Аналіз нового розпорядження Мінюсту від Ігора Куликаhttps://www.facebook.com/Igor.Kulyk/pos ... 0699044773Чутки останніх днів про внесення змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам нарешті набрали чітких обрисів. Наказом МінЮсту від 27.06.2018 № 2059/5 внесені відповідні зміни, які можна переглянути тут –
https://goo.gl/DmhDk5. На сайті ВРУ поки що нових змін до наказу немає –
https://goo.gl/6GKTnh. Теж жодних офіційних повідомлень на веб-сайті чи фб-сторінці ДАСУ, за винятком розділу, в який дуже рідко хто заглядає – «Нормативна база – Накази Міністерства юстиції України, розроблені Укрдержархівом» –
https://goo.gl/bmhKag.
Які ж зміни пропонуються? Загалом є позитиви – закріпилося поняття «електронний документ», не потрібна згода керівництва архіву на використання дослідниками в читальному залі сучасних електронних засобів. Маємо і негативи – скасували пункт про право осіб з обмеженими фізичними можливостями безоплатно отримувати додаткові послуги.
Але ключові зміни пов'язані з тривалою боротьбою між дослідниками та архівістами за право безкоштовного копіювання документів власними засобами користувачів. Нові можливості були підкріплені постановою Уряду від 14 березня 2018 р. № 175 (
https://goo.gl/47NzH4), яка виклала в новій редакції Перелік платних послуг архівних установ в рамках змін до постанови КМУ від 7 травня 1998 р. № 639 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися архівними установами, що утримуються за рахунок бюджетних коштів». В постанові з’явився новий пункт щодо копіювання «3.11) виготовлення копій архівних документів, друкованих видань та довідкового апарату до документів за допомогою технічних засобів архіву». Це означає, що архів може брати плату лише за ті копії, які сам виготовляє. Користувач не зобов'язаний платити за копіювання чи надання документів для копіювання, за винятком плівкових носіїв інформації.
І ось в наказі МінЮсту ми бачимо абсолютно новий пункт про безоплатне самостійне виготовлення користувачем копій документів НАФ. Здається, ось вона – перемога! Закріплюємо її на всіх фронтах! Але, на жаль, при детальному аналізі виявляється, що це далеко не так. Адже поряд з цим зроблено стільки обмежень, що скористатися можливістю безкоштовного копіювання буде ой як не просто.
Почнімо з того, що новими змінами вилучений абзац другий підпункту 5 розділу ІІ «Забороняється вимагати здійснення прямої чи опосередкованої оплати для самостійного виготовлення користувачем копій документів». Це фактично узаконює існуючу практику, коли винесення документів з архівосховищ до читального залу для перегляду документів є безкоштовним, а коли ці ж самі документи потрібно скопіювати самостійно, то чомусь дослідник мусить вже платити архіву за принесення справи зі сховища. Хоча вона вже лежить перед ним, дослідник вже нею користувався і архівісти мовчали про будь-яку оплату послуги. Чому такі подвійні стандарти – не зрозуміло.
Крім того, повністю в новій редакції, але зі старою назвою викладений розділ «V. Організація копіювання документів на замовлення користувача». Чому користувачу необхідно робити замовлення на щось, якщо він сам може скопіювати документ? Все необхідне в нього є – бажання, власний фотоапарат і справа перед ним. Та ще й необхідно заповнювати бланк замовлення на копіювання документів технічними засобами користувача. Для чого цей бланк? Яку корисну інформацію він несе архіву? Достатньо того, що заявник записав про скопійовані сторінки в аркуш користування документами. Тобто повідомив архів про свої дії.
І після цього починаються лише одні чіткі обмеження та заборони, які прямо прописані в наказі.
Перше обмеження – де дослідник може оцифровувати? Будь-де в читальному залі зась, лише у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом, або за наявності в окремій кімнаті у присутності працівника архіву. А спеціально встановлене місце – це стіл, обгороджений стінами? Можливо спеціальні кімнати для копіювання варто переобладнати на читальні зали і тим збільшити їхню корисну площу, а відповідно і кількість місць для користувачів? А що робити, якщо всі дослідники в читальному залі захочуть здійснювати копіювання, а місць стільки немає – вишиковуватися в чергу по талончикам?
Наступне обмеження – чим користувач не може копіювати? Заборонено використання контактних сканерів чи копірів з фіксацією та притисканням. Тобто заявник не може прийти в архів зі своїм якісним професійним книжним чи архівним сканером, який спеціально розроблений аби не завдавати шкоди паперу навіть при безпосередньому контакті. Тоді залишається фотоапарат чи смартфон, але і тут це має бути без штативів, зйомних об'єктивів та освітлювального обладнання. Немає жодних пояснень чому заявник повинен відмовитися від цих зручних речей. Зрозуміло, що навстоячки, та ще й тримаючи на витягнутих руках фотоапарат, заявник довго не зможе копіювати, та ще й кадри можуть вийти нечіткими від постійної вібрації та втоми.
І найбільше обмеження – що заявник не може копіювати? Тут напевне простіше написати, що можна. Але перерахуємо заборони, оскільки саме вони чітко зазначені в наказі. Документи розміром понад А4 формат (це як звичайний листок паперу) без будь-яких обґрунтувань. Чому не А3, чи А5? Виявляється вже на практиці лінійками вимірюють і якщо на два (!) см більший - то ніззя! Справи з товщиною корінця понад 4 см, крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів. Як справи, створені, наприклад, в 1933 році, можна/заборонено копіювати лише тому, що там наявна/відсутня інформація репресивних органів? Це знову неправомірне обмеження прав і свобод заявників. Чому так? Бо маємо Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (
https://goo.gl/ZVSiU4), в якому прямо прописано забезпечення права кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. А в Законі України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (
https://goo.gl/Qk7Hby) таких сучасних підходів не зафіксовано. Також продовжує жити заборона на копіювання в повному обсязі архівних фондів (нефондових комплексів) та колекцій. Якщо раніше це можна ще було зробити, отримавши дозвіл від керівництва архіву, то нині – жодних виключень. Ніяких поступок для дослідників в спрощенні подальшої роботи, економії часу дослідників та й самих архівістів.
І вишенька на торті – заборона на копіювання інформації, яка міститься в довідковому апараті (базах даних, описах, каталогах, картотеках, автоматизованих інформаційно-пошукових системах).
Замість того аби об’єднати зусилля архівістів та громадськості і разом реформувати архівну сферу – значну частину свого часу кожна зі сторін буде продовжувати витрачати на нікому не потрібну дискусію та боротьбу. Хоча світова практика показує – майбутнє за оцифруванням. І про це чітко говориться в інформаційно-аналітичних оглядах щодо доступу (
https://goo.gl/qwW9uw) та оцифрування (
https://goo.gl/gQCdXh) архівних документів в європейських країнах, які були підготовлені Державна архівна служба України та Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства.
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.