УГНІВ — місто Сокальського р-ну Львівської області. Розташов. на р. Солокія (прит. Зх. Бугу, бас. Вісли). Населення бл. 1 тис. осіб (2011). Місто з найменшою чисельністю населення в Україні.
Уперше згаданий під 1360. 1462 отримав магдебурзьке право. Відбувалися 2 щорічних ярмарки, серед ремесел особливо було розвинуте шевське. Належав до Белзького воєводства.
1621 місто зазнало нападу татар. Бл. 1627 в У. засновано монастир Різдва Богородиці (спочатку — православний, потім — унійний; припинив існування наприкінці 17 або на поч. 18 ст.).
Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) У. відійшов до володінь австрійських Габсбургів (від 1867 — Австро-Угорщина). Із 1854 — у Рава-Руському пов.
Наприкінці 19 ст. ремісництво в місті занепало. На поч. 20 ст. в У. мешкало 5 тис. осіб, понад 200 угнівців емігрували за океан. 1884 повз У. пройшла залізниця Ярослав—Сокаль.
1918 У. увійшов до складу Західноукраїнської Народної Республіки. 1919—39 належав Польщі (у складі Львів. воєводства). 1933 в місті сталася велика пожежа, від якої потерпіло багато будинків.
Із вересня 1939 У. — у складі СРСР. Від лютого 1940 — с-ще міськ. типу Львів. обл. УРСР, райцентр. Під час гітлерівської окупації (із червня 1941) була знищена єврейс. громада. Звільнений у липні 1944 військами Першого Українського фронту. У жовтні 1944 У. увійшов до складу Польщі, частину українців було переселено до УРСР. В околицях У. активно діяли загони Української повстанської армії. 1947 в рамках акції "Вісла" укр. населення виселили на зх. і пн. Польщі (див. "Вісла", акція 1947). За договором між СРСР і Польщею від 15 лютого 1951 У. переданий до складу УРСР. Від 1951 — місто районного значення Забузького р-ну Львів. обл. Від 1963 — у складі Сокальського р-ну Львів. обл.
В У. народився Б.Дідицький.
Пам’ятки арх-ри: костьол Успіння Богородиці (1695), церква Різдва Богородиці (1780), млин (19 ст.), синагога (поч. 20 ст.).
Діє історико-краєзнавчий музей. У с. Заставне, підпорядкованому Угнівській міській раді, працює прикордонний пост "Угнів".
УГНІВ, місто, Сокальський р-н, Львівська обл, Україна
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: УГНІВ, місто, Сокальський р-н, Львівська обл, Україна
У́гнів — місто районного значення Сокальського району Львівської області. Розташоване на Надбужанській котловині, над р. Солокією.
Угнів відомий як найменше місто в Україні — на 2001 рік тут нараховується лише 1007 мешканців (1970 року — 1 500 мешканців)[2].
Історія
Перша згадка про місто належить до 1360 р. 1462 року отримав маґдебурзьке право. Зазнавав нападу татар 1621 року. 1624 року в місто прийшла морова пошесть, 1634-го — сталася велика пожежа.
Колись місто було осередком видавничої діяльності. З давніх часів розвинена шевська кустарна промисловість (занепала у 19 столітті).
1 липня 1934 р. ліквідовано самоврядну громаду Заставне, а її територію включено до складу міста Угнів[6].
1939 року місто опинилося на території окупованої німцями Польщі. У 1940–1941 та 1944 рр було центром Угнівського району 1947 року в рамках акції «Вісла» українське населення виселили на захід і північ Польщі.
1951 року, згідно з радянсько-польським договором, Угнів і сусідні території, на яких відкрили багаті поклади кам'яного вугілля, перейшли до СРСР — в обмін на українські території на верхньому Сяні, які перейшли до Польщі. Після цього польське населення з міста виїхало, і у ньому вселилися українці.
Угнів має свою залізничну станцію Угнів.
24 грудня 2018 року громада УПЦ МП перейшла під юрисдикцію Української Помісної Церкви[7].
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: УГНІВ, місто, Сокальський р-н, Львівська обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
УГНІВ — місто районного підпорядкування, розташоване па річці Солокії, лівій притоці Західного Бугу, за 40 км на південний захід від районного центру і за 1 км від залізничної станції Угнів. Населення — 2100 чоловік. Переважна більшість жителів зайнята у сільському господарстві, частина працює на промислових підприємствах Рави-Руської, Белза, Червонограда.
На території Угнева знаходиться перша бригада колгоспу «Прикордонник» (центральна садиба у с. Кареві). Бригада має 1167 га земельних угідь. Виробничий напрям — відгодівля великої рогатої худоби. Вирощуються цукрові буряки, льон. Є млин.
В Угневі — середня школа, професійно-технічне училище № 10, яке готує механізаторів сільського господарства. Функціонує дільнична лікарня. Розташований обласний кістково-туберкульозний санаторій на 200 місць. Є міська бібліотека, Будинок культури. Працює мебельовий цех. Розбито парк, встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Перша згадка про Угнів в архівних джерелах відноситься до 1360 року. У середині XV століття У гневу надано магдебурзьке право. Проходили щотижневі торги та два щорічних ярмарки. Це сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. Особливого розвитку набуває шевське ремесло. З середини XIX століття угнівське взуття витіснялося з ринку фабричними виробами. Кустарне ремісництво занепадало. Розорення ремісників особливо посилюється під кінець XIX століття. Лише у 1906 році понад 200 угнівців покинули рідний край ї подалися за океан шукати кращої долі.
Через Угнів у 1912—1914 рр. проходив зв’язок закордонного більшовицького центру, на чолі якого був В. І. Ленін, з партійними організаціями Росії. В адресній книзі ЦК РСДРП є запис: «Станція Угнів, за 8 верст від кордону, в Австрії, село Жерники (гміна Черкаси), крайня хата зліва по дорозі, запитати Степана Кмочковського, сказати: «Повертаюсь з Америки», попросити викликати з Росії Василя Степанишина».
З метою збуту будівельних матеріалів місцеві купці у 1933 році організували в Угневі велику пожежу, від якої потерпіло особливо багато будинків бідноти і ремісників. З середини 20-х років зростає безробіття. У ніч з 19 на 20 січня 1934 року були розкидані листівки такого змісту: «Честь керівникам революції Леніну, Люксембург, Лібкнехту, геть з військово-польовими судами на робітників і селян, геть з війною проти СРСР, хай живе СРСР і КПЗУ!».
УГНІВ — місто районного підпорядкування, розташоване па річці Солокії, лівій притоці Західного Бугу, за 40 км на південний захід від районного центру і за 1 км від залізничної станції Угнів. Населення — 2100 чоловік. Переважна більшість жителів зайнята у сільському господарстві, частина працює на промислових підприємствах Рави-Руської, Белза, Червонограда.
На території Угнева знаходиться перша бригада колгоспу «Прикордонник» (центральна садиба у с. Кареві). Бригада має 1167 га земельних угідь. Виробничий напрям — відгодівля великої рогатої худоби. Вирощуються цукрові буряки, льон. Є млин.
В Угневі — середня школа, професійно-технічне училище № 10, яке готує механізаторів сільського господарства. Функціонує дільнична лікарня. Розташований обласний кістково-туберкульозний санаторій на 200 місць. Є міська бібліотека, Будинок культури. Працює мебельовий цех. Розбито парк, встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Перша згадка про Угнів в архівних джерелах відноситься до 1360 року. У середині XV століття У гневу надано магдебурзьке право. Проходили щотижневі торги та два щорічних ярмарки. Це сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. Особливого розвитку набуває шевське ремесло. З середини XIX століття угнівське взуття витіснялося з ринку фабричними виробами. Кустарне ремісництво занепадало. Розорення ремісників особливо посилюється під кінець XIX століття. Лише у 1906 році понад 200 угнівців покинули рідний край ї подалися за океан шукати кращої долі.
Через Угнів у 1912—1914 рр. проходив зв’язок закордонного більшовицького центру, на чолі якого був В. І. Ленін, з партійними організаціями Росії. В адресній книзі ЦК РСДРП є запис: «Станція Угнів, за 8 верст від кордону, в Австрії, село Жерники (гміна Черкаси), крайня хата зліва по дорозі, запитати Степана Кмочковського, сказати: «Повертаюсь з Америки», попросити викликати з Росії Василя Степанишина».
З метою збуту будівельних матеріалів місцеві купці у 1933 році організували в Угневі велику пожежу, від якої потерпіло особливо багато будинків бідноти і ремісників. З середини 20-х років зростає безробіття. У ніч з 19 на 20 січня 1934 року були розкидані листівки такого змісту: «Честь керівникам революції Леніну, Люксембург, Лібкнехту, геть з військово-польовими судами на робітників і селян, геть з війною проти СРСР, хай живе СРСР і КПЗУ!».
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей