Відоме багатотомне видання кінця ХІХст - Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich, Tom VIII, на сторінці 361 так описує Підбір (точніше два..):
1). – група домів, маєток та фільварок в Балучині, повіт золочівський;
2). – маєток в Куткорі, золочівський повіт.
На карті Galizien und Lodomerien (1779–1783) - Josephinische Landesaufnahme
https://mapire.eu/de/map/firstsurvey-ga ... .533885075
обох поселень не вказано, й майже не вказано будівель на їх місці.
На карті 1855 року - Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien, аркуш Umgebungen von Lemberg, Winniki, Kulików, Busk und Gliniany:
http://igrek.amzp.pl/details.php?id=1762156
- видно оба населені пункти з цими назвами.
На мапі 1869 року видання, балучинський Підбір (зокрема) вже прописаний дуже добре:
На карті Mapa Taktyczna Polski 1:100 000 (1924 - 1939), з верифікацією даних в 1923 році, аркуш (Z6 Kol.XXXI) BUSK-KRASNE
http://igrek.amzp.pl/details.php?id=3838 - весь аркуш
- як видно, другого Підбору біля Куткора вже не вказано, - можливо цей панський двір (по суті) не пережив першу світову війну, зрештою щось про це ніби я читав в неті стосовно Куткора..
На "генштабівській" радянській карті, аркуш квадрату M-35-74-A (зйомки 1949 ,1958 років), з обновленням 1976 року
http://freemap.com.ua/karty-ukrainy/kar ... at-m-35-74 - весь аркуш
хутора Підбір уже немає.
як немає його й сьогодні, коли "дивитися зі супутника"
... чи навіть стояти на його місці:
В неті доступні рештки метричних записів Балучина (до них додавалися записи стосовно Підбору та інших менших поселень) – римо- й греко-католицьких парафій, найбільш краще вціліли римокатолицькі, але й вони мають прогалини.. Окрім того, священники не дуже ретельно вказували, яка саме особа відносилася до Підбору, хоч й писали в «шапці» сторінки що серед записів є й дані з Підбору. Для більш кращого вивчення слід звертатися в архів, де є кадастрові документи – плани, звітності, - вони дадуть краще уявлення про розміри та можливий склад господарств Підбору в різні роки.. Проте не факт, що ці документи збереглися, й головне, цим має займатися людина, яка прагне грунтовно дослідити питання, а не як в моєму випадку, просто поділитися доступними для мене даними. Можу тільки вказати, що метричні записи про Підбір виклали в нет мормони та поляки:
https://www.familysearch.org/search/cat ... =957508-50
http://www.agad.gov.pl/inwentarze/KLwo301new.xml
Село Полтва за однойменною річкою було набагато старішим за Підбір, та й сам хутір виник запевне як власність когось з поляків (поміщика..) подалі від гамору Полтви чи Балучина. На південь від хутора був Женівський ліс – сосновий (його підборці називали "Соснина"), в якому від великих воєн ХХ ст. можна знайти рештки траншей. Ось дорога (станом на 2019р) до місця розташування хутора через цей ліс (світлина знята в напрямку до хутора):
Ліс в сторону Куткора (на північ від хутора) – мішаний, з переважанням листових порід, доволі сильно заболочений.. Саме в одному з таких місць, колись під час війни, втонув радянський танк – не знаю чи його потім добули, але ймовірно він не був єдиною жертвою мокрої місцевості… Ще за австрійського панування (й до нього вочевидь), зайву вологу з того лісу старалися виводити численними рівцями та канавами, найбільша та найдовша з них – Рівчак дожив й до наших часів, - на гугл картах його видно як майже горизонтальну лінію, трохи оброслу деревами, з зеленою водою.. А колись це був солідний потік з надзвичайно чистою водою , який живився численними джерелами, й в якому водилися раки.
Сьогодні (світлини 2019 року) цей Рівчак не справляє враження:
Панський фільварок містився на південній стороні цього Рівчака – на старих картах саме його й позначали:
Я не знаю яке було прізвище поміщика в ті давні часи – кінець 18го, й в 19 столітті (можливо в римо-католицьких метриках можна знайти запис..), - але в 20-30 роки ХХ століття там мешкав пан Козловскі – чи його рід був й раніше там ,чи він просто по родинній лінії успадкував ,чи просто купив – я не в курсі, а мої стрийки, розповіді яких є в основі значної частини поданих даних, - не могли пригадати додаткових фактів по цьому..
Між Підбором та Полтвою через річку Полтва був дерев'янний місток, який звали "кладкою" - можливо й сьогодні там є його рештки чи відновлений варіант, - в мене є фотографія з 60х років, від мого стрийка Ярослава-Юрія, на якій видно мою бабцю (його маму) Марію Трохим (дів. Грицай) саме на цій кладці:
Весною, коли Полтва розливалася, ця кладка стирчала ледь виступаючи над поверхнею річки. Між іншим, у міжвоєнний час, русло Полтви далі було виправлено в більш пряму лінію – це можна побачити, порівнявши карти австрійської доби наприклад з генштабівськими від СССР..
Матір Марії Грицай (моєї бабці) всю війну мешкала в Підборі, але в кінці 40х років поселилася в (там й померла в 1952) Полтві..
Згідно слів мешканки Полтви (за дивним збігом - теж з дів. прізвищем Грицай), яку ми зустріли в 2919 році, хуторяни переважно хоронили своїх рідних в Балучині на цвинтарі, не на «ближчому» в Полтві.. Українці та поляки в самому хуторі переважно трималися окремо.
До 1945 року з хутора поїхало багато поляків (до Польщі), - замість них до села прибули переселенці – українські мешканці західної частини Галичини, яка стала частиною теперішньої Польщі…
Старі хати збереглися в 30х роках у небагатьох мешканців – наприклад в Івана Грицая був старий будинок, який потім згорів, в Степана Олійника був старий дім («над потоком»), старий дім Блажейовських, Коверкова хата була стара, Шевціва…
Фотографій з самого Підбору майже нема. Майже, бо декілька є, але вони зфокусовані на особах, а не на місцевості чи будівлях.
Наприклад світлина з моїм батьком, десь перша половина 40х років ХХст.:
він якраз на території земельної ділянки свого батька, а вона складалася з саду, будинку (біля якого була кирниця), поля й кількох моргів лісу (того мішаного що на північ від хутора).
Відносно недавно стало відомо мені (вилонилося в процесі конверсації між мною та трьома братами – моїм татом та стрийками), що один чоловік з фотоапаратом робив знімки перебуваючи в хуторі – це був молодий тоді Славко Грицай (син Степана Грицая, якого я згадував раніше), двоюрідний брат мого тата по мамі, - більшою пристрастю аніж фотографія була для нього тільки музика, зрештою цим власне Ярослав Грицай й став потім відомим – у родині, у Львові, й навіть в державі та за кордоном, будучи видатним скрипалем оркестру Львівської філармонії, завзятим колекціонером платівок, книжок та нотних записів.. Саме він автор попередньо згаданого фото..
На жаль, після його драматичної смерті весь його доробок буквально розтягли на шматки. Нам дісталися тільки окремі екземпляри його букіністичної збірки, невелика частина колекційних платівок з його колосальної колекції (я був підлітком коли побував у його квартирі після його смерті – уявіть собі кімнату, яка вщерть заповнена на підлозі горами платівок в коробках..) – Потім моя цьоця та стрийко передали свою частку тих платівок в музей Крушельницької.. Про долю фотографій та негативів (а були ще й старі негативи – на пластинках й склі..) відомо мало – сусіди казали шо нові власники квартири скрипаля щось чимало викинули й навіть спалили.. Ми не встигли це врятувати..
Можливо деякі мешканці в хуторі теж могли мати фотографії ,чи їм хтось їх робив. Запевне точно вони були в пана Козловского – зокрема відомо від мого стрийка, шо ось цю фотку моїм стрийкам Михайлові та Ярослав-Юрію зробив власним фотоапаратом Тазік (Тадеуш) Козловскі – молодший з дітей пана Козловского:
Ось карта які було складено під час останньої розмови про хутір Підбір, яку я ініціював та записав (24 грудня 2014р.) в аудіоформаті, дані коригували та представили брати Трохими: Михайло, Роман та Ярослав-Юрій:
Ось перелік мешканців по хатам хутора Підбір, актуальний приблизно для років 1939-1945. Ремарки - від моїх стрийків та батька. Нумерація відповідає позначенням на карті.
1. Козловскі (Kozłowski), поляк;
польский поміщик, - мав маєток, фільварок. Будинок Козловського був одноповерховим, але видовженої форми та досить великим. За перших совєтів (1939-41) в ньому діяв сільський клуб, в одній частині будинку мешкав Степан Олійник, якого туди поселили радянці для тимчасового проживання. Панські речі – картини, меблі тощо – пороздавали селянам з хутора (принаймі певну частину..). Цікаво, шо коли прийшли німці, й поміщик повернувся, селяни добровільно повернули йому більшу частину тих речей.
2. Опацкі (Opacki), поляк.
3. Іван Грицай, українець.
4. Степан Олійник, українець;
брат Миколи та Михайла Олійників; дружина Степана – Дашка (Дарія), донька лісничого, який був до Радомського (інший лісничий, якого також називали гайовим).
5. Андрух Ільчишин (Гільчишин), українець;
родич Процька Кусого (брат його дружини Каськи); дружиною Андруха була Бронька (кличка «Дурнувата»), мали діти – мій стрийко Михайло згадував ніби про їх сина Бронька.
6. Ян Блажейовскі (Jan Błażejowski), поляк.
7. Прокіп Кусий, прізвисько «Япончик», українець.
8. Мефодій Коверко, українець;
навпроти його власності (біля берега), на річці Полтві був в тому місці вир, який звали «Коверків вир».
9. Іван Капій, українець;
якшо я не забув й помиляюся від почутого від людей в 2019 році з Полтви, хрест на вищій частині території колишнього хутора, напроти Полтви, поставив один з нащадків Капія:
10. Шевців («богданівець» – чому так стрийко й тато не пригадали..), українець.
11. Радомскі (Radomski), поляк;
лісничий («гайовий»), його потім замінив Капій.. Мешкав на «дубовому лісі», за Броньком Махніцкім.
12. Броніслав Махніцкі (Bronisław Machnicki), поляк;
в хаті мешкали його діти Стефан, Гєнка, й 3й син (імя забулося).
13. Мішта (Miszta), поляк;
окрім старого Мішти (який був поштаром, мав квартиру у Львові.. Згідно спогадів стр. Михайла – Мішта був в родинних зв’язках з Бронєвскіми) в його хаті були ще Стецько, Мілька, ще один хлопець старшого (тоді) віку.. Стецько був ровесником стрийка Михайла (1927 рн) й часто ходив в «рогатувці» (головний військовий убір польскої армії). Перед приходом москалів в другий раз (другі совєти – 1944-1991 роки), стрийко Михайло (Трохим) працював в той час на Клепарові, й тоді він якось зустрівся там з Стецьком Міштою, - той був при «всіх регаліях» польскої форми й привселюдно оголошував шо приїхав «украінцув біць».. Впізнавши Михайла він категорично по українськи з ним не говорив, хоч раніше в Підборі українською володів спокійно.
14. Ясько Бронєвскі (Jasiek Broniewski), поляк;
одні з небагатьох поляків, які не виїхали до Польщі.
15. Микола Олійник, українець;
його дружиною була Ксенька. Дітей не мали. Обох вивезли радянці на Сибір, - там Микола помер, а Ксенька народила там від когось дитину.
16. Михайло Ільчишин, українець.
17. Іван Трохим, українець;
народився й походить зі села Горбків біля Сокаля; кадровий військовий та унтер-офіцер, артилерист Австро-Угорської армії, учасник Першої світової війни, Польсько-української війни 1918-1919рр. (молодший офіцер зі штабу 5ї Сокальської бригади); у міжвоєнний час закінчив курси т-ва "Сільський господар" в Коломиї, був одним з керівників районової молочарні в Глинянах, під час війни – її директором, в 1944 році перед приходом ЧА виїхав до Львова де й мешкав до кінця життя. Дружина Марія Юрієвна Грицай, з родини Грицай з Полтви; мали 6 дітей, з яких вижили тільки троє останніх синів – Михайло, Роман та Ярослав-Юрій.
18. Гарновскі (Garnowski), поляк;
були відомі дрібні скандали з його сусідами, коли Гарновскі сам потроху межі ділянок пересовував.
19. Пауліна Дуліба (Duliba), полька;
коханка «возніци» з Полтви. Там же мешкали Янка й хлопець (імя забулося). Пауліна була ярою польскою шовіністкою.
20. Урбан (Urban), поляк;
тільки старі вже люди в домі мешкали.
21. Яремчук, українець;
прізвисько «Білик»; його дружина була німка (кличка «Фольксдойче»); в них був син Місько (був членом УПА, загинув – застрелили коли він ховався в стрисі, в подвійному даху) та три доньки (Каролька, Стефка й Стаха).
22. Ясько Желязни (Jasiek Żelazny), поляк;
як прийшли перші совєти (1939), Желязни змінив своє прізвище на Залізни. Діти: Стаха, плюс ще одна дівчина та хлопець.
23. Василь Тур, українець;
німий, дуже сильний чоловік (легко брав солідний стовбур сосни на плечі..); косив траву людям.
24. Петро Кузьма, українець;
прізвисько «Піпа»; була в нього Михайліна, син Йосип (любив малим "скакати"..). «Вічно з комина Кузьми диміло..» так ще жартома згадував стрийко Михайло..; Петро Кузьма був колишнім січовим стрільцем.
25. Майба, українець;
колись приїхав до Підбору з своїм братом й одружився з місцевою Каською (прізвище не пригадали); мали дітей: Місько, й ще донька. Пізніше виїхали з Підбору.
26. Йосиф Гармаш, українець
27. Крук (Kruk), поляк
28. Ян Махніцкі (Jan Machnicki), поляк
29. Михайло Олійник, українець;
мав дружину, дітей.
30. Петро Махніцкі (Piotr Machnicki), поляк;
потім його сім’я виїхала до Польщі. Подейкували, шо він був якимось чином зв’язаний з подіями, коли прийшли німці й почали грабувати євреїв, - пізніше Махніцкого хтось убив.. Коли на секцію та опізнання приїхав Броніслав Махніцкі, він потім оповідав, що в тілі убитого брата було аж 15 куль
31. Глятте (Glatte), поляк.
32. Зоська Тасс (Tass), українка;
прізвисько – «сліпа Зоська».. Її чоловік був німець, який помер в Підборі. Їх син Тесько також помер (малим).
33. Марціняк (Marciniak), поляк;
залізничник, мав 2х синів – один з них разом ходив з моїм стрийком Михайлом до глинянської школи.
34. Роман Бохенек (Roman Bochenek), поляк
мав стару матір яка мала фельдшерську освіту; був одружений. Колись приходила до мами стрийка та тата й ставила їй баньки – Михайло Трохим від неї навчився й це потім вплинуло на його життєвий вибір як лікара.
35. Гємбаровіч «Касецкі» (Gębarowicz), поляк
36. Штогрин, українець
37. Петро Желязни (Piotr Żelazny), поляк
38. Данило Олійник, українець;
остання хата в Підборі по розташуванню, був українським активістом.
Таким чином, українців та поляків в хуторі було приблизно порівно.
А ось знайдена недавно карта яку склав ще мій батько років десь 50 тому - вона має іншу індексацію домів, але фактично повторює дані моєї бесіди з братами, нижче карти й список мешканців написаний рукою батька теж десь півстоліття тому:
Як моя родина появилася (й чому) в Підборі? - Після закінчення війни (І Св. та польск.-укр 1918-1919рр.) Іван Трохим повернувся у своє рідне село Горбків (біля Сокаля), в старій хаті №63 проживала інша вже родина - діти від шлюбу його мами з Лівшуном (після смерті його батька Григорія Трохима в 1899, й його мами в 1904р.). Дзядзьо збудував нову хату (деревину для неї сплавляв по Бугу..), там й одружився в 1921 році з Марією Грицай, з якою їх познайомив її брат Степан (січовий стрілець в той час) в час війни (ймов. з поляками..), там в них народилася донька Олюня, яка померла через рік. Для Марії було важко пережити смерть дитини ,й це співпало з проблемами її батька Юрія Грицая, який придбав землю в Підборі й підписав вексель не маючи грошей для погашення - дзядзьові довелося терміново продавати все в Горбкові й на виручені кошти виручати тестя, придбавши ту землю (з будинком) для себе. Зберігся страховий акт в родинному архіві, на цю власність, середини 20х років ХХ ст. (деякі місця я з певних причин "затушував"):
видно що на території земельної ділянки було дві будівлі:
дім та стайня. У домі також був маленький магазин для продажу продуктів. Приблизно в середині 30х років це все згоріло під час пожежі. Іван Трохим тоді збудував новий будинок (власними руками, вже другий в своєму житті..), критий не соломою як перший - а гонтою. Окрім того будинок був секційний - якшо дивитися на фасад, ліворуч були житлові приміщення, праворуч для худоби - досить поширений тип як на ті часи. Криниця була зроблена досить надійно - уміцнена ще за Польщі бетонними кільцями; десь в 50х роках колгосп вкрав й їх, знищивши криницю остаточно.
.. У наш час понятя покинутого села, обезлюднілого чи зарослого бур’янами нікого не здивує.. Вже досить тільки одної чорнобильскої катастрофи, щоб у пам'яті виникли образи покинутих сіл та містечок, трухлявих хат та колишніх людських оселей взагалі. Окрема сторінка – це затоплені села зусиллями будівничих комунізму.. У давніші (..?..) часи села чи їх мешканці знищувалися війнами, пожежами, повенями, черговими морами родом з Піднебесної.. Від багатьох хуторів, які мали з десяток будинків, навіть назви не лишилося, не те що слідів.. Але хутір Підбір, за майже півтори сотні років свого існування, встиг розвинутися з «групи домів» до майже 4 десятків домогосподарств.. Й тим не менше, минуло тільки (чи майже аж..) 70 років з того часу, як його не стало, але слідів від цього поселення практично не залишилося взагалі.. Й не тільки тому, шо радянський колгосп постійно переорював землю на місці колишнього хутора ретельніше ніж римляни на місці Карфагену… Радянська деспотія в Україні, в кінці 40х початку 50х старалася придушити бандерівський рух всілякими методами: людей вбивали, арештовували й кидали у тюрми, вивозили в Сибір; НКВДисти організували вмілу мережу (добровільно-примусову..) донощиків, - часто навіть наклепу було достатньо, щоб радянці розправилися з жертвою доносу.. Деколи від таких «людей» страждало ціле село чи хутір. Так й сталося з Підбором..
Наскок емгебістів (чи так званих «стрибків») вночі – десь 1950-51й рік, – оголосили примусове переселення людей – хто до Полтви, хто до Балучина чи Глинян, а хто ще далі.. Деякі ще залишалися в хуторі – в тому числі мій батько якраз тоді терміново приїхав до Підбору зі Львова.. а також Махніцкий, Коверко, Капій – усім їм емгебісти оголосили: «Щоб через добу вас всіх тут не було – все буде спалено».. Тато почав пробувати врятувати шо можна з будинку, навіть пробував знімати бляху з даху, йому помагав його вуйко Степан Грицай. Речі залишали в знайомих в Полтві чи навіть Глинянах, бляху з даху потім вуйко продав.. Радянці викидали з хат речі, фотографії, документи, книги – й палили це все з вигуками на кталт «Маєш баба Сталінград»..- Це зі слів очевидців..
***
На місце колишнього хутора наша родина декілька раз поверталася з візитами – спершу моя бабця Марія Грицай разом з сином Ярослав-Юрієм побувала там в 60х роках – від садів людей та їх осель вже не залишилося й сліду..
Потім родина колективно приїхала в 1974 році - посиділи на місці саду мого діда та бабці, позгадували, коло Рівчака..
В 2009 та 2019 роках особливо нічого не помінялося там: те ж порожнє поле, на якому кинулися деревця й ліс з півночі, який здається поступово відвойовує втрачені століття тому позиції.
.. по батькові видно, що боляче дивитися на пустку, там де колись було життя, люди, доми, сади та сліди їх щоденної праці..
Підбір не єдине поселення в цьому регіоні яке зникло – на південь за Женевським лісом був Брикун (Брикін як й сьогодні кажуть старожили Полтви..) де мешкали ковалі.. А ще були Піски (група домів..) ближче (приблизно..) до так званого Женівського цвинтаря (навпроти), де жили польскі колоністи, зокрема Августин Прохєра, який деяким малим дітям в Підборі шив костюмчики за замовленням.. Але то вже окремі та інші історії, щодо яких відомо ще менше фактів..
