Язловець (Яблунівка), село, Бучацький р-н, Тернопільська обл, Україна

[АннА]

ЯЗЛОВЕЦЬ (1947—91 — Яблунівка) — село Бучацького р-ну Тернопільської області. Населення 617 осіб (2007). У 15—17 ст. Я. був розвиненим містом. Ядро міської забудови сформувалося на мисі при впадінні в р. Вільховець (прит. Стрипи, бас. Дністра) струмка Язловчик. Дата заснування невідома. Уперше згадується в джерелах під 1379. Належав до Подільського князівства, із 1434 — до Подільського воєводства. Імовірно, із 1428 належав гілці Бучацьких, відомій згодом як Язловецькі. Протягом 1519—44 належав Сенявським, знову перейшов до Язловецьких, які володіли Я. до 1607. Далі містом володіли князі Радзивілли, магнати Конецпольські, Валевські, князі Любомирські, магнати Понятовські, Потоцькі, Грудніцькі, Блажовські. В Я. існувала впливова вірм. громада, у 1640-х рр. тут перебували вірм. єпископи. Протягом 16 ст. місто отримало низку привілеїв на проведення ярмарків і на деякий час стало торг. конкурентом Львова. 16 — 1-ша пол. 17 ст. були періодом найвищого розквіту Я. Рядову забудову складали переважно кам’яниці. Містобудівними домінантами були католицькі, православні та вірменські храми, оборонна синагога та ратуша. Місто було оточене укріпленнями, мало Вірменську, Жидівську та Русько-Польську брами.

З часів процвітання збереглися Язловецький замок, костьол Успіння Діви Марії (1590), вірм. церква Богородиці (1551), яка від 1810 належить греко-катол. громаді як церква Святого Миколая. Збереглася також підземна цистерна для накопичення джерельної води (т. зв. вірм. колодязь, 1611). Житлові та громад. споруди Я. були оздоблені різьбленням по каменю. Про високий мистецький рівень кам’яного декору в місті свідчать портали, що збереглися в замку, костьолі, церкві, а також різьблена плита у вірм. колодязі та фотографії оздоблення синагоги (зруйнована у 20 ст.).

Протягом 1672—75 і 1676—84 Я. належав Османській імперії, був центром санджаку Кам’янецького ейялету. Місто переходило з рук до рук у ході бойових дій, зазнало руйнувань, значна частина вірм. населення його залишила. Після повернення під владу Речі Посполитої занепад міста тривав, на 1713 в ньому залишалося лише 125 родин міщан і передміщан. Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшов до володінь австрійських Габсбургів (від 1867 — Австро-Угорщина). 1798 Я. було позбавлено права самоврядування. Протягом 19 ст. було розібрано переважну більшість мурованих споруд. Місто зазнало значних руйнувань під час Першої світової війни і Другої світової війни. 1940 Я. переведено до категорії сіл.

[АннА]

ЯЗЛОВЕЦЬКИЙ ЗАМОК — пам’ятка арх-ри нац. значення в с. Язловець. Стоїть на пд. від села, на пагорбі, охопленому петлею р. Вільховець (прит. Стрипи, бас. Дністра). Комплекс мав кілька буд. етапів; у результаті споруди, що дійшли до нашого часу, мають риси оборонного зодчества середньовіччя, ранньомодерного часу та палацової арх-ри бароко. Дата заснування не встановлена. Перша писемна згадка 1436. До 1607 належав родині Язловецьких (окрім періоду 1519—44, коли був під владою Сенявських). Оборонне ядро сформувалося не пізніше 14 ст. Не пізніше 1448 замок розширили, він став складатися з двох дворів, розділених житловим будинком. Наступні перебудови пов’язані з розвитком вогнепальної зброї. 1550—56 до замку з пд. сх. добудували потужну 4-ярусну башту. Два нижні яруси були оборонними, на третьому була брама (в’їзний отвір розташовано на висоті бл. 8 м), четвертий був житловим. На оборонних ярусах — стрільниці для ведення одночасного перехресного вогню з гармат та ручної зброї. Браму з напільного боку оздоблює різьблений двох’ярусний портал, прикрашений, зокрема, гербами родини власника замку ("Абданк", "Дембно", "Телок"). З боку двору брама також має портал.

Значні перебудови відбулися протягом 1575—1607. З пн. боку прибудували напівкруглу в плані бастею. В цей же період почалося буд-во нової лінії укріплень, т. зв. нижнього замку, за рахунок яких площа твердині помітно збільшилася. Зі сходу збудовано мур із двома наріжними баштами, одна з яких була надбрамною. Від неї мур проліг уздовж пн. краю пагорба, а з пд. боку мур з’єднувався з давнім укріпленням. Із зх. боку мурами з наріжними баштами оточили велику ділянку, на якій, імовірно, до цього існувало підзамче. Цієї дільниці торкнулася наступна перебудова, що відбулася 1649—58, коли замком володіли Конецпольські. Між двома баштами нижнього замку зі сх. боку спорудили житловий будинок із наскрізним проїздом посередині. Браму оздобили різьбленими порталами.

1747 твердиню придбав Станіслав Понятовський (батько Станіслава-Августа Понятовського). Він перебудував нижній замок на палац. Палац двоповерховий, П-подібний у плані з великим курдонером, відкритим у бік верхнього замку. Будівля над проїздом має три поверхи, серед деталей її декору — герби Понятовських і князів Чарторийських (див. Чорторийські). Протягом 1719—82 верхній замок займали ченці ордену паулінів. Після того, як ченці залишили твердиню, споруда лишалася незаселеною й руйнувалася. Протягом 1863—1946 нижній замок належав чернечому ордену сестер Непорочного зачаття Діви Марії. Діяльність монастиря поновлено 2002. Замок нині підпорядковано Нац. заповіднику "Замки Тернопілля".
Липа К.А.