БАХМАЧ, місто, Чернігівська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

БАХМАЧ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

БАХМАЧ – місто Чернігівська обл., райцентр.
Розташов. на р. Борзенка (прит. р. Борзна, бас. Дніпра). Залізничний вузол. Нас. 21,2 тис. осіб (2001).
Уперше згадується 1147 як Бохмач.
Сучасне місто виникло в 60–70-х рр. 19 ст. у зв'язку з спорудженням Курсько-Київської та Лібаво-Роменської залізниць за 2 км від с. Бахмач, яке існувало на місці давнього Бохмача.
Від 1923 – райцентр Чернігівської округи, від 1932 Чернігівської обл.
1938 одержав статус міста.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 10 верес. 1941 до 9 верес. 1943 був окупований гітлерівськими військами.
Серед археол. пам'яток: кургани 2–1 тис. до н. е., давньорус. поселення 11–13 ст.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАХМАЧ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Бахмач — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване за 145 км від обласного центру. Великий залізничний вузол. Населення — 16 300 чоловік.

Бахмач виник у 60—70-х роках XIX ст. Під час спорудження у 1867 році Курсько-Київської залізниці і у 1873 році—Лібаво-Роменської за 2 км від давнього містечка Бахмача (нині с. Бахмач) було побудовано дві залізничні станції, навколо яких згодом виросли два селища залізничників. Ці селища й поклали початок сучасному місту Бахмачу. Основними видами вантажів, які вивозилися з Бахмача, були зерно, а також тютюн, худоба і цукрові буряки. Серед вантажів, що прибували сюди, перше місце займала сіль. У 1877 році з Бахмача було відправлено по Лібаво-Роменській залізниці 3585 тис. пудів вантажів і по Курсько-Київській — 949 тис. пудів, а надійшло відповідно 1535 тис. та 236 тис. пудів вантажів. У наступні роки вантажооборот обох залізничних станцій знизився. Падіння цін на хліб на світовому ринку привело до зменшення його експорту та зростання переробки на місцях. У 1894 році в Бахмачі побудували великий паровий млин. Борошно йшло переважно до Москви і Прибалтики. Через два роки тут став до ладу спиртовий завод. Наприкінці XIX — на початку XX ст. вантажооборот Бахмацького залізничного вузла знову зріс. Значно збільшилися перевезення транзитних вантажів: лісу, кам’яного вугілля та інших.

З розвитком залізничного вузла і промислових підприємств у Бахмачі зросла кількість робітників. їх становище було дуже тяжким. Робочий день тривав 10—11 годин. Систематично застосовувалися понадурочні роботи і штрафи. І хоч протягом 1900—1905 рр. ціни на продукти збільшилися на 20 проц., заробітна плата не підвищилася.

У червні 1903 року 100 робітників служби колії Бахмацького залізничного вузла застрайкували, вимагаючи підвищення поденної плати з 50 до 60 коп. та поліпшення умов праці. Адміністрація найняла 80 робітників у Гомельському повіті. Але білоруси виявили солідарність з бахмацькими робітниками і відмовилися працювати. Однак цей виступ був стихійним. Частина робітників, не дочекавшись задоволення своїх вимог, стала до роботи, а 40 чоловік звільнили. Активну роль у піднесенні політичної свідомості та згуртованості бахмацьких залізничників відіграла Конотопська соціал-демократична організація іскрївського напряму, що виникла в 1902 році. Бахмацькі залізничники підтримували також зв’язки з залізничниками Гомеля та Києва. Залізничники в свою чергу справляли вплив на селян містечка Бахмача та ряду навколишніх сіл. Під час російсько-японської війни передові бахмацькі залізничники проводили агітацію проти самодержавства серед робітників підприємств і солдатів військових ешелонів, що зупинялися на станції.
З початком революції 1905 року у Бахмачі були розповсюджені газета «Поліський листок», листівки і прокламації, видані Поліським комітетом РСДРП. Вони закінчувалися закликами: «Геть самодержавство! Хай живе демократична республіка! Хай живуть всенародні Установчі збори! Хай живе революція!». У жовтні бахмацькі залізничники взяли активну участь у загальному страйку залізничників, який переріс у загальний політичний страйк. На Бахмацькому вузлі страйком керував комітет.

Під час грудневого збройного повстання в Москві залізничники Бахмача знову оголосили страйк. Страйковий комітет налагодив зв’язок з страйковими комітетами Гомеля й Мінська і обмінювався з ними делегатами. Центром революційного руху стало паровозне депо. Майже щодня тут відбувалися мітинги, на яких лунали заклики до повалення самодержавства. Топки паровозів були погашені, припинився рух поїздів через Бахмач. Пропускали лише військові ешелони з Далекого Сходу та состави з хлібом. На вимогу залізничників, підтриману Конотопською Радою робітничих депутатів, правління Московсько-Києво-Воронезької залізниці звільнило з посади начальника станції Бахмач-Київський, який допускав сваволю щодо робітників і службовців. Та страйк було придушено військовою силою. 16 грудня до Бахмача ввели війська, які, погрожуючи застосувати зброю, примусили залізничників відновити роботу.
Бахмач. Танці біля вокзалу

Після столипінської реформи значних розмірів набуло переселення безземельних селян у східні райони. Через Бахмацький залізничний вузол проїжджали десятки тисяч переселенців. Тут був постійний пункт для переселення, де людям тижнями доводилося чекати поїздів, щоб їхати далі. Умови на пункті були жахливими. За даними обслідування, наприкінці березня 1909 року тут виявили 63 хворих, а за 15 днів квітня їх кількість зросла до 120 чоловік.

Населення Бахмача, яке напередодні Жовтневої революції становило 5504 чоловіка, не одержувало потрібної медичної допомоги. В містечку Бахмачі була медамбулаторія, де працювали лікар і 2 фельдшери, але вона обслуговувала жителів всієї волості. На залізничному вузлі працював лише фельдшер, який мав подавати медичну допомогу і залізничникам, і великій кількості переселенців. Діти трудящих не мали можливості вчитися. У 1892 році в Бахмачі відкрили початкову школу для дітей залізничників, яку відвідувало лише 40 учнів. Напередодні революції у ній навчалося 190 дітей і працювало 17 учителів.

З перших днів імперіалістичної війни залізничний вузол було переведено на воєнний стан. Напруження на залізниці значно зросло, умови праці погіршали. Щодня йшли на фронт ешелони з військами, а звідти везли поранених та скалічених. У Бахмачі посилювалися антивоєнні настрої і ненависть до царизму — одного з винуватців цієї кривавої бійні.

Звістка про Лютневу революцію швидко дійшла до Бахмача. Дізнавшись про повалення царського уряду, залізничники та робітники підприємств вийшли на вулиці з червоними прапорами та революційними піснями. Солдати військових частин, що перебували тут, у березні 1917 року обрали Раду солдатських депутатів. Та владу в Бахмачі захопили ставленики буржуазного Тимчасового уряду. Після повалення самодержавства мало що змінилося: війна тривала, умови життя й праці робітників не поліпшилися, селяни не одержали землі. Все це посилювало Невдоволення трудящих політикою Тимчасового уряду.

На початку квітня 1917 року на Бахмацькому залізничному вузлі створили більшовицьку групу з місцевих більшовиків, які раніше входили до складу Конотопської організації РСДРП. Вона розгорнула підготовку до святкування 1 Травня. В цей час до Бахмача прибули делегати окружної наради РСДРП Південно-Західного краю — робітник Конотопського депо К. Т. Неровня та місцевий більшовик Вітренко, які привезли 26-й номер газети «Правда» з Квітневими тезами В. І. Леніна. На зборах, які відбулися в приміщенні залізничної школи, робітники обговорили й одностайно підтримали тези та ухвалили провести першотравневу демонстрацію під більшовицькими лозунгами. Власті Тимчасового уряду разом з буржуазно-націоналістичними організаціями намагалися зірвати першотравневу демонстрацію. Щоб перешкодити цьому, більшовицька група створила бойову робітничу дружину, яка роззброїла залізничну охорону і під час демонстрації йшла в перших лавах. На першотравневому мітингу виступили представники більшовиків Києва, Конотопа та місцеві і були схвалені запропоновані ними більшовицькі резолюції.

Бахмацькі більшовики вели агітацію і серед солдатів, що їхали на фронт або з фронту. Солдати в свою чергу привозили залізничникам більшовицьку літературу, розповідали їм правду про становище на фронті та настрої у військах. Більшовицька група Бахмача розгорнула роботу також серед селян містечка та навколишніх сіл. Під її впливом селяни захоплювали поміщицькі землі та розподіляли їх між собою.

Трудящі Бахмача радо вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. 26 й 27 жовтня тут відбулися багатолюдні мітинги, на яких було схвалено перші декрети Радянської влади. Більшовицька група, очолювана столяром

депо Д. Л. Ковальовим, учителем К. П. Танчером і телеграфістом Ф. П. Шевелою, згуртувала революційно настроєних залізничників і робітників. 10 листопада в Бахмачі було встановлено Радянську владу і створено ревком залізничного вузла, яким керував Ф. П. Шевела. Залізничники й робітники допомогли селянам містечка та сусідніх сіл встановити Радянську владу. Було створено волосний ревком.

Проте 30 листопада 1917 року Бахмач захопили війська буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Вони намагалися перешкодити просуванню через залізничний вузол радянських військ, що прямували на Дон для боротьби з кадетсько-каледінською контрреволюцією. Активізувалася місцева контрреволюція, що вдалася до переслідувань активних борців за Радянську владу. До навколишніх сіл повернулися поміщики, які відібрали в селян землю. Робітники і селяни швидко зрозуміли контрреволюційну суть Центральної ради і виступили проти неї.

15 січня 1918 року червоногвардійці Конотопа разом з червоногвардійськими загонами московських і петроградських робітників та полком Червоного козацтва розгромили під Бахмачем значні військові частини Центральної ради й визволили залізничний вузол. Жителі з радістю зустріли своїх визволителів і подавали їм всіляку допомогу. Відновив роботу ревком. У лютому відбувся перший волосний з’їзд Рад, який надіслав вітальну телеграму В. І. Леніну: «Надзвичайний з’їзд Рад Бахмацької волості разом з залізничниками палко вітає товариша Леніна, як справжнього борця за визволення українського народу від контрреволюційної буржуазної ради… ми всі, як один, станемо на захист завоювань революції за першим закликом нашого палко любимого вождя».

Наприкінці лютого 1918 року на Україну посунули німецькі загарбники, запрошені Центральною радою. Загроза окупації нависла і над Бахмачем. Щоб утримати цей важливий стратегічний пункт, було створено Бахмацьку ділянку фронту, командуючим якою призначили В. М. Примакова, а політичним керівником — члена уряду Радянської України 6. Б. Бош. У район Бахмача негайно було перекинуто 2-у колону радянських військ, що стала ядром 5-ї армії. Бахмач захищали також червоногвардійські загони з Петрограда, Харкова, Києва, Полтави, загони конотопських та бахмацьких залізничників, ніжинських робітників, полк Червоного козацтва, селяни навколишніх сіл. Пліч-о-пліч з українцями й росіянами тут билися з ворогом четвертий і шостий стрілецькі чехословацькі полки, в складі одного з яких був Людвік Свобода — нинішній президент ЧССР, і сербський загін Крутова. У 1948 році ветерани цих чехословацьких полків писали бахмачанам: «Відзначаючи свій ювілей, ми згадуємо 1918 рік, коли разом з червоноармійцями ми боролися з нашим спільним ворогом — німецькими загарбниками… Тоді на фронті під Бахмачем ми воювали за ідеали, однаково нам дорогі, і по своїх силах намагалися сприяти остаточній перемозі над ворогом». Захисники Бахмача виявили велику мужність і стійкість. Незважаючи на більш як десятикратну кількісну перевагу ворога, радянські війська 8—10 березня завдали йому поразки й примусили відступити. Та сили були нерівні. Після запеклих десятиденних боїв німецькі загарбники 18 березня захопили Бахмач. Почалися безчинства, грабежі й розправи над населенням.

Трудящі піднялися на боротьбу проти німецьких окупантів та гетьманців. Більшовики, що залишилися в Бахмачі, організували підпілля. Підпільники виготовляли й розповсюджували листівки, що закликали до боротьби проти загарбників і українських буржуазних націоналістів, здобували зброю, виводили з ладу паровози, знищували ворожі ешелони, а також готували повстання. 15 липня почався всеукраїнський страйк залізничників. 19 липня приєдналися до цього страйку залізничники Бахмача. Після краху німецької окупації владу в Бахмачі захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. Та в другій половині листопада радянські війська перейшли в наступ. 20 січня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії вигнали ворога з Бахмача.

Відразу ж після визволення у Бахмачі розгорнули роботу волосний ревком та партійний осередок. Бахмацькі більшовики налагоджували господарство залізничного вузла, разом з комбідами сусідніх сіл реквізували лишки хліба в багатіїв, допомогли відкрити лікарню і дитячий будинок для безпритульних дітей. Було створено бойовий загін залізничників, що брав участь у ліквідації куркульських заколотів і у відбудові зруйнованих залізничних колій. Бахмацький райком партії, створений улітку 1919 року, послав у навколишні села комуністів для допомоги селянству в організації комуністичних осередків, боротьби з куркульством та підготовки до перевиборів Рад.

У літку 1919 року нависла нова небезпека — з півдня наступали денікінці. В Бахмач було призначено надзвичайного уповноваженого Ради Робітничо-Селянської Оборони. Робітники депо обладнали платформи для бронепоїзда. Щоб затримати просування білогвардійців, група залізничників на чолі з робітником депо І. П. Борейшею вирушила назустріч ворогу і зруйнувала колію біля станції Григорівна. Проте 27 серпня 1919 року денікінські війська вдерлися у Бахмач. Останнім евакуювався комісар вузла Ф. П. Шевела. На станції Часниківка його захопили денікінці і по-звірячому закатували. Жителі свято зберігають пам’ять про більшовика-героя. Його ім’ям названо одну з вулиць міста. Білогвардійці відновили ненависні царські порядки та запровадили режим жорстокого терору. В їх тилу активно діяли партизани, які тримали під контролем залізницю. 19 листопада 1919 року частини 60-ї стрілецької дивізії визволили Бахмач.
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАХМАЧ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Розгорнулося радянське будівництво. В Бахмачі почали діяти волосний ревком та ревком залізничного вузла. У березні 1920 року відновили залізничний партійний осередок, який очолив Піотрович. У жовтні об’єдналися в комсомольський осередок і комсомольці-залізничники на чолі з О. Г. Івановим. У 1920 році залізничний вузол разом з селищем залізничників виділили в самостійну адміністративну одиницю —-селище міського типу та обрали тут селищну Раду. Комуністи й органи Радянської влади спрямували зусилля трудящих на відбудову залізничного вузла, зруйнованого денікінцями. Наслідуючи почин комуністів депо станції Москва-Сорту-вальна, бахмацькі залізничники в грудні 1919 року організували комуністичний суботник.

Спільними зусиллями залізничників та робітників підприємств Бахмача й селян навколишніх сіл було завершено відбудову вузла. Вже в березні 1920 року він працював безперебійно. Коли війська буржуазно-поміщицької Польщі в квітні 1920 року вторглися на Радянську землю, а з півдня посунула армія Врангеля, бахмацькі залізничники забезпечили чітку роботу транспорту і внесли свій вклад у розгром ворога. Незабаром стали до ладу паровий млин і махоркова фабрика. Наступного року почав діяти птахокомбінат. На території селища містилася філія агропункту, створеного у 1920 році на землях колишніх цукрозаводчиків. Комуністи й комсомольці організували збір продовольства для Червоної Армії, виїздили у навколишні села і розподіляли поміщицьку землю між безземельними і малоземельними селянами, боролися з куркульським бандитизмом.

Було створено частину особливого призначення, до якої увійшли майже всі комсомольці. Трудящі Бахмача відрахували частину свого заробітку для допомоги голодуючим Поволжя. У 1922 році вони одностайно підтримали рішення про об’єднання радянських республік і створення Союзу РСР. Глибокий сум викликала у жителів Бахмача звістка про смерть В. І. Леніна. Бахмацькі комуністи на своїх зборах поклялися виконати заповіти вождя, який віддав своє життя справі визволення трудящих. З 21 січня по 1 травня 160 залізничників подали заяви про вступ до партії. З 1923 року Бахмач став центром району.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. На кінець відбудовного періоду в Бахмачі працювали райлікарня, медамбулаторія, протитубдиспансер і аптека. Багато уваги приділялося розвитку освіти й культури. У 1920 році відкрили 2 семирічні школи, а незабаром створили також 2 початкові. Якщо спочатку в них навчалося 330 дітей, то в 1925 році — вже 1244. У школах працювало 42 вчителі. Важливою проблемою була ліквідація неписьменності серед дорослих. У грудні 1919 року почала діяти школа лікнепу, а в 1923 році — організація товариства «Геть неписьменність!». На курсах були підготовлені культармійці, які допомагали вчителям навчати грамоти неписьменних. У 1921 році відчинив двері клуб залізничників ім. Першого травня. Тут читалися лекції, працювали гуртки художньої самодіяльності, відбувалися вечори. При клубі створили бібліотеку, книжковий фонд якої дорівнював 800 примірників. У 1923 році організували райсельбуд, при якому діяли гуртки художньої самодіяльності й бібліотека.

За роки довоєнних п’ятирічок Бахмацький залізничний вузол було обладнано новітньою технікою. Паровозне депо одержало потужні локомотиви, побудовані на вітчизняних заводах. Збільшилася довжина станційних колій, внаслідок чого значно зросла пропускна спроможність залізничного вузла. Здійснили технічну реконструкцію майстерень депо. У 1931 році відкрили ремонтно-обмінний пункт з відділеннями на станціях Бахмач-Київський та Бахмач-Гомельський. На станції Бахмач-Гомельський у 1938 році почалося спорудження електростанції. Після об’єднання наступного року майстерень паровозного депо та ремонтно-обмінного пункту було створено вагонне депо. У 1931 році стала до ладу суконна фабрика, на якій працювало 300 робітників. У лютому 1934 року фабрику відвідав всеукраїнський староста Г. І. Петровський, і незабаром підприємству було присвоєно його ім’я. У 3—4 рази зросла потужність птахокомбінату. На базі агропункту почалося будівництво насінницького заводу, який став до ладу в 1935 році. Він постачав насіння цукрових буряків та інших культур сусіднім районам.

Партійні і комсомольські організації Бахмача стали застрільниками соціалістичного змагання. Залізничники Бахмацького вузла в 1931 році включилися у всесоюзний конкурс на кращу залізничну станцію і здобули першість серед залізничних станцій першої групи Конотопського залізничного району. Участь у конкурсі взяли й паровозники, які також вийшли переможцями у запровадженні спареної роботи на паровозах і добилися зменшення простоїв локомотивів на 5—10 проц. проти норми. Ударна паровозна бригада А. К. Вербиненка домоглася відмінного технічного стану локомотива та заощадила 16 проц. палива й мастила. Газета залізничників «Ударник транспорту» в листопаді 1931 року вийшла з великим заголовком «Вчіться у бахмачан» і розповіла про досягнення бахмацьких паровозників. Робітники Бахмацького ремонтного пункту в 1931 і 1932 роках посіли перше місце на Південно-Західній залізниці і одержали премію в сумі 2500 крб. Вагонники включилися в соціалістичне змагання і майже 90 проц. з них стали ударниками праці. Соціалістичне змагання охопило також робітників, службовців та інженерно-технічних працівників служби колії, які перевиконували річні плани. Самовіддано працювали робітники фабрики ім. Петровського. Першість у змаганні вів фарбувальний цех, який перевиконував виробничі завдання удвічі.

Трудівники Бахмача активно включилися у стахановський рух, який розгорнувся в країні. Вони сміливо ламали застарілі технічні норми, демонструючи зразки трудового героїзму. Першими на стахановські методи роботи перейшли робітники комсомольсько-молодіжної зміни чергового по станції І. Я. Антоненка, які значно удосконалили технологічний процес роботи станції і стали ініціаторами формування та відправлення великовагових поїздів. Працівники станції Бахмач-Пасажирський змагалися із своїми російськими колегами — колективом станції Брянськ-1 і обмінювалися делегаціями. Змагання допомогло бахмачанам знизити простій вагонів (майже удвічі проти норми) і запровадити нові прогресивні методи обслуговування пасажирів. На фабриці ім. Петровського по-стахановському працювали понад 40 чоловік. Ткалі Т. Савенко, М. Больбух, Г. Іванько та інші виконували норми на 200— 220 проц. На птахокомбінаті стали стахановками Г. Гуріна, Н. Васечко та інші.

Поблизу станції Бахмач-Пасажирський група жителів села Бахмача у 1924 році створила комуну «Незаможник», яка одержала 43 га землі (тепер тут селище Грузьке, бригада колгоспу ім. Ватутіна с. Халимонового). Господарство досягло значних успіхів і на окружному конкурсі колгоспів у 1928 році удостоєно першої премії. 1934 року його реорганізували в колгосп «Незаможник», який з 1937 року дістав назву ім. Кірова. У 1932 році в Бахмачі організували колгосп ім. Шевченка та бурякорадгосп. Залізничники й робітники селища подали велику допомогу селянству району в перебудові життя на колективних засадах. Значну роль у здійсненні колективізації та дальшому організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла Бахмацька МТС, створена в 1931 році. Значних успіхів досяг колектив бурякорадгоспу, який в 1935 році виростив по 210 цнт цукрових буряків та по 18,3 цнт насіння цукрових буряків з гектара. 330 робітників радгоспу стали стахановцями. У 1936 році господарство одержало третю премію Наркомату харчової промисловості СРСР. Директора радгоспу Г. Л. Кочетова було нагороджено орденом «Знак Пошани». Трудівники рік у рік брали підвищені соціалістичні зобов’язання й успішно їх виконували. За високі трудові досягнення радгосп у 1940 році було удостоєно ордена Леніна. Урядовими нагородами відзначено кращих працівників. Жіноча тракторна бригада В. Тищенко Бахмацької МТС протягом кількох років тримала першість серед тракторних бригад у районі. У 1938 році В. Тищенко обрали депутатом Верховної Ради УРСР. Тракторист М. Г. Колода виробив у 1937 році 925 га умовної оранки, більш як удвічі перевиконавши річну норму, і зекономив понад 3 тонни пального.

Нове піднесення політичної активності трудящих Бахмача викликали перші вибори до Верховної Ради СРСР в грудні 1937 року. Жителі одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Комсомольці брали участь у будівництві шахт Донбасу, Дніпрогесу, Харківського тракторного заводу, Туркестано-Сибірської залізниці.

Учасники мітингу, який відбувся у 1936 році, надіслали палкі вітання мужнім бійцям республіканської Іспанії і відрахували для допомоги їм частину місячного заробітку. У 1938 році Бахмач було віднесено до категорії міст.

Розширилася мережа медичних закладів. Було збудовано і введено в дію новий корпус райлікарні на 25 ліжок. Відкрили поліклініку і залізничну лікарню. Почали діяти медпункти в МТС та бурякорадгоспі. Медичну допомогу жителям міста подавали 10 лікарів та 50 працівників середнього медперсоналу. Побудували дитячий садок та ясла. Розвивалися освіта й культура. У 1932 році обидві семирічні школи перетворили на середні, одну початкову школу — на семирічну, а другу в зв’язку з цим закрили. На кінець 1934 року ліквідували неписьменність серед дорослих. У 1936 році всі школи Бахмача стали залізничними, і в них запровадили політехнічне навчання. Цього року на базі вечірнього робітфаку, який створили в 1930 році, відкрили вечірню середню школу. Своє дозвілля жителі Бахмача проводили в 4 клубах: 2 залізничних — ім. 1-го Травня та ім. Т. Г. Шевченка, при фабриці ім. Петровського та при бурякорадгоспі. У 1934 році почала діяти районна бібліотека. Напередодні війни тут налічувалося 7 бібліотек з книжковим фондом близько 40 тис. примірників. У місті виходили районна газета «Прапор комунізму», газета політвідділу Бахмацької МТС «Більшовицький шлях» та газета бурякорадгоспу «За соціалістичний урожай». У 1939 році населення Бахмача становило 10340 чоловік.

22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Ворожа авіація майже щодня бомбардувала залізничний вузол і місто. Залізничники під бомбами лагодили зруйновані колії та відновлювали рух поїздів. Багато чоловіків в перші дні війни пішло на фронт. їх замінили жінки, підлітки і літні люди. Ті, хто лишився, забезпечували безперебійну роботу вузла й споруджували оборонні укріплення. Для боротьби з ворожими диверсантами сформували винищувальний батальйон. Найбільш цінне майно було евакуйовано у східні райони країни.

10 вересня 1941 року німецько-фашистські окупанти захопили Бахмач. Розуміючи стратегічне значення Бахмацького залізничного вузла, гітлерівці тримали тут значний військовий гарнізон і окремий загін гестапівців. Вони запровадили режим жорстокого терору і грабунків. У жовтні сюди прибув каральний загін. Фашисти привозили до міста заарештованих радянських громадян з навколишніх сіл і сусідніх районів та розстрілювали, спалювали або закопували їх живцем. За найменшою підозрою людей хапали. Суворо заборонялося наближатися до залізничних колій. Охорона відкривала вогонь без попередження. Вартовий застрелив навіть восьмирічну дівчинку, яка підійшла до колії назбирати трісок. Німецьке командування замінило майже всіх залізничників своїми солдатами залізничного батальйону. Окупанти запровадили примусову працю. Все доросле населення мало щодня з’являтися на біржу праці й виконувати безплатно роботу, головним чином навантажувати та розвантажувати вагони, ремонтувати залізничне полотно тощо. Фашистські недолюдки знищили в Бахмачі понад 100 місцевих жителів, 186 юнаків і дівчат вивезли у рабство до Німеччини, де частина з них загинула.

Незважаючи на фашистський терор, трудящі Бахмача піднялися на боротьбу проти ворога. Для підпільної роботи та організації партизанської боротьби в місті були залишені секретарі райкому партії І. П. Білан та Я. П. Бурдюг, голова райвиконкому 1. Л. Федорченко, працівник редакції районної газети І. О. Жидік, працівник МТС В. О. Науменко, директор «Заготзерно» В. А. Камінський та інші комуністи. Але через недостатню конспірацію більшість з них загинула в перші дні окупації. Ті, що лишилися живими, вели боротьбу з ворогом. У Бахмачі розповсюджувалися листівки із зведеннями Радянського інформбюро. Справжній подвиг здійснила завідуюча дитячим садком Г. К. Жованик, яка при підтримці багатьох бахмачан у тяжких умовах фашистської окупації зберегла 32 дітей. У 1960 році її було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Багато бахмачан мужньо боролися в лавах підпільників і партизанів в інших місцях. Директор однієї з шкіл І. Є. Цимбаліст був членом Чернігівського підпільного обкому партії і прославився у «війні на рейках». Очолюваний ним диверсійний загін обласного партизанського з’єднання лише на ділянці Бахмач-Гомель пустив під укіс 16 ворожих ешелонів, знищив 822 окупанти, на довгий час вивів з ладу залізницю. За мужність і відвагу він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Дочка одного з перших комсомольців міста О. Т. Сагайдака — Н. Сагайдак брала активну участь у підпільній боротьбі з ворогом в м. Щорсі і загинула від рук окупантів.

Розвиваючи наступ, радянські війська на початку вересня підійшли до Бахмача. Гітлерівці зосередили тут чотири стрілецькі дивізії і перетворили місто на міцний опорний пункт. Форсувавши Сейм, бійці 712-го стрілецького полку 132-ї стрілецької дивізії після жорстокого бою оволоділи хутором Петровським. Частини 143-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Лукіна наступали з південного сходу. Тим часом 70-а гвардійська Глухівська дивізія під командуванням генерал-майора Гусєва успішно форсувала непрохідні болота й увірвалася на північну околицю Бахмача. Бомбардувальники 221-ї авіаційної дивізії громили ворога з повітря. На підступах до міста і в ньому протягом двох днів точилися жорстокі бої. Гітлерівці чинили відчайдушний опір, намагаючись утримати цей важливий залізничний вузол. Вони безперервно кидали в атаку танки й піхоту. Окремі квартали по кілька разів переходили з рук у руки. Під шаленим вогнем ворога командир 712-го стрілецького полку українець підполковник С. Мовчан, його заступник росіянин майор П. Афанасьев та татарин майор М. Хайснулін з розгорнутим бойовим прапором повели бійців в атаку.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАХМАЧ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
9 вересня 1943 року Бахмач став радянським. Цього ж дня Москва салютувала військам, що визволили його, 12 артилерійськими залпами з 124 гармат. Шести частинам і з’єднанням було присвоєно найменування «Бахмацьких», а 70-у гвардійську Глухівську дивізію нагороджено орденом Червоного Прапора. Жителі міста радо зустріли своїх визволителів. Близько 600 воїнів Червоної Армії — українців, росіян, узбеків, грузин та синів інших народів Радянського Союзу — полягли в боях за визволення міста. Свято шанують пам’ять про них бахмачани. Ніколи не в’януть квіти на могилах загиблих. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися понад 2 тис. жителів Бахмача, з них 1650 нагороджені орденами й медалями. Уродженцю міста підполковнику І. Д. Коломійченку за мужність і відвагу, виявлені під час форсування Вісли, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 1100 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини.

Після визволення у Бахмачі відновили роботу райком партії, райвиконком і міська Рада. Уже в жовтні тут працювало 5 первинних партійних організацій, які спрямували зусилля трудящих на відбудову господарства й міста. Гітлерівці перетворили Бахмач на суцільні руїни і згарища. Було зруйновано залізничний вузол, вокзал, насінницький завод, суконну фабрику, електростанцію, середню школу, понад половину житлових будинків, вивезено обладнання паровозного і вагонного депо, пограбовано бурякорадгосп, колгоспи, птахокомбінат, МТС. Щоб забезпечити безперебійне постачання фронту, необхідно було відновити роботу залізничного вузла. Ще поруч гриміли бої, а все працездатне населення вже вийшло на його відбудову. За кілька днів вузол став до ладу. З Уралу надійшли рейки, станційне обладнання, паровози. Незабаром почали діяти паровозне і вагонне депо. Російська Федерація надіслала також 34 трактори, 3 комбайни та інші сільськогосподарські машини для Бахмацької МТС, техніку, насіння й худобу — для бурякорадгоспу. У 1944 році почав працювати птахокомбінат. Держава виділила населенню для відбудови жител будівельні матеріали й кошти. Було проведено місячник допомоги сім’ям фронтовиків та інвалідам війни. Трудящі міста зібрали понад 500 тис. крб. на будівництво танкової колони.

Завдяки великій організаторській роботі комуністів і самовідданій праці трудящих господарство Бахмача успішно відбудовувалося. Трудівники міста активно включилися у соціалістичне змагання за дострокове виконання плану четвертої п’ятирічки. Серед залізничників розгорнувся рух за відправку великовагових поїздів, швидкісну їх обробку та формування. Комсомольці вагонного депо О. Є. Копа, Є. Й. Артеменко, О. І. Хромич та інші у 1947 році звернулися до молодих залізничників Чернігівщини із закликом: виконати п’ятирічку за три з половиною роки, наполегливо підвищувати технічні знання. Чимало бахмацьких залізничників систематично виконували планові завдання на 120—130 і 200 проц. та достроково завершили п’ятирічку. Запровадження погодинного графіка роботи агрегатів в МТС підвищило ефективність використання сільськогосподарської техніки і забезпечило скорочення строків виконання польових робіт. Ряд передових механізаторів, працюючи за новим методом, добився значних успіхів і був відзначений урядовими нагородами. Зросли лави членів партії. У 1950 році в 17 первинних партійних організаціях налічувалося 196 комуністів.
Багато уваги приділялося налагодженню роботи закладів охорони здоров’я, освіти й культури. Відразу після визволення Бахмача почали працювати районна І залізнична лікарні. За успіхи в організації медичної служби головному лікареві райлікарні К.П. Бузуну в 1949 році було присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. Дошкільнята виховувалися в залізничному дитячому садку. Відновилися заняття у 2 середніх і семирічній школах. Відкрили клуб залізничників, районну і залізничну бібліотеки, 2 міські бібліотеки — для дорослих і дітей.

Швидкими темпами розвивалася економіка Бахмача у наступні роки. На початку 1951 року дав першу продукцію молочно-консервний комбінат. На підприємстві встановлені потужні вакуум-апарати і розфасовочні апарати. У 1971 році комбінат переробив 47 тис. тонн молока і виготовив 30 млн. банок молочних консервів— у 6 разів більше, ніж передбачалося проектною потужністю. Продукція підприємства надходить у багато міст Радянського Союзу, а також йде на експорт. Було здійснено реконструкцію птахокомбінату, на якому встановили нове холодильне устаткування та конвейєрні лінії. Це дало можливість збільшити його виробничі потужності з 260 тонн м’яса та м’ясних виробів у 1952 році до 3700 тонн у 1971 році. У 1951—1965 рр. побудували механізовані склади «Заготзерно», друкарню, кукурудзо-калібрувальний завод, новий виробничий корпус комбінату побутового обслуговування, створили «Міжколгоспбуд». Було реконструйовано майстерні районного об’єднання «Сільгосптехніки», організовано шляхо-будівельне управління. У 1964 році почалося будівництво заводу хімічного машинобудування, а в 1969—1970 рр. введено в дію його першу, другу і третю черги. З його побудовою змінилася структура промисловості міста.

Великі зміни сталися на Бахмацькому залізничному вузлі. У 1953 році відкрили новий залізничний вокзал. Протягом 1965—1967 рр. було здійснено електрифікацію залізниці, і через Бахмач пішли поїзди на електротязі. Зміцнювався ордена Леніна бурякорадгосп. За ним закріплено 3300 га орної землі. За високу продуктивність тваринництва бурякорадгосп у 1956 році відзначили дипломом першого ступеня Всесоюзної сільськогосподарської виставки та преміювали вантажною і легковою автомашинами. В липні 1960 року створили спеціалізований радгосп «Заготхудобовідгодівля», за яким закріплено 1417 га сільськогосподарських угідь. Господарство виробляє щороку понад 4 тис. цнт м’яса. Приміський колгосп ім. Кірова в 1962 році приєднали до колгоспу ім. Ватутіна с. Халимонового.

Трудящі Бахмача підхопили почин комсомольсько-молодіжної бригади депо станції Москва-Сортувальна, яка виступила ініціатором руху за комуністичну працю. Першими в місті звання ударників і колективів комуністичної праці завоювали члени паровозних бригад О. О. Русаков, М. Ф. Харченко, Ф. К. Антоненко, М. Ф. Філоненко, бригада оглядачів вагонів вагонного депо, сушильний цех молочно-консервного комбінату і кондитерський цех харчокомбінату. Тепер близько 1 тис. трудівників удостоєні звання ударників, 32 цехи, зміни і бригади — звання колективів комуністичної праці. 2500 чоловік борються за це високе звання. За багаторічну і бездоганну роботу на залізничному транспорті орденом Леніна у 1952 році було нагороджено 7 працівників і двох — орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи в розвитку сільського господарства у 1958 році 7 чоловік відзначено орденами і медалями, серед них — комбайнера Бахмацької МТС П. А. Папоротного — орденом Леніна і директора бурякорадгоспу Г. Л. Кочетова — орденом Трудового Червоного Прапора. За сумлінну працю в роки семирічки 43 бахмачан одержали ордени й медалі, у т. ч. доярка бурякорадгоспу А. М. Мартинович і дояр бурякорадгоспу К. К. Романь — орден Леніна, 9 чоловік — орден Трудового Червоного Прапора. Бригадиру бурякорадгоспу І. В. Курбацькому за вирощування високих врожаїв пшениці присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Широко розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня. Залізничники Бахмача за рахунок зниження простоїв вагонів проти норми добилися до жовтня 1967 року 256 тис. вагоно-годин економії, що дало змогу відправити понад план 500 тис. тонн вантажів і знизити собівартість робіт на 11,2 проц. За ці успіхи колективу станції було присуджено перехідний Червоний прапор управління та дорпрофради Південно-Західної залізниці і вручено пам’ятний Червоний прапор Конотопського відділення цієї залізниці. Трудівники вагонного депо завдяки впровадженню технічних удосконалень та раціоналізаторських пропозицій одержали 7340 крб. надпланової економії. До цієї знаменної дати завершили виконання річної виробничої програми колективи молочно-консервного комбінату та інші підприємства.

Нова хвиля трудового піднесення охопила трудівників напередодні 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та в дні підготовки до XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Протягом восьмої п’ятирічки обсяг виробництва промислової продукції міста зріс на 75 проц. Продуктивність праці збільшилася на 48 проц., за рахунок чого одержано 80 проц. приросту. Промислові підприємства міста в середньому на рік випускають продукції в 40 разів більше, ніж у 1950 році. Внаслідок значної реконструкції станційного устаткування за роки восьмої п’ятирічки на 31 проц. зріс вагонооборот станції, а проти 1950 року — втричі. Середньодобовий простій вагонів знизився на півгодини, завдяки чому вивільнилося для додаткового навантаження 14 тис. вагонів. Було реконструйовано вагонне депо, де почали ремонтувати пасажирські вагони. Паровозне депо стало локомотивним. Залізничники виконали п’ятирічний план відправки вагонів до 1 вересня. Колектив станції 11 разів за п’ятирічку виходив переможцем у соціалістичному змаганні по Конотопському відділенню Південно-Західної залізниці. В бурякорадгоспі було вирощено в середньому на рік 25 цнт зернових, 275 цнт цукрових буряків і 17,6 цнт насіння цукрових буряків з гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 526 цнт молока і 113 цнт м’яса.

Близько 1 тис. кращих трудівників Бахмача нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки орденами й медалями відзначено 41 трудівника. Ордена Леніна удостоєно першого секретаря райкому партії О. П. Янчука, начальника залізничного відділення перевезення пошти М. С. Боканя; ордена Жовтневої Революції — колишнього першого секретаря райкому партії, персонального пенсіонера, кавалера двох орденів Леніна І. Я. Свириденка. 12 чоловік нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Всього за роки Радянської влади за самовіддану працю 167 жителів міста одержали ордени і медалі. План першого року дев’ятої п’ятирічки більшість підприємств перевиконала. Нарощує виробничі потужності завод «Хіммаш». Якщо в 1970 році він реалізував продукції на 2 млн. крб., то в 1971 році — на 5 млн. крб. У дев’ятій п’ятирічці передбачається провести дальшу реконструкцію локомотивного депо.

Невпізнанно змінився зовнішній вигляд Бахмача. Багато зроблено для його благоустрою. Площі та центральні вулиці міста реконструйовано; понад 6 тис. кв. метрів вулиць, площ і тротуарів вкрито асфальтом та плитами. Широкого розмаху набуло будівництво, особливо житлове. Тут споруджено поліклініку, будинок, побуту, міське відділення Держбанку, міський дитячий садок, залізничний клуб, готель, універмаг, кінотеатр на 440 місць. Лише за роки восьмої п’ятирічки зведено 26 житлових будинків на 278 квартир. За останні 20 років державний житловий фонд міста зріс більш як у 8 разів, а його загальна площа перевищує 26 тис. кв. метрів. Близько 2 тис. житлових будинків площею 78 500 кв. метрів спорудили з допомогою держави індивідуальні забудовники. Завершується газифікація. Місто підключене до державної енергосистеми. До послуг жителів Бахмача — 50 магазинів. Товарооборот торговельної мережі у роки восьмої п’ятирічки збільшився у півтора раза в порівнянні з минулою семирічкою і досяг 40 млн. крб. Це є одним із свідчень підвищення добробуту трудівників. У місті працюють комбінат громадського харчування, 23 майстерні побутового обслуговування. В особистому користуванні жителів — 62 легкові автомашини, 512 мотоциклів. Майже в кожній квартирі є телевізор.

Добре налагоджено медичне обслуговування трудящих. У Бахмачі діють 2 лікарні на 240 ліжок, 3 поліклініки, 10 медпунктів, 3 аптеки. У медичних закладах працює 40 лікарів та 250 чоловік середнього медперсоналу. В 6 дитячих дошкільних закладах міста виховується понад 550 дітей. Підвищився освітній та культурний рівень населення. У місті діють 3 середні, восьмирічна й початкова школи, в яких навчається 2560 учнів та працює 150 учителів. Є також вечірня й заочна середні школи і музична семирічна школа. Своє дозвілля жителі проводять у районному будинку культури, клубі залізничників ім. Леніна та 3 профспілкових клубах. У 1965 році відкрито широкоекранний кінотеатр. Учасники гуртків художньої самодіяльності, які створені при будинку культури і клубах, часто виступають перед глядачами. Велику популярність мають капела бандуристів та оркестр баяністів районного будинку культури, які удостоєні звання народних. Ці колективи та духовий оркестр відзначені дипломами й медалями на республіканському конкурсі художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. У місті налічується 15 бібліотек, книжковий фонд яких становить 150 тис. примірників. Вони обслуговують 13 тис. читачів. Активно працюють 12 первинних організацій товариства «Знання», які об’єднують 210 лекторів. На громадських засадах діють 5 народних університетів та історико-краєзнавчий музей. € первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури. Тут виходять районна газета «Радянське село», в бурякорадгоспі — багатотиражна газета «Зоря комунізму».

На трудові звершення трудящих Бахмача спрямовують 60 первинних партійних організацій, що налічують 1500 комуністів. їх помічниками є 36 комсомольських організацій, в лавах яких — 1340 юнаків і дівчат. Питаннями господарського й культурного будівництва займається міська Рада депутатів трудящих. Вона складається з 54 депутатів, серед них — 34 робітники і 20 представників інтелігенції, 27 комуністів і 7 комсомольців, 23 жінки. Велику роботу проводять 8 постійних комісій міськради: планово-бюджетна, промисловості, транспорту та зв’язку, шляхового будівництва та благоустрою, торгівлі й громадського харчування, соціально-культурна, соціалістичної законності, для роботи серед молоді. У 1971 році на соціально-культурні заходи було асигновано 144,2 тис. крб. проти 91,5 тис. крб. у 1966 році.

Багато зроблено в Бахмачі за роки Радянської влади. Ще більші перспективи відкриваються перед ним на майбутнє. Трудящі докладають всіх зусиль, щоб гідно зустріти знаменну дату — 50-річчя утворення СРСР.

Б. А. ХАТНЮК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: БАХМАЧ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]


2011 рік
phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей