ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
100%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЯГОТИН — місто Київської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Супій (прит. Дніпра). Населення 20,5 тис. осіб (2011).
Уперше згаданий у люстрації 1616 як містечко Переяслав. староства Київського воєводства (зафіксовано 100 димів, із них 50 — козацьких). Із 1648 — у складі козацької д-ви (Гетьманщини), центр сотні Переяславського полку. Із 1781 — у Переяслав. пов. Київського намісництва, із 1796 — у Пирятинському пов. (до 1802 — у складі Малоросійської губернії, потім — Полтавської губернії).
1757 власником Я. став К.Розумовський, який після своєї відставки з посади гетьмана (1764) влаштував тут одну зі своїх резиденцій. Яготинський маєток від К.Розумовського успадкував його син О.К.Розумовський, від нього — кн. М.Г.Рєпнін та його нащадки. Садиба власників Я. на кінець 18 ст. сформувалася як імпозантний палацово-парковий ансамбль; його гол. спорудою був дерев’яний палац (згорів 1917). З ін. споруд зберігся мурований флігель (нині художня галерея); 2003 відтворено гостьовий будинок ("флігель Т.Шевченка"). За К.Розумовського на р. Супій утворено величезний став (1765), засновано кілька мануфактур, збудовано Троїцьку церкву-ротонду (1800, архіт. М.Львов; зруйновано 1936; із 2005 йде відтворення пам’ятки).
У 19 ст. гостями садиби були відомі діячі к-ри, серед них Т.Шевченко, який мав дружні стосунки із княжною В.Рєпніною.
1901 через Я. пролягла залізниця Київ—Полтава. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. діяло кілька пром. підпр-в, у т. ч. цукрово-рафінадний з-д (заснований 1910—11). 1897 в Я. було 4,4 тис. мешканців.
Рад. владу остаточно встановлено у грудні 1919. Із 1923 — райцентр, 1923—30 — у складі Прилуцької округи, із 1932 — у складі Харківської області, із 1938 — Полтавської області, із 1954 — Київ. обл. Окупований гітлерівцями з 15 вересня 1941 до 21 вересня 1943. У повоєнний час перетворився на значний агропром. центр. Із 1957 має статус міста.
Діє істор. музей, що має кілька філій, у т. ч. художню галерею та "флігель Т.Шевченка".
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Яготи́н — місто в Україні, на Придніпровській низовині, розташоване над річкою Супоєм, районний центр Київської області. 20 051 мешканців (2016).
Історія
остовірної та точної дати початку будівництва в м. Яготин польської фортеці немає. На погляд деяких місцевих істориків будівництво відбулось у 1620-х рр., оскільки є письмова згадка про заснування містечка лише у 1616 р. На картах Гійома де Боплана 1648 та 1650 рр. Яготин позначений, як Jahotyn — місто фортифіковане, складається з двох частин — фортеці та замку.

Місто Яготин складається з колись двох різних населених пунктів: власне Яготина і Лісняків. Колишнє селище Лісняки — це південна частина (за площею більша) сучасного Яготина, що простяглася від невеличкого (досі зберігся) яру що виходить на вул Шевченка між автобусними зупинками «Нова» і «Маслозавод» та пролягає до Супою через рєпнінський парк і аж до сучасного Лісняківського базару. Містечко Лісняки засноване приблизно на 100 років раніше від Яготина переселенцями з чернігівських лісів (звідки і назва). Так само як і Яготин, Лісняки було козацьким містечком Переяславського полку, а з 1802-го селище Пирятинського повіту. Під час франко-російської війни був місцем формування 6-го козацького полку[3]. Залізнична станція та цукровий завод, що були побудовані в 1899—1902 роках, отримали назву волосного містечка, яким на ту пору був Яготин. В 1925—1957 роках Лісняки мали свою окрему селищну раду, яка розташовувалася в будинку (Стара аптека) на розі сучасних вулиць Шевченка і Дарницької В 1957-му внаслідок об'єднання цих селищ і було утворено місто.

Перша згадка про Яготин датована 1616 роком, а поселення над Супоєм згадується у "Повчанні дітям" Володимира Мономаха[джерело?].

За деякими даними[який?] назва походить від хана Яголдая (Яголтин — Яготин).

Яготин заснований у 1552, з 1648–1781 — сотенне містечко Переяславського полку. Від 1654 року в складі Лівобережної України приєднано до Росії. З 1861 — волосне містечко Пирятинського повіту Полтавської губернії, з 1925 — районний центр, з 1957 — місто. Радянську владу вперше встановлено в лютому 1918 року.
В Яготин приїздив Т. Г. Шевченко (липень 1843), з жовтня 1843 по січень 1844 року (з перервами) він жив у маєтку М. Г. Рєпніна-Волконського[4].

Свято-Троїцька цервка у Яготині був побудований та освячений 1800 року — з ініціативи Олексія Розумовського, за проектом архітектора Миколи Львова. За радянської влади 1936 року повністю зруйнований. 2015 року недобудований відновлюваний Троїцький собор передано у власність громади Київського Патріархату. Тоді ж розпочато призупинені будівельні роботи, фінансову допомогу надає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет[5].

10 березня 1918 року під Яготином стався бій 3-го Запорозького пішого полку ім. Богдана Хмельницького (командир — Олександр Шаповал) Армії УНР та 350-го ландверського піхотного полку німецької армії проти панцерного потягу Чехо-Словацького корпусу, який діяв на боці окупаційних комуно-московських військ. Сумісні дії українських і німецьких військ змусили потяг відступити в бік Кононовки. Бій відбувся під час Україно-московської війни 1917—1918 рр., а саме під час походу Окремої Запорозької бригади Армії УНР на Харків[6].
В Яготин приїздив Т. Г. Шевченко (липень 1843), з жовтня 1843 по січень 1844 року (з перервами) він жив у маєтку М. Г. Рєпніна-Волконського[4].

Свято-Троїцька цервка у Яготині був побудований та освячений 1800 року — з ініціативи Олексія Розумовського, за проектом архітектора Миколи Львова. За радянської влади 1936 року повністю зруйнований. 2015 року недобудований відновлюваний Троїцький собор передано у власність громади Київського Патріархату. Тоді ж розпочато призупинені будівельні роботи, фінансову допомогу надає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет[5].

10 березня 1918 року під Яготином стався бій 3-го Запорозького пішого полку ім. Богдана Хмельницького (командир — Олександр Шаповал) Армії УНР та 350-го ландверського піхотного полку німецької армії проти панцерного потягу Чехо-Словацького корпусу, який діяв на боці окупаційних комуно-московських військ. Сумісні дії українських і німецьких військ змусили потяг відступити в бік Кононовки. Бій відбувся під час Україно-московської війни 1917—1918 рр., а саме під час походу Окремої Запорозької бригади Армії УНР на Харків[6].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Яготин — місто районного підпорядкування, однойменна залізнична станція. Розташований на лівому березі річки Супою та вздовж автомагістралі Київ— Харків. Відстань до Києва 104 км. Населення — 18 100 чоловік.

Яготин — центр однойменного району, площа якого 1362 кв. км, населення 71 300 чоловік. В районі одна міська, одна селищна та 29 сільських Рад, яким підпорядковано 87 населених пунктів. З корисних копалин є поклади торфу, глини. Тут розташовані 25 колгоспів, 6 радгоспів, одна птахофабрика та дослідна станція. Орної землі — 94 431 тис. га. В колгоспах та радгоспах району вирощують зернові культури, буряки, овочі. Важливе місце в господарстві належить також тваринництву. Промислових підприємств — 9. Тут діють 52 школи, 16 будинків культури, 33 клуби, 96 бібліотек.

Виникнення Яготина припадає на той час, коли козаки й селяни, рятуючись від панської неволі, переселялися на Лівобережну Україну і вже в 1552 році заснували села й хутори в степу між річками Супоєм та Іржавцем. У цій багатій на дичину і рибу місцевості вони знаходили також природний захист від татар.

Яготинці були свідками перших великих битв українського народу з польсько-шляхетськими військами. У травні 1596 року через Яготин на Лубни відступало козацько-селянське військо під проводом С. Наливайка.

На початку XVII ст. Яготин, що був тоді містечком, входив до складу Переяславського староства Київського воєводства Речі Посполитої, його жителі неохоче корилися владі. Королівські урядовці відзначали, що з 100 тутешніх дворищ 50 було козацьких, «непослушних». Влада польських феодалів над закріпаченими селянами не обмежувалася ніяким законом. «Послушні» ж міщани податків не сплачували, а лише відбували військову повинність. 1620 року король Сигізмунд III віддав
Яготин у довічне володіння волинському воєводі Я. Заславському. В 30-х роках цього ж століття містечко належало князеві Я. Острозькому. Керівник селянсько-козацького повстання Я. Острянин в одному з своїх універсалів згадував яготинців як таких, що зазнавали «утисків і розорень нестерпних» від панів.

З початком визвольної війни 1648—1654 рр. в економічному й політичному становищі Яготина відбулися помітні зміни. Привілеї польських феодалів було скасовано. Яготин став сотенним містом Переяславського козацького полку. Населення щиро вітало російських послів Г. Неронова і Г. Богданова, які 3 листопада 1649 року проїздили через Яготин, направляючись в Чигирин до Б. Хмельницького. В січні 1654 року яготинці одностайно схвалили рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією.

Звільнення від влади польських панів і королівської адміністрації сприяло дальшому розвиткові Яготина. Вже у другій половині XVII та першій половині XVIII ст. він був значним містом Лівобережної України з населенням 5 тис. осіб. У 1723 році царські урядовці провели ревізію (перепис) козаків і посполитих містечка. Як свідчать її акти, Яготин був тоді центром козацької сотні, що складалася з 24 сіл. В місті жили міщани, козаки і посполиті. З 59 селянських дворів 22 не мали землі, 15 — коней. Процес майнового розшарування відбувався і серед козаків. З 93 козацьких дворів 28 не мали землі, 34 — коней, 5 дворів було нововписаних. Генеральне слідство маетностей і Переяславського полку (1729—1731 рр.)» складене гетьманськими урядовцями, кваліфікувало Яготин як місто «здавна вільне», що «до диспозиції гетьманської належить і під віданням сотенним залишається».

А тим часом козацька старшина, спираючись на гетьманський і царський уряди, захоплювала все нові й нові землі. Так, у першій половині XVIII ст. хуторами у степу «от веку вольному» навколо Яготина заволоділи козацькі старшини І. Сулима, П. Горленко, Г. Іваненко та інші, а в 1757 році імператриця Єлизавета Петрівна подарувала Яготин з навколишніми селами графу К. Г. Розумовському (1728— 1803 рр.), генерал-фельдмаршалу, останньому гетьману України (1750—1764 рр.). Яготин з подарованими і купленими гетьманом селами ввійшов до складу 8-го (іа 9-ти) округу маєтків К. Г. Розумовського. Селяни відбували дводенну панщину та інші повинності, зокрема підводну. Так, за наказом власника кріпаки за кілька днів розібрали й перевезли на трьох тисячах возів до Яготина його київський палац. Цим самим Розумовський уник тимчасового розташування в своєму палаці військ, які йшли на війну з Туреччиною6. 1761 року було закладено велику шовковичну плантацію. Руками графських підданих для водяного млина на річці Супої спорудили величезну греблю, яка вражала сучасників своїми розмірами. На ринковому майдані Розумовський наказав збудувати кам’яну церкву (1800 рік) витонченої архітектури.

Було споруджено й ряд промислових підприємств. Німець Штром заснував у 1805 році панчішну фабрику на місцевій сировині, де діти яготинських кріпаків на двох верстатах виготовляли рукавиці, повстяні і шовкові панчохи.

За даними 1846 року, більшість яготинців — близько 600 осіб — була кріпаками і лише 225 належали до козаків. На кріпосній суконній мануфактурі 230 робітників виготовляли за рік до 3500 аршин тонкого й грубого «солдатського» сукна. Вартість виробленої продукції досягала 60 тис. крб. Готове сукно продавалося на роменських, харківських та інших ярмарках України.

В наступні роки за планом архітектора Менеласа збудовано розкішний палац з павільйонами. Запрошений з Франції садівник Пельц спланував англійський парк, теплиці, оранжереї з заморськими рослинами, виноградник, побудував погреби для зберігання вина. Все це було разючим контрастом до тих умов, у яких жили селяни.

Лікар графа Розумовського німець Отто фон Гун у своїх спогадах розповідав про скрутне матеріальне становище кріпаків, убогість плетених з лози і обмазаних глиною хат, з малесенькими напівпрозорими віконцями. Пан та управителі маєтком за найменшу провину жорстоко карали селян. Біля в’їзду у маєток стояла башта, в якій сікли кріпаків. Там постійно на них чатували дубовий ослін та різки.

У 1820 році Яготинський маєток з 1322 душами селян-кріпаків перейшов до князя М. Г. Рєпніна-Волконського як посаг за дружиною — В. О. Розумовською. М. Г. Рєпнін — був високоосвіченою людиною передових на той час поглядів і обіймав високі посади. За свої погляди, а також за зв’язки з братом-декабристом С. Г. Волконським М. Г. Рєпнін після 1825 р. потрапив в опалу. Освіченою і благородною людиною була і дочка Рєпніна — Варвара Миколаївна. Її глибоко цікавила історія та культура рідного краю. Всі Рєпніни прихильно ставилися до творчості Т. Г. Шевченка, цінували його художню майстерність. Все це й створило сприятливий грунт для перебування у них Великого Кобзаря.

Т. Г. Шевченко приїздив до Яготина у супроводі колишнього декабриста O. В. Капніста, який познайомив поета з Рєпніними, а також кілька разів сам. У липні 1843 року він відвідав Яготин двічі, а з жовтня 1843 року по січень 1844 року жив у флігелі князівського палацу, стіни якого прикрасив власними малюнками, користувався бібліотекою Рєпніних, малював портрети та краєвиди, писав твори.

В. М. Рєпніна допомагала поетові, переписуючи його рукописи, перекладаючи іноземну літературу. У Рєпніних Шевченко читав свої твори «Слепая», «Катерина», там він зустрічав чимало прихильників свого таланту, людей передових поглядів, освічених і обдарованих. Це — сестри Г. І. та О. І. Псьол — художниця й поетеса, P. Р. Штрандман, журналіст за професією, пізніше член антикріпосницького гуртка петрашевців, лікар М. Фішер та ін. Цікавою була дружба Т. Г. Шевченка з маляром і дяком Н. Філянським. Поет часто бував у родині Філянських. За скляцкою чаю друзі вели задушевні розмови, а потім виходили на вигін над річкою Іржавцем і разом з кріпаками співали народних пісень.

Перебування Т. Г. Шевченка в Яготині позитивно вплинуло на розвиток творчості поета. Тут Великий Кобзар записав народну пісню «Соколе мій, чоловіче», написав поему «Тризна», яку присвятив В. М. Рєпніній. З мистецьких творів Т. Г. Шевченка, виконаних у Яготині, відомі дві копії портрета М. Г. Рєпніна, груповий портрет дітей князя, а також автопортрет, подарований В. М. Рєпніній. Часто зупинявся поет в Яготині і під час своєї подорожі по Україні в 1845 році, яка закінчилася його арештом і засланням.

«Всі дні мого перебування колись в Яготині є й будуть для мене низкою чудових спогадів»,— писав Т. Г. Шевченко з далекого заслання до В. М. Рєпніної у березні 1850 року. В роки тяжких для поета випробувань яготинські друзі не забули його. В. М. Рєпніна, сестри Псьол підтримували поета морально, писали йому листи, надсилали книги. Щирий друг поета В. М. Рєпніна клопотала про полегшення долі Шевченка, зверталася навіть до шефа жандармів графа Орлова.

Одержавши волю й подорожуючи в 1859 році Полтавщиною і Київщиною, Т. Г. Шевченко прибув у Яготин і зупинився в Н. Філянського. Багато часу він проводив серед простих людей, селян-кріпаків.

Про стан освіти в Яготині у XVIII — першій половині XIX ст. відомостей збереглося мало. За даними 1838 року, школи в Яготині не було, парафіяльне училище знаходилося в Жоравці, а повітове — у Пирятині. На стан освіти яготинців аж ніяк не вплинуло те, що граф К. Г. Розумовський був президентом імператорської Академії наук, а його син Олексій — міністром народної освіти (1811 — 1816 рр.). Недоступною для селян була багата панська бібліотека. Уже згадуваний Отто фон Гун писав і про нестачу медичної допомоги в Яготині. Становище істотно не змінилося і в наступні роки.

Під час реформи 1861 року 846 селянам Яготина наділено 1445 десятин землі, за що вони сплачували щорічно 2550 карбованців.

У пореформений період в містечку зростає торгівля і він стає одним із значних міст Пирятинського повіту, «багатолюдним і торговельним містечком». У 1900 році у ньому збиралося 6 ярмарків на рік.

Пристосовуючись до нових умов, все більше капіталізували своє господарство поміщики Рєпніни. У 60—70-х роках в їхньому маєтку діяла фабрика льняного прядива. Продукція збувалася як на місцевому ринку, так і за кордоном. В економії була введена восьми- та дванадцятипільна сівозміна. На кінному заводі розводилися напівпородисті англійські коні; на тваринницьких фермах — велика рогата худоба, каракулеві вівці, свині; на озерах і ставках — тисячі гусей і качок.

Збагачувалася і сільська буржуазія. У 1901 року заможний селянин І. Малинка збудував у передмісті Яготина селі Лісняках парову маслобійню, а через три роки — другу. На нього працювали 10 робітників. У 1905 році в Яготині споруджено вальцовий паровий млин, де трудилося 12 робітників. У 1908—1910 рр. в містечку працювали також завод штучних мінеральних вод, друкарня, слюсарна майстерня. В 1910—1911 рр. акціонерне товариство збудувало цукрово-рафінадний завод. У сезон цукроваріння 1913/1914 на ньому працювали 21 постійний і 360 сезонних робітників, було перероблено 3800 берковців буряків.

Значною подією в житті містечка було введення в дію залізниці. Вона зв’язала Яготин з Києвом і Харковом.

За переписом 1900 року, в Яготині налічувалося вже 478 дворів і 2832 жителі; переважали тут селяни й козаки. З 7448 десятин землі козакам і селянам належало менше половини — близько 2962 десятин, а решта — купцям та поміщикам. На 1910 рік число господарств у Яготині зросло до 785, а разом з передмістям с. Лісняками їх було 1297. З них 230 господарств мали земельні наділи, менші за 1 десятину, 169 господарств користувалися наділами в 1—2 десятини. 461 господарство не мало коней і худоби, 175 господарств мало лише по одному коню. Тому головним засобом існування власників 131 господарства було наймитування. На заробітки до панських економій та куркулів йшли члени найбідніших родин. Найзаможніших куркульських господарств налічувалося 19. Використовуючи найману працю, вони обробляли по 25—50 десятин землі, застосовували найновіші сільськогосподарські машини й реманент. В бідняцьких господарствах переважала трипільна система рільництва, реманент залишався дідівським. З ремесел в Яготині було поширено лише бондарство.

Класові суперечності в містечку гостро проявилися напередодні і під час революції 1905—1907 рр. Восени 1904 року серед запасних солдатів в Яготині почалися заворушення. Побоюючись ускладнень, полтавський генерал-губернатор тримав на станції Яготин військову команду. 21 листопада 1905 року 500—600 селян з містечка та навколишніх сіл, очолені яготинцем А. А. Василенком, напали на Рокитянську економію В. Рєпніна. Вони забрали поміщицьке майно, реманент, худобу, близько 5 тис. пудів зерна, знищили конторський архів, вивели з ладу паровий млин, локомобіль. 26 листопада 300 селян здійснили напад на маєток поміщика Худолія. Незабаром до Яготина прибув каральний загін царських військ. 20 активних учасників селянського руху потрапили за тюремні грати. Проте в Яготині ще довгий час було неспокійно.

В другій половині XIX ст. відбулися і деякі зрушення в медичному обслуговуванні та освіті населення містечка. Було засновано лікарську дільницю, в якій працювали лікар і 4 фельдшери. Обслуговувала вона Яготинську, Жоравську і частину Черняхівської волості. В 1864 році з 1929 жителів Яготина відвідували школу лише 252. 1902 року в містечку вже працювали дві церковнопарафіяльні і земська школи та міністерське двокласне училище, відкрите у 1882 році. У 1902 році в ньому навчалося 183 хлопчики і 3 дівчинки, але закінчили навчання лише 15 хлопчиків.

Коли прийшла звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції у Петрограді і повалення царя, робітники цукроварні, солдати місцевого гарнізону й селяни влаштували маніфестацію. Було обрано Раду робітничих і солдатських депутатів, в якій переважали представники дрібнобуржуазних партій. У червні 1917 року при Яготинській Раді утворилася фракція більшовиків (А. С. Кошовий, П. О. Литун, 3. І. Колчинський), що з перших кроків діяльності показала себе послідовною захисницею інтересів трудящих.

Після перемоги Жовтневого збройного повстання під впливом ленінського Декрету про землю, постанов 1-го Всеукраїнського з’їзду Рад в Яготині посилились виступи проти поміщиків і місцевих органів Центральної ради. 2 січня 1918 року селяни вигнали управителів з економій цукроварні і розібрали економічне майно, хліб, гроші.

В середині лютого 1918 року українські радянські війська розгромили військовий гарнізон Центральної ради і визволили Яготин. Чехословацька дивизія яка тут дислокувалася, оголосила нейтралітет. Згодом чимало її бійців влилося до складу інтернаціональних частин Червоної Армії. У Яготині було встановлено Радянську владу. Революційний комітет очолив 3. П. Тимченко. Але діяльність ревкому тривала недовго. Вже 12 березня 1918 року в районі залізничної станції розгорнулися запеклі бої з німецькими військами та загонами гайдамаків Центральної ради. Радянські війська, що складалися з робітників-червоногвардійців та чехословацьких інтернаціоналістів, чинили героїчний опір. Станція не раз переходила з рук у руки. Але 16 березня після 10-годинного бою з переважаючими силами ворога радянські війська змушені були відступити. Разом з окупантами до Яготина повернулися поміщики. Щоб прибрати до своїх рук хліб, командування німецької дивізії наказало селянам 18 липня 1918 року негайно зібрати врожай.

У листопаді 1918 року німецькі й гетьманські війська залишили місто. Згодом його зайняли загони петлюрівської Директорії. Вони намагалися затримати наступ 1-ї Української радянської дивізії, яка з боями просувалася на Київ. На початку лютого 1919 року в напрямку на Яготин наступав 9-й радянський український полк. Його бійці — робітники підприємств Донбасу й Харкова, погано одягнені й роззуті,— виявили надзвичайну волю до перемоги. Не витримавши натиску, ворог підірвав міст і ранком 5 лютого панічно втік. Населення Яготина радісно зустріло радянські війська. Відновив роботу революційний комітет.

Ревком і волосний партійний осередок, який тоді складався з 4 комуністів і 22 співчуваючих, здійснювали продовольчу і земельну політику Радянської влади. Націоналізовано було цукроварню і земельні угіддя площею 17 406 десятин, розпочато облік майна. Навесні та влітку 1919 року, коли почався наступ денікінців, комуністам доводилося вести й мобілізаційну роботу. 21—22 травня вони зібрали мітинг робітників заводу і економій. Робітники заявляли про свою рішучість боротися з білогвардійцями і одночасно закликали селян вступати до лав Червоної Армії.

Яготинцям довелося пережити важкі місяці денікінської окупації, від якої їх визволили 7 грудня 1919 року бійці 2-ї Таращанської бригади. Відновлено було ревком. Ревкомівці Грищенко, Литвиненко, Савченко, Шамро та партійний осередок, який нараховував 12 комуністів, повели боротьбу проти куркулів, які захопили землю й реманент економій, цукроварні, тероризували робітників.

У боротьбі з куркульським бандитизмом комуністи й ревком спиралися на робітників, незаможне селянство, трудящу молодь, пробуджували їхню свідомість, закликали до активного радянського будівництва. В цьому їм допомагали армійські комуністи 28-ї стрілецької дивізії 12-ї армії, частини якої дислокувалися в містечку. Вони провели мітинг робітників цукроварні з доповіддю «Що таке Радянська влада?», а 21 лютого 1920 року в Яготині відбулася безпартійна конференція, на якій виступив представник командування групи військ Лівобережної України. Конференція вітала червоні війська Південного фронту з визволенням України від навали Денікіна.

У травні 1920 року яготинські незаможники об’єдналися в КНС, а в червні того ж року було створено комсомольську організацію. Вона налічувала 28 чоловік. Було проведено розподіл колишньої поміщицької і надлишків куркульської землі між незаможним селянством, а 1500 десятин орної землі закріплені за цукроварнею, націоналізовано паровий вальцьовий млин та інші підприємства. Здійснюючи ці невідкладні заходи, ревком і партійна організація підготували також вибори до Ради.

У 1921 році в Яготині проживало 6573 жителі. З 1923 року містечко стало районним центром Прилуцького округу Полтавської губернії. Під час громадянської війни райпартком і виконком Яготинської Ради докладали багато зусиль до якнайшвидшої відбудови сільського господарства й промисловості, піднесення добробуту й культури населення.

Основним промисловим підприємством містечка тоді був цукровий завод. Від його успішної роботи у значній мірі залежав розвиток сільського господарства навколишніх сіл і добробут селянства. Але з 1919 року завод не працював через відсутність палива. Робітники відчували матеріальні труднощі. Незважаючи на це, вони з свого мізерного заробітку виділяли кошти, щоб допомогти голодуючим Поволжя.

У липні 1922 року на заводі створено партійний осередок; секретарем обрали І. В. Пригунова. В січні наступного року було організовано осередок комсомолу. Партосередок і заводський комітет при сприянні виконкому Ради й комнезаму приділили велику увагу відбудові підприємства, зміцненню зв’язків з селянством, провели землевпорядні роботи. Частину земельного фонду заводу передали селянству.

З Фарбованських і Баришівських торфорозробок почало надходити паливо. Восени 1923 року підприємство відновило роботу. 55 чоловік постійних і 669 чоловік сезонних робітників працювали в три зміни. Вони переробляли за добу 3726 берковців буряків.

Докорінні зміни в розвитку Яготина пов’язані з соціалістичною перебудовою дрібного селянського господарства. Першу сільськогосподарську артіль засновано 1 лютого 1922 року в селі Лісняках, яке нині входить до складу Яготина. Її утворили 13 селян незаможників. Артіль тоді мала 2 плуги, 5 борін і 3 віялки. Особливо посилився кооперативний рух після XV з’їзду ВКП(б) і X з’їзду КП(б)У. У 1927— 1928 рр. в містечку було вже два ТСОЗи.

Успішний розвиток ТСОЗів та їх виробничі досягнення переконували яго-тинців у перевазі колективного господарювання над одноосібним. Тому в 1929 році основна маса селян містечка і навколишніх сіл вступила у колгоспи. Цьому рухові намагалися перешкодити місцеві глитаї. Вони вбили колгоспного активіста П. К. Векленка, спалили хати зачинателів колгоспного руху в Яготині голови колгоспу ім. Ілліча М. С. Човпеня і колгоспника О. Малинки. Але трудяще селянство не злякалося терору і зламало ворожий опір. У 1934 році селяни Яготина і Лісняків об’єднувалися в 9 колгоспах.

Працювали також рибгосп, бурякорадгосп при цукрозаводі. Сільгоспартілі забезпечувала технікою Яготинська МТС, створена у 1930 році. Весною 1931 року вона одержала 29 тракторів, кілька автомашин. У 1935 році в МТС було вже 108 тракторів, 28 автомашин, 69 молотарок, 36 локомобілів, 25 двигунів.

У 1934—1935 рр. колгоспи зміцніли, добилися сталих врожаїв зернових і технічних культур, зокрема буряків. Колгоспниці М. Москалець, П. Наровило, Д. Федина, У. Лавренко вирощували по 280—300 цнт, а О. Карпій — по 500 і більше цнт буряків з га. Чимало передовиків виховав і колектив робітників МТС. Трактористи кращої бригади М. Думана у 1935 році виорали по 917 га на трактор, заощадивши по 4 кг пального на кожному гектарі.

Певних успіхів в ці роки було досягнуто й на цукровому комбінаті. За добу він переробляв уже 12 тис. цнт буряків. Стали до ладу електростанція, молокозавод, елеватор.

За роки Радянської влади яготинські трудівники досягли немалих успіхів у піднесенні добробуту, охороні здоров’я, освіті й культурі. В 1924 році відкрилася лікарня. Населення набуло можливості лікуватися у досвідчених лікарів, пізніше вже працювали поліклініка, амбулаторія, дві аптеки.

Багато уваги приділялося розвиткові освіти. 1920 року при цукрозаводі було організовано початкову школу і школу лікнепу. З 1923 року при заводі діяла семирічка, в якій навчалося 200 учнів. На кінець відбудовного періоду тут працювали вже дві неповні середні, а також початкова школа. Неписьменність серед робітників заводу на той час вже ліквідували, слухачами школи лікнепу були лише селяни.

Напередодні Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. в Яготині налічувалося вже три середніх і одна семирічна школи, а також робітфак Київського сільськогосподарського інституту. Вчилися всі діти шкільного віку. У 1936 році відбувся перший випуск десятикласників.

Завдяки зусиллям партійної і комсомольської організацій, органів Радянської влади відбулися зміни і в культурному житті яготинців. У 1920 році робітники організували при заводі драмгурток, а з кінця 1921 року — клуб, в якому демонструвалися кінокартини, працювали бібліотека та гуртки: політосвіти, драматичний, хоровий, художній, спортивний і військовий. В 30-х роках центром культурно-масової роботи став районний будинок культури, крім того, працювали два клуби, дві бібліотеки та хати-читальні.

Коли над Вітчизною нависла загроза німецько-фашистського поневолення, доросле чоловіче населення пішло на фронт. Старі, жінки, підлітки збирали й відправляли в глиб країни врожай, евакуювали заводське обладнання, майно МТС і колгоспів. У приміщенні Яготинської середньої школи № 1 влітку 1941 року був розташований військовий госпіталь.

Захопивши 15 вересня 1941 року Яготин, фашистські окупанти встановили режим лютого терору й насильства. У міському парку вони розстріляли голову райвиконкому Г. І. Кузьменка, народного суддю І. Я. Хруща та інших товаришів, залишених для підпільної роботи1. Гітлерівці зруйнували корпуси цукрозаводу, електростанції, держмлина, МТС, молокозаводу, елеватора, а також приміщення райради, шкіл, чимало житлових будинків. Окупанти жорстоко придушували найменший опір населення, але терор окупантів не зламав волі яготинців до боротьби. Жінка-патріотка Г. О. Царик-Беркович провадила антифашистську агітацію серед населення. М. А. Яворська переховувала й лікувала радянських бійців, М. М. Бойко виготовляв одяг для народних месників, Г. Г. Бакуменко (Сіренко) була зв’язківцем загону ім. Щорса. Чимало яготинців громили ворога у партизанських загонах. У загоні ім. Чапаева, який діяв на Переяславщині, билися М. А. Грім і Г. С. Спижовий, 14 яготинців були в партизанському з’єднанні «За Батьківщину» на Чернігівщині, серед них командир роти А. С. Коба, нагороджений орденом Червоного Прапора, командир відділення В. Ф. Куценко, партизани І. М. Ус, І. І. Радченко та інші.

У серпні 1943 року група партизанів загону ім. Щорса здійснила сміливий напад на Яготин, знищила поліцейські пости, перерізала лінію зв’язку, пошкодила міст на річці Супої. Захопивши в окупантів медикаменти й продовольство, партизани повернулися на свою базу. Разом з ними пішла група робітників цукрового заводу.

Одночасно сотні яготинців билися з ворогом на фронтах, з них 1375 чоловік удостоєні бойових нагород. Уродженець Яготина льотчик А. І. Гирич здійснив 479 бойових вильотів, особисто збив 15 літаків ворога, виявив високу мужність і геройство, за що йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нині генерал-майор А. І. Гирич продовжує службу в Радянській Армії.

Вранці 21 вересня 1943 року війська 40-ї армії Воронезького фронту визволили Яготин від окупантів. Були відновлені партійні й радянські організації, які мобілізували населення на допомогу фронту, ліквідацію наслідків окупації і відбудову зруйнованого господарства. Розгорнувся патріотичний рух за допомогу Червоній Армії. В лютому 1945 року лише трудівники колгоспу ім. XVII партз’їзду зібрали на будівництво бойових літаків 14 052 крб., учні шкіл — 3000 крб., а кожен учитель відрахував 20 проц. із своєї зарплати. Трудящі Яготина брали активну участь і в збиранні коштів на будівництво танкової колони «Визволена Полтавщина». Місцеві жителі-патріоти М. Н. Іванов та І. А. Малинка віддали у фонд будівництва всі свої трудові заощадження, за що одержали подяку Верховного Головнокомандуючого3.

Робітники й селяни допомагали армії продовольством, дбали про сім’ї фронтовиків. Лише працівники Яготинського бурякорадгоспу здали у фонд допомоги Червоній армії понад 35 тис. пудів хліба. Робітники цукрового заводу відрахували на користь сімей фронтовиків свій одноденний заробіток. В ході відбудовних робіт широко розгорнулося соціалістичне змагання. Робітники показували зразки високопродуктивної праці. Так, електрик Т. Шевченко виконував виробниче завдання на 218 проц., токар М. Ролик — на 204 проц., слюсар І. Самокиша — на 200 проц. Бригада будівельників В. Сергієнка в стислі строки виготовила крокви для головного корпусу заводу, а бригада монтажників І. Рея склала головну машину за 20 днів, замість 3 місяців за планом. Восени 1944 року піднятий з руїн цукровий завод ім. Ілліча почав давати продукцію. Не шкодуючи сил, працювали яготинці і на відбудові МТС, електростанції, держмлина, молокозаводу та інших підприємств.

Чимало труднощів довелося перебороти, відроджуючи сільське господарство. У 1943— 1944 рр. на території Яготина було відновлено 9 колгоспів і радгосп. їх обслуговувала Яготинська МТС. Але через нестачу тяглової сили, фуражу, добрив господарства ще відчували великі труднощі. Буряки викопували лопатами, вивозили на возах, запряжених коровами. У 1945 році врожай зернових не перевищував 7 цнт з га, а надої молока — 940 кг на корову. У 1950 році на базі колгоспів південної частини Яготина було створено об’єднаний колгосп ім. Ілліча, який 1960 року злився з радгоспом цукрокомбінату ім. Ілліча. Чотири інші колгоспи і рибгосп утворили в 1950 році господарство ім. Сталіна. З 1949 року в Яготині працює інкубаторна станція.

Самовіддана праця колгоспників, об’єднання колгоспів, а також допомога з боку держави позитивно вплинули на розвиток сільськогосподарського виробництва. В 1957 році на базі колгоспу ім. Сталіна засновано радгосп «Яготинський», з 1964 року дістав назву «Яготинська птахофабрика».

Яготинський бурякокомбінат в 1970 році мав 7404 га землі, в т. ч. 5986 га орної. Тут працюють 965 робітників і службовців. Основний напрямок його господарства — вирощування зернових культур та коренів маточних цукрових буряків на насіння. Розвинуто також м’ясо-молочне тваринництво. У 1969 році в радгоспі було 3210 голів великої рогатої худоби, 1910 свиней, 12 300 курей. На відгодівельному пункті використовують відходи цукрового виробництва — жом і мелясу. Майже всі трудомісткі роботи тут механізовано. Прибуток господарства у 1968 році становив близько 118,3 тис. карбованців.

Вже на початку 60-х років працівники Яготинського радгоспу досягнули високих виробничих показників. Так, у 1962 році на кожні 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 359,5 цнт м’яса у забійній вазі, зібрано по 31 цнт зернових культур, у т. ч. озимої пшениці по 21,1 цнт, кукурудзи — 64,7 центнера.

Яготинську птахофабрику, як переможця у переджовтневому змаганні 1962 року, було занесено на обласну Дошку пошани. З 1966 року колектив птахофабрики є постійним учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. В 1968 році працівники фабрики виростили півтора мільйона качок, здали державі 30 тис. цнт качиного м’яса.

За останні роки значно зріс рівень механізації виробничих процесів. У 1970 році у господарстві було 108 автомашин, 88 тракторів, 27 комбайнів. Інкубатори, цехи обробки продукції, холодильні установки обладнано новітньою технікою. Чистий прибуток господарства за 1970 рік становив 1940 тис. карбованців. На птахофабриці працює делегат XXIV з’їзду КПРС депутат Верховної Ради УРСР Герой Соціалістичної Праці Т. П. Пащенко. Вона очолює бригаду, яка обслуговує маточне поголів’я качок. 1971 року Т. П. Пащенко і директора птахофабрики І. К. Степанченка нагороджено орденом Леніна, доярку Г. І. Битюк і головного зоотехніка Д. О. Кравченка — орденом Жовтневої Революції.

Партійна організація птахофабрики спрямовує свою діяльність і на підвищення ідейного рівня робітників. Тут організовано Ленінську народну школу та групу політінформаторів, до якої залучені переважно комуністи з вищою освітою.

В економіці Яготина провідне місце належить цукровому заводу ім. Ілліча та експериментальному заводу Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрової промисловості. За роки семирічки завод ім. Ілліча значно реконструйовано, обладнано новою апаратурою та устаткуванням. Багато трудомістких робіт механізовано й автоматизовано. Завдяки цьому потужність підприємства з року в рік зростає. У 1961 році завод переробляв за добу 18—20 тис. цнт сировини, а в 1969 році — 25 тис. цнт. 1969 року цукрозавод ім. Ілліча було підпорядковано Міністерству харчової промисловості СPСP, а радгосп ім. Ілліча виділився у самостійне господарство — Яготинський бурякокомбінат. З вересня 1967 року підприємство перейшло на нову систему планування та економічного стимулювання промислового виробництва. Цій події передувала велика робота комуністів, спрямована на підготовку колективу заводу до праці в нових умовах. Так, для інженерів і техніків створили економічну школу. Значно поліпшилася трудова дисципліна, зріс інтерес робітників до наслідків своєї праці. Завдяки цьому прибуток заводу у 1970 році становив 1645 тис. крб. Середньомісячна зарплата робітників зросла з 83,3 крб. у 1967 році до 100 крб. у 1969 році. За виконання планів виробництва 1969 року виплачено 123,4 тис. крб. премії. Колектив підприємства, що налічує 1215 чоловік, виховав чимало передовиків праці, 13 з них відзначені урядовими нагородами. Слюсар П. Самокиш нагороджена орденом Леніна, а слюсар Л. А. Берегова — орденом Трудового Червоного Прапора.

Експериментальний цукровий завод став до ладу в 1965 році. Це єдине підприємство в країні, що служить базою для проведення дослідів з нової технології і методів організації виробництва, завод повністю механізовано. Весь комплекс робіт виконували 717 робітників і службовців. У 1970 році обидва цукрові підприємства Яготина злиті у Всесоюзне науково-виробниче об’єднання — «Цукор».

Яготинський маслозавод, збудований у 1956 році, один з найбільших в області. За добу він переробляє близько 100 тонн молока. За останні роки підприємство реконструйовано і переведено на газ. З 1957 року у Яготині працює побутовий комбінат, а з 1960 року — хлібозавод. Ці підприємства також механізовано. За післявоєнні роки стало до ладу ряд промислових підприємств, зокрема автогосподарство (1950 року), районна друкарня (1952 року), «Міжколгоспбуд» (1957 року), районне об’єднання «Сільгосптехніки» (1964 року). У 1957 році на базі колишньої торфоартілі створено державне механізоване торфопідприємство. До 1970 року в Яготині працювали дві цегельні. У тому ж році почав діяти новозбудований цегельний завод потужністю 8—10 млн. штук цегли на рік.

За роки, що минули після війни, Яготин значно розширився. З січня 1954 року — це вже місто. Районна партійна організація, виконкоми районної та міської Рад багато зробили, щоб впорядкувати місто. В Яготині зведено кілька двоповерхових будинків. Це — будинок культури, кінотеатр, готель, побутовий комбінат та ін. Місто реконструюють за генеральним планом: у північній частині створюються адміністративно-культурний і торговий центри.

З кожним роком поліпшується добробут населення, зростає індивідуальне будівництво, при цьому зберігаються давні традиції у внутрішньому та зовнішньому оформленні жител. В особистому користуванні яготинців — 104 автомобілі, 543 мотоцикли, 383 холодильники, 2231 пральна машина. До послуг трудящих 56 крамниць, побутовий комбінат.

У 1965 році прокладено шосейну дорогу від центру міста до автотраси Київ—Харків. В Яготині споруджено водопровід, заасфальтовано понад 14 тис. кв. м вулиць. Місто газифікується, сюди підведено лінію від газопроводу Шебелинка—Київ.

Є міжміська телефонна станція, телеграф.

Громадські організації Яготина, місцева Рада невтомно піклуються про благоустрій, будівництво культосвітніх закладів, охорону природи. За післявоєнні роки на р. Супої влаштовано державний заповідник водоплаваючих птахів «Яготин», а на території колишнього поміщицького парку XVIII—XIX ст. розбитий новий парк, який носить ім’я Т. Г. Шевченка. У місті відкрили широкоекранний кінотеатр «Україна» на 300 місць, новий районний будинок культури, три великі бібліотеки з книжковим фондом 80 тис. примірників.

Справжнім вогнищем культосвітньої роботи в Яготині став районний будинок культури з концертним залом на 400 глядачів; тут працюють гуртки художньої самодіяльності, читаються лекції, регулярно провадяться політінформації, відбуваються заняття університету культури. Часто влаштовують тематичні вечори, зустрічі з письменниками, акторами київських театрів тощо. У 1959 році з ініціативи трудящих у Яготині споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку. Автори проекту — М. П. Малинка, місцевий художник і скульптор, а також К. Ф. Козинець, художник-любитель, механік цукрового заводу ім. Ілліча. За проектом М. П. Малинки на подвір’ї цукрозаводу ім. Ілліча та в міському сквері встановлено пам’ятники воїнам-яготинцям, що загинули у Велику Вітчизняну війну.

Люблять своє місто яготинці, пишаються його героїчним минулим. Вони дбайливо збирають і охороняють історичні пам’ятки. Про це свідчить багата експозиція районного історико-краєзнавчого музею ім. Т. Г. Шевченка, відкритого у 1960 році на громадських засадах на базі шкільного музею, який створили учні 3-ї міської школи під керівництвом вчителя історії, невтомного краєзнавця О. І. Луценка. В фондах музею знаходиться ряд унікальних археологічних та історико-етнографічних експонатів.

Життя і працю яготинців висвітлює на своїх сторінках районна газета «Зоря комунізму», що виходить у місті з 1931 року (в 1931 — 1941 рр. називалася «За більшовицькі темпи»).

Багато зроблено і для охорони здоров’я населення. В місті діє центральна лікарня на 225 ліжок та протитуберкульозний диспансер на 25 ліжок. На варті охорони здоров’я яготинців — 38 лікарів та близько 150 працівників середнього медичного персоналу.

Велика увага приділяється розвиткові народної освіти. В Яготині три середніх, три восьмирічних і початкова школи. Робітнича молодь навчається у середній вечірній і заочній школах. Значною подією в культурному житті міста було відкриття у 1958 році дитячої музичної восьмирічної школи, яка нині має дві філії. У школах міста працює 200 вчителів, з них 29 — відмінники народної освіти. Загальною повагою користується заслужений вчитель УРСР І. В. Сурмач, висунутий на посаду завідуючого районним відділом наросвіти. Навчанням охоплено понад 3 тис. дітей. Дошкільнята виховуються в 6 дитячих комбінатах. З 1967 року в Яготині працює дитяча спортивна школа.

Серед уродженців Яготина — відомий вчений у галузі гідроенергетичного будівництва, дійсний член Академії архітектури та будівництва СРСР, професор П. С. Непорожній.

Так за роки Радянської влади колишнє волосне містечко Яготин перетворилося на місто з великими підприємствами харчової промисловості, високим рівнем освіти й культури, чудовою когортою будівників світлого комуністичного майбутнього.
Г. І. СУРГАЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення Borysenko »

Центральний державний історичний архів України, м. Київ
(ЦДІАК України)


Сотенне м-ко Переяславського п., з 1781 р. Переяслівського пов. Київського нам.
Пирятинського пов. Полтавської губ.
Церква Пресвятої Трійці

Метрична книга Ф. 127, о. 1012 с. 1136(1779); 809(1785); 866(1787); 948(1790);
Сповідний розпис Ф. 127, о. 1015 с. 110 (1795)
Сповідний розпис Ф. 127, о. 1016 с. 616 (б.д.)
Метрична книга Ф. 224 о. 3 с. 812(1875-1877); 814(1878-1880); 822(1881-1883); 823(1884,1886,1887); 835(1888-1891); 841(1892-1894); 847(1895,1897); 851(18998-1900); 860(1901-1903); 865(1904-1905); 869(1906,1907,1909); 872(1910); 1049(1911-1912); 1050(1913-1914,1917)
Сповідний розпис Ф. 990 о. 1 с. 593(1766)

Село Лісняки
Сповідний розпис:
Ф. 127, о. 1016, с. 103 (арк. 13-24 с. Черняхівка)б/д
Рік встановити не вдалось. Починається з двору 157 посполиті Слободи Черняхівки. ф.990, о.1, с.1771
Можливо, це продовження сповідки 1795 зі справи ф.127, оп.1012, д.110. Якраз у справі 110 – лише початок. Але не факт...

1760 р.: Ф. 990, опис 1, справа 322

с. Лісняки, Різдво-Богородицька церква, 1875-1917
Фонд 224, опис 3, с. 818, 830, 844, 862, 1047.

Державний архів Київської області

Церква святої трійці, с. Яготин
народження: 1800–1813: ф. 1455, оп. 1, спр. 130; 1814–1827: ф. 1455, оп. 1, спр. 131; 1828–1834: ф. 1455, оп. 1, спр. 132; 1835–1842: ф. 1455, оп. 1, спр. 133

Шлюб: 1800–1813: ф. 1455, оп. 1, спр. 130; 1814–1827: ф. 1455, оп. 1, спр. 131; 1828–1834: ф. 1455, оп. 1, спр. 132

смерть: 1800–1813: ф. 1455, оп. 1, спр. 130; 1814–1827: ф. 1455, оп. 1, спр. 131; 1828–1834: ф. 1455, оп. 1, спр. 132; 1835–1847: ф. 1455, оп. 1, спр. 134; 1848–1857: ф. 1455, оп. 1, спр. 135

Церква в ім’я Різдва Богородиці, с. Лісняки Пирятинського повіту

Народження: 1844: ф. 1462, оп. 1, спр. 10339; 1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 10340;
1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 10341; 1847: ф. 1462, оп. 1, спр. 10342; 1848: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10343; 1849: ф. 1462, оп 1, спр. 10344; 1850: ф. 1462, оп. 1, спр. 10345; 1851:
ф. 1462, оп. 1, спр. 10346; 1854: ф. 1462, оп. 1, спр. 10347; 1855: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10348; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 10349; 1857: ф. 1462, оп. 1, спр. 10350.

Шлюб: 1844: ф. 1462, оп. 1, спр. 10339; 1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 10340;
1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 10341; 1847: ф. 1462, оп. 1, спр. 10342; 1848: ф. 1462,
оп. 1, спр. 10343; 1849: ф. 1462, оп 1, спр. 10344; 1850: ф. 1462, оп. 1, спр. 10345;
1851: ф. 1462, оп. 1, спр. 10346; 1854: ф. 1462, оп. 1, спр. 10347; 1855: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10348; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 10349; 1857: ф. 1462, оп. 1, спр. 10350.

Смерть: 1844: ф. 1462, оп. 1, спр. 10339; 1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 10340;
1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 10341; 1847: ф. 1462, оп. 1, спр. 10342; 1848: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10343; 1849: ф. 1462, оп 1, спр. 10344; 1850: ф. 1462, оп. 1, спр. 10345; 1851:
ф. 1462, оп. 1, спр. 10346; 1854: ф. 1462, оп. 1, спр. 10347; 1855: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10348; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 10349.

Списки парафіян: 1809: ф. 1462, оп. 1, спр. 10351; 1844: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10352; 1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 10353; 1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 10354; 1847:
ф. 1462, оп. 1, спр. 10355; 1848: ф. 1462, оп. 1, спр. 10356; 1849: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10357; 1850: ф. 1462, оп. 1, спр. 10358; 1851: ф. 1462, оп. 1, спр. 10359; 1852:
ф. 1462, оп. 1, спр. 10360; 1853: ф. 1462, оп. 1, спр. 10361; 1854: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10362; 1855: ф. 1462, оп. 1, спр. 10363; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 10364; 1857:
ф. 1462, оп. 1, спр. 10365; 1858: ф. 1462, оп. 1, спр. 10366; 1859: ф. 1462, оп. 1,
спр. 10367.


Державний архів Полтавської області

Троїцька церква м-ко Яготин, Пирятинського повіту, Полтавської губернії
Пирятинське духовне правління м.Пирятин Полтавської губернії (1745-1859 рр.)
Фонд 801 оп. 1, справи:
Сповідна книга 1800 - 1435
Те саме 1802 - 1584
Те саме 1803 - о.2, 62
Те саме 1804 - 1682
Те саме 1805 - о.2, 103
Те саме 1807 - 1853
Те саме 1808 - 1887
Те саме 1814 - 2077
Те саме 1815 - о.2, 227
Те саме 1816 - 2172
Те саме 1818 - 2253
Те саме 1819 - о.2, 277
Те саме 1822 - 2461
Те саме 1823 - 2542
Те саме 1824 - 2621
Те саме 1825 - 2684
Те саме 1826 - 2747
Те саме 1827 - 2816
Те саме 1828 - 2895
Те саме 1830 - 3069
Те саме 1831 - 3162
Те саме 1833 - о.2, 396
Те саме 1834 - 3391
Метрична книга про народження, шлюб і смерть 1834 - 3430
Те саме 1836 - 3684
Сповідна книга 1837 - 3798
Метрична книга про народження, шлюб і смерть 1837 - 3825
Сповідна книга 1838 - 3913
Те саме 1839 - 4063
Те саме 1840 - 4162
Те саме 1841 - о.2, 516
Те саме 1842 - о.2, 583
Метрична книга про народження, шлюб і смерть 1841 - 4316
Сповідна книга 1843 - 4515
Метрична книга про народження, шлюб і смерть 1843 - 4593


Державний архів Чернігівської області

Троїцька церква м-ко Яготин, Пирятинського повіту, Полтавської губернії
Фонд 1462, справи:
15399 Метрична книга про народження, шлюб і смерть 1825
15400 Те саме 1844
15401 Те саме 1845
15402 Те саме 1846
15403 Те саме 1847
15404 Те саме 1848
15405 Те саме 1849
15406 Те саме 1850
15407 Те саме 1851
15408 Метрична книга про народження, шлюб і смерть 1852
15409 Те саме 1854
15410 Те саме 1855
15411 Те саме 1856
15412 Те саме 1857
15413 Сповідна книга 1844
15414 Те саме 1845
15415 Те саме 1846
15416 Те саме 1847
15417 Те саме 1848
15418 Те саме 1849
15419 Те саме 1850
15420 Те саме 1851
15421 Те саме 1852
15422 Те саме 1853
15423 Те саме 1854
15424 Те саме 1855
15425 Те саме 1856
15426 Те саме 1857
15427 Те саме 1858
15428 Те саме 1859
Востаннє редагувалось 25 лютого 2024, 19:34 користувачем Borysenko, всього редагувалось 7 разів.
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Доля яготинської художньої збірки Рєпніних

Повідомлення Borysenko »

Доля яготинської художньої збірки Рєпніних
Зіневич Наталія


Про події сторічної давнини: Як яготинська художня колекція Рєпніних, що була започаткована останнім гетьманом України Кирилом Розумовським і формувалась впродовж понад два століття в 1919 році потрапила до Києва й нині представлена в найбільших київських музеях.
Києвознавці та музеєзнавці відстежили історію надходженням до Музею Ханенків колекції князів Рєпніних, яка формувалась в їх яготинському палаці.
1919 року, 7 червня Федір Ернст (відомий діяч з охорони культурної спадщини, репресований та розстріляний 1942 р.) занотував у щоденнику:

«Був у Чичеріної у супроводі голови дом(ового) комітету (розшукував збірки Репніних) – повела нас до флігеля, де показала біля 50 картин переважно франц(узької) та італ(ійської) шкіл. Четвер 12–го призначив скласти списки, в п’ятницю-суботу перевести до Музею Ханенків».


А вже 16 червня 1919 року, в палац на вулицю Терещенківську, 15 на підводах привезли 82 твори, які свого часу прикрашали палац Репніних у Яготині. До її складу входило 29 портретів представників кількох поколінь Рєпніних, а також Розумовських, Волконських і Шереметьєвих.

Евакуація художніх творів, інакше цю подію не назвати, відбувалася вже за відсутності господарів яготинського палацу.

Yagotin_Palace.JPG
Стан живописних творів був дуже незадовільний; рами були відсутні. Перебіг подій того буремного 1919 року Наталія Корнієнко з'ясовувати лише на початку 2000-х років, отримавши листа від Алли Стравинської, співробітниці музею в Яготині:

"В руках тримала копію документа: «Опись №131 старинных картин и портретов «Собрания кн. Репнина», хранившихся в д.№4а по Крутому Спуску, в квартире Мисс Коры Фальчиони, и находившихся в распоряжении сес. мил. Чичериной, перевезенных во 2-ой Государственный Музей» (назва музею після націоналізації колекції Ханенків).

Таким чином, з’ясувалося, що художня збірка Репніних була передана до музею іноземкою – Корою Фальчіоні – колишньою гувернанткою в родині дійсного статського радника, камергера, гофмейстера, члена Державної Ради, маршалка київського дворянства – князя Миколи Васильовича Репніна (1834-1918), який останні роки мешкав у Києві. Міс Фальчіоні, тим самим, виконала передсмертну волю Миколи Васильовича.

Завдяки добрій волі князя Миколи Репніна, зусиллями іноземки Кори Фальчіоні, яка вивезла колекцію у 1918 р. з Яготина, звернувшись по допомогу до офіцерів відступаючої німецької армії, а також, ентузіазму київських діячів – подвижників-мистецтвознавців Федора Ернста та Георгія Лукомського колекцію Репніних було врятовано.

Музейники «відбили» картини у членів домового комітету, які вже прийняли рішення віддати колекцію «на отопительные нужды». Тому маємо наявний героїчний, добродійний факт намагання врятувати художнє зібрання від погромів, пожеж та знищення.

Про це писав у листі до Алли Стравинської в Яготин із Парижа нащадок князівського роду Михайло Ігоревич Репнін:

«Судя по семейным рассказам, я знаю, что коллекция картин князей Репниных… была дана мисс Коре на хранение с просьбой уберечь их от возможного грабежа усадьбы, в которой уже никого из семьи не было и в случае необходимости – сдать все на хранение в Музей».

Документ про надходження творів до Музею Ханенків за підписом працівника музейної секції ВУКОПИСа т. Фаренгольц, Кора Фальчіоні вже в еміграції передала Репніним. Він зберігся у сімейному архіві.
Кожна колекція, як і людина, має свою долю, свою історію

Надійшовши 1919 р. до Музею Ханенків (і не лише до нього),-вона у подальші роки розійшлася по музеях України та Росії, зазнала втрат у часи Другої світової війни. Сьогодні окрасою зібрань Національних музеїв Києва, зокрема, Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків, Музею «Київська картинна галерея», Національного художнього музею України, Національного музею історії України та Національного музею Тараса Шевченка є твори живопису, графіки, прикладного мистецтва з яготинського палацу князів Репніних.

У документах і матеріалах Академії Наук України, у Протоколі Спільного зібрання УАН від 12 квітня 1919 р. повідомляється:

" На телеграму Полтавського губкомісара, відрядити від УАН уповноваженого до Яготина для захисту архіву кн. М.Г.Рєпніна постановлено відрядити урядовця УАН П.Н.Лозієва та бібліотекаря Л.Ю.Биковського асигнувавши на експедицію 5 тис. крб".

Вірогідно разом з архівом до Києва надійшли і художні твори. В архіві музею зберігаються відомості від 5.IV.1920 p., які свідчать, що "

... в опись (мається на увазі книга обліку - Н.К.) не внесено находящиеся в секретерской следующее предметы: картины и бронза кн. Репнина, его же гравюры (хранящиеся в запечатанном сундуке) ,.."


Лише останнім часом мистецтвознавці доходять висновку, що цілісність приватних зібрань неодмінно має зберігатися як феномен особистості колекціонера в умовах певної історичної доби. Отож, колекція Репніних являла собою типове для 17 – поч. 19 ст. дворянське зібрання: родова портретна галерея, живопис західноєвропейських і вітчизняних художників.

Ще 1914 р. у часописі «Столицы и усадьбы» В.Георгієвський писав: «…коллекция картин…до сих пор не описана и не издана, как она по справедливости заслуживает. Нет сомнения, что знатоков живописи ожидают здесь многие сюрпризы».

Яготинська художня колекція Репніних була започаткована останнім гетьманом України Кирилом Розумовським у 2-й пол. XVII ст. Заснована К.Розумовським, колекція була значно поповнена його спадкоємцями Репніними. Твори художників, що тепер зберігаються в київських музеях позначені високим мистецьким рівнем.

Про князів Репніних
Родовід бере початок від князя Михайла Всеволодовича Чернігівського з роду Рюриковичів. Найвідомішим серед нащадків – Микола Васильович Репнін (1734-1801) - був активним діячем катерининського часу, бойовим генералом і вдалим дипломатом. Його онук, Микола Григорович Волконський (1778-1845) - за велінням імператора Олександра І, прийняв прізвище свого діда М.В.Репніна, аби не увірвалась чоловіча лінія уславленого роду. У 1802 р. він одружується з онукою гетьмана Кирила Розумовського – Варварою Олексіївною (1776-1864). Весільна церемонія відбулася у Батурині. Молодий князь брав участь в усіх кампаніях проти Наполеона. Лев Толстой використав епізоди з життя М.Г.Репніна для свого героя Андрія Болконського у романі «Війна і мир».

У 1813 р., після перемоги над Наполеоном, Миколу Григоровича Репніна було призначено генерал-губернатором Саксонії, діяльність якого сприяла відродженню зруйнованого краю. Зокрема, князь видав наказ про конфіскацію усієї власності саксонського короля – прибічника Наполеона – включно з картинною галереєю, що була евакуйована з Дрездена до Кенігштейна. Оскільки для Саксонії більше не існувало військової загрози, Репнін приймає рішення повернути всі мистецькі твори до Дрездена. Князь мотивував свій вирок тим, що «згідно з установленим порядком об’єкти, що належать до місцевих художніх зібрань, мають бути повернені до відповідних колекцій, під нагляд компетентних хранителів».
Таким чином, завдяки генерал-губернатору Репніну в Дрездені розпочався процес підготовки приміщення під галерею, а творів – до експонування. Дрезденські мистецтвознавці стверджують, що істиними намірами М.Г.Репніна було відкриття художньої галереї для загалу. 1816 року Миколу Григоровича призначено генерал-губернатором Малоросії. Місцем його перебування стала Полтава. Йому були притаманні широта політичних поглядів, гуманність, відстоювання інтересів українського козацтва тощо. М.Г.Репнін був щедрим благодійником, знавцем мов, історії, літератури, мистецтва. Яготинський період у житті родини князя позначений знайомством з Тарасом Григоровичем Шевченко, для якого янголом-хоронителем стала Варвара - донька Миколи Григоровича. Поховано князя у родовій усипальниці під вівтарем церкви Пресвятої Богородиці (т.зв. Мазепинської) Густинського монастиря на Полтавщині.

З листа княжни Варвари Рєпніної до Тараса Шевченка: «Мой добрый и грустный певец, выплачьте песню в память человека, которого Вы так умели уважать и любить! Моего дорогого отца нет уже между нами… Вы поймете пустоту Яготина».

Довідка:

У каталозі Музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, видано в кольорі й описано 28 творів живопису й графіки західноевропейських, російських, польських та українських майстрів XVII–ХХ століть, що походять зі сплюндрованого за большевиків рєпнінського маєтку в Яготині й нині перебувають у п’яти столичних музеях: ханенківському, національному художньому, історії України, Тараса Шевченка і російського мистецтва. Одним із найцікавіших експонатів виставки є маловідомий мініятюрний портрет Варвари Рєпніної періоду її знайомства з Шевченком (він зберігається у фондах Національного художнього музею).

Джерела:

Забута колекція. Художнє зібрання князів Репніних (з колекцій музеїв Києва)

Наталія Корнієнко. Рєпніни. До історії художнього зібрання в Яготин

Олена Суховарова-Жорнова Іконографічні розвідки родинних портретів Рєпніних з Яготина
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось 13 березня 2024, 23:54 користувачем Borysenko, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення Borysenko »

Історія міста з сайту Яготинської міськ ради, Київська область, Бориспільський район

Із попелища ти вставала,
Русь Київська, в усі віки.
Росою рани промивала,
І вічністю пливли роки.
Тут Яготин наш сивочолий,
Повитий славою синів,
Стоїть над берегом Супою,
Як пам’ять прадідів, дідів!


Півострів між Супоєм та Іржавцем на початку ХІV ст. не пустував. То були часи, коли на Україні гарцювали орди кримських татар. По люстрації 1552 року земля над Супоєм належала Канівському замку. Судячи з останніх слів, можна зробити висновок, що з середини XIV ст. постійно перебували тут здобитчики.

Друга половина XVI ст. відзначається тим, що селяни і міська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини частково переселялись на менш заселені землі. Осідали в Придніпров’ї. Поселенці прийшли на півострів, що омивався двома річками. На великому півострові існувало його відгалуження – малий півострів, який з трьох сторін оточувала вода, а входом до нього служив невеликий перешийок суші, де жили здобитчики. Підварки – місце, де люди жили з найдавніших часів. І нині можна стверджувати, що саме там був започаткований Яготин.

Милує око рідне місто, радіє душа, що живеш тут, і від цього все більше усвідомлюєш, що недаремно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 року наше місто входить до списку історичних населених місць України (історичне населене місце – згідно з українським законодавством, це місто, селище чи село, яке зберегло повністю або частково свій історичний ареал з об’єктами культурної спадщини і пов’язані з ними розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку; на Київщині таких історичних місць 9, а наймолодший серед них Яготин).

Яготин розташувався на сході Київської області серед пшеничних полів, яблуневих садів та посадженого ще за часів Розумовського парку. Блакитна вода Супою у поєднанні з рідкісними екзотичними деревами створюють чарівний куточок української землі. Вона завжди притягувала визначні особистості, надихала на створення літературних та живописних шедеврів українських митців. Перші поселенці тимчасово оселялися в районі Підварок, колись це були межі Київських земель.

Існує багато версій походження назви міста. За однією з легенд ця назва нібито має походження від кримських татар, які були розбиті козаками на Супої в районі міста Яготина. Татарський мурза Яга був узятий в полон і утримувався козаками в укріпленому таборі на півострові, який витягнувся в Супій (тепер Підварки). Звідси і назва “Яго-Тіно” – яга в полоні. За іншою версією назва походить від першого поселенця. Легенда розповідає, ніби-то якийсь Яга, оселившись над Супоєм, обніс свою хату тином.

Друга складова частина назви міста – “тин” – у давньоруській мові означало загорожу, паркан, стіну і обсадні укріплення. А з’являється слово “тин” на території сучасної Європи у ІІ ст. н.е. Тим не менш, вище сказане не доводить, що легенда про “яга” і “тин” справді достовірна. Існувало ще одне давньоруське слово “тіун”, яке, на перший погляд, не має відношення до назви міста. У ХІІІ ст. воно трактувалося як “керуючий, суддя, скарбник князя” або “посадова особа на волоці”. “Волок” пояснюється це так: “заболочена частина шляху між двома, берегами річки, через яку треба перетягувати човен”.

Шлях, який пролягав через Підварки на Київ (і Переяслав) мав перепону саме у вигляді такого “волока” і те, що пізніше саме там виникло поселення, то можливим буде припущення першої назви Яготина – Еготіун, яке з часом набуло теперішнього звучання і правопису. Отже, назва міста все ж таки ймовірніше виникло внаслідок перефразування з “Еготіун” або “Еготін” на “Яготин”.

Володимир Проценко - поет, прозаїк, краєзнавець, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій Івана Багряного, Степана Руданського та «Золоте перо України» пропонує іще одну версію. Згідно люстрації 1552 року землі навколо Супою належали Канівському замку і були ухожені канівськими козаками. В ці місця поширюється територія і більш раннього Черкаського староства. Коли у травні 1596 року через Яготин на Лубни відступало козацько-селянське військо під проводом С. Наливайка, тут і поселилися козаки, заснували хутір, а вже згодом за якихось 20 років розрослося село. Козаки утворили Яготинську сотню, яка належала до перших, “старожитніх” козацьких сотень Переясловського полку, центром якої було село Яготин, колишній волосний центр Переяславського староства Київського воєводства Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського і навколишні села. Згідно з „Ординацією Війська Запорозького” 1638 року Яготинську сотню з 1616 року очолював сотник Захар Яготинський. Його іменем назване містечко.

На початку XVII ст. Яготин, що був тоді містечком, входив до складу Переяславського староства Київського воєводства Речі Посполитої, його жителі неохоче корилися владі. 1620 року король Сигізмунд III віддав Яготин у довічне володіння волинському воєводі Я. Заславському. В 30-х роках цього ж століття містечко належало князеві Я.Острозькому. Керівник селянсько-козацького повстання Я. Острянин в одному з своїх універсалів згадував яготинців як таких, що зазнавали «утисків і розорень нестерпних» від панів.

З початком визвольної війни 1648—1654 pp. в економічному й політичному становищі Яготина відбулися помітні зміни. Привілеї польських феодалів було скасовані. Яготин став сотенним містом Переяславського козацького полку. В січні 1654 року яготинці неоднозначно прийняли рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією.

Звільнення від влади польських панів і королівської адміністрації сприяло подальшому розвиткові Яготина. Вже у другій половині XVIІ ст. він був значним містом Лівобережної України з населенням 5 тис. осіб. В 1723 році царські урядовці провели ревізію (перепис) козаків і посполитих містечка. Як свідчать її акти: Яготин був тоді центром козацької сотні, що складалась з 24 сіл. В місті жили міщани, козаки і посполиті. З 59 селянських дворів 22 не малі землі, 15 — коней.

Козацька старшина, спираючись на гетьманський і царський уряди захоплювала все нові й нові землі. В 1757 році імператриця Єлизавета Петрівна подарувала Яготин з навколишніми селами графу К. Г. Розумовському (1728-1803 pp.), генерал-фельдмаршалу, останньому гетьману України (1750—1764 pp.) Яготин з подарованими і купленими гетьманом селами ввійшов до складу 8-го (з 9-ти) округу маєтків К. Г. Розумовського. Селяни відбували дводенну панщину, інші повинності, зокрема підводну. Так, за наказом власника кріпаки за кілька днів розібрали й перевезли на трьох тисячах возів до Яготина його київський палац. Цим самим Розумовський уник тимчасового розташування в своєму палаці військ, які йшли на війну з Туреччиною. 1761 року було закладено велику шовковичну плантацію.

Руками графських підданих для водяного млина на річці Супій спорудили величезну греблю, яка вражала сучасників своїми розмірами. На ринковому майдані Розумовський наказав збудувати кам’яну церкву витонченої архітектури, яка хоч і була православною, але за архітектурою більше походила на язичницьку споруду. На кінець 18 ст. Яготин мав незвичайну прикрасу – величезну Троїцьку церкву. Церкву було збудовано на торговій площі в 1800 році архітектором був М.Львов. При ній існувала бібліотека, чоловіча та жіноча церковно-прихідські школи. Ось як описував церкву відомий мандрівник Отто фон Гун: “Церква – … розташована на великому лузі, що складає тут майдан для ярмарку. Вигляд її зовсім круглий, з усіх сторін обнесена велетенськими колонами іонічного ордену, окрім вівтарної. Усередині надзвичайно простора і світла. Іконостас складає кам’яна стіна… Коштує вона близько 45 тисяч рублів, наповнена багатим начинням” (Отто фон Гун. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию к осени1805 г. М., 1806).

Та на жаль, в 1936 р. храм було зруйновано. Зараз ведуться роботи по його відновленню.

Було споруджено й ряд промислових підприємств. Німець Штром заснував 1805 році панчішну фабрику на місцевій сировині, де діти яготинських кріпаків на двох верстатах виготовляли рукавиці, повстяні і шовкові панчохи. За даними 1846 року, більшість яготинців — близько 600 осіб — були кріпаки й лише 225 належали до козаків. На кріпосній суконній мануфактурі 230 робітників виготовляли за рік до 3500 аршин тонкого й грубого «солдатського» сукна, вартість виробленої продукції досягала 60 тис. крб. Готове сукно продавало на Прилуцьких, Харківських та інших ярмарках України. В наступні роки за планом архітектора Менеласа збудовано розкішний палац з павільйонами. Запрошений з Франції садівник Пельц спланував англійський парк, теплиці, оранжереї з заморськими рослинами, виноградник, побудував погреби для зберігання вина. Все це було разючим контрастом до тих умов, у яких жили селяни. Лікар графа Розумовського німець Отто фон Гун у своїх спогадах розповідав про скрутне матеріальне становище кріпаків, убогість плетених з лози і обмазаних глиною хат, з малесенькими напівпрозорими віконцями. Пан та управителі маєтком за найменшу провину жорстоко карали селян. Біля в’їзду у маєток стояла башта, в якій сікли кріпаків. В ній стояв дубовий ослін та лежали різки.

У 1820 році Яготинський маєток з 1322 душами селян-кріпаків перейшов до князя М. Г. Рєпніна-Волконського, як посаг за дружиною — В. О. Розумовською. М. Г. Рєпнін — був високоосвіченою людиною передових на той час поглядів і обіймав високі посади. За свої погляди, а також за зв’язки з братом-декабристом С. Г. Волконським М. Г. Рєпнін після 1825 р. потрапив в опалу. Освіченою і благородною людиною була і дочка Рєпніна — Варвара Миколаївна. Вона цікавилась історією та культурою рідного краю. Всі Рєпніни цікавились й прихильно ставилися до творчості Т. Г. Шевченка, цінували його художню майстерність. Все це й сприяло перебуванню у них Великого Кобзаря.

Т. Г. Шевченко приїздив до Яготина у супроводі колишнього декабриста О. В. Капніста, який познайомив поета з Рєпніними, а також кілька разів сам. У липні 1843 року він відвідав Яготин двічі, а з жовтня 1843 року по січень 1844 року жив у флігелі князівського палацу, стіни якого прикрасив власними малюнками, користувався бібліотекою Рєпніних, малював портрети, краєвиди та писав твори.

В. М. Рєпніна допомагала поетові, переписуючи його рукописи, перекладаючи іноземну літературу. У Рєпніних Шевченко читав свої твори «Слепая», «Катерина». Там він зустрічав чимало прихильників свого таланту, людей передових поглядів, освічених і обдарованих. Це — сестри Псьол — художниця і поетеса, P. Р. Штрандман, журналіст за професією, пізніше член антикріпосницького гуртка петрашевців, лікар М. Фішер та ін. Цікавою була дружба Т. Г. Шевченка з маляром і дяком Н. Філянським. Поет часто бував у родині Філянських. З Філянськими Шевченко дискутував на різні теми, після чого часто виходив з ними на вигін над Іржавцем і разом з кріпаками співали народних пісень.

Перебування Т. Г. Шевченка в Яготині позитивно вплинуло на розвиток творчості поета. Тут Великий Кобзар записав народну пісню «Соколе мій, чоловіче», написав поему «Тризна», яку присвятив В. М. Рєпніній. З мистецьких творів Т. Г. Шевченка, виконаних у Яготині, відомі дві копії портрета М. Г. Рєпніна, портрет дітей князя, а також автопортрет, подарований В. М. Рєпніній. Часто зупинявся поет в Яготині і під час своєї подорожі по Україні в 1845 році, яка закінчилася його арештом і засланням. «Всі дні мого перебування колись в Яготині є й будуть для мене низкою чудових спогадів», — писав Т. Г. Шевченко з далекого заслання до В. М. Рєпніної у березні 1850 року. В роки тяжких для поета випробувань яготинські друзі не забули його. В. М. Рєпніна, сестри Псьол підтримували поета морально, писали йому листи, надсилали книги. Щирий друг поета В. М. Рєпніна клопотала про полегшення долі Шевченка, зверталася навіть до шефа жандармів графа Орлова. Одержавши волю й подорожуючи в 1859 році Полтавщиною і Київщиною, Т. Г. Шевченко прибув у Яготин і зупинився у Філянського.

При О.Розумовському маєток було перебудовано та насаджено парк. Від великої садиби до нашого часу збереглися залишки розкішного парку та один з корпусів палацу кінця 18 – початку 19 ст., в якому з 1983 року розміщено картинну галерею, де експонуються живописні полотна, графіка, скульптури народних художників України, заслужених діячів мистецтв, твори місцевих художників. Широко представлені твори народної художниці Катерини Білокур, яка прославила яготинську землю на весь світ.

Про стан освіти в Яготині у XVIII — першій половині XIX ст. відомостей збереглося мало. За даними 1838 року, школи в Яготині не було, парафіяльне училище було в Жоравці, а повітове — у Пирятині. На стан освіти яготинців ніяк не вплинуло те, що граф К. Г. Розумовський був президентом імператорської академії наук, а його син Олексій — міністром народної освіти (1811 — 1816 pp.). Недоступною для селян була багата панська бібліотека. Уже згадуваний Отто фон Гун писав і про нестачу медичної допомоги в Яготині. Становище істотно не змінювалося і в наступні роки.

Під час реформи 1861 року 846 селянам Яготина наділено 1445 десятин землі, за що вони сплачували щорічно 2550 карбованців. У пореформений період в містечку зростає торгівля і він стає одним із центрів торгівлі Пирятинського повіту – «багатолюдним і торговельним містечком». Щорічно збиралося мінімум 6 ярмарків на рік. Пристосовуючись до нових умов, все більше капіталізували своє господарство поміщики Рєпніни. У 60—70-х роках у їхньому маєтку діяла фабрика льняного прядива. Продукція збувалася як на місцевому ринку, так і за кордоном. На кінному заводі розводилися напівпородисті англійські коні; на тваринницьких фермах — велика рогата худоба, каракулеві вівці, свині; на озерах і ставках — тисячі гусей і качок. Збагачувалася і сільська буржуазія. У 1901 року заможний селянин І. Малинка збудував у передмісті Яготина тоді ще в селі Лісняках парову маслобійню, яку значно розширив вже за три роки. На нього працювали 10 робітників. У 1905 році в Яготині споруджено паровий млин, де трудилося 12 робітників. У 1908—1910 pp. в містечку працювали також завод штучних мінеральних вод, друкарня, слюсарна майстерня. В 1910—1911 pp. акціонерне товариство збудувало цукрово-рафінадний завод. У сезон цукроваріння 1913-1914 на ньому працювали 21 постійний і 360 сезонних робітників, було перероблено 3800 берковців буряків.

Значною подією в житті містечка було введення в дію у 1901 році залізниці. Вона зв’язала Яготин з Києвом і Харковом. За переписом 1900 року, в Яготині налічувалося вже 478(без Лісняків) дворів і 2832 мешканців; переважали тут селяни й козаки. З 7448 десятин землі козакам і селянам належало менше половини — близько 2962 десятин, а решта — купцям та поміщикам. На 1910 рік число господарств у Яготині зросло до 785, а разом з передмістям с. Лісняками їх було 1297. З них 230 господарств мали земельні наділи, менші за 1 десятину, 169 господарств користувалися наділами в 1—2 десятини. 461 господарство не мали коней і худоби, 175 господарств мало лише по одному коню. Тому головним засобом існування власників 131 господарства було наймитування. На заробітки до панських економій йшли члени найбідніших родин. Найзаможніших селянських господарств налічувалося 19. Використовуючи найману працю, вони обробляли 25—50 десятин землі, застосовували найновіші сільськогосподарські машини й реманент. В бідняцьких господарствах переважала трипільна система рільництва, реманент залишався дідівським. З ремесел в Яготині було поширено лише бондарство.

В другій половині XIX ст. відбулися і деякі зрушення в медичному обслуговуванні та освіті населення містечка. Було засновано лікарську дільницю, в якій працювали лікар і 4 фельдшери. Обслуговувала вона Яготинську, Жоравську і частину Черняхівської волості.

В 1864 році з 1929 жителів Яготина відвідували школу лише 25. 1902 року в містечку вже працювали дві церковнопарафіяльні і одна земська школи та міністерське двокласне училище, відкрите у 1882 році. За даними Київського учбового округу 1902 році в ньому навчалося 183 хлопчики і 3 дівчинки, але закінчили навчання лише 15 хлопчиків.Восени 1904 року серед запасних солдатів в Яготині почалися заворушення. Побоюючись ускладнень, полтавський генерал-губернатор тримав на станції Яготин військову команду. 21 листопада 1905 року 500—600 селян з місті та навколишніх сіл, очолені яготинцем А. А. Василенком, напали на Рокитянську економію В. Рєпніна. Вони забрали поміщицьке майно, реманент, худобу, 5 тис. пудів зерна, знищили конторський архів, вивели з ладу паровий млин, локомобіль. 26 листопада 300 селян здійснили напад на маєток поміщика Худолія. Незабаром до Яготина прибув каральний загін царських військ. 20 активних учасників селянського руху потрапили за тюремні грати. Проте в Яготині ще довгий час було неспокійно.

На початку XX ст. в містечку загострились класові суперечності. Листопадові заворушення 1905 р., коли повсталі селяни напали на рокитнянську економію Вадима Рєпніна та на маєток Худолія в Яготині, булипридушені каральними загонами царських військ. Хвиля повстань і бунтів прокатилась і по селах Яготинської волості, зокрема Сотниківці, Тамарівці, Лісняках.

Після лютневої революції 1917 р. в Яготині була створена Рада робітничих і солдатських депутатів. У лютому 1918 р. було встановлено Радянську владу. Але, фактично, ця влада утвердилась тільки на початку 1920 р. (за чей час владу захоплювали австро-німецькі війська, потім петлюрівці, деніківці).

Виникли комітети незаможних селян, які повели розподіл колишньої поміщицької і куркульської землі між незаможним селянством. В січні 1920 р. пройшли вибори до Рад. Навесні 1920 р. містечко було окуповане поляками.

У 1921 р. у Яготині проживало 6573 жителі. З 1923 р. Яготин став районним центром Прилуцького округу Полтавської губернії.

Кооперативний рух в районі 1927-1928 рр. характеризувався створенням ТСОЗів, які стали перехідним етапом до створення колективного господарства. В 1934 р. селяни Яготина і Лісняків об’єднались в 9 колгоспів. Працювали також рибгосп, бурякорадгосп при цукрозаводі, МТС.

З 1932 р. Яготин був у складі Харківської, а з 1938 р. Полтавської, з 1954 р. знову Київської області.

Голодомор 1933 р. увійшов в історію Яготинського району чорною сторінкою, знищивши тисячі селян. Ті дні у свідків цього людського горя не можуть стертися ні з серця, ні з душі, ні з пам’яті. Про це нагадують нинішньому поколінню встановлені в селах району пам’ятні знаки.

Репресії 30-х років також забрали багато життів безневинних яготинців. Були репресовані колишній головний лікар Яготинської лікарні О.Г.Вороний, письменник Д.П.Гордієнко (із 25 років тюремного ув’язнення відбув 19), поет П.М.Педа, письменник О.А.Слісаренко, літературознавець С.Г.Козуб. Руйнувались архітектурні пам’ятки: унікальна Свято-Троїцька та Різдва Богородиці Ліснянська церква, будівлі маєтку Розумовських-Рєпніних.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Яготині налічувалось три середніх і одна семирічна школи, а також робітфак Київського сільськогосподарського інституту. У 1936 р. відбувся перший випуск десятикласників. В місті діяла лікарня.

Відбулися зміни і в культурному житті яготинців. У 1920 р. робітники організували при цукрозаводі драмгурток, а з кінця 1921 р. – клуб, в якому демонстрували кінофільми, працювали бібліотеки та гуртки. В 30-х рокам центром культурно-масової роботи став районний Будинок культури.

Велика Вітчизняна війна залишила жахливий слід в серцях людей. Обеліски та пам’ятники нагадують прийдешнім поколінням про подвиг воїнів-земляків, їх добру славу. Незабутній подвиг повних кавалерів орденів Слави: мінометника М. Н. Дубошія, розвідника В. І. Ходуса, сапера-гвардійся Є. Д. Гелевери, кулеметника М. І. Козлова, підпільників з с. Фарбоване на чолі з директором школи М. І. Яценком, партизанки Фені Мотильової (вчительки), партизанів Київського загону “Перемога або смерть” на чолі з С. Я. Осєчкіним, бійців загону ім. Чапаєва, що діяв на Переяславщині та партизанів загону імені Щорса.

Захопивши 15 вересня 1941 р. Яготин, фашистські окупанти встановили режим лютого терору й насильства. Місто зазнало масових руйнувань. Були зруйновані корпуси цукрозаводу, елеватора, молокозаводу, МТС, школи, житлові будинки, електростанція та інші об’єкти. Окупанти жорстоко придушували найменший опір населення, але це не зламало волі яготинців до боротьби.

Визволили Яготин 21 вересня 1943 р. війська 40-ї армії Воронезького фронту. Серед поневолених мирних жителів – 3200 юнаків і дівчат з нашого району. Рабську працю, розлуку з Батьківщиною, напівголодне існування та приниження – все довелося витримати на чужій землі. Фронтові дороги привели наших бійців до лігва фашистської Німеччини – до Берліна. І на Параді Перемоги 9 Травня 1945 р. в Москві, в шеренгах переможців крокували і наші земляки.



Яготин по праву гордиться своїми синами-героями: повними кавалерами орденів Слави М.Н.Дубошієм та В.І.Ходусом, Героями Радянського Союзу, генералом-майором А.І.Гиричем та В.Ф.Кайдашем. Їх уславлені імена викарбувані в граніті меморіальних дошок і встановлені на фасадах Яготинських міських шкіл №1, № 3. Щороку до погруддя Героїв на Алеї Слави лягають квіти, як символи пам’яті і вдячності за мирне небо над головою.

В наш час Яготин продовжує жити, зберігаючи традиції попередніх поколінь. Нова хвиля талановитих особистостей збагачує своєю працею сучасну науку і культуру: це П.С. Непорожній – міністр енергетики Радянського Союзу, М.П.Малинка – художник, твори якого представлені в Картинній галереї міста та музеях, скульптор. В 1959 році Микола Панасович виліпив та відлив з бетону пам’ятник Т.Г. Шевченку, що стоїть в Яготинскому парку, виліпив барельєф Жінки на стелі загиблим робітникам цукрозаводу, він є автором пам’ятної Стели воїнам підрозділу лейтенанта Г.А.Посітка.

Є.С. Товстуха – науковець і письменник, лікар-фітотерапевт. І.Г. Бурдак – професор Національного економічного університету, член міжрегіональної спілки письменників та міжнародного співтовариства письменницьких спілок.
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення Borysenko »

Опис Яготина в 1841 року. Йоган Генріх Блазіус
blasius1844-p2705-kirche-in-jagotin-bae61a.jpg
"... Села тут, доки долини річок ще такі незначні, лежать на височинах, над краєм долини, і здалеку виглядають вкрай незначно, доки видно тільки купи зерна та солом'яні дахи. Виняток становить лише Яготин з його молодою церквою, яка все ж таки разюче виділяється, навіть якщо бути готовим до всіх можливих форм церков у Росії. Росія не відкинула візантійських, античних і неороманських, монгольських і турецьких ідей, щоб барвисто й чудово оздобити свої церкви, і не знехтувала наслідувати кожну тенденцію розвитку смаку; це наче будівничий церкви був тим, хто її будував в церкві в Яготині відчувається, що система комбінацій ще не повністю вичерпана. Тому костел височіє в центрі круглої огорожі між молодими деревами у вигляді веселого язичницького храму. Стрункі колони, ніби грецького зразка, підтримують напівсферичний куполоподібний дах. Власне тіло церкви, вузький віконний циліндр стін, ніби прихований круглим портиком. Лише хрест на куполі дає беззаперечну інформацію про призначення будівлі. Так само, як не можна було б очікувати, що цей павільйон є церквою, так само не можна було б здогадатися, що прилеглий до нього чотиригранний дерев'яний і духовний витвір є дзвіницею..."

ДЖЕРЕЛО: BLASIUS, JOHANN HEINRICH: "REISE IM EUROPÄISCHEN RUSSLAND IN DEN JAHREN 1840 UND 1841. 2 " МАНДРІВКА В ЄВРОПЕЙСЬКУ РОСІЮ» (БРАУНШВАЙГ, 1844)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось 14 березня 2024, 00:38 користувачем Borysenko, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення Borysenko »

Опис Яготина в жовтні 1805 року. Отто фон Гун (лікар Розумовського)

Тут створюється цілий світ, і все в новітньому смаку, за планами А. Менеласа, будує тутешній архітектор Годегард П., і не більш як майже за три роки закінчує будівництво.
У середині розташований головний корпус у два поверхи. На правій і лівій сторонах його в півциркулі по три павільйони, а навпроти павільйонів стоять дві великі кам'яні будови для служителів, тут же конюшня й сараї. Кожний павільйон сам по собі є великий будинок. Погреби під великим будинком просто зразкові. Із цього будинку видно річку Супій, що впадає в Дніпро, і кажуть, у давні часи була судноплавна, тому що й тепер досі знаходять в ній великі якорі. Вона становить тут велику затоку, що простягається на багато верст і примикає до Яготина у всіх кінцях, бо з іншою невеликою річкою робить майже весь Яготин островом. Перед головним будинком заводить тепер граф Аглінський сад.
Почавши говорити про будови, не можу пропустити, щоб не сказати чогось і про тутешню славну кам'яну церкву. Вона побудована покійним фельдмаршалом років шість тому. Розташована на превеликому лузі, що становить тут торгову для ярмарків площу. Виглядає вона абсолютно круглою без усяких випусків; по колу обнесена величезними колоннами Іонічного ордену з усіх боків, окрім вівтарної. Всередині вона надзвичайно обширна і світла. Іконостас складає кам'яна стіна, на якій у пристойних місцях вставлені ікони. Вона обкладена вся фальшивим мармором. Огорожа біля церкви є досконалим, надзвичайно просторим кругом із однієї третини колон того самого ордена, поставлених на цоколі, що все вельми доречно як для круглоти церкви, так і для її колоннади. Коштувала вона близько сорока п'яти тисяч рублів; забезпечена багатим начинням і ризницею.
Знімок екрана 2024-03-07 о 19.26.06.png
Цього ранку ми їздили прогулюватися, оглядали панчішну фабрику, млини і хлібні магазини. Про кожну з цих пам'яток повинні ви щось дізнатися.
Панчішну фабрику завів тут не більше, ніж вісім місяців тому, г. Штром, чоловік, який колись був директором фабрики, що коштувала чотири мільйони, і за царювання Катерини II вивів до Росії з Німеччини і Голландії сотню чоловік працівників для фабрик, які заводив князь Потьомкін. Він, вирізняючись незвичайним у своїй справі знанням, працює тепер тут на двох станах, і, не дивлячись на численні перешкоди, разом зі своєю вельми працьовитою дружиною і вісьмома селянськими хлопчиками зробив чималу кількість, яку можна виготовити на фабриці вовняних панчіх, рукавичок, фуфайок і панталонів, і навіть цілу дюжину пар шовкових панчіх. Вовну доставляють йому тутешні вівці, а шовк - тутешні ж шовкові черв'яки. Вовняні його панчохи мають властивий тільки собі колір бобрового пуху, який він, після багатьох випробувань, видобуває з трави бузини, - (бузина ж, яка щороку від коріння знову виростає й дає тільки колір, а не ягоди) котра росте тут у великій кількості. Ця мишача фарба не тьмяніє. Змішана з антрипігмою та іншими речовинами, вона набуває різних яскравих кольорів*. Шовкові панчохи здалися нам жовтуватими, що, за його словами, виробляє від соломи, вживаної замість дров під час виварювання шовку, бо відомо, що тут у дровах взагалі превелика нестача, якої, однак, здається, не повинна була б мати жодного впливу на шовківництво.
Місцеві борошномельні надзвичайно гарні й побудовані міцно.
Від них йде пряма широка на шістьсот саженів довжиною гребля, що з'єднується з півостровом; на котрому черезъ ліс прорубано пряму дорогу, яка веде до овечого тутешнього заводу, що віддалений від Яготина на вісім верст.
Знімок екрана 2024-03-08 о 19.36.59.png
Під час обіду почастував нас Граф різним Волоським і Кримським вином. Серед Волоських було одне вельми біле і легке, яке коли купиш бочкою, то пляшка обійдеться тільки в одинадцять копійок з половиною. Інший сорти білого вина було дещо кріпше й жовтувате, а до того й дорожче. Є ще й третій сорт, котрий продається по сімдесяти копійок пляшка і вельми схожі на Шампанське, бо є не інше що як вироби білого Волоського. Кримське було слабке, і смак його мені не сподобався, так само, як і Санторинського, що належить до роду десертних вин. Усі ці вина купують у Києві, але найліпше - в Ніжині; возити ж їх найкраще у вересні, бо вони не можуть витримувати ані спеки, ані холоду. У Графа є тут у виноградному його саду погріб, зроблений на зразок Київських печер. Уся довжина його містить у собі більше п'ятдесяти аршин, у в ширину має одну аршину шість вершків, а висоту таку, що можна в ньому стояти, не зігнувшись, а саме - дві аршини сім вершків. По обох сторін цього проходу зроблені ніші, в яких і зберігають різні сортові вина. Такі тут льохи робляться без жодних труднощів, бо тутешня земля, маючи властивості глинистої надзвичайно міцна. Такий же точно в землі я бачив господарський погриб, якого стіни складаються з так званої глинистої землі. У цьому погребі знайшов я, чого в наших краях знайти не можна, цілі качани капусти для вживання взимку свіжими свіжими, повішені на жердинах. Тут не заготовляють капусту так, як у нас на зиму, і нашої улюбленої шанкованої майже ніде, крім Господньої хати, не знайдете, а натомість знайдете безліч рубаної квашеної капусти, яку здебільшого вживають для борщів. Торкнувшись раз до господарства, скажу вам тепер про декілька тутешніх національних страв, які тільки в Малоросії й уміють добре готувати: 1. так званий український борщ із різних м'ясних страв. 2. Пшоняна крута каша, приготована у горщику, а також з'їдається з сметаною або з вершками. 3. Українська смажена баранина. 4. Сочевиця Велика, як молодий горох і зовсім біла. Раків тут всюди безліч.
Знімок екрана 2024-03-08 о 19.37.43.png
Цього дня під час нашої поїздки здалося мені, що бачу хліборобське селище, однак чим ближче ми під'їжджали, тим ясніше перетворювалося все селище на безліч скирт пшениці, що тут стають кожним будинком, вулицями, і всі вони обнесені ровом. Тут було їх п'ятьдесят. По обидва боки в привеликих клунях , сараях, - молотили хліб. Тут молотять тільки по три й по чотири чоловіка лежать перед ними снопи, стоячи на одному місці, а не так, як в Курляндії й Лифляндії, де снопи кладуть на всю довжину сараю. Граф має намір побудувати декілька Аглинских молотилень. Цей лежачий запас збережений ще декілька років тому, бо доки жнива благословляються, неможливо змолоти всю пшеницю за один рік.. Часті дощі, морози ночами й сарана завдали хлібу в цьому році великої шкоди, а від того й повинні тепер ціни на нього піднятися, особливо тому, що, як показують, у колишній Польщі мають у ньому нестачу, а при цьому і війна, що починається, вимагає також багато хліба. У Графа тут є до понад п'ятдесяти тисяч чвертей, і коли б була зручність возити його у Польські губернії і в порти, то він міг би на ньому виграти надмірно багато. Ви самі пишете до мене, що в ваших містах продається лоф жита, третя частина чверті, по два талера Альбертових, але тут можна цілу чверть мати за півтора рублі і дешевше.
Вимолочений хліб зберігається зерном у земляних ямах. Порожнина робиться в землі , у вигляді глечика, що крізь шийку його може пролізти лише одна людина. Оскільки ж Земля тут дуже глиниста, то потрібно тільки на її обпалити стіни соломою, і вийде найбезпечніше в разі пожежі, найміцніше й найбезпечніше сховище для хліба. На дні кладуть солому; після висипання ж хліба отвір закривають так, щоб вода не могла пройти крізь нього.
Цього дня, поведу я вас в Яготинські теплиці, а завтра і на відкриту природу. Тільки три роки тому, як побудовані тутешні теплиці. Садівник Пельц, перебував багато років у садах Паризьких і Лондона. Тут знайдете ви холодні й теплі сховища, і Граф насаджує сюди кожен рік рослини й насіння. А тому не дивуйтеся аж ніяк, що посеред України зустрічаються рослини з усіх частин світу.
У сьогоднiшнiх прогулянках по деревних плантаціях, по винограднику, шовковичному і великому саду я знайшов безліч рослин, частенько ще в цвітінні, а частенько з поспілими насінням, що або з усіма їхнім насінням. Царство рослин тут вельми рясне. Всюди треба ходити по високій траві, як ніби в броді. Листя на деревах і розрізах незвично велике, соковите і набагато зеленіше. Оскільки лісів тут дуже мало, граф наказав посадити на пагорбах різні види лісу. І після багаторазового повторення цього протягом трьох років, цей посів винагородив працю сіяча, що згодом склав йому надійний пам'ятник. Зокрема, я побачив дуби, різні сосни, високі ясени, дикі персики, різні види тополь, дикі каштани, акації, горобини, Волоський горіх, берези, "які рідко зустрічаються в Україні".

(Перекладено з росс. мови)

ДЖЕРЕЛО: ОТТО ФОН ГУН "ПОВЕРХНОСТНЫЕ ЗАМЕЧАНИЯ ПО ДОРОГЕ ОТ МОСКВЫ В МАЛОРОССИЮ" 1806 Р.


Опис Яготина в 1841 року. Йоган Генріх Блазіус
blasius1844-p2705-kirche-in-jagotin-bae61a.jpg
"... Села тут, доки долини річок ще такі незначні, лежать на височинах, над краєм долини, і здалеку виглядають вкрай незначно, доки видно тільки купи зерна та солом'яні дахи. Виняток становить лише Яготин з його молодою церквою, яка все ж таки разюче виділяється, навіть якщо бути готовим до всіх можливих форм церков у Росії. Росія не відкинула візантійських, античних і неороманських, монгольських і турецьких ідей, щоб барвисто й чудово оздобити свої церкви, і не знехтувала наслідувати кожну тенденцію розвитку смаку; це наче будівничий церкви був тим, хто її будував в церкві в Яготині відчувається, що система комбінацій ще не повністю вичерпана. Тому костел височіє в центрі круглої огорожі між молодими деревами у вигляді веселого язичницького храму. Стрункі колони, ніби грецького зразка, підтримують напівсферичний куполоподібний дах. Власне тіло церкви, вузький віконний циліндр стін, ніби прихований круглим портиком. Лише хрест на куполі дає беззаперечну інформацію про призначення будівлі. Так само, як не можна було б очікувати, що цей павільйон є церквою, так само не можна було б здогадатися, що прилеглий до нього чотиригранний дерев'яний і духовний витвір є дзвіницею..."

ДЖЕРЕЛО: BLASIUS, JOHANN HEINRICH: "REISE IM EUROPÄISCHEN RUSSLAND IN DEN JAHREN 1840 UND 1841. 2 " МАНДРІВКА В ЄВРОПЕЙСЬКУ РОСІЮ» (БРАУНШВАЙГ, 1844)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось 15 березня 2024, 12:49 користувачем Borysenko, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення Borysenko »

ПАЛАЦОВО-ПАРКОВИЙ АНСАМБЛЬ В ЯГОТИНІ
«Яготин, за свідченням І. Долгорукова, виник як “розважальний замок” останнього гетьмана України фельдмаршала К. Розумовського: “Озеро велике, верстви зо дві, місце розташування чудове. Тут старий гетьман побудував величезний замок із багатьма флігелями, оточивши їх садом та різноманітними розкішними привіллями”. Спочатку садиба була невелика і складалася з будиночка й 29 десятин маєтної землі. Скупивши всі сусідні садиби та землі і розширивши у кілька десятків разів свої земельні володіння, гетьман почав розбудову садиби і насамперед посадив уздовж річки Супій величезний парк...»
ДЖЕРЕЛО: Родічкін І. Д. "Старовинні маєтки України". Київ: Мистецтво, 2005

Будівництво тривало три роки 1803-1806 рр. за планами Адама Менеласа. Архітектором був - Годегард П. І.
Prosker1-2858x1536.jpg
Лазарєв Євграф.jpeg
Дорога на Яготин . 1807.jpeg
395443793_724073656417112_5688088166060001681_n-2030x1462.jpg
380166826_6694630040656306_3092076788326672144_n-transformed-1200x798 (1)-1226x814.jpg
Євграф Лазарев - кріпак-художник графа Розумовського. Про життя художника дуже мало інформації. У НХМУ є два твори Лазарева: «Шлях на Яготин» (1807) та «Вид Яготина з боку греблі». За відомостями музею, вони перейшли до його збірки в 1921 році з колишньої колекції кн. Репніних з м. Яготина.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось 16 березня 2024, 22:43 користувачем Borysenko, всього редагувалось 4 разів.
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: ЯГОТИН, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення Borysenko »

ФОТОГРАФІЇ З ОСОБОВОГО АРХІВУ СТЕФАНА АНДРІЙОВИЧА ТАРАНУШЕНКА, ЩО ЗБЕРІГАЄТЬСЯ В ІНСТИТУТІ РУКОПИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО (ФОНД 278).
Lisnyaky_519_202-372_214.jpg
Lisnyaky_519_202-372_215.jpg
Yahotyn_519_533-708_593.jpg
Yahotyn_519_533-708_592.jpg
Yahotyn_519_533-708_591.jpg
Yahotyn_519_533-708_590.jpg
Yahotyn_519_533-708_589.jpg
Yahotyn_519_533-708_588.jpg
Yahotyn_519_533-708_587.jpg
Yahotyn_519_533-708_586.jpg
Yahotyn_519_533-708_585.jpg
Yahotyn_519_533-708_584.jpg
Yahotyn_519_533-708_583.jpg
Yahotyn_519_533-708_582.jpg
Yahotyn_519_533-708_581.jpg
Yahotyn_519_533-708_580.jpg
Yahotyn_519_533-708_579.jpg
Yahotyn_519_533-708_578.jpg
Yahotyn_519_533-708_577.jpg
Yahotyn_519_533-708_576.jpg
Yahotyn_519_533-708_575.jpg
Yahotyn_519_533-708_574.jpg
Yahotyn_519_533-708_573.jpg
Yahotyn_519_533-708_572.jpg
Yahotyn_519_533-708_571.jpg
Yahotyn_519_533-708_570.jpg
Yahotyn_519_533-708_569.jpg
Yahotyn_519_533-708_568.jpg
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Відповісти

Повернутись до “Літера Я”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей