МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
2
50%
Народився, але не живу
1
25%
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
25%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 4

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення АннА »

МИКОЛАЇВ – місто, адм., екон. і культ. центр Миколаївської області. Розташов. на лівому березі Бузького лиману на півострові при злитті рік Пд. Буг та Інгул, за 50 км від Чорного моря. Мор. порт, залізничний вузол. Населення 506 тис. осіб (2008).

На території міста виявлені залишки поселень неоліту, некрополі ранньобронзового віку, поселення пізнього бронзового віку, греко-рим. періоду (4 ст. до н. е. – 3 ст. н. е.), ранньослов'ян. часу (8 – 9 ст.).

Починаючи з 9 ст., на території майбутнього міста виникали форпости Київської Русі перед виходом до відкритого моря на шляху "із варяг у греки". В серед. 13 ст. ця територія потрапила під владу Золотої Орди. З 1362 знаходилась у складі Великого князів-ства Литовського, але вже у 15 ст. на землі Побужжя держ. контроль не поширювався. Надалі спустошені степи, де кочували ногайці, входили до складу володінь Османської імперії.

За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 територія, на якій розташов. М., відійшла до Росії.

1787 під час осади Очакова виникла потреба у буд-ві суднобудівної верфі. Князь Г.Потьомкін обрав для неї територію у гирлі Інгулу. За його вказівкою 1788 була закладена нова верф, яка мала різні назви – Інгульська, Усть-Інгул, Верф на Інгулі. Навколо верфі швидко зростало безіменне містечко. Днем заснування верфі вважається 27 квітня 1789. Цим числом датована вказівка Г.Потьомкіна "завести верфь на Ингуле", якій було дано назву М. на честь Св. Миколая, заступника моряків.

10 листопада 1789 Г.Потьомкін звернувся до цариці з проханням затвердити за М. статус міста. Проте цей статус М. дістав лише у жовтні 1790, тоді ж його зарахували у заштатні міста і підпорядкували військ. губернатору. На цей час в М. налічувалося 26 дворів, проживало 105 чоловіків та 42 жінки. Через два роки населення збільшилося до 1566 жителів та 1734 тимчасових робітників. Вперше М. як місто згадується у "Повному зібранні законів" тільки 1795.
Спорудження верфі і міста доручили полк. М.Фалєєву. 1790 архіт. І.Старовим був складений ген. план М. Одним з перших губернаторів міста був О.Грейг – інженер, командир Чорномор. флоту. За його ініціативою в місті була побудована перша комерційна пристань, яка проіснувала до 1889.

З 1794 в М. перебувало управління Чорномор. флотом – канцелярія Гол. командира флоту і портів. На багато років М. стає суднобудівною базою Чорномор. флоту і одним із пріоритетних центрів кораблебудування і оборонної пром-сті Росії. 1795 в місті засновано градоначальство і проведено перший перепис населення. З 1805 гол. командир флоту дістав права військ. губернатора М. і Севастополя.

1812 під час війни з Наполеоном I із матросів М. був сформований 75-й корабельний екіпаж, який брав участь у взятті Парижа.

1795 М. був приписаний до Вознесенського намісництва, 1797 – до Новоросійської губернії, з 1802 – став губернським містом Миколаївської губернії. 1803 М. увійшов до складу Херсонської губернії. З 1805 М. – центр Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (з 1856 – Миколаїв. військ. губернаторства). Населення міста з 1790 по 1856 зросло з 10 до 61,6 тис. осіб.

Під час Кримської війни 1853–1856 місто було гол. тиловою базою Чорномор. флоту. Поразка у Крим. війні, що потягла за собою заборону для Росії мати військ. флот на Чорному морі, значно підірвала екон. базу М. Але відкриття 1862 торгового порту, залізничне буд-во, поглиблення фарватеру від Очакова до М. дали новий поштовх розвитку міста. Генерал-губернатор Б.Глазенап домігся дозволу на відкриття Миколаїв. порту для іноз. судів, митниці й іноземних консульств. Після скасування 1870 обмежувальних статей Паризького договору в М. відновилося будівництво військових кораблів. 1873 прокладено залізничну лінію Миколаїв–Знам'янка, 1907 відкрито залізницю Миколаїв–Херсон.

1895–97 в М. виникають суднобудівні та мех. з-ди, які 1907 зливаються в один – "Наваль". 1911 на базі Адміралтейства створений завод "Руссуд". 1865 почала виходити газ. "Николаевский вестник".

Після переведення штабу Чорномор. флоту з М. у Севастополь (1900) в М. було відновлене градоначальство. На 1911 населення миколаїв. градоначальства налічувало 104, 5 тис. осіб.

Зосередження в місті великої кількості кваліфікованих робітників зробило його осередком високої страйкової активності. Особливо великі страйки відбувалися після повстання на броненосці "Князь Потьомкін Таврійський", який був спущений 1900 зі стапелів М. В жовтневі дні 1917 М. називали "червоним Пітером України".

В листопаді 1917 в місті утвердилася влада Української Центральної Ради, в січні 1918 влада перейшла до ради робітн. і військ. депутатів. В березні 1918 місто потрапило під владу нім. окупантів і в ньому було запроваджено воєнний стан. 25 березня 1918 відбулося повстання проти австро-нім. окупантів, в липні–серпні залізничники М. брали участь у Всеукр. страйку залізничників 1918. В грудні 1918 місто захопили війська Антанти. 15 березня 1919 в місті відновлено рад. владу. 17 серпня 1919 його зайняли денікінці.

Після остаточного утвердження в місті рад. влади (січень 1920) М. став губернським центром Херсон. губ., у грудні 1920 перейменованої в Миколаївську. У жовтні 1922 Миколаїв. губ. влилася до Одеської, а М. став повітовим центром. 1923–30 – центр Миколаїв. округи. 1932–37 – у складі Одеської області, з 1937 – центр Миколаїв. області. Райцентр 1929–30, 1938–44, відновлено 1962.

Під час гітлерівської окупації (16 серпня 1941 – 28 березня 1944) М. входив до Миколаїв. ген. округу, підпорядкованого рейхскомісаріату "Україна". В травні 1943 округи Миколаїв-ланд та Миколаїв-штадт об'єднані в округ Миколаїв. При звільненні М. відзначилися 68 моряків-десантників під командуванням К.Ольшанського, всі вони були удостоєні звання Героя Рад. Союзу (більшість – посмертно).

На початку війни десятки тисяч кваліфікованих працівників М. разом з обладнанням підпр-в були евакуйовані в рад. тил і швидко налагодили випуск продукції для фронту. Уже в квітні 1944 у щойно звільненому місті почав працювати з-д ім. 61 комунара, 1947 розпочалося буд-во суднобудівного з-ду "Океан".

У часи Рад. Союзу М. був закритим містом, найбільшою військ. верф'ю. Саме тут створювалися ракетні крейсери, важкі авіанесучі крейсери і авіаносці. На відзначення двохсотлітньої праці суднобудівників 1989 споруджено багатофігурний пам'ятник.

Нині пром. обличчя міста, крім трьох суднобудівних заводів і порту, визначають науково-вироб. комплекс газотурбобудування "Зоря–Машпроект", найбільший в Європі глиноземний завод, холдинг із вир-ва соків "Сандора".

Серед істор. пам'яток міста: астрономічна обсерваторія (19 ст.), будівля штабу Чорномор. флоту (19 ст.), Свято-Микільський собор (1813–17), собор Різдва Богородиці (19 ст.), Костьол св. Йосифа (19 ст.).

У М. народилися астроном Ф.Бредихін, флотоводець адмірал С.Макаров, поети Л.Вишеславський і М.Лисянський. Тут служили і працювали адмірали О.Грейг та М.Лазарєв, першовідкривач Антарктиди Ф.Беллінсгаузен, адмірали П.Нахімов і В.Корнілов. Саме в М. філолог В.Даль приступив до складання "Толкового словаря живого великорусского язика". Перша книга з історії укр. народу рідною мовою – "Історія України-Русі" – була написана М.Аркасом в М.

Провідні газети: "Південна Правда", "Рідне Прибужжя".
Зображення Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]



phpBB [video]



phpBB [video]
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Миколаївщина: нариси історії революції 1917–1921 років / Л. Л. Левченко, Л. А. Вовчук, О. В. Волос та ін. — Миколаїв : Іліон, 2017. — 280 с. — (Серія «Миколаївщина. 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років»)

https://www.academia.edu/42088269/%D0%9 ... %D0%B2_pdf
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Миколаївщина: нариси історії революції 1917–1921 років / Л. Л. Левченко, Л. А. Вовчук, О. В. Волос та ін. — Миколаїв : Іліон, 2017. — 280 с. — (Серія «Миколаївщина. 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років»)

https://www.academia.edu/42088269/%D0%9 ... %D0%B2_pdf

Миколаївщина у вирі революційних подій: березень1917 р. – квітень 1918 р. : Документи та матеріали / упоряд.Л. Л. Левченко. — Миколаїв : Іліон, 2019. — 744 с. — (Серія«Миколаївщина. 100-річчя подій Української революції1917–1921 років»).
https://www.academia.edu/42805355/%D0%9 ... April_1918

Миколаївська рада об'єднаних українських організацій
У статті висвітлено діяльність Миколаївської Ради об’єднаних українських організацій – політичного виборного органу, котрий очолював український рух у Миколаєві в період Української революції 1917–1921 рр.
https://www.academia.edu/42088923/%D0%9 ... 1%96%D0%B9
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Губська Вікторія
Поселення та некрополь Дідова Хата І в урочищі Дідова Хата. с. 10-15

Емінак: науковий щоквартальник. – 2017. – № 1 (17) (січень-березень). – Т. 4. – 139 с.
https://www.academia.edu/32331248/%D0%9 ... view-paper

ЕМІНАК Науковий щоквартальник №1 (13) (січень-березень) 2016 Том 3
https://www.academia.edu/28843088/%D0%9 ... view-paper

ЕМІНАК Науковий щоквартальник №2 (14) (квітень-червень) 2016 Том 1
https://www.academia.edu/28843087/%D0%9 ... view-paper
Востаннє редагувалось 13 січня 2022, 15:39 користувачем kbg_dnepr, всього редагувалось 3 разів.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Виникнення і розвиток міста Миколаїв
Миколаїв — місто обласного підпорядкування, адміністративний, промисловий та культурний центр Миколаївської області. Територія — 100 кв. км, населення — 331 тис. чоловік. Відстань до Москви 1550 км, до Києва — 602 км. Миколаїв — морський і річковий порт, зв’язаний з багатьма містами України, РРФСР та ін. республік залізничними, автомобільними і повітряними шляхами.
Територія міста — півострів при злитті річки Інгулу з Бузьким лиманом — була заселена з давніх часів. Так, поблизу обсерваторії та в урочищі Спаському виявлено залишки поселень епохи неоліту (V—IV тис. до н. е.), в урочищах Дикий Сад, Фаліївка і в нинішньому морському порту— доби бронзи (III—II тис. до н. е.), а в районі Нового Водопою — могильник з кам’яними стелами цих часів. В результаті археологічних досліджень встановлено, що на місці сучасного морського порту й шиноремонтного заводу жили скіфи. Знайдені тут уламки посуду черняхівської культури вказують на появу слов’ян в III—V ст. н. е. Про існування слов’янських поселень у VIII—IX ст. свідчать знахідки в районі колишнього села Соляні (західне передмістя Миколаєва за Інгулом).

Потім тривалий час територія сучасного міста через набіги кочівників була безлюдною. Заселятися почала вона у XVIII ст. після приєднання цих земель до Росії. Першими спорудами середини XVIII ст. на півострові були кузня і житловий будинок запорожців біля паромної переправи через гирло Інгулу, а також сезонні риболовні поселення і хутір купця Фабра.

Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр., коли виникла гостра потреба у бойових кораблях для молодого Чорноморського флоту, 21 липня 1788 року за наказом Г. О. Потьомкіна в гирлі Інгулу закладено суднобудівну верф. А ще через рік, 27 серпня 1789 року, він же звелів іменувати її містом Миколаєвом — в пам’ять про взяття російськими військами турецької фортеці Очаків б грудня 1788 року в день святого Миколи, який вважався покровителем моряків.

Спорудження верфі й міста, яке здійснювалося на кошти Чорноморського Адміралтейського управління, доручили полковнику М. Л. Фалееву. Видатні інженери та архітектори І. І. Князев, Ф. І. Волан, І. Е. Старов, М. І. Портарій, П. В. Неелов спланували прямі, широкі вулиці майбутнього міста. Спочатку воно забудовувалось на лівому березі річки Інгулу. Центральну частину його займала Адміралтейська верф із слободою; на захід від неї простягалося цивільне передмістя, на схід — військове (Слобідка). Першою була забудована центральна вулиця Миколаєва — Адміральська, на якій розташувалися Адміралтейство, будинок канцелярії адмірала — головного командира Чорноморського флоту і порту, магістрат, адміралтейський собор. До центральної вулиці прилягали Адміралтейська (нині ім. Комунарів) і Соборна (нині ім. Леніна) площі. Інші вулиці за професією перших майстрових називалися Плотницькою, Столярною, Купорною, Конопатною, Котельною.

Вже через рік після заснування в місті було 59 казарм, 113 землянок і куренів для рекрутів, 5 службових приміщень, 5 складів, 2 цегельні заводи, 4 казенні і 274 приватні житлові будинки (з них 223 мазанки і землянки), кілька крамниць і погребів, 4 лазні, 3 кузні, 3 колодязі, фонтан у Спаському. Населення Миколаєва складало близько 10 тис. чоловік, в основному, це — солдати гренадерського полку, матроси гребної флотилії, казенні майстрові, купці, добровільні поселенці, втікачі-кріпаки тощо. Понад 3 тис. чоловік становили казенні майстрові-суднобудівники. Їх купували у поміщиків центральних губерній Росії, під конвоєм доставляли на верф і зараховували на військову службу строком на 25 років. Майстрові відбували і військову муштру, призначались у наряди та караули. їх робочий день тривав 16—17 годин. Поділялися вони на роти, а з 1827 року — на робочі екіпажі. Непосильна праця, муштра, погане харчування, побої, епідемії і відсутність будь-якої медичної допомоги призводили до високої смертності. Тільки з 1 квітня по 1 липня 1790 року на верфі померло 547 теслярів.

Багато майстрових не витримували жорстокої експлуатації, нужденного життя і тікали з будівництва. Тих, кого ловили, піддавали тілесним покаранням. Для поповнення робочої сили в кінці XVIII ст. поблизу Миколаєва було засновано ряд сіл — адміралтейських поселень, жителі яких по черзі призначались на підсобні роботи на верфі.

У серпні 1790 року на воду спущено первенця верфі — 44-гарматний фрегат «Святой Николай», чим було покладено початок спорудженню в Миколаєві великих парусних військових кораблів. Адмірал Ф. Ф. Ушаков, який у лютому 1790 року був у місті, оглянув збудовані тут кораблі і доповів урядові, що «оные по замечанию моему будут весьма хороши». На 20-і роки припадає початок будівництва в місті перших пароплавів — «Везувия» (1820 р.), «Метеора» (1825 р.), «Громовержца» (1829—1830 рр.). Миколаїв стає основною суднобудівною базою Чорноморського флоту.

3 1794 року тут перебувало Управління флотом — канцелярія головного командира Чорноморського флоту і портів. Одним з перших цю посаду займав М. С. Мордвинов — пізніше відомий російський державний і громадський діяч та економіст. З 1805 року головному командирові флоту і портів надаються права військового губернатора Миколаєва і Севастополя, в його руках зосереджувалась військова і цивільна влада. Права ж станової, т. зв. шестигласної думи, що існувала з 1796 року, були надто обмежені.

Великого розмаху набуло будівництво кораблів, а також і міста в період 1833—1853 рр., коли головним командиром Чорноморського флоту і військовим губернатором Миколаєва був адмірал М. П. Лазарев. У ці роки проведено реконструкцію верфі і укомплектовано її досвідченими спеціалістами. Всі кораблі ескадри адмірала П. С. Нахімова, що здобули блискучу перемогу над турецьким флотом у Сінопському бою 18 листопада 1853 року, були споруджені руками миколаївців. З ініціативи М. П. Лазарева в місті почали будувати і перші наборному морі залізні кораблі.

Потребам флоту майже повністю підпорядковувалося господарське життя міста. Головне інтендантство флоту, що перебувало в Миколаєві, щороку укладало з підрядчиками і купцями договори на поставку матеріалів та продуктів на суму до 7 млн. крб. В 20-х—40-х рр. тут побудовано приватні підприємства: канатні, шкіряні, салотопні, свічкові, ватні, вовнобитні, борошномельні, сухарні тощо. До заборони в 1794 році торгівлі з зарубіжними країнами через Миколаїв за кордон вивозився хліб та інші товари. Пізніше дозволялася лише внутрішня каботажна торгівля для потреб верфі, яка здійснювалася через військову, а з 1821 року — через купецьку пристань.

У 50-х рр. XIX ст. в місті жило 40 тис. чоловік, з яких 30 тис. були кадровими або відставними військовими, учнями військових закладів. Решту населення становили чиновники (746 чоловік), селяни—дворові, оброчні та казенні (1183), купці (143) і міщани (7434 чоловіка)1. Впорядковувалося місто лише на кошти військово-морського відомства. В 1823 році тільки дві його вулиці частково освітлювалися гасовими ліхтарями. Населення терпіло від нестачі питної води. Більшість жителів користувалася гірко-солоною водою з колодязів та річки, а придатну для вживання привозили городянам по 3 коп. за відро. У 20-х роках XIX ст. проводились роботи по спорудженню водопроводу у Спаському, але безрезультатно. За наказом адмірала М. П. Лазарева тільки в 50-і роки збільшено басейн питної води для постачання її населенню міста, почалося брукування Адміральської вулиці і спусків до переправ через Південний Буг та Інгул.

Тривалий час жителі міста не діставали необхідної медичної допомоги. 1817 року за розпорядженням Адміралтейства з с. Вітовки до Миколаєва переведено морський госпіталь. Серед лікарів, що працювали тут, були відомі послідовники основоположника російської епідеміології Д. С. Самойловича — Е. Е. Кібер, А. О. Лаврентьев, М. Ф. Таубе, К. О. Федоров, К. А. Хомицький, які прославили вітчизняну медичну науку. Але лікарню для цивільного населення, відкриту в місті лише в 1835 році, обслуговували лікар, фельдшер, акушерка і доглядач. Заможне населення за плату користувалося послугами флотських лікарів.

Весловими і парусними змаганнями (гонками) при М. П. Лазареві було покладено початок водному спорту в Миколаєві. В 1848 році адміральська яхта «Ореанда» вирушила з міста навколо Європи в Кронштадт і, вигравши головний приз, тим же шляхом повернулась назад.

Ще 1793 року для потреб флоту в Миколаєві було відкрито морське артилерійське училище, наступного року — морський кадетський корпус (згодом штурманське училище), 1798 року — училище корабельної архітектури які готували морських офіцерів та інженерів. Рядових моряків та кваліфікованих майстрових для Адміралтейства з початку XIX ст. випускали школа юнг і учбовий флотський екіпаж, а робітниць для парусної майстерні і майстерні пошиву матроського обмундирування — відкрите 1826 року училище для дівчат. З 1817 року при Адміралтействі працювала школа музикантів та співаків портових оркестрів і хорів. Лише в 1827 році почала діяти однорічна початкова школа для цивільного населення, де вчилося 25 хлопчиків. В 1833 році школу перетворено на платне училище з трирічним строком навчання.

1796 року в місті почала працювати казенна друкарня, в якій друкувалася морська, військова, технічна, медична, сільськогосподарська і художня література. В заснованому 1803 року гідрографічному депо (нині в цьому будинку музична школа ім. Римського-Корсакова) складалися і друкувалися морські карти, проектувалися будинки та кораблі. Того ж року при депо було відкрито т. зв. кабінет рідкісних речей, де зберігалися колекції морського одягу і озброєння, моделі кораблів, археологічні знахідки з ольвійських і керченських розкопок. 1838 року за наказом М. П. Лазарева Адміралтейство побудувало для цього кабінету спеціальний павільйон. Після Кримської війни він поповнився експонатами Севастопольської оборони. При депо діяла також велика морська службова бібліотека, яка налічувала в 1848 році 17 098 томів. В 1820—1824 рр. в стилі російського класицизму побудовано приміщення будинку флагманів і капітанів (нині Будинок офіцерів флоту).

1841 року Є. П. Манганарі в Миколаєві створив «Атлас Чорного моря», а 1851 року І. А. Шостаков — капітальну «Лоцію Чорного моря». Велику наукову роботу здійснювала відкрита в 1821 році морським відомством астрономічна обсерваторія. У найвищій частині міста в 1821—1827 рр. для неї спорудили гарний будинок з колонами і ротондою.

1840 року в Миколаєві відкрито театр, на сцені якого виступали приїжджі і місцеві аматорські трупи. В 1846 році відомий російський актор М. С. Щеп-кін грав тут роль городничого в комедії М. В. Гоголя «Ревізор». Тоді ж у місті виступали відомий російський співак О. А. Петров і український актор К. Т. Соленик.

В першій половині XIX ст. тут служили першовідкривач Антарктиди Ф. Ф. Беллінсгаузен, адмірали П. С. Нахімов і В. О. Корнілов, творець тактики броненосного флоту Г. І. Бутаков. В 1819—1823 рр. В. І. Даль, перебуваючи тут на військово-морській службі, приступив до складання «Толкового словаря русского языка».

Незважаючи на жорстокий режим, придушення будь-якого прояву вільної думки, в Миколаєві нелегально розповсюджувалися твори декабристів К. Ф. Рилєєва, В. К. Кюхельбекера, О. І. Одоєвського та інших. А уродженець Миколаєва О. В. Поджіо і вихованець Миколаївського штурманського училища М. А. Чижов брали безпосередню участь у повстанні декабристів в Петербурзі. В 1826 році в Миколаїв під суворий нагляд губернатора з Петербурга були вислані причетні до цього повстання морські офіцери С. Ф. Лутковський, В. Н. Романов, Б. А. Шпейєр, Б. Н. Тиртон і Н. А. Колончаков.

Високий патріотизм і героїзм виявляли миколаївці у боротьбі з ворогами своєї вітчизни. В 1812 році з матросів Миколаєва і Севастополя був сформований 75-й корабельний екіпаж, який як інженерна частина забезпечував наступальні дії російських військ проти армії Наполеона і брав участь у закордонному поході аж до Парижа. Вихованці Миколаївського штурманського училища, морські офіцери О. І. Казарський, І. П. Прокоф’єв, Ф. Є. Спиридонов відзначились в нерівному бою брига «Меркурий» з двома турецькими кораблями 6 травня 1829 року. Поховані вони в Миколаєві.

В роки Кримської війни Миколаїв був головною тиловою базою Чорноморського флоту. Через місто у Крим йшли військові частини, ополченці, тяглися безперервно обози з озброєнням, продовольством. В майстернях Адміралтейства виготовляли для захисту Севастополя мортирні верстати, гарматні лафети, артилерійські снаряди. Чотири екіпажі майстрових (близько 4000 чоловік) відправили до Криму для безпосередньої участі в обороні Севастополя. На вимогу адмірала П. С. Нахімова всі придатні приміщення казарм, майстерень, шкіл, навіть приватні будинки обладнувалися під госпіталі для поранених, евакуйованих з Севастополя. Водночас навколо Миколаєва, оголошеного на загрозливому становищі, зводилися артилерійські редути, на яких було встановлено 160 гармат. На фарватері Південного Бугу спорудили насип і поставили батарею, яка дістала назву Костянтинівської. У всіх цих роботах, крім солдатів гарнізону (їх налічувалося до 10 тис.), брали участь всі жителі міста. «Миколаїв і Херсон,— писав Ф. Енгельс у вересні 1855 року в одній із статей, присвяченій аналізу подій Кримської війни,— два найбільш укріплені пункти Південної Росії, являють собою центр зосередження резервної армії». Він також зазначав, що в Миколаєві, мабуть, сконцентровано близько 40 тис. ополченців. Для швидкого пересування військ і обозів в Крим 1855 року замість паромної переправи в місті побудували наплавний міст через Південний Буг. В тому ж році через Миколаїв проведено лінію електричного телеграфу замість оптичного, що сполучав Крим з Петербургом.

Після залишення російськими військами Севастополя ворожі кораблі декілька разів намагались прорватися до Миколаєва, але кожного разу зазнавали рішучої відсічі. В 1874 році в місті за проектом відомого скульптора і художника М. Й. Микешина на громадські кошти був споруджений пам’ятник героєві оборони Севастополя Гнату Шевченку. 1903 року його перевезено до м. Севастополя.

Поразка Росії в Кримській війні значно підірвала економічну базу міста. Через заборону для Росії тримати на Чорному морі військовий морський флот різко скоротилось будівництво суден. Закривались морські установи і навчальні заклади.

В 1856 році ліквідовано управління головного командира Чорноморського флоту.

Моряків переводили на інші флоти або звільняли зі служби. З 17-ти флотських екіпажів в 1857 році залишилося лише 2 роти (30 офіцерів і 557 матросів), замість 7 робочих екіпажів — тільки один (16 офіцерів і 1088 майстрових). Зменшилось населення міста з 61 675 чоловік в 1856 році до 43053 чоловік в 1863 році.

Занепала торгівля, припинилося спорудження житлових будинків. Але вже у 60-х роках XIX ст. у зв’язку з швидким розвитком капіталізму після скасування кріпацтва економічний розвиток Миколаєва пожвавився. В 1862 році тут відкрито торговий порт, у який дозволено заходити іноземним суднам. Було створено таможню, іноземні консульства. Иа кінець XIX ст. порт займав третє місце після Петербурга і Одеси за обсягом торгівлі із закордоном, а за експортом зерна, поставниками якого були степові губернії, — перше місце в країні.

Розвиток порту прискорився після відкриття в 1873 році залізничного сполучення між Миколаєвом, Знам’янкою, а згодом і Харковом. Поглиблення фарватера від Очакова до Миколаєва дало можливість заходити в порт великим океанським суднам. У 80-х роках із Миколаївського порту щорічно в середньому вивозили понад 23 млн. пудів зерна. Для зберігання його в 1893 році тут збудували елеватор. Крім хліба, звідси вивозилися з Придніпров’я залізна і марганцева руди.

На кінець XIX ст. Миколаїв стає великим промисловим центром на півдні України. Якщо в 1860 році тут працювало 18 підприємств, то в 1890 році їх кількість зросла до 131 і виробляли вони продукції на 1 млн. 151 тис. крб. Крім того, було ще 900 дрібних кустарних майстерень. У 1871 році за проектом відомого спеціаліста ракетної справи К. І. Константинова збудовано казенний ракетний завод, єдиний тоді в Росії. Завод виготовляв бойові, освітлювальні, сигнальні й рятувальні ракети для російських фортець і військових гарнізонів. В 1877—1878 рр. завод обслуговував російську армію в її боях на Балканах. 1911 року він був переведений до м. Шостки (нині Сумської області).

Після скасування в 1870 році обмежувальних статей Паризького договору відновилося будівництво військових кораблів на Адміралтейській верфі. Тут споруджувались броненосці, есмінці, канонерські човни, транспортні судна. Верф розширювалась. Однак устаткування її залишалось старим, і всі роботи по складанню суден виконувалися вручну. Виникли залізничні майстерні, а також завод сільськогосподарських знарядь братів Донських (1884 р.), чавуноливарний завод Матвєєвих (1902 р.), парові млини, спирто-горілчаний завод тощо.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Освіта і культура Миколаєва на початку XX століття
Більшість населення, особливо трудові люди, не одержували необхідної медичної допомоги. В 1904 році в Миколаєві працювало лише дві лікарні на 350 ліжок, 11 аптек і 24 аптечні магазини. їх обслуговували 150 медичних працівників, включаючи медсестер та санітарок.
Зовсім не було дитячих лікувальних закладів. Багато робітників хворіли, особливо на туберкульоз. Тяжке становище миколаївських пролетарів яскраво відображено у вірші полум’яного поета-революціонера О. М. Гмирьова, який працював на Французькому заводі:

Эх ты, жизнь моя

Бесприветная,

Словно ноченька беспросветная!

Средь чужих людей,

В шумном городе

Ты проходишь вся

В нужде, голоде…

Поздно вечером

Прибредешь домой —

Словно ад стоит

В голове больной.

Обессиленный

И озлобленный

В постель кинешься,

Как надломленный.

И так день за днем,

Год за годами

Ты идешь с нуждой

Да невзгодами.

За переписом 1897 року, 47 проц. чоловіків і 67,8 проц. жінок міста не вміли читати і писати. Витрати на народну освіту в 1890 році становили лише 33 тис. крб., в той час як на утримання поліції йшло понад 52 тис. крб. 1862 року в місті відкрито першу чоловічу гімназію, 1873 року — реальне училище. В кінці XIX— на початку XX ст. почали працювати комерційне, технічно-залізничне і механічно-технічне училища, кілька приватних гімназій, вищі початкові училища, початкові школи і школи грамотності.

У 1916 році в Миколаєві діяло 95 навчальних закладів, включаючи дрібні приватні і церковні училища, які охоплювали 14222 учні. Закінчувало школи не більше 1,5—2-х тис. чоловік.

Громадськість міста тривалий час добивалась відкриття в Миколаєві вищого навчального закладу — універсистету та політехнічного інституту, але це питання так і не було розв’язане. Тільки в 1913 році почав працювати учительський інститут, який готував викладачів прогімназій і вищих початкових училищ.

В 1863 році на розі Соборної (тепер Радянська) і Спаської (тепер Свердлова) вулиць було відкрито будинок міського зібрання з концертним і читальним залами. Тут влаштовувалися публічні лекції на природничі та історико-культурні теми, які читали викладачі навчальних закладів. 1881 року в Миколаєві було збудовано спеціальне приміщення театру на 900 місць (нині тут — театр ім. Чкалова), на сцені якого виступали М. П. Мусоргський, Ф. І. Шаляпін, Л. В. Собінов, П. М. Орленєв, М. К. Заньковецька, П. К. Саксаганський, М. К. Садовський та інші. Тут ставилися такі п’єси української класичної драматургії, як «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Мартин Боруля», «Хазяїн». Миколаївські глядачі дуже тепло сприймали ці спектаклі. Саме в Миколаєві у лютому 1905 року відбулася прем’єра вистави М. Горького «Дачники». Постановка п’єси про сутичку двох таборів російської інтелігенції викликала бурхливу революційну реакцію глядачів. З балкону в зал полетіли листівки з статтею В. І. Леніна «Початок революції в Росії».

Полум’яні вірші, спрямовані проти царського самодержавства, сповнені віри у щасливе майбутнє, писав робітничий поет О. М. Гмирьов.

Я погибну, но вместе со мной не умрут

Пролетарские песни мои,—

говорив він у 1911 році незадовго до своєї смерті.

Страйк миколаївських суднобудівників 1905 року і розстріл царем 9 січня 1905 року робітничої демонстрації в Петербурзі — ось ті конкретні історичні події, які знайшли відображення і в робітничій революційній пісні миколаївців.

Передові кола інтелігенції міста в 1911 і 1914 рр. всупереч урядовим заборонам відмічали роковини Т. Г. Шевченка, збирали кошти на спорудження пам’ятника поетові-революціонеру в Києві.

Велику популярність у Миколаєві здобув флотський оркестр, у реорганізації якого в 80-х рр. діяльну участь взяв видатний російський композитор М. А. Римський-Корсаков. 1892 року в Миколаєві було відкрито одну з найстаріших у країні музичних шкіл.

1881 року почала працювати міська громадська бібліотека. 1913 року на клопотання передової громадськості в Миколаєві відкрито історико-археологічний музей на основі знахідок при розкопках Ольвії, а 1914 року — художній музей, де спочатку експонувались колекції картин і обстановка кабінету В. В. Верещагіна, завезена сюди його сином. Діяльну участь у створенні музею брав І. Ю. Ренін. Відкритий у 1889 році яхт-клуб поклав початок розвиткові масового водного спорту в місті. Миколаїв став одним з перших міст на Україні, до якого в 90-х роках англійські моряки завезли футбол. На початку XX ст. тут виникають перші футбольні команди «Зебра» і «Діагор», які нерідко вигравали в матчах з англійськими та ін. зарубіжними футболістами.

З 1865 року у місті почала виходити газета «Николаевский вестник», в 1882 році— газета «Южная Россия» і журнал «Морское обозрение», на початку XX ст.— «Николаевская газета», «Николаевская жизнь» та ін. Діяли громадські організації ліберальної інтелігенції, товариства лоцманів, морських лікарів, відділення російського технічного товариства тощо. Товариство лоцманів упорядкувало безпеку руху суден по каналу від Очакова до Миколаєва. Товариство лікарів відкрило платну лікарню по доступних цінах, влаштовувало читання публічних лекцій. Відділення технічного товариства організовувало промислові виставки, технічні курси, читання лекцій.

З Миколаєвом пов’язана діяльність уродженця міста, видатного вченого, героя оборони Порт-Артура адмірала С. О. Макарова. В 1876 році в штабі Чорноморського флоту було схвалено його план бойового використання мінних катерів, блискуче виконаний в бойових операціях на Чорному морі у війні 1877—1878 рр.

Відомий дослідник Чорного моря В. І. Зарудний, будучи директором Чорноморських і Азовських маяків, видав у Миколаєві доповнену лоцію Чорного моря. В 1871 році в місті працював основоположник вітчизняної ракетодинаміки К. І. Константинов. Викладач механіко-технічного училища, соратник і популяризатор ідей К. Е. Ціолковського інженер-технолог В. В. Рюмін організував у місті видання журналів «Физик-любитель» (1904—1908), «Электричество и жизнь» (1910—1918 рр.)- Він написав багато науково-популярних праць з електротехніки і хімії: «Занимательная электротехника наших дней», «Химия вокруг нас», «Для юных химиков» та ін., які набули широкого розповсюдження вже в роки Радянської влади.

На громадсько-політичному, культурному, як і економічному житті міста, дуже позначилася перша світова війна. Суднобудівні заводи Миколаєва одержали великі додаткові військові замовлення. Посилилась експлуатація трудящих, широко застосовувалась праця жінок та підлітків замість мобілізованих в армію чоловіків. Збільшилась тривалість робочого дня — вводилися обов’язкові надурочні години. Кваліфіковані робітники, що не пішли до армії, працювали на підприємствах як військовозобов’язані. Зростали дорожнеча, спекуляція. «Безправне рабське становище робітників до війни після оголошення її стало безпросвітним»,— писали суднобудівники Миколаєва в кінці 1915 року. Власті наповнили місто поліцією і жандармами. Крім великого військово-морського гарнізону, тут перебував 45-й піхотний запасний полк та інші частини і підрозділи, підпорядковані на випадок революційних виступів робітників градоначальнику. Часто «неблагонадійних» кваліфікованих робітників відправляли на фронт, а замість них на підприємства набирали куркульських синків. Проте всі ці заходи властей не запобігали революційним виступам трудящих, серед яких вели роботу більшовики.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення Вернер »

Голос Дніпра (Херсон) №143 від 13.10.1942, сторінка 2
У Надзвичайному Суді
Надзвичайний Суд Миколаєва, який засідав з 7 по 9 вересня 1942 р. на виїздному засіданні в Олександрівці і Херсоні; в Олександрівці присудив:
1. Юних робітників Михайла Калатушу, татарина Лазе та Володимира Мершу до 5 років каторги кожного за те, що вони в квітні 1942 р. позрізали з німецького літака, який приземлився в районі Шонау шкіряні та гумові частини, щоб зробити з них собі чоботарські вироби. Цією дією вони пошкодили німецькі військові засоби. Суд не застосував можливого покарання стратою лише тому, що обвинувачені, за своїм юним віком не усвідомлювали всього значення своєї поведінки.
2. Вибійника Болотова, столяра Биденка, так як і робітників Рожкова та Медведєва, з Малої Олександрівки від 2 років 3 місяців до 8 років каторги за те, що вони під час воєнної плутанини у вересні 1941 р. робили крадіжки з зламом.
Час плине
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: МИКОЛАЇВ, місто, Миколаївська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Формування джерельної бази з історії польського етносу в Державному архіві Миколаївської області

2017, Наукові праці: науково-методичний журнал. Вип. 292. Т. 304. Історія. Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2017. С. 44-63

https://www.academia.edu/42109872/%D0%A ... 1%82%D1%96
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей