УГФ-Український Генеалогічний Форум

Залишайтесь вдома і досліджуйте власний родовід :)

Івано-Франкове, смт, Яворівський район, Львівська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4595
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2529 раз.
Подякували: 873 раз.
Стать: Жінка

Івано-Франкове, смт, Яворівський район, Львівська область

Повідомлення АннА » 29 травня 2017, 22:41

ІВАНО-ФРАНКОВЕ (до 1944 – Янів, 1944–65 – Івана Франка) – с-ще міськ. типу Яворівського р-ну Львівської області. Розташов. на р. Верещиця (прит. Дністра), за 29 км від райцентру. Залізнична станція. Нас. 5,9 тис. осіб (2004).

Первинна назва – Янів. Перша письмова згадка про Янів відома під 1611, коли за грамотою польс. короля Сигізмунда III Ваза шляхтичеві Яну Свошовському дозволялося заснувати м-ко біля королів. с. Залісся (нині в межах І.-Ф.).

У 1-й пол. 17 ст. Янів отримав магдебурзьке право, після чого місто розпочало інтенсивно розвиватися й стало торг. центром. 1630 в Янові засновано правосл. братство, що підтверджувалося грамотою львів. єпископа Єремії (Писаревського).

Упродовж 2-ї пол. 17 ст. через тривалі воєн. дії Янів поступово занепав і втратив роль торг. центру. Деяке пожвавлення спостерігалося наприкінці 17 ст.: 1693 король Ян III Собеський підтвердив старі привілеї Янова і дозволив заснувати в місті шевський цех.

Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Янів переходить під владу Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина), від 1784 – у держ. власність. Протягом 19 ст. змінився етнічний склад нас.: якщо 1772 частка єврейс. нас. становила 25 %, то наприкінці століття вона виросла до 60 %.

Значне пожвавлення розвитку міста спостерігається після 1895, коли було прокладено залізницю Янів–Львів.

Під час Першої світової війни Янів став ареною жорстоких воєн. дій. Після 1919 перебував у складі Польщі. Наприкінці 1920-х – поч. 1930-х рр. багато мешканців Янова виїхало до більш розвинутих міст Західної України або емігрувало за кордон. Пром-сть міста мала дрібнокустарний характер. 1935 тут почала працювати меблева ф-ка.

1939 возз'єднане з ін. укр. землями в складі УРСР. Райцентр 1940–62. С-ще міськ. типу від 1940.

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 с-ще було окуповане гітлерівцями від 28 черв. 1941 до 25 лип. 1944.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 172
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 19 раз.
Подякували: 40 раз.

Re: Івано-Франкове, смт, Яворівський район, Львівська область

Повідомлення Ярина » 30 травня 2017, 21:26

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 172
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 19 раз.
Подякували: 40 раз.

Re: Івано-Франкове, смт, Яворівський район, Львівська область

Повідомлення Ярина » 30 травня 2017, 21:28

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4595
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2529 раз.
Подякували: 873 раз.
Стать: Жінка

Re: Івано-Франкове, смт, Яворівський район, Львівська область

Повідомлення АннА » 06 червня 2017, 12:06

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Івано-Франкове (до 1945 року Янів) — селище міського типу, центр Івано-Франківської селищної Ради Яворівського району. Розташоване за 29 км від райцентру, за 24 км від Львова на шосейному шляху Львів—Яворів—Краковець. Залізнична станція — Янів-Львівський. Населення — 4,7 тис. чоловік.

Першу згадку про Янів знаходимо в грамоті 1611 року польського короля Сігізмунда III, якою дозволялося шляхтичу Янові Свошовському заснувати біля королівського села Залісся містечко.

Природні багатства — ліси, ставки, річка Верещиця — сприяли економічному зміцненню нового містечка. Особливо багатою була флора. В околицях Янова дослідники зафіксували понад 250 порід рослин, які можна було знайти і в карпатських верховинах і на подільських рівнинах. Найбільшим попитом користувався в красильній промисловості місцевий природний барвник «червець», яким здавна Польща торгувала з іншими країнами, зокрема з Італією.

Велика кількість природних ставків дозволила населенню займатися розведенням риби для власного споживання і на продаж.

Розвиткові Янова сприяло також його вигідне географічне положення. Він був заснований на пересіченні двох торговельних шляхів: із Варшави до Кам’янця-Подільського та з південної Росії до Сілезії. Жителі містечка спеціалізувались на обслуговуванні подорожніх купців, забезпечували їх харчуванням, ночівлею, надавали приміщення для магазинів і складів під товари. Крім того, частина міщан займалася продажем і перепродажем привезених товарів. Це було основним джерелом їх прибутків.

Власник міста Ян Свошовський був вихідцем з старовинного українського роду і спочатку виступав проти католиків і уніатів, за що ті прозвали його «русином-ренегатом». Згодом він переходить на бік шляхти і робить кар’єру на королівській службі. Відомо, що у 1607 році Свошовський в чині королівського комісара придушував заколот у війську. В 1612 році він був призначений підкоморієм Львівської землі, а в 1613 році став маршалком посольської палати. Залишаючись до самої смерті православним, він в той же час був активним проповідником політики ополячення і окатоличення населення. Своє село Борки Свошовський подарував домініканському ордену, спільно з домініканцями побудував в Янові костьол, який за задумом львівського польського архієпіскопа повинен був «відпирати схизму». Новоствореній янівській парафії було підпорядковано понад 20 сіл.

Янів отримав магдебурзьке право у першій половині XVII століття, що узаконило становище його як міста. Воно здобуло внутрішню автономію і самоуправління на чолі з виборним війтом, а його мешканці звільнялися від податків. У Янові дозволено було двічі на тиждень проводити базари і стільки ж разів на рік — великі ярмарки. Ці привілеї сприяли досить швидкому заселенню міста, а торгівля — збагаченню янівських міщан. Янів був прирівняний до такого розвинутого міста, як Жовква.

Українське населення Янова, борючись проти ополячення, заснувало у 1630 році церковне братство. Його існування було стверджено грамотою львівського єпіскопа Єремії Писаревського і у 1644 році знову підтверджено львівським православним епіскопом А. Желиборським.

Янівські братчики боролись не лише проти національно-релігійних утисків, а й проти соціального гноблення. Вони взяли діяльну участь в боротьбі міщан проти свавілля шляхти.

Ця боротьба посилилась особливо тоді, коли старостами Янова стали Олександр і Ян Стадницькі. Ці урядовці систематично порушували дані місту привілеї, вдавалися до всіляких махінацій, аби привласнити частину прибутків міщан. Старости не дозволяли мешканцям міста обирати війта, обклали їх податками, забороняли користуватися лісами й ставками. Розпочалася ціла низка судових процесів, міщан виснажувала паперова тяганина. Тоді вони вдалися із скаргами до нового польського короля Владислава IV. Та свавільна шляхта ще більше посилила утиски. Протягом 1630—1640 рр. ворожнеча між шляхтою та міщанами набирає особливої гостроти.

У 1644 році міщани на чолі з І. Стельмахом добиваються приїзду в Янів особливої королівської комісії. На ім’я цієї комісії були внесені скарги на Стадницьких за те, що старости привласнили собі ділянки міщанської землі, заборонили рубати ліс на спорудження хат і на паливо, ловити рибу в янівському ставку, побудувати церкву і навіть вчинили напад на будівничих.

В свою чергу Стадницькі подали також скаргу на дії янівських міщан, твердячи, що вони претендують на такі привілеї, які не передбачені королівськими грамотами. Стадницькі звинувачували міщан у непідкоренні владі і підбурюванні населення проти польських панів.

Якщо гніт шляхти став нестерпним для більш заможної верстви населення Янова, то доля селян була значно гіршою. В той час, коли селяни навколишніх сіл відробляли на панщині три дні, селяни передмістя Янова Залісся відробляли шість днів панщини і платили 36 грошей податку від лану. Невдоволення селян виливалось у заворушення.

Виступи проти шляхетського гніту особливо посилились під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. При перших звістках про розгром польської армії під Пилявцями і про наближення козацького війська до Львова розпочались антикріпосницькі виступи підльвівського населення, в т. ч. і Янова.

Козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького побувало в Янові двічі — у 1648 і 1655 роках. Під час першого походу козаки захопили Янів. Частина міста у ході воєнних дій була спалена. Тоді ж у Янові було встановлено українську міську самоуправу з представників бідніших верств населення.

Під час другого походу козаки наздогнали в околицях Янова рештки втікаючої армії гетьмана Потоцького і розгромили її під Брухналем.

Шляхетський гніт, мародерські грабунки польських військ, турецько-татарські наскоки завдавали багато лиха Галичині у другій половині XVII століття. Так само страждали і міщани Янова та селяни навколишніх сіл.

Нетривке піднесення міста припадає на кінець XVII століття. Король Ян III Собєський підтвердив старі привілеї Янова, а також дозволив у 1693 році заложити в Янові шевський цех. Щоб одержати право на вступ до цеху, міщанин повинен був внести обов’язковий пай: 3 фунти воску, 3 гроші до цехової скриньки і поставити певну кількість пива для шевців.

Ремісники цього цеху дістали право на торгівлю шкірою, виробництво і торгівлю взуттям, торгівлю м’ясо-ковбасними виробами. На янівському базарі було відкрито 12 крамниць. На довколишніх ярмарках покупці виявили великий попит на янівські дерев’яні токарські вироби. В Янові, як і в інших містах Галичини, в цехових організаціях точилась боротьба між челядниками і майстрами і в цілому між незаможними, трудящими верствами і збагатілою міщанською верхівкою.

Після короткочасного відносного спокою і піднесення Янів знов почав занепадати. Наскоки турецько-татарських орд, напади шведів під час Північної війни руйнували місто. Покликане ж для охорони польське військо харчувалось і одягалось за рахунок грабування населення. Тогочасний історик свідчить, що військо «розійшовшись відділами по краю, винищувало його гірше, ніж турки і татари».

Починаючи із 1717 року, у Янові кілька років був на постої закликаний польськими властями саксонський військовий гарнізон, якому також з казни нічого не платили, а дозволяли утримуватись за рахунок населення.

Про антифеодальні виступи янівців у той період свідчить наказ короля Августа III Саса, виданий у 1748 році, в якому він ганьбив їх за захоплення «чужих земель». Насправді жителі міста відібрали назад свої ж землі, загарбані у них визискувачами в попередні роки.

Супутниками воєн і злигоднів були часті епідемії. За один тільки 1710 рік від голоду і пошесті померло в Янові 74 чол. В 1770 році спалахнула епідемія чуми. Про жалюгідний стан і вигляд Янова того часу розповів відомий німецький мандрівник Ульріх Вердум, який подорожував по цих краях і засвідчив, що в Янові він бачив усього 10—12 хат.

У 1772 році Галичина підпала під владу цісарської Австрії. Та від цього становище трудящого населення не поліпшилося. Після 1784 року, в зв’язку із смертю останнього орендатора, Янів і навколишні землі було віддано як державну власність до яворівського «ключа камерального добра».

У XIX столітті відбувається дальший економічний занепад Янова, він втрачає значення торговельного центру навколишньої округи, перетворюється на типове провінціальне містечко з дрібного кустарною промисловістю і вкрай низьким рівнем продуктивності сільського господарства, яке ледве задовольняло потреби мешканців Янова.

Погано стояла справа з медичною допомогою населенню. У 1895 році в Янові мав практику лише один лікар, який обслуговував містечко і двадцять навколишніх сіл — територію т. зв. санітарного округу. Зрозуміло, що забезпечити медичним обслуговуванням таку кількість населених пунктів, та ще при тогочасних шляхах і транспортних засобах, один лікар не міг. Смертність серед населення, особливо серед дітей, була високою.

Непривабливу картину являв собою і культурний рівень населення Янова: більшість жителів містечка була малописьменна, чимало було неписьменних. У 1894 році початкову школу (засновану 1798 року) перетворено на чотирикласну; при ній же відкрили читальню. Створене в той час сільськогосподарське товариство мало пропагувати прогресивні методи землеробства. Але за тих соціальних відносин нужденний сільський трудівник, звичайно, й мріяти не міг про втлумачувані йому прогресивні методи господарювання. Тому товариство не користувалось авторитетом серед селян.

На початок XX століття у Янові було 385 будинків і проживало 2954 чол. У період австро-угорського панування сталися зміни в національному складі населення Янова. Кількість єврейського населення з 25 проц. на час приєднання до Австрії зросла на кінець XIX століття до 60 проц. Янів перетворився на єврейське містечко, де основним заняттям населення були торгівля і дрібний кустарний промисел.

У 1895 році прокладено залізничну лінію Янів—Львів (Клепарів). Янівці почали частіше їздити до Львова, пожвавішала торгівля ягодами, грибами, виробами з дерева, яка приносила певний прибуток. Постійний зв’язок з великим містом дав поштовх до пожвавлення кустарних промислів.

Наприкінці XIX століття у Янові розвиваються нові промисли. Крім м’ясо-ковбасного цеху, млина, деревообробних майстерень виникло декілька малих олійниць, п’ять медоварень. Працювали в своїх власних майстернях 8 бондарів, 6 шевців і кілька кравців. Пожвавилася торгівля деревом.

У 80-х роках XIX століття для селян були запроваджені обмеження в користуванні лісом. Тоді ж річку Верещицю з боку Залісся було перекрито і перетворено у озеро з водною поверхнею 460 гектарів.

Розвиткові сільського господарства заважало малоземелля селянства, а також несприятливі грунтово-кліматичні умови. Гористий рельєф призводив до водної і вітрової ерозії. Під час весняного таяння снігів маленькі струмки перетворювалися в бурхливі потоки, які розмивали врожайний грунт. У зв’язку з малоземеллям селянство впадало в ще більші злидні, клаптикові господарства далі ділилися.

І це при тому становищі, що основні і кращі землі належали графу Голуховському.

В період першої світової війни Янів двічі потрапляв у зону запеклих боїв. У вересні 1914 року австрійські війська намагалися затримати тут наступ російської армії, використовуючи для цього систему озер, ставків та боліт у долині річки Верещиш в районі Городок—Янів. Вдруге цими землями проходила австро-німецька армія під час наступу на Львів після прориву Макензеном російського фронту в районі Горлиці у 1915 році.

Трудящі Янова, як і всієї Галичини, з великим інтересом зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Пропагандистами революційних ідей в містечку були колишні солдати австро-угорської армії, що повернулись з російського полону. Вони були свідками, а то й учасниками революційних подій. Активну революційну пропаганду вів зокрема П. Дзвоник.

Під час окупації Західної України панською Польщею істотних змін у економічному становищі Янова не відбулось. Невеличка фабрика по переробці ягід малини та вишні на алкогольні напої ледь животіла. Тяжким було становище ремісників.

Світова економічна криза 1929—1933 рр. зачепила й маленьке містечко Янів. Дрібні ремісники, кустарі розорялися, впадали в злидні. Частина їх у пошуках роботи виїхала до Львова, а частина емігрувала за кордон. Населення містечка у 1931 році зменшилось до 2,6 тис. чоловік.

Деяке піднесення промислу спостерігалось у другій половині 30-х років. У 1935 році в Янові було відкрито невелику меблеву фабрику, яка належала графу Голуховському. Крім того, працювало 18 дрібних кустарних підприємств: шевських, кравецьких, деревообробних. Невелика частина населення була зайнята в дрібній торгівлі.

Умови праці на підприємствах були виключно тяжкими. Уся робота виконувалась вручну, навіть на найбільшому з них — меблевій фабриці. Містилася фабрика в невеличкому будинку, робітники працювали в антисанітарних умовах. Тут працювало всього близько 50 робітників, переважно польської національності. Адміністрація фабрики якщо і брала на роботу українців, то на т. зв. різні роботи. «Нелегка то була річ знайти роботу українцеві,— згадував старий робітник меблевої фабрики С. Мирний,— доводилось працювати не за спеціальністю, а на різних роботах».

Янівське селянство задихалось від малоземелля, куркульської та лихварської кабали. У 1936 році 1667 га земельних угідь янівського масиву розподілялись так: графові Голуховському належало 792 га, церкві і костьолу — 158 га, міщанам — 601 га, громаді — 88 га, решта 28 га — під шляхами, громадськими будівлями, площами.

Спогади мешканців Янова відтворюють безвихідне становище трудящих того часу. Ось що розповідає про ті часи член КПЗУ з 1932 року І. І. Бик, який проживав у Заліссі: «Тяжке становище робітників і селян примушувало їх шукати кращої долі за кордоном. Багато людей виїжджало в Канаду, Аргентину, Бразілію і інші країни. Для того, щоб заплатити за дорогу, люди продавали все. З нашого села виїхав у Францію Малецький, однак він у 1922 році повернувся. Повернулися з Америки Білявський та Ліпейко, що виїжджали туди з с. Романівки. Багато наших людей, не знайшовши там роботи і втративши останні копійки, ні з чим поверталися додому, а скільки людей не повернулося, там повмирало».

У тяжких умовах реакції і поліцейського терору трудове населення Янова за прикладом пролетаріату Львова неодноразово піднімалось на боротьбу за свої права.

Основним і найбільш свідомим загоном трудящих Янова були робітники-деревообробники. Із Львова до них приїжджали члени КПЗУ, які прищеплювали класову свідомість і закликали виступати на підтримку страйкуючих львівських робітників. Комуністи Львова допомагали робітникам Янова в створенні бойових робітничих організацій. Осередки КПЗУ були і в самому Янові в навколишніх селах.

Протягом 1935—1936 рр. янівські робітники провели два страйки.

Напередодні возз’єднання на меблевій фабриці було встановлено нові верстати, одночасно знижено розцінки, звільнено частину працюючих. Це призвело до виступу робітників. Та виступ був придушений, а його учасників адміністрація фабрики звільнила з роботи.

У 1934—1938 рр. трудяще населення Янова виступало на підтримку висунутого комуністами гасла створення єдиного антифашистського Народного фронту.

Нова історія міста Янова почалася з вересня 1939 року, коли Червона Армія принесла трудящим Західної України довгоочікувану свободу. З перших же кроків Радянська влада подбала про піднесення матеріального і культурного рівня трудящих. У Янові було відкрито середню школу, бібліотеку, медичні установи — поліклініку і міську лікарню, клуб, кінотеатр, було створено державні магазини.

Мирну працю радянських людей перервало німецько-фашистське нашестя. Вже 28 червня 1941 року Янів захопили фашистські війська.

В роки німецько-фашистської окупації місто було пограбовано, все єврейське населення винищено, частину українського населення вивезено на каторжну працю до Німеччини.

Лінію залізниці Янів—Львів загарбники вивели з ладу: зруйнували залізничні будинки, все обладнання вивезли до Німеччини. Було зіпсовано водопостачання, цілком знищено стрілочне господарство, зруйновано залізничні мости.

У місто і навколишні села наїхали поміщики і колоністи з Німеччини, які відібрали в селян понад 3 тис. га орної землі.

Янівську середню школу було ліквідовано, а її приміщення фашисти використовували для своїх потреб. З району, в т. ч. і з Янова, окупанти вивезли майже всіх учителів на каторжну працю до Німеччини.

Така ж доля спіткала і медичні установи. Повністю знищено майно і устаткування янівської міської лікарні і поліклініки, а медичні інструменти вивезено. Населення залишилося без будь-якої лікарської допомоги.

Трудящі Янова і навколишніх сіл всіляко чинили опір німецько-фашистським загарбникам. Вони саботували розпорядження окупантів, зокрема про здачу хліба, виявляючи цим свою відданість рідній Радянській владі, переховували радянських військовополонених. Це робили, ризикуючи своїм життям, П. Ю. Порохновець, О. М. Пурська, Г. В. Гелей та К. І. Скобало. М. Т. Боровець, М. І. Пеленга, М. І. Париняк не тільки самі ухилялися від виїзду на роботу в Німеччину, але й агітували інших не робити цього.

Янів визволило від німецьких окупантів танкове з’єднання генерала Рибалка 25 липня 1944 року. Роботу по відбудові зруйнованого фашистами господарства і його розвитку очолили комуністи, яких було на кінець 1944 року в районі і в м. Янові 20 членів і 6 кандидатів у члени партії. їм активно допомагали первинні комсомольські організації меблевої фабрики, районної лікарні, «Заготзерно», янівської середньої школи. Молодь району і міста зібрала майже 70 тис. крб. на танкову колону «Молодь Радянської Львівщини» та для підшефного госпіталю до 5 тонн продуктів.

Зростала кількісно і якісно партійна і комсомольська організації, підносилась політична і трудова активність робітників, колгоспників, інтелігенції. Показовим в цьому відношенні є піднесення активності жінок.

В місті і селах району було створено жіночі ради, які надавали практичну допомогу партійним і радянським органам у виконанні планів хлібозаготівель, у підготовці і проведенні виборів до Верховних Рад СРСР і УРСР та до місцевих Рад. Жінок призначали членами виборчих комісій, агітаторами, їх обирали депутатами Рад.

Добре сказала про зміну становища жінки в суспільстві, про піднесення її людської гідності одна з перших голів Івано-Франківської селищної Ради С. Плошай: «Я зараз працюю головою селищної Ради. Чи я коли мріяла про це? Тільки Радянська влада дала можливість жінкам-галичанкам бути нарівні з чоловіками, жінка-галичанка стала в великій повазі».

Невдовзі після визволення міста було створено меблевий комбінат, райпромкомбінат, підприємства по виробництву будівельних матеріалів, маслозавод та інші підприємства.

З метою раціонального використання і збереження багатої флори янівських лісів, у 1944 році було створено учлісгосп, який став навчальною базою Львівського лісотехнічного інституту. Основним завданням учлісгоспу було практичне навчання молодих спеціалістів і вирощування нових лісових масивів на місці вирубки. Велику увагу було приділено збереженню і розмноженню дуба та бука, а також акліматизації нових порід — червоного дуба, дуглазії зеленої, грецького і чорного горіха.

В учлісгоспі є цех переробки деревини, де виготовляють для аудиторій і лабораторій столи, шафи, креслярські і класні дошки. Налагоджено також виробництво вікон, паркету. Тепер тут працює 150 робітників, більшість з них без відриву від виробництва вчиться заочно та підвищує свою кваліфікацію у школах та вузах.

Великий ентузіазм і самовідданість проявили трудящі Янова у післявоєнні роки. Так, незважаючи на недостатні умови праці на меблевому комбінаті — він містився у старому та незручному приміщенні — і нестачу необхідних машин, у 1948 році на цьому підприємстві було понад 40 ударників, які виконували норми на 150—250 проц. Краща ударниця Д. Коршунова спочатку виконувала денну норму на 170—200 проц., а згодом на 250—300 проц. У 1949 році меблевий комбінат став рентабельним і дав майже 40 тис. крб. надпланових нагромаджень.

У наступні роки зростала сім’я передовиків. Загальну пошану завоювали новатори виробництва — столяр І. Андрусів, верстатники К. Сало, І. Мота, П. Рибак, Й. Скобало. Почесне звання ударників комуністичної праці було в 1960 році присвоєно 17 робітникам, а в 1963 році — 165 робітникам. Дев’ять бригад меблевого комбінату боролися за звання бригади комуністичної праці.

Меблеве об’єднання перетворилося на досить велике підприємство — у 1964 році тут уже працювало 750 робітників. Його перейменовано на Івана-Франкове виробниче об’єднання мебльової промисловості. Комбінат обладнано сучасною технікою, цехи розміщено у двоповерхових корпусах. Докорінно змінилися умови праці: замість примітивних знарядь — найновіші верстати, конвейєр; замість тісних, задушливих конурок — світлі цехи з достатньою кількістю повітря. Запроваджено механізацію найтяжчих процесів роботи.

Підприємство випускає високоякісні меблі, які відомі далеко за межами Львівщини. З кожним роком зростає валова продукція — у 1965 році її випущено на 4829,6 тис. крб., а в 1966 році її обсяг досяг 5 млн. карбованців.

Змінився і культурний рівень робітників. їх не можна порівнювати з колишніми малописьменними і безправними робітниками приватних підприємств за капіталістичного ладу. Понад 10 проц. робітників мають середню освіту, майже 30 проц. (215 чол.) — незакінчену середню освіту. Чимало робітників вчиться у вечірній школі, технікумах, кілька чоловік — заочники вузів.

В колективі підприємства користуються повагою передовики виробництва — фрезерувальники Й. Кучма, Я. Когут, Д. Лучків, С. Троян.

Нарівні з чоловіками працюють і жінки, чого раніше не було. Кращі виробничники-шліфувальниці О. Кульчицька, К. Жінко, фанерувальниця Г. Сосновська — знатні люди району.

Велику роль в житті колективу меблевого підприємства відіграють партійна і комсомольська організації. Вони спрямовують робітників на виконання взятих соціалістичних зобов’язань, піклуються про поліпшення житлових умов робітників, про їх побут, про культурний відпочинок, піднесення професійної майстерності. Рік у рік партійна організація зростає за рахунок кращих виробничників, вихованців комсомолу. У 1965 році вона налічувала 42 члени КПРС.

Старі робітники, згадуючи минуле, з гордістю розповідають про приємні зміни в їхньому побуті. До 1939 року жоден підприємець не думав, що робітник має десь поїсти під час короткої перерви. А тепер на території підприємства є добре обладнана їдальня. Ніхто не дбав про охорону здоров’я робітників, тепер десятки меблевиків щороку лікуються і відпочивають в санаторіях та в будинках відпочинку.

У 1961 році було закінчено будівництво заводу по виготовленню силікатних блоків. Це підприємство швидко зростає, його продукція йде у Львів та інші міста області.

Рік у рік зростає культурний і освітній рівень населення селища Івано-Франкового.

Всією системою виховної роботи середня школа селища дає глибокі і сталі знання учням, прищеплює їм трудові навики під час роботи на пришкільних ділянках і на уроках виробничого навчання. Організація виробничого навчання в школі на базі меблевого підприємства сприяла тому, що чимало випускників школи йдуть працювати в цехи цього підприємства.

Багато випускників Івано-Франківської середньої школи закінчило вищі учбові заклади, чимало їх повернулося працювати в рідне місто і довколишні села. Серед них: Я. І. Сало — інженер-конструктор меблевого підприємства, В. І. Сойко — інженер учлісгоспу, М. П. Вишинський, Р. І. Тиндик, Г. Р. Чопик, О. І. Носальська — вчителі.

Місцеві партійні організації приділяють велику увагу виконанню рішень партії і уряду про одержання молоддю середньої і вищої освіти без відриву від виробництва. У 1965 році в селищі була організована школа робітничої молоді, вже в наступному році її відвідувало 135 чоловік.

У 1963 році до селища Івано-Франкового переведено з Яворова професійно-технічне училище, в якому навчається понад 300 учнів. В ньому готують кадри деревообробників, зокрема червонодеревників, вправних різьбарів. Вироби майстрів і учнів цього училища не раз було відзначено нагородами Всесоюзної виставки досягнень народного господарства, а в 1967 році їхні вироби експонувались на Всесвітній виставці в Монреалі.

Підвищується культурний рівень жителів селища Івано-Франкового. В зв’язку з рішенням партії і уряду про переведення трудящих на 6—7-годинний робочий день, подовжився час, відведений на відпочинок і культурні розваги, збільшився потяг до книжки і мистецтва. У селищі є Будинок культури, в якому працюють драматичний, хоровий, художнього слова та інші гуртки. Агітбригада Будинку культури постійно виїздить в села з лекція -ми-концертами, що відбуваються в сільських клубах, на відкритих майданчиках, а то й просто на полі.

З 1952 року тут працює комсомольсько-молодіжний лекторій, тематика лекцій якого різноманітна і цікава. У селищі є бібліотека, її фонд постійно збільшується за рахунок художньої, політичної, технічної і наукової літератури. Бібліотека має 15 144 книжки, обслуговує 1108 читачів.

У 1961 році було перебудовано і розширено кінотеатр «Дніпро».

Школярі охоче відвідують Будинок піонерів і беруть активну участь у роботі різних гуртків, особливо таких, як радіотехнічний, мотоциклетний, фото, драматичний.

Трудящі селища дбають про його впорядкування, зовнішнє оздоблення. Причепурили центральну частину міста. Якщо під час австрійського та польського панування площа була вся в ямах, заболочена, а центральна вулиця нагадувала степовий шлях з вибоїнами, то тепер іванофранківці впорядкували проїжджу частину вулиці і площу, насадили сквер з дерев білої акації, ясена, тополі, декоративних кущів. Довкола — кілька клумб з запашними квітами. В сквері обладнано дитячий майданчик з гойдалками, пісочниками тощо. Окрасою сквера є фонтан, біля якого завжди збираються на прогулянку жителі селища. Біля входу в сквер поставлено пам’ятник В. І. Леніну.

Змінився зовнішній вигляд селища. Той, хто давно не був тут, побачить багато нового. При в’їзді в селище серед зелені стоїть пам’ятник Іванові Франку. Його відкрито на Жовтневі свята 1951 року. Іванофранківці шанують пам’ять великого Каменяра. У Будинку культури та в бібліотеці часто проводяться літературні вечори, зустрічі жителів селища з львівськими письменниками.

Невпинно зростає житловий фонд селища. Підприємства споруджують багатоквартирні будинки для робітників. Крім того, за останні роки робітники та службовці збудували собі власними коштами понад 100 будинків. Вони відрізняються від колишніх, непоказних і недосконалих в санітарному відношенні — їх споруджено з цегли та блоків, вони світлі, затишні. Виросли нові вулиці — Жовтнева, Шевченка, Садова.

В селищі збудовано приміщення лікарні, кількість ліжок в ній доведено до ста. Відкрито добре обладнану поліклініку. Є жіноча і дитяча консультації.

Про зростання добробуту трудящих селища Івано-Франкового свідчить збільшення кількості вкладників у місцевій ощадній касі. У 1966 році їх було 1325, сума вкладів становила 271 тис. карбованців.

Селище Івано-Франкове дедалі більше привертає до себе увагу як чудова місцевість для відпочинку. Живописні краєвиди приваблюють туристів, краєзнавців, художників. Тут чимало повноводних ставків, густі соснові ліси. Своєрідний м’який мікроклімат має лікувальні властивості. Тому й не випадково, що територія селища і прилеглих лісів, перетворюється на базу оздоровлення і відпочинку трудящих великого промислового центра — міста Львова.

В. А. МАЛАНЧУК.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера И-І-Ї-Й

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], cronoster, Google [Bot], Google Adsense [Bot]