УСТИЛУГ, місто, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

УСТИЛУГ, місто, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

УСТИЛУГ — місто Володимир-Волинського р-ну Волинської області. Розташов. на кордоні з Польщею, при впадінні річок Луга і Студянка в Зх. Буг (прит. Нарева, бас. Вісли). Населення 2,2 тис. осіб (2011).

Імовірно, заснований наприкінці 10 — на поч. 11 ст. Уперше згаданий у Київському літописі під 1150. Входив до складу Волинської землі, із 1566 — Волинського воєводства. У 16—18 ст. належав різним власникам. Розташування на річковому шляху з Волині до Балтики перетворило У. на важливий порт (занепав наприкінці 18 ст.). 1648 і 1653 зазнав спустошень від козаків і татар. 1751—59 за проектом архіт. П.Фонтани споруджено монастир капуцинів (ліквідований 1832; будівлі розібрано 1960). 1744 отримав право на проведення ярмарків, а 1758 — міські права і нову назву Ружиямполь (на честь власниці Розалії Потій), яку вживали до 1790-х рр. Унаслідок 3-го поділу Речі Посполитої (1795; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшов до Рос. імперії. Належав до Володимир-Волинського пов. Волинської губернії. На поч. 20 ст. мав бл. 4 тис. мешканців (із них 90 % — євреї). Із травня 1915 до кінця 1918 окупований австро-угор. військами. Із січня 1919 де-факто, а з 1921 де-юре належав Польщі (у складі Володимирського пов. Волин. воєводства). Із вересня 1939 — в УРСР. 1940—56 — райцентр. 1940 на схід депортовано значну частину поляків та біженців з окупованої Німеччиною Польщі. Окупований гітлерівцями з 22 червня 1941 до 20 липня 1944, входив до ген. комісаріату "Волинь—Поділля" райхскомісаріату "Україна". На поч. 21 ст. в госп-ві переважає сфера обслуговування. Діє пункт переходу через держ. кордон.
1906—14 в У. в маєтку своєї дружини щоліта жив І.Стравинський. 1907—08 було споруджено будинок композитора, в якому нині працює меморіальний музей. На пд.-зх. околиці міста збереглося городище /замчище (рубіж 10—11 ст. — 16—17 ст.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: УСТИЛУГ, місто, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Устилу́г — місто в Україні, центр Устилузької міської територіальної громади Володимир-Волинського району Волинської області. Розташоване в місці впадіння річки Луги в Західний Буг (звідси назва — усття Луги). Статус міста з 1940 року.
Історія
Давні часи
Найдавніше поселення на території Устилуга існувало ще в епоху міді (III тисячоліття до н. е.). За часів Київської Русі (IX—XII століття н. е.) на тому ж місці було укріплене городище, неподалік від нього — могильник з 29 курганів. Три з них у 1897 році розкопав археолог М. Ф. Біляшевський. Устилуг був у числі Червенських городів, відвойованих Володимиром Великим. До сьогодні збереглося п’ятикутне замчище, оточене валами з битої глини, які висотою не поступаються валам стольного Володимира, прорізане зі сходу, від міста брамою.[4].
Володимиро-Волинське князівство
Перша згадка про Устилуг у руських літописах належить до 1150 року, коли великий князь київський Ізяслав Мстиславич під час міжусобної боротьби послав в Устилуг «на покорм» своїх союзників-угорців. Пізніше місто згадується в документах, як Устилогов (1545 р.), Усчилуг (1576 р.), Усцилуг (1577 р.), Ружиямполь (польська назва, 1765 р.). Остання назва не прижилась, і з кінця XVIII століття місто знову почали називати Устилугом.

Наприкінці XII століття, після розпаду Київської Русі, Устилуг належав до Володимир-Волинського князівства, а на початку XIII століття входив до складу Галицько-Волинського князівства. В той час він був одним з головних пунктів Волині по торгівлі хлібом, який відправляли водним шляхом до портів Балтійського моря.

Під час навали орд Батия в 1240 році татаро-монгольські завойовники захопили Устилуг, спустошили і зруйнували його. Про це свідчить велика кількість деревного вугілля та попелу, знайденого на території городища. Панування татаро-монголів призвело до занепаду ремесла, яке раніше тут було досить розвинуте.
Литовсько-польське панування
Всередині XIV століття Устилуг захопили литовські феодали, а з 1569 року, згідно з рішенням Люблінського сейму, місто перейшло до Польщі. В період литовсько-польського панування на Волині Устилуг був володінням багатьох феодалів. У 1545 році він належав Я. Крупському, в 1577 році — хелмському каштеляну М. Лисаковському, в XVII столітті — княгині Вишневецькій, у XVIII — князям Любомирським. У XVI—XVII століттях місто було невеликим. Так, у 1570 році тут налічувалося 36 димів і 12 городників.
Розташування на важливому торговельному шляху сприяло тому, що Устилуг у XV—XVI століттях став визначним центром торгівлі зерном у північно-західній частині Волині. З Володимирського і Луцького повітів сюди надходили транспорти із збіжжям, що потім Західним Бугом відправлялось на Захід. Купці, які торгували зерном, мали тут свої склади.

Але розвитку міста дуже перешкоджали феодальні міжусобиці, спустошливі напади татар, а також боротьба за волинські землі, яка велась між Литвою і Польщею. Так, у 1431 році біля Устилуга відбулися збройні сутички між військами литовського князя Свидригайла, противника Кревської унії, і польського короля Ягайла. Крім того, власники Устилуга із своїми слугами робили наїзди на сусідні маєтки, під час яких грабували і вбивали селян. Так, у 1576 році Крупський напав на маєток хелмського каштеляна в с. Бортневі.

У грудні 1653 року місто дуже потерпіло від нападу кримських татар. Вони три дні стояли табором під Устилугом, спалили 23 житлові будинки, 33 господарські приміщення, взяли в полон 68 чоловік, забрали багато худоби, птиці. В 1658 році в Устилузі лишилося тільки 10 димів.

У другій половині XVII століття, коли після визвольної війни Польща знову захопила Волинь,

В Устилузі на початку XVIII століття було засновано монастир католицького чернечого ордену капуцинів. У 1747 році тут побудували костел, руїни якого збереглися до наших днів.
Російське панування (1795-1919)

Після третього поділу Польщі в 1795 році Устилуг відійшов до Росії.

Під час навали наполеонівських військ у 1812 році район Устилуга став ареною воєнних дій. На Волині з 1811 року стояла 3-тя резервна армія, якою командував генерал О. П. Тормасов. Вона мала обороняти Волинь і Поділля. Після боїв у липні 1812 року 3-тя армія відступила. Прикордонні повіти Волинської губернії опинилися в руках наполеонівських військ. В Устилузі розташувалися польські частини — союзники Наполеона. Однак наполеонівські війська перебували на Волині недовго. Наприкінці серпня 1812 року армія Тормасова, з’єднавшись з Дунайською армією, якою командував П. В. Чичагов, розпочала визволення Волині. 26 жовтня 1812 року на полі між Устилугом і Володимиром-Волинським відбувся вирішальний бій, який закінчився перемогою російських військ. Наполеонівські війська відступили в Польщу, за р. Західний Буг.

Основним заняттям населення Устилуга були сільське господарство, ремесло й торгівля. З 1845 року в місті діяли 2 невеликі шкіряні заводи, які щорічно давали продукції на 515 крб. Вся вона реалізувалась у Волинській губернії. В місті жили й кріпаки. Так, поміщиці Рачинській в Устилузі належало 23 селянськи двори, з них тяглих — 5, піших — 3, городників — 15.

Устилуг був одним із транзитних пунктів, через який провадилась торгівля сільськогосподарською продукцією з закордоном. Так, у 1837—1838 рр. через устилузьку митницю відправляли в Польщу в середньому близько 200 волів і корів, 500 свиней, 20 тис. пудів сала, 21 тис. пудів сальних свічок та інше.

На основі маніфесту і Положень 19 лютого 1861 року кріпаки Устилуга (58 чоловік) здобули волю, а 27 листопада 1862 року була складена уставна грамота, яка визначала земельне забезпечення і повинності селян. Відповідно до неї 8 селянських господарств (із 23) одержали земельні наділи розміром від 6 до 14 десятин, а 15 господарствам (колишнім городникам) відведено лише городи до 1000 кв. сажнів. Отже, майже дві третини селянських дворів після «великої реформи» стали безземельними.

На початку XIX століття в Устилузі відкрито міське училище з польською мовою викладання, що утримувалося на кошти місцевих поміщиків і католицького духовенства. Проте після придушення польського повстання 1831 року це училище уряд закрив і тривалий час в Устилузі ніяких навчальних закладів не було. Тільки в 1875 році в місті почало працювати парафіяльне училище, де викладали Закон Божий, російську мову, арифметику. За станом на 1 квітня 1879 року тут навчалося 33 учні.

Наприкінці XIX — на початку XX століття економічне становище міста майже не змінилося. Як і раніше, більшість населення займалася сільським господарством. Однією з характерних особливостей економіки Устилуга була наявність у ньому великої кількості ремісничих майстерень і дрібних крамниць. Так, у 1892 році в містечку налічувалось 13 ремісників і 110 крамничок. Промислових підприємств, по суті, не було — тут працювало 3 невеличкі заводи, що виробляли кісткове борошно, а на одному виготовляли свічки. Устилуг був перевалочним пунктом торгівлі хлібом. На початку XX століття вниз по Західному Бугу щорічно вивозилося 30 тис. пудів зерна і сплавлялося будівельного лісу на 40 тис. крб. Напередодні першої світової війни в Устилузі з більших підприємств працювали спиртоочисний і винокурний заводи, 2 водяні млини. Всі вони належали поміщикам Бєлянкіним, які мали 2090 десятин землі.

У травні 1915 року австро-німецькі війська прорвали російський фронт у районі Тарнува—Горлиці. Російська армія відступила. Багато жителів Устилуга евакуювалося на схід. У місто ввійшли австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року.
Польсько-радянське підпорядкування (1919-1921)

Після краху кайзерівської Німеччини Устилуг у січні 1919 року захопили біло-польські війська, а 15 серпня 1920 року, під час польсько-радянської війни, його визволила окрема Башкирська кавалерійська бригада під командуванням О. В. Горбатова. В Устилузі було встановлено Радянську владу. Проте у вересні 1920 року місто знову захопили білополяки.[5]

(Розділ недопрацьований)
У складі Другої Речі Посполитої (1921-1939)

Після укладання Ризького миру 18 березня 1921 р. Устилуг відходить до складу Другої Речі Посполитої.

(Розділ недопрацьований)
У складі Радянського Союзу (1939-1991)
Пам'ятник землякам, загиблим у Другій світовій війні

З 14 листопада 1939 року Устилуг перейшов у склад Української Радянської Соціалістичної Республіки Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

У 1940 році в УРСР отримав статус міста.

22 червня 1941 німецькі війська напали на СРСР, почалася Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років.

23 червня 1941 року окупований німецькими гітлерівськими військами. Прикордонне містечко одним з перших прийняло удар фашистських полчищ. Безприкладним подвигом і життям боронили землю майор Неплюєв, лейтенант Чумовицький, старший політрук Тесля, старшина Іван Іванович Пархоменко[6] (його ім`я зараз носить Відділ прикордонної служби «Пархоменкове» імені Пархоменка Івана Івановича) та інші герої.

21 липня 1944 року звільнений радянськими військами 1-го Українського фронту в ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції 13.07-29.08.1944 р .: 3-й гвардійської армії - 218-й сд (полковник Баклаков, Василь Ілліч) 120-го ск (генерал-майор Донсков, Семен Іванович).

У результаті адміністативно-територальних змін 1972 року місто переходить у склад і підпорядування Володимир-Волинського району Волинської області УРСР.

У 1991 році чисельність населення складає 2,4 тис. жителів.

В самому Устилузі та навколо нього, як і вздовж усього кордону з Польщею досі збереглися ДОТи, збудовані перед Другою світовою війною. Частина з них (переважно ті, що знаходяться в межах населених пунктів) зруйновані або напівзруйновані, але більшість збереглися в доброму стані. У перші дні Великої вітчизняної війни воїни Володимир-Волинського укріпрайону прийняли на себе основний удар німецьких військ[7]. Багато з них загинули у ДОТах, обороняючи рубежі. Серед них найбільш відомий подвиг Героя Радянського Союзу, командира взводу лейтенанта Сергія Гуденка, який загинув[4], захищаючи дорогу Устилуг-Володимир-Волинський.
У складі незалежної України

З відкриттям міжнародного переходу Устилуг-Зосин особливо зросла роль міста. Після здобуття Незалежності України в місті відкрито міжнародний автоперехід з Польщею Устилуг-Зосин.

У серпні 2015 року місто стало центром новоствореної Устилузької міської громади.

(Розділ недопрацьований)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: УСТИЛУГ, місто, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Устилуг— місто районного підпорядкування, розташоване на правому березі Західного Бугу, біля гирла («устья») річки Луги (звідки й походить назва міста). Через південну частину міста протікає р. Студянка — притока Західного Бугу. Населення —3,9 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані села Дарницьке (стара назва — Фунда), Залужжя, Пархоменкове (стара назва — Видранка), Русів, Тростянка, Хотячів. У 1940—1941 рр. і 1944—1956 рр. Устилуг був центром Устилузького району.

Устилуг — прикордонне місто. Асфальтоване шосе з’єднує його з Володимиром-Волинським (відстань 12 км), а через міст Дружби на Західному Бузі — з Польською Народною Республікою. За 2 км від Устилуга є мальовниче озеро Вельке, яке під час повені зливається з Західним Бугом.

Найдавніше поселення на території Устилуга існувало ще в епоху міді (III тисячоліття до н. е.). За часів Київської Русі (IX—XII століття н. е.) на тому ж місці було укріплене городище, неподалік від нього — могильник з 29 курганів. Три з них у 1897 році розкопав археолог М. Ф. Біляшевський.

Перша згадка про Устилуг у руських літописах належить до 1150 року, коли великий князь київський Ізяслав Мстиславич під час міжусобної боротьби послав в Устилуг «на покорм» своїх союзників-угорців. Пізніше місто згадується в документах, як Устилогов (1545 р.), Усчилуг (1576 р.), Усцилуг (1577 р.), Ружиямполь (польська назва, 1765 р.). Остання назва не прижилась, і з кінця XVIII століття місто знову почали називати Устилугом.
Наприкінці XII століття, після розпаду Київської Русі, Устилуг належав до Володимиро-Волинського князівства, а на початку XIII століття входив до складу Галицько-Волинського князівства. В той час він був одним з головних пунктів Волині по торгівлі хлібом, який відправляли водним шляхом до портів Балтійського моря.

Під час навали орд Батия в 1240 році татаро-монгольські завойовники захопили Устилуг, спустошили і зруйнували його. Про це свідчить велика кількість деревного вугілля та попелу, знайденого на території городища. Панування татаро-монголів призвело до занепаду ремесла, яке раніше тут було досить розвинуте.

Всередині XIV століття Устилуг захопили литовські феодали, а з 1569 року, згідно з рішенням Люблінського сейму, місто перейшло до Польщі. В період литовсько-польського панування на Волині Устилуг був володінням багатьох феодалів. У 1545 році він належав Я. Крупському, в 1577 році — хелмському каштеляну М. Лисаковському, в XVII столітті — княгині Вишневецькій, у XVIII — князям Любомирським. У XVI—XVII століттях місто було невеликим. Так, у 1570 році тут налічувалося 36 димів і 12 городників.

Розташування на важливому торговельному шляху сприяло тому, що Устилуг у XV—XVI століттях став визначним центром торгівлі зерном у північно-західній частині Волині. З Володимирського і Луцького повітів сюди надходили транспорти із збіжжям, що потім Західним Бугом відправлялось на Захід. Купці, які торгували зерном, мали тут свої склади.

Але розвитку міста дуже перешкоджали феодальні міжусобиці, спустошливі напади татар, а також боротьба за волинські землі, яка велась між Литвою і Польщею. Так, у 1431 році біля Устилуга відбулися збройні сутички між військами литовського князя Свидригайла, противника Кревської унії, і польського короля Ягайла. Крім того, власники Устилуга із своїми слугами робили наїзди на сусідні маєтки, під час яких грабували і вбивали селян. Так, у 1576 році Крупський напав на маєток хелмського каштеляна в с. Бортневі. Багато селян було побито й покалічено, а їхнє майно пограбовано.

З розвитком товарно-грошових відносин і утворенням фільварків посилилась феодальна панщина, яка на кінець XVI століття досягла 180 днів на рік. Крім того, з селян збирали грошові та натуральні чинші. Доведені до розпачу, поневолені селяни й міщани Устилуга не раз повставали на боротьбу проти гнобителів. Так, у 1595 році українське населення міста підтримало селянсько-козацькі загони С. Наливайка в боротьбі проти ненависної їм шляхти.

Трудящі Устилуга взяли активну участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648—1654 рр. Звістка про перемогу козацького війська під Пилявцями швидко поширилась на волинських землях. Селяни і міська біднота Устилуга озброювалися косами, сокирами, нападали на шляхту, громили її маєтки. Повстанські загони захопили місто і навколишні села. Боротьба проти польських феодалів не припинялась і після відступу козацьких загонів.

Воєнні дії, спустошення, вчинені польськими жовнірами, епідемії зумовили занепад економіки міста, зменшення кількості населення. Якщо в 1648 році в Устилузі налічувалося 78 димів, то в 1649 році — тільки 38. У грудні 1653 року місто дуже потерпіло від нападу кримських татар. Вони три дні стояли табором під Устилугом, спалили 23 житлові будинки, 33 господарські приміщення, взяли в полон 68 чоловік, забрали багато худоби, птиці. В 1658 році в Устилузі лишилося тільки 10 димів.

У другій половині XVII століття, коли після визвольної війни Польща знову захопила Волинь, посилився не тільки соціальний гніт, а й наступ католицької реакції на православ’я. Польські загарбники намагалися насильно запровадити унію і покатоличити український народ. В Устилузі на початку XVIII століття було засновано монастир католицького чернечого ордену капуцинів. У 1747 році тут побудували костьол, руїни якого збереглися до наших днів.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Устилуг відійшов до Росії. Це мало позитивне значення для розвитку економіки і культури міста, бо Росія в той час економічно була більш розвинутою, ніж Польща.

Під час навали наполеонівських військ у 1812 році район Устилуга став ареною воєнних дій. На Волині з 1811 року стояла 3-я резервна армія, якою командував генерал О. П. Тормасов. Вона мала обороняти Волинь і Поділля. Після боїв у липні 1812 року 3-я армія відступила. Прикордонні повіти Волинської губернії опинилися в руках наполеонівських військ. В Устилузі розташувалися польські частини — союзники Наполеона. Однак наполеонівські війська перебували на Волині недовго. Наприкінці серпня 1812 року армія Тормасова, з’єднавшись з Дунайською армією, якою командував П. В. Чичагов, розпочала визволення Волині. 26 жовтня 1812 року на полі між Устилугом і Володимиром-Волинським відбувся вирішальний бій, який закінчився перемогою російських військ. Наполеонівські війська відступили в Польщу, за р. Західний Буг.

Українське населення всіляко допомагало російській армії в розгромі наполеонівських полків — відмовлялось вступати в торгові зносини з загарбниками, ховало хліб, овес, палило сіно.

Основним заняттям населення Устилуга були сільське господарство, ремесло й торгівля. З 1845 року в місті діяли 2 невеликі шкіряні заводи, які щорічно давали продукції на 515 крб. Вся вона реалізувалась у Волинській губернії. В місті жили й кріпаки. Так, поміщиці Рачинській в Устилузі належало 23 селянськи двори, з них тяглих — 5, піших — 3, городників — 15. Селяни, які мали польові наділи, виконували феодальні повинності у формі панщини. Городники платили щорічно оброк, а влітку відбували панщину. Значно більше було чиншових селян, тобто особисто вільних, які не мали своєї землі, а за користування поміщицькими угіддями платили регулярний податок — чинш.

Устилуг був одним із транзитних пунктів, через який провадилась торгівля сільськогосподарською продукцією з закордоном. Так, у 1837—1838 рр. через устилузьку митницю відправляли в Польщу в середньому близько 200 волів і корів, 500 свиней, 20 тис. пудів сала, 21 тис. пудів сальних свічок та інше.

Незважаючи на розвиток ремесел і торгівлі, ніхто не дбав про впорядкування міста. Тут не було жодної брукованої вулиці, майже всі будинки були дерев’яні, через що часто виникали пожежі. Так, у 1832 році в Устилузі згоріло 26 різних будівель. Велика пожежа сталася в червні 1858 року, коли вогонь знищив майже всю центральну частину міста, згоріло близько 100 будинків.

На основі маніфесту і Положень 19 лютого 1861 року кріпаки Устилуга (58 чоловік) здобули волю, а 27 листопада 1862 року була складена уставна грамота, яка визначала земельне забезпечення і повинності селян. Відповідно до неї 8 селянських господарств (із 23) одержали земельні наділи розміром від 6 до 14 десятин, а 15 господарствам (колишнім городникам) відведено лише городи до 1000 кв. сажнів. Отже, майже дві третини селянських дворів після «великої реформи» стали безземельними. Становище селян-чиншовиків було не кращим. Вони мусили за високу ціну викуповувати присадибні ділянки. Так, І. Гаєвський за 525 кв. сажнів присадибної землі заплатив 33 крб., Д. Шкірун за 490 кв. сажнів садиби і 267 кв. сажнів вигону — 50 крб. Пасовиськ не вистачало, а місцевий поміщик Г. Носенко, як скаржилися селяни, забороняв їм випасати худобу на своєму вигоні.

Царські власті майже не приділяли уваги розвитку народної освіти. Більшість населення Устилуга була неписьменною. На початку XIX століття тут відкрито міське училище з польською мовою викладання, що утримувалося на кошти місцевих поміщиків і католицького духовенства. Проте після придушення польського повстання 1831 року це училище уряд закрив і тривалий час в Устилузі ніяких учбових закладів не було. Тільки в 1875 році в місті почало працювати парафіяльне училище, де викладали закон божий, російську мову, арифметику. За станом на 1 квітня 1879 року тут навчалося 33 учні. Три чверті дітей шкільного віку не мали змоги відвідувати школу.

Феодально-кріпосницькі пережитки, які ще довго зберігалися в Устилузі, гальмували розвиток економіки. Наприклад, у 90-х роках XIX століття поміщик Григорович мав право в ярмаркові дні збирати мито з тих, хто приїздив на ярмарок. Він порушував навіть клопотання перед відповідними органами, щоб йому дозволили влаштувати в Устилузі застави для стягнення мита.

Наприкінці XIX — на початку XX століття економічне становище міста майже не змінилося. Як і раніше, більшість населення займалася сільським господарством, але не вистачало ні землі, ні пасовиськ. Це викликало гострі сутички селян з поміщиками. У жовтні 1900 року селяни П. Косюк, І. Гайдук та інші скаржились губернаторові, що місцевий поміщик забороняє пасти худобу на толоці, не пускає її до водопою, не дозволяє селянам ловити рибу в ставку. Але губернське присутствіє в селянських справах не задовольнило скарги. Дізнавшися про це, селяни н& своєму сході ухвалили, що поміщицька земля в кількості 100 десятин повинна належати їм, казенну і церковну землі також треба розподілити між бідняками. Після сходу відбулася демонстрація.

Однією з характерних особливостей економіки Устилуга була наявність у ньому великої кількості ремісничих майстерень і дрібних крамниць. Так, у 1892 році в містечку налічувалось 13 ремісників і 110 крамничок. Промислових підприємств, по суті, не було — тут працювало 3 невеличкі заводи, що виробляли кісткове борошно, а на одному виготовляли свічки. Устилуг був перевалочним пунктом торгівлі хлібом. На початку XX століття вниз по Західному Бугу щорічно вивозилося 30 тис. пудів зерна і сплавлялося будівельного лісу на 40 тис. крб. Напередодні першої світової війни в Устилузі з більших підприємств працювали спиртоочисний і винокурний заводи, 2 водяні млини. Всі вони належали поміщикам Бєлянкіним, які мали 2090 десятин землі.

Багато лиха завдала жителям Устилуга перша світова війна. У травні 1915 року австро-німецькі війська прорвали російський фронт у районі Тарнува—Горлиці. Російська армія відступила. Багато жителів Устилуга евакуювалося на схід. У місто ввійшли австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. Після краху кайзерівської Німеччини Устилуг у січні 1919 року захопили біло-польські війська, а 15 серпня 1920 року, під час польсько-радянської війни, його визволила окрема Башкирська кавалерійська бригада під командуванням О. В. Горбатова. В Устилузі було встановлено Радянську владу. Проте у вересні 1920 року місто знову окупували білополяки.

Настали довгі роки поневолення. Кращі землі були віддані польським осадникам. Важким тягарем на плечі трудящих лягали дорожнеча, штрафи, грошові повинності, податки, яких було близько 70: земельний, дворовий, державний, комунальний, общинний, міський, церковний, на лікарні, на звірину, податок від спадщини, за в’їзд у місто, промисловий, комерційний та багато інших.

Українське населення всіляко утискувалось, розпалювалась національна ворожнеча. Українців не брали на службу в державні установи. Української школи в місті не було. Тут у 1929 році працювали семикласна «повшехна», тобто загальна, школа з польською мовою викладання і приватна початкова єврейська школа.

Ні про яку охорону здоров’я не могло бути й мови. В місті, де жило понад 4 тис. населення, працював один приватний лікар.

Із промислових підприємств в Устилузі діяли тільки невеликий лісопильний завод, де було зайнято понад 80 робітників, та 2 парові млини. Важко було знайти роботу. Шукаючи кращої долі, багато сімей виїхало до Канади, Аргентіни та інших країн.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: УСТИЛУГ, місто, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Чатина ІІ
Економічний і національний гніт, політичне безправ’я, насильства загострювали класову боротьбу на Волині, в ході якої в багатьох містах і селах виникали комуністичні осередки. В 1924 році виникла організація КПЗУ в Устилузі. Комуністи розповсюджували в місті листівки, вели пропаганду ленінських ідей. Так, у вересні 1924 року вони розклеїли листівки Комуністичної партії Польщі: «Протест проти білого терору в Польщі», «На захист 8-годинного робочого дня». У січні 1931 року розповсюдили відозву ЦК КПЗУ і ЦК МОДРу до робітників і селян із закликом протестувати проти фашистського режиму та катувань політв’язнів. «Товариші, — писалося в листівці, — на фашистський терор та окупаційний гніт відповідайте революційними демонстраціями… Знайте, що лише збройне повалення фашистської диктатури принесе вам повне соціальне і національне визволення».

Полум’яне слово комуністів надихало трудящих на боротьбу проти гнобителів. У період економічної кризи 1929—1933 рр. вона особливо посилилась і набрала яскраво виявленого політичного характеру. Так, 1 травня 1930 року в місті відбулася демонстрація, учасники якої несли революційні лозунги. 1 серпня 1931 року устилужці провели демонстрацію за зміцнення миру, проти підготовки нової світової війни. У червні 1936 року устилузькі робітники виступили проти фашистського режиму. Коли в 1936 році в Ковельському повіті почався великий селянський страйк, який незабаром охопив майже всю Волинь, трудящі міста відразу ж підтримали його. Страйкуючі на дорозі Зеленів—Устилуг викопали рів, а через шлях Бортнів—Устилуг протягли дріт. Тих селян, які їхали на ярмарок в Устилуг, повертали назад. 5 листопада 1937 року припинили роботу робітники млина братів Щербиків. Вони вимагали підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці, добивалися, щоб їхні діти вчилися рідною мовою, щоб усі мали однакові громадянські права. В той же день до них приєдналися 11 робітників млина Д. Маєвського, а потім страйк перекинувся на Володимир-Волинський, де припинили роботу 43 робітники місцевих млинів.

Боротьба за соціальне і національне визволення не припинялася до вересня 1939 року, коли Країна Рад подала братерську допомогу трудящим Західної України. Йо всій Волині розгорнулася підготовка до виборів у Народні Збори, які відбулися 22 жовтня 1939 року в обстановці надзвичайного політичного піднесення і актрівності робітників, селян і трудової інтелігенції.
З січня 1940 року Устилуг став районним центром. Тут було створено районні партійну і комсомольську організації, виконавчий комітет міської і районної Рад депутатів трудящих. Першим головою міської Ради обрали Й. Г. Коришка (в роки Великої Вітчизняної війни убитий оунівцями за зв’язки з партизанами). Промислові підприємства Устилуга стали народною власністю. Кустарі об’єдналися в кілька кустарно-промислових артілей. У 1940—1941 рр. почали працювати нові невеликі підприємства місцевої промисловості — шкіряний і цегельний заводи, меблева, шевська, хімічна, слюсарна майстерні, підприємства по розробці торфу та інші.

Всенародне схвалення дістали рішення Народних Зборів про конфіскацію земель поміщиків, осадників, духовенства з усім живим і мертвим інвентарем та садибними будівлями. Безземельне і малоземельне селянство одержало від Радянської влади в безплатне користування близько 2 тис. га землі, багато сільськогосподарського реманенту. Бідніші селяни були звільнені від сільськогосподарського податку. Держава подала їм допомогу кредитами, насінням, технікою. Спираючись на цю допомогу, восени 1940 року хлібороби Устилуга об’єдналися в артіль «Червона Зірка», головою якої обрали П. К. Березу, що й нині сумлінно трудиться в колгоспному виробництві.

Для трудящих та їх дітей відкрили двері культурно-освітні і навчальні заклади — українська школа, клуб, бібліотека. За ініціативою Устилузького райкому комсомолу в 1940 році відкрито Будинок піонерів, а при ньому організовано гуртки: співочий, драматичний, струнний та гурток юних художників. У них брало участь понад 200 дітей. Налагоджувалась і охорона здоров’я населення. У 1940 році в місті почала діяти амбулаторія.

Колись безправне, забите українське населення потягнулося до знань, до активного громадсько-політичного життя. Устилузький райком КП(б)У розгорнув серед жителів міста політико-виховну роботу, організував лекції на суспільно-політичні та наукові теми. 11 квітня 1941 року вийшов перший номер газети «Радянський шлях» — орган Устилузького райкому КП(б) України та райради депутатів трудящих. Газета висвітлювала економічне і громадсько-політичне життя міста і району, мобілізувала трудящих на виконання виробничих планів, допомагала будувати нове життя.

Молодь гуртувалася навколо комсомольської організації, включалася в спортивно-масову і оборонну роботу, брала активну участь у роботі різних гуртків. Близько 20 юнаків і дівчат вивчали санітарну справу. В день авіації 18 серпня 1940 року фізкультурники складали норми на значок ГПО. Масові змагання молоді з гімнастики, проведені у квітні 1940 року, засвідчили перші успіхи військово-фізкультурної роботи в Устилузі.

Радянська влада відкрила широкі можливості для участі трудящих Устилуга в управлінні державою. Найдостойніші з них були обрані депутатами міськради, а робітниця лісопильного заводу М. Д. Дружук стала депутатом Верховної Ради СРСР.

Чудові перспективи відкривалися на майбутнє. За планом на 1941 рік вартість промислової продукції, що її випускали підприємства Устилузького райпромкомбінату, мала становити близько 1 млн. крб. Передбачалося розширити існуючі підприємства і майстерні, відкрити нові, але ці плани були здійснені тільки частково: почалася війна.

Устилуг, як прикордонне місто, одним із перших прийняв на себе удар німецько-фашистських полчищ. Близько 3-ї години ранку 22 червня 1941 року з протилежного берега Західного Бугу почувся віддалений гуркіт моторів. Незабаром на місто обрушився ураганний артилерійський вогонь. Все навколо затяглося пеленою диму й пилу. Місто горіло. Одночасно фашисти відкрили кулеметний вогонь по прикордонних нарядах. Гарнізон Устилуга складався із штабу 1-ї комендатури, штабних підрозділів, резервної і 4-ї застав — всього до 150 чоловік. Вони мали 4 станкові і 8 ручних кулеметів, гранати, гвинтівки. Підрозділами 1-ї комендатури командував майор М. Г. Неплюєв, начальником 4-ї застави, розташованої на західній околиці Устилуга, за 150 метрів від кордону, був старший лейтенант О. К. Чумовицький. Сили були надто нерівні, але мужні прикордонники, виконуючи свій священний обов’язок перед Батьківщиною, прийняли важкий бій і вкрили себе безсмертною славою.

Після артилерійського обстрілу гітлерівці кинулись на дерев’яний міст через Західний Буг. Коли вони досягли середини моста, прикордонники відкрили вогонь, і на мосту залишилось близько 70 убитих і тяжко поранених фашистів, решта змушена була відступити. Зазнавши невдачі, німці кинули на міст 15 танків, а за ними —піхоту. Прикордонники пропустили танки, відсікли від них піхоту і відкрили по ній вогонь. Противник знову відступив, зазнавши втрат. Ворожі танки, які прорвалися, ринулись на Володимир-Волинський, безладно стріляючи з кулеметів і гармат.

Були убиті майор М. Г. Нешпоєв, його заступник, старший політрук В. С. Тесля та інші офіцери й солдати.

Одночасно із спробою прорватися через міст ворожі війська почали на південний захід від Устилуга масову переправу через Західний Буг на понтонах. Незабаром підрозділи, які переправились, проникли в місто і вийшли в тил прикордонникам, що обороняли міст. Фашистські війська знову атакували радянські позиції. І на цей раз радянські воїни відбили атаку. Проте становище було тяжким, не вистачало патронів, жменька бійців не могла стримувати шалений натиск ворога. Розуміючи це, старший лейтенант О. К. Чумовицький дав наказ відступати і приєднатися до групи, яка вела бій у місті в районі комендатури. Після відходу групи О. К. Чумовицького гітлерівці прорвалися через міст в Устилуг.

Жорстокі бої в цей час точилися в районі комендатури, а також на сході і північному сході Устилуга, де зайняли оборону підрозділи Володимир-Волинського укріпленого району. Близько 12-ї години на цей рубіж прибули частини 87-ї стрілецької дивізії. О 16-й годині 22 червня бійці дивізії контратакували гітлерівців, завдали їм втрат і відкинули за р. Лугу, але пробитися в місто на допомогу прикордонникам не змогли.

Відстоюючи місто, прикордонники виявляли небачений героїзм. Але натиск ворожих військ посилився і О. К. Чумовицький дав наказ відходити на схід, а сам з невеликою групою бійців прикривав відступ. Поблизу с. П’ятиднів, за 4 км на схід від Устилуга, ця група натрапила на німецьких парашутистів, одягнених у радянську форму, і всіх їх знищила. В цьому бою смертю хоробрих загинув О. К. Чумовицький.

Справжній героїзм виявили бійці під командуванням молодшого лейтенанта А. 3. Лівенцова. Вони п’ять днів трималися в оточенні, завдаючи ворогові відчутних втрат, і тільки підступністю фашистам вдалося зламати їх опір. Німці послали до них зрадника з гвинтівкою, переодягненого в червоноармійську форму, з повідомленням, що до них, прикордонників, нібито прибула допомога і йому доручили вивести їх до своїх. Довго вагалися прикордонники, але все ж пішли. їх захопили гітлерівці і всіх розстріляли. В червні 1950 року останки загиблих прикордонників були перенесені на устилузьке кладовище і поховані з воїнськими почестями. На братській могилі встановлено пам’ятник. Ім’ям молодшого лейтенанта А. 3. Лівенцова названо вулицю в місті, його ім’я присвоєно одному з загонів піонерської дружини Устилузької середньої школи.

Героїчно відбивали натиск гітлерівців бійці Видранецької прикордонної застави. На честь старшини цієї застави І. І. Пархоменка село Видранку в 1958 році перейменовано в Пархоменкове.

Багато страждань завдали трудящим Устилуга фашисти. Вони розстріляли і замучили 1847 чоловік, 93 чоловіка вивезли до Німеччини на каторжні роботи, зруйнували 37 житлових будинків, 64 господарські будівлі. У населення відібрали 50 коней, 67 голів великої рогатої худоби, 100 свиней. Великих матеріальних збитків заподіяли гітлерівці промисловим підприємствам, комунальному господарству, культурно-освітнім закладам, установам міста — всього на суму близько 20 млн. карбованців.

Звірства і катування не залякали радянських патріотів. В Устилузі виникла підпільна антифашистська група в складі 15 чоловік. Організатором її була комуністка, дружина військовослужбовця К. Г. Дармостук, що приїхала в Устилуг у квітні 1940 року разом із своїм чоловіком. Війна застала К. Г. Дармостук у Володимир-Волинській лікарні, де вона доглядала хвору дочку. Повернувшись в Устилуг, вона довідалась, що її чоловік загинув у перший же день боїв, а доля двох інших дітей невідома. Оскільки їй залишатись у місті було небезпечно, вона перебралась у Мусорські ліси, на хутір Забунду, де й організувала антифашистське підпілля. Командиром групи став радянський офіцер М. І. Глазов. До складу групи входили й жителі Устилуга, зокрема кіномеханік П. І. Шпарага, який приймав повідомлення Радянського інформбюро, розмножував і розповсюджував їх серед населення. Однією із активних учасників підпілля була Т. Вінник, дружина офіцера-прикордонника. Дізнавшись про її підпільну діяльність, гестапівці арештували патріотку і після жорстоких катувань розстріляли. В 1944 р. від рук фашистів загинув член групи Й. Денисюк, який до війни працював заступником голови Устилузького райвиконкому. Зв’язковою у підпільників була домогосподарка Є. В. Домбровська, яка дала притулок К. Г. Дармостук, коли та повернулася в Устилуг. Підпільники пустили під укіс 2 німецькі ешелони із зброєю і боєприпасами, підірвали 3 залізничні і 3 шосейні мости, вбили понад 20 поліцаїв, 25 чоловік із банди українських буржуазних націоналістів.

З січня 1944 року в Устилузькому районі діяв партизанський загін Героя Радянського Союзу А. С. Грисюка. Свій бойовий шлях загін розпочав у районі м. Фастова Київської області. Коли Київщину було визволено від фашистської нечисті, Грисюк і його бойові друзі за вказівкою Українського штабу партизанського руху перейшли на Волинь. Немало ворогів знайшли свою смерть на волинській землі від рук народних месників. Особливо кровопролитні бої точилися на берегах Західного Бугу, де гітлерівці намагалися створити укріплену зону і будь-що затримати наступ частин Червоної Армії.

Запеклий бій між партизанами і фашистськими військами відбувся біля села Новин Устилузького району. Понад 60 ворожих солдат було вбито. Але, скориставшися з чисельної переваги (в партизанському загоні було 35 бійців), фашисти почали оточувати месників. Тяжко хворий, Грисюк командував боєм. Оцінивши обстановку, відважний командир наказав товаришам зайняти нові позиції, а сам прикривав їх відхід. Більше десяти фашистів знищив Грисюк, але був двічі поранений, сили покидали його. Не бажаючи здатися живим, він зберіг останню кулю для себе. Відважного патріота поховано в Устилузі.

20 липня 1944 року Устилуг визволила Червона Армія. У місті почала налагоджуватися робота партійних і радянських установ. Розгорнулися роботи по відбудові народного господарства, зруйнованого окупантами. Організатором і керівником трудящих була районна партійна організація, яка спрямувала їх енергію і зусилля на економічне відродження Устилуга. Вже на початку 1945 року працювали паровий і водяний млини, лісопильний завод, електростанція, олійниця, швейна, шевська і столярна майстерні. Були відбудовані кінотеатр, приміщення амбулаторії, лікарні, а також 24 житлові будинки. У вересні 1944 року розпочалося навчання в Устилузькій середній школі, а в листопаді 1945 року — в школі для малописьменних і неписьменних. До 1950 року неписьменність у місті було ліквідовано.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: УСТИЛУГ, місто, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСРвиданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІІ
Щоб допомогти селянам вчасно провести сільськогосподарські роботи, була створена земельна громада, обрано її керівний орган — раду в складі 9 чоловік (голова — П. К. Береза). На зборах земельної громади вирішувались важливі питання: проведення сівби, збирання врожаю, організація супряг для допомоги бідняцьким господарствам, сім’ям інвалідів та загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни. Через земельну громаду селяни залучалися до громадсько-політичного життя. Велику допомогу селянам Устилуга подала держава, зокрема насінням і в ремонті сільськогосподарського інвентаря.

Активну участь у відбудові рідного міста брали комсомольці. Райком ЛКСМУ організовував декадники і суботники, під час яких було впорядковано вулиці, відремонтовано приміщення райкому ЛКСМУ, пошти, клубу. Молодь взяла шефство над військовим госпіталем. Тут нерідко виступали з концертами колективи художньої самодіяльності. Значну увагу райком комсомолу приділяв організації масово-політичної роботи.

В умовах війни, коли багатьох чоловіків мобілізували в армію, зросла роль жінок. В Устилузі були створені дві жіночі ради, які провадили велику громадсько-політичну роботу. Так, вони організували допомогу безкінним господарствам і сім’ям фронтовиків під час весняно-польових робіт, відремонтували школу, зібрали кошти та подарунки для дітей-сиріт і фронтовиків.

Партійні організації розгорнули в місті масово-політичну і агітаційну роботу серед населення. Райком партії організував читання лекцій на суспільно-політичні теми. По десятихатках агітатори роз’яснювали звернення Президії Верховної Ради УРСР, РНК УРСР та ЦК КП(б)У до трудящих західних областей України, положення про виборчу систему, Конституцію СPСP, Конституцію УРСР тощо.
Важливою -віхою в історії Устилуга є відновлення у квітні 1945 року колгоспу «Червона Зірка». Спочатку об’єдналися 12 бідняцьких господарств. Артіль мала тоді всього 46,8 га землі. Держава передала їй 36 га конфіскованої церковної землі, надала кредит у сумі 15 тис. крб. Виробнича база колгоспу була слабка, не вистачало сільськогосподарського реманенту і тяглової сили. Тяжко було господарювати в таких умовах. Проте завдяки самовідданій праці колгоспників перший рік спільної роботи дав непогані результати: зібрано вищий урожай, ніж в одноосібних господарствах, колгоспники одержали по 2 кг хліба на трудодень.

До колгоспу вступали все нові сім’ї. В 1949 році він уже об’єднував 67 селянських господарств і мав 521 га землі, в тому числі 426 га орної. На фермах артілі налічувалося 77 голів великої рогатої худоби. Значно зросла оплата трудодня: 4 кг зерна, 3 кг картоплі, 1 крб. грішми тощо.

Колективізація сільського господарства проходила в умовах гострої класової боротьби. Залишки українських буржуазно-націоналістичних банд намагалися перешкодити колгоспному будівництву. Вони посилили антирадянську агітацію, погрожували активістам, шкодили розвитку артільного виробництва. З допомогою селян їх ворожа антинародна діяльність була викрита, а найбільш активні з них покарані органами Радянської влади.

В 1951 році колгосп «Червона Зірка» було об’єднано з колгоспами сіл Тростянки і Пархоменкового. Укрупнену артіль в 1954 році назвали «Радянська Україна».

Устилузький колгосп, як і інші колгоспи країни, відчував постійне піклування і допомогу партії і уряду. Артіль одержувала на пільгових умовах кредити, сортове насіння, мінеральні добрива. Політвідділ Стенжаричівської МТС, його газета «Голос колгоспника» допомогли зміцнити ряди колгоспної партійної організації, створеної в 1951 році, налагодити роботу Устилузької комсомольської організації, що виникла в 1945 році, залучити до активного будівництва нового життя жінок. Політвідділ багато зробив для поширення передових методів ведення господарства, допомагав у вихованні місцевих кадрів. У 1954 році колгосп очолив колишній прикордонник, учасник Великої Вітчизняної війни Г. С. Кривулін.

Позитивно позначились на піднесенні артільного виробництва реорганізація МТС і продаж техніки колгоспам. У господарстві поставили на наукову основу землеробство і тваринництво, запровадили сівозміни, сіяли сортовим насінням, тваринницькі ферми поповнилися продуктивною худобою, розпочалися роботи по механізації ферм. У результаті здійснення всіх цих заходів уже в 1957 році господарство мало непогані економічні показники. Середній урожай зернових становив 12,2 цнт з га, цукрових буряків — 368 цнт, льону-волокна — 4,4 цнт. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 року група колгоспників артілі «Радянська Україна» була нагороджена орденами і медалями, серед них орденом Трудового Червоного Прапора — голова колгоспу Г. С. Кривулін, орденом «Знак Пошани» —директор Устилузької МТС І. Т. Неліпа і ланкова Д. О. Потеруха.

В 1959 році до колгоспу «Радянська Україна» приєднався колгосп «Перемога» (с. Залужжя), а в 1961 році — колгосп «40-річчя Жовтня» (с. Хотячів). Внаслідок цього зміцніла виробнича база артілі, яка тепер об’єднувала 677 дворів і мала 4311 га землі, в т. ч. 2456 га орної. Збільшилось поголів’я громадського тваринництва та його продуктивність.

Завдяки допомозі держави, піднесенню культури землеробства, використанню потужної техніки, що особливо стало можливим після березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.), та повсякденній турботі парторганізації в колгоспі рік у рік підвищувалася врожайність, збільшувалось виробництво продуктів тваринництва, зростала продуктивність праці. Так, середня врожайність зернових у 1965 р. становила 22 цнт, цукрових буряків — 329 цнт, у 1968 році відповідно — 29,2 цнт і 540 цнт. Валовий прибуток колгоспу за 1968 рік досяг 1528 тис. крб., а оплата одного людино-дня становила 4,1 крб. За високі виробничі показники в розвитку зернового господарства колгосп у 1968 році був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР.

В артілі розвинуте також тваринництво м’ясо-молочного напряму. На фермах колгоспу в 1968 році налічувалося 1888 голів великої рогатої худоби (в тому числі 532 корови), 680 свиней, 612 овець.

Зростання прибутків колгоспу, зміцнення його економіки дало змогу щорічно асигнувати на придбання техніки понад 40 тис. крб. Нині на колгоспних ланах працює 19 тракторів, 14 комбайнів та багато інших машин. Господарство має 17 автомашин, 115 електромоторів. Виробництво багатьох сільськогосподарських культур повністю механізовано. Правління колгоспу ставить своїм найближчим завданням механізувати всі виробничі процеси.

В авангарді боротьби за піднесення колгоспного виробництва — комуністи й комсомольці, які працюють на відповідальних ділянках роботи. Виробнича бригада на чолі з комуністом Є. М. Шимосюком рік у рік одержує високі врожаї сільськогосподарських культур. У 1968 році вона зібрала по 41,4 цнт зернових, по 602 цнт цукрових буряків, по 188 цнт картоплі з кожного гектара. Високих показників у роботі досягли бригада комуніста В. О. Киричука, ланки, які очолюють В. В. Галушук, почесна колгоспниця В. М. Коложинська, одна з ініціаторів створення колгоспу, почесна ланкова Д. О. Потеруха. За багаторічну сумлінну працю в колгоспі 36 чоловік нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Серед них Г. С. Кривулін, А. С. Гуз, В. В. Галушук, Р. Т. Рибай, Д. О. Потеруха, Є. М. Шимосюк та інші.

Партійна організація і правління колгоспу велику увагу приділяють поширенню передового досвіду.

З цією метою створені постійно діючі агрошкола і школа передового досвіду, працюють також 5 політшкіл і політгуртків.

У колгоспі здійснюється широке виробниче, культурно-побутове і житлове будівництво. Тільки за останні три роки тут спорудили зерносховище на 1000 тонн, Будинок культури на 550 місць, приміщення нової школи і машинно-тракторного парку.

Значний вклад у розвиток економіки міста вносять працівники Устилузької лукомеліоративної станції. За рахунок держави станція осушила 275 га боліт, здійснює розробку і вивезення торфу на поля артілі. Вартість цих робіт щорічно становить близько 40 тис. крб. За успіхи в роботі колектив лукомеліоративної станції в 1966 році нагороджений перехідним Червоним прапором обласного управління меліорації і водного господарства та обкому профспілки працівників сільського господарства.

За роки Радянської влади в місті створено сітку лікувальних закладів. Медичне обслуговування населення здійснюють поліклініка, дільнична лікарня, протитуберкульозна лікарня. Кабінети і лабораторії обладнані найновішою апаратурою. В 1967 році дільнична лікарня вийшла переможцем в обласному огляді, присвяченому 100-річчю Червоного Хреста.

Щороку колгоспники лікуються і відпочивають в санаторіях та будинках відпочинку. Так, лише в 1968 році понад 30 чоловік провели свої відпустки в міжколгоспному будинку відпочинку «Лісова пісня» на озері Пісочному.

Сумлінно працюють колективи торговельних закладів міста. До послуг населення 4 спеціалізовані магазини, чайна, кілька інших торговельних пунктів. Наприкінці 1967 року гостинно відкрив двері для покупців новий магазин «Готовий одяг». Ще з 1964 року працівники Устилузького споживчого товариства в період весняно-літніх робіт почали торгувати в полі. Графіки виїздів погоджуються з головами колгоспів і бригадирами. Рік у рік зростає у місті попит на такі товари, як меблі, телевізори, мотоцикли, пральні машини.

Велика увага приділяється благоустрою міста. З кожним роком Устилуг забудовується, кращає. Тут виникли нові вулиці —ім. Кірова, ім. Гагаріна. У 1961 — 1968 рр. у місті побудовано понад 100 житлових будинків. Особливо багатим на новосілля був ювілейний, 1967 рік. У міський пейзаж красиво вписалися такі споруди, як будинок лісництва, кафе «Дружба», відділення зв’язку та інші. Вулиці озеленені. На давньому річищі Західного Бугу створено дендропарк. У центрі міста встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

З розвитком економіки міста і поліпшенням матеріального добробуту зростали культурні запити населення, підвищувався його культурно-освітній рівень. В Устилузі є середня школа ім. О. К. Чумовицького, в якій працює 35 учителів. Діє також середня школа робітничої і сільської молоді. Багато юнаків і дівчат здобувають освіту в заочних технікумах і вузах. На період екзаменів колгосп надає їм оплачувані відпустки.

Понад 400 випускників устилузьких шкіл трудяться нині в різних галузях народного господарства. 5 вихованців після закінчення інститутів і спеціальних середніх учбових закладів учителюють у рідному місті, 20 —офіцери Радянської Армії, 10 працюють інженерами, стільки ж —лікарями.

В Устилузі в 1897 році народилася О. М. Хохол — український радянський педіатр, заслужений діяч науки УРСР, член-кореспондент Академії медичних наук СРСР.

Велику культурно-масову і виховну роботу проводить Будинок культури, при якому працюють різні гуртки, зокрема художньої самодіяльності. Тут створено також кабінети політичних і сільськогосподарських знань. Будинок культури разом з бібліотеками (їх в Устилузі дві) організовують зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни, колишніми партизанами, прикордонниками, ветеранами праці, старими комуністами, що сприяє вихованню дітей в дусі радянського патріотизму. В школі створено загін юних друзів прикордонників, в якому піонери здобувають навики слідопитів, вчаться читати топографічні карти, вивчають зброю. Молодь бере участь у військово-спортивних естафетах «Кордон охороняє весь народ».

У 1966 році юні спортсмени Устилузької середньої школи вийшли переможцями на IV республіканських піонерських змаганнях. Команді вручено кубок і грамоту Міністерства освіти УРСР та ЦК ЛКСМУ, а їх наставникові — вчителю фізкультури А. А. Боритюку — золоту медаль.

Традиційною стала дружба трудящих Устилуга із своїми сусідами — жителями Грубешівського повіту Польської Народної Республіки. Часто міст Дружби стає місцем зустрічі делегацій українських і польських трудящих. Так, 8 травня 1965 року з нагоди 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною на мосту Дружби устилужці урочисто зустрічали своїх побратимів по спільній боротьбі з фашизмом. Після закінчення мітингу його учасники заклали парк Дружби, а також поклали вінки на могили тих, хто загинув смертю хоробрих у боротьбі за свободу і незалежність Радянської Вітчизни, за мир і щастя на землі.
О. Г. МИХАЙЛЮК, М. В. РЕКУНОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера У”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей