Решетилівка, смт (у минулому містечко), Полтавський район (Решетилівський р-н), Полтавська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Решетилівка, смт (у минулому містечко), Полтавський район (Решетилівський р-н), Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

РЕШЕТИЛІВКА – с-ще міськ. типу Полтавської області, райцентр. Населення 9,4 тис. осіб (2001).
В істор. документах поселення Р. вперше згадується під 1638 у зв'язку з повстанням на чолі з Я.Острянином. 1648–1775 Р. – сотенне містечко Полтавського полку. У Р. рос. цар Петро I підписав Решетилівські статті 1709. 1775 Р. зарахована до Полтав. пов. Новоросійської губернії, 1784 – до Катеринославського намісництва, 1790 – Малоросійської губернії, 1802 – Полтавської губернії. 1818 в Р. брати П.Борисов і А.Борисов заснували таємне Т-во першої згоди, яке стало основою для утворення Товариства з'єднаних слов'ян. Наприкінці 19 ст. Р. стала осередком нар. промислів – ткацтва, килимарства і вишивки. 1937 тут відкрито школу укр. вишивки. 1939 Р. зараховано до категорії с-щ міськ. типу. 1960 на базі пром. артілі створено ф-ку худож. промислів ім. К.Цеткін.

У Решитилівці народився письменник І.Пільгук (1899–1984).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Решетилівка, смт, Решетилівський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Решети́лівка — місто в Україні, центр Решетилівського району Полтавської області.
Решетилівка відома із середини XVII століття. Статус міста з 2017 року.[2] Один із найвідоміших сучасних центрів народних промислів України, що набув розквіту в XIX столітті.
Історія
Решетилівка та її околиці сягають корінням у сиву давнину. Свідчення цьому пам'ятки археології, найдавніший з яких датовано добою неоліту, ряд об'єктів відноситься до доби бронзи та раннього залізного віку.
XVII—XVIIІ століття
Решетилівка як поселення виникла в кінці ХVІ на початку ХVІІ ст. і знаходилась під володінням шляхтича Речі Посполитої, польного гетьмана коронного Станіслава Конецпольського.
Перша документальна згадка про селище Решетилівка датується 1638 роком у зв'язку з селянсько-козацьким повстанням під проводом Дмитра Гуні та Якова Острянина.
Другою за часом писемною згадкою про Решетилівку є її позначення на Загальній карті України відомого французького інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана, надрукованій у Гданську (Данцігу) 1648 року.

Не залишилась Решетилівка осторонь визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.) під час якої перебувала у складі Балакліївської сотні. Пізніше Решетилівка стала сотенним містечком Полтавського полку. На той час це було вже досить значне поселення, згуртоване навколо дерев'яної, з земляним валом і ровом фортеці.
Решетилівська фортеця споруджена на початку ХVІІ століття розташовувалась на трикутному мисі (нинішня територія стадіону «Колос») — узвишші на правому боці р. Говтви та її притоки. У ХVІІ ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу та рову, дерев'яних огорож та башт. Втратила своє значення в 2-й половині ХVІІІ ст.

У 1666 р., коли гетьманом був Петро Дорошенко, Московія вела таємні від України переговори в селі Андрусові про мир з Річчю Посполитою й таким чином порушила Переяславську угоду з Богданом Хмельницьким. За так званою Андрусівською угодою 13 січня 1667 р., Річ Посполита встановлювала з Москвою перемир'я на 13 років. Лівобережна Україна залишалася під Москвією, а Правобережна — під Річчю Посполитою. Київ залишався під Москвою на два роки, а Запорожжя мало перейти у спільне володіння Речі Посполитої та Московського царства. Петро Дорошенко й більшість старшин розцінили це як зраду з боку Московського царства й вирішили укласти союз із Османською імперією проти Речі Посполитої]. На раді в Чигирині в січні 1668 року було ухвалено не визнавати зверхність ані московського царя, ані польського короля, а віддатися під протекцію османського султана. Водночас султан, ведучи дипломатичну гру, пообіцяв підтримку й лівобережному гетьманові Іванові Брюховецькому, відвертому прихилькові московського царя. Очевидно, султан чекав, хто з обох гетьманів візьме гору. Брюховецького не підтримували козаки й старшина, тому коли на початку літа 1668 року Дорошенко зайняв Решетилівку й підійшов до Опішні, де стояв табором Брюховецький, козаки збунтувалися проти промосковськи налаштованого гетьмана і стратили його, а Брюховецького проголосили гетьманом обох сторін Дніпра. Сталося це 8 червня й за сприятливих обставин могло змінити долю України. Проте непевність позиції татар, а також промосковська політика наказного лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного, гетьмана Івана Самойловича і грабіжницькі дії союзників турків — татар на території України спричинили поразку планів Дорошенка, зречення ним булави 19 вересня 1676 р. й заслання в Ярополче під Москвою. Решетилівка перейшла остаточно до лівобережного гетьмана Многогрішного.

Наприкінці 1708 року та на початку 1709 р. решетиляни чинили опір шведським військам. 3 березня 1709 р. і до початку Полтавської битви Решетилівка та її укріплена фортеця була захоплена шведами і перетворена на головний опорний пункт — командир генерал-майор Крейц. 8 липня 1709 року на полі Полтавської битви решетилівські козаки у складі Полтавського полку, під загальним командуванням Семена Палія діяли у складі московської армії. Із 13 по 19 липня 1709 р. московська армія на чолі з Петром І стояла табором у Решетилівці. Звідси цар розіслав низку державних указів серед них так звані «Решетилівські статті» якими підтверджувалися привілеї козацької сторони, за нею зберігалася адміністративно судова влада на Лівобережжі та деякі інші привілеї, але разом з тим посилювалася залежність гетьманського управління від царського уряду.

У 1729 р. гетьман Данило Апостол пожалував Решетилівку полтавському полковникові В. В. Кочубею. У 1786 Катерина ІІ подарувала Решетилівку, а разом з нею і кріпаків відомому державному діячеві, дійсному статському радникові В. С. Попову (1742—1822).

Окрасою решетилівського маєтку був двохповерховий палац у ранньо-класичному стилі з 25 залами, а також чудовий садово-парковий ансамбль, мізерні залишки якого простежуються і зараз. Там влаштовуються гучні бали, театральні дійства, катання на човнах по водяних каналах. Було створено унікальну бібліотеку, яка налічувала 20 тис. томів російською та іноземними мовами. Серед них цінні стародруки, договори, рукописи які потім лягли в основу університетських книгозбірень Одеси, Києва та Санк-Петербурга. Нині на місці маєтку розташовуються стадіон, автостанція та маслозавод[5].

Розташоване на перехресті тодішніх державних і торгових шляхів містечко швидко розвивалося, величезних розмірів досягали ярмарки, що відбувалися шість разів на рік. На той час Решетилівка стала важливим духовним центром Полтавщини.

З 1768 р. тут перебувало духовне правління (протопопія), діяло 6 церков. Остання — церква Успіння Пресвятої Богородиці була споруджена у 1746-1749 рр. коштом уродженця Решетилівки — архімандрита Арсенія Могилянського, на місці старої дерев'ної церкви, що згоріла раніше під час пожежі. 1754 р. поруч з церквою споруджено чотириярусну дзвіницю. Разом церква та дзвіниця були першими кам'яними спорудами містечка. До сьогодні будівлі церков не збереглися, оскільки були зруйновані у 1920-х рр.[6]
ХІХ століття

Влітку 1845 р. Решетилівку відвідав Т. Г. Шевченко, що вразила його великою кількість церков. Згадки про Решетилівку є в його повісті «Близнецы» — «У Решетилівці церков десять, я думаю буде». Із семи пам'яток церковної архітектури не збереглося жодної, всі вони були знищені в роки радянської влади.

У Решетилівці Тарас Шевченко як художник — член Археологічної комісії 7 і 9 липня виконав для видання «Живописна Україна» два малюнки тушшю, сепією та аквареллю «У Решетилівці».

За даними на 1859 рік у власницькому та козацькому містечку, центрі Решетилівської волості Полтавського повіту Полтавської губернії, мешкало 4636 осіб (2211 чоловічої статі та 2425 — жіночої), налічувалось 891 дворове господарство, існували 6 православних церков, єврейський молитовний будинок, станова квартира, козацьке приходське училище, богодільня, економічний лазарет, волосна та сільська управа, поштова станція, фабрика та 4 заводи, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари.[7].
ХХ століття

1905 р. була утворена ткацька майстерня, яка 1922 р. перетворена на артіль. З неї 1960 р. постала фабрика мистецьких виробів зі школою майстрів. Виробництво декоративних тканин: доріжок, скатертин, килимів, вишиваних рушників, сорочок, прикметних своєю декоративністю і яскравістю барв. З Решетилівки походить унікальний, особливо складний, тип вишивки — білим по білому. Решетилівські вироби експонуються на міжнародних виставках й експортуються головно до сателітних країн. З переходом на фабричне виробництво якість цих виробів занепала: на зміну первісній органічності народного мистецтва прийшов штамп, подекуди зумовлений пропагандивними вимогами кітчу.

У братській могилі Меморіального комплексу в центрі Решетилівки покоїться прах 6 бійців партизанського загону Я. Р. Огія, які загинули в березні-листопаді 1918 р. в боротьбі з німецькими окупантами і в червні-грудні 1919 р. з денікінцями.

Через Полтавщину і зокрема Решетилівку, здійснював свої рейди Н. І. Махно, який мав опорні бази в хуторах навколо Решетилівки, постачав зброю місцевим повстанцям. Після проголошення 20 листопада 1917 р. Української Народної Республіки Решетилівка увійшла до її складу. Проте у січні 1918 р. під час Україно-московської війни 1917—1918 рр. Решетилівку зайняли окупаційні московські війська групи Михаіла Муравйова. 26 березня 1918 р. Решетилівку звільнила Окрема Запорозька бригада Армії УНР. Цього ж дня у Решетилівці на короткий час розташувався штаб бригади з її командиром Олександром Натієвим[8].

25 листопада 1918 р. під час Протигетьманського повстання до Решетилівки прибула кінна чота Чорних Запорожців Петра Дяченка Армії УНР і зупинилася там на ночівлю. У Решетилівці до чоти приєдналися 50 повстанців на своїх конях і чота перетворилася на сотню[9].


У січні 1919 р. в Решетилівці з каракулю решетилівських овець було пошито шапки для всього Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР[10]. Наприкінці січня 1919 р. Решетилівку знову окупували московські війська.

15 червня 1921 р. головнокомандувач військами України і Криму М. В. Фрунзе та його заступник Г. П. Ейдеман прибули на станцію Решетилівка. Відбулася сутичка з махновцями, в ході якої М. В. Фрунзе було поранено. На місці сутички після смерті Фрунзе встановили невеликий пам'ятний знак.

Найжахливішою сторінкою в історії українського народу, сумним наслідком сталінського тоталітаризму, стали трагедія Голодомору 1932—1933 р.р. в Україні. Пошукові загони учнів та учителів Решетилівщини, які протягом 1993—2008 р.р. збирали матеріали для «Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні» встановили імена 2679 осіб померлих від голоду.

У 1938 р. Решетилівка отримала статус селища міського типу.

У середині вересня 1941 р. Решетилівка стала одним із важливих опорних пунктів в обороні Полтави. Бої частин 81-ї, 169-ї, 212-ї, 300-ї стрілецьких, 3-ї, 14-ї — танкових бригад, інших частин Південно-Західного фронту, Козельщанського і Решетилівського винищувальних батальйонів, чисельністю близько 300 осіб тривали з 16 по 25 вересня. 22 вересня 1941 р. Решетилівка була окупована німецькими військами. З перших днів окупації почалися розстріли радянських громадян, які не хотіли коритися ворогові. У гітлерівських застінках загинули активісти селища Д. П. Плужник, Я. В. Закарлюка, І. Г. Фесенко, О. Ф. Шкурупій, М. І. Черкун.

У Решетилівці, у приміщенні середньої школи, окупанти створили табір для військовополонених, де утримувалося 400—500 осіб, а колишній районний будинок культури пристосували під збірний пункт, де перебувала молодь, призначена до відправки у Німеччину. Через нього пройшло 1264 юнаків і дівчат. 15-річний школяр О. К. Василенко з Решетилівки, щоб допомогти молоді втікати зі збірного пункту, кілька разів вночі непомітно розрізав колючий дріт, яким був обнесений будинок культури. 3 червня 1943 р. при черговій спробі розрізати дріт, Олексій Василенко був убитий гітлерівцями.

22-25 вересня 1943 р. тривали запеклі бої між німцями та воїнами 20 стрілецького корпусу генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова, 5-ї та 7-ї гвардійських повітрянодесантних дивізій, 53-ї авіадивізії далекої дії, 121-го гвардійського окремого батальйону зв'язку. Решетилівка була звільнена 23 вересня 1943 р..
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Решетилівка, смт, Решетилівський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Решетилівка — селище міського типу, центр Решетилівського району й однойменної селищної Ради. Розташована Решетилівка в середній лівобережній смузі України, на річці Говтві, при злитті річок Вільхової і Грузької Говтви, за 40 км від обласного центру і за 9 км від залізничної станції Решетилівка. Через Селище проходить автотраса Київ—Харків. Населення — 9519 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також села Білоконі, Варвянське, Ганжі, Геращенки, Коп’яки, Колотії, Прокопівка, Сені, Слюсарі, Хоружі, Шкурупіївка.

Перші письмові згадки про Решетилівку відносяться до першої половини XVII століття. Вона позначена також на карті Боплана. Решетилівка називається серед інших населених пунктів Полтавського полку і в «Росписи городам и местечкам, которыми войско запорожское владеет» (1653 р.), а також у розписі «Кто из дворян послан в эти города приводить жителей к присяге» під час возз’єднання України з Росією в 1654 році.

Після народно-визвольної війни панівні класи — козацька старшина, українська шляхта, вище православне духівництво — почали захоплювати землі і промисли, які раніше належали польським феодалам. В гонитві за нагромадженням в своїх руках багатств, вони не гребували ніякими засобами, часто вдаючись навіть до збройної боротьби між собою. Тільки за два роки — 1668 і 1670 — Решетилівка чотири рази переходила з рук у руки окремих представників козацької верхівки. Кожен з них грабував і спустошував її. Вона разом з іншими сотенними містечками Полтавського полку була власністю гетьмана Правобережної України П. Дорошенка, потім гетьмана Лівобережної України Д. Многогрішного. Розоряли Решетилівку і татари, які в 1696 році вдерлись у південні райони Полтавського полку, грабували населення, забирали в полон юнаків і дівчат та продавали в рабство.
Великі випробування випали на долю решетилівців під час Північної війни (1700—1721 рр.).

Велику мужність і героїзм виявили решетилівці в боротьбі проти шведів, які у 1708 році вторглись на Полтавщину. Проте шведам вдалося зламати опір козаків та населення і наприкінці березня 1709 року захопити Решетилівку, яку Карл XII перетворив на свій головний опорний пункт. Тут з квітня до червня 1709 року стояло шведське військо. Ще раз побувало тут вороже військо, коли після поразки під Полтавою відступало.

Після Полтавського бою з 13 по 19 липня 1709 року російська армія і полонені нею шведи стояли в Решетилівці, оскільки в Полтаві не можна було перебувати через «смрад» від мертвих тіл. 14 липня 1709 року під Решетилівкою Петро І провів військові маневри, в яких взяли участь окремі частини російської армії і полонені шведи. Звідси Петро І послав розпорядження у Воронеж Количову відносно будівництва кораблів.

В Решетилівці Петро І 17 липня 1709 року підписав один із законодавчих актів російського самодержавства щодо управління Лівобережною Україною, який ввійшов в історію під назвою «Решетилівські статті» і був спрямований на поступову ліквідацію залишків політичної автономії України.

Для зміцнення політичного впливу на українську козацьку старшину царський уряд підтвердив її феодальні привілеї, зберіг за нею адміністративно-судову владу на Лівобережжі. Разом з тим посилювалась залежність гетьманського управління від царського уряду. Українське військо підпорядковувалось російському командуванню, в ряді українських міст розташовувались російські залоги, встановлювався контроль за збиранням податків.

Займалось населення переважно сільським господарством, хоч уже значного розвитку набувають ремесла і торгівля. Зокрема, в Решетилівці були ремісничі цехи: кушнірський, шевський, ткацький та різницький. Ще більш відчутною стає майнова та правова нерівність. За переписом 1718 року, з 250 селян майже половина була «піших». Ремісничі цехи об’єднували 58 «піших» і 43 «тяглих» ремісників. З перепису, проведеного у жовтні 1722 року квартирмейстером Гаврилом Карташовим, видно, що представники козацької старшини і духівництва на той час ставали власниками млинів та інших підприємств, а також займалися торгівлею. Так, Василь Кочубей мав у Решетилівці два млини, тут був і млин полтавського монастиря. Серед власників шинків у Решетилівці згадується полтавський полковник та вдови колишніх решетилівських сотників. Великі пасіки мали священики.

Існуюче законодавство значно сприяло цьому. Козацька старшина і духівництво звільнялися від податків, в той час як селяни і бідніші козаки та ремісники змушені були платити податки.

Важливу роль у розвитку Решетилівки відіграли ярмарки, яких тут щороку відбувалося по 4. Найбільшої слави зажили собі ці ярмарки решетилівськими смушками, відомими далеко за межами Полтавщини. Грубошерстне вівчарство в навколишніх селах було розвинуто здавна.

Про решетилівські смущки згадує у своєму описі Чернігівського намісництва і О. Шафонський «у XVIII столітті вони (смушки) дають великі прибутки: з них чорні з дрібними завитками, найкраще розводяться біля Полтави і містечка Решетилівки і на багато тисяч у Польщу і Сілезію відправляються»3. Скуповували

в Решетилівці смушки для перепродажу караїмські, нахічеванські та вірменські купці. Оборот решетилівських ярмарок за продажем смушків становив майже одну третину оборотів всіх ярмарків Полтавщини, де продавалися смушки. Досить швидко збагачувалися решетилівські купці Іван, Федотій та Максим Ломакіни, Григорій Галай, Василь Труковський та ряд інших.

Будівництво білоруського тракту і його відгалуження на Кременчук у другій половині XVIII століття позитивно позначилось на дальшому розвитку Решетилівки.

Поступово змінювався і склад жителів. Уже в 1773 році в решетилівській сотні було 1118 виборних козаків, 1608 підпомічників, 2654 посполитих, 773 чол. різного звання.

З ліквідацією козацьких полків посилилось покріпачення козаків. У 1786 році Катерина II подарувала Решетилівку, включаючи і козаків, дійсному статському раднику В. С. Попову.

Становище кріпаків було надзвичайно тяжким. У цей час дедалі ширше впроваджувалась т. зв. «урочна система», при якій на один «день» панщини селянинові визначали стільки роботи, що виконати її він міг лише за кілька днів. Наприклад, за один урочний день селянин повинен був викосити півдесятини, нажати 2—2,25 копи озимини або 2,5 ярини, перевезти 30 кіп хліба тощо.

Не раз трудящі Решетилівки виступали проти сваволі своїх гнобителів, але кожного разу панівні класи жорстоко розправлялися з повстанцями. Масовий виступ селян проти поміщиків спалахнув у травні 1788 року, коли до Решетилівки прибув справник, щоб переселити державних селян у херсонські степи. У своєму донесенні правителю Катеринославського намісництва місцевий чиновник І. Зінов’єв повідомляв: «Селяни не корилися ні мені, ні справнику, а Денис Славко (місцевий селянин) заявив: „Полтавська могила велика, а коли така ж у решетилівській окрузі буде, тоді, може, хто і переселиться»». Коли справник його заарештував, селяни вибили двері і вікна в хаті, де був заарештований, і звільнили його. «Селян зібралось до 300 чоловік,— продовжує свій лист І. Зінов’єв,— які тримають мене та справника, здається, під справжньою вартою… Без воїнської команди змусити виконати повеління немає можливості».

Спроба провести переселення селян з Решетилівки та навколишніх сіл до херсонського маєтку Кир’якова у 1815 році викликала велике обурення населення. Заворушення тривало аж до 1821 року. Гаслом селян стало повне визволення. Для розправи з непокірними прибуло військо, яке дощенту зруйнувало деякі села.

Під впливом цього селянського заворушення, що відбувалося поблизу Решетилівки, у В. Ф. Раєвського, що в той час перебував на Полтавщині і пізніше став декабристом, виникли думки, викладені ним у творі «Про рабство селян».

Під час цих селянських заворушень у Решетилівці 13 травня 1818 року юнкери брати Петро і Андрій Борисови та Волков, що стояли з полком тут, заснували таємне товариство за правилами «Піфагорової секти» — «Товариство першої згоди». Це товариство спочатку ставило собі завданням удосконалення в науках, мистецтві, любові і дружби. Згодом у своєрідній формі воно включило і політичну мету: «Заснування відомої Республіки філософа Платона». Разом з цим товариство змінило і свою назву на «Товариство друзів природи». Пізніше (в 1823 році) брати Борисови — Петро і Андрій — уже в Новоград-Волинському, де проходили дальшу службу, разом з польським революціонером Ю. Люблінським, організували «Товариство об’єднаних слов’ян», яке у вересні 1825 року влилось до Васильківської управи Південного товариства декабристів на правах окремої управи.

Великих утисків від сваволі представників місцевої влади зазнавали і збіднілі козаки. Губернський предводитель дворянства Капніст так розповідав про стягнення податків:

«Рухоме майно, худоба, вівці і, нарешті, одяг і руб’я поселян продавали з прилюдного торгу на базарах та ярмарках, а самих поселян за несвоєчасну сплату податків піддавали жорстоким тілесним покаранням… Бідність козаків досягла таких меж, що на 9 господарів припадала одна пара волів, а землі лишилося не більше як 2,5 десятини на душу; протягом цього часу виникло і поступово збільшилось число козаків зовсім безземельних».

Панівній верхівці, яка все більш збагачувалася, належали всі надбання культури. Поміщик Попов створив з кріпаків музичну капелу, влаштовував вистави, ілюмінації і фейерверки для розваги гостей у парку, створеному руками, потом і кров’ю своїх кріпаків. Він мав у Решетилівці найбільшу на той час на Полтавщині бібліотеку, в якій зберігалися стародавні рукописи, рідкісні видання і т. п. В 1853— 1868 рр. частина її фондів була придбана Київським університетом та Одеським товариством істориків. Наприкінці 1887 року архів Попова було передано імператорській Публічній бібліотеці в Петербурзі.

Заможна верхівка навчала своїх дітей у містах.

У 1845 році Решетилівку відвідав Т. Г. Шевченко. Від тих часів збереглися його малюнки «В Решетилівці». Великий кобзар згадує Решетилівку в повісті «Близнюки».

Реформа 1861 року не здійснила споконвічних прагнень селян одержати землю. Після реформи земля між селянами Решетилівки була розподілена так: зовсім не мали польової землі 60 господарств, по 1 десятині — 10 господарств, від 1 до 2 десятин — 78 господарств, від 2 до 4 десятин — 108 господарств, від 3 до 4 десятин — 86 господарств, від 4 до 5 десятин — 215 господарств. Понад 16 десятин мали 28 господарств, в т. ч. 22 господарства — понад 20 десятин, а одне господарство — понад 94 десятини.

За одержану землю селяни змушені були вносити поміщикам і казні величезні суми викупних платежів, що більше як у 3—4 рази перевищували продажну ціну земельного наділу. Відсутність коштів для сплати викупних платежів у бідніших господарствах ще більше посилила процес розшарування селянства. На початку 80-х рр. у Решетилівці з 770 козацьких дворів 380 господарств зовсім не мали орної землі та робочої худоби; господарств, кожне з яких мало до 3 десятин, налічувалось 141, від 3 до 9 десятин — 173, більш як 9 десятин — 76 господарств. Серед селянських господарств земля розподілилась таким чином: 93 господарства зовсім не мали землі, від 1 до 3 десятин мали 66 господарств, від 3 до 9 — 199 господарств і більше 9— 26 господарств.

Найважливішим промислом наприкінці XIX століття було шевство. «За числом господарств (280), за кількістю виробів і їх цінністю,— як свідчать сучасники,— за розмірами району збуту шевський промисел Решетилівки мав виняткове значення не тільки для містечка, але і для всього повіту… Місцеві потреби, смаки і звички змінюють матеріал, форму і ціну виробів, і решетилівський чобіт уміє пристосуватись до свого споживача згідно з його бажаннями, змінюючись за місцем і за часом».

Наприкінці XIX століття Решетилівка також стала одним з осередків народного ткацтва, килимарства і вишивки. Решетилівські скатертини, рушники, плахти, килими, вишивані сорочки прикрашали побут козацької старшини. З давніх-давен були відомі ці промисли в Решетилівці. По хатах сиділи килимарниці, захаращуючи пасмами вовни тісну оселю, сліпли при каганцях вишивальниці, гаптуючи панські сорочки.

Поміщиця О. Н. Хряпунова вже після реформи 1861 року організувала ткацьку майстерню, де на виготовленні килимів і вишиванні сорочок широко використовувала найману робочу силу.

В зв’язку з розвитком економіки Решетилівки, збільшувалась весь час і кількість її населення. У 1883 році тут уже налічувалось 1228 господарств, з них 770— козацьких, 387 — селянських та 71 — міщанське. Загальна кількість населення становила 6161 чоловік. Із загальної кількості родин 122 не мали своїх жител, батракувало постійно 165 чоловік (чоловіки й жінки), 283 займалися дрібного торгівлею. На початку XX століття кількість населення в містечку зросла майже до 10000 чоловік.

Переважна більшість населення і в цей час займалася сільським господарством та промислами. Частина жителів працювала також у ткацькій майстерні (що з 1906 року належала Полтавському земству), на паровому млині Юрченка, у шкіряній майстерні Большова, на цегельних заводах Хряпунової, черепичному заводі Дзейки.

Розвиток капіталістичних відносин, дальше розшарування села, зростання злиднів загострювали класову боротьбу.

Під час революції 1905—1907 рр. місцеві робітники і сільська біднота брали активну участь у розповсюдженні листівок, які розповідали трудящим правду про Російсько-японську війну, закликали їх до революційних виступів.

Столипінська аграрна реформа ще більше загострила класові суперечності. Посилилось зубожіння трудящих мас. Особливо погіршилося становище трудящих в роки першої світової війни.

Характерною рисою дореволюційної Решетилівки була її економічна і культурна відсталість. З 6161 жителя у 1883 році письменних було всього 151 чоловік. Діяла тільки одна церковно-парафіальна школа, в якій навчалися 22 хлопчики і одна дівчинка з 1487 дітей шкільного віку. Згодом, у 1889 році в Решетилівці стало працювати 4-класне земське училище (160 учнів). Поряд з ним з 1908 року існувало і двокласне училище (175 учнів). Але і тоді значна частина дітей шкільного віку залишалася поза школою.

Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії 27 лютого 1917 року змела ненависне самодержавство.

В Решетилівці після одержання звістки про падіння самодержавства відбулися мітинги й маніфестації, на яких представники дрібнобуржуазних партій славили Тимчасовий уряд, намагалися переконати маси в тому, що він розв’яже всі питання на користь народу. Волосне правління було замінено волосним комітетом, в якому вирішальні позиції захопили заможніші селяни та представники сільської буржуазії.

Дрібнобуржуазні партії своєю підтримкою волосного комітету і Тимчасового уряду, які нічого не робили для поліпшення становища трудящих, втрачали будь-який авторитет серед населення. Справа дійшла до того, що коли до Решетилівки прибув член партії хліборобів-власників, щоб завербувати нових членів партії, селяни його заарештували і побили. Після цього у нього відібрали партійні документи і розписку про те, що він не буде більше працювати в партії.

Маси все тісніше згуртовуються навколо партії більшовиків, яка послідовно боролася за народні інтереси. Це знайшло свій вияв і під час формування загону Червоної гвардії в Решетилівці в серпні 1917 року для боротьби з контрреволюцією. До цього загону вступили Г. М. Зленко, П. Коваленко та багато інших.

Палко вітали трудящі Решетилівки перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді. На багатолюдному мітингу, що відбувся тут, вони одностайно заявили про підтримку революції і про свою готовність боротися за владу Рад.

Але владу в Решетилівці як і в інших містах і селах України захопила Центральна рада. Її орган в Решетилівці існував аж до січня 1918 року, коли розгорнулось визволення Полтавщини від петлюрівців.

Створений у січні 1918 року волосний ревком очолив житель Решетилівки М. І. Блошенко, який повернувся додому після військової служби у Кронштадті.

Волревком почав здійснювати ленінський Декрет про землю. Безземельні і малоземельні селяни почали одержувати землю. Але на перешкоді цьому стала іноземна воєнна інтервенція. Німецькі окупанти захопили Решетилівку 28 березня 1918 року.

Одним з перших наказів німецького коменданта був наказ про ліквідацію ревкомів і про передачу влади відновленим управам, що були створені після Лютневої буржуазно-демократичної революції. За допомогою окупантів поміщики відібрали у бідноти землю.

У відповідь на жорстокі порядки, встановлені інтервентами та їх прислужниками українськими буржуазними націоналістами, трудящі України встали на захист завоювань Великого Жовтня.

В Решетилівці Д. І. Личко організував партизанський загін, який завдавав відчутних ударів окупантам. У жовтні—листопаді 1918 року цей загін влився в партизанський загін, очолений Я. Р. Огієм та Г. Г. Скрипником. Він очистив Решетилівку від петлюрівців, брав участь у визволенні Полтави в січні 1919 року.

Після визволення Решетилівки на початку січня 1919 року тут було відновлено Радянську владу. Велику роботу по зміцненню Радянської влади провела сільська більшовицька організація, створена у 1919 році.

Трудящі Решетилівки активно включились у відбудову господарства. Вже 22 березня 1919 року відбувся з’їзд Рад Решетилівської волості.

В резолюції з’їзду підкреслювалась готовність решетилівців зробити все для зміцнення Радянської влади: «Зібравшись на з’їзд після довгої боротьби за владу Рад, ми вітаємо всіх її захисників, Червоний фронт і партію, яка тримає високо у своїх руках Червоний прапор революції».

З великим піднесенням сприйняли трудящі звістку про завоювання влади угорськими робітниками і селянами. Зокрема, II з’їзд Рад Полтавського повіту, де були делегати і від Решетилівки, 30 березня 1919 року палко вітав Комуністичну революцію в Угорщині.

Опорою більшовицької організації в Решетилівці стала біднота. Здійснюючи рішення VIII з’їзду РКП(б), комуністи Решетилівки мобілізували селян на відбудову народного господарства. З ініціативи партійного осередку, на засіданні Ради Решетилівської волості в березні 1919 року було створено комітет бідноти, який допомагав органам влади проводити продрозверстку. На куркулів, які саботували здачу державі хліба, комітет наклав штраф 30 тисяч карбованців.

Розгортанню мирного будівництва перешкодила навала денікінців, які влітку 1919 року вдерлися на Полтавщину. Селяни Решетилівки палко відгукнулись на заклик В. І. Леніна —

«Всі на боротьбу з Денікіним!» На з’їзді селянських Рад Решетилівської волості, який відбувся в цей час, було прийнято резолюцію, де підкреслювалося, що «…з’їзд дає слово всіма силами підтримувати соціалістичну революцію на Україні…». 200 селян-добровольців з Решетилівки пішли на фронт.

В запеклих боях, що розгорнулися в липні 1919 року на Полтавщині проти денікінців, хоробро боролися посланці Решетилівки. Незважаючи на героїчні зусилля Червоної Армії, денікінці захопили селище. Білогвардійці відновили буржуазно-поміщицький лад і чинили криваву розправу над комуністами, робітниками, селянами. Першою жертвою денікінського терору став сільський активіст Г. А. Грушко.

В той час, коли частина комуністів боролася на фронті, інші більшовики Решетилівки пішли в підпілля і почали формувати партизанські загони. Активну участь у їх створенні брали П. І. Рудько, голова Решетилівського волревкому Ф. М. Яременко та інші. На території Решетилівки було організовано два партизанські загони, які боролися проти білогвардійців під Полтавою та іншими містами. У боях з ворогом особливо відзначились комуністи І. Г. Блоха, І. А. Лютий, М. П. Ситник та багато інших.

В середині грудня 1919 року частини Червоної Армії і партизани визволили Решетилівку від денікінців.

Створені органи Радянської влади ліквідували відновлене денікінцями поміщицьке землеволодіння, розподілили між селянами понад 6000 десятин відібраної у поміщиків та куркулів землі. Вже у 1921 році середній наділ на кожного працездатного в Решетилівці становив по 2—3 десятини.

Після закінчення громадянської війни всі зусилля партії і народу були спрямовані на зміцнення завойованої влади, на впровадження в життя ленінської нової економічної політики, на розширення соціалістичного сектору, на відбудову всіх галузей народного господарства. Вирішувати ці питання доводилось в умовах жорстокої боротьби проти куркулів та інших контрреволюційних елементів, які створювали банди і тероризували населення.

Учасники громадянської війни пригадують такий епізод: 15 червня 1921 року видатний радянський воєначальник М. В. Фрунзе прибув на станцію Решетилівка і звідти вирушив до Решетилівки, де мали перебувати радянські бойові загони. У містечку він зустрів групу озброєних кавалеристів, що назвалися загоном дивізії, якої тут не було. Це були махновці, які вирішили полонити М. В. Фрунзе. Зав’язався короткий бій, під час якого М. В. Фрунзе був поранений.

Органам Радянської влади в боротьбі проти бандитизму активно допомогли бідніші селяни, які одержали землю. Позбавлені підтримки від народу, бандити терпіли одну поразку за одною, і вже до 1922 року з бандитизмом було покінчено.

Трудівники села, господарюючи на власній землі, шукали і знаходили найбільш досконалі форми спілкування. У 1922 році в Решетилівці була створена перша сільськогосподарська комуна «Культура», яка об’єднувала 18 господарств. Відсутність досвіду ведення крупного господарства давалася взнаки. Розподіл виробленої продукції тут провадився не за кількістю і якістю праці, вкладеної в громадське господарство, а за кількістю їдців, що не могло сприяти підвищенню трудової активності членів комуни. У 1926 році комунари рішуче виступили проти зрівнялівки і прийняли новий статут, яким перетворили комуну в артіль, де доходи розподілялися не за числом членів сім’ї, а за кількістю вироблених трудоднів. Статут дозволяв членам артілі мати присадибні ділянки і власну птицю.

Прийняття нового Статуту дало можливість значно розвинути господарство, вирощувати, вищі, ніж в одноосібних господарствах врожаї. У 1927 році середній урожай зернових в артілі становив 78 пудів з десятини, в 1928 році — 84 пуди, а в одноосібних господарствах відповідно 52 і 58 пудів. Артіль весь час зростала. Уже в 1928 році вона мала 96 десятин землі, 1 трактор, 2 молотарки, паровий двигун, чимало реманенту.

Одночасно народжувались і розвивались інші форми кооперування. У 1927— 1928 рр. у Решетилівці існували також 3 товариства по спільному обробітку землі, прокатний пункт сільськогосподарських машин. Разом з тим зростала і кількість пайовиків сільської споживчої кооперації. Якщо до 1 жовтня 1927 року в Решетилівці було охоплено кооперацією 18 процентів усіх селян, то вже на 1 квітня 1928 року — майже 30 процентів. Кооперувались також і кустарі. У 1927 році промислова кооперація об’єднувала 181 кустаря, а в 1928 році — 600. Перша промислова артіль — слюсарно-механічна майстерня «Допомога селу» — була заснована ще в 1920 році.

Велику допомогу кооперативним організаціям подавала держава. У 1927—1928 рр. для них було виділено 30,2 проц. загальної суми кредиту, а вже через рік — 63 проценти. Збільшилась і машинна оснащеність сільського господарства. У 1929 році на решетилівських полях уже працювало 3 трактори, чимало іншої техніки. Основна кількість нової техніки продавалась товариствам по спільному обробітку землі та колгоспам.

Всією роботою по відбудові народного господарства керувала районна партійна організація, яка налічувала у своїх рядах 25 членів та кандидатів у члени КПРС.

24 лютого 1924 року відбулися збори Решетилівської районної партійної організації, на яких обговорювались і питання про розвиток сільського господарства. В рішенні цієї конференції зазначалося: «З’ясувати населенню, що кооперація є та громадська організація, яка повинна оздоровити нашу торгівлю в інтересах громадськості. При допомозі кооперації ми можемо вийти на той шлях, який намітив XIII партз’їзд, здійснюючи ту змичку, яку заповідав нам В. І. Ленін».

У зміцненні споживчої та сільської кооперації надійним помічником партійної організації був комітет незаможних селян, створений у 1920 році. У 1928 р. він налічував 340 чоловік.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Решетилівка, смт, Решетилівський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Продовження
Успіхи соціалістичної перебудови сільського господарства викликали люту злобу у класових ворогів і, насамперед, куркулів. Маючи запаси хліба, вони відмовлялись продавати хліб державі, розповсюджували всілякі вигадки про колгоспи, залякували бідняків і вдавалися до терористичних актів щодо активістів. Так, у липні 1928 року куркулі брати Павло і Петро Біби напали з ножем на бідняка-активіста, члена комнезаму Божка і поранили його. Але ніякі куркульські провокації не змогли спинити потяг селянства до нових форм ведення господарства. Число сільськогосподарських артілей у Решетилівці весь час зростало. 19 січня 1930 року районний земельний відділ зареєстрував ще одну сільськогосподарську-артіль під назвою «Борці за колективізацію» (з 1932 року — «Заповіт Ілліча»), у лютому того ж року — «Промінь світла». У другій половині 1930 року були утворені колгоспи: «Сміливо вперед», «Індустрія» та «Червоний Перекоп». У першій половині 1931 року на території Решетилівки число артілей зросло ще на три: ім. 9 Січня, ім. Тельмана та «Світовий Жовтень». На кінець року в 9 колгоспах було об’єднано до 80 проц. усіх селянських господарств Решетилівки.

Активними борцями за колективізацію села були С. Ф. Ткаченко, Т. Д. Зленко, Г. А. Облап, А. Д. Малинський, Т. Д. Диптан, Д. Я. Блоха, Д. І. ПІкурупій, О. Ф. ПІкурупій.
Велику роль в організаційному зміцненні колгоспів відіграла Решетилівська МТС (згодом — Перша Решетилівська МТС), створена на базі прокатного пункту поблизу станції Решетилівка в 1930 році. Організатором її і першим директором був т. Боровий. Уже в 1932 році МТС виконала у колгоспах майже половину всіх робіт в рільництві. У 1934 році була утворена друга Решетилівська МТС в самій Решетилівці.

Водночас розвивалася і місцева промисловість. На базі ткацької майстерні утворилась у 1921 році артіль, якій у 1926 році було присвоєно ім’я Клари Цеткін. Розширилась артіль «Допомога селу», поповнилось її обладнання, механізовано ряд виробничих процесів. У 1929 році організовано артіль «Перемога» з цехами — кравецьким, ткацьким, щітков’язальним, мотузяним і шевським. На базі молочного зливного пункту почав працювати державний маслозавод. У 1926 році в Решетилівці став до ладу ковбасний цех, а в 1930 році — цех по виготовленню безалкогольних напоїв.

Самовіддано працюючи на промислових підприємствах і в колгоспах, трудящі Решетилівки брали активну участь у зміцненні і розвитку нашої Батьківщини. Особливо яскраво виявилися патріотичні почуття решетилівців під час проведення передплати державної позики у 1923 році. Понад 93 тис. крб. своїх заощаджень дали в позику державі трудящі Решетилівки в перші ж дні реалізації позики.

За роки Радянської влади докорінно змінилось медичне обслуговування населення. До Жовтневої революції в Решетилівці працювали один лікар і три молодші медпрацівники. У 30-х рр. тут була поліклініка, дитячі ясла, фізкультурні майданчики. Медична допомога подавалась безплатно.

Відбудовуючи і розвиваючи народне господарство країни, партія приділяла велику увагу культурно-побутовому будівництву. Зразу ж після встановлення Радянської влади в Решетилівці розпочали роботу 5 шкіл, де навчалися діти трудящих села. Крім шкіл, працювали групи по ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

Шкільна мережа весь час удосконалювалась. Початкові школи перетворювались на семирічні і згодом на середні. Одночасно розвивалась і професійно-технічна освіта. У 1937 році було відкрито школу української вишивки типу ФЗН, в якій навчалося 76 учнів.

Для проведення дозвілля молоді в 1923 році було створено сільбуд. При сіль-буді поряд з гуртками художньої самодіяльності працював радіогурток, який виготовляв радіоприймачі і встановлював на вулицях і в будинках трудящих радіорепродуктори. Діяльну роботу в сільбуді проводив Б. Р. Гмиря, пізніше народний артист СРСР.

Артіль ім. Клари Цеткін прославилась не лише якісними і красивими виробами, але й своєю художньою самодіяльністю. Ансамбль пісні і танцю, створений у 1932 році, брав участь в обласних, республіканських та всесоюзних оглядах художньої самодіяльності і не раз відзначався першими преміями. У 1936 році на Всесоюзному огляді учасники художньої самодіяльності артілі зайняли перше місце і були премійовані роялем, а також одержали грошову премію в сумі 2500 карбованців. Напередодні Вітчизняної війни ансамбль пісні і танцю, як учасник Декади українського мистецтва в Москві, був нагороджений вишитим на шовку портретом В. І. Леніна. Кожний з учасників ансамблю був премійований туристською путівкою на подорож по Волзі.

Керівником і організатором усіх соціалістичних перетворень у Решетилівці була партійна організація. Зростав її авторитет і кількісний склад. В партію приходили нові борці за краще майбутнє. За п’ять років — з 1924 по 1929 — число членів і кандидатів у члени партії в решетилівській територіальній організації зросло майже в три з половиною раза1. Серед тих, хто в ці роки вступив до комуністичної партії були і жінки, перед якими Радянська влада відкрила шлях до участі в будівництві соціалістичної держави. Однією з перших зв’язала свою долю з партією В. І. Антонець. Ще в роки громадянської війни Варвара Іванівна активно допомагала партизанам, давала їм цінну інформацію, постачала продукти, доглядала дітей партизанів.

З ініціативи В. І. Антонець, яка в 1926 році стала членом партії, в Решетилівці було організовано дитячий садок, ясла, молочну дитячу кухню та дитячу консультацію при лікарні. Під її керівництвом проводилась велика антирелігійна робота. В. І. Антонець, тепер пенсіонерка, продовжує брати активну участь у громадсько-політичному житті селища.

Партійна організація надавала великого значення ідеологічній роботі серед селян, проводила велику боротьбу за ленінські норми партійного та радянського життя.

Бойовими помічниками комуністів були комсомольці, які об’єдналися в комсомольський осередок наприкінці 1920 — на початку 1921 років.

Його організатором став В. О. Сахно.

Комсомольці брали активну участь у заготівлі хліба для голодуючого населення Поволжя і південних областей України, створенні дитячого, будинку для дітей-сиріт, у постачанні їм продуктів харчування, одягу, взуття, у їх вихованні. Перші комсомольці Г. І. Корячко, Г. А. Співак, І. Д. Васюк, М. Я. Лютий, А. К. Вовк та інші взяли участь у ліквідації неписьменності серед населення, самі вчилися. Комсомольці поширювали газети, організовували художню самодіяльність. Щотижня гуртківці давали концерти.

Змістовна, цілеспрямована робота комсомольського осередку приваблювала молодь, і вже у 1926 році в Решетилівці налічувалось 66 комсомольців.

В результаті перемоги соціалізму в нашій країні напередодні Вітчизняної війни Решетилівка перетворилася в квітуче селище з високорозвиненим сільським господарством. Водночас тут працювали промислові підприємства: маслозавод, промартіль «Металіст», харчкомбінат, друкарня, артіль імені Клари Цеткін, МТС. 8 решетилівських колгоспів обслуговувала тракторна бригада Г. І. Бабіренка; 14 тракторів, 7 зернових комбайнів. 8 молотарок та іншу техніку мала бригада. Понад 70 процентів усієї орної землі колгоспів оброблялось цими машинами. Зростання машино-озброєності дало можливість артілям значно збільшити врожайність. Так, коли середня врожайність з кожного гектара у 1911—1915 рр. складала зернових по 61 пуду, то у 1936—1940 рр.— по 93 пуди.

Страшне слово «війна» розбудило решетилівців у неділю 22 червня 1941 року. Озброєна до зубів фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Перед лицем великої небезпеки решетилівці ще тісніше згуртувалися навколо Комуністичної партії і Радянського уряду. Здатні носити зброю були мобілізовані до лав Червоної Армії. В колгоспах і на підприємствах їх місця зайняли жінки і підлітки. З подвоєною енергією працювали вони, віддаючи всі сили справі перемоги над ворогом. Перші місяці війни припали на період збирання врожаю. Масовий трудовий героїзм колгоспників і механізаторів забезпечив своєчасне збирання врожаю. Водночас у липні-серпні решетилівці взяли участь в спорудженні оборонної лінії.

Все ж гітлерівці, зосередивши великі сили, прорвали фронт і вдерлися на Лівобережну Україну. 22 вересня 1941 року вони захопили Решетилівку. Почалися чорні дні неволі. Німецько-фашистські загарбники знущалися над населенням. Гітлерівці знищували все найкраще, найцінніше, створене руками колгоспників, робітників і службовців Решетилівки.

Страшних руйнувань завдали гітлерівці селищу. Вони знищили пам’ятник В. І. Леніну, спалили майже всі державні будівлі, 303 хати колгоспників.

У приміщенні середньої школи, де раніше дзвеніли дитячі голоси і сміх, фашисти влаштували поліцейський застінок, в якому катували радянських громадян, які не хотіли коритися ворогові. В цьому застінку мужньо загинули активісти селища Д. П. Плужник, Я. В. Закарлюка, І. Г. Фесенко, О. Ф. Шкурупій, М. І. Черкун.

За час тимчасової окупації гітлерівці розстріляли 173 жителів Решетилівки, вивезли до Німеччини 58 юнаків і дівчат.

Звірства та знущання гітлерівців викликали з боку населення Решетилівки рішучий опір. Вони згуртовувалися в партизанські загони, саботували всі заходи окупантів. Тільки в полтавському об’єднаному партизанському загоні під командуванням К. Й. Тутки, що діяв в Шишацькому районі, мужньо боролися проти ворога 22 решетилівці. В боротьбі проти загарбників загинули решетилівські партизани Г. А. Дзюбань, М. Г. Шарлай, С. І. Білокінь та Я. М. Ковтун. Населення підтримувало партизан, постачало їм продовольство і одяг, переховувало і лікувало поранених бійців.

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти ворога, понад 800 жителів селища нагороджені орденами та медалями СPСP.

Розгулу сваволі і звірств загарбників поклала край доблесна Червона Армія, яка 23 вересня 1943 року визволила Решетилівку. Серед частин і з’єднань Степового фронту, які брали участь у визволенні селища, були бійці 5-ї і 7-ї гвардійських повітряно-десантних дивізій, 20-го гвардійського стрілецького корпусу, 4-ї гвардійської армії, 5-го авіаційного корпусу та 121-й окремий гвардійський батальйон зв’язку.

В тяжких умовах воєнного часу почалась відбудова господарства. В жовтні 1943 року була відновлена робота Решетилівського райкому КП України. В січні 1944 року була створена селищна територіальна партійна організація, яка хоч і була нечисленною (на 1 січня 1944 року на обліку було 9 комуністів), відіграла велику роль у післявоєнній відбудові селища. На найбільш відповідальні ланки колгоспного виробництва партійна організація посилала комуністів. Члена ВКП(б) Г. Я. Колотія, який повернувся з армії після тяжкого поранення на фронті, колгоспники артілі ім. Енгельса обрали головою правління. Головою колгоспу «Індустрія» працював комуніст Г. М. Яресько. Своєю самовідданою працею на ремонті сільгосптехніки показував приклад для безпартійних токар МТС комуніст Д. І. Мосійко, який виконував норми на 200 процентів. Одночасно він був агітатором серед робітників. Кращим керівником агітколективу в Решетилівці в 1944 році був комуніст Б. А. Ягодовський.

Під керівництвом партійної організації трудящі Решетилівки, незважаючи на труднощі, відроджували колгоспне господарство. Відновили роботу 8 решетилівських колгоспів: ім. Енгельса, ім. 9-го Січня, «Індустрія», ім. Тельмана, «Червоний Перекоп», «Заповіт Ілліча», ім. XVIII партз’їзду та «Травневий». Весною 1944 року на польові роботи колгоспники Решетилівки вивели усіх власних корів, яких використовували для оранки та сівби. Це дало можливість своєчасно закінчити польові роботи.

На допомогу районам, які зазнали великих втрат під час окупації, прийшли братні народи Радянської держави. Для решетилівців трудящі Російської Федерації виділили 15 тракторів, кілька вантажних автомобілів, молотарок та інші сільськогосподарські машини, будівельні матеріали, племінну худобу, насіння.

Тепло чи холодно, від зорі до зорі колгоспники орали, сіяли і збирали хліб. Самовіддана праця дала хороші наслідки. Колгоспи зустріли перші роковини визволення значним перевиконанням плану хлібозаготівель.

Після визволення Решетилівки від німецько-фашистських окупантів відновили роботу і місцеві промислові підприємства — артіль «Взуття», шкірзавод, торфоартіль та маслозавод. Німецькі окупанти при відступі з Решетилівки зовсім зруйнували маслозавод, а обладнання заводу вивели з ладу. Але завдяки ініціативі робітників, маслозавод вже на третій день після визволення селища став випускати продукцію для Червоної Армії. Високих показників добився і колектив шкірзаводу. За перші три місяці було виготовлено понад 5 тис. кв. дециметрів сириці, юхти та хрому.

31 січня 1944 року відновили роботу вишивальні цехи артілі кравців та артілі ім. Клари Цеткін.

Водночас з відбудовою колгоспів і підприємств проводилася велика робота по ремонту і будівництву громадських приміщень і хат колгоспників. Уже через 6 місяців після визволення в селищі було відремонтовано 288 хат колгоспників, більшість приміщень для колгоспної худоби, зерносховище.

Відбудовуючи господарство, трудящі Решетилівки надавали велику допомогу Радянській Армії. На будівництво танкової колони «Визволена Полтавщина» в перші ж півроку після визволення трудящі Решетилівки внесли понад 1 млн. крб. власних заощаджень, 4200 пудів зерна, 102 тис. яєць. З ініціативи штабу піонерської організації Решетилівського райкому комсомолу в області широко розгорнулась кампанія по збору коштів на побудову танкової колони «Піонер Полтавщини». В 1943 році жителі району з ініціативи трудящих Решетилівки з великим піднесенням передплатили і внесли на другу військову позику 631 тис. крб.; у 1944 році, на 3-ю військову позику — 4620 тис. карбованців.

Високопродуктивною працею в роки відбудови відзначалися і бригадир тракторної бригади Решетилівської МТС П. С. Пендюра, який у 1944 році трактором ХТЗ виорав 2317 га при завданні 868 га, тесляр колгоспу ім. Енгельса М. Христусь, колгоспники артілі «Червоний перекоп» Г. Пироженко, О. Коваленко, О. Федій, які щоденно виконували норми на 200 процентів.

Наступні роки були роками дальшого піднесення господарства і культури Решетилівки. Розвивалися колгоспи, підприємства, поліпшувались умови праці на них, зростав народний добробут.

Під керівництвом партійних організацій колгоспи Решетилівки до 1948 року повністю освоїли довоєнні посівні площі — понад 11 тисяч гектарів.

Рік у рік зростала машиноозброєність колгоспів. Тільки за 1953—1956 рр. Решетилівська МТС одержала 46 тракторів, 26 зернових, 27 кукурудзозбиральних, 5 силосних комбайнів та багато інших сільськогосподарських машин. У 1950 році було проведено укрупнення колгоспів. Замість 8 дрібних колгоспів створено три великі добре механізовані: ім. Горького, ім. Фрунзе та ім. Енгельса. Ці колгоспи за роки семирічки придбали 31 трактор та 16 автомашин.

Самовіддана праця трудівників села забезпечила всебічний розвиток громадського господарства колгоспів, підвищила його рентабельність. Зросла врожайність зернових з 8,5 цнт з га в середньому за 1946—1954 рр. до 17,5 цнт. в середньому за 1961—1965 рр. і цукрових буряків відповідно з 120,8 цнт до 180 цнт. з га. Колгоспи Решетилівки значно збільшили кількість поголів’я худоби на громадських фермах. Якщо в 1958 році в трьох колгоспах налічувалось великої рогатої худоби 3088 голів, свиней 2470, то в 1965 році — 4449 голів великої рогатої худоби і свиней 6937 голів. Це сприяло підвищенню грошових доходів колгоспів з 882 тис. крб. у 1958 році до 2029 тис. крб. у 1965 році. За цей час подвоїлись і неподільні фонди колгоспів.

Зросли лави майстрів колгоспного виробництва. Багато колгоспників добились високих показників у розвитку сільськогосподарського виробництва. Комбайнер колгоспу ім. Горького Д. В. Тур у 1964 році зібрав урожай зернових з площі 580 гектарів та цукрових буряків з 140 гектарів. Доярка колгоспу ім. Фрунзе Н. Я. Оленець у 1965 році надоїла від кожної корови по 3500 кілограмів молока. Комбайнер колгоспу ім. Горького І. К. Братина в 1965 році зібрав урожай зернових на площі 520 га та соняшнику — 165 га. Всі вони напередодні відкриття XXIII з’їзду КПРС були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

Свинарка колгоспу ім. Енгельса Є. С. Слюсар щороку одержує від кожної свиноматки по 17—18 поросят. Вона нагороджена орденом «Знак Пошани».

Поряд з розвитком сільськогосподарського виробництва розвивається і місцева промисловість. Однією з відомих не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами є Решетилівська фабрика ім. Клари Цеткін. На фабриці працює 422 чоловіки.

Підприємство повністю механізовано. Тут встановлено багато найновіших верстатів, машин. Сучасна техніка виробництва тематичних килимів дає можливість створювати яскраві картини. В Полтавському державному краєзнавчому музеї зберігаються деякі з тематичних решетилівських килимів: «Т. Г. Шевченко», «Піонери», «300 років возз’єднання України з Росією» та інші.

Збагачуються новою тематикою і вишивки. Сучасні українські вишивки, зроблені руками решетилівських умільців, характеризуються живим, безперервним зв’язком з багатими прогресивними традиціями, що творчо розвиваються в умовах життя вільного народу Радянської України. На Брюсельській виставці було представлено чимало нових візерунків для сорочок, блуз, скатертин, виготовлених у Решетилівці. Високу оцінку дістали вироби народного мистецтва Решетилівки і на міжнародних ярмарках у Марселі та Дамаску.

Фабрика виготовляла вироби, які експонувались і на всесвітній виставці «ЕКСПО-67» в Монреалі (Канада).

Велику роль у розвитку мистецтва народних умільців відіграли ветерани фабрики: X. X. Грушко, яка віддала цьому виробництву 42 роки життя і з рядової робітниці виросла до директора фабрики, В. В. Кулик, що з рядової ткалі стала секретарем партійної організації (обидві зараз на пенсії), Г. П. Ткаченко, В.І. Ребрик, Г. І. Зленко та інші. Єфросинія Ребрик на Першому з’їзді письменників CPСP вручала О. М. Горькому подарунок від колективу фабрики.

Працівники фабрики імені Клари Цеткін в числі перших по селищу включилися в рух за комуністичну працю. Вишивальниця Н. М. Куян — ударник комуністичної праці, завжди перевиконує виробничі завдання, продукцію випускає тільки відмінної якості. Вона показує іншим приклад у роботі та побуті. Тут же працює килимарниця М. С. Черкун, удостоєна у 1966 році ордена «Знак Пошани». Серед нагороджених орденами і медалями Союзу РСР вишивальниця Є. М. Самійленко та фарбувальниця В. І. Олійник.

Значну питому вагу в промисловій продукції Решетилівки займає маслозавод, який випускає вершкове масло, сир, бринзу, казеїн, кефір тощо. У 1965 році тут споруджено новий цех. Великою повагою на заводі користується слюсар-електрозварник В. І. Кольнобрицький, який працює на підприємстві 18 років.

З вересня 1956 року у Решетилівці працює будівельне управління «Міжколгоспбуду». За час свого існування колектив управління спорудив понад 400 виробничих та культурно-побутових приміщень в колгоспах району. В цьому колективі працюють будівельники, удостоєні високих урядових нагород,— інженер Ф. Л. Найдьон, бригадир бригади комуністичної праці столяр Г. І. Дмитренко, пресувальник цегельного заводу Б. Й. Крутько, екскаваторник І. І. Шкурупій.

Вагомий вклад у справу виконання завдань нової п’ятирічки вносять колективи промкомбінату і харчокомбінату. З 1966 року в Решетилівці працює і побуткомбінат з цехами масового та індивідуального пошиву жіночого і чоловічого одягу, пошиву та ремонту взуття, майстернями по ремонту годинників, столярною по виробництву та ремонту меблів, по ремонту побутової техніки, радіотелеательє та фотографія.

Невпинно підвищується добробут трудящих селища. З ростом прибутків колгоспи збільшили оплату трудодня. Так, у колгоспі ім. Фрунзе в 1958 році було розподілено на трудодні 50228 крб., а в 1965 році —182 731 крб. Більш як у три рази зросла оплата трудодня за цей час і в колгоспах ім. Горького та ім. Енгельса.

Це значно поліпшило добробут трудящих. Наприклад, колгоспник з артілі ім. Горького Г. О. Буцький з дружиною у 1965 році на вироблені трудодні одержав 1206 крб. та 1976 кг зерна, колгоспниця артілі ім. Енгельса М. О. Голуб — 720 крб., понад 2000 кг зерна ‘ґа інші сільськогосподарські продукти.

Про зростання добробуту трудящих Решетилівки свідчать і такі дані: за 1961—1965 рр. збудовано 163 індивідуальні будинки та розпочали будувати ще 213 красивих сучасних, благоустроєних будинків. Понад 1,5 млн. крб. — така сума вкладів решетилівців в ощадній касі.

Товарооборот торговельної сітки селища, яка має 36 торговельних підприємств, раймаг, магазини готового одягу, взуття, продовольчий, книжковий, господарських товарів тощо, зріс за роки семирічки у два рази і в 1965 році становив З млн. 673 тис. карбованців.

В селищі добре налагоджено громадське харчування. Працюють чотири їдальні та десятки буфетів і лотків. На центральній вулиці ім. Леніна споруджується двоповерхове приміщення ресторану.

Багато зроблено і в справі налагодження та поліпшення комунального господарства та благоустрою селища. Лише за 1965—1966 роки здано в експлуатацію 78 благоустроєних квартир. Прокладено 7428 метрів водопровідної мережі. В 1965 році збудована водонапірна башта.

За останні роки забруковано та заасфальтовано 24,5 тисячі кв. м вулиць, заасфальтовано 9,5 тисячі кв. м. тротуарів. Закладено чотири парки загальною площею 12 гектарів. Вздовж вулиць посаджені декоративні та плодові дерева. Селище повністю електрифіковано і радіофіковано.

Жителі забезпечені висококваліфікованою медичною допомогою. Якщо відразу після Великої Вітчизняної війни в Решетилівці працювало лише 5 лікарів та 18 працівників середнього медичного персоналу, то в 1967 році — 25 лікарів та 56 працівників середнього медичного персоналу. В селищі є лікарня на 100 ліжок. В 1966 році споруджена нова поліклініка. При лікарні та поліклініці працюють 32 кабінети.

Подбала громадськість і про підростаюче покоління. В дошкільних дитячих закладах виховується 237 дітей, а в період польових робіт додатково відкриваються 6 сезонних дошкільних дитячих закладів.

Створено умови для підвищення загальноосвітнього та культурного рівня населення. В селищі працює одна середня, три восьмирічні, дві початкові школи, крім того, працює школа робітничої молоді. В школах навчається 1438 учнів і працює 99 вчителів. В 1967 році розпочато будівництво триповерхового приміщення середньої школи на 960 учнів.

В дитячій музичній школі навчається понад 60 дітей. Велику роботу серед дітей проводить і Будинок піонерів.

В Решетилівці працює професіонально-технічне училище художніх промислів, засноване ще в березні 1937 року. За час свого існування воно підготувало понад З тисячі спеціалістів художньої вишивки, килимарства, ткацтва, розкрою та пошиву одягу. Тепер в училищі навчається 184 чол. Його вихованці працюють в багатьох містах і селах Радянського Союзу.

Серед культурно-освітніх закладів почесне місце займає районний Будинок культури, при якому працюють: театр народної творчості (57 учасників), молодіжний клуб, що об’єднує понад 200 юнаків та дівчат, різні гуртки художньої самодіяльності.

В післявоєнні роки Ансамбль пісні і танцю фабрики імені Клари Цеткін добився нових успіхів. В 1949 році на республіканському огляді художньої самодіяльності в Києві за краще виконання українських народних пісень він був нагороджений набором інструментів для домрового оркестру, а в 1951 році кожний учасник його був премійований. Ініціатором, керівником, душею художньої самодіяльності фабрики була і є килимарниця О. Т. Черкун.

У 1966 році колгосп ім. Горького на околиці Решетилівки спорудив новий колгоспний клуб. Будують нові приміщення клубів також колгоспи ім. Енгельса та ім. Фрунзе. До послуг книголюбів 18 бібліотек, які мають понад 102 тисячі книжок. З 1929 року виходить районна газета «Червоний Жовтень». Напередодні 48-ї річниці Великого Жовтня в селищі відкрито на громадських засадах історико-краєзнавчий музей. Є кінотеатр на 400 місць.

Значно зросла чисельність інтелігенції. Якщо в 1958 році в трьох колгоспах Решетилівки було 104 спеціалісти та механізатори з вищою і середньою освітою, то на початок 1967 року їх стало 292. Крім того, значний загін інтелігенції трудиться в школах, медичних закладах, на промислових підприємствах, в установах тощо.

В Решетилівці багато родин, в яких всі дорослі мають вищу або середню освіту. Так, колгоспник Я. Г. Корячко до Великої Жовтневої соціалістичної революції не міг здобути навіть початкової освіти, а за роки Радянської влади його шестеро дітей закінчили вищі навчальні заклади, а сьомий здобув спеціальну технічну середню освіту.

У відповідь на батьківське піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про добробут народу трудящі Решетилівки ще ширше розгортають змагання за успішне здійснення завдань в справі побудови комунізму в нашій країні.

С. О. ДАНІШЕВ, О. Н. ФОМЕНКО, Д. І. ШИРШОВ.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Решетилівка, смт, Решетилівський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Катеринославське намісницьке правління 1781-1796. ЦДІАК фонд 209 оп. 2
спр. 430
Капитан І. Манжура, борг прапорщиків Галактіона та Федора Скоробогатових - 21 аркушів. Можуть бути цікаві деталі про життя в Решетилівці в 1794 р.?

Зображення
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Решетилівка, смт, Решетилівський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Адмін поділ за документами Сотенне м-ко Полтавського п.
За адмін. поділом XIX ст. Полтавського пов. Полтавської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Решетилівського р-ну Полтавської обл.
Церкви-Успіння Пресвятої Богородиці, Преображення Господнього, Покрова Пресвятої Богородиці, св. Миколая, св. Михаїла, Введення в храм Пресвятої Богородиці

сповідний розпис ф.990 о.2 Успіння Пресвятої Богородиці -15(1754); Преображення Господнього - 15(1754); Покрова Пресвятої Богородиці - 15(1754); св. Миколая - 15(1754); св. Михаїла - 15(1754); Введення у храм Пресвятої Богородиці - 15(1754);
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Решетилівка, смт, Решетилівський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Популярный украинский дизайнер Андре Тан в честь 30-летия Независимости Украины презентовал коллекции платьев и блуз, в которых использовал решетиловскую вышивку. Она выполняется белыми нитками по белой ткани.
Решетиловская вышивка объединяет в себе от 5 до 7 техник одновременно. В ней применяются ажурные кружева, лишва, вырезка, выкалывание и по-настоящему ювелирные техники "соловьиные глазки" и "зерновой вывод".
https://news.obozrevatel.com/lady/fashi ... j-foto.htm
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера Р”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 11 гостей