Луків, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Луків, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЛУКІВ (1557–1946 – Мацеїв) – с-ще міськ. типу Турійського р-ну Волинської області. Розташов. за 2 км від залізничної ст. Мацеїв. Населення 3,0 тис. осіб (2005).
Село Л. відоме з поч. 16 ст. На той час було адміністративно підпорядковане Холмській землі. 1510 датується згадка про луківську парафіяльну церкву, що знаходилася на теренах Любомльського староства і належала до любомльської протопопії.
Перша письмова згадка про с-ще датована 1537. Його власниками були представники волин. роду Матвієвських. 1557 ополячений Станіслав Матвієвський звернувся до короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа з проханням поміняти прізвище на Мацейовський, заснувати на землях Лукова містечко і назвати Мацейовим. Король дав дозвіл на перейменування Лукова на Мацеїв, селище здобуло статус містечка та магдебурзьке право, можливість проводити ярмарки і збудувати замок.
1568 місто від Станіслава Мацейовського перейшло до кн. Андрія Вишневецького. Після смерті 1594 доньки кн. А.Вишневецького – Ганни – Мацеїв перейшов до рук її чоловіка Миколи Сапєги та їхнього сина Фридерика, пізніше, у 1630-х рр., до дружини останнього – Єви Сапежиної.
1680 Мацеїв придбав Атаназій Мьончинський. За звитяги в обороні Відня від турків 1683 (див. Віденська битва 1683) А.Мьончинський отримав у нагороду від польс. короля Яна III Собеського Луцьке староство (див. Староство), а пізніше обійняв уряд волин. воєводи. У 18 ст. маєток Мьончинських "Мацейовщина" виріс до 20 сіл, за рахунок них утримувався палац, що родина збудувала в гол. своїй резиденції на місці старого замку (його спроектував архітектор із Дрездена М.-Д.Пеппельман). Поруч з палацом був створений "англійський" парк (зберігся донині; про колиш. замок нагадують оборонні рови з водою).
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Мацеїв відійшов до Російської імперії. Від 1796 – у складі Волинської губернії. 1838 в ньому було 279 дворів і мешкало бл. 2 тис. осіб. Згодом він утратив статус міста і де-факто перетворився на містечко Ковельського повіту. Був центром гміни (волості) та поліційного округу, що обіймав гміни: Старі Кошари, Мацеїв, Несухоїжі і Селище.
1870 у містечку мешкало 1035 жителів.
У 1870-х рр. через пн. околицю Мацеїва було прокладено залізницю, вона сполучила містечко з Ковелем та Любомлем. 1903 останній з Мьончинських продав Мацеїв адміністрації правосл. Петерб. духовної семінарії.
Згідно з даними перепису 1911, у містечку було 4216 жителів, з них більше половини – євреї. Тут працювали міщанська управа, суд, двокласна школа, духовне уч-ще, земська лікарня, пошта, телеграф, аптечні склади, 42 крамниці, кредитне т-во, паровий млин, черепична ф-ка.
Під час Першої світової війни 1915 містечко зайняли частини австро-угор. армії.
1920–39 Мацеїв був під владою Польщі, адміністративно належав до Ковельського пов. Волинського воєводства. У мацеївському палаці Мьончинських розмістили католицькі жін. монастир, каплицю, школу і семінарію.
Від 1939 – у складі УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі), з 1940 – адм. центр Мацеївського р-ну Волин. обл.
27 червня 1941 окупований вермахтом (див. Друга світова війна), адміністративно був підпорядкований до Ковельського округу генерал-комісаріату "Волинь–Поділля" рейхскомісаріату "Україна".
18 липня 1944 визволений військами Червоної армії.
1946 місто знову перейменували на Луків. Назву Мацеїв (Мацейов) зберегли за залізничною станцією. 1940–59 – райцентр (1940–46 – центр Мацеївського р-ну, 1946–59 – Луківського).
Пам'ятки історії: церква св. Параскеви (1723), дерев'яна дзвіниця (поч. 18 ст.).

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Луків, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Луків (до 1946 року — Мацеїв) — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 22 км на північний захід від районного центру і за 2 км від залізничної станції Мацеїв. Населення — 3 тис. чоловік.

Луків —давнє поселення; вперше згадується в історичних документах 1537 року. До середини XVI століття воно називалося «село Лукове» і входило до складу Холмської землі.

Село Лукове було спадковим володінням місцевих православних дворян Матвієвських, які дуже рано ополячились і окатоличились і стали іменуватися Мацейовськими. В 1557 році Лукове перейшло до С. Мацейовського — надвірного коронного маршалка польського короля Сигізмунда Августа. Того року король дав С. Мацейовському коронну грамоту, за якою дозволялося перейменувати спадкове село Лукове на містечко Мацеїв. Містечку було надане магдебурзьке право, що до деякої міри звільнило його від управління і суду воєвод, каштелянів, старост та інших чиновників. Мацеєву дозволили запровадити 3 ярмарки на рік і один щотижневий базар. Але всіма привілеями магдебурзького права скористалася насамперед міська верхівка, становище нижчих верств населення лишалося дуже тяжким. Вони так само платили високі державні податки і виконували численні феодальні повинності на користь С. Мацейовського, а з 1575 року — брацлавського воєводи А. І. Вишневецького, якому Мацейовський «за купчим записом» передав містечко. їх жорстоко експлуатували лихварі й купці. А судові органи цілком залежали від феодала.

Дедалі більше обмеження прав міщан, національний гніт породжували гострі суперечки між міщанами і шляхтою. Тому населення Мацеєва радісно зустріло звістку про розгром польсько-шляхетських військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році і активно підтримало козацькі загони, що їх послав Богдан Хмельницький на Волинь допомогти селянам у боротьбі проти панів. Увесь край охопило народне повстання. Але після Зборівської угоди польська шляхта повернулася до своїх маєтків і жорстоко розправилася з повсталими.

У 1658 році Мацеїв перейшов у володіння магната Сапєги, який через 10 років продав його воєводі Мйончинському. Понад два століття містечко було центром феодальних володінь графів Мйончинських. Працею кріпаків тут були збудовані замок, численні господарські будівлі. На спорудженні замку працювали також турки, взяті в полон у 1683 році під Віднем.

Після третього поділу Польщі в 1795 році територія Західної Волині була возз’єднана з Російською державою, що об’єктивно мало прогресивне значення, бо Росія на той час була більш економічно розвинута, і, крім того, трудящі маси Західної Волині позбулися релігійного гноблення.
Відповідно до існуючого тоді в Росії адміністративного поділу Мацеїв став волосним центром Ковельського повіту. В соціально-економічному становищі жителів містечка істотних змін не сталося. Царський уряд визнав за господарем Мацеева його права на земельні володіння, кріпаків тощо. Граф Мйончинський залишився одним з великих землевласників на Волині. У 1838 році йому належало понад 5220 десятин, з них орної землі — 2110 десятин. Він мав 459 кріпаків чоловічої статі, в тому числі в Мацеєві — 59. Йому належали 3 винокурні заводи, цегельний завод, 3 водяні та кінний млин. Особливо великі прибутки А. Мйончинському давав Мацеїв. Тут він мав винокурний завод, який випускав щороку продукції на 4800 крб., шкіряний —з річною продукцією на 1000 крб. і свічковий — на 350 крб. У першій половині XIX століття в містечку щороку відбувалося 6 одноденних ярмарків, де реалізовувалося товарів на 15—16 тис. крб. Ярмарки давали Мйончинському великий зиск, а ще більший — продаж сільськогосподарської продукції, зокрема пшениці, значну частину якої він вивозив за кордон.

У 30—40-і роки ХІХ століття Мацеїв був порівняно великим населеним пунктом, значним торговельним і ремісничим центром. У 1838 році тут налічувалося 279 дворів і близько 2 тис. населення, переважну більшість якого становили міщани — українці і євреї, а решта —селяни-кріпаки. Кращі землі навколо містечка належали поміщикові. За його власним визнанням, таких грунтів, як у нього, не було в усьому Ковельському повіті. Основною формою експлуатації селян була панщина, що тривала 3—4 дні на тиждень. Міщани платили панові чинш і виконували різні повинності. Вони займалися ремеслами, торгівлею і сільським господарством. Розширюючи посівні площі, Мйончинський під різними приводами забирав у селян кращу землю. Тільки за так званий інвентарний період (1848—1861 рр.) він захопив 91 десятину, тобто четверту частину їхніх наділів.

Під час проведення реформи 1861 року граф К. Мйончинський прагнув якнайбільше кращих земель залишити собі. У Мацеєві на 120 ревізьких душ було наділено всього 366 десятин землі, за яку селяни мали сплатити понад 2620 крб., причому ці землі були найгірші. Крім того, в смузі селянських наділів залишалося понад 46 десятин церковної та більш як 110 десятин поміщицької землі, що збільшувало черезсмужжя і породжувало великі труднощі при обробітку ділянок. Податки і платежі, якими були обтяжені селянські господарства, позбавлення селян прав на користування лісами й пасовиськами прирікали недавніх кріпаків на кабальну залежність від поміщиків і лихварів.

Наприкінці XIX століття графу Мйончинському в Мацеївському маєтку належало 515 десятин орної землі та 1100 десятин лісу; в Стахуровському фільварку — 1585 десятин, у маєтку Ставки — 1000 десятин. У Мацеєві був також маєток великого землевласника П. С. Татарина, який мав 3179 десятин. Крім того, двом церквам належало 116 десятин.

Незважаючи на те, що залишки феодально-кріпосницьких відносин були ще дуже сильні, все ж економіка містечка почала набувати рис, властивих товарно-капіталістичному господарству. Поряд з великими фільварками, інтенсивніше почала розвиватися промисловість. У 70-х роках XIX століття за 2 км від містечка прокладено залізницю і побудовано станцію Мацеїв. Зросла кількість промислових підприємств, найбільшими з них були винокурний завод, паровий млин та вапнярня. Середньорічна вартість продукції цих підприємств дорівнювала 163 тис. крб. Наприкінці XIX століття Мацеїв був також важливим центром шкіряного виробництва Волинської губернії. В 1896 році, наприклад, вартість шкіри, виробленої підприємствами містечка, становила 3650 крб., тобто за 50 років збільшилася в 4 рази. На початку XX століття в Мацеєві налічувалось 8 мануфактурних та 37 інших крамниць, щорічно відбувався ярмарок. Тут діяли поштова контора з телеграфом, сільська каса, а також лікарня на 16 ліжок і аптека.

З розвитком промислового виробництва і торгівлі швидко зростало населення містечка. Якщо в 1860 році тут налічувалось 1879 жителів, то в 1910 році — 42168. В соціальній структурі населення найважливішою зміною була поява невеликого загону робітничого класу — залізничників, робітників винокурного заводу та

інших промислових підприємств. Поповнення робітничого класу в Мацеєві відбувалося переважно за рахунок колишніх кустарів і ремісників, що розорилися, і зубожілих селян як самого містечка, так і навколишніх сіл. Жорстоко експлуатуючи робітників, власники підприємств зовсім не дбали про створення більш-менш сприятливих умов для праці. Антисанітарія, відсутність будь-якої охорони праці, 12—16-годинний робочий день при мізерному заробітку призводили до виснаження і масових, особливо професійних, захворювань. До того ж, робітники не мали ніяких політичних прав. Все це було причиною того, що події 1905 року в Росії мали широкий відгук серед трудящих Мацеєва. 11 і 12 жовтня 1905 року разом з робітниками Поліської залізниці страйкували працівники станції Мацеїв. Того ж року відбувся страйк робітників шкіряних підприємств, які вимагали скорочення робочого дня з 16 до 12 годин. Ковельський повітовий справник писав у донесенні, що робітники до заяви «прилучили також прокламацію антиурядового змісту».

Поряд з розвитком економіки сталися деякі зміни і в галузі культури. В 1882 році в Мацеєві було відкрито сільське училище, яке в 1904 році реорганізовано на двокласне народне училище. В 1913 році тут навчалося 203 учні. При школі працювала невелика бібліотека для дорослих.

У роки першої світової війни Західна Волинь, у тому числі й Мацеїв, була ареною кровопролитних боїв між австро-німецькою та російською арміями. Коли наблизився фронт, значна частина населення евакуювалася до східних губерній. Припинили роботу промислові підприємства, школа. Під час боїв Мацеїв був частково зруйнований. Влітку 1915 року містечко захопили австро-німецькі війська, а на початку 1919 року, після краху німецької окупації на Україні, — білополяки. В серпні 1920 року частини Червоної Армії визволили Мацеїв від іноземних загарбників. Тут було встановлено Радянську владу, створено ревком на чолі з М. Веліковським і народну міліцію, які забезпечували революційний порядок у містечку і організовували допомогу бійцям Червоної Армії. Але у вересні 1920 року Мацеїв знову захопили польські війська, і він перебував під владою буржуазно-поміщицької Польщі до вересня 1939 року.

Мацеїв у період польської окупації був центром гміни Ковельського повіту. В 1921 році тут налічувалося 2977 чоловік населення. В економіці Мацеївської гміни переважало сільське господарство. Великі земельні масиви належали поміщикам, а понад 50 проц. селянських господарств становили безземельні й малоземельні. Промисловість мала кустарний характер. У 1936—1937 рр. на території всієї гміни в промисловості було зайнято лише 259 чоловік. У Мацеєві перше місце серед інших видів кустарного виробництва посідало добування крейди. Тут діяло 12 крейдяних кар’єрів, де працювало близько 100 робітників. Кілька десятків робітників було зайнято на шкіряних підприємствах, на лісопильному заводі, паровому млині, залізничній станції, у кравецьких майстернях тощо. Тяжкі умови праці були тут: усі роботи виконувалися вручну, робочий день тривав 14 годин і більше. В системі колоніального гноблення важливе місце посідала податкова політика. І селяни, і робітники, і кустарі мусили сплачувати безліч податків. Зокрема, селяни сплачували поземельний і маєтковий податок, на самоврядування, за кожну голову худоби, птиці, за собаку, платили податок на утримання костьолу, поліції, сажотруса та інші. В роки економічної кризи 1929—1932 рр. запровадили додатковий податок —10 проц. поземельного, так звану кризисну надбавку. Крім того, з населення стягали різні штрафи, численні мита (за забій худоби, одержання свідоцтва тощо). Особливим видом податків була неоплачувана шляхова повинність та інші примусові роботи.

Жорстокий соціальний гніт переплітався з політикою національного гноблення і дискримінації українського населення, яку провадили польські окупаційні власті. Всупереч умовам Ризького договору, вони заборонили українську мову в навчальних закладах і державних установах; вона була поставлена поза законом. Майже всі адміністративні посади займали поляки. У двох мацеївських школах працювало 12 учителів — усі поляки. Польські власті заборонили проведення зборів, селянських сходів.

Трудящі маси рішуче піднімалися на боротьбу за своє соціальне і національне визволення. Великим стимулом у цій боротьбі були успіхи соціалістичного будівництва в Країні Рад. Мацеїв і Мацеївська гміна в 1923 —1939 рр. були районом активного революційного руху. Вже в липні 1923 року в містечку застрайкували робітники лісопильного заводу, які вимагали підвищення заробітної плати на 50 проц. Страйк закінчився перемогою робітників.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Луків, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЧАСТИНА ІІ
Революційною боротьбою трудящих керували комуністи-підпільники. В 1926 році за рішенням Ковельського повіткому КПЗУ був створений Мацеївський райком КПЗУ, який відіграв визначну роль у діяльності комуністичного підпілля на Волині. Особливого значення комуністи надавали викриттю різних антирадянських наклепів і демагогії пілсудчиків. Вони роз’яснювали населенню принципи політики Радянської влади, зокрема в аграрному питанні, розповідали про справжню суть польського окупаційного режиму.

В період тимчасової стабілізації капіталізму буржуазно-поміщицькі кола Польщі посилили визиск і національне гноблення населення «кресів». Тому і в ці роки революційна боротьба не припинялася. Так, 16 липня 1926 року застрайкували робітники-кравці, які вимагали 8-годинного робочого дня і підвищення заробітної плати. Страйк тривав до 2 серпня і закінчився частковою перемогою кравців. Вони добилися 10-годинного робочого дня, а перед тим працювали по 14 годин. 6 березня 1929 року знову відбувся одноденний страйк кравців, які вимагали підвищення заробітної плати.

На знак протесту проти національного гноблення в березні 1928 року майже дві третини виборців Мацеєва бойкотували вибори до сейму або голосували за списки антиурядових угруповань.
У 30-х роках у зв’язку з економічною кризою в країні, зростанням впливу соціалістичного будівництва в Радянському Союзі значно посилилася революційна боротьба трудящих Волині, активізувалася діяльність комуністів і комсомольців. З їх ініціативи організовувалися масові демонстрації, маївки робітників і селян, виготовлялись і вивішувалися транспаранти революційного та антивоєнного змісту. 1 вересня 1933 року, в зв’язку із святкуванням Міжнародного дня молоді, в Мацеєві було вивішено транспаранти з гаслами: «Геть війну проти СРСР!», «Хай живе Міжнародний день молоді!», «Хай живе КПЗУ!». 4 липня 1934 року в містечку відбулася демонстрація, в якій взяли участь понад 1000 чоловік. Демонстранти несли лозунги: «Геть з війною проти Радянського Союзу!», «Геть з концентраційними таборами!», «Звільнити політичних в’язнів!». Масова політична демонстрація відбулася також 6 травня 1935 року. Одними з організаторів цих виступів були Ф. Ф. Нишпорук і Л. І. Ваврищук, яких польський суд засудив на 4 роки ув’язнення кожного.

Мацеївські комуністи боролися також за звільнення Ернста Тельмана та інших політичних в’язнів. У грудні 1935 року, наприклад, поліцейські власті затримали поштово-телеграфну кореспонденцію з Мацеєва, що містила вимогу повернути волю

Ернсту Тельману та іншим політв’язням, адресовану німецькому та італійському посольствам у Варшаві. Щорічно з нагоди роковин Великого Жовтня, до свята Першого травня, дня пам’яті трьох «Л» (В. І. Леніна, К. Лібкнехта і Р. Люксембург) революційне підпілля виготовляло багато транспарантів, листівок та організовувало демонстрації.

Комуністи й комсомольці Мацеєва очолювали боротьбу селянських мас, становище яких особливо погіршало під час економічної кризи і в наступні роки. Зросли податки, різко впали ціни на сільськогосподарські продукти. В 1935 році, наприклад, центнер пшениці коштував майже втричі дешевше, ніж у 1928 році. Тяжке економічне становище та політичне безправ’я зумовили дедалі ширшу участь селянських мас в антифашистській та національно-визвольній боротьбі. Для подання допомоги в організації селянського страйку в травні 1934 року до Мацеєва приїздив секретар Ковельського окружкому КПЗУ І. Н. Тишик. Він провів нараду місцевого активу. В Мацеєві та ряді навколишніх сіл було створено страйкові комітети. Селяни вимагали підвищення цін на сільськогосподарські продукти, зменшення податків, виступали проти режиму колоніального гноблення. У травні 1935 року застрайкували близько 100 гончарів. Страйк тривав кілька тижнів. Почався він на знак протесту проти скорочення заробітної плати і збільшення робочого дня. Ковельський окружний комітет КПЗУ звернувся до трудящих Ковельщини з закликом підтримати страйкуючих.

Мацеївські селяни брали участь у найбільшому на Волині селянському страйку, що відбувся у вересні—жовтні 1936 року. Селяни вимагали передачі їм землі без викупу, скасування шарваркової повинності, проведення меліорації за рахунок держави, зменшення ринкових зборів, зниження цін на промислові товари, а також навчання в школі українською мовою, припинення ворожої політики щодо СРСР. У рапортах поліції за вересень—жовтень 1936 року не раз висловлювалася тривога у зв’язку із страйковим селянським рухом. В одному з таких рапортів сказано: «9 вересня у Мацеєві зовсім не відбувся ярмарок… З Мацеївської гміни не прибуло на ярмарок жодної підводи».

Не припинялися виступи робітників у Мацеєві і в наступні роки. У березні — квітні 1938 року знову виступили гончарі. Характерною рисою цього страйку було те, що він розпочався за рішенням відділу професійних спілок у Мацеєві. Робітники вимагали поновлення на роботі звільнених і укладення нової колективної угоди. В страйку взяли участь 164 гончарі. Комендант Волинського воєводського управління поліції повідомляв у міністерство внутрішніх справ, що комуністи мають «домінуючий вплив на населення і при кожній нагоді проводять страйкову кампанію».

З радістю трудящі Мацеєва в історичні вересневі дні 1939 року зустріли звістку про визвольний похід Червоної Армії. Розпочалася підготовка до зустрічі радянських воїнів. У день вступу частин Червоної Армії до Мацеєва, з ініціативи комуністів, був організований багатолюдний мітинг, на якому з подякою Радянському урядові і воїнам-визволителям від імені трудящих селища виступив активний діяч революційного підпілля С. Крисюк. У перші ж дні після визволення був створений селянський комітет, а потім — тимчасове управління. Очолив його С. Крисюк (загинув у роки Великої Вітчизняної війни). Тимчасові органи народної влади стали організаторами і керівниками боротьби за встановлення революційного порядку, за побудову нового життя в селищі. 22 жовтня 1939 року жителі Мацеєва обрали своїм депутатом до Народних Зборів Західної України С. Крисюка. На основі рішень цих зборів тимчасове управління націоналізувало паровий млин, 2 вітряки, лісозавод, олійницю, крейдяні кар’єри. Було націоналізовано також поміщицькі й церковні землі і передано їх безземельним та малоземельним селянам.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію повітів і створення районів у січні 1940 року Мацеїв став центром новоутвореного району (був ним до 1959 року). В грудні 1940 року відбулися вибори до місцевих органів Радянської влади. Швидкими темпами розгорнулося соціалістичне будівництво в селищі. На базі націоналізованих 5 приватних крейдяних кар’єрів у 1940 році створено крейдяний комбінат. Дрібні ремісники об’єднались у кустарнопромислові артілі.

Значна частина селянських господарств, які одержали землю, не мали чим обробити її. Щоб допомогти їм, у Мацеєві в 1940 році створено МТС. У налагодженні її роботи важливу роль відіграла первинна парторганізація. Комуністи глибоко вникали у виробничий процес підприємства, допомагали колективу успішно виконувати виробничі завдання. З ініціативи парторганізації був укладений договір на соцзмагання між Мацеївською і Любомльською машинно-тракторними станціями.

Органи радянської влади велику увагу приділяли медичному обслуговуванню населення. У Мацеєві майже в 4 рази збільшилася кількість місць у лікарні, було створено санітарно-епідеміологічну станцію, відкрито дитячу консультацію і пологовий будинок.

Почалися соціалістичні перетворення і в галузі культури. В селищі відкрили середню і початкову школи з українською мовою викладання. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організували групу культармійців з учителів і працівників партійно-радянського апарату. Вони взяли на облік неписьменних і малописьменних, створили спеціальні гуртки, в яких навчали грамоти. В 1940 році Мацеїв радіофіковано, почали працювати клуб на 300 місць, бібліотека. В центрі селища споруджено пам’ятник В. І. Леніну.

Але почалася Велика Вітчизняна війна. 27 червня 1941 року Мацеїв захопили гітлерівці. Фашисти пограбували населення, зруйнували і спалили МТС, 3 млини, 263 житлові будинки, відібрали в населення 170 коней, 380 голів великої рогатої худоби, 490 свиней тощо. Крейдяні кар’єри перетворили на місця знищення радянських людей. Тут тільки в серпні і вересні 1941 року окупанти розстріляли 4500 мирних жителів Мацеєва та навколишніх сіл.

Однак трудящі селища, які пізнали радість вільного життя, не корилися ворогові. Вони зі зброєю в руках боролися за визволення свого краю від фашистського поневолення. Крім тих, що воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато жителів перебували в партизанських загонах, що діяли на території району. Серед них Ф. Ф. Нишпорук, Л. І. Ваврищук та інші. В червні 1943 року почали боротьбу з окупантами загони ім. Кірова та ім. Ворошилова, що базувалися в Машівському лісі. Внаслідок дій партизанів улітку 1943 року було паралізовано роботу залізничної лінії Ковель—Холм. Диверсійні групи діяли і в районі залізничної станції Мацеїв. З партизанами підтримувала зв’язки підпільна комсомольська організація селища, яку очолював С. І. Васейко.

Партизанський загін Героя Радянського Союзу В. О. Карасьова в лютому 1944 року напав на фашистів у Мацеєві. Це було так несподівано, що ворог, незважаючи на чисельну перевагу, відступив. Партизани захопили залізничну станцію, телеграфно-телефонну лінію. Частину гарнізону станції знищили. Важлива в стратегічному відношенні станція Мацеїв протягом 8 годин була в руках партизанів. Вони висадили у повітря електростанцію, водокачку, будинок жандармерії, а також млини, які гітлерівці використовували для своїх потреб.

У липні 1944 року 27-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора В. С. Глібова зав’язала бої на підступах до Мацеева. 18 липня селище і залізнична станція були визволені від німецько-фашистських окупантів. Немало радянських солдатів і офіцерів полягло смертю хоробрих у боях за Мацеїв і навколишні села. Особливий героїзм у цих боях виявив гвардії старший лейтенант О. Й. Малєв. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім’я його викарбуване на пам’ятнику, встановленому на братській могилі в селищі.

Одразу ж після визволення Мацеєва відновили роботу РК КП(б)У, райвиконком і райком ЛКСМУ. 11 грудня 1944 року вийшов перший номер районної газети «Ленінський шлях», яка з березня 1945 року почала називатися «Вільне життя».

Під керівництвом районної партійної організації розпочалася напружена робота трудящих по відбудові селища. В 1944 році став до ладу один цех крейдяного комбінату. Згодом тут почали випалювати вапно. В 1946 році план виробництва крейди комбінат виконав на 100,5 проц., вапна — на 101 проц. У 1945 році почав діяти цегельний завод. Потужність його дорівнювала 160 тис. штук цегли на рік. У 1944 році дав першу продукцію промкомбінат.

Велику увагу парторганізація приділяла відбудові сільського господарства. Безкінні господарства на пільгових умовах одержали коні й вози. Використовуючи державну допомогу, довготерміновий кредит на спорудження хат і господарських будівель, а також на придбання робочої і продуктивної худоби та реманенту, селянські господарства швидко ставали на ноги. Цьому сприяла і МТС, відбудована в 1944 році.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Луків, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
У вересні 1944 року відкрилася районна лікарня. Розпочалося навчання в школі. Знову розгорнулася робота по ліквідації неписьменності. На кінець 1947 року неписьменність серед дорослого населення було ліквідовано. В 1946 році селище Мацеїв перейменовано на Луків.

Незважаючи на труднощі повоєнного часу, господарство Лукова розвивалося швидкими темпами. Якщо в 1950 році крейдокомбінат виробив 95 тис. тонн крейди, то в 1955 році — 185 тис. тонн. У 1963 році на його базі створено комбінат будівельних матеріалів — найбільше підприємство в селищі. За останні роки воно значно розширилось, зросла його технічна оснащеність. Усі роботи механізовані, в тому числі помел крейди. В цеху формування черепиці встановлено агрегат механічного просіву піску та виготовлення розчину. Рік у рік зростає потужність комбінату. Якщо в 1955 році вартість валової продукції підприємства становила 85 тис. крб., то в 1969 році — 1270 тис. крб. Комбінат виробляє головним чином молоту крейду і вапно. Споживачі — будівельні трести Української РСР та інші підприємства республіки, які виготовляють будівельні матеріали. Споживачами є також колгоспи Волинської, Львівської і Ровенської областей, які використовують вапно для вапнування кислих грунтів.

Провідну роль в налагодженні виробництва на комбінаті відіграє первинна партійна організація, що виникла в 1957 році. В її рядах на той час налічувалося 4 комуністи, а нині вона має 73 чоловіка. Повсякденна політико-масова робота комуністів (політінформації, читки газет, бесіди та інше) позитивно позначається на організації виробничого процесу, на вихованні членів колективу. Комбінат систематично виконує державні плани. Кращих результатів у соціалістичному змаганні добиваються бригада по випалюванню вапна (бригадир Л. В. Соболева), 4 бригади помельного цеху, які очолюють І. Ф. Маркевич, В. І. Біронт, К. В. Климук та М. Г. Вербицький. Ці бригади носять почесне звання колективів комуністичної праці.
Партійна організація і дирекція приділяють велику увагу розвитку раціоналізаторського руху. З 1959 року тут діє первинна організація Всесоюзного товариства винахідників та раціоналізаторів. До початку 1968 року члени її внесли 94 раціоналізаторські пропозиції.

Важливе місце в економіці селища посідає міжрайонна лукомеліоративна станція (ЛМС), утворена в 1960 році на базі PTC. Вона обслуговує Ковельський, Любомльський і Турійський райони. ЛМС має потужну техніку: 15 вантажних автомашин, 3 екскаватори, 51 трактор. За час існування станції колектив освоїв 22 973 га боліт і чагарників. На цих землях колгоспи вирощують зернові культури, цукрові буряки, овочі, сіють багаторічні трави.

Кращим колективом лукомеліоративної станції є бригада Б. С. Коблика, якій надано звання бригади комуністичної праці. За визначні успіхи в роботі тракториста цієї бригади О. А. Лесика нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, машиніста екскаватора А. К. Книша — орденом «Знак Пошани».

Протягом першого повоєнного десятиріччя значно розширився цегельний завод, а в 1955—1956 рр. він був повністю реконструйований, завдяки чому потужність його зросла до 4,5—5 млн. штук цегли на рік. У 1957 році став до ладу харчокомбінат. До складу його входять пекарня, маслосироробний і ковбасний цехи, млин, цех безалкогольних напоїв.

У селищі є 68 колгоспних дворів, які належать до 3-ї городньої бригади артілі «Маяк» (центральна садиба в с. Новосілках). У Лукові розміщена також колгоспна ферма відгодівлі молодняка великої рогатої худоби.

За післявоєнні роки Луків змінився і зовні. Він розбудувався, пролягли нові вулиці, зокрема ім. Ю. Гагаріна, І. Франка та інші. Протягом 1945—1968 рр. споруджено 220 нових житлових будинків, з них 10 звів комбінат будівельних матеріалів. За рішенням селищної Ради до 50-річчя Великого Жовтня прокладено близько 2 тис. погонних метрів тротуарів. Вулиці освітлюються. З 1964 року Луків одержує електроенергію від Добротвірської ДРЕС. Селище має автобусне сполучення з багатьма містами й селами області.

Заможним і культурним стало життя робітників, колгоспників, сільської інтелігенції, рік у рік підвищується їх матеріальний добробут. Протягом останніх років зросла реалізація промислових і продовольчих товарів. У Лукові працює універмаг і 12 інших магазинів. За хорошу організацію радянської торгівлі, систематичне перевиконання плану колективу Луківського споживчого товариства до 50-річчя встановлення Радянської влади на Україні вручено Пам’ятний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради профспілок.

До послуг трудящих комбінат побутового обслуговування, який об’єднує кравецьку, шевську, годинникарську майстерні, фотоательє і перукарню. Розвинута і мережа підприємств громадського харчування — тут є чайні, 3 їдальні, 5 буфетів.

Значно поліпшилось і медичне обслуговування населення. В Луківській дільничній лікарні, яка розрахована на 100 ліжок, є терапевтичне, хірургічне, інфекційне, дитяче, пологове та гінекологічне відділення, де застосовуються всі сучасні методи лікування. Загальну повагу населення заслужив лікар-терапевт Т. М. Кононець. За хороші показники в роботі Луківська лікарня занесена на обласну Дошку пошани. З 1965 року в Лукові почала працювати лікарня санаторного типу для працівників Львівської залізниці.

У селищі є середня школа і сільське професійно-технічне училище № 2. У школі в 1966/67 навчальному році налічувалось 610 учнів і 37 учителів. Перший випуск десятикласників відбувся в 1948 році. З того часу Луківську середню школу закінчили понад 1000 юнаків і дівчат.

Парторганізація школи і колектив учителів приділяють велику увагу комуністичному вихованню учнівської молоді. В школі створено ленінську кімнату, де зібрано багато цікавих документів про життя і діяльність В. І. Леніна. Ці матеріали надіслали школі з Москви, Ленінграда, Києва, Ульяновська, а також з Польщі, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Франції. У ленінській кімнаті приймають школярів до лав піонерів, до комсомолу.

Цікаву роботу ведуть юні слідопити. Вони створили кімнату бойової слави, де зібрані цінні матеріали про тих, хто боровся за встановлення Радянської влади в селищі, хто брав участь у його визволенні з-під фашистського іга.

Вчителі школи є членами селищної організації товариства «Знання». За сумлінну навчально-виховну і громадську роботу В. М. Сліпко удостоєний звання заслуженого вчителя школи УРСР, К. А. Прошак нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Луківське професійно-технічне училище № 2 створене в серпні 1954 року. В 1968 році тут навчалося 550 чоловік. Училище готує трактористів-машиністів широкого профілю, механізаторів тваринницьких ферм, механізаторів лукомеліоративних та іригаційних робіт. За 13 років (1954—1967 рр.) воно випустило для сільського господарства області 4815 спеціалістів.

Училище має хорошу навчально-виробничу базу: новозбудований навчальний корпус, їдальню на 120 місць, гуртожиток на 280 чоловік, актовий зал на 400 місць, читальний зал, бібліотеку. В 1967 році закінчилось будівництво нової майстерні. Машинно-тракторний навчальний парк налічує 40 тракторів, 10 комбайнів і 9 автомашин. Училище повністю забезпечене кадрами викладачів і майстрів виробничого навчання. Тут працюють 18 викладачів, у тому числі 9 інженерів-механіків, і 28 майстрів виробничого навчання.

Значна частина дорослого населення Лукова навчається заочно у вузах та середніх спеціальних закладах, у вечірній школі робітничої й сільської молоді.

У центрі селища височить Будинок культури, який є центром культурно-масової і політико-виховної роботи. Він має просторий лекційний зал на 400 місць,, спортивний зал, 5 кімнат для роботи гуртків художньої самодіяльності; тут працюють гуртки — хоровий, вокальний, фізкультурний, художнього слова, народних інструментів, створено духовий оркестр.

Будинок культури — улюблене місце відпочинку жителів. Сюди приходять подивитися новий кінофільм або виступ самодіяльних артистів, послухати цікаву лекцію. Крім того, тут систематично організовуються диспути, вечори запитань і відповідей, тематичні вечори. Створено агіткультбригаду, яка виїжджає з концертами в села району. Перед луківськими глядачами часто виступають столичні артисти та інші професіональні художні колективи республіки. Протягом 1966—1968 рр. у Лукові гастролювали московський ансамбль «Циган», київський цирк, колективи Тернопільської та Луцької обласних філармоній, ансамбль пісні й танцю Прикарпатського військового округу, Нововолинський народний театр та інші.

Завжди людно в бібліотеці, яка має читальний зал на 50 чоловік, методичну кімнату; працює на громадських засадах кабінет політичної освіти. На час заснування бібліотеки (1945 р.) книжковий фонд її налічував кількасот книжок, а в 1968 році він становив 32 410 примірників. Число читачів також щорічно зростає. Як що в 1958 році їх було 850 чоловік, то в 1968 році — 2267. Крім видачі книжок, проводяться читацькі конференції, літературні вечори, влаштовуються книжкові виставки та інше.

Справді масовим став спорт у Лукові. Тут є стадіон, де любителі спорту займаються легкою атлетикою, волейболом і футболом. Проводяться змагання фізкультурних колективів підприємств і навчальних закладів селища. В районних змаганнях беруть участь футбольні й волейбольні юнацькі команди.

Питання розвитку селища, добробуту і культури його жителів перебувають у центрі уваги Луківської селищної Ради. До її складу входять 30 депутатів, обраних з числа кращих виробничників, активних учасників громадського життя. Рада у своїй роботі спирається на широкий актив. Працюють 7 постійно діючих комісій: промислова, сільськогосподарська, соціалістичної законності та інші.

Чудові перспективи Лукова на майбутнє. Найближчим часом тут буде споруджено меблеву фабрику, завод залізобетонних виробів, новий помельний цех комбінату будівельних матеріалів потужністю 200 тис. тонн крейди на рік, їдальню на 60 місць, банно-пральний комбінат, три 16-квартирних, один восьми- і два 4-квартирні житлові будинки, продовольчий магазин, нафтобазу при лукомеліоративній станції та інше. Так росте і розвивається новий, соціалістичний Луків.

Я. Я. СЕРПЕНІНОВ, В. М. СЛІПКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Луків, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

МАЦІЇВ, МАЦЕЮВ, МАТІЇВ, ЛУКІВ, містечко, Ковельський пов.
В 16 ст. відоме було під назвою Луків. В кінці
 19 ст. було там 339 дом. і 2,844 жителів, дві церкви, одна
 з них мурована, 1 костьол, синагога, 2 доми молитви для
 жидів, школа, шпиталь, 2 вітряки, 5 арбарень, 2 оліярні,
 бровар, 7 ярмарків річно. Містечко при залізничній станції Маціїв (тепер Луків при залізниці Любомель-Ковель).
 За поборовим реєстром 1564 р. осада „Мачеюв” „орріdum” недавно заснована (в 1557 р.) в Холмській землі,
 в латинській парафії, перевали, давав 2 гроші шосу (державний податок), до церкви, а також від 4-ох бань горілчаних по 24 гроші, від ремісників 11, 3 перекупів, 6 від
 комірників. Оселя, а пізніше містечко, віддавна належало до старого волинського, землянського роду Матвієвських. Від 1658 р. до Андрія Івановича Вишневецького,
 а в 18 ст. перейшло до кн. Сапіги Олександра, від нього
 до Міончинського, де вони побудували свій палац. Церква
 там була ще в 15 ст., а нову збудовано в 1723 р. (муров.).
За переписом з 1870 р. містечко М. мало 240 дом. і
 1,035 жителів, в тому 50% жидів, церкву муровану, два
 костьоли, 2 каплиці, синагогу, бровар, гуральню, 3 цегельні, 2 миловарні, 6 гарбарень. Містечко змінило свою
 назву, зі старої Луків на нову Маціїв, або Мацєюв, в кінці 16 ст., коли отримало магдебурзьке право і на прохання
 власника містечка Мацієвського, отримало назву Мацєюв,
 або Мачеюв. В околицях містечка виступають на поверхню землі верстви білої крейди, котру там віддавна експлуатують. За переписом з 1911 р. в М. було: 4,216 жителів, волость, міщанська управа, пошта, теелграф, земська
 поштова станція, агроном, суд, „Мілецьке духовне училище” з осідком в Мацієві, 2-клясова школа, земська лічниця, акушерка, 3 аптечні склади, 42 крамниці, горілчана
 державна крамниця, вапнярня, кредитове товариство, паровий млин, земський насінний пункт, фабрика черепиці 2 лікарі і ярмарки щомісяця. До великої зем. власности
 в М. належало до К. Шамповальського 2,213 дес.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Л”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 16 гостей