом Опольським у 1376 році братам Рейнгольду і Нитку сіл Нових Селисьок і Порудного, що на південному заході межували з Яворовом.

Після захоплення Галичини польськими феодалами у XIV столітті місто перейшло у королівську власність. У 1456 році польський король віддав Яворів з навколишніми селами в заставу за 1300 польських і 1650 угорських гривен. Через двісті років місто знову стало королівщиною.

У 1569 році Яворову надається магдебурзьке право, яке посилювало в місті владу іноземців, і тільки внаслідок впертої боротьби українське населення міста одержало в 1635 році право обирати по одному радникові до міської ради та лави. Зрозуміло, що «великодушне» королівське надання було ілюзорним.

Нові хазяї, у чиї руки потрапляє місто шляхом застави, безборонно збільшували кількість панщинних днів та розміри податків, примушували ремісників виконувати повинності за професією. Так, слюсарі безкоштовно виконували в замку всі слюсарські роботи. Різники щорічно давали по три камені лою до замку і по два камені лою в ратушу. У місті був великий рибний став. Жителі вдень і вночі по черзі охороняли греблю ставу, провадили всі роботи, пов’язані з ремонтом її, заготовляли дерн та галуззя на випадок повеней. Крім того, міщани, що жили на греблі, мали прибирати площу міста, замок, виконувати всі городні роботи на фільварку. Жителі Великого передмістя давали по 17 півмірків вівса, виділяли сторожів нічних і денних до замку і інших приміщень, причому варта збільшувалась, коли в замку перебував пан. Міщани з Малого передмістя відробляли такі ж повинності, як і з Великого, тільки замість вівса за кожну корову давали курку, або 12 грошів, від робочої худоби по 1 злотому. Всі жителі також сплачували по 15 грошів від кожного вулика. Таким чином, річні прибутки яворівського старости становили близько 72 тис. злотих.

Зростання феодальної експлуатації викликало протест з боку трудових мас. Цей протест на першому етапі виявлявся у писанні скарг до короля на радників, старосту, ксьондзів. Міщани писали, що верхівка, використовуючи свою владу, пригнічує їх завищеними данинами та іншими поборами на користь міста та костьола. Здебільшого ці скарги залишались без відповіді.

З метою полонізації і окатоличення місцевого населення польські феодали всіляко підтримують католицьку церкву: уже в середині XV століття засновується католицька парафія, тоді як основна частина жителів — українці — змогли створити свої церкви більш ніж на століття пізніше. У місті будуються два костьоли та монастир домініканців, яким жителі сплачували десятину врожаю. У 1512 році яворівські ксьондзи одержали на «вічні часи» право виробляти і продавати горілку, яким вони користувались до 1772 року. 1621 року створено василіанський монастир, а при ньому для місцевого населення — школу для дівчат, яка протягом століття була єдиним учбовим закладом у Яворові.

Протидія національному гнобленню та окатоличенню приводить до організації братства, яке в 1568 році збудувало церкву на Великому передмісті, а в 1572 році — на Малому. Братство дбало про місцеві просвітні і церковні справи, зрідка віддавало до львівської братської школи дітей яворівських міщан.

На початку XVII століття Яворів став значним ремісничим і торговим центром, де проживало понад 2 тис. чол. населення. Тут налічувалось 195 будинків міщан і 184 хати загородників. У 1621 році в місті жило понад 20 шевців, 10 ковалів, 16 різників, 9 кравців, 27 гончарів, 33 грабарі. Були броварня, олійниця, чотири млини і підприємство по виробництву воску, склад солі. На початку XVII століття в Яворів було перенесено з Добромиля друкарню Шеліги, що друкувала церковні книги.

Яворівські купці вели жваву торгівлю з навколишніми містами, особливо зі Львовом. Звідси везли пиво, свіжу рибу, мед, м’ясні вироби, віск.

Багато терпіло населення від набігів татар, які протягом всього XVI століття спустошували Яворівщину, та від епідемій, що забирали сотні жителів, і пожеж. Так, у 1636 році велика пожежа охопила все місто, крім Малого передмістя і замку. Згоріли більшість будинків та дерев’яна ратуша, що знаходилась у центрі міста.

Соціальне і національне гноблення, сваволя шляхти викликали протест жителів, що проявлявся у непокорі старості, відмові виконувати повинності. Полум’я народного гніву спалахнуло, коли почалася визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Яворівські міщани взяли активну участь в цій .війні: ще в листопаді 1648 року до прибуття війська гетьмана організували повстанські сотні, спалили замок і костьол, розгромили будинок ксьондза, забрали у замку рушниці, шаблі, 62 бочки меду, 420 голів великої рогатої худоби. Потім яворівські сотні влились в загони Хмельницького і напали на Краковець, панські маєтки в Коханівці, в Порудному. У своїй скарзі королівським властям власник Краковця писав, що яворівська «чернь» разом з козаками напала на його помістя, спалила двір, знищила сільськогосподарські знаряддя, різні прикраси і коштовності, вбила економа, «скасувала польські і запровадила руські уряди».

Шляхта жорстоко розправилася з повсталими. Понад 200 чол. було ув’язнено, почалися жорстокі тортури. Процес відбувся 1650 року в Любліні. Королівський трибунал послав на плаху жителів Яворова: 3. Путая, Ф. Литвая, А. Колпака, Л. Довбата, С. Вовка, С. Біланика, Я. Кочана, С. Коваля, С. Смалу. Мешканців міста зобов’язано відшкодувати заподіяні панам збитки на суму 20 тисяч злотих. Ця контрибуція лягла важким тягарем на плечі трудового населення.

З другої половини XVII століття Яворів стає одним з важливих центрів політичного життя Польщі. Місто обводиться земляними валами, а замок укріплюється бастіонами і водним ровом. У замку деякий час містився королівський монетний двір.

Сюди прибували для переговорів посли різних країн, відбувалися урочисті королівські церемонії.

В маєтку управляв орендар-державець, що визискував виробника-селянина і ремісника, обмінюючи плоди їхньої праці на предмети розкоші і мистецтва для замку. А працьовите населення, доведене до цілковитого зубожіння, терпіло злидні, голод, жило в жахливих умовах. У грудні 1676 року в місті виникла епідемія тифу, від якої вмерло багато міщан. Ще страшніша епідемія спалахнула восени 1704 року.

Під час Північної війни, в листопаді 1703 року, польський король Август II скликав у Яворові сенат, на якому запропонував звернутися за допомогою до Росії у боротьбі проти шведів та їхнього ставленика Станіслава Лещинського. Однак феодали не прийняли пропозиції короля.

Коли в Росії розпочали підготовку до відновлення війни з Туреччиною і організацію воєнного союзу з Польщею та Австрією, Петро І 1711 року виїхав у Польщу. У березні — червні цар перебував у Яворові. Тут він прийняв французького посла Валюза, який намагався втрутитись в російсько-турецькі відносини на користь ворогів Росії. В Яворові Петро І вів переговори з австрійським послом Шлейніцом, з васалами Туреччини — семиградським князем Ракоці та молдавським господарем Кантеміром і підписав з ними таємний договір проти Туреччини. За переказами, Петро І подарував яворівським міщанам для церкви люстру та євангеліє, які тепер зберігаються в місцевому музеї.

Із захопленням Галичини Австрією в 1772 році Яворову було надано статус вільного королівського міста за викуп 26470 злотих, який міщани платили протягом 25 років.

Здійснюючи свою колоніальну політику, австрійський уряд направляє сюди переселенців, створює навколо Яворова німецькі колонії Бердінкау, Шумляу, Кутенберг, Кляйндорф та інші. Та й у самому місті німці починають захоплювати усі ключові економічні позиції: колоністи Фідлер і Лянет засновують фабрики крохмалю, Воглебер — грабарню та ін. Дещо пожвавлюється розвиток місцевої промисловості. Починає розвиватись шкіряне виробництво, розраховане на експорт. Так, у 1811 році тут побудовано майстерні для дубіння шкіри, по виготовленню сідел, канатів, гончарню. Крім названих, існували невеличкі підприємства по виробництву пива, горілки та мила.

Буржуазна революція 1848 року в Австрії знайшла свій відгук і в Яворові. Населення міста створило гвардію, до якої входило близько 300 стрільців. Гвардійці носили козацькі шапки з емблемою лева, мали свій прапор.

Колоніальний гніт гальмував розвиток місцевої промисловості. Так, у Яворові вона не піднялася вище того рівня, на якому перебувала до 1848 року. Майже всі міщани і переважна більшість передміщан займалися ремеслом. Столярі, різьбарі, гончарі, різники, кушніри та ткачі збували товар на торгах в своєму і в інших містах Галичини.

І у важких умовах колоніального гноблення жителі Яворівщини зберігали традиції, культуру предків. Талановиті руки умільців майстерно виготовляли різні вироби з дерева. Далеко за межами міста славилися місцеві вироби з липового дерева, явора, вільшини — скрині, посуд, сита, дитячі іграшки, бондарські вироби. Тут виробляли також предмети домашнього вжитку з лози та рогози — кошики, рогожі тощо. Всі ці речі господарського і побутового призначення відзначались великим художнім смаком і неодноразово експонувались на різних місцевих виставках.

З розвитком капіталістичного виробництва починає занепадати міське ремесло. Збіднілі ремісники, не маючи можливості знайти роботу в місті, шукали засобів до життя в еміграції, за межами рідної землі.

На економічний занепад Яворова вплинула також побудова у 1861 році залізниці Перемишль—Городок—Львів, внаслідок чого шосейна дорога, що проходила зі Львова через Яворів до Ярослава і Перемишля, втрачає своє колишнє значення.

На початку XIX століття Яворів був повітовим містом II категорії Перемишльського округу. В ньому налічувалось 14 вулиць, 243 мурованих і 1460 дерев’яних будинків і проживало 10046 мешканців.

Яворів залишався містом з типовим для того часу планом: чотирикутник з рівними вузькими вуличками та дерев’яними будинками. Головне місце посідав королівський замок. На центральній площі — ратуша і ринок. Прилеглі до ринку вулиці заселяло єврейське населення, в руках якого зосереджувалася дрібна торгівля. Впорядковані центральні квартали займали німецькі колоністи та польська шляхта. На більш віддалених вулицях жили українці, переважно ремісники та кустарі.

Жителі передмістя, серед яких найбільше було українців, крім обробітку землі, займалися кустарним промислом.

Яворівські міщани жили у звичайних хатах, критих соломою, з низькими і душними кімнатами, в яких біля димаря містилися вогнища, де готували їжу, і піч для випікання хліба. Лише в деяких хатах було по дві кімнати. Ще у 1931 році в місті 49 проц. населення тулилося в однокімнатних житлах.

Передміщани одягалися по-селянськи.

Чоловіки — у сорочки-полотнянки, штани з грубого полотна, спущені в чоботи, а взимку— в голубі вишивані сукмани, такого ж кольору кафтани. Жінки носили вишиті кабати, полотняні сорочки, ткані спідниці «шорц».

Реалістично змалював тодішнє життя, побут та звичаї яворівських міщан у своїх творах «Весняні бурі», «Клопоти Савчихи» талановитий український письменник, поет і педагог О. С. Маковей, який народився тут у 1867 році в родині ремісника.

І польські і австрійські загарбники переслідували розвиток освіти і культури серед корінного населення. Тільки в 1789 році в місті відкрилася школа з німецькою мовою викладання, а перша тривіальна школа була заснована близько 1830 року. На кінець XIX століття в Яворові діяли дві початкові, дві 6-класні школи, крім 8-класної при монастирі, вчитися у яких через високу плату могли не всі діти шкільного віку.

Довгий час українське населення Яворова домагалося від австрійських властей відкриття середньої школи з українською мовою викладання. У своєму вже не першому проханні до сейму на початку XX століття громада писала, що 77 тис. українського населення Яворівщини перебуває в безпросвітному становищі і просила надання дозволу відкрити приватну гімназію. Сейм тільки в 1908 році дав на це дозвіл. В тому ж році було засновано гімназію з польською мовою навчання.

У Яворові з 1848 по 1889 рр. працював український етнограф і публіцист Й. І. Лозинський (1807—1889). Він видав підручник української мови, в який ввів живу народну мову, постійно друкував в пресі історичні, етнографічні і публіцистичні праці, у 1881 році заснував у місті українську читальню.

Ще в гіршому стані, ніж освіта, перебувало медичне обслуговування трудящих. У місті з 10 тис. населення мало практику 2 лікарі і 4 працівники з середньою медичною освітою, функціонувала одна аптека. Тільки в 30-х роках XX століття відкрилася лікарня на 8 ліжок. Основна маса міських жителів не могла користуватися навіть платною медичною допомогою, звідси висока смертність, особливо серед дітей.

Перша імперіалістична війна принесла руйнування місту, господарську розруху і бідування населенню. В районі міста відбулися великі бої між російськими та австрійськими військами. Багато будинків було зруйновано, в місті почався голод, поширилися епідемічні хвороби. Між російськими солдатами, що тут стояли, і місцевим населенням встановлювались дружні, братерські відносини. Серед військових були більшовики, які провадили роз’яснювальну роботу серед місцевого населення, закликали селян забирати землю і ліси у поміщиків, не платити податків і т. п. Чимало жителів евакуювались з російськими військами.

Населення міста Яворова взяло активну участь у боротьбі з польськими окупантами, які при підтримці Антанти захопили Східну Галичину.

Під час польської окупації (1918—1939 рр.) Яворів залишався кустарно-ремісничим і торговим містечком. Невеличкі підприємства, що виникли в XIX — на початку XX століття, не витримували конкуренції і розорювалися. У місті працювали фабрика дерев’яних виробів і майстерні, в яких було зайнято по 2—3 чол. Так що в Яворові був майже відсутній промисловий пролетаріат. Ремісники — жителі передмістя — займались також хліборобством. Дорожнеча і зростаючі податки всім своїм тягарем лягли на плечі трудового населення. Безробіття стало найбільшим соціальним лихом. Міська біднота була приречена на голод і злидні. Не маючи де прикласти своїх рук, багато обездолених сімей виїжджало за кордон. Тільки в 1928 році в Яворові було видано 222 закордонні паспорти. І серед робітників дрібних підприємств було чимало безробітних. У 1926 році вони намагалися організувати комітет безробітних для боротьби за своє існування, але цей комітет був заборонений старостою.

Обтяжені податками селяни мусили працювати за мізерну плату на графа Дембицького, який тільки в околицях міста мав 120 га землі, млин, 30 га лісу, 20 га ставків; на ксьондза Врубеля (у нього було 80 га землі і 20 га лісу).

Трудящі саботували заходи польських властей. Так, жителі повіту відмовлялися записатися в «польське громадянство» під час перепису 1921 року, боролись за поліпшення свого економічного становища, домагались зміни існуючих порядків. Поступово робітники і селяни згуртовувалися під лозунгами Комуністичної партії.

В березні 1923 року, всупереч рішенню Ради послів, яка, не рахуючись з волею українського народу, віддала Східну Галичину під владу шляхетсько-буржуазної Польщі, в місті Яворові прокотилась хвиля масових протестів.

Генеральний страйк, що в 1923 році охопив всю Польщу, знайшов свій відгук і в Яворові. 23 жовтня 1923 року застрайкували яворівські залізничники, внаслідок чого рух поїздів на залізниці Львів—Яворів був перерваний. До залізничників приєдналися робітники фабрики дерев’яних виробів, які вимагали підвищення зарплати на 100 процентів.

У 1924 році в Яворові діяли 4 комуністичні організації, які об’єднували більше 20 членів КПЗУ2. В листопаді того ж року комуністи поширювали у місті листівки із закликом до трудящих святкувати сьому річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Організатором комуністів у місті Яворові і на Яворівщині був Юрій Данилович Дацко. Протягом тривалого часу він очолював місцевий і повітовий комітети КПЗУ. Ю. Д. Дацко був делегатом II з’їзду КПЗУ, з 1925 року — членом Львівського підміського комітету КПЗУ.

Незважаючи на постійні переслідування, нелегальні умови роботи, комуністи поступово завойовували масово-культурні організації. На окружній конференції КПЗУ в 1927 році Ю. Д. Дацко доповідав, що члени КПЗУ Яворова мають значний вплив у читальнях «Просвіти» і в молодіжних спортивних організаціях «Луг».

Ширилася очолювана комуністами боротьба трудящих міста проти гнобителів. Зростання авторитету компартії і її впливу на робітників і селян непокоїло властей. У донесенні яворівської поліції повідомлялось, що комуністи активно працюють у читальнях «Просвіти», єврейській організації «Перетц», а також поширили свою роботу у торговельних кооперативах.

Від 1924 року і до возз’єднання всі визначні пролетарські свята постійно супроводжувались розповсюдженням в місті комуністичних листівок, відозв, розвішуванням червоних прапорів.

В місті і на селах повіту були створені організації «Сельроб». У Яворові місцевий комітет «Сельробу» на чолі з Ю. Д. Дацком і повітовий комітет КПЗУ розгорнули велику агітаційну і культурно-масову роботу. В донесенні Львівському воєводству яворівський староста писав в грудні 1928 року: «В останньому році почав поширювати свою діяльність «Сельроб», активізує свою діяльність КПЗУ».

Через «Сельроб» комуністи провадили велику передвиборну агітацію і брали участь у виборах до польського сейму в 1928 році. В результаті багато жителів міста голосувало за комуністів.

Наляканий «неспокоєм» в місті яворівський староста зажадав від властей військових частин: «Вважаю, що перебування війська в Яворові є основною гарантією політичної і публічної безпеки. Загальновідомо, що серед тутешніх українців в останніх часах зростають впливи радикальних партій, а особливо комуністичної і, бачачи в Яворові військові частини, вони врахують і те, що в своїх антидержавних виступах і політичних начинаниях вони будуть ліквідовані в самому початку».

Яворівські комуністи активно відгукуються на сільськогосподарський страйк в селах Дебах і Гребенному Рава-Руського повіту в 1928 році. Коли поміщик почав набирати страйколомів в Яворові, партійна організація провела значну роботу серед безробітних, і жоден з них не піддався обіцянкам поміщика.

У 1928 році через організацію «Сельроб» комуністи вперше провели в Яворові першотравневу демонстрацію під гаслом боротьби проти окупаційного режиму.

Налякані робітничими і селянськими виступами, що проходили під керівництвом комуністів, пілсудчики вдалися до терору проти найактивніших учасників. Щоб зломити волю робітників і селян до боротьби, уряд провів у Яворові «пацифікацію».

У 1932 році, коли ліквідували «Сельроб», почалися масові арешти революційно настроєних жителів, облави на комуністів. Згодом весь комуністичний актив було заарештовано.

Боротьба трудящих проти гнобителів висунула багатьох славних, відданих справі партії людей, таких, як В. І. Лопачак, який довгий час очолював місцевий, а з 1933 по 1936 роки — районний комітет КПЗУ.

Яворівські комуністи постійно вели боротьбу проти буржуазних націоналістів, викриваючи їх мерзенну діяльність. У 1932 році читальня «Просвіта» в Яворові, то перебувала під впливом комуністів, звернулася з вимогою усунути центральне клерикальне керівництво «Просвіти». Цей протест був підтриманий і іншими читальнями. Завдяки роз’яснювальній роботі членів КПЗУ чимало жителів міста звільнилося від згубного впливу правих партій.

Трудящі Яворова нерозривно поєднували боротьбу за здійснення своїх економічних вимог з боротьбою за політичні права українського народу. Прагнучи до створення широкого антифашистського фронту на Західній Україні, вони підтримали заклик комуністів до скликання робітничо-селянського конгресу. Представники Яворівського і Городоцького повітів заявили: «Домагаємося звільнення всіх політичних в’язнів в Польщі, протестуємо проти катування фашистсько-гітлерівськими боївкарями пролетарських в’язнів в Німеччині і домагаємося звільнення вождя німецьких робітників і селян тов. Тельмана і всіх політичних в’язнів. Домагаємося української школи на кошт держави. Протестуємо проти бандитського бомбового замаху фашистів на нашу газету «Праця» та осуджуємо терористичні напади ОУН на класово-свідомих робітників і селян, закликаємо організувати самооборону проти … виступів ОУН. Геть імперіалістичну війну проти Радянського Союзу! Геть експлуататорів і поневолення! Земля селянам без викупу!»

Робітники дрібних підприємств Яворова, страйкуючи в 1935 році, вимагали поряд з підвищенням зарплати і демократизації країни.

Місто Яворів управлялось з другої половини XIX століття так званим самоврядуванням, в якому трудящі майже не брали участі тому, що буржуазія та її прихвосні в результаті антидемократичної виборчої системи займали основні виборчі місця в магістраті.

Заклик комуністів бойкотувати польські фашистські вибори у 1935 році знайшло палкий відгук серед населення Яворова: тільки 20 проц. виборців взяло участь у голосуванні.

Боротьба народних мас Яворова за соціальне і національне визволення переростала у боротьбу за Радянську владу, за возз’єднання з Радянською Україною. Соціалізм перестав бути мрією далекого майбутнього: Радянський Союз, Радянська Україна стали джерелом віри всіх яворівських борців.

Заява Радянського уряду про надання братньої допомоги українцям і білорусам, землі яких були захоплені Польщею, викликала хвилю народного ентузіазму в місті.

20 вересня 1939 року у Яворові створили тимчасовий революційний комітет, що звернувся до населення повіту з закликом дотримуватись революційного порядку, створювати у селах повіту органи революційного управління.

Ревком взяв на облік все майно капіталістів і поміщиків, що втекли перед приходом Червоної Армії, організував постачання продуктів місту, повів рішучу боротьбу з саботажем торговців.

Створені революційним комітетом загони Червоної гвардії роззброювали загони польських військ, підтримували громадську безпеку.

26 вересня 1939 року населення міста хлібом і сіллю зустрічало своїх визволителів. На міському майдані відбувся багатотисячний мітинг: трудящі міста вітали Червону Армію.

Скінчилось багатовікове іноземне поневолення.

Вперше в історії західноукраїнські трудящі стали господарями своєї долі.

З приходом Червоної Армії у Яворові був створений Тимчасовий повітовий комітет, що вжив заходів до наведення порядку в зруйнованій частині міста (внаслідок варварського бомбардування німецькою авіацією напередодні вступу радянських військ було знищено Велике передмістя), ліквідації безробіття, від якого роками страждали робітники. Тимчасовий повітовий комітет провадив велику агітаційно-масову роботу, особливо під час підготовки до виборів депутатів у Народні Збори Західної України.

Трудящі міста Яворова обрали депутатами до Народних Зборів робітника І. Балушка та вчителя Й. Кметика. І. Балушко був обраний членом Повноважної комісії, що представляла населення Західної України на сесіях Верховної Ради CPGP та УРСР.

Після возз’єднання західноукраїнських земель Яворів 4 грудня 1939 року стає районним центром Львівської області. В місті було націоналізовано торгові та промислові підприємства. Запроваджено радянські, соціалістичні, засади управління промисловими підприємствами з найширшою участю робітників у керівництві виробництвом, трудовлаштовано безробітних.

На базі дрібного виробництва створено артілі, в які об’єдналися кустарі: «26 вересня» — кравецьку, «Новий промінь» — по обробці шкіри, ім. Т. Г. Шевченка — по виробництву іграшок, ім. Чапаева — по плетінню виробів з лози, ім. Івана Франка, «Червоний стяг», ім. Кірова — по виробництву меблів.

З перших кроків Радянська влада виявляє турботу про поліпшення культурно-побутових умов трудящих. У 1939 році відкриваються медична амбулаторія і поліклініка. Побудовано літній кінотеатр. Розгортається житлове будівництво.

Процес соціалістичних перетворень був перерваний нападом німецьких фашистів. Через кілька днів після початку Великої Вітчизняної війни в результаті ворожого бомбардування місто зазнало великих руйнувань. Відступаючі частини радянських військ вели вперту боротьбу з переважаючими силами ворога. На околицях міста смертю хоробрих загинули воїни-прикордонники.

Пам’ятає населення і подвиг невідомого воїна-патріота. Заховавшись на дзвіниці, він вирішив дорогою ціною віддати своє життя. Коли в окупований Яворів під звуки оркестру в’їхали старші чини гітлерівської армії, перший з них, що ступив на нашу землю, був скошений влучним пострілом радянського воїна. Фашисти схопили патріота і після катувань розстріляли.

Роки окупації залишилися жахливою згадкою у пам’яті жителів Яворова. Вже в перші дні свого кривавого панування гітлерівці з своїми прислужниками — українськими і польськими буржуазними націоналістами — розправилися з тими, хто брав активну участь у боротьбі за встановлення Радянської влади на Західній Україні. В застінках гестапо загинули Ю. Дацко, М. Сойка, Й. Бриндас та інші. Лише єврейського населення знищено 2 тис. чол. Варварськими вбивствами сотень яворівців керував досвідчений кат ортскомендант міста Енке оберштурмфюрер СС Лейбмаєр та ланскомісар Штаєр.

Робітники, селяни і представники інтелігенції міста, як могли, чинили опір економічним, політичним і воєнним заходам окупантів. У найтяжчі дні окупації трудящі не втрачали віру в перемогу правди над злом, віру в те, що Червона Армія розіб’є ненависного ворога.

В районі міста здійснювали рейд партизанські загони з’єднання генерал-майора М. І. Наумова, наносячи серйозні удари по тилах ворога. Народні месники пускали під укіс поїзди на лінії Львів—Яворів, розповсюджували серед населення радянські газети, листівки, відозви.

19 липня 1944 року війська Першого Українського фронту, почавши наступ з району Луцька в напрямку Сокаль—Рава-Руська—Яворів—Судова Вишня, обійшли з півночі і заходу угруповання фашистських військ в районі Львова. «Громи гули на Яворові, на стомлений Томатів…»,— писав в одному з своїх віршів поет Андрій Малишко, що брав участь в цій операції. Здійснивши 120-кілометровий марш, рано-вранці 24 липня танковий десант увірвався в Яворів, відрізавши шляхи відступу на захід німецькому угрупованню, що обороняло Львів. У звільненні міста брали участь 13-а і 25-а стрілкові бригади, 71-а механізована бригада, 511-й моторизований Львівський полк та інші частини Першого Українського фронту. Приголомшені гітлерівці були частково знищені, решта — взяті в полон.

У боях за звільнення Яворова полягли представники братніх народів Радянського Союзу — росіяни В. А. Цокін, розвідник-танкіст М. Курбатов, вірменин М. Г. Васканян, литовець Умбиталіс та ін. Тут поховано 43 рядових, сержантів та офіцерів Радянської Армії. Населення міста свято береже їх пам’ять.

Життя в місті швидко відновлювалось.

Яворівці масово з’явились на призивний пункт військкомату. 245 чол. взяли участь у Вітчизняній війні, з них нагороджено орденами і медалями 229 чол. З великим піднесенням в місті проходили збір коштів у фонд допомоги Радянській Армії, передплата Державної позики.

v Нормальній роботі по відбудові народного господарства заважали націоналістичні банди. Жителі міста повели рішучу боротьбу з ними. В місті були створені винищувальні загони, які разом з органами міліції ліквідували націоналістичні боївки.

Багатогранна організаторська і політико-виховна робота партійної організації, трудове піднесення мас, допомога центральних партійних і державних органів значно прискорили темпи відбудови зруйнованого господарства і дальшого його розвитку. Вже в 1948 році стали до ладу такі підприємства, як спирт-завод, артіль ім. Шевченка, райпромкомбінат, м’ясокомбінат, державний млин та інші.

Комуністи яворівських підприємств і установ спрямували всю свою роботу на організацію виробничого процесу на соціалістичних засадах, на виховання місцевих кадрів у дусі ідей комунізму.

Трудящі стають на шлях колективного господарювання. Так, жителі Малого передмістя в 1947 році, а Великого передмістя в 1948 році вступили в сільськогосподарські артілі.

Робітники яворівських підприємств надавали допомогу молодим артілям не тільки в організаційному відношенні, вони допомагали їм в ремонті сільськогосподарського інвентаря.

Радянська влада змінила обличчя відсталого ремісничо-кустарного Яворова. У 1952—1954 роках на території району проведено геологорозвідувальні роботи, відкрито родовища нафти, газу та великі поклади сірки, що передбачає промисловий ;роз-виток Яворова в майбутньому. Розгорнулось будівництво найпотужнішого в країні гірничо-хімічного комбінату. Тільки над виконанням проекту по будівництву гірничо-хімічного комбінату працювало 13 інститутів та проектних організацій країни. В 1958 році в місті збудовано овочесушильний комбінат, цегельний завод, реконструйовано хлібозавод, меблеву фабрику, друкарню, маслозавод.

У будівництві овочесушильного консервного комбінату жителям Яворова допомагали братні народи Радянського Союзу, направляючи сюди верстати та технологічне обладнання. Так, Московський ремонтно-механічний завод поставляв вакуумні апарати та варочні котли. Братні республіки допомагали і в реконструкції підприємств.

Ручну працю на підприємствах міста замінили машини, наприклад, на меблевій фабриці механізовано 90 проц. виробничого процесу.

Значних успіхів домігся колектив овочесушильного консервного комбінату, який рік у рік виконує виробничий план. На комбінаті освоєно виробництво сорока п’яти видів консервованих продуктів, що направляються в усі кінці Радянського Союзу.

Серед населення міста користуються повагою працівники комбінату — ударники комуністичної праці І. А. Федик, Р. М. Данило, С. Д. Фітькало та інші.

Дев’ять з половиною мільйонів штук цегли вироблено в 1965 році робітниками цегельного заводу для будівництва гірничо-хімічного комбінату. Гордість заводу — кращі виробничники М. А. Беш, І. М. Банько, В. Ф. Вороняк, В. Ф. Децишин та інші.

Рік у рік зростає продукція яворівських підприємств, підвищується продуктивність праці. Порівняно з 1960 роком у 1965 році вартість валової продукції яворівських підприємств зросла майже у два рази (4,5 мільйона крб.).

Включившись в соціалістичне змагання на честь 50-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, трудящі міста перевиконують плани виробництва, підвищують продуктивність праці. За перший квартал 1967 року плани виробництва виконано на 109,4 проц., по продуктивності праці — на 106,5 процента.

Величезні перспективи в розвитку Яворова. В майбутньому місто перетвориться в крупний промисловий і культурний центр Львівщини. Будуть реконструйовані та розширені діючі підприємства. Планується будівництво м’ясокомбінату та швейної фабрики.

Великі успіхи досягнуто у розвитку народної освіти Яворова. Це — результат невпинного піклування партії і уряду про підвищення матеріального і культурного рівня трудящих.

В місті працюють три середні школи, одна початкова, школа робітничої молоді та заочна, де навчаються 1800 учнів. За роки Радянської влади відкрито і музичну семирічну школу.

Розширено мережу культурно-освітніх установ, відкрито 3 бібліотеки, в т. ч. одну дитячу з 60-тисячним фондом книг, кінотеатр, клуб і Будинок культури.

Партійні організації міста, райком партії проводять велику роботу по підвищенню ідейно-теоретичного рівня працівників народного господарства, поширенню передового досвіду. Велику кількість слухачів охоплюють університети здоров’я, педагогічних знань, наукового атеїзму, радянського будівництва, радянської торгівлі, що працюють на громадських засадах. Крім того, діє комсомольсько-молодіжний семінар по вивченню марксизму-ленінізму, семінар теорії і практики комуністичного будівництва.

У клубі Будинку культури працюють гуртки: хоровий, танцювальний, драматичний. Чимало бажаючих відвідує балетну студію, бере участь у гуртку бандуристів, симфонічному оркестрі. Особливого розвитку набрало хорове мистецтво. Жителі міста люблять народну пісню. Вже в перші післявоєнні роки хоровий колектив Будинку культури успішно виступив на республіканському огляді у Києві та на Всесоюзному огляді хорових і вокальних колективів художньої самодіяльності в Москві. У 1957 році він одержав диплом 1 ступеня на обласному огляді, присвяченому 40-річчю Радянської України.

За п’ятирічку буде споруджено новий Будинок культури на 700 місць.

Велику увагу приділяють місцеві органи влади розвитку фізкультури та спорту. В місті підготовлено 460 спортсменів-розрядників. Двічі (у 1954 та в 1957 роках) міська футбольна команда «Спартак» стала чемпіоном області, а в 1959 р., 1963— 1965 рр. це звання завоювала юнацька команда. Працює шаховий клуб. Призові місця на обласних спартакіадах не раз завойовували яворівські легкоатлети, шахісти, шашісти, тенісисти.

Радянська влада дала можливість трудящим безплатно користуватись медичним обслуговуванням. У місті побудовано лікарню, поліклініку, в яких працюють 40 лікарів. Заслуженою повагою серед населення користуються також лікарі М. Г. Беш, М. І. Заболотний, М. Д. Вуїва, Л. А. Макаренко.

До возз’єднання невелика електростанція забезпечувала тільки освітлення центра міста. В післявоєнний період воно повністю електрифіковане — підключене до державної електромережі. Споживання електроенергії для виробничих потреб рік у рік зростає: якщо в 1945 році використано 720 тис. квт-год., то, наприклад, у 1965 — 2,2 млн. квт-год. 600 квартир міста газифіковано. Проводяться роботи по суцільній газифікації міста. До послуг трудящих побудовано АТС.

Небаченими для міста темпами зросло житлове будівництво. Більшу частину житлової площі (понад 30 тис. кв. м) збудовано у післявоєнний період громадськими організаціями.

З культурно-побутових підприємств В МІСТІ відкрито двоповерховий кінотеатр у м. Яворові, вий раймаг, комбінат побутового обслуговування, їдальню, ресторан.

У роки п’ятирічки тут будуть споруджені універмаг, готель на 150 місць.

Найближчим часом розшириться залізничний вокзал, будується невеликий аеродром.

Змінився зовнішній вигляд Яворова. Міська Рада депутатів трудящих, в яку обрано 50 кращих представників робітничого класу та інтелігенції, велику увагу приділяє впорядкуванню міста. Заасфальтовано всі головні вулиці міста, прокладено 20 км асфальтових тротуарів. Центр міста — місце, де колись був базар,— перетворено в парк. У парку — пам’ятник вождю Радянської держави В. І. Леніну.

На вулицях і скверах жителі міста насадили декоративні дерева. Яворів прикрашає невеликий ставок. Методом народної будови споруджено стадіон «Спартак», один з кращих районних стадіонів на Львівщині. Біля стадіону буде створено невелике озеро. Побудовано широкоекранний кінотеатр. За планом реконструкції міста передбачається прокладання нових вулиць, розширення існуючих.

У 1957 році трудящі міста широко відзначили 90-річчя з дня народження свого земляка, письменника О. С. Маковея. На будинку, в якому народився письменник, встановлено меморіальну дошку, його іменем названо одну з вулиць міста. Ім’я Маковея присвоєно середній школі, біля школи — пам’ятник роботи львівського скульптора Д. Крвавича.

Культурні традиції минулого не тільки зберігаються і продовжуються, а й набувають дальшого розвитку. З давніх часів Яворів відомий своїм багатим самобутнім і глибоко народним мистецтвом, що виросло з кустарного промислу.

Особливо яскраво виявилось воно у різьбленні, вишиванні та виробництві іграшок.

У минулому славились твори яворівських різьбярів І. Лісовськогота М. Щирби. В школі художніх ремесел навчався мистецтву різьблення уродженець села Новосілок відомий львівський скульптор І. Севера.

У 1946 році за постановою Ради Міністрів СРСР у Яворові відкрито профтехшколу майстрів художньої різьби по дереву з трирічним строком навчання. Вже через три роки в ній навчалось 105 юнаків. (З 1963 року перенесена в селище Івано-Франкове Яворівського району).

Поступово, з роками складався своєрідний яворівський стиль різьби з характерним розписом та формами орнаменту. Такий стиль характерний для творчості талановитого художника Й. П. Станька.

Не раз яворівські різьбярі демонстрували свої твори на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства в Москві. У 1962 році виставочний комітет відзначив твори Й. Станька великою срібною медаллю, а твори С. Мельника, К. Каваса, М. Ковальова — малими срібними медалями.

За межами Яворівщини відомі дитячі іграшки майстра В. Прийми та вироби яворівських вишивальниць.

Жителі Яворова зберігають культурні пам’ятки старовини. На Малому передмісті стоїть церква, споруджена у 1670 році. Привертає увагу також Успенська церква (1760 р.).

Економічне і культурне зростання міста — результат зусилля партійної організації, що очолила та мобілізувала маси на боротьбу за соціалістичні перетворення. В місті 29 партійних організацій, в яких на обліку 326 комуністів. У 28 яворівських комсомольських організаціях 989 юнаків і дівчат, що також беруть найактивнішу участь у розвитку міського господарства.

На революційних традиціях героїчного минулого своїх батьків виховується наша молодь. Комсомольці міста мають постійні зв’язки з комсомольськими організаціями колгоспів району. Вони допомагають своїм друзям-колгоспникам в організації дозвілля, у збиранні врожаю. Молодь Яворова доглядає могили воїнів, що загинули у боях за місто, листується з сім’ями загиблих. У дні відзначення 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною піонери і комсомольці Яворова зустрілися з Героєм Радянського Союзу Р. М. Вергуном, дружиною загиблого тут в перші дні війни прикордонника — комісара С. Л. Пасаара. Понад 300 молодих туристів здійснили походи по партизанських стежках Яворівщини, відвідали легендарну Брестську фортецю.

На кошти комсомольців і молоді Яворівського району в місті споруджено пам’ятник закатованій українськими буржуазними націоналістами комсомолці Людмилі Незабитовській.

Трудящі міста з 1951 по 1965 рр. тричі обирали до Верховної Ради УРСР відомого революційного діяча, директора Львівського філіалу Центрального музею В. І. Леніна тов. Б. К. Дудикевича.

В місті організоване товариство радянсько-польської дружби, яке проводить велику роботу по ще більшому зміцненню дружби між українськими та польськими народами. З ініціативи товариства в 1965 році відбулася зустріч яворівських піонерів з польськими харцежами міста Ярослава. На відзначення цієї події на кордоні посаджено парк дружби. Увійшло в традицію трудящих Яворівського району та трудящих Ярославського та Любачівського повітів постійно проводити свята дружби народів на державному -кордоні — кордоні дружби.

За роки Радянської влади виросли виховані Комуністичною партією нові люди, справжні ковалі свого щастя, свого майбутнього. Натхнені величними накресленнями Програми партії по будівництву комунізму, трудящі Яворова вносять свою гідну частку у створення загальнонародного достатку.

Ю. Г. ГОШКО, М. Р. ФЕДОРИШИН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Я

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], kbg_dnepr, nekrashevych, strekoza, Ярина9301