Миропіль, смт, Романівський р-н, Житомирська, обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
1
100%
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Миропіль, смт, Романівський р-н, Житомирська, обл, Україна

Повідомлення АннА »

МИРОПІЛЬ – с-ще міськ. типу Романівського р-ну Житомирської області. Розташов. на берегах р. Случ (прит. Горині, бас. Дніпра). Населення 5,2 тис. осіб (2007).

Перші ознаки людської життєдіяльності на території майбутнього селища датуються археологами добою неоліту (IV тисячоліття до н. е.). Але найпримітнішими археол. пам'ятками М. є ранньослов'ян. городище та кургани V–VIII ст. довкола міста ("культура корчакського типу", або "житомирська культура").

Уперше в актах М. згадується в недатованому записі (бл. 1497) Литовської метрики за 1440–98 як село Сапогів ("А къ городу к Чуднову первое село Сапогов. А в том селе 25 человека подымщину дают, а три слуги на войну ходят"). Назва ця пов'язана з притокою Случі Сапогівкою (нині Чоботівка), на березі якої розташувалося поселення. 1585 згадується вже як М. – маєтність князів Острозьких.

1609–1753 – у складі Острозької ординації, адміністративно належало також до складу Полонської волості Волинського воєводства. За люстрацією 1622 мав 520 димів. За часів Національної революції 1648–76 М. став прикордонним пунктом Білоцерківського полку (переходив у підпорядкування Волинського полку в нетривкі періоди існування останнього). Після Андрусівського перемир'я 1667 де-юре повернувся під контроль Польщі. Адміністративно М. належав до Житомир. пов. Київського воєводства.
У зв'язку зі "згоном" правобережного укр. населення 1711–12 знелюднів (1714 жовніри, яким він був визначений для постою, писали: "в ньому тепер нема і живої собаки"). Відтак активно заселявся євреями. 1753 разом з деякими іншими маєтностями Острозької ординації подарований Любомирським. Згодом не раз змінював власників (К.Міончинський, Дзедушицькі, Ростворовські). 1778 місц. дідич воєводич підляський Каєтан Міончинський виправив королів. привілей місту (торги щоп'ятниці та 12 ярмарків на рік).

За 2-м поділом Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) М. перейшов під владу Російської імперії. Належав до Новоград-Волинського пов. Волинської губернії. В 19 – на поч. 20 ст. зростає соціально-екон. значення М. 1820 на кошт Ростворовських зведено мурований костьол Св. Антонія Падуанського (1-ша його споруда закладена тут ще 1600). Крім нього, у 19 ст. в М. відомі 3 правосл. церкви та 2 єврейс. молитовних будинки. У 1840-ві рр. побудована паперова ф-ка графів Чапських. За нових дідичів, які володіли містечком аж до 1918 (до 1-го з них Маріана Чапського, відомого вченого-аграрника, М. перейшов як посаг дружини), М. розквітнув як шляхетська резиденція (збудовано палац в італ. стилі, закладено парк, взірцеву пасіку з-понад 2 тис. вуликів, а також стайні чистопородних коней).

Під час польського повстання 1863–1864 під М. відбувся бій повстанського загону Едмунта Ружицького з рос. військами. Місц. дідич М.Чапський за підтримку повстанців був засланий на 3 роки до Сибіру.

1872 повз містечко пройшла залізниця Бердичів – Шепетівка. У 1910-х рр. М. став значним хлібним ринком Волині (тут відбувалися щомісячні ярмарки). 1897 у містечку мешкало 4914 жителів (з них 1912 – євреї).

За часів Української революції 1917–1920 М. опинився у зоні сел. повстанських рухів (див. Повстанський рух в Україні 1919–1922). 1919–20 відбувалися зіткнення укр. та польс. військ з більшовиками (бої переважно точилися за контроль над залізничною станцією). З 1923 – райцентр, що його 1925 переведено у Романів (1933–2003 – Дзержинськ). Провідним пром. підпр-вом залишалася паперова ф-ка (1940 – 345 робітників). У 1924 розпочалася електрифікація містечка, 1932 – радіофікація. 1931 утворено машинно-тракторну станцію. Тісно інтегроване до аграрних структур містечко суттєво постраждало від Голодомору 1932–1933 років в УСРР.

У період Другої світової війни окупований гітлерівцями від 6 липня 1941 по 6 січня 1944, у цей час у М. існував осередок руху Опору, в околиці діяли загони рад. партизан. Від етнічних "чисток" загинуло чимало місц. євреїв (загалом під час окупації загинуло понад 1 тис. миропільців, близько чверті населення містечка).

З 1957 має статус с-ща міськ. типу (утворене шляхом об'єднання сіл Кам'янка, Старий М., Новий М. та М.). 1957 побудована Миропільська ГЕС на р. Случ. З ін. сучасних підприємств помітні вищезгадана паперова ф-ка, а також швейна ф-ка, силікатний з-д, гранітний кар'єр і хлібозавод. Гол. реліг. закладами є римо-катол. костьол Св. Антонія та Свято-Михайлівська правосл. церква. Історико-архіт. пам'ятки: костьол Св. Антонія (XIX ст.) та кам'яний хрест (ХV ст.). У сусідньому с. Колодяжне пам'ятка археології – залишки літописного м. Колодяжин.

У М. у серед. 18 ст. мешкав відомий діяч хасидизму рабин Пінхас з Корця. Фольклорні матеріали в М. збирала Леся Українка. Тут народився активний учасник партизан. боротьби на Україні, герой Рад. Союзу (24 березня 1944) Василь Тимошук.
Зображення Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Миропіль, смт, Романівський р-н, Житомирська, обл, Україна

Повідомлення АннА »

МИРОПІЛЬ Старий і Новий, містечко і село, Звягельський пов., Миропільська вол., 61 км. від м. Звягеля, над
 р. Случчю. В кінці 19 ст. в Старому Мирополі було 78
 домів і 1,158 жителів, а в містечку 250 домів і 1,598 жителів. Мурована церква з 1858 р.на місці старої, дерев’яної з 16 ст. і в селі дерев’яна з 18 ст. В селі М. до селян належало 485 дес. землі.
МИРОПІЛЬ Новий — містечко було відділене р. Случчю від с. Мирополя. Був там католицький мурований костел, найбільший в цій околиці водяний млин, гуральня,
 фабрика сукняних ковдр. Колись містечко звалося Сапогів. Від 1609 p. М. належав до Чуднівської вол., аж до
 1753 р. По Кольбушівській угоді 1753 р. перейшов до Любомирських, як дарунок кн. Сангушків, пізніше до Мьончинських і Чапських. Останній побудував невеликий, але
 гарний палац в італійському стилі(?), заложив город,
 парк, величезну пасіку — 2,000 вуликів, розарий і годівлю
 арабських коней. До миропольського ключа належали села: Хнарич, Булдичів, Пилипи, Миропільська Камінна, разом 7,044 дес. (Арх. Ю.З.Р., ч. З, том 2, стор. 776, ч. 5,
 том 1, стор. 287, 330, 437, част. 6, том 1, і додаток стор.
 325, 330, 437). За переписом 1911 р. в М. було 4,891 жителів, волость, міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція, акцизний дозір, 2-клясова школа,
 одноклясова школа, земська лічниця, аптека, 2 аптечні
 склади, 37 крамниць, фабрика картону, гуральня (26,843
 відер річн. прод.), горілчана крамниця, кредитове товариство, тартак, земський склад насіння, фотограф і щомісячні ярмарки. До великої зем. власности в М. належало до С. Чапського 5,788 дес. На терені містечка кругле,
 перстеневе городище під назвою „Бонякове городище”,
 а в самому містечку на городищі побудовано церкву.

Недалеко від Бонякового городища при р. Хвастівці великі курганові могилки (около 150 курганів). На терені
 М. часті знахідки кремінних знарядь з часів неоліту. Прив’їзді до села шиферний хрест з 1865 р. В вилах річок
 Сапогівки і Олеснівки городища. В 1898 р. натраплено
 при копанні на готську фібулу і знайдено кілька кладів
 монет з 15 і 17 ст. (В. Антонович, Труди 11 арх. з’їзду
 1901 p.).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Миропіль, смт, Романівський р-н, Житомирська, обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Миропіль, Дзержинський район, Житомирська область
Миропіль — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташований на берегах мальовничої р. Случі (басейн Прип’яті), за кілометр від залізничної станції тієї ж назви на лінії Козятин — Шепетівка і за 18 км від Дзержинська. Через Миропіль проходить автошлях Бердичів—Шепетівка. Населення — 4,5 тис. чоловік.

Цей куточок найпівденнішого Полісся був заселений з найдавніших часів. На території Мирополя знайдено знаряддя праці доби неоліту, виявлено поселення трипільської культури, поховання доби міді та бронзи, а також давньоруське городище. Поблизу селища розкопано 40 слов’янських курганів VI—VII ст. і близько 20 давньоруських X—XIII ст..

У першій половині XVI ст. за півтора кілометра від р. Случі на березі її притоки Сапогівки виникло поселення Сапогове, яке десь наприкінці XVI ст. стало називатися Мир ополем.

Після Люблінської унії 1569 року землі Мирополя опинилися в руках графині Ростворовської, а пізніше дісталися графам Папським. 1622 року люстратор Київського воєводства записав у ньому 520 димів.

Феодали жорстоко експлуатували трудящі маси. Перебуваючи в кріпосній залежності, селяни Мирополя мусили відробляти панщину два-три дні на тиждень, сплачувати данину натурою і грішми та відбувати толоки. Посилення кріпосницького гніту породжувало масове незадоволення селянства. Коли на Придніпров’ї 1630 року розгорілося селянсько-козацьке повстання під керівництвом Тараса Федоровича, загін повстанців з’явився і в Мирополі. Користуючись підтримкою жителів містечка, повстанці вчинили розправу над власниками сусіднього села Рокицькими, які прибули сюди на ярмарок. Обурення селян Мирополя, як і інших місць України, дедалі зростало. Воно вилилось у визвольну війну 1648—1654 рр. Завдаючи ударів військам Я. Вишневецького, загони козаків на чолі з Максимом Кривоносом вступили в Полонську волость, до якої належав тоді й Миропіль.
1649 року Миропіль входив до складу Білоцерківського полку, а з 1657 року — до Волинського.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знову була загарбана шляхетською Польщею, панщина досягала 4—5 днів на тиждень, збільшилися натуральні й грошові повинності.

Селянство продовжувало боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення, за возз’єднання Правобережної України з Росією. Коли після Прутського миру 1711 року російські війська залишали Правобережжя, багато жителів Мирополя переселилося на Лівобережну Україну, що входила до складу Російської держави.

1793 року Миропіль в складі Правобережної України був возз’єднаний з Росією, що позитивно вплинуло на дальший розвиток містечка.

Після скасування кріпацтва земельні наділи селян, що були визначені інвентарними правилами 1847—1848 рр., поміщик зменшив на 635 десятин. Селянам дісталися 2524 десятини гіршої, здебільшого непридатної для використання землі. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і змушені були відбувати панщину або сплачувати оброк, визначені уставною грамотою. Обурені такою «волею», миропільці заявили: «Ми вільні, громада нізащо не стане тепер відробляти панщину», і відмовлялися виконувати будь-які повинності.

Чутки про ці події швидко дійшли до сусідніх сіл, зокрема Полонного, Печанівки, Колодяжного, Котюржинець. В донесенні Новоград-Волинського земського суду на ім’я київського генерал-губернатора говорилося: «Непокора миропільських селян діє надзвичайно шкідливо на околишні маєтки». Для відновлення «порядку» до Мирополя власті викликали роту Могилівського полку. Над селянами було вчинено розправу, а їх ватажків ув’язнено.

Розвиток капіталістичних відносин після реформи 1861 року сприяв розширенню винокурного, пивоварного, вовночесального промислів та виробництва будівельних матеріалів. Найбільш значним промисловим підприємством в селищі була паперова фабрика Папських (заснована в 40-х роках XIX ст.). 1872 року вступає в експлуатацію залізниця Бердичів—Шепетівка. Станція Миропіль разом з селищем стає перевалочним пунктом хліба, лісу, смоли та інших товарів, що надходили з родючих місць губернії. Будуються і починають діяти кращі у Новоград-Волинському повіті млини на річці Случі. Зростає населення. 1867 року тут налічувалося 2995 чоловік.

Тяжкими були умови праці на підприємствах графів Папських. Робочий день тривав тут 12 і більше годин і за це робітники одержували 20—40 коп. Експлуатація і політичне безправ’я, антисанітарія, відсутність будь-якої охорони праці виснажували їх фізично й духовно.

До революційних подій, що розгорталися на початку XX ст., прилучилися і жителі Мирополя. Саме в цей час на паперовій фабриці виникає підпільна група, члени якої провадили на фабриці агітаційну роботу, розповідали робітникам про революційні події, що відбувались у Росії, розповсюджували заборонену літературу та листівки. 1 жовтня 1906 року в одного з членів групи під час обшуку квартири жандарми виявили нелегальну бібліотеку — 208 книжок і брошур. Серед них твори В. І. Леніна «Перегляд аграрної програми робітничої партії», К. Маркса «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.», Ф. Енгельса «Селянське питання у Франції», твори Г. В. Плеханова та інші.

В липні 1905 року застрайкували робітники паперової фабрики. Для придушення страйку була викликана поліція. В присутності урядника, пристава і поліції страйкарі виклали свої вимоги: підвищення заробітної плати, 8-годинний робочий день. Завдяки високій організованості і одностайності робітники змусили фабриканта піти на деякі поступки.

В кінці листопада 1905 року почалося заворушення і серед місцевих селян. Протягом кількох днів вони вирубали 210 десятин панського лісу. На вимогу поліцейського урядника припинити рубку вони відповіли погрозами. 5 грудня до містечка прибула рота солдатів, яка вчинила розправу над селянами. Вісім ініціаторів цього виступу власті заарештували.

Після поразки революції 1905—1907 рр. посилився наступ на трудящих. Робітники миропільської фабрики змушені були знову працювати по 12 годин на добу. Її орендар звільняв з роботи всіх тих, хто співчував революції.

Столипінська аграрна реформа поглибила класову і соціальну нерівність селянства. Якщо в 1864 році на один тягловий двір припадало 9—11 десятин землі, то в 1910 — дві, з них 1—1,25 десятини орної. Частина селян зовсім не мала землі. Відчувалась гостра нестача сінокосів. Тільки деякі господарі мали невеликі ділянки лісу. Безземелля та малоземелля змушували селян за мізерну плату найматися до поміщиків Папських, які мали 5782 десятини землі, або кидати рідні місця і йти на заробітки.

Промислове піднесення в країні 1910—1914 рр. торкнулось і Мирополя. Значно збільшувалось виробництво паперу, суконних виробів, спирту, борошна, лісоматеріалів тощо. Паперова фабрика, на якій працювало 250 чоловік, випускала за рік продукції на 300 тисяч карбованців. Винокурний завод у 1909—1910 рр. дав 2,7 тис. відер спирту. Селище стає значним хлібним ринком Волині. Щомісяця тут відбувалися ярмарки. Через станцію Миропіль транспортувалася і велика кількість лісних вантажів. У 1913 році в Мирополі налічувалося вже 4891 чоловік населення.

Дореволюційний Миропіль відзначався низьким рівнем медичного обслуговування. На всю Миропільську волость, до якої входило 24 села, була лише одна земська лікарня на 10 ліжок, де працювали два лікарі, і невеличка аптека.

Повільно розвивалася освіта. Лише 1876 року на власні кошти селяни збудували однокласне училище, на утримання якого щорічно сплачували 570 крб. У 1888 році воно перейшло у відання міністерства. Дітей навчали три вчителі. У 1902 році училище перетворено на двокласне, а в 1903 відкрито ще одне — сільське однокласне, в якому працював один учитель. Із загальної кількості дітей віком 8—11 років навчалося менше половини. У волосному центрі не було ні бібліотеки, ні клубу, ні книжкових магазинів. Газети й журнали передплачували лише пани та священик.

Проте селяни свято зберігали і передавали з покоління в покоління скарбницю вічно живої народної культури, що проявлялася в усній творчості, в піснях про кращу долю, обрядових, в співах на вечорницях. Леся Українка збирала й досліджувала ці народні перлини, ніжні й чарівні мелодії яких запам’яталися з дитинства. Пісні, зокрема купальські, поетеса зібрала і надрукувала в журналі «Житє і слово», що виходив у Львові під редакцією І. Франка.

Розруху і злидні принесла трудящим перша світова війна. Переважну більшість чоловіків мобілізували до армії. Паперова фабрика, пивоварний завод та інші підприємства через нестачу сировини та робочих рук працювали з великими перебоями. Погіршувалося й економічне становище селян. Не вистачало тяглової сили і реманенту. В селищі налічувалося всього 88 коней і 95 волів, 42 плуги і 6 сівалок.

У населення забирали хліб, фураж, худобу. Тільки в 1914—1915 рр. для війська, розташованого в Мирополі, в селян реквізовано 45,5 тис. пудів сіна і 1670 голів худоби. Після перемоги Лютневої революції 1917 року великих змін у житті трудящих Мирополя не відбулося. Війна продовжувалась, біднота землі не одержала, зубожіння зростало.

Лише Велика Жовтнева соціалістична революція принесла трудящим мир і свободу. В січні 1918 року Радянську владу було встановлено у Новоград-Волинському повіті, у т. ч. і в Мирополі.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала відчайдушний опір з боку внутрішньої і зовнішньої контрреволюції. З лютого 1918 року в Мирополі вже хазяйнували кайзерівські війська. Окупанти нещадно грабували населення, забирали хліб, фураж, худобу. Поміщики Папські, які повернулися разом з інтервентами, за допомогою зброї повертали своє майно. В грудні 1918 року австро-німецькі окупанти втекли з Мирополя, але тут лютували петлюрівці. Радянська влада в селі була відновлена лише 22 березня 1919 року. В кінці липня петлюрівці перейшли Збруч і почали наступ на Київ. У серпні 1919 року Миропіль знову опинився в руках буржуазних націоналістів. Радянські війська вибили їх звідси наприкінці вересня 1919 року. Селяни взялися за втілення в життя ленінського Декрету про землю, за відродження господарства. Проте мирна праця була перервана наступом панської Польщі. В кінці квітня 1920 року Миропіль окупували польські інтервенти. Вони вчинили розправу над членами ревкому, було вбито його голову А. Я. Харкова.

На допомогу трудящим Волині прийшла Перша Кінна армія С. М. Будьонного. 23 червня бій за визволення Мирополя розпочав 399-й полк. Місцеве населення активно допомагало червоноармійцям. Мужньо билися бійці комуністичного загону добровольців з Ростова-на-Дону під командуванням Копецького. 27 червня Миропіль було визволено. В цьому бою героїчно загинув прославлений командир полку А. В. Попа.

В 20 числах липня вже діяв волосний ревком, який ухвалив рішення про підтримку Радянської влади і розгортання боротьби з інтервентами.

Для миропільців настав мирний період. Трудящі включилися у боротьбу за відбудову народного господарства. У серпні 1920 року в селищі організовано комнезам, першим головою якого був Д. К. Ковалюк. Комнезам став основною опорою Радянської влади на селі та активним провідником її політики. Він допомагав незаможним селянам хлібом та іншими продуктами, вів боротьбу з куркульством, допомагав червоноармійцям у боротьбі з бандитизмом. В листопаді 1920 року було націоналізовано паперову фабрику Папських. Суконні, вовночесальні фабрики та ін. підприємства оголошувалися народним добром. За ленінським Декретом про землю вся поміщицька і церковна земля переходила до рук трудящих селян.

З великими труднощами розгорталися відбудовні роботи. Через брак палива з перебоями працювала паперова фабрика, на якій було зайнято 85 робітників. У грудні 1921 року вона виробила лише 4 тис. пудів толевого картону. Стояли суконні і вовночесальні фабрики та інші дрібні підприємства, через що багато робітників залишилося без роботи.

В занепаді було й сільське господарство. Не вистачало реманенту і тяглової сили. В районі лютували банди.

Переборюючи труднощі, населення Мирополя, спираючись на підтримку Радянської держави, відроджувало економіку. Відбудовувалась паперова фабрика, відновив роботу винокурний завод, дві суконні фабрики. Заліковувало нанесені війнами рани і сільське господарство: освоювалися довоєнні посівні площі, збільшувалась урожайність, зростало поголів’я худоби.

У 1922 році створюється партосередок. Його очолив П. О. Фіщук. На чолі вол-виконкому став П. М. Ющук, а волосного КНС — A. L Семенюк. 6 квітня 1923 року з семи комуністів формується партійний осередок на паперовій фабриці. Розгортають свою діяльність комсомольські, профспілкові та інші громадські організації. У 1924 році в селищі уже налічувалося 755 членів профспілок.

1923 року Миропіль став районним центром.

Успіхи радували трудящих. Але ця радість була затьмарена звісткою про смерть В. І. Леніна. На траурному мітингу робітники й селяни Мирополя поклялися свято виконувати заповіти свого вождя. На заклик Центрального Комітету лишена паперовій фабриці 16 робітників вступили до лав Комуністичної партії. В серпні 1925 року в осередку вже налічувалося 42 комуністи.

Виконуючи заповіти Ілліча, робітники Мирополя, як і всі трудящі нашої країни, успішно розв’язували завдання, що їх ставила партія і Радянський уряд. На кінець 1925 року вже була відбудована паперова фабрика. Тільки в липні того року вона дала країні 25 тис. пудів паперу. 1924 року розпочато електрифікацію Мирополя.

Відновлювалось і розвивалося сільське господарство. У 1922 році створюється перше сільськогосподарське товариство ім. Леніна, а 1924 року — ім. 1-го Травня. Губернська газета «Радянська Волинь» в той час писала: «Дванадцять сімей, об’єднавши свої 56 десятин землі, за два роки довели навколишньому селянству, що шлях виходу незаможника із злиденного становища — це колективне- господарювання». Запозичуючи перший досвід, селяни ставали на шлях кооперування ще в роки відбудови народного господарства, який потім набрав масового характеру.

Партійний осередок, селищна Рада і комітет незаможних селян особливу увагу приділяли у цей час питанню ліквідації неписьменності. У 1923 році в Мирополі вже працювало 26 гуртків, а до 1925 року вони були майже на кожній вулиці. До навчання дорослих залучалися вчителі, комсомольці і кращі учні школи. У 1922 році замість одно- і двокласного училищ створюється семирічна школа з рідною мовою викладання. На кінець відбудовного періоду до навчання залучалися майже всі діти шкільного віку. Вони забезпечувалися підручниками, зошитами і необхідними навчальними посібниками. Відкрито сельбуд, а на паперовій фабриці — клуб. При цих культурно-освітніх закладах розгорнули роботу політичні, драматичні та хорові гуртки, спортивні секції, школи ліквідації неписьменності, бібліотеки. 1925 року в селищі встановлено стаціонарну кіноустановку. Населення мало можливість дивитися кінофільми, спочатку «німі», а потім і звукові.

Почалась докорінна перебудова підприємств. Вони оснащувалися новою технікою. Робітники успішно опанували її і неухильно підвищували продуктивність праці. Цьому набагато сприяв стахановський рух, що розгорнувся в Радянському Союзі з 1935 року. В селищі його ініціаторами були комуністи і комсомольці паперової фабрики П. А. Харков, Ф. В. Бабій, К. Г. Кришталь та інші.

До 1940 року промислові підприємства зросли. Для водопостачання фабрики побудовано нову греблю, підведено залізничну лінію. Підвищилась продуктивність праці робітників, яких працювало тут 345 чоловік, збільшився випуск валової продукції і поліпшилась її якість. Напередодні Великої Вітчизняної війни паперова фабрика вже виробила понад 5 тис. тонн картону і 3 тис. тонн обгорткового паперу.

Керуючись рішеннями XV з’їзду ВКП(б), миропільці твердо ставали на соціалістичний шлях. Сільськогосподарські артілі, що виникли у відбудовний період, у 1928 році об’єднались у колгосп ім. 1-го Травня. Матеріально-технічна база його була ще слабка. В господарстві налічувалося 5 пар робочої худоби, 18 корів, молотарка, віялка, сівалка, 2 культиватори, 3 борони та деякий інший дрібний інвентар. На основі машинно-тракторних товариств і товариств спільного обробітку землі у 1930—1931 рр. створюються сільськогосподарські артілі «Новий господар», «Шлях бідняка» і «Червоний клич», що згодом перейменовані на колгоспи «Комінтерн», «20-річчя РСЧА» та ім. Чапаева.

Колективізація в селищі відбувалася в жорстокій класовій боротьбі. Великий опір чинили їй місцеві куркулі. Вони поширювали ворожі чутки, зривали хлібозаготівлі. В колгоспі «Шлях бідняка» спалили приміщення свиноферми, підпалювали будівлі колгоспів і колгоспників, організовували замахи на активістів і т. п. Незважаючи на ворожі дії куркулів, колгоспи зростали, зміцнювалась трудова дисципліна, підвищувалась продуктивність праці.

У 1931 році в Мирополі створено машинно-тракторну станцію, яка подавала практичну допомогу колективним господарствам. Завдяки цьому швидко зростав рівень механізації сільськогосподарських робіт. Розгортаються рух п’ятисотенниць-буряківниць і рух за збирання стопудового врожаю зернових культур. У 1938 році бригада П. Н. Бичківського з колгоспу ім. 1-го Травня зібрала по 364 цнт цукрових буряків з одного га, а ланка О. І. Завальної — по 396 цнт. Тракторна бригада П. М. Горбатюка Миропільської MTС на кожний трактор ХТЗ виробила по 750 га і зекономила 3 тонни пального. За досягнуті успіхи багато колгоспників у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Золотими медалями цієї виставки нагороджені П. Н. Бичківський, О. І. Завальна, В. А. Романко і П. І. Бабич.

Колгоспи зміцнювали свою матеріально-технічну базу, що сприяло зростанню добробуту колгоспників. У 1938 році вони одержували на трудодень по 3 крб. грішми, 4 кг зерна, 5 кг картоплі та інші сільськогосподарські продукти. Сім’я В. Онищука, наприклад, одержала 150 пудів зерна, 100 пудів картоплі і 950 крб. грішми.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Мирополі працювали лікарня на 50 ліжок, аптека. Обслуговували населення 9 кваліфікованих лікарів і 16 медпрацівників середньої кваліфікації.

Розвивались освіта й культура. Ще в 30-х роках серед населення загалом було ліквідовано неписьменність. У 1935 році семирічку перетворено на середню школу. 26 учителів виховували учнівську молодь. 1928 року, в день святкування одинадцятої річниці Великого Жовтня, урочисто відкрито клуб ім. Петровського. Розгорнув свою діяльність клуб паперової фабрики. В бібліотеках налічувалося близько 50 тис. примірників книжок. Відкрито книжковий магазин і магазин культтоварів. У 1932 році почалася радіофікація селища.

Робітники і селяни почали жити заможним і культурним життям. Але їх мирна праця була перервана війною, що її розпочала гітлерівська Німеччина. З першого дня війни трудящі селища разом з усім радянським народом стали на захист своєї Батьківщини. Понад 650 патріотів пішли в ряди Червоної Армії.

28 червня 1941 року воєнні дії вже розгорнулися на підступах до Мирополя. Лінія оборони проходила по правому березі р. Случі. Майже дві доби гітлерівці не могли захопити переправу, яку стійко захищали радянські воїни. 6 липня селище було окуповане фашистськими загарбниками.

Захопивши Миропіль, вороги влаштовували масові пограбування, знищували радянських людей. Гітлерівці розстріляли колишнього голову колгоспу ім. Комінтерну І. П. Ковалюка, комуніста І. П. Верещака, вчителя А. А. Кирилюка та інших.

Із комуністів і комсомольців, що залишилися на окупованій території, 7 листопада 1941 року була створена районна підпільна організація. Від миропільських комуністів до неї увійшли учитель В. І. Кирилюк, який мав зв’язок з Житомирським підпільним обкомом партії, а також О. А. Кухарський, 3. А. Кухарська, П. Я. Кущенко і К. С. Альохін. Підпільники підбирали надійних людей для своєї організації, вели антифашистську роботу, переписували і розповсюджували зведення Радінформбюро, подавали допомогу радянським військовополоненим, діставали і переправляли партизанам зброю, влаштовували диверсії, виводили з ладу сільськогосподарські машини тощо.

Працюючи завідуючим складом пального та машин, В. І. Кирилюк у 1941 році знищив понад 25 тонн пального і зіпсував 21 трактор. Під керівництвом члена комітету Г. П. Алексійчука 10 травня 1943 року на станції Печанівка підпільники висадили в повітря ворожий ешелон, внаслідок чого було знищено 4 вагони, пошкоджено залізницю, на перегоні Печанівка-Миропіль на кілька годин припинено рух поїздів. Через деякий час патріоти пустили під укіс ешелон з боєприпасами і машинами.

Весною 1943 року гітлерівці схопили і розстріляли В. І. Кирилюка, К. С. Альохіна, Д. А. Романюка та інших підпільників. Ті, що уціліли, пішли в партизанський загін, який діяв на території Дзержинського району. В партизанському русі проти фашистських загарбників брали участь колишній робітник паперової фабрики, а у передвоєнні роки начальник станції, згодом Герой Радянського Союзу, В. І. Тимощук, голова колгоспу П. Б. Павшенюк, агент заготівель Ф. М. Ожеровський, шофер колгоспу «20 років РСЧА» М. М. Юрчук, робітниця паперової фабрики Т. М. Деребон, вчителька О. М. Курна та інші. Були зв’язковими і подавали активну допомогу партизанам колгоспники О. П. Никитюк, Д. Ф. Миронюк, 3. С. Назарук, К. А. Романюк, Є. П. Харчук та інші.

В ніч на 6 січня 1944 року 322-а Житомирська стрілецька дивізія 1-го Українського фронту визволила селище від гітлерівських поневолювачів.

Багато горя завдали фашистські загарбники жителям Мирополя. Вони знищили понад тисячу чоловік мирних громадян, погнали на німецьку каторгу 285 юнаків та дівчат, спалили громадські будівлі колгоспів і 22 хати колгоспників, вивезли все обладнання паперової фабрики, машини з МТС, худобу, хліб і реманент з колгоспів. А що не могли вивезти — знищували.

Миропільці свято шанують пам’ять воїнів-визволителів та односельців, які ціною свого життя довели вірність рідній Вітчизні. До 20-річчя з Дня Перемоги над фашистською Німеччиною, їм споруджено 2 пам’ятники й обеліск.

Ще в ході Вітчизняної війни миропільці почали відновлювати економіку, відбудовувати школу і культурно-освітні заклади. Робітники паперової фабрики приступили до відбудови свого підприємства. Порівняно швидко були відновлені гідротехнічні споруди і головний корпус. У 1945 році встановлено нафтовий двигун, електромотори і парові котли. Підприємство одержало від держави одну картоноробну і дві папероробні машини. Але тільки влітку 1947 року вдалося пустити першу турбіну. На кінець 1950 року фабрика була відбудована і реконструйована на сучасній технічній основі. Відновили свою роботу промартілі і підприємства побутового обслуговування, які також успішно виконали планові завдання четвертої п’ятирічки.

Багато праці доклали трудівники села для відбудови колгоспів. В перші післявоєнні роки не було машин. Землю обробляли кіньми і коровами. Держава подала допомогу насінням. Колгоспники за порівняно короткий строк освоїли довоєнні посівні площі. Широким фронтом вели будівництво виробничих приміщень. Вже на кінець четвертої п’ятирічки господарство колгоспів загалом було також відновлено.

У 1949 році артілі ім. Чкалова та «1-ше Травня» об’єдналися в колгосп ім. Чкалова, а в січні 1951 року артілі «20-річчя РСЧА» і «Комінтерн» — у колгосп «Комінтерн». Згодом ці колгоспи об’єдналися в один — ім. XXI з’їзду КПРС, а пізніше з нього виділилося два — колгосп ім. Чкалова і колгосп ім. Крупської.

У 1944—1947 рр. було проведено кілька суботників по відбудові і ремонту лікарні, школи і будинку культури, по очищенню подвір’я підприємств, установ і вулиць від завалів і брухту. Це набагато сприяло швидкій відбудові шкіл і відновленню їх нормальної роботи. Вже у 1944 році у 8-річній і середній школах навчалося 720 учнів і працювало 32 вчителі, а у 1950 році відповідно 939 і 41.

З новим завзяттям посилюється робота у наступні роки на паперовій фабриці. Тут встановлено понад 100 електромоторів, механізовано вантажно-розвантажувальні роботи, пущено три стрічкові транспортери, два автонавантажувачі. Завдяки цьому продуктивність праці зросла на 25 проц. Раціоналізатори внесли десятки пропозицій, впровадження яких дало 15 тис. крб. економії на рік. Значну допомогу для реконструкції фабрики подають підприємства братніх республік. Так, роздвиж-ні регулюючі шківи та редуктори для приводів поступають з РРФСР, насоси — з Білорусії і Молдавії, латвійські трудящі надсилають радіоізотопні регулятори.

Фабрика поповнюється досвідченими інженерно-технічними кадрами, набуває більше знань і досвіду колектив підприємства. Майже всі робітники мають середню освіту, частина навчається в спеціальних навчальних закладах та загальноосвітніх школах. Широко розгортається соціалістичне змагання. Бригадам М. В. Процюка, Д. С. Денисенко, П. Д. Шилюка, А. І. Люльчука та В. В. Талімонова присвоєно почесне звання колективів комуністичної праці. Завдання восьмої п’ятирічки колектив виконав достроково — фабрика дала країні близько 90 тис. тонн паперу. Тепер її продукція надходить не тільки в області України, але й в РРФСР, Молдавію, Латвію, Литву, Естонію і навіть за кордон.

За досягнуті успіхи електрика Є. Ф. Шилюка удостоєно ордена Жовтневої Революції, машиніста А. М. Бондаренка — ордена Трудового Червоного Прапора. Групу працівників фабрики нагороджено медалями «За трудову відзнаку» і 76 ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Колектив паперової фабрики успішно виконав свої виробничі завдання другого року дев’ятої п’ятирічки. Вироблено за рік 20 400 тонн паперу, план виконано на 101,4 проц.

Далі зростало і організаційно зміцнювалося господарство колгоспів. За роки післявоєнних п’ятирічок посилилась їх матеріально-технічна база, склалися і зросли керівні кадри. Завдяки цьому і копіткій праці колгоспників набагато підвищилася врожайність сільськогосподарських культур та продуктивність громадського тваринництва. У ювілейному 1967 році колгоспи зібрали з одного гектара по 24 цнт зернових і по 332 цнт цукрових буряків. У порівнянні з довоєнним часом зросло поголів’я тваринництва. З розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь одержано 301 цнт молока, 55,4 цнт м’яса.

Зміцніли міжколгоспні зв’язки. У 1957 році зусиллями двох артілей на р. Случі було споруджено ГЕС на 500 квт, яку підключено до державної електромережі. За високі врожаї цукрових буряків і пшениці у 1966 і 1967 роках колгосп ім. Чкалова був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і нагороджений двома Малими золотими медалями.

Комуністична партія і Радянський Уряд високо оцінили ці досягнення. Багато колгоспників було нагороджено орденами й медалями. Бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Чкалова М. П. Уланівський удостоєний ордена Леніна, член цього колгоспу Г. І. Голеницький — ордена Трудового Червоного Прапора.

Підготовка до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна викликала нову хвилю соціалістичного змагання. Колгоспники успішно виконали завдання восьмої п’ятирічки. Колгосп ім. Крупської, борючись за гідну зустріч 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, у 1972 році зібрав по 28,9 цнт зернових з гектара, по 310 цнт цукрових буряків і по 128 цнт картоплі; колгосп ім. Чкалова — відповідно 32,2 цнт, 409,6 і 163,3 цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено молока у колгоспі ім. Крупської 306 цнт, м’яса 80 цнт, у колгоспі ім. Чкалова — відповідно 445,7 цнт і 66 цнт.

Зросла технічна озброєність господарств. У 1972 році в них налічувалося 30 тракторів, 17 комбайнів, 21 автомашина і багато іншої техніки. В колгоспах працюють 58 механізаторів, з яких 6 з вищою освітою і 15 з середньою спеціальною освітою.

Виробничі перемоги трудівників сільського господарства Мирополя в роки восьмої п’ятирічки були відзначені урядовими нагородами. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні ланкові В. К. Бабич, Г. І. Рожко з колгоспу ім. Чкалова, бригадир городньої бригади А. X. Завальний та комбайнер колгоспу ім. Крупської В. Т. Буняк. 63 колгоспники нагороджено ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

У 1957 році Миропіль став селищем міського типу. За 1955—1970 рр. збудовано нове приміщення школи, 500 житлових будинків. Близько 700 сімей за цей час переселились у нові квартири. Піднесення матеріального добробуту зумовило неухильне зростання торговельної мережі і купівельної спроможності населення. Якщо у 1965 році було 14 магазинів, які реалізували товарів на 1385 тис. крб., то у 1970 році відповідно 18 і 1938 тис. крб. В другому році дев’ятої п’ятирічки ця сума зросла уже до 2066 тис. крб. Трудящі придбали і мають тепер у власному користуванні 8 легкових автомашин, 68 мотоциклів, 550 велосипедів, 240 телевізорів, пральні машини, пилососи тощо.

В селищі є лікарня на 75 ліжок, фельдшерсько-акушерський пункт, пункт охорони здоров’я й аптека. Миропільців обслуговують 8 лікарів і 50 чоловік середнього медперсоналу.

Дальшого розвитку набули освіта і культура. У середній, восьмирічній і початковій школах 53 вчителі навчають 627 учнів. Працює консульт-пункт заочної середньої школи. Школи мають обладнані кабінети, музеї. Вчительці Н. Г. Татарчук у 1969 році присвоєно почесне звання заслуженого вчителя Української PСP. За післявоєнні роки 220 громадян селища одержали вищу освіту в інститутах країни. В Миропільській школі навчалися нині Герой Радянського Союзу В. І. Тимощук, генерал-лейтенант артилерії В. О. Мартишок, доктор медичних наук, професор В. Я. Дроботун та інші.

Змістовнішою стала робота культурно-освітніх закладів. У клубі паперової фабрики і селищному будинку культури працюють 20 творчих колективів. Серед них науково-освітні, сільськогосподарські, хореографічні та інші гуртки. Агіткультбригада часто виступає перед робітниками і колгоспниками. В клубі й будинку культури читаються лекції з питань марксистсько-ленінської теорії, міжнародного і внутрішнього становища нашої країни, переглядаються художні і документальні фільми. У двох бібліотеках, що налічують 18,5 тис. книжок,— близько 2 тис. читачів. Бібліотеки проводять літературні вечори, диспути, влаштовують книжкові виставки, присвячені важливим політичним подіям. В селищі працює книжковий магазин.

Школи і культурно-освітні заклади брали активну участь у роз’ясненні рішень XXIV з’їзду КПРС. Лекції, бесіди, політичні інформації, виставки літератури, перегляд документальних фільмів і багато інших форм виховної роботи охоплювали майже все населення селища. За успіхи в агітаційно-пропагандистській і культурно-освітній роботі 33 працівники культури і освіти нагороджено ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

В усій багатогранній господарсько-політичній та культурно-освітній роботі керівною і спрямовуючою силою виступають комуністи. їх 176 чоловік, об’єднаних в 9 організаціях. В селищі 330 комсомольців, з яких 160 працюють в цехах фабрики і на колгоспних ланах.

Велику роботу проводить селищна Рада, в складі якої 60 депутатів, у т. ч. 23 робітники, 20 колгоспників, 24 комуністи, 5 комсомольців, 26 жінок. У своїй діяльності вона спирається на широкий актив.

Здійснюючи рішення XXIV з’їзду КПРС, робітники, колгоспники та інтелігенція докладають багато зусиль для впровадження в життя величних накреслень Комуністичної партії. Успішно виконавши плани перших двох років, трудівники Миро-поля наполегливо працюють над розв’язанням завдань третього, вирішального року дев’ятої п’ятирічки.

Г. Я. БУЛКІН, Ю. Я. ЧАПЛИНСЬКИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 11 гостей