Леськи, село, Черкаський р-н, Черкаська обл

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
AzgardoniT
Повідомлень: 1
З нами з: 12 листопада 2019, 21:45
Стать: Чоловік
Подякували: 1 раз

Леськи, село, Черкаський р-н, Черкаська обл

Повідомлення AzgardoniT »

Село розташоване на правому березі Кременчуцького водосховища, яке створене на річці Дніпро, на автошляху Р10 Канів-Кременчук (дорога регіонального значення), за 19 км на південний схід від обласного центру — міста Черкаси.

Давня історія
Як свідчать археологічні розкопки, колишня територія сучасного села була заселена ще здавна. В селі, до будівництва Кременчуцького водосховища, протікало дві річки — Сага і Євтух (Йовтух), які впадали в Дніпро. Навесні, коли Сага і Дніпро розливались, утворювалося багато боліт і озер. Археологічні розкопки свідчать про те, що тут були поселення черняхівської культури. Знайдено залишки кількох осель і господарських будівель напівземлянкового типу та низку господарських ям-комор.

Будівлі мали дерев'яні стіни, обмазані глиною. Житлові й господарські будинки були поєднані у двори, що належали окремим сім'ям. Один з таких дворів мав жилий будинок розмірами 9,5×5,5 м, 2 великі та 4 невеликі господарські будівлі, а також 2 ями-комори. Жилий будинок був поділений всередині на окремі приміщення, глинобитна піч знаходилась в центральній частині. Речові знахідки представлені уламками глиняного посуду, низкою залізних виробів: ножі, уламки серпів, ключі, наконечники стріл, бронзові фібули, кістяні проколки, глиняні пряслиці, точильні бруски. Поселення датується III-IV століття. Місцевість була зручною і вигідною для перших поселенців у боротьбі проти ворогів. Населення займалося скотарством, землеробством та рибальством. Землю обробляли ралом, драпаком, бороною, а пізніше — дерев'яним плугом із залізним лемешем. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес та просо. Розводили корів, коней, свиней, овець і багато різної птиці.

У першій половині ХІІ століття поселення зазнало руйнувань під час татаро-монгольської навали. Про це свідчать знайдені тут наконечники стріл того періоду. Городище було повністю спустошено.
Заснування села
У письмових документах Леськи вперше згадуються під 1726 роком. Жителі його окремих частин — Зацерківщини, Ковриг, Лисівки, Крутенівки, Байдівки, Чабанівки, Куцеволівки, Орлівки та Лагодок — займалися землеробством, скотарством, рибальством тощо. На заливних дніпровських лугах випасали корів, коней, овець.

Зображення
image host
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Леськи, село, Черкаський р-н, Черкаська обл

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Леськи — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі Кременчуцького водоймища, за 19 км на південний схід від обласного і районного центру м. Черкас. Через Леськи проходить автодорога Черкаси — Чигирин. Населення — 4369 чоловік.

Як свідчать археологічні розкопки, територія села заселена здавна. Тут досліджено поселення ранньослов’янської черняхівської культури. Знайдено також могильник кочівників XII—XIV ст. В кінці XV — на початку XVI ст. край заселили селяни-втікачі з північно-західних районів України. Вони шукали тут порятунку від соціально-економічного і національно-релігійного гніту литовсько-польських феодалів.

У письмових документах Леськи вперше згадуються під 1726 роком. Жителі його окремих частин — Зацерківщини, Ковриг, Лисівки, Крутенівки, Байдівки, Чабанівки та Куцеволівки — займалися хліборобством, рибальством і дрібними промислами (теслярством, ткацтвом, чинбарством тощо). Заливні дніпровські луки давали можливість промишляти скотарством.

Наприкінці XVIII і на початку XIX ст. Леськи входили до числа казенних сіл, а його мешканці вважалися державними селянами. Вони сплачували податки грішми та натурою, відбували підводну, шляхову, постойну та інші повинності. 1839 року в ньому проживало 2980 жителів, а за переписом 1848 року в 297 дворах налічувалося 3052 мешканці. Село мало 12 млинів, корчму.

Тут хвороби щороку косили людей. Проте справа медичного обслуговування повністю перебувала в руках знахарів та баб-повитух. Майже всі в селі були неписьменними і школу (початкову) тут відкрили тільки 1843 року. В ній священик та його син навчали 53 хлопчики (1859 р.).
Реформа 1861 року не змінила економічного становища селян. Свої наділи леськівці змушені були викуповувати у держави. Згідно з люстраційним актом 1872 року, вони мали викупити 5599 десятин, щорічно сплачуючи по 6235 крб А Переділ проходив подвірно, а селяни вимагали поосібного наділення землею. Люстраційна комісія поділила всю землю села на 588 ділянок і на кожен двір виділила один наділ. Для багатодітних родин (а їх більшість) такий розподіл від самого початку був невигідний. Він вів до майнової нерівності, спричинився до соціальної диференціації села. Селяни протестували проти нього й обурювалися.

1866 року Леськи стали волосним центром. За даними перепису 1877 року, в них проживало 4055 чоловік, а в 1900 році — 8094. Проте площа орної землі в ті роки не тільки не збільшувалася, а зменшилась. 1900 року в селян залишилося близько 4356 десятин. Причому половина господарств села володіла наділами біля 2 десятин, 59 — мали по одній і тільки 52 господарі — 10 і більше десятин. 350 дворів зовсім не мали худоби і реманенту. В селі збирали жалюгідні врожаї (наприклад, жита — близько 5 цнт з га). Нерідко селяни неспроможні були вчасно розрахуватися з податками і багато хто з них з року в рік сплачував недоїмку.

Шукаючи виходу із скрути, леськівці йшли на заробітки до куркулів та поміщиків, залишали насиджені місця і їхали до Харкова, на Кубань, у Донбас, до Бессарабії, Кривого Рогу, Катеринослава. Працювали на цукроварнях, шахтах, на сплаві плотів. На заробітки йшли і дорослі і підлітки (так, у 1905 році серед 185 заробітчан з с. Леськів, що прибули до Херсона, було немало й підлітків 10—15 років). Грабарів з Леськів охоче наймали в Києві, Полтаві, на Кавказі, навіть у Сибіру і поблизу Мурманська.

Політичне безправ’я, тягар податків спричинювали невдоволення селян. У 1883 році вони зажадали, щоб царська адміністрація усунула з посади старосту Н. Хабла, який при збиранні податків незаконно арештовував їх і глумився над ними. Леськівці побили старосту. У відповідь поліція арештувала організаторів виступу.

Посиленню революційних настроїв серед селян сприяло їхнє спілкування з робітниками промислових міст. Щоб зрозуміти, що діється в країні, леськівці часта зверталися за поясненнями до місцевого вчителя, влаштовували сходки. 1906 року на одну із сходок до Леськів приїхали з Києва брати І. та Л. Ковалі (робітники), у своїх виступах вони розповіли про першу буржуазно-демократичну революцію в Росії, читали соціал-демократичні листівки. Поліція дізналася про сходки і провела обшуки.

Напередодні революції 1905—1907 рр. Леськи стали великим селом. У його 1148 дворах проживав 8371 житель. Проте медичне обслуговування, культура та освіта розвивались незадовільно. І хоч село мало однокласне парафіяльне училище та дві школи грамоти, навчалися в них одиниці. Парафіяльне училище, що утримувалося на кошти селян (щорічна складчина становила 503 крб.), в 1878 році мало 68 учнів. З тих, хто починав навчання (в училищі і школах), лише одиниці закінчували програмний курс. Наприклад, у 1899 році школи грамоти почали відвідувати 101 хлопчик і 5 дівчаток, а закінчили їх усього 8 чоловік. При училищі була бібліотека, яка налічувала 618 книг (92 назви). Медичну допомогу селянам подавав тільки фельдшер.

У роки першої світової війни соціальні суперечності загострилися. Чоловіки пішли на фронт. В селі різко зменшилася кількість робочих рук, скоротилися посівні площі, знизились урожаї. Бідняцькі господарства занепадали, а їхні землі за безцінь скуповували куркулі. Народний гнів зростав. Солдати-інваліди, повернувшись з фронту, вели серед односельців політичну агітацію. Вони закликали рішучіше ставати до боротьби з царизмом. І коли в березні 1917 року в селі дізналися від черкаських робітників про повалення самодержавства, цю звістку сприйняли, як давно очікувану, її палко привітали на мітингу.

Та жаданого визволення трудящим Лютнева революція не принесла. Тимчасовий уряд продовжував війну і лишив недоторканими майже всі царські установи. Трудящі почали розуміти, що з рук Тимчасового уряду їм не одержати ні миру, ні хліба, ні землі. Тому Велика Жовтнева соціалістична революція, що перемогла в Петрограді стала сигналом до боротьби за встановлення Радянської влади на місцях. У Леськах її проголошено в лютому 1918 року. Селяни обрали волосний ревком у складі М. А. Ведмеденка, М. О. Воробкола, І. П. Клименка, Т. Г. Завалка та приступили до розподілу землі. Здійснити ленінський Декрет про землю тоді завадила війна. 5 березня 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Після того, як їх вигнали, тут деякий час господарювали ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. А з серпня 1919 року в Леськах лютували білогвардійці генерала Денікіна. За службу в Червоній Армії вони розстріляли братів Т. М. та І. М. Гуриненків. У селі панувала атмосфера насильства й терору.

Та леськівці під керівництвом волосного ревкому, що перебував у підпіллі, продовжували відстоювати владу Рад. Багато хто з них бився в лавах Червоної Армії і партизанських загонах. На фронтах класових битв полягли тоді леськівські червоноармійці К. І. Манько, І. В. Бас, С. О. Гуриненко та ін.

У грудні 1919 року частини Червоної Армії та партизани Мошенського загону визволили Леськи від білогвардійців і остаточно утвердили Радянську владу. Почалася відбудова.

Для охорони революційного порядку і боротьби з бандитизмом Леськівський волревком організував загін з 30 чоловік. Було відновлено розподіл землі між найбіднішими селянами. В березні 1920 року леськівці обрали волосну Раду, ревком передав свої повноваження виконавчому комітету Ради, а також створеному у вересні 1920 року комітетові незаможних селян. За активну підтримку Радянської влади село було удостоєне революційної назви «Червоні Леськи».

Волосна Рада та КНС активно проводили в життя перші аграрні закони трудящих. До весни 1922 року вони наділили землею безземельних і малоземельних селян (розподілили 2894 десятини), реквізували лишки посівного матеріалу та реманенту в куркулів і розподілили їх серед бідноти та родин червоноармійців.

З березня 1923 року і до липня 1924-го Леськи були районним центром. Тоді тут почало діяти сільськогосподарське кредитне товариство, велась велика культурно-освітня робота. До районної школи партійної освіти залучалися всі, хто хотів здобути знання з політекономії, природознавства, історії партії, арифметики й української мови. У районі працювали 11 пунктів для ліквідації неписьменності, у т. ч. в Леськах — 2. Відразу ж після закінчення громадянської війни дві початкові школи охопили навчанням майже всіх дітей села. Незабаром тут організовано хату-читальню, а в 1924-му — сельбуд, що мав секції: господарчу, шевську, теслярську, ковальську; гуртки: хоровий і драматичний. В березні 1922 року в селі споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку.

Активну участь у господарському і культурному будівництві брала комсомольська організація, створена в Леськах 1922 року (секретар Я. В. Манько). Керівною силою у проведенні соціалістичних перетворень в селі став комуністичний осередок, створений у квітні 1923 року. Він очолив боротьбу селян Лесьок за здійснення ленінського кооперативного плану. 785 сімей села 1929 року згуртувалися у п’яти товариствах спільного обробітку землі — «Нове життя», «Перемога», «Колос», ім. Шевченка і «Дніпровська хвиля». Товариства усуспільнили понад 50 проц. орної землі та 82 проц. худоби. Проте через економічну слабкість ТСОЗи не могли забезпечити своєчасного обробітку землі. їм бракувало тягла й реманенту. Наприклад, у 1930 році всі колективні господарства в селі мали лише 54 плуги, 18 борін, 46 культиваторів, 25 сівалок. Тому в 1930 році, після спроби об’єднатися в одне велике господарство, тут було створено три колгоспи — «Перемога», ім. Ворошилова і «Революційна хвиля».

Куркулі намагалися будь-що зірвати колективізацію сільського господарства, вдавалися до шкідництва і терору. Вночі 24 серпня 1931 року, коли бідняки та середняки готували для держави червону валку хліба глитаї напали на штаб хлібозаготівлі і зробили спробу перешкодити відвантаженню зерна. Але селянство безповоротно стало на шлях колективного господарювання. На 1934 рік до колгоспу ввійшли 85 проц. одноосібних господарств (1073 двори). Вже першого року артілі добились значних успіхів. Так, у 1930 році колгосп «Перемога» зібрав урожай 14,7 цнт жита з га (в одноосібників — 9,8 цнт), 25,8 цнт пшениці (в одноосібників 11,4 цнт). До того ж, на колгоспні лани прийшла техніка Черкаської MTС. Молодь сіла за кермо трактора, автомобіля, освоювала спеціальності механіка, комбайнера, слюсаря тощо. Коли в Черкасах став до ладу великий консервний комбінат (1930 р.), колгоспи Лесьок почали у великій кількості вирощувати овочі. Щоб забезпечити їх сталі врожаї, артілі придбали вітросилову установку та організували безперебійний полив городини. Господарські успіхи леськівців були відзначені. Черкаський райвиконком у 1931 році преміював село грошима.

Партійний осередок, комсомольська організація, сільська Рада багато зробили для мобілізації трудящих на виконання передвоєнних п’ятирічок. Широкого розмаху в ті роки набуло соціалістичне змагання. Так, 1939 року в змагання стопудовиків включився колгосп «Революційна хвиля». Було утворено 12 колгоспних ланок, бригадири П. Р. Сапай і С. Н. Калашник, ланкові О. П. Шевченко і М. О. Обрусна зголосилися виростити по 22 цнт пшениці, 45 цнт кукурудзи, 30 цнт проса і 450 цнт помідорів з гектара. Вони виконали і перевиконали свої зобов’язання. На передовиків і особливо на кращих ударників М. Й. та М. Н. Давиденків, Ф. І. Калашника рівнялися інші бригади і ланки.

Перед у соціалістичному змаганні серед тваринників (1936—41 рр.) вели колгоспниці артілі ім. Ворошилова. Значними були успіхи свинарок Г. Ф. Валащенко, П. П. Коваль, У. Т. Семиз та завідуючого свинофермою І. О. Бабака. Від кожної свиноматки вподовж кількох років вони одержували по 16—18 ділових поросят; доярка X. Н. Федорська від кожної закріпленої корови добилася трьохтисячних надоїв молока. Всі вони стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—1940 рр. їхні імена було занесено до Книги пошани виставки. Бригадира рільничої бригади І. Й. Назаренка, трактористів П. В. Байду, А. І. Плошка і свинарку П. П. Коваль нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Леськи, село, Черкаський р-н, Черкаська обл

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
Оновлювалося село. На його вулицях засяяли лампочки Ілліча, з’явилися радіогучномовці. Водночас з підвищенням добробуту поліпшувалося і медичне обслуговування, зростав глибокий інтерес до освіти, культури. В 1926 році почав працювати медичний пункт. 1927 року відкрилася семирічна школа, яку 1934-го реорганізовано в середню. Крім неї, тут були середня і початкова вечірні школи.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Леськах майже не лишилося неписьменних. Все більше до себе вабив людей клуб. Тут містилася краща в районі бібліотека (3400 книг), працювали музичний, драматичний і хоровий гуртки. 1938 року в селі розпочалося спорудження будинку культури.

У перші дні війни за першим закликом Вітчизни 430 леськівців пішли на фронт (303 з них повернулися з нагородами). На роботі в селі їх заступили жінки й підлітки. Відважно билися радянські воїни, та все ж війна прийшла до берегів Дніпра. 22 серпня 1941 року до Лесьок вдерлися фашисти.

Як і скрізь на окупованій території, вони намагалися силою зламати опір радянських людей. Загарбники розстріляли комуністів-активістів К. О. Олексенка, М. Я. Коваля, П. О. Кора та ін., вивезли на каторжні роботи до Німеччини 94 юнаків і дівчат, грабували радянських людей, тяжко глумилися над ними. Та, незважаючи на терор і насилля, населення продовжувало боротьбу. Воно допомагало пораненим червоноармійцям, що потрапили в оточення, полоненим, посилювало опір окупантам. Один з організаторів Радянської влади в селі, депутат Верховної Ради СРСР (першого скликання) П. К. Василина, як секретар підпільного Кіровоградського обкому партії, не раз навідувався в Леськи, організовував населення на боротьбу з окупантами. Запроданець вислідив його і передав до рук ворога. Уряд посмертно нагородив патріота орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Неспокійно почували себе фашисти на нашій землі. Відступаючи, вони спалили в Леськах школу, колгоспні будівлі, понад сто хат жителів. 14 грудня 1943 року частини 373-ї дивізії 2-го Українського фронту визволили село.

Трудящі заходилися відбудовувати господарство. Зібрали реманент, посівний матеріал, усуспільнили тягло (на 1 січня 1944 року три артілі мали всього 36 корів). І як не тяжко давалася робота жінкам та підліткам, все ж у першу весну після визволення вони засіяли колгоспні поля. Тоді ж весною почала працювати партійна, а в серпні — комсомольська організації. Комуністи очолили найскладніші ділянки артілі. І вже 1945 року господарства зібрали майже такий урожай, як у передвоєнному, 1940 році.

Відновлювали роботу і тваринницькі ферми. На 1945 рік колгоспи мали 206 коней, 320 корів, 627 овець і 146 свиней. Держава дійово допомагала господарствам, і вже 1948 року вони досягли, а за окремими показниками й перекрили довоєнний рівень сільськогосподарського виробництва. Створювались умови для дальшого зросту. Та оскільки господарства лишалися невеликими, були труднощі в постачанні їх технікою. Тому за бажанням колгоспників у 1953 році артілі об’єдналися в одну — ім. Ворошилова (з 1959 р.— «Дніпро»). Партійна організація, яка особливо зміцніла після повернення додому демобілізованих воїнів, сільська Рада і колгоспне правління дбали не лише про відновлення і ріст артілі, а й про відбудову всього села. Ремонтні бригади, створені відразу після визволення, прокладали і ремонтували дороги, будували тваринницькі ферми, ставили хати. Поновили роботу медпункт, школа, клуб, бібліотека. Почала діяти політшкола, в якій навчався актив Леськів і навколишніх сіл. Укрупнення колгоспу позитивно вплинуло на ріст продуктивності. 1954 року леськівці виростили добрий урожай зернових і стали учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. А в 1956 році уже 120 чоловік брало участь у цій виставці, серед них — ланкові Д. Н. Гулида і Я. М. Устенко (з площі 150 га їх ланки зібрали по 30 цнт пшениці).

У зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС Леськи 1955 року переселилися на нове місце. Тут, на новому місці, швидко зводилися квартали нових житлових будинків, виростали господарські будівлі. До 1959 року колгоспники поставили 500 хат, а в 1960-му завершили будувати ще 800і. У центрі села з’явились двоповерхові приміщення колгоспної контори, сільради, школи, будинку культури, дитячого садка, лікарні.

«Міжколгоспбуд» виклав тротуари бетонними плитами. Тоді ж леськівці розбили великий парк, проклали водопровід, повністю електрифікували й радіофікували село. Воно стало одним з кращих на Черкащині.

В нових Леськах з подвоєним завзяттям працювали трудівники. За роки повоєнних п’ятирічок вони різко підвищили технічну оснащеність артілі, механізували велику частину робіт (в рослинництві — 97 проц., у тваринництві — 90 проц.), добилися доброї врожайності зернових (наприклад, пшениці в 1958—1965 рр. по 25 цнт з га) та високої продуктивності тваринництва (на 100 га угідь по 446 цнт молока, 96,6 цнт м’яса, 257 тис. яєць). За трудову звитягу в роки семирічки 27 колгоспників нагороджено орденами й медалями. Серед них О. М. Кузевича і І. П. Клименка — орденом Леніна, П. А. Шарого — орденом Трудового Червоного Прапора, Т. Пріхно — орденом «Знак Пошани». За визначні успіхи в роки восьмої п’ятирічки нагороджено 11 трудівників, з них орденом Леніна — комбайнера Д. В. Олексенка; орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира Д. М. Гулиду, тракториста В. Т. Денисенка і голову колгоспу І. П. Клименка.

В останній рік восьмої п’ятирічки колгосп мав 32 трактори, 8 комбайнів, 36 вантажних автомашин, 175 електромоторів. Він одержав 2 млн. крб. прибутку тільки від реалізації своєї продукції. Великі успіхи в господарстві стали можливими ще й тому, що воно зміцнює зв’язки з науково-дослідними інститутами та селекційними станціями. Останнім часом на його полях вирощуються тільки високоврожайні сорти пшениці «Аврора» і «Кавказ» (рекомендовані Краснодарським сільськогосподарським інститутом), вивчається методика та впроваджується в практику наукове планування колгоспного виробництва.

Впевнено ввійшли леськівці і в дев’яту п’ятирічку. Вже підсумки її першого року засвідчують ударний темп колгоспних трудівників. На площі 1250 га у 1971 році вони зібрали зернових по 41,8 цнт з га (в т. ч. озимої пшениці по 50,8 цнт з га), а на 100-гектарну площу угідь виробили 679 цнт молока та 104 цнт м’яса. До кінця п’ятирічки колгоспники планують довести урожай зернових до 45 цнт з га (пшениці — 55 цнт), а на 100 га угідь виробити 1000 цнт молока і 120 цнт м’яса. Тут будуть споруджені консервний та цегельний заводи, холодильник місткістю 750 тонн.

В усіх цих успіхах велика заслуга партійної організації, яка має 65 комуністів (54 з них працюють безпосередньо у сфері виробництва) і поділена на 4 цехові парт-організації та на 2 партгрупи. Активно допомагають їй комсомольці (78 чоловік). Разом з правлінням колгоспу партійний комітет особливу увагу приділяє кадрам. З 38 спеціалістів та керівників артілі — 33 мають вищу освіту. Незабаром всю основну роботу в господарстві виконуватимуть фахівці високої кваліфікації. Тут не чекають, коли держава надішле таких людей, а самі їх готують. На свій рахунок артіль уже підготувала 12 спеціалістів, а в 1970 році у вищих і середніх навчальних закладах було ще 10 колгоспних стипендіатів.

З року в рік росте й міцніє господарство, зростає добробут та матеріальний рівень життя леськівців. У 1971 році колгосп виплатив їм 1303 тис. крб. зарплати (за кожен людино-день близько 5 крб.). Середній місячний заробіток колгоспника в тваринництві становив 100—150 крб. Не менше заробляють люди і в рільництві. Щоб пошити одяг, тепер з села не треба їхати до міста. В Леськах працюють майстерні для пошиття одягу і взуття, є перукарня, у тваринницькому містечку обладнано гуртожиток для тваринників. При ньому є кімната відпочинку та їдальня. У своєму промкомбінаті леськівці можуть обміняти зерно на борошно, насіння олійних культур — на олію тощо. А власний комунальний комбінат постачає колгоспникам паливо, газ, на замовлення споруджує будинки і службові приміщення.

В селі є лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок, стоматологічний кабінет, амбулаторія і аптека. На 1971 рік в них працювало 28 медичних працівників. До послуг трудящих 3 бібліотеки з фондом 29 423 книги, будинок культури з драматичним, хоровим і танцювальним гуртками. Є також духовий оркестр.

Велику популярність здобув чоловічий хор механізаторів. У 1967 році на обласному фестивалі художньої самодіяльності він був відзначений дипломом першого ступеня, а обласне управління сільського господарства нагородило його трактором. За добрі показники в роботі Міністерство культури УРСР 1968 року присвоїло Леськівському будинку культури звання будинку культури відмінної роботи.

Сьогоднішні Леськи — село суцільної грамотності. Загальноосвітні середня і восьмирічна школи охоплюють навчанням усіх дітей шкільного віку. їх виховують 40 вчителів. За роки Радянської влади в селі здобуло освіту понад 1000 чоловік. І коли в 1939 році на кожну тисячу жителів тільки 3 закінчували вуз, то у 1970 — 15.

Серед тих, що вчилися в Леськах, є й відомі в країні люди. Це — двічі Герой Соціалістичної Праці Г. І. Байда — механізатор-конструктор, творець кукурудзозбирального комбайна ККСБ-3; член-кореспондент АН УРСР І. О. Гуржій (1915 — 1971), кандидат технічних наук, ст. викладач Черкаського педагогічного інституту П. М. Пасенченко та інші.

Міцно входять у життя й побут леськівців нові традиції, нові обряди. Щороку тут відзначають свято врожаю, день тваринника, механізатора, рибалки. Урочисто проводять одержання першого паспорта, вступ до комсомолу, до лав партії.

Міцніють інтернаціональні зв’язки. Починаючи з 1960 року, Леськи відвідали делегації з Чехословаччини, Болгарії, НДР, Польщі, Куби, а також Сірії. Колгосп «Дніпро» — колективний член Товариства радянсько-польської дружби.

Важкий і славний шлях пройшли Леськи. Його мешканці шанують тих, хто утверджував нове життя і свято оберігають пам’ять полеглих за владу Рад, за любиму Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни. Біля обеліска Слави щороку в День Перемоги вони вшановують їх пам’ять.

Свято бережуть Леськівці і згадку про великого вождя революції, засновника Радянської держави. На площі перед будинком культури влітку 1965 року вони урочисто відкрили пам’ятник В. І. Леніну.

Росте і міцніє село. Прекрасні перспективи вимальовуються перед ним.
О. О. ПАВЛЮЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Л”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей