Яромирка Велика, село, Городоцький район, Хмельницька область

[ВалентинаС]

1893 год Каменецкого уезда. Диаконом служил в этом селе мой прапрадед Хотовицкий Григорий Михайлович.
Может, кто подкинет информацию об этом селе

[АннА]

Может, кто подкинет информацию об этом селе

Подивимось, що сьогодні є на вікіпедії

Вели́ка Яро́мирка — село в Україні, в Городоцькій міській територіальній громаді Городоцького району Хмельницької області. Населення становить 1069 осіб.
Розташоване на Подільській височині між містами Хмельницький — 65 км, та Кам'янець-Подільський — 45 км.
Історія села
На сьогодні існує кілька цікавих версій на тему зародження села Яромирка, але яка все ж таки правильна з них? Відповідь залишається в глибокій таємниці за великою брамою минулого. Сумно і те, що скоріше за все цієї відповіді ми можемо так і ніколи не дочекатися.
Якщо посилатися на праці Ю.Сіцінського «Исторические сведения и приходах и церквах Подольской епархии. 1. Каменецкий уезд» — Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, 1895 г., т. 7, то безпосереднім джерелом звістки про місцевість Яромирку відносяться до 1403 р. Він, в свою чергу, посилається на грамоту короля Ягайла з наданням якихось маєтностей (такі грамоти є звичайним джерелом звісток про початки населених пунктів). Ймовірно, що точне посилання можна роздобути і в інших книгах, як «Історія міст і сіл» або «Географічний словник Польського королівства» (цей польською мовою, виданий в кінці 19 ст.). Натомість в інтернеті є текст написанний польською мовою (сторінка 5), який опирається на документ з 1440 року і в перекладі виглядить, більш-менш так:
13.01.1440 Краків Владислав III Варненчик, король Польщі і електор Угорщини, записує Войчєхові Шосткові з Джєтжиховіц 50 гривень у селі Яромирка Смотрицького повіту і вказує на обов'язкову резиденцію його, Войчєха, на цій землі, та його спадкоємців, а також оборони її від ворога.
Справжній документ знаходиться, чи то в Краківському, чи в Варшавському національному музеї, що звісна річ є історичною цінністю Польщі.
При в'їзді в село Яромирка з сторони c. Лісоводи, на пам'ятнику в середенні герба села, є вписанний 1493 рік, як рік першої згадки про село, що вже є, можна сказати, не дійсним. Усе вказує на те, що коли король польський тоді вже знав про існування Яромирки, то село мусило вже існувати не один або два роки. Скоріше за все, що село появилося на багато раніше. На превеликий жаль сьогодні цього ніхто не може підтвердити. Але може хтось…. колись….?!

Перша версія появи села
На місці сьогоднішнього Яромирського цвинтаря, який розташований на височині, кажуть виникло перше поселення. Тобто є припущення, що все почалося з саме цієї височини, маленького клаптика землі, який, зі своєї географічної точки зору, розташований у дуже доброму місці для поселення людей у давні часи. З одного боку він омивається, кажуть колись досить бурхливою річкою, сьогодні скоріше струмком Яромиркою, а з другого — колись ніби-то великими та непрохідними мочарами — сьогодні також малим струмком, який впадає в р. Яромирку. Уявімо собі на мить ті часи, коли на дикій території, покритій лісом, непрохідними чагарниками, та розлеглими мочарами, де напади, пограбування і насильство грали переважну, якщо не головну роль в існуванні і домінуванні на землі. Люди шукали місця, де природа могла би якомога краще сприяти їхньому безпечному існуванню. Для цього потрібна була наявність близької води та родючої земля і можливість уникнути небезпечних зустрічей з ворогом. А якщо вже така зустріч трапиться, то успішно давати ворогові відсіч з як найменшими для себе втратами. Це добре видно на прикладі багатьох українських старих історичних міст, таких як Кам'янець-Подільський, Смотрич, Сатанів, Меджибіж… У такому випадку наша височина в ті часи була би ідеальним місцем для початку поселення людей, які вибрали місце з родючою землею, захищенну навкруги великими ярами та чагарниками і доступом до необхідної для життя води.
Можна припустити, що з часом поселення почало розвиватися і поширюватися навколо нашої височини. На височинні жила перша і багатша частина людей, які можливо навіть називали височину містом, що також могла бути обгородженою територією. У селах біля Смотрича та Камянця-Подільського до теперешніх часів кажуть: «Йду на місто» — тобто в центр села.
Цікаве також те, що до сьогоднішніх часів певна частина села Яромирка, яка розташована із західної сторони, поміж жителями села має назву ЗАМІЩИНА, тобто ніби від слова ЗА МІСТОМ. Отже таке припущення могло би бути правдивим. Також здається правдивим те, що через село пролягала дорога з Сатанова до Карабчиєва (городища, що в давні часи виконувало оборонні функції на Поділлі, але після татаро-монгольської навали втратило своє стратегічне значення), а там — до Смотрича, Кам'янця-Подільського, Бакоти. Дорога мала би пролягала яром, що в давні часи означало безпечнішу та захищенішу подорож.
У зв'язку з тим можна би було витлумачити назву Яромирка, яка згідно з легендою була місцем коло яру, або у ярі, і служила подорожнім як зупинка, відпочинок, чи ночівка. Отже можливо назва Яромирка дійсно походить від слова Яр або Яром. А де була дорога там і селилися люди. До сьогодні яр з річечкою, що ще не так давно називали Смотрицьким Рукавом, є заселеною територією, на якій розташовані села Завадинці, Сирватинці, Скіпче…
Сьогодні на нашій височині немає поселення, або інакше кажучи, не має поселення для живих. Сьогодні там цвинтар і панує там глибокий спокій. Чому на височини сьогодні цвинтар, а не поселення? На це питаннятеж можна би раціонально відповісти. На височині земля постійно в русі, тобто зсувається згори і будова в такому місці оселі була би не розважна, оскільки будинок довго би не встояв. От може і наші предки, зі збігом часу і накопленного досвіду, відмовилися від височини і використали її в інший, та практичніший спосіб, починаючи селитися на березі річки (яру) і господарюючи на родючій землі навколо.
Із розповідей людей, за сьогоднішніх часів під час копання могил на новому цвинтарі, який знаходиться на колишньому радгоспному полі (називаному місцевими жителями баштаном), тобто на нашій ніби легендарній височині, де ніколи не було нікого раніше хороненно, часом можна траппити на глибині на різні предмети, елементи посуду, цегли тощо. Так 2003 року на глибині 30-40 см було знайдено два скелети дуже високих людей, які лежали собі навхрест. Кількість зубів у черепах вказувала, що були це досить молоді люди. На жаль, скелети ніким не досліджувалися і були перезахоронені. Якщо подивитись на мапу Яромирки з космосу то можемо побачити, що село розташоване вздовж річки Яромирки і зливається з другими селами, які простягаються вздовж річки аж до Смотрича.

Друга версія появи села
Назва Яромирка появилася від монаха або бояра Яроміра, який започаткував поселення на річці, а люди на його честь назвали це поселення Яромиркою і почали заселювати територію навколо.
Ім'я Галицького князя Мстислава Удатного, який з 1219 р. почав правити регіоном Пониззя (сьогодні Поділля), в історичному літописі досить знане. За часів пануваня Мстислава бояри, які навчилися вміло маніпулювати князем, досить міцно стали на ноги. Після його смерті у 1228 р. почалася міжусобна війна в Галицько-Волинському князівстві. Її організували не брати князі, як це можна спостерігати в інших князівствах, а бояри, які не вважали князя Данила Галицького своїм господарем, а скоріше хотіли мати особу, яка буде слухатись їх, як Мстислав Удатний.
Якось скориставшись відсутністю в князівстві Данила Галицького, бояри, на чолі з боярином Судиславом, захопили міста Пониззя без його дозволу і почали, як вказує літописець, «землю гордвить» (ділити). Вони дійшли до того, що відкрито відмовилися коритися князівській владі. На думку відомого московського литуаніста В. Т. Пашута, у той час на Пониззі виникло антифеодальне повстання, спрямоване проти боярства. Оскільки правління на Пониззі Судислава досить таки підірвало авторитет місцевого боярства, яке грабувало смердів та інші верстви низів, то Данилові Галицькому не треба було великих зусиль для швидкої перемоги над боярами і наведення ладу на Пониззі (Поділлі).
Можливо, що в цьому періоді, коли земля і поселення були поділені між боярами, поселення Яромирка (мабуть кілька домів), дійсно потрапило у володіння бояра або якогось служителя церкви Яромира (назва би дійсно узгоджувалася з іменами людей того часу).
Серед жителів села донині існує назва «Ксьондзова долина» щодо місцевості, яка розташована близько 3 км від села, убік села Лісоводи. Назва «Ксьондзова» може належала потім до пізнішого періоду, а саме до періоду панування Польщі на території Поділля, але цікаве є те, що нещодавно в названій долині сільським любитилем розкопок та пошуків середньовічних предметів було знайденно багато різних предметів з часів Київської Русі. На думку цього ж шукача було там поселення людей, а земля там і надалі приховує рештки нашого історичного минулого. Зі стратегічної точки зору долина розташована в чудовому місці, захищена лісом та природнім ландшафтом.
Якщо пройтися від нашої долини 1-2 км вбік Городка, то натрапимо, піднявшись з долини, на дивні руїни в лісі. Величезні плити, які місцями завалилися, вказують на існування підземного ходу. Місце дивне ще й тим, що ніхто конкретно про нього нічого не може розповісти. Отже відповідь напрошується сама — руїни відносяться до досить давніх часів. Одні говорять, що була там колись дзвіниця, дзвін якої розносився навколо на 40 км, попереджуючи тим самим про наступ ворога. Тоді поселення в долині дійсно мало би рацію. Другі говорять про будівлю з часів імператора Марка Трояна (98-117 н. е.), тому що будівля розташована на дорозі Троянового Валу, який проходить у цьому місці — границі римської імперії, що на початку нашої ери сягала аж до цих земель. Могла би то бути і прикордонна вежа, з якої римляни спостерігалася ситуацію на кордоні. Напевно, розкопки могли б більше розповісти про стародавню будівлю, але поки що ніхто не зацікавився цією темою.
1966 року влада села постановила зменшити цвинтар і скоротити тим самим об'їзд до сусіднього села. Під час виконування робіт було знайдено золотий великий хрест і залишки шат священика. Хто то міг бути? Може власне то «Ксьондз», якому належала «Ксьондзова долина»? Нині, мабуть, уже не знайдемо відповіді на це запитання, як і відповіді на те, де знаходиться тепер знайдений хрест. На сьогоднішній день на яромирському цвинтарі найстарша могила датується 1884 роком, тож можна тільки припускати, що знищена частина цвинтаря була дійсно першою, з якої можна було би багато дізнатися про жителів села, що жили у далекому минулому. Шкода тільки що не знайшлося в ті часи особи, яка би описала роботи зі скороченя цвинтаря, можливі знахідки та дату найстаршої могили. Був би то чудовий додаток до історії стародавнього села.

[АннА]

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
ВЕЛИКА ЯРОМИРКА — село, центр сільської Ради. Розташована за 15 км від районного центру і за 6 км від залізничної станції Лісоводи на лінії Кам’янець-Подільський — Гречани. Населення — 1469 чоловік. Сільраді підпорядковані села Завадинці і Мала Яромирка.
В селі знаходяться центральні садиби колгоспу «Заповіт Ілліча» і радгоспу «Червоний партизан». Площа орної землі колгоспу — 2,5 тис. га, радгоспу — 170 га, під садом — 277 га. В колгоспі вирощують зернові, розвинуте також тваринництво м’ясо-молочного напряму, садівництво. Провідною галуззю радгоспу є садівництво. Тут працює винний цех на 50 тис. декалітрів вина.
За трудові успіхи 40 передовиків колгоспу відзначено урядовими нагородами.
В селі середня і восьмирічна школи, будинок культури, народний музей. В сільській бібліотеці налічується 13 тис. книжок. До послуг трудящих — фельдшерсько-акушерський пункт, побутові майстерні, їдальня, 4 магазини, дитячий садок, АТС, пологовий будинок.
Яромирка вперше згадується в документах 1493 року. У квітні 1905 року у Великій Яромирці та Малій Яромирці відбувся виступ селян проти місцевих поміщиків.
За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 268 жителів села удостоєно урядових нагород.
Поблизу с. Завадинців є кургани з похованнями і окремі речі доби бронзи, а також кургани— VI—V ст. до н. е. На північ від села збереглись рештки т. зв. Троянового валу.

[АннА]

Диаконом служил в этом селе мой прапрадед

В селі є Свято-Троїцький храм. Джерело

Керівником РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА СВЯТО-ТРОЇЦЬКОГО ХРАМУ СЕЛА ВЕЛИКА ЯРОМИРКА ГОРОДОЦЬКОГО РАЙОНУ КАМЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ є НИЖНИК ЯРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ. Форма власності юридичної особи РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ.

[ВалентинаС]

Волею случая в январе 2020 года оказалась я в Городокском районе на Хмельнитчине. Упросила водителя заехать в Велику Яромирку, помятуя, что в этом в селе в период 1872-1892 гг. был дьяконом Свято-Троицкой церкви мой прапрадед Хотовицкий Григорий Михайлович. Мне пока не удалось точно определить период его службы в данном храме, но это было не первое и не последнее место его служения.
Времени было очень мало, но чувство, что ты стоишь и ходишь по той же земле, где ступала нога предка, было удивительным! Сохранились остатки старого кладбища на высоком холме. Нашлось захоронение 1884 года, но ещё более старые могилы со временем оказались под новыми начала и середины 20-ого столетия.
Церковь, в которой служил мой предок, со слов жителей села, была разрушена в 1935 году. Не осталось и следа и даже, как принято, и крест не был поставлен. Говорят, была на том месте пилорама...
Новая церковь была построена в 1990-1997 годах в другом месте, но освящена также Свято-Троицкой. В прошлом году громада села проголосовала за присоединение к Православной Церкви Украины.
Ещё было очень короткое знакомство с удивительным человеком, жителем этого села Лесько Серафимом Алексеевичем. Ему исполнилось 82 года и он, проработавший водителем, всю свою сознательную жизнь и свободное время посвятил изучению своего рода и изучению истории своего села. Он на своей собственной земле построил музей, где хранит и показывает всем желающим свои экспонаты. Это богатство! И не только для историков, но и для генеалогии: Серафим Алексеевич составил жизнеописание жителей села за последние 100 лет. Просто удивительно! Очень жаль, если это богатство попадёт в недобрые руки и просто исчезнет с лица земли.
Буду очень стараться попасть в Яромирку ещё когда-нибудь, осталось много вопросов.

[ВалентинаС]

Е. Сецинский о церкви в Яромирке:

[ВалентинаС]

Яромирка, духовенство и громада села, 1926 год