Базалія, смт, Теофіпольський р-н, Хмельницька обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Базалія, смт, Теофіпольський р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)

БАЗАЛІЯ, м-ко, Старокостянтинівський пов., над р. Случ. 66 км. від Ст. Кост. Містечко належало колись до Крем'янецького пов., лежить в місцевості степовій. Отримало назву від засновника, кн. Василя (Базиля) Острозького, воєводи київського. В 1570 р. належало до Острозької ординації. В 1753 р. Януш кн. Санґушко подарував Б. Сапізі разом з іншими селами. З одної сторони містечка р. Случ з гранітними спадистими берегами, а при греблі водяні млини і став. Дві церкви — з 1719 р., і 1765 р., мурований костьол, церк.-прих. школа, синагога. В 1911 р. було там 3,750 жителів. Ринок малий, дерев'яний, до 100 жидівських домів, решта селянські, котрі займаються торгівлею, але ще більш контрабандою. Земля дуже родюча — степовий чорнозем. Околиця безлісна, що дає добрі врожаї, селяни займаються годівлею коней, худоби й овець. В 1860 роках в Б. було 2,363 жителів, у тому 925 жидів. Містечко нараховувало 420 домів. В 1589 р. кн. Костянтин Острозький, воєвода київський вплачу-вав від Б. податки. В 1583 р. містечко було зруйноване татарами. За князів Острозьких с Б. отримує Магдебурзьке право. В 1610 містечко переходить до кн. Збаразьких. У 1911 р. Б. є волостю, має пошту, телеграф, міщанську управу, одноклясову школу, зем. пошт, станцію, лічницю, лікаря, акушерку, аптеку, аптечний склад, 23 крамниці, горілчану крамницю, судового оборонця. І ресторан і 24 ярмарки річно. У тому часі Б. належало до гр. Ганни Лєдуховської — 1993 дес.

Зображення

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Базалія, смт, Теофіпольський р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Базалі́я — селище міського типу в Україні, в Теофіпольському районі Хмельницької області. Розташоване у верхів'ях річки Случі (притока Горині), за 30 км від залізничної станції Війтівці на лінії Гречани — Тернопіль, за 18 км на південь від районного центру.
Назва
Єдина версія щодо походження назви містечка виводить її від імені засновника Базалії князя Василя Костянтина Острозького. Спершу містечко мало назву Базилея Руська[2] (лат. Basylea Russiae[3], від латиномовного варіанту імені Василь — Basilius), а вже згодом назва трансформувалася у сучасний варіант — Базалію.[4] Назва Базилія вживалася до кінця XVIII століття (в імператорському указі від 5 (16) липня 1795 року про розділ губерній на повіти повіт названо Базилійським[5], а вже в указі від 22 січня (2 лютого) 1796 року щодо затвердження гербів повітових центрів нових губерній місто назване Базалією[6]).
Щодо сучасного наголосу назви селища, то існують дві різні тенденції — одна підтримується чинними словниками, інша є поширеною розмовною практикою серед мешканців селища. Сучасний орфографічний словник вказує наголос на передостанній склад — Базалі́я.[7] Однак мешканці самої Базалії і довколишніх сіл при розмові роблять наголос на другий склад — База́лія.
Географія
За геоморфологічним районуванням Базалія розмістилася на підвищеній лесовій частині Волині у Подільській височині.
Річка Случ, у верхів'ях якої розкинулася Базалія, бере свій витік біля села Червоний Случ Теофіпольського району, омиває селище з півдня і сходу. Історично Базалія розташована на двох пагорбах, оточених з двох боків вигином річки, а з третього — струмком. Підвищення рельєфу забезпечувало надійний візуальний зв'язок між двома частинами містечка і контроль над будь-якою його частиною і прилеглими територіями.[8]
У межах Базалії в заплаві річки Случі і струмка, що в неї впадає, утворено три стави.
Екологічна ситуація Базалії характеризується як нормальна.[9]
Клімат у Базалії помірно-континентальний.
Історія
Точна дата заснування містечка невідома. Вперше згадується в документі від 1574 року в зв'язку зі спором за ґрунти, на яких розташоване містечко, між Чолганськими і князями Острозькими. Обидві сторони дійшли згоди і Василь Костянтин Острозький назвав містечко власним іменем[10]. Тоді базалійським війтом був Петро Лось[11].
На Базалію неодноразово нападали і спалювали татари, зокрема у 1576 і 1583 роках.
25 березня 1577 року князь Василь Костянтин Острозький надав містечку Базалії магдебурзьке право, а король Стефан Баторій підтвердив це надання 23 вересня 1578 року.[12] Локаційним привілеєм у Базалії дозволено проводити чотири ярмарки на рік і щотижневі торги. Останні відбувалися у суботу[13]. Міщани зобов'язувалися ремонтувати, у разі пошкодження або стихійного лиха, та підтримувати міський став, греблю і млини «бо кожному вони потрібні». Під 1582 роком згадується в'язниця. У 1586 році зведено костел. Під 1597 і 1615 роками згадується Базалійський замок.
Станом на 1615 рік у Базалії вже було 11 вулиць. Найбільшими серед них були — Чаполовська, Війтівська, Спаська, Козлова. У місті нараховувалося близько 475 будинків, церква Святого Спаса, шпиталь і школа, ратуша, ринок на якому було 35 «крамничих комор». У місті мешкали 13 шляхетських родин. Працювали 25 ремісників. Основним заняттям мешканців було сільське господарство. В етнічній палітрі міста переважали українці, але були також поляки і євреї. Місто з трьох боків оточувала вода, з напільного боку було захищене ровом і валом. На валу розташовувався дерев'яний паркан з вісьмома вежами. До міста можна було потрапити через три брами. Місто володіло значною збройовою потугою.[14][15][16]
Містечко входило до Острозької ординації, відтак перейшло від Острозьких до Заславських, а потім до Санґушків.
Від 1750 року у власності Ігнатія Сапіги, після Кольбушівської трансакції (1753) — разом з волостю і зобов'язанням виставляти 33 вершників для захисту Вітчизни[17]. Центр Базалійської волості, в складі якої нараховувалося близько 30 сіл і хуторів. У межах Кременецького повіту Волинського воєводства.
Влітку 1764 року під Базалією відбулася битва між надвірними підрозділами віленського воєводи Карла Станіслава Радзивіла і російськими військами. Після запеклого опору, оточені волинці, через брак харчів здалися в полон, після чого всі були страчені росіянами[18].
Унаслідок другого поділу Речі Посполитої 1793 року частини Поділля і Волині були приєднані до Російської імперії. На приєднаній території було створено Ізяславське та Брацлавське намісництва (губернії) і Кам'янецьку область.
Указом сенату від 1 (12) травня 1795 року на території, що входила до Ізяславської та Брацлавської губерній і Кам'янецької області, було утворено Волинську, Подільську і Брацлавську губернії. У складі Подільської губернії був утворений, зокрема, Базилійський повіт.
1797 року згідно з новим адмінподілом територія повіту перейшла до складу Волинської губернії, повіт був ліквідований, а Базалія перетворена на позаштатне містечко, згодом ставши волосним центром у складі Старокостянтинівського повіту.
Від 30 січня 1847 року у власності Ігнатія Собєщанського, а згодом, як посаг за його дочкою Евеліною, Ледухівських[10][19].
Базалія на військово-топографічній карті 1912 року.
Станом на кінець XIX століття в містечку було 370 дворів, в яких мешкало 2013 душ. Тут було дві православних церкви, костел, синагога, єврейський молитовний дім, училище, школа, 19 крамниць, поташний завод і винарня.[20]
18 липня 1918 року стався протигетьманський виступ, що охопив Базалію, Авратин і Теофіполь. Німецькі війська притримувалися нейтралітету, однак заарештували 14 шляхтичів з Теофіполя, щоб погамувати протести[21][22].
У червні 1919 року в Базалії і околицях відбувалися великі бої незначної Волинської групи Січових Стрільців і 7 Запорізької дивізії з переважаючими силами більшовиків. Осідок місцевих «вільних козаків»[23][24].
Після українсько-радянської війни 1917—1921 років разом з частиною території Волинської губернії Базалія опинилася в складі УСРР, яка 30 грудня 1922 року ввійшла до складу новоствореного Радянського Союзу.
З 7 березня 1923 року по 3 лютого 1931 року Базалія була центром Базалійського району, що входив до Шепетівської округи (до 1930), згодом — Бердичівської округи (1930), а після ліквідації округ був районом республіканського підпорядкування (1930—1931).
10 грудня 1924 року була прийнята постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про встановлення точного списку міст і містечок на Волині», яка затвердила список міст і селищ міського типу Волинської губернії. Базалія не потрапила ні до списку міст, ні до списку смт, таким чином утративши статус містечка.
З 3 лютого 1931 року по 13 лютого 1935 року Базалія входила до Теофіпольського району, який 1932 року ввійшов до складу новоствореної Вінницької області.
З 13 лютого 1935 року по 23 вересня 1959 року Базалія знову була районним центром (до 1937 року — у Вінницькій області, у 1937—1954 — Кам'янець-Подільській, у 1954—1959 — Хмельницькій).
1957 року Базалії надано статус смт.
23 вересня 1959 року були ліквідовані 8 районів Хмельницької області, в тому числі Базалійський. Базалія ввійшла до складу Мануїльського району.
Станом на 1959 рік у селищі були маслозавод, харчокомбінат, птахо-інкубаторна станція, міжколгоспна електростанція, РТС, середня школа, школа робітничої молоді, будинок культури, дві бібліотеки.[25]
Указом Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року були ліквідовані ще 10 районів області, у тому числі Мануїльський. Базалія опинилася в складі Волочиського району.
За новим адміністративним поділом 8 грудня 1966 року Базалія ввійшла до відновленого Теофіпольського району.
Станом на 1974 рік у селищі знаходилися цегельний, хлібний заводи; комбінати: побутового обслуговування та комунальних підприємств; міжколгоспна племінна птахо-інкубаторна станція; тваринницький комплекс, відділення районного об'єднання «Сільгосптехніка», дві загальноосвітні школи, лікарня, поліклініка, будинок культури, дві бібліотеки.[26]
Герб Базалії, прийнятий 1796 року.
Герб Базалії був затверджений 22 січня (2 лютого) 1796 року імператорським указом № 17435.[6] Російський геральдист П. П. фон Вінклер у своїй книзі «Гербы городовъ, губерній, областей и посадовъ Россійской Имперіи, внесенные въ полное собраніе законовъ съ 1649 по 1900 годъ» подає такий опис герба[27]:
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Базалія, смт, Теофіпольський р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Базалія — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована біля річки Случі, яка омиває її з півдня та сходу. До найближчої залізничної станції Війтівці — 30 км, до районного центру — 20 км. Населення — 3100 чоловік.

Згадка про Базалію вперше зустрічається в історичному документі за 1574 рік. Заснована вона близько 1570 року князем Костянтином (Василем) Острозьким і за його ім’ям називалася спочатку Базилія, а потім Базалія. Перші жителі містечка походили з селян-кріпаків.

У володінні Острозьких Базалія перебувала до 1620 року, пізніше вона належала князям Заславським, Любомирським, Сангушкам, з 1776 року селян визискували Сапєги, з 1836 року — Яблоновські. У 1846 році містечко купив граф А. Ледоховський.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. Базалія, як і інші населені пункти України не раз зазнавала спустошень від набігів татар. Так, у 1593 році татари вчинили руйнівний напад на містечко, пограбували його і спалили. Населення, яке не встигло сховатися в лісах, було знищене, а молодь забрали в рабство.

Багато горя й поневірянь від польських феодалів зазнали селяни. Вони виконували 2—3 дні панщини на тиждень, сплачували натуральні й грошові податки. Великим лихом для жителів були часті «наїзди» феодалів, які нещадно грабували їх.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького багато базалійців пішло до козацького війська й билося проти польської шляхти. Краківський воєвода В. Заславський 2 червня 1649 року в спеціальному універсалі нагадував жителям Базалії, що вони є підданими Польщі й вимагав коритися шляхті. Але навіть після Зборівського договору 1649 року, коли командування козацьких військ внаслідок зради кримського хана змушене було піти на угоду з королем, у багатьох містах і селах України козаки й селяни й далі активно виступали проти шляхти. До таких міст належала також Базалія. В нагороду за зраду польський король дозволив татарам пограбувати містечко.

У другій половині XVIII ст. в Базалії значного розвитку набули гуральництво і броварництво. З податкових реєстрів по Кременецькому повіту Волинського воєводства за 1774 рік видно, що за переробку зерна на горілку й пиво поміщик платив 514 злотих і 24 гроші чопового.
З кінця 1796 року Базалія входила до Волинської губернії. Власник містечка, поміщик Бжеза намагався передусім розвивати землеробство, бо воно давало великий прибуток. Основними зерновими культурами в маєтку на той час були жито, ячмінь, овес, гречка, в землеробстві панувала трипільна система. Знаряддя праці були дуже примітивні, і в удосконаленні їх феодал не був зацікавлений, адже він мав дарову робочу силу кріпаків.

Важким було становище селян. У скарзі селянина А. Л. Сивака від 12 червня 1844 року розповідалося, що управитель Базалії знущається з населення, завжди носить з собою батіг і б’є ним людей за будь-яку провину. Сина А. Л. Сивака він віддав у солдати, залишивши 70-річного батька без допомоги й підтримки. Багатий селянин М. Музичук, у якого орендував землю А. Л. Сивак, крім орендної плати насильно забрав у нього 8 кіп жита, 4 копи гороху, а також гроші. Коли ж А. Л. Сивак поскаржився управителеві, той побив його і наказав віддати на роботу до поташні, де зовсім підірвалося здоров’я селянина. Доля А. Л. Сивака є типовою для життя селян того часу. Про неї і в народній пісні співалося:

На панщину ходжу, ходжу, Ніяк панам не догоджу, Коджу в зимі, ходжу в літі, Не догоджу ніде в світі.

…Йде отаман по селоньку,

Гонить хлопців в роботоньку:

«Ідіть, хлопці, всі робити,

Не підете — буду бити!».

З розвитком капіталістичних відносин виникають кустарні промисли, швидко зростає населення. 1850 року в містечку було 1073 жителі, в 1886-му — 23637.

У XIX ст. в Базалії побудували невеликий шкіряний завод, який давав річної продукції на суму 148 крб. Робітники працювали в надзвичайній тісноті, вогкості й шкідливих випарах. Міщани виконували численні державні і земські повинності, платили податки з нерухомого майна, на придбання пожежного інвентаря, свічковий збір тощо. Крім того, обов’язковими для них були й чиншові збори з громадських споруд, лавок, магазинів і складів, торгів і промислів, а також натуральні повинності на користь власника містечка.

І в пореформений період селяни терпіли від безземелля й малоземелля. Збільшувалось населення, наділи селян дрібнилися, посилювалося зубожіння, зростала армія безправних наймитів. На початку 1898 року на півдні Волині розгортався аграрний рух, який швидко охопив всю губернію. Серед селян ширилися чутки, що уряд хоче переселяти їх за державний рахунок на «вільні землі» Сибіру, але цьому перешкоджають поміщики та місцеві чиновники. Тому селяни Базалійської волості почали добиватися дозволу на переїзд до Сибіру. Рух був жорстоко придушений.

Події революції 1905—1907 рр. знайшли широкий відгук серед трудящих містечка. 1—3 липня 1906 року сталися заворушення серед селян Базалії проти поміщиків. Вони розігнали служників економії, розгромили квартиру урядника, вимагаючи підвищення заробітку до 1 карбованця за збирання копи хліба й заявили: якщо їх вимоги не будуть задоволені, вони самі припинять роботу і нікому не дозволять працювати. З липня до містечка прибула рота 126-го Рильського піхотного полку. Керівників страйку було заарештовано.

На початку XX ст. дещо пожвавився економічний розвиток Базалії. Містечко стало волосним центром Старокостянтинівського повіту. Діяло 17 бакалійних крамниць, 4 мануфактурні, винна лавка, трактир. По понеділках через кожні два тижні відбувалися базари. Населення Базалії становило 3750 чоловік.

1903 року збудували невеличку лікарню, в якій працювали фельдшер та санітарка. Вони обслуговували містечко і навколишні села. Лікар у Базалії вперше з’явився у 1909 році. На 1913 рік тут були вже: лікарня, аптека, магазин аптечних товарів.

Двокласна початкова школа та однокласне народне училище — оце й усі навчальні заклади, що існували до початку XX ст. Та й навчалися в них переважно діти багатіїв. Недарма серед кожних 10 жителів Базалії на той час було 9 неписьменних .

Перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді сприяла піднесенню боротьби трудящих містечка проти експлуатації і гноблення. В лютому 1918 року в Базалії встановилася Радянська влада, утворено революційний комітет, на чолі якого став місцевий житель — фронтовик М. Палій. Він же очолив земельний комітет ревкому, що почав розподіл поміщицької землі серед селян. Були обмежені права місцевих багатіїв. У містечку починалося нове життя. Наприкінці лютого 1918 року Базалію окупували австро-німецькі війська, а з ними приїхав і поміщик. Окупанти вимагали, щоб селяни повернули землю поміщикові та виплатили компенсацію за розгромлені маєтки. Почалися арешти й переслідування. 18 липня 1918 року обурені селяни Базалійської і сусідньої Авратинської волостей повстали проти окупантів та їх прислужників — буржуазних націоналістів. Як повідомляв прокурор Житомирського окружного суду в донесенні Київській судовій палаті, 23 липня повстанці перебили загін на чолі з начальником старокостянтинівської повітової варти, що прибув для збирання компенсації. Рештки загону втекли до Волочиська. 26 липня з Волочиська та Проскурова до повсталих волостей вирушили загони окупантів, озброєні артилерією. Вони жорстоко розправилися з повсталими, а село Авратин спалили. В Базалії окупанти розстріляли активних учасників повстання, серед них і М. Палія.

У квітні 1919 року Базалію визволили підрозділи 2-ї Української радянської дивізії. Але 31 травня петлюрівці, підтримані куркульськими бандами, перейшли в наступ і 6 червня захопили Проскурів. Перед 1-ю Українською радянською дивізією було поставлено завдання допомогти військам Волочисько-Гусятинської дільниці ліквідувати петлюрівський прорив. М. О. Щорс вирішив здійснити його фланговим ударом. З району Шепетівки в напрямі на Старокостянтинів і Антоніни розгорнувся наступ Богунської бригади, з Дубна на Базалію — Таращанської. Підступи до Базалії були дуже укріплені; петлюрівці чинили жорстокий опір радянським військам. Незважаючи на це, 18 червня в районі Базалії таращанці прорвали оборону ворога і відкинули його до Чорного Острова.

На початку липня 1920 року під час славнозвісного проскурівського рейду 8-ї червонокозачої дивізії В. М. Примакова по тилах ворога бойові дії велися і в районі Базалії. Запеклі бої червоних козаків проти польських інтервентів відбувалися 7—8 липня в долині річки Случі, на невеликій території в трикутнику Малої Клітні— Ординців—Базалії.

Від польських окупантів та петлюрівців Базалія визволена 21 листопада 1920 року частинами 44-ї щороівської дивізії. Багато щорсівців, зокрема Петрушенко, М. Я. Карп’як, Л. І. Таргонін та інші, що брали участь у визволенні Базалії, залишилися жити тут і стали активними будівниками соціалізму.

В складних умовах почалася боротьба за відбудову і дальший розвиток народного господарства. Довелося переборювати труднощі економічної розрухи. До 1922 року тривала боротьба проти бандитизму. Роботу щодо ліквідації тяжких наслідків війни й будівництва нового життя в Базалії очолили комуністи. 1921 року в селищі створено партійний осередок. У червні 1924 року засновано комсомольський осередок у складі 13 чоловік. Трудящі Базалії висловлювали свою готовність всіма силами здійснювати соціалістичне будівництво, виконувати заповіти великого Леніна. 21 січня 1925 року, в день річниці з дня смерті В. І. Леніна, загальні збори членів і кандидатів у члени партії та безпартійних громадян прийняли резолюцію, в якій, зокрема, говорилося: «Заповіти Леніна вимагають від нас напруження всіх зусиль у роботі для закріплення революційних завоювань. Кращим вшануванням пам’яті В. І. Леніна буде наша згуртованість навколо Комуністичної партії і продовження справ, розпочатих В. І. Леніним».

Швидко зростала кількість членів і кандидатів у члени партії. Якщо на початку 1925 року в базалійському партосередку було 7 комуністів, то на кінець 1926 року їх стало вже 36 — 11 членів і 25 кандидатів у члени ВКП(б). Збори партосередку, як правило, відвідували безпартійні, які цікавилися політикою Комуністичної партії, ставили багато запитань. Велику ідейно-виховну роботу серед населення провадили комуністи і комсомольці селища. Партійний осередок виділив для роботи з молоддю комуніста, колишнього щорсівця А. С. Бакуна.

У відбудовний період почали працювати невеликі підприємства: миловарня, шевська і кравецька майстерні тощо. Особливо гостро стояло питання про землеустрій. Куркулі чинили шалений опір усім намаганням партійної організації, сільради і КНС здійснити справедливий перерозподіл землі. 1924 року вони вбили міліціонера Шостака, спалили будинок голови КНС та сарай із знаряддям землевпорядників. Та всупереч усім ворожим вилазкам земля була перерозподілена. Комуністи переконували селян у правильності політики Комуністичної партії, розповсюджували серед трудящих центральні газети і газету «Радянська Волинь». На початку 1926 року в селищі утворилося товариство взаємодопомоги, яке надавало матеріальну підтримку селянським господарствам.

З 1921 року в Базалії почала працювати трудова школа, в якій навчалося 120 дітей. Водночас партійний і комсомольський осередки налагодили регулярну роботу груп лікнепу, залучали селян до гуртків сільськогосподарського та художньої самодіяльності. Особлива увага приділялася роботі серед наймитської, незаможницької і середняцької молоді. Комуністи впроваджували в побут нові свята й обряди. Так, 23 лютого 1926 року партосередок прийняв постанову про відзначення роковин з дня народження Т. Г. Шевченка. День пам’яті великого Кобзаря став святом для всіх трудящих селища. Урочисто відзначалися усі революційні свята.

Центром масово-політичної роботи в селищі був сельбуд. Тут відбувалися збори, політзаняття, читалися лекції, а самодіяльні гуртки виступали з концертами й виставами.

Здійснюючи велику роботу щодо налагодження нового життя, комуністи Базалії активно боролися за єдність партії. Збори партосередку 26 вересня 1926 року одностайно підтримали рішення липневого (1926 р.) Пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б), повністю схвалили внутрішню й зовнішню політику партії. «Партзбори заявляють,— говорилося в резолюції,— що ми проти всяких опозицій, фракцій і угруповань і не дамо розколоти нашу ленінську Комуністичну партію. Ми за єдність партії, за партію Леніна».

Селяни, робітники, інтелігенція Базалії виявляли також інтернаціональну солідарність з трудящими капіталістичних країн в їх боротьбі проти імперіалізму. 21 серпня 1926 року тут відбувся масовий мітинг, на якому його учасники висловили свою підтримку англійським шахтарям, що страйкували. Присутні на мітингу звернулися із закликом до всіх робітників і селян поповнювати лави Міжнародної організації допомоги революціонерам (МОДР).

У 1927 році, як відомо, внаслідок провокаційних дій англійського уряду загострилася міжнародна обстановка. Тоді трудящі селища, як і всі радянські люди, висловили готовність всіма силами захищати молоду Радянську республіку. З 10 по 17 липня, під час тижня оборони країни, в Базалії проходили бесіди в хатах-читальнях, збиралися кошти на будівництво танка ім. Дзержинського, багато жителів вступило до Тсоавіахіму.

Після XV з’їзду ВКП(б) комуністи Базалії посилили роз’яснювальну роботу серед населення, спрямовану на створення колективних господарств. 12 серпня 1929 року організовано сільськогосподарську артіль «Перше серпня», яка об’єднала 176 середняцьких і бідняцьких дворів із земельною площею 648 га. Головою артілі обрали комуніста І. Г. Ходзинського. Перші кроки спільного господарювання засвідчили його переваги над одноосібним. Партійний осередок скерував всю масово-політичну роботу на завершення колективізації. 1931 року у північній частині селища утворився другий колгосп — «17-й МЮД». На початку 1932 року колективізація в селищі була завершена.

В період першої і другої п’ятирічок партійна організація та правління колгоспів чимало зробили й для організаційно-господарського зміцнення, розвитку економіки. Важливу роль у цій справі відіграла Базалійська MTС, утворена 25 травня 1932 року. Комуністи і комсомольці виступили ініціаторами розгортання стахановського руху, вони добивалися впровадження в колгоспне виробництво передових методів праці.

З великим творчим піднесенням трудящі Базалії обговорювали проект нової Конституції СРСР, яка законодавчо закріпила перемогу соціалізму в нашій країні, та матеріали Надзвичайного VIII Всесоюзного з’їзду Рад.

За передвоєнні роки значно зросла економіка колгоспів. На 1 січня 1941 року в артілі «Перше серпня» було 1430 га орної землі, в артілі «17 МЮД» — 878 га. Пересічна урожайність зернових культур зросла з 8 до 11,6 цнт з га. Цьому сприяли нова техніка, застосування мінеральних добрив. Зросло поголів’я худоби, на фермах обох артілей налічувалося: великої рогатої худоби —160 голів, свиней — 231, коней — 401.

Високих показників у роботі досягли працівники МТС. В 1938 році тракторист М. А. Волоський добився виробітку на тракторі ХТЗ 406 га, А. С. Дишлевський на такому ж тракторі — 484 га, П. К. Дембровський на тракторі У-12 — 750 га, машиніст П. К. Чиж за 70 календарних днів на молотарці МК-1100 намолотив понад 10 тис. цнт зерна. Цих передовиків у 1939 році було занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. На 1 січня 1941 року Базалійська МТС уже мала 60 тракторів і 16 комбайнів.

Відійшли в минуле одвічні селянські злидні, невпинно зростав добробут колгоспників. В селищі була лікарня на 65 ліжок, в якій працювало 3 лікарі, 12 фельдшерів.

Змінився й зовнішній вигляд селища. Воно прикрасилося новобудовами сільмагу, аптеки, чайної, ветлікарні. Був збудований двоповерховий житловий будинок, споруджувався будинок культури. Працювали будинок колгоспника, кінотеатр, піонерський клуб. У 1927 році на базі початкової школи створено семирічну, а в 1933-му — середню школу. 1940 року школярі одержали нове приміщення, де навчалось 696 учнів, працювало 26 вчителів.

Війна і фашистська окупація стали великим лихом для жителів селища. З 6 липня 1941 року для них настали тяжкі часи фашистської неволі. Окупанти грабували колгоспне та індивідуальні господарства, переслідували радянських людей. За прихований хліб вони розстріляли жителя селища Д. Процюка, а старого фельдшера 3. Т. Сивака за те, що той допоміг пораненому партизанові. Фашистські головорізи закатували на смерть понад 260 жителів Базалії, у т. ч. багато стариків, жінок і дітей. За два роки вони вивезли на каторгу до Німеччини 329 юнаків і дівчат. Ось що пізніше розповідала про фашистську неволю учениця 9-го класу Базалійської середньої школи Ганна Сабатюк: «Мене віддали поміщикові. Я тяжко захворіла, але хазяїн на це не зважав, гнав на роботу. В мене опухли руки й ноги, але він примушував мене вантажити і возити з лісу дрова… Робила я з раннього ранку до темної ночі, а лягала спати голодною. Довгий час я не одержувала листів з дому. Нарешті за чотири місяці одержала два листи. Увечері, коли я почала читати дорогі мені листи, безсовісний чотирнадцятирічний німець вирвав їх з моїх рук і кинув у вогонь…».

Але наруга й репресії не зломили базалійців. У селищі протягом 1943—1944 рр. діяла патріотична група в складі вчителів К. П’ясецької, Твардовського та місцевих жителів Н. Зиско і Ковтуна. Вона передавала цінні розвідувальні дані партизанам з диверсійної групи О. Г. Іванова.

В березні 1944 року в ході Проскурівсько-Чернівецької операції розгорнулися бої за Базалію. 4 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту, яким командував маршал Г. К. Жуков, перейшли в наступ. Бої в районі Купеля—Зозулинець— Базалії вела 3-я гвардійська танкова армія (командуючий генерал-полковник П. С. Рибалко), а також частини 23-го стрілецького корпусу. Щоб уникнути оточення й повного розгрому, фашистське командування ввело проти радянських військ нові сили. Воно додатково перекинуло сюди з-під Проскурова танкову дивізію СС «Адольф Гітлер». Але радянські воїни, долаючи шалений опір противника, в умовах весняного бездоріжжя, під заливними дощами йшли в наступ. Вони прорвали оборону ворога на відстані 180 кілометрів і за два дні боїв просунулися вперед від 25 до 50 кілометрів, визволивши за цей час понад 500 населених пунктів, серед них і Базалію 7 березня 1944 року. В боях за селище смертю хоробрих полягли 259 радянських солдатів і офіцерів. 15 травня 1955 року на братській могилі загиблих відкрито пам’ятник.

У важких умовах починали господарювати колгоспники навесні 1944 року. Фашистські варвари зруйнували колгоспне господарство, знищили багато будівель. В артілі не залишилось жодного трактора, лише кілька коней. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами, становила понад 6 млн. карбованців.

Самовіддано працювали колгоспники, щоб підняти артільне господарство. Вже у 1944—1945 рр. було засіяно значні площі зерновими й технічними культурами.

Робітники Базалійської МТС, змагаючись з колективом Малоклітнянської МТС, вийшли переможцями: трактори і сільськогосподарські машини вони відремонтували якісно і швидко, на 20 днів раніше встановленого строку. Вартість серед трактористів завоював В. А. Бойко, який на тракторі ХТЗ виорав 630 га (при зобов’язанні 500 га) і зекономив при цьому 19 цнт пального.

Високими показниками зустріли 1945 рік і працівники райпромкомбінату, вони виконали виробничий план на 130 процентів.

В роки післявоєнних п’ятирічок наполегливою працею трудящі відбудовували господарство, досягли нових успіхів в усіх галузях артільного виробництва. Значно поліпшився добробут робітників, колгоспників, службовців.

Первинна партійна організація, утворена в 1947 році (з 1946 року — кандидатська група), мобілізувала трудящих Базалії на виконання завдань, накреслених у четвертому п’ятирічному плані.

1950 року колгоспи ім. Ковпака і «17-й МЮД» об’єдналися в одну артіль ім. Ковпака (з 1963 року — «Червоний партизан»). Стало до ладу нове підприємство — маслозавод (1947 р.), значно розширилася Базалійська МТС. У наступні роки, особливо після заходів, здійснених партійними і державними органами відповідно до рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, господарство базалійської артілі йшло шляхом неухильного піднесення. Якщо в 1951 році урожайність пшениці становила 9 цнт з гектара, то в 1965-му, на кінець семирічки, вона зросла до 23,3 цнт. За той же час урожайність цукрових буряків збільшилася з 198,5 до 265 цнт з гектара. Колгосп «Червоний партизан» спеціалізується на виробництві свинини й яловичини, а також вирощує зернові культури. У 1967 році він мав 19 тракторів, 17 комбайнів, Авантажних автомашин, багато іншої сільськогосподарської техніки. Основні роботи в землеробстві й тваринництві механізовано. З 15 липня 1966 року артіль одержує електроенергію від Добротвірської ДРЕС.

Розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади і за гідну зустріч сторіччя з дня народження В. І. Леніна, трудівники колгоспу «Червоний партизан» добилися високих виробничих показників. Середня врожайність зернових протягом 1966—1970 рр. пересічно становила 26,5 цнт з гектара, в т. ч. пшениці 28,6 цнт. П’ятирічний план виробництва зерна артіль виконала на 112 проц. За той же час буряководи досягли середньорічної врожайності цукрових буряків 347 цнт з гектара, виконавши план п’ятирічки на 139 проц. Ланка Н. Ф. Сивак в 1970 році зібрала врожай по 450 цнт з гектара. Ріку рік нових успіхів добиваються тваринники, серед яких заслужений авторитет і повагу здобули В. Д. Коломійчук, С. Г. Лесик, А. І. Палій та інші.

Новими трудовими досягненнями зустріли піввіковий ювілей Жовтня робітники колгоспного цегельного заводу, який щороку випускає 2,5 млн штук цегли, базалійського відділення «Сільгосптехніки», маслосирозаводу, інкубаторної станції та інших підприємств.

Поліпшується матеріальний добробут і культурний рівень життя трудящих селища. Зростають грошові прибутки колгоспу «Червоний партизан». У 1965 році вони становили 924,5 тис. крб., у 1970 — 1247,9 тис. крб. Оплата людино-дня за цей час підвищилась з 3,09 до 3,88 крб. Зміцнюється добробут трудящих і за рахунок дальшого розширення суспільних фондів споживання. Зростають асигнування для пенсійного забезпечення, поліпшилося медичне обслуговування населення. В Базалійській селищній лікарні працює понад 120 чоловік медичного персоналу, відкрито нову поліклініку, медичну й ветеринарні аптеки, дитячий садок. Побудовано підприємства побутового обслуговування населення, а також — готель, хлібопекарню. Щорічно зростає товарооборот Базалійського ССТ.

Селище дедалі набирає привабливішого вигляду. Виростають нові просторі й світлі будинки. Розширюються вулиці і тротуари. В центрі селища розбито парк, що став улюбленим місцем відпочинку трудящих. Селищна Рада і громадські організації велику увагу приділяють упорядкуванню й озелененню вулиць. Шосейні шляхи з’єднали Базалію з районним та обласним центрами і залізничною станцією Війтівці.

Небачено зріс культурний рівень жителів. Давно покінчено з неписьменністю населення. В селищі є середня школа, в якій навчається понад 700 учнів, з 1960 року— школа-інтернат на 180 учнів. Навчають і виховують підростаюче покоління понад 80 учителів і вихователів. Працює новий будинок культури, тут є все для відпочинку трудящих і розвитку народних талантів. При будинку культури дві бібліотеки — для дорослих і дітей — із загальним книжковим фондом понад 40 тис. примірників, стаціонарна кіноустановка. Селище радіофіковане, дедалі більшого поширення набуває телебачення. В кожній сім’ї передплачують газети і журнали. Для спортсменів обладнані футбольне поле, майданчики волейбольні та для ручного м’яча.

Розвиток освіти й культури сприяв підготовці висококваліфікованих кадрів. За роки Радянської влади з Базалії вийшло понад 700 спеціалістів різного профілю.

Керівною і мобілізуючою силою трудящих селища в боротьбі за піднесення господарства та культури є комуністи. Партійна організація колгоспу «Червоний партизан» у 1970 році налічувала 40 комуністів, переважна більшість їх зайнята безпосередньо на виробництві. Багато комуністів очолюють важливі ділянки виробництва, є прикладом сумлінного, творчого ставлення до своїх обов’язків. Серед них — бригадир тракторної бригади В. С. Герасимюк, механік колгоспу П. І. Ткаченко та інші. Активними помічниками комуністів є комсомольці, організація яких об’єднує понад 60 юнаків і дівчат.

Приступивши до виконання накреслень дев’ятого п’ятирічного плану, комуністи Базалії багато уваги приділяють розгортанню ідейно-виховної і культурно-масової роботи серед населення. Читаються лекції, провадяться тематичні вечори, диспути, усні журнали. Велику роль у вихованні трудящих, насамперед молоді, на революційних традиціях відіграли зустрічі з учасниками боротьби за владу Рад. З 1944 по 1968 рік жив і трудився в Базалії А. О. Васін, учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді, якому випало велике щастя бачити й слухати В. І. Леніна. Про враження від цих зустрічей старий більшовик розповідав колгоспникам, молоді, школярам.

Часто виступають перед трудящими ветерани-комуністи А. С. Бакун, М. М. Жуков, учасники Великої Вітчизняної війни С. П. Андреев, С. І. Зелінський, M. Й. Лисий та ін. Учні Базалійської середньої ніколи дбайливо доглядають братську могилу воїнів, що полягли в боях за селище, виготовили «Альбом солдатської слави», встановили адреси багатьох воїнів-визволителів і повідомили їх рідних, де поховані дорогі їм люди. У схвильованих листах-відповідях, які йдуть з різних куточків нашої неосяжної Батьківщини, висловлюються почуття глибокої вдячності колективу школи за цю патріотичну справу. А. Ф. Трусова з Юр’євецького району Івановської області писала учням: «Дорогі мої діти! Я дуже вдячна вам за те, що ви надіслали мені листа і повідомили мене, де загинув мій син Олександр. Спасибі вам за те, що зберігаєте його могилу, прикрашуєте її квітами. Будьте мужніми, хоробрими, любіть свою Вітчизну, як любив її мій син. Щоб ви ніколи не бачили війни. Хай вам завжди світить сонце».

Напередодні 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в селищі відкрито народний музей, експонати якого розповідають про досягнення трудящих Базалії під зорею Радянської влади, збуджують гордість за пройдений шлях. Трудівники селища ведуть наполегливу боротьбу за виконання накреслень партії, за досягнення нових успіхів у комуністичному будівництві.
А. Ф. СУРОВИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 15 гостей