Про АРХІВИ України

[ukrgenealogy]

Офіційний веб-портал Державної архівної служби України - http://www.archives.gov.ua/


АРХІВИ В УКРАЇНІ

Перші архіви на тер. України виникли у період формування державності у Київській Русі, розвивалися у польс.-литов. добу (ЛИТОВСЬКА МЕТРИКА, Коронна метрика). Як організоване структурне ціле архів. система виникла в 16 ст., коли були започатковані архіви при земських, гродських та підкоморних судах і магістратах (див. Акти земські та гродські). У 17 ст. архіви як спец. форми організації зберігання документів на Правобережній Україні існували при воєн. і адм.-суд. установах, на ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, Лівобережжя — при гетьман. і рос. урядових установах, у т. ч. Генеральній військовій канцелярії, ген. військ. суді, сотенних, полкових судах, воєводствах (див., зокрема, Архів генеральний, Архів Коша Запорозької Січі).

Наприкінці 18 ст., після впровадження нового адм.-тер. поділу, архіви передані намісницьким правлінням, а після їх ліквідації — губернським та повітовим установам. У серед. 19 ст. у Російській імперії, в т. ч. на тер. України, ств. губернські вчені архів. комісії, які своєю діяльністю щодо збирання й упорядкування архів. документів заклали початок істор. архівам, зокрема Київському центральному архіву давніх актів при Київ. ун-ті (1852) та Харків. істор. архіву (1880). У зх. регіонах України продовжували існувати крайові та гродські архіви гродських і земських актів, передусім Крайовий архів гродських і земських актів у Львові (після злиття з колиш. архівом ГАЛИЦЬКЕ НАМІСНИЦТВО — земський архів у Львові) та земський архів давніх актових книг Львів. магістрату, Крайовий архів Буковини й ін.

Нинішня організація архів. системи України бере свій початок з 1919. Від 1920 вона розвивалась централізовано під кер-вом Гол. архів. управління позашкільного від. Нар. комісаріату освіти УСРР, ств. на базі Архівно-бібліотечної секції Всеукр. к-ту пам’яток мист-ва та старовини (1919). У різні роки держ. орган управління архів. справою підпорядковувався: ВУЦВК (1923—38); НКВС, з 1946 МВС (1938—60); РМ УРСР (1960—91); КМ України (1991—99). У груд. 1999 на базі Гол. архів. управління створено Держ. к-т архівів України.

1920—25 створені центр. архіви: в Харкові — Центр. архів революції, Центр. істор. архів, Центр. архів праці; в Києві — Центр. істор. архів і Центр. архів давніх актів. 1925—32 внаслідок низки адм.-тер. реформ створені обласні істор. архіви, а в містах і р-нах — міські та районні. 1939— 40 архіви зх.-укр. земель, приєднаних до УРСР, влилися до держ. архів. системи. У повоєн. час формування держ. архів. установ відбувалося відповідно до адм. поділу та за функціональною ознакою.

Сучасна мережа держ. архівів України складається з: 7 центральних — Центр. держ. архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО), Центр. держ. архів громад. об’єднань України (ЦДАГО), Центр. держ. істор. архів України, м. Київ (ЦДІАК), Центр. держ. істор. архів України, м. Львів (ЦДІАЛ), Центр. держ. кінофотофоноархів України ім. Г.Пшеничного (ЦДКФФА), Центр. держ. наук.-тех. архів України (ЦДНТА), Центр. держ. архів-музей літ. і мист-ва України (ЦДАМЛМ); Держ. архіву при РМ АР Крим, 24 держархівів областей, 153 міськ. архівів, 487 архів. від. райдержадміністрацій. У них зосереджено понад 55 млн справ. Провідною наук. установою галузі є Укр. держ. НДІ архів. справи та документознавства, ств. 1994.

Низка архів. установ (підрозділів) з правом постійного зберігання документів перебуває у складі ін. мін-в і відомств. Серед них — галузеві держ. архіви СБУ, Мін-ва оборони, МВС та ін. НАН України як самоврядна орг-ція має власний архів. фонд. Його документи зосереджені в Ін-тах архівознавства і рукопису НБУВ, Львів. наук. б-ці ім. В.Стефаника, в архів. підрозділах ін-тів: літератури, історії України, археології, мистецтвознавства, фольклористики та етнології. Багаті архів. фонди мають Харків. держ. наук. б-ка ім. В.Короленка та Одес. держ. б-ка ім. М.Горького.
http://www.history.org.ua/?termin=Arkhivy_Ukrainy

[D_i_V_a]

Наказ №2059/5 от 27.06.2018
"Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року N 2438/5."
Действует с 27.07.2018.

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/l ... 32244.html

Тільки проглянула, уважно не читала. А чи є там якісь грунтовні зміни які на нас вплинуть?
Загалом окрім підвищення цін чи є якийсь позитив?

[DVK_Dmitriy]

Наказ №2059/5 от 27.06.2018
"Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року N 2438/5."
Действует с 27.07.2018.

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/l ... 32244.html

Тільки проглянула, уважно не читала. А чи є там якісь грунтовні зміни які на нас вплинуть?
Загалом окрім підвищення цін чи є якийсь позитив?

МінЮст і Архівна служба штовхають істориків у совкові умови роботи.

https://censor.net.ua/blogs/3079429/mny ... ovi_roboti

[Олена]

Це просто жахіття! Особливо коли були майже всі у родині розкулачені, розстріляні ....

[DVK_Dmitriy]

Аналіз нового розпорядження Мінюсту від Ігора Кулика

https://www.facebook.com/Igor.Kulyk/pos ... 0699044773

Чутки останніх днів про внесення змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам нарешті набрали чітких обрисів. Наказом МінЮсту від 27.06.2018 № 2059/5 внесені відповідні зміни, які можна переглянути тут – https://goo.gl/DmhDk5. На сайті ВРУ поки що нових змін до наказу немає – https://goo.gl/6GKTnh. Теж жодних офіційних повідомлень на веб-сайті чи фб-сторінці ДАСУ, за винятком розділу, в який дуже рідко хто заглядає – «Нормативна база – Накази Міністерства юстиції України, розроблені Укрдержархівом» – https://goo.gl/bmhKag.
Які ж зміни пропонуються? Загалом є позитиви – закріпилося поняття «електронний документ», не потрібна згода керівництва архіву на використання дослідниками в читальному залі сучасних електронних засобів. Маємо і негативи – скасували пункт про право осіб з обмеженими фізичними можливостями безоплатно отримувати додаткові послуги.

Але ключові зміни пов'язані з тривалою боротьбою між дослідниками та архівістами за право безкоштовного копіювання документів власними засобами користувачів. Нові можливості були підкріплені постановою Уряду від 14 березня 2018 р. № 175 (https://goo.gl/47NzH4), яка виклала в новій редакції Перелік платних послуг архівних установ в рамках змін до постанови КМУ від 7 травня 1998 р. № 639 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися архівними установами, що утримуються за рахунок бюджетних коштів». В постанові з’явився новий пункт щодо копіювання «3.11) виготовлення копій архівних документів, друкованих видань та довідкового апарату до документів за допомогою технічних засобів архіву». Це означає, що архів може брати плату лише за ті копії, які сам виготовляє. Користувач не зобов'язаний платити за копіювання чи надання документів для копіювання, за винятком плівкових носіїв інформації.
І ось в наказі МінЮсту ми бачимо абсолютно новий пункт про безоплатне самостійне виготовлення користувачем копій документів НАФ. Здається, ось вона – перемога! Закріплюємо її на всіх фронтах! Але, на жаль, при детальному аналізі виявляється, що це далеко не так. Адже поряд з цим зроблено стільки обмежень, що скористатися можливістю безкоштовного копіювання буде ой як не просто.
Почнімо з того, що новими змінами вилучений абзац другий підпункту 5 розділу ІІ «Забороняється вимагати здійснення прямої чи опосередкованої оплати для самостійного виготовлення користувачем копій документів». Це фактично узаконює існуючу практику, коли винесення документів з архівосховищ до читального залу для перегляду документів є безкоштовним, а коли ці ж самі документи потрібно скопіювати самостійно, то чомусь дослідник мусить вже платити архіву за принесення справи зі сховища. Хоча вона вже лежить перед ним, дослідник вже нею користувався і архівісти мовчали про будь-яку оплату послуги. Чому такі подвійні стандарти – не зрозуміло.
Крім того, повністю в новій редакції, але зі старою назвою викладений розділ «V. Організація копіювання документів на замовлення користувача». Чому користувачу необхідно робити замовлення на щось, якщо він сам може скопіювати документ? Все необхідне в нього є – бажання, власний фотоапарат і справа перед ним. Та ще й необхідно заповнювати бланк замовлення на копіювання документів технічними засобами користувача. Для чого цей бланк? Яку корисну інформацію він несе архіву? Достатньо того, що заявник записав про скопійовані сторінки в аркуш користування документами. Тобто повідомив архів про свої дії.
І після цього починаються лише одні чіткі обмеження та заборони, які прямо прописані в наказі.
Перше обмеження – де дослідник може оцифровувати? Будь-де в читальному залі зась, лише у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом, або за наявності в окремій кімнаті у присутності працівника архіву. А спеціально встановлене місце – це стіл, обгороджений стінами? Можливо спеціальні кімнати для копіювання варто переобладнати на читальні зали і тим збільшити їхню корисну площу, а відповідно і кількість місць для користувачів? А що робити, якщо всі дослідники в читальному залі захочуть здійснювати копіювання, а місць стільки немає – вишиковуватися в чергу по талончикам?
Наступне обмеження – чим користувач не може копіювати? Заборонено використання контактних сканерів чи копірів з фіксацією та притисканням. Тобто заявник не може прийти в архів зі своїм якісним професійним книжним чи архівним сканером, який спеціально розроблений аби не завдавати шкоди паперу навіть при безпосередньому контакті. Тоді залишається фотоапарат чи смартфон, але і тут це має бути без штативів, зйомних об'єктивів та освітлювального обладнання. Немає жодних пояснень чому заявник повинен відмовитися від цих зручних речей. Зрозуміло, що навстоячки, та ще й тримаючи на витягнутих руках фотоапарат, заявник довго не зможе копіювати, та ще й кадри можуть вийти нечіткими від постійної вібрації та втоми.
І найбільше обмеження – що заявник не може копіювати? Тут напевне простіше написати, що можна. Але перерахуємо заборони, оскільки саме вони чітко зазначені в наказі. Документи розміром понад А4 формат (це як звичайний листок паперу) без будь-яких обґрунтувань. Чому не А3, чи А5? Виявляється вже на практиці лінійками вимірюють і якщо на два (!) см більший - то ніззя! Справи з товщиною корінця понад 4 см, крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів. Як справи, створені, наприклад, в 1933 році, можна/заборонено копіювати лише тому, що там наявна/відсутня інформація репресивних органів? Це знову неправомірне обмеження прав і свобод заявників. Чому так? Бо маємо Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (https://goo.gl/ZVSiU4), в якому прямо прописано забезпечення права кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. А в Законі України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (https://goo.gl/Qk7Hby) таких сучасних підходів не зафіксовано. Також продовжує жити заборона на копіювання в повному обсязі архівних фондів (нефондових комплексів) та колекцій. Якщо раніше це можна ще було зробити, отримавши дозвіл від керівництва архіву, то нині – жодних виключень. Ніяких поступок для дослідників в спрощенні подальшої роботи, економії часу дослідників та й самих архівістів.

І вишенька на торті – заборона на копіювання інформації, яка міститься в довідковому апараті (базах даних, описах, каталогах, картотеках, автоматизованих інформаційно-пошукових системах).

Замість того аби об’єднати зусилля архівістів та громадськості і разом реформувати архівну сферу – значну частину свого часу кожна зі сторін буде продовжувати витрачати на нікому не потрібну дискусію та боротьбу. Хоча світова практика показує – майбутнє за оцифруванням. І про це чітко говориться в інформаційно-аналітичних оглядах щодо доступу (https://goo.gl/qwW9uw) та оцифрування (https://goo.gl/gQCdXh) архівних документів в європейських країнах, які були підготовлені Державна архівна служба України та Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства.

[DVK_Dmitriy]

Антон Бондарев

https://www.facebook.com/anton.bondarev ... 5654618283

Как угробить на хрен прошлое и науку всего за один день или прощай любимый архив.

На всех порах движутся реформы и евроинтеграция. Власть имущие везде где только можно (в том числе и в Европе) активно звітують о том что Украина и ее граждане с каждым днем становятся полноправными членами цивилизованного Европейского общества. Однако Приказ от 27.06.2018№ 2059/5 "О внесении изменений в приказ Министерства юстиции Украины от 19 ноября 2013 года N 2438/5 " не просто убивает наповал всю эту хваленую Евроинтеграцию но и лишает Украину и украинцев исторической науки а значит и будущего как такового. Итак что же такого страааашного и жуткого в этот раз напридумывали Киевские маразматики- чиновники внеся изменения в "Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам"?!
Хоть сам по себе документ не малый, наиболее шокирует пятый раздел " Організація копіювання документів на замовлення користувача "В пункте №6 сказано "Самостійне виготовлення користувачем копій документів НАФ є безоплатним.".А вот дальше начинается самое интересное (точнее пардон идиотское).
--"Копіювання технічними засобами користувачів здійснюється безконтактними мобільними копіювальними технічними засобами (телефони, фотоапарати, планшетні комп'ютери) без штативів, зйомних об'єктивів, освітлювального обладнання, спалаху, звукових сигналів."
ЧЕМ пардон штатив или съемный объектив зеркального фотоаппарата может навредить документу ,авторы скромно не объясняют.ОНИ ВООБЩЕ НИ ЧЕГО НЕ ОБЪЯСНЯЮТ. Даалеее)))
--"Забороняється копіювати власними технічними засобами документи великих форматів (більше А4) та справи з товщиною корінця понад 4 см (крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів), а також берестяні грамоти, документи на пергаменті, рукописи, стародруки, документи із згасаючим чи слабоконтрастним текстом, документи, виконані аквареллю, гуашшю, олівцем, вугіллям, залізогаловим чорнилом, а також архівні фонди (нефондові комплекси), колекції у повному обсязі."
Это значит что:
1) Дела XVII-начала ХХ века (ведь формат А4 относительно новый) фотографировать больше исследователям НЕЛЬЗЯ.А это кстати по мимо листов которые чуть больше А4 еще и планы и проекты особняков,чертежи различных населенных пунктов.
2)Но даже если как то повезло и вы получили документ.Запрет на фотографирование дел с толщиной корешка аж более 4 см убивает очень многое.Ведь в деле может быть например более 300-500 листов и толщина его может быть и 10 и 20 см. Благодаря чему сотрудники всех областных архивов нашей страны получают потрясающее развлечение -постоянно бегать и мерять линейками дела!!!Детки в детском садике вот просто лопнули щаз наверное от зависти узнав о такой развлекухе. От куда эти ЧЕТЫРЕ сантиметра?! Чем фотографирование 4,5 см вредит документу?!Без понятия.
3)Запрет на фотографирование рукописей вообще абсурден.Так как
а)Под этот запрет можно подогнать абсолютно ВСЕ дела XVI-XIX века. Ибо по собственному опыту могу сказать что только в начале ХХ века есть дела напечатанные на печатной машинке.Но они все равно не формата А4)))
б) Что тогда делать с Інститутом рукопису? и личными фондами где есть огромнейшее количество личных писем, дневников но при этом весьма большого объема?
То есть копирование документов как бы свободное и бесплатное но благодаря массе ограничений и оговорок как бы и совсем НЕТ.
В чистом итоге если коротко получаем:
1)Государство в наше время не поддерживает историческую науку.
2)Исследователей которые могут и умеют работать с документами в архивах каждой области не так уж и много.
3)Занимались они работой в архиве нередко в ущерб своему здоровью.Публиковали книги очень часто за свой счет.
4)Новый указ не просто убивает историческую науку как таковую но еще и идет в разрез в хваленой Евроинтеграцией. Ибо в Европе такой дремучей дикости нет,архивы оцифровываются а исследователям всяческие препятствия не ставятся.
5)Благодаря новому приказу, генеалогия так же получила существенный удар.А ведь благодаря этой науке люди узнают свой род и корни.
6) Не смотря на лицемерное "свободное и бесплатное" копирование указ нереально усложняет работу исследователей в том числе и иногродних. Как человек работавший с документами тут немного проясню. Вот приходите вы в архив. Пришли вам 10 дел суммарным объемом 1000 листов. При этом все эти 1000 листов двухсторонние. То есть 2000 страниц. Как быстро вы их прочтете и сделаете выписки?!Три дня?Неделя? .При этом до гениального Киевского указа минюста вы могли спокойно придти в тот же архив в 9 утра. До 15.00 не приседая отфотографировать 2000 страниц. А потом придти домой и работать с ними хоть сутки напролет.
Какая у нас будет наука с таким новым указом, да и будет ли вообще я не знаю. И самое не приятное что от этой очередной совершенно отдаленной от реальности Киевской бредятины страдают ВСЕ. И местные архивы вынужденные выполнять этот маразм, и историки,архитекторы,краеведы,гениологи,студенты исторических факультетов...
А ведь еще Геродот говорил "Без прошлого нет будущего".
Страшно представить какое будущее у страны в которой люди творящие законы так относятся к прошлому.
P.S
С полным законом писавшимся далекими от архивного дела и врагами Украины можно ознакомится по ссылке ниже)))
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/l ... 32244.html
P.S 2
Не смотря на бредовый закон,работать с чем мне слава Богу есть.Так что если что-не дождетесь. Открытия и интересные факты о Харькове и Слободской Украине будут продолжаться.Прорвемся)))

[D_i_V_a]

...Не смотря на бредовый закон,работать с чем мне слава Богу есть.Так что если что-не дождетесь. Открытия и интересные факты о Харькове и Слободской Украине будут продолжаться.Прорвемся)))

Дякую Діма, тепер зрозуміло...

Зі всього сказаного мене особливо, як людину НЕ фахівця, тобто любителя-генеолога, вразило бажання фотографувати зі штатива... та ще й 2000 сторінок...
У мене була одного разу можливість сфотографувати як не 100 сторінок. Дорвалась... фотографувала все що могла... руки, спина боліли - це правда... але більшість з того лежить і досі не опрацьованим...
Це мені нагадує нашу українську натуру - що не з'їм, то понадкусую. Аби воно в мене було... требе, не треба а от якщо можна БЕЗПЛАТНО то я буду фотографувать і ви не маєте права мені заборонити... Європейськістю і не пахне, хоча автор махає флагом. Там до таких абсурдів вряд чи хто з користувачів додумається. Якщо комусь і прийде таке в голову, то скоріше за справу візмуться працівники архіва і виконають таке замовлення, але звісно скажуть людині, що це займе досить багато часу. Я так думаю, що може і декілька місяців. Бо на заході копіюванням часто-густо займаються студенти/працівники на так званих міні-джобс (міні-роботах), тобто по 2 години на день, або 10 годин у тиждень. Наші люди говорячи про європейськість інколи видумують таке, чого їм просто самим хочеться і чого в європі немає.

[D_i_V_a]

І ще маю думку, що чим багатше будуть архіви самі по собі, тим легше будуть вони давати копіювати документи.
А якщо підійдуть до своєї справи по умному, то не будуть робити роботу двічі. Дуже важливо робити каталогізацію відсканованого і відфотографованого. Інколи відфотографовані сторінки бувають не гіршої якості ніж скани. Треба налагодити взаємодію з користувачами які можуть передавати архіву копії відфотографованого. За 3-5 років від такої співпраці може сформуватися гарна електронна база. Доступ до неї зробити через реєстрацію. Все одно вірогідність що цей документ спливе на якомусь сайті дуже велика, так чому не зроби це офіційно?

[АннА]

ФАМІЛЬНІ АРХІВИ — архівні зібрання та колекції істор. документів, створені представниками землевласницької (політ., бюрократичної та культ.) еліти середньовічного та модерного сусп-ва. Вони складають цілісні джерельно-інформаційні комплекси — сукупність документальних свідчень про інтелектуальне й побутове життя еліти упродовж багатьох століть, держ., політ., культ., громад. і госп. активність окремого роду чи групи родів та їхнього оточення. В англомовній, рос., польс. та нім. архівістиці вживаються спец. терміни (patrimonial, family and estate archives; вотчинно-поместный архив; archiwum podworskie; Gutsarсhiv), які визначають документальне зібрання, створене в процесі діяльності роду або фамілії (кількох родів) землевласників — представників політ. та культ. еліти.

Вміст Ф.а. є значно ширшим за ін. особові, родові або родинні архіви, оскільки їхньою засадничою ознакою є наявність великої кількості джерел приватноправового, економічно-госп. та статистико-описового характеру, що не притаманне ін. категоріям особових фондів. Відрізняє їх і той факт, що часом успадкування йшло не за родинним, а за маєтковим принципом і власниками родових документів ставали представники ін. родів. Ф.а. зберігали також відомості про великі групи людей, економічно або ж політично залежних від представників роду/фамілії: населення сіл, розташов. на одідичених родом землях; священнослужителів, сільс. учителів, службовців маєтків. Порівняно з держ., відомчими та корпоративними архівами зміст Ф.а. має значну альтернативність, що пояснюється їхнім характером і вмістом. Документи, при створенні яких передбачалося, насамперед, задоволення внутр., особистих потреб або ж відновлення істор. пам’яті роду, виступають необхідним доповненням офіц. категорії джерел, можуть суперечити чи навіть спростовувати їх, розкривати приховані або не такі очевидні причини та наслідки запровадження цих актів. У документах Ф.а. часом містяться таємні відомості, які ніколи не потрапляли до офіц. архівів. Варто говорити також про різноманітність і всебічність документів Ф.а., що виходять далеко за межі службової компетенції і кола звичайних інтересів утворювачів таких архівів. Суттєвою характеристикою їх є обов’язкова регіональна прив’язка, і тому Ф.а. становлять надзвичайну цінність для краєзнавчих досліджень.

Найхарактерніша риса Ф.а. — безпосередня залежність від сусп. стану (див. Стани), що їх породив. Існування цього стану як провідного потребувало повсякденного доведення за допомогою архів. документів свого права на земельну власність, відповідний адм. і держ. статус, що було запорукою кер-ва ін. станами сусп-ва. Кожен такий рід утримував свій приватний архів, дбайливо зберігав документи предків, заповідаючи їх у спадщину, розподіляючи між нащадками. Це породжувало масовість і типовість Ф.а. З послабленням сусп. ваги землевласницької верстви наприкінці модерної епохи минула безпосередня потреба в архів. доказах, Ф.а. втратили своє утилітарне призначення, зазнали занепаду й суттєвих втрат і як масове явище взагалі зникли. Вцілілі Ф.а. перетворювалися на колекційні архівні, музейні та бібліотечні зібрання, підтриманням і поповненням яких займалися національно-свідомі представники родової еліти.

Історія дослідження Ф.а. почалася з пізньосередньовічної доби, адже навіть перші держ. архіви виникали як збірки істор. документів правлячого роду. У цьому відбилася невіддільність приватного і громадського в середньовічному світосприйнятті. Закордонна архівістика приділяла значну увагу дослідженню складу, змісту та особливостей Ф.а., разом із тим не завжди вважала їх за збірки архів. документів, а за "історичні рукописи", віднесені до сфери компетенції б-к та бібліотекарів. Значними були напрацювання в дослідженні приватних архівів родової еліти брит., іспанських, польс., франц. архівознавців. У доробку іспанської архівістики — спец. посібник, а також ґрунтовна система описування документів Ф.а. У Франції до заг. курсу архівістики включений спец. розділ про Ф.а. Давні традиції вивчення й публікації фамільних документів, принаймні з кінця 18 ст., має польс. архівістика, де сформульовано таку періодизацію історії Ф.а. польс. аристократичних родин: масова поява в 16 ст., розквіт у 19 ст., пов’язаний з необхідністю доведення майнових прав, а також піднесенням нац. свідомості еліти в умовах бездерж. існування Польщі.

В Україні дослідження Ф.а. розпочалося лише в 19 ст. і відбувалося за двома напрямами: вивчення приватних архівів правобереж. (шляхти та магнатів Речі Посполитої) та лівобереж. (укр. шляхти 17—18 ст., згодом інкорпорованої до рос. дворянства) еліт, які мали значні відмінності: у перших непоодинокими були документи 15—16 ст., тоді як абсолютна більшість других започаткована наприкінці 17 — у 18 ст. Дослідниками Ф.а. були В.Антонович, Д.Багалій, М.Грушевський, В.Іконников, О.Лазаревський, М.Маркевич, Г.Милорадович, В.Модзалевський, О.Оглоблин, І.Ф.Павловський, М.Плохинський, О.Стороженко, М.Судієнко, Ю.Татищев та ін.

Істор. події 1917—21 призвели до повної ліквідації землевласницького стану та загибелі їхніх архівів. Ті фамільні фонди, які нині перебувають у складі нац. архів. фонду і зберігаються в держ. архівах, стали штучно створеними колекціями родинних документів, механічно розірваними на частини за формальними ознаками й переробленими архівістами 1930—60-х рр. за тогочасними схемами фондування та описування. Виникли дрібні "особові фонди", вилучені зі складу великих, історично сформованих фамільних зібрань за іменами окремих представників еліти. Складнішою була доля Ф.а., які опинилися у Всенар. б-ці України в Києві (нині Нац. б-ка України ім. В.Вернадського; див. Бібліотека національна України імені В.Вернадського), де вони просто розривалися між трьома обліковими "відділами": I (літ. матеріали); II (істор. матеріали) та III (листування). Таким чином, була повністю зруйнована цілісність укр. Ф.а. як феномену архівістики з притаманними їм характерними особливостями складу і змісту.

Нині спостерігається відродження інтересу до вивчення і реконструкції первісного складу Ф.а. Сучасні історики-архівісти В.Заруба, Л.Гісцова, В.Ульяновський, Н.Черкаська, Г.Швидько та ін. опублікували вагомі праці з цієї тематики.

Публікації фамільних архівів: Сулимовский архив: фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей: XVII—XVIII вв. К., 1884; Мотыженский архив: Акты Переяславского полка XVII—XVIII вв. К., 1890; Любецкий архив графа Милорадовича, вып. 1. К., 1898; Стороженки: фамильный архив, т. 1—4, 6—8. К., 1902—10.
Папакін Г.В.