Палій - з Фастівщини

Це прізвище

Отримав при народженні
0
Немає голосів
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
1
20%
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
4
80%
 
Всього голосів: 5

Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Палій - з Фастівщини

Повідомлення D_i_V_a »

Чи є Палії, з села (а раніше слободи і фільварку) Волиці що на Фастівщині, нащадками того самого славетного Палія, з'ясується з часом.

Сподіваюсь, що віднайдуться вже їхні нащадки які пришвидшать пошуки та принесуть сімейні історії.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення D_i_V_a »

Незвичний запис про народження

15/16 червня 1842 народився - Тихон
Родители - Деревни Волици умерший сего года 11 апреля Крестьянин Иван Пантелимонов Палий и законная его жена Ксения Иванова, оба православные
ЦДІАК, Ф.127, О.1012, Сп.2068

Батько помер 9-го, 11-го ховали. Записано що у віці 62 роки, от водяной болезни
Подальша доля Тихона поки не відома
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення D_i_V_a »

24 грудня, 2010
Гетьманші
Портрети найвідоміших жінок козацької доби знайшли прихисток за межами України

Працюючи у фондах Національного музею у Варшаві, натрапила на кілька цікавих малюнків роботи художниці Марії Стецької, яка відтворювала портрети жінок в українському бароковому одязі в середині XIX ст. Один із портретів одразу привернув увагу, бо це була копія відомого на той час зображення, яке вважали портретом Марії Магдалини Мазепиної, матері гетьмана Івана Мазепи (мал. ліворуч). Коли вчиталася в підписи під іншими малюнками, була здивована ще більше, бо виявилося, що це копії портретів дружини гетьмана Івана Виговського та фастівського полковника Семена Палія.

Дружина-шляхтянка

Як відомо, певна кількість портретів представників відомих магнатських, шляхетських і козацько-старшинських родин, які колись проживали на теренах Правобережної та Лівобережної України, нині знаходиться в кількох національних і державних музеях України. Збереженню цих зображень не в останню чергу сприяло існування свого часу родинних портретних галерей, серед яких найбільш знаними є галереї князів Вишневецьких, Жевуських, Потоцьких-Садовських, Мокосіїв-Денисок, Галаганів-Дараганів, Сулим, Репніних. На жаль, жіночі портрети в цих збірках представлені значно менше порівняно з чоловічими.

Пізніше вдячні нащадки створювали родинні галереї, де намагалися зібрати портрети усіх гідних представників роду. Натомість жінки мали значно менше можливостей увійти в історію. Найчастіше їхні зображення в родинних галереях з’являлися у зв’язку з досягненнями їхніх чоловіків. Наприклад, у галереї королівської гілки роду Вишневецьких є портрет Гризельди Вишневецької (поч. 1670-х років), дружини князя Яреми Вишневецького й матері польського короля Михала Корибута Вишневецького (з 1669 року). Портрети Людвіки Елеонори Жевуської (І пол. XVII ст.) і Анни Жевуської (1760-ті роки) написано для родинної галереї завдяки тому, що перша була матір’ю Вацлава Жевуського, власника замку в Підгірцях і засновника родинної колекції творів мистецтва, а друга – його дружиною. Те саме стосується й зображення Єви Потоцької (сер. XVIII ст.), дружини Іоахима Потоцького, генерал-лейтенанта Кам’янця-Подільського, власника великого маєтку в Чорткові на Поділлі, засновника галереї Потоцьких – Садовських.

Життя образу «після смерті»
Є кілька жіночих портретів, які мають загадкове походження, бо написані вони після смерті тих, хто був на них зображений. Це змушує мистецтвознавців припускати, що то не оригінали, які мали б датуватися XVII ст., а копії, створені в середині – наприкінці XVIII ст. До них належать портрети невідомої жінки (котрий часто подають як портрет Марії Магдалини Мазепиної), Феодосії Палій, дружини фастівського полковника Семена Палія, та Олени Богданівни Виговської з роду новогрудського каштеляна Богдана Стеткевича, другої дружини гетьмана Івана Виговського.

Ці три роботи мають багато спільного. Вони написані на полотні, майже однакові за розміром. Усі картини вважаються копіями XVIII ст. з оригіналів XVII ст., окрім портрета невідомої жінки. Вони також пов’язані спільним походженням: були знайдені 1857 року в містечку Сосниця, що на Чернігівщині, з часом потрапили до рук колекціонера Адама Воланського, який 1918-го передав їх до Національного музею в Кракові, де зберігаються й донині.

Цікаво, що від часу відкриття портретів Мар’яном Гошковським до моменту передачі музею їхня доля тісно була пов’язана з Волинню. Річ у тім, що з невідомих причин більша частина колекції Гошковського була втрачена в Гродку на Поділлі в Костянтина Володковича. Решта картин потрапила до рук Станіслава Крижановського, і від нього близько 1868 року колекція портретів перейшла до графа Генрика Стецького. Разом із власною колекцією граф переховував згадані полотна у своєму родовому маєтку в Романові, де ними й зацікавилася Марія Стецька (1832−1888).

Художниця-аматорка виконала малюнки олівцем і крейдою на папері із портретів невідомої жінки (Марії Магдалени Мазепиної), Феодосії Палій, Олени Виговської, які нині зберігаються в фондах Національного музею у Варшаві. Усі малюнки належним чином відтворюють композиції олійних портретів, орнаменти одягу жінок, вираз їхніх облич, внутрішній інтер’єр приміщень.

Родовід портрета

Як свідчать написи під зображеннями, Марія Стецька не дуже добре розумілася на тому, чиї портрети копіювала. Так, портрет невідомої, або, як ми його називаємо, портрет Марії Магдалини Мазепиної, матері гетьмана, перетворився в неї на зображення його дружини та ще й на ім’я Анастасія. А дружина гетьмана Івана Виговського Олена чомусь стала Єлизаветою (Ельжбетою). Описи олійних портретів із колекції Стецького, які перемальовувала Марія, не містять жодних згадок про наявність під ними будь-яких підписів, тому, вочевидь, художниця-аматорка скористалася відомостями, наданими їй братом. Цілком можливо, що історичні подробиці не мали для неї великого значення, а згадані портрети вона обрала для копіювання саме під впливом уподобань власника збірки Генрика Стецького.

Портрети, які перемальовувала Марія Стецька, нині перебувають у різному стані збереженості. У найгіршому – портрет Феодосії Палій із сином. Наявність олівцевої копії цього зображення дозволяє краще розгледіти обличчя, деталі інтер’єру кімнати, де вони стоять, а також дає можливість її використання реставраторами для відтворення зображень на картинах XVIII ст.

Натомість питання про те, як з’явилися портрети XVII ст., де вони зберігалися, хто їх написав, причини втрати оригіналів та виконання з них копій у XVIII cт., поки що залишаються без відповіді. Так само неперевіреними є факти щодо віднайдення Мар’яном Гошковським олійних копій XVIII ст. саме в Сосниці, де 1857 року не було навіть належних приміщень для зберігання. Єдине припущення щодо першого місця знаходження портретів може стосуватися трьох церков, які колись там існували: дерев’яна Вознесенська церква (1657−1659), Троїцький собор (1702) і кам’яна Воскресенська церква (1756), але до сьогодні жодна з них не збереглася.

Не можна остаточно зрікатися й волинської версії походження самих оригіналів портретів – із села Коритного поблизу Берестечка на Волині, а не з Лівобережжя, про що свідчить кілька моментів. По-перше, біографії Феодосії Палій та Олени Виговської підтверджують їхній зв’язок із Правобережжям. Якщо припустити, що на портреті невідомої жінки зображена Марія Магдалина Мазепа, то сумніву він не піддається. Якщо ж ні, то свідченням її зв’язку з Правобережжям є зображення на портреті милятинського розп’яття (усі три села з назвою Милятин, що є на мапі України, розташовані в західній її частині). Це означає, що портретована справді була пов’язана з Правобережжям (особливо з Галичиною та Волинню). По-друге, полотно належало пензлю місцевого майстра, якому було відомо про чудодійну силу милятинського розп’яття. По-третє, Марія Стецька могла копіювати оригінали портретів із колекції її брата, а не їхні копії XVIII ст., як припускають мистецтвознавці.

Єдиною ознакою того, що оригінали портретів мають лівобережне походження, залишається одяг зображених жінок. З одного боку, ми бачимо типово пізньобарокове вбрання представниць козацько-старшинської верстви, а з іншого – його вирізняють головні убори, які можуть мати чітко локалізоване географічне походження, але це питання ще потребує додаткового дослідження.
ПАЛІЇХА. Дружина Семена Палія нерідко заміняла полковника у справах

Зображення

Зображення
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Aushanbibi
Супермодератор
Повідомлень: 586
З нами з: 08 березня 2016, 09:54
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 986 разів
Подякували: 745 разів

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення Aushanbibi »

Я думаю що навряд чи знайдуться справжні нащадки. Відомим історикам так і не вдалось віднайти потомків Палія-Гурка, думаю що після його смерті нащадки зробили те ж, що і пізніші дворяни під час переслідувань, змінили прізвище і місце проживання.
Зображення
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення D_i_V_a »

Aushanbibi писав:Я думаю що навряд чи знайдуться справжні нащадки. Відомим історикам так і не вдалось віднайти потомків Палія-Гурка, думаю що після його смерті нащадки зробили те ж, що і пізніші дворяни під час переслідувань, змінили прізвище і місце проживання.
Загалом мене цікавить, чи волицькі Палії були якимось боком родичами тому самому Палію, нехай це навіть буде через його дружину, чи це прозьвисько/прізвище закріпилося за ними через якусь свою особистість і вони ніяким чином не мають відношення до родини славетного Семена Палія.

То подивимость, що про родину пишуть на вікіпедії
Семе́н Палі́й (Семен Гурко; 1640 — 18 січня 1710) — державний та військовий діяч Українського гетьманату, полковник Фастівського полку (Білоцерківського полку), один з керівників повстання на Правобережжі проти Корони Польської.
Нащадки
У 1692 р. в Борзні проживала мати Палія, а також брат Федір. Мав також брата Василя, який проживав у Батурині, а потім Фастові.
Рідну сестру забрали у ясир до Кримського ханства, де вона побралася з татарським мурзою.
Перша дружина Марія була донькою козака із с. Зазим'є (суч. Бориспільський р-н., Київської області).
Друга дружина Феодосія (одружився близько 1688 р.) теж походила з козацького роду. Від першого чоловіка вона мала сина Семашка, який став найближчим соратником Палія. Окрім пасинка мав синів Матвія та Самійла. Донька Марія (близько1689 — 1739 рр.) стала дружиною полковника А. Танського.
У поминальльнику Козелецького Георгіївського монастиря залишився синодик з іменами членів родини Паліїв — Танських.
Збереглася копія прижиттєвого, початку 1710-х, портрету Феодосії Палій з онуками Феодором та Іваном Танськими (до 1941 р. в Чернігівському обласному історичному музеї знаходився оригінал).
Через рід Танських нащадком С. Палія був всесвітньовідомий письменник Микола Гоголь.
Про дітей від першого шлюбу взагалі жодного звуку. А що, їх не було?
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення D_i_V_a »

Aushanbibi писав:...Палія-Гурка...
З книги Фастівщина-сторінки історії маємо такий запис
Документальні свідчення про Палія[*], нажаль, досить скупі.
[*]-Один із документів (Прошение, поданное на Высочайшее имя священником Иоанном Гурковский... Архив ЮЗР.ч.ІІІ, Т.2.-С.360) свідчить, що справжнє прізвище С.Палія - Гурко.
І ось тут мої очі стають круглими (якщо не квадратними) :lol: .
Бо... на поверхню випливає священик Гурковський... в прізвищі якого сидить також Гурко...
А ми вже мали справу зі священицькими (шляхетськими) родинами, прізвища яких також стрибали туда-сюда. І самим гарним прикладом є родина Ша(и)раєвських, у котрих вже віднайдена скорочена форма Ширай.

І якщо припустити, що Палій-Гурко-Гурковський був шляхтичем, то все встає дуже добре на свої місця.
Прізвища дружин просто не називаються, бо вони також шляхтянки. А владі треба з Палія було зробити героя-народника, що вийшов він геть із народу, був ватажком селянських повстань, то й сам був селянином...
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:...То подивимость, що про родину пишуть на вікіпедії...
А ще на вікіпедії, без великих на то пояснень є фотографія дуба, і написано - Дуб черешчатий, Волицька сільська рада (Дуб Палія).
Волицька сільська рада?... І наші Палії також з Волиці?... Щось все виглядає дуже підозріло :? :lol:

Зображення
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Aushanbibi
Супермодератор
Повідомлень: 586
З нами з: 08 березня 2016, 09:54
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 986 разів
Подякували: 745 разів

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення Aushanbibi »

Неправильно подана інформація. Дубп Палія територіально належить Фастівському лісовому господарству. А адміністративно Фастівському раону.
Я знаю з 10 людей які кричать що вони нащадки Палія. У Фастові кожен хто далекий від історії як науки приписує собі рідство з ним.
Я ніколи не повірю що Палії з Волиці це нащадки Гурка.
Якщо його нащадки і живі, то живуть вони певно що в Європі чи Канаді..але аж ніяк не в Україні.
Зображення
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення D_i_V_a »

Aushanbibi писав:...Я ніколи не повірю що Палії з Волиці це нащадки Гурка.
Якщо його нащадки і живі, то живуть вони певно що в Європі чи Канаді..але аж ніяк не в Україні.
Так думає більшість, і я так колись думала.
Але прочитавши цю книгу зрозуміла, що навіть з такого славетного роду як Браницькі, сьогоднішні нашадки живуть та заробляють на свій "хліб" так само як ти і я.
А що вже говорити про родину розквіт якої був на століття раніше?
А про багато-багато нащадків шляхетський родин, чий розквіт припав ще на століття, два чи три раніше?
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Палій - з Фастівщини

Повідомлення Вернер »

D_i_V_a писав:І ось тут мої очі стають круглими (якщо не квадратними) :lol: .
Бо... на поверхню випливає священик Гурковський... в прізвищі якого сидить також Гурко...
ПАЛІЙ (Гурко) Семен Пилипович (бл. 1640 – після 24.01.1710) – держ. і військ. діяч, полковник Фастівського охочекомонного (1684–1702) і Білоцерківського (1702–04; 1709–10) полків Укр. козац. д-ви. Н. в м. Борзна на Чернігово-Сіверщині в міщанській родині Гурків. Під час національної революції 1648–1676 був козаком Ніжинського полку. Можливо, навч. в Києво-Могилянській академії. Певний час служив у війську гетьмана П.Дорошенка. З кінця 1670-х рр. перебував на Чортомлицькій Січі, де отримав прізвисько "Палій". Відгукнувся на закличні універсали польс. короля Яна III Собеського та влітку 1683 на чолі підрозділу запороз. козаків вирушив під австрійс. столицю Відень. Взяв участь у відбитті в Османської імперії Парканської, Естергомської та Сеценської фортець (Угорщина, Словаччина). У березні 1684 претендував на гетьман. посаду козацтва Правобережної України. Того ж року отримав привілей Яна III Собеського на формування охочекомонного козац. полку на Київщині. Опираючись на постанову вального сейму Речі Посполитої, 1685 разом з А.Могилою, А.Абазином, С.Самусем, З.Іскрою розпочав реколонізацію спустошених війнами земель на Правобережжі.
Брав участь у війні "Священної ліги" з Осман. імперією 1684–99 та російсько-турецькій війні 1686–1700. У складі польсько-литовсько-укр. війська П. 1685 вирушив у похід до Молдавського князівства, де 1 жовтня 1685 був поранений у битві з турками під Боянами (Буковина). 1686 відзначився під час зайняття армією Речі Посполитої молдов. столиці м. Ясси (нині місто в Румунії), яка перебувала під владою Османів. Разом із коронними військами правобережні козаки воювали проти турків і татар на Зх. Поділлі, зокрема поблизу м. Кам'янець (нині м. Кам'янець-Подільський). Обороняв від татар. нападів Немирів (1688), Умань(1689), Білу Церкву (1687, 1690), Смілу (1693) та Фастів (1690, 1693, 1695). 1688–95 очолював військ. операції правобережних – а також спільні з лівобережними – козац. полків у володіннях Осман. імперії та Кримського ханату в Пн. Причорномор'ї й Молдові. Не раз надсилав полонених турків, татар і ногайців до Варшави, Москви та Батурина. Інформація про військ. діяльність П. тиражувалася в "летючих листках" Австрії, Венеції, Голландії, Німеччини, Польщі, Франції та ін. д-вах.

Не підкорявся правобереж. гетьманам А.Могилі (1684–89) та Гришку (1689–92), але налагодив співпрацю із С.Самусем (1693–1702). У 1-й пол. 1689 намагався відвоювати гетьман. резиденцію Правобережжя м. Немирів. Це поряд із ін. причинами (бажання перейти під зверхність Москви, зв'язки з Батурином і Запорожжям) спонукало Варшаву ув'язнити П. протягом вересня 1689 – червня 1691. Після виходу з в'язниці за королів. розпорядженням знову отримав дозвіл на резиденцію у Фастові (а перед тим йому пропонувалося осісти в Чигирині). 1693 з огляду на наступ польс. військ великого гетьмана коронного С.-Я.Яблоновського та королів. реґіментаря Б.Вільги хотів перейти з Фастова до Умані. Протягом 1690-х рр. зустрічався з І.Мазепою, зокрема в Баришівці під Києвом, Батурині та Києві. Лівобереж. гетьман на власні кошти купив йому двір у Києві на Подолі, де з 1690 проживала дружина П. з дітьми. Спільно з ін. полковниками Війська Запорозького поширював свою владу на велику територію Пн. і Пд-Сх. Київщини та Сх. Брацлавщини в межах колишніх Київського полку (правобереж. частини), Білоцерківського полку, Паволоцького полку, Корсунського полку, Уманського полку, Брацлавського полку, Черкаського полку (правобереж. частини), Чигиринського полку, Торговицького полку і Могилівського полку Укр. козац. д-ви. 1696 правобережні козаки поширили владу на Горностайпільську, Бородянську й Казаровицьку волості (на півночі Київського воєводства). 1702 війська П. та А.Абазина приєднали до своїх володінь Балтський, Ольгопільський, Ямпільський повіти та сх. райони Поділля, де порубіжними пд. містами стали Калюс і Могилів (нині м. Могилів-Подільський). Проводив політику витіснення польс. шляхти та погрожував, що відвоює Правобережну Україну не лише по р. Случ (прит. Горині, бас. Дніпра), але й по р. Вісла. Тривалий час лавірував між Варшавою, Москвою (у т. ч. Батурином) та Бахчисараєм. 1691 відмовився перейти в підданство до крим. хана, а 1694 склав таємну присягу на вірність рос. царям Івану та Петру, а також гетьману І.Мазепі. У тому ж році присягнув польс. королю Яну III Собеському та вислав посольство до королів. резиденції в м. Жовква. У відповідь король оголосив П. "стражником поліським". Після смерті Яна III Собеського підтримував франц. принца Конде як кандидата на польс. трон, але 1698 визнав владу Августа II Фридерика Саксонського та отримав від нього 3 королів. корогви і полковницький пернач. Не погодився з рішеннями вального сейму Речі Посполитої 1699 про заборону козацтва на Правобережжі.

Листувався з польс. королями Яном III Собеським, Августом II Фридериком, моск. царями Іваном та Петром (згодом – тільки Петром I), молдов. господарем К.Дукою, кн. М.Радзивіллом, вел. гетьманом литов. К.Сапєгою, київ. катол. єпископом А.Залуським, моск. воєводами в Києві князями М.Ромодановським, П.Хованським та ін. З 1693 при дворі К.Сапєги у Вільно (нині м. Вільнюс) перебував спец. представник правобереж. полковника. Відомі також листи П. до ін. урядовців Польщі, Литви, Росії та Криму. Польс. магнат Ф.Замойський 1694 порівнював П. з курфюрстом Бранденбурга, а 1701 відзначав, що той ішов шляхом Б.Хмельницького та "мав у голові удільне панство (державу. – Т.Ч.)". Усупереч умовам "Вічного миру" 1686 проводив політику на об'єднання Правобережжя та Лівобережжя. Не раз надсилав до І.Мазепи розвідувальні дані та написані до нього листи польс. урядовців. 1688, 1691, 1692, 1693, 1699 і 1700 звертався з проханням до царів Моск. д-ви про прийняття Правобережжя під їхню зверхність. З 1692 намагався підштовхнути Москву та Батурин до війни з Польщею. 1693 розглядався козаками Запороз. Січі як претендент на гетьманство. З початком Північної війни 1700–1721 бл. 500 козаків П. допомогли польс. королю Августу II Фридерику в боях під Ригою (нині столиця Латвії). 22 серпня 1700 уклав перемир'я з великим гетьманом коронним С.-Я.Яблоновським. Після королів. універсалів 25 січня та 4 травня 1702 про ліквідацію правобереж. козацтва в Київському воєводстві, Брацлавському воєводстві і Фастові зібрав на початку березня 1702 козац. раду, де публічно відмовився від протекції польс. короля Августа II Сильного, оголосив Правобережжя "вільною козацькою областю" й заявив про присягу рос. цареві Петру I і гетьманові І.Мазепі. Впродовж 1702–04 разом із С.Самусем очолював повстання ("друга Хмельниччина") на Київщині, Брацлавщині, Поділлі й Волині проти панування Польщі. 26 жовтня 1702 повстанці розгромили коронні війська кн. Х.Любомирського та частини посполитого рушення Я.Потоцького й Д.Рушиця під Бердичевом, а в жовтні–листопаді 1702 відвоювали Вінницю, Немирів, Котельню, Бихів, Бар, Старокостянтинів, Дунаївці, Шаргород, Хмільник, Бушу, Рашків, Калюс та ін. Був одним із гол. фігурантів Нарвського договору 1704 між Москвою та Варшавою. На виконання статті 4 договору в лютому 1704 Петро I надіслав П. листа з вимогою звільнити усі зайняті правобережними козаками міста на користь Августа II Фридерика. У травні 1704 підрозділи П. приєдналися до 40-тис. війська І.Мазепи під час "польського" походу. З огляду на невиконання царського наказу, а також зважаючи на його контакти з прихильниками швед. короля Карла ХII (князем Любомирським і Сапєгою), за згоди рос. урядовця Ф.Головіна та розпорядженням І.Мазепи П. був заарештований у кінці липня 1704. Перебував у Батуринській в'язниці до червня 1705. На вимогу Петра I відправлений до Москви, звідти за царським наказом від 21 серпня 1705 – до сибірського м. Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ). Перебував на засланні до весни 1708, звідки повернений на прохання київ. полк. А.Танського за царським наказом від 28 листопада 1708. Брав участь у Полтавській битві 1709 у складі військ гетьмана І.Скоропадського. Повернувся на Київщину, де знову очолив Білоцерківський полк.

Видавав універсали щодо оборони монастирів та надання маєтностей правосл. церкві в Правобереж. Україні, побудував на власні кошти церкву у Фастові, був благодійником Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря та кількох правосл. храмів Києва. П. мав власний герб і печатку. Із серпня 1688 володів кількома селами в Романівському старостві на Київщині.

П. після 24 січня 1710 та похований із почестями у Свято-Покровському Межигірському монастирі під Києвом. До 1797 в монастирській церкві Сходження Святого Духа знаходилися портрет П. (на сьогодні існує копія 1-ї пол. 19 ст.), пернач зі срібла, шабля, оправлена в срібло, дві срібні чарки, килимок та подароване полковником Євангеліє видання 1650-х рр. Наприкінці 18 ст. частина речей П. на прохання Чорноморського козацького війська була передана на Кубань. Пернач і чарки впродовж 19 – поч. 20 зберігалися в колекції В.Тарновського (нині в Чернігівському істор. музеї, й одна чарка – у Національному музеї історії України). Нині в м. Біла Церква існує громад. організація "Білоцерківська Січ імені Семена Палія". Про нього складені нар. пісні, перекази та легенди, а також написано низку худож. і мистецьких творів, зокрема: поема Т.Шевченка "Чернець" 1847 (ілюстрована 1884 худож. М.Микешиним), поема-балада Л.Боровиковського "Палій" (1840-ві рр.), повісті Ф.Бурлаки "Битва на Кодимі" (1945) і Ю.Мушкетика "Семен Палій" (1954) та ін. Згаданий Т.Шевченком у поезії "Іржавець" (1847), а також "Швачка" (1848): "…Полковника фастовського / Славного Семена"
Час плине
Відповісти

Повернутись до “П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей