ЛЬВІВ – Днями у Перемишлі (Польща) невідомі знищили на будинку пам’ятну таблицю, присвячену трьом жінкам – українській художниці Олені Кульчицькій, польській політичній діячці Вінценті Тарнавській і єврейській психоаналітикині Гелен Дойч. Вони у минулому проживали у цьому місті на площі Ринок.
Пам’ятну дошку встановили у рамках мистецького проєкту «Центр світів є тут» ще у вересні минулого року. Але її офіційно не відкрили через рішення Інституту національної пам’яті Польщі і невдоволення радикального польського середовища, бо Олена Кульчицька у 1951–1955 роках була депутаткою Верховної Ради УРСР, а відтак, буцімто пропагувала комуністичний режим.
Чи оспівувала радянську дійсність
Олена Кульчицька? Чому 74-річну мисткиню комуністична влада дозволила обрати депутатом?
Вулиця Листопадового чину у Львові. Будинок поруч із парком і Святоюрським собором. Помешкання у ньому вибрала сестра Олени Кульчицької – Ольга.
У 1938 році 61-річна художниця звільнилась з державної педагогічної роботи у Перемишлі і на пенсію вирішила переїхати у Львів. Навесні 1939 року, пригадує у спогадах художниця, її мрія про переїзд здійснилась. Вона оселилась із мамою і сестрою в орендованій квартирі. Сюди перевезла з Перемишля свої роботи, меблі, виготовлені за її проєктами.
Радянська влада, яка окупувала Львів у вересні 1939 року, вирішила, що чотирикімнатне помешкання для однієї мисткині завелике. Від підселення чужих людей, як це практикували радянські органи, врятував український діяч Філарет Колесса, який керував етнографічним музеєм у Львові, де у відділі народного мистецтва працювала Олена Кульчицька.
У листах до своїх товаришок вона писала, що післявоєнний час для неї – це велика трагедія, бо нищать чільних представників української культури. Вона знала, що її можуть вислати у Сибір. Свої твори навіть передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького (помер 1 листопада 1944 року – ред.) сховати її роботи на патріотичну тематику, церкви, які замальовувала, передала у Національний музей твори з циклу «Страсті Христові». Думала, що зазнає переслідувань і старалась зберегти твори», – каже Любов Кость.
Олена Кульчицька у 1947 році намалювала графіку «Поранена левиця». Символічно у цей образ вклала образ України. Мисткиня відстояла від нищення радянським режимом училище імені Труша, писала листи з проханням звільнити з ув’язнення діячку ОУН, мистецтвознавця Віру Свєнціцьку. Це були мінімальні її спроби бодай якось протистояти тоталітарному режиму.
У 1951 році Олену Кульчицьку – безпартійну представницю української інтелігенції – обрали, тобто комуністи дозволили, депутатом Верховної ради УРСР. Тоді їй було 74 роки. Вона дала згоду балотуватися на прохання львівської творчої інтелігенції. Водночас, у час, коли вона засідала у Верховній Раді, коли їй присвоїли звання Народної художниці, у 1952 році її позбавили професорської практики. На захист викладачки виступили студенти. Художницю звинуватили у націоналістичних проявах у мистецтві.
90-річну Олену Кульчицьку удостоїли Шевченківської премії. Але вона не отримала нагороду, бо 8 березня 1967 року відійшла у вічний світ.
https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayins ... 86480.html