Зброя - від самого початку

[АннА]

Тема присвячується обговоренню видів зброї різних часів і народів.
Почнемо тему з прадавньюї сивини.
На малюнку Ахілєс вбиває амазонку списом

[АннА]

Вже було тут

КОЛЬЧУГА – кільчастий бойовий обладунок воїна у вигляді сплетеної із залізних кілець сорочки, призначений для захисту від холодної і метальної зброї. Піхотинці використовували довгу К., а кіннотники – більш коротку, з розрізами в нижній ч. для зручності сидіння на коні. Маса К. складала 12–16 кг (полегшений варіант – 5–9 кг). У давньорус. часи техніку виготовлення К. вирізняло поєднання зварних і склепаних кілець: чотири суцільних дротяних кільця з'єднувалися розімкнутим кільцем, яке потім заклепувалося. В більш пізній період кольчужні кільця не зварювалися, а заклепувалися на одну або дві заклепки (для виготовлення К. потрібно було 15–20 тис. кілець). У 16–17 ст. К. на укр. землях була витіснена ін. захисними обладунками, насамперед панцирем і бехтером.

[АннА]

МУШКЕТ – важка рушниця з ґнотовим підпалом, вагою 8–10 кг, завдовжки 1,60–1,80 см, калібром 20–23 мм і вагою кулі 50–60 г.
Мушкет виник 1521 в Іспанії як модифікація аркебуза.
Мушкет носили на плечі, а стріляли, спираючи на підсошок (т. зв. форкет).
Висота підсошка сягала 1,2–1,4 м.
Підрозділи піхоти, озброєні мушкетами, отримали назву мушкетерів.
У 17 ст. з'явилися легкі мушкети з кремінно-ударними замками. Саме ці мушкети широко використовувалися козацтвом українським.
Мушкети вирізнявся точністю і кучністю бою, дальність польоту кулі сягала 250–300 м. Мушкетні кулі пробивали найміцніші лати.

[АннА]

ПЕРНАЧ, пірнач – ударна зброя, металева втулка із пластинами (перами), закріплена на дерев'яному або металевому держаку. Кількість пер (від яких зброя отримала назву) коливається від 4 до 16 (зокрема, пірнач із 6 перами у слов'ян. мовах мав окрему назву – шестопер).
Держак міг обладнуватися потовщеннями у місці хвату і щитками для захисту руки. Довжина 45–75 см, вага 0,6–1,5 кг.
Пірнач призначався для нанесення потужних шокових ударів, іноді із проламуванням захисного обладунку.
Із 13–14 ст. відомий на Бл. Сході та в Європі, у т. ч. на теренах України (найдавніші зразки – Сахнівка і Хмільна Київ. обл.; Звенигород Львів. обл.).
Від 16 ст. за близькосх. традицією пірнач у Центр. та Сх. Європі набув значення атрибута, що символізує військ. або політ. владу його власника. Зокрема, в укр. козаків пірнач був клейнодом полковників.

[D_i_V_a]

Від класика світової літератури
Генрік Сенкевич "Пан Володиєвський", події 1672 року

Солдаты погасили свои лучины, поснимали с плеч кто мушкет, кто пищаль, кто штуцер и принялись из них палить в честь прибытия комендантши.

Регулярным войскам, а в особенности коннице Речи Посполитой эти ватаги не могли дать отпор, но, будучи загнаны в западню, бились отчаянно, прекрасно понимая, что тех, кто попадет в плен, ждет веревка. Оружие у них было самое разное. Луков и ружей на каждого не хватало, да и в ночных набегах от них немного было бы проку. Большинство вооружены были киджарами и турецкими ятаганами, кистенями, татарскими саблями и дубинками со вставленными в расщепленный конец и привязанными для прочности бечевкой конскими челюстями. Это последнее оружие в сильной руке было страшно – его удара не выдерживала никакая сабля. У некоторых имелись железные вилы, очень длинные и острые, у иных рогатины: ими защищались при внезапных атаках конницы.

[Konf]

А чи мали шаблі якими нагороджували офіцерів під час першої світової якісь індивідуальні мітки?

[D_i_V_a]

А чи мали шаблі якими нагороджували офіцерів під час першої світової якісь індивідуальні мітки?

А я думала, що зброя в усі часи мала якісь індивідуальні мітки, особливо наградова... але я в цьому питанні нє спєц