Листи ост-арбайтерів

[D_i_V_a]

Давно не слухала... а сьогодні випала нагода.
"Історичні фрески" з Олександром Алфьоровим. Як шукати передачі описано тут, але нажаль останього часу можна послухати тільки останні три місяці... Ну то й це добре...

Все одно викладу посилання на цю радіо передачу http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=1957449.

Її тематика незвична - знайдені в архівах листи ост-арбайтерів які написані в 1943 році з німеччини до україни. На той час вже прийшла знову радянська влада. Листи людям не доставлені, так і лишилися а в справах органів, та згодом потрапили до архіва.

Макарівський район - до дня пам'яті і примирення у місті Макарові у Макарівському районному будинку культури о 12:00 9-го травня захід з повернення копій листів рідним.
Розшукуються родичі

PS Може і в вашому сімейному архіві є листи ост-арбайтерів?

[АннА]

ОСТАРБАЙТЕРИ (нім. die Оstarbeiteren – "східні робітники") – таку назву (поряд із назвами "цивільні росіяни", "радянські росіяни") нацистські чиновники вживали щодо багатонац. групи цивільних робітників (не німців), вивезених з окупованих територій СРСР, які до 1939 входили до складу СРСР, чітко позначаючи таким чином їхнє відмінне від ін. іноз. робітників у Третьому райху соціально-правове становище. Робітники із Західної України (дистрикту "Галичина"), Зх. Білорусі, країн Прибалтики перебували в Райхові в ін. політ. ста- тусі.

Більшість О. були доставлені на територію нацистської Німеччини та її союзників примусово. Третина О. працювала в сільс. госп-ві, 45 % – у пром-сті, причому в деяких галузях і на окремих підпр-вах відсоток робітників із СРСР був ще більшим: частка О. на підпр-вах видобувної пром-сті становила 60 %, на металургійних підпр-вах – 52, у хімічній пром-сті – 36, на буд-ві – 23, на транспорті – 52 %.

Щоб відрізняти О. від ін. іноз. робітників, їх зобов'язали носити на верхньому одязі розпізнавальний знак "ОST", так само як робітники польс. національності з Генеральної губернії на одязі мали літеру "Р".

На 30 вересня 1944 заг. кількість О. становила 2 461 163 особи, а за весь період Другої світової війни було залучено до роботи 2 775 000 О. (із заг. кількості 8 435 000 іноз. робітників). В цих даних не врахована кількість робітників, які відбували покарання в концентраційних і штрафних таборах Третього райху, кількість померлих і відправлених додому за станом здоров'я.

За статево-віковим складом серед О. був найбільший відсоток жінок – 51 %, найбільша кількість неповнолітніх – майже 41 % серед чоловіків і 60 % серед жінок. Осн. групи за етнічним походженням серед О. складали росіяни, українці, білоруси та крим. татари. Зафіксовані випадки, коли євреї з окупованої України, вербуючись на роботу в Німеччину, рятувалися таким чином від знищення. За обчисленнями "Цивільної комісії обліку жертв злодіянь німців на території СРСР", станом на 1 березня 1946 з України (у сучасних кордонах) було вивезено 1 759 719 робітників, які мали статус О., що становить 49 % від їх заг. кількості.

Осн. положення стосовно використання "цивільних росіян" були викладені у т. зв. указах про остарбайтерів (Ostarbeitererlasse), підготовлених спец. комісією Головного управління імперської безпеки Німеччини і підписаних райхсфюрером СС Г.Гіммлером 20 лютого 1942. Вони передбачали контроль над їхніми працею, пересуваннями, дозвіллям і навіть статевим життям. О. утримували у спец. таборах (трудових таборах, таборах для О.) під суворою охороною і забороною залишати табір, окрім як для виходу на роботу. На вир-ві О. ізолювали від нім. населення і від решти іноз. робітників й земляків-військовополонених. Обов'язковим було постійне носіння на верхньому одязі розпізнавального знаку. Заборонялося задоволення духовних потреб, відвідування церков та ін. установ культу. Зарплата остарбайтера становила не більше 50 % зарплати нім. робітника, і з неї вираховували кошти на утримання. Норми харчування О. були найнижчими серед ін. категорій іноз. робітників у Райху і в середньому становили 2283 калорії на день. Була розроблена спец. система нагляду й контролю за О., вони мали відмінну від ін. іноземців систему штрафних санкцій за трудові й політ. провини – від тілесних покарань до відправки на кілька тижнів до штрафного (Arbeitserziehungslager) і концент-раційного таборів. За статеві контакти остарбайтера з нім. жінкою – смертна кара для партнера і концтабір для партнерки.

Упродовж війни законодавство щодо О. змінювалося. Наприкінці 1942 їм дозволили листуватися з рідними (надсилати 2 листівки на місяць), із листопада 1943 – виходити за межі табору з дозволу кер-ва, наприкінці 1944 модифікували знак "ОSТ" на знаки з нац. символікою для українців, росіян і білорусів, прирівняли норми харчування О. до норм ін. іноз. робітників.

Після закінчення бойових дій в Європі 1945 більшість О. деякий час перебували у таборах переміщених осіб або ді-пі (англ. Displaced Persons; DPs). Згідно з міжнар. угодами між союзниками по антигітлерівській коаліції (СРСР, США та Великою Британією), ухваленими на Кримській конференції 1945 та Берлінській (Потсдамській) конференції 1945, повернення (репатріація) до СРСР було обов'язковим для всіх О. За даними Комісії у справах репатріації при РМ УРСР, на 1950 в Україні було зареєстровано 1850 тис. репатріантів, серед яких значна кількість колишніх О. Ті з них, хто не побажав вертатися до СРСР і зміг уникнути примусової репатріації, склали т. зв. 3-тю хвилю еміграції з України.

1946 Міжнар. військ. трибунал у Нюрнберзі (Німеччина) визнав нацистську практику вигнання та примусової праці іноземців як злочин проти людяності і грубе порушення норм міжнар. права. Проте питання визнання О. жертвами нацизму та їхнього права на компенсацію тривалий час перебувало поза межами міжнародно-правового та внутрішньодерж. регулювання.

1993 закінчилися переговори між об'єднаною Німеччиною та СРСР/РФ, що тривали з кінця 1980-х рр., про виплату гуманітарної допомоги колиш. при-мусовим робітникам із СРСР, для цього ФРН мала надати в розпорядження Фондів "Взаєморозуміння і примирення", які мали бути створені в Києві, Мінську (столиця Білорусі) та Москві, 1 млрд нім. марок. Указом № 453 КМ України від 16 липня 1993 було засновано Укр. нац. фонд "Взаєморозуміння і примирення", а також його регіональні представництва. Станом на 1 вересня 1999 гуманітарні виплати в Україні отримали 631 375 осіб, на що було виділено 377 407 тис. нім. марок.

Доки існував СРСР, колишні О. не створювали власних громад. орг-цій. 1988 в Києві за ініціативи письменника і журналіста В.Литвинова та підтримки Рад. дитячого фонду ім. Леніна відбулася перша всесоюзна зустріч колиш. в'язнів нацистських концтаборів. Її учасники стали фундаторами створеної 1991 Укр. спілки малолітніх в'язнів нацистських концтаборів, а 1998 була створена Укр. спілка в'язнів-жертв нацизму, яка є офіц. виразником інтересів і колишніх О. У березні 2000 ВР України ухвалила Закон "Про жертви нацистських переслідувань", де визначені правові, екон. й орг. засади держ. політики стосовно цієї категорії громадян, у т. ч. колишніх О., гарантовано їх захист і збереження пам'яті про їхні поневіряння та жертви.

Під потужним міжнар. тис-ком у вересні 2000 у ФРН був створений Фонд "Пам'ять, відповідальність та майбутнє", в заснуванні й діяльності якого взяла участь не лише д-ва, а й пром. кола Німеччини. Завданням фонду стала виплата не гуманітарної допомоги, а саме компенсації колиш. примусовим робітникам. За результатами діяльності фонду, до червня 2007 (коли офіційно було завершено виплати) 1,6 млн людей у понад 100 країнах світу отримали загалом 4,37 млрд євро. В Україні Укр. нац. фонд "Взаєморозуміння і примирення" здійснив виплати 471 тис. претендентів, у т. ч. й колишнім О. або їхнім спадкоємцям, у розмірі 867 млн євро.
Пастушенко Т.В., Першина Т.С.

[Вернер]

НА РОБОТУ ДО НІМЕЧЧИНИ!
ПЕРШІ СОТНІ ДОБРОВІЛЬЦІВ
З почуттям великої подяки зустріла громадськість нашого міста повідомлення про те, що Велика Німецька Держава, піклуючись про українське населення, залишене більшовиками без засобів існування, надає йому змогу працювати, надає йому змогу значно покращити своє матеріальне становище.
Десятки людей приходять щодня у Відділ праці з проханням надіслати їх на роботу до Німеччини.
- Я слюсар, - каже М. Волошко, більшовики зруйнували мій завод. Весь час не мав роботи. І ви розумієте, з якою радістю довідався я про те, що Німеччина надає нам роботу, запрошує до себе працювати. Дуже охоче поїду і буду робити так, щоб віддячити німецькому народові за його турботи, за його допомогу нашим людям. Як повідомили нам у Відділі праці, на роботу до Німеччини надсилатимуться безробітні чоловіки та жінки віком від 17 до 45 років. Потрібні люди багатьох професій: залізничники, слюсарі, токарі, гірники, трактористи і багато інших. Навіть їхатимуть ті, хто не має потрібної спеціальності — в Німеччині вони зможуть перекваліфікуватися.
Людей надсилатимуть переважно у теплу південну частину Німеччини. Там вони забезпечуватимуться, житлом, різноманітними комунальними послугами, лікарським доглядом, ситним харчуванням і належною за працю платнею. Якщо в сім'ї їдучого до Німеччини не буде дітей молодше 16 років він може взяти сім'ю з собою, а коли є діти менше вказаного віку, то сім'я залишається і їй, в разі потреби, надається матеріальна допомога.
Ті, що зараз працюють, на роботу в Німеччину не реєструються. Не реєструються також і будівельники, які потрібні для відбудови міста.
В перший день з великої кількості бажаючих зареєстровано 81 металурги, 27 чорноробів, 15 інженерно-технічних працівників і 56 жінок, серед яких є вчительки, рахівники і навіть балерина.
Особливо Відділ праці звертається з закликом до несімейних та малосімейних, безробітних чоловіків та жінок зареєструватися для роботи в Німеччині, де вони одержать гарні умови існування, ознайомляться з найвищими досягненнями світової техніки і відкриють собі шлях до заможного і культурного життя.
Д. Тесленко.
Дніпропетровська газета №13 від 16.01.1942, сторінка 2

[Вернер]

Українська робітниця Стася Юлашевська з сала Різець Вінницької області пише до своїх родичів на Україні:
«Привіт з Німеччини! Добрий день! дорогі батьки, сестри і брати! Повідомляю вас, що я жива і здорова, чого і вам бажаю у вашому житті. Дорога мамо, мені тут так добре, що я цього і не сподівалася. Господар і господарка - дуже хороші люди, ще молоді. Їсти є все, чого душа забажає: їмо разом з хазяями чотири рази в день. А як я не маю апетиту, то вони мене запрошують до їжі. Хліб тут білий, чорного хліба я ще тут не бачила. Тут печуть такі великі хліби, що у нас треба чотири скласти докупи, щоб був би такий один.
Тут борщу не варять. Але все - масло, м'ясо, ковбаса, смалець, варення — є тут таке, що навіть не знаю як звати, бо у нас на Україні такого немає.
Тепер я вам напишу, що мої хазяї мають чотири корови, п'ять свиней, два бички, 40 курей, три гуски, одного коня. Мамо, ви за мене не журіться, мені тут так хороше, що краще і бути не може. Я на перинах сплю і перинами укриваюся. Тут кращий мені будень, ніж вдома на Великдень. Кругом нашого села великі ліси, проти мене живе дівчина з Бухониць, то я маю куди вечорами ходити. Де Антося, не знаю, бо нас, тут розділили по містах, ми близько коло Берліна. Передайте привіт всім ро дичам, знайомим, моїм подругам і панові старості. Не журіться, мамо, як приїду на відпустку—додому, то побачимося. До побачення».
Кам'янські вісті №67 від 09.06.1942, сторінка 2

[Вернер]

А ось лист української робітниці з села Кізлениці Ковельського району на Волині Ганни Притули. Подаємо тільки уривки:
«...Бажаю вам так жити, як я тут живу. Я працюю на текстильній фабриці, і мені живеться добре. Нас тут 30 дівчат, з них чотири з села Кізлениці, так що нам тут дуже весело. До нас тут дуже добре відносяться і дбають про нас. Працювати дуже добре. На фабриці ми працюємо 8 годин. Нам дають всі гроші. Одним словом, мені тут так добре, як біля братової».
Кам'янські вісті №67 від 09.06.1942, сторінка 2

[Вернер]

Ще один лист українки Ольги Глядун з села Козлитнів Маневичського району на Волині:
«Дорогі тату і мамо, прошу вас не журіться за мною, бо мені тут дуже добре. Як буде далі, то не знаю. Роблю на фабриці, робота дуже легенька, така, що я сама не надіялась. Тут великі гори, яких я ще не бачила і не надіялась, що такі можуть бути. Прощу вас напишіть, які ще дівчата виїхали на роботу до Німеччини».
Кам'янські вісті №67 від 09.06.1942, сторінка 2

[DVK_Dmitriy]

[Вернер]

Лист Людвика Шигуди до в батьків на Україну:
«Добрий день, мої дорогі родителі, папа, мама, Зіна, Юра і Міла.
В перших рядках свого листа спішу Вас повідомити, що я живий і здоровий, чого і Вам бажаю.
Я не знаю, чи Ви одержали мого листа, якого я написав Вам 6-IУ-42, але послав його до Вас 10 числа через те, що не знав, де пошта, а хазяйка не мала часу.
Я спочатку вагався писати, нам говорили, ще листи не йдуть, але одна дівчина з села Якушинець одержала два листи з дому. Я переконався, що листи додому ходять , і спішу Вас повідомити про свое життя у Німеччині.
Як Ви знаете з першого листа, я приїхав у Кейлєрзвальде 9-го 6ерезня. Тут була ще зима. Снігу мало, морози майже такі самі, як у нас, але скоро сніг станув. Почалася весна. З початком весни почались польові роботи: оранка, сівба. Грунт тут недобрий, самий пісок, потребує сильного угноєння. Я бачив, як мій господар готував землю під картоплю. Поле було виораве ще з осени. Весною він просапав, скультивував, заборонував у два сліди. Але це ще не все. Він вивіз гною, розкидав рідко, так сантиметрів з 5 завтовшки, і виорав. Тільки після цього у них садять картоплю. Роботи коло землі багато. Тут сіють переважно жито, овес, ячмінь. Пшениця тут не родить через те, що вона потребує більше тепла. Удень тут дуже тепло, а вночі заморозки. Оце днів зо два погода, а то весь час дощ і дощ.
Моє здоров'я похитнув господарів кінь—укусив за ліву грудь.
Але нічого, все іде добре. Одно погано: що я не взяв з собою костюма і черевиків. Сьогодні неділя, пішов би до хлопців, а у подертому неохота йти. Марки, які я взяв з собою, пропив на пиві. От уже вчора місяць, а водки ще не пив. Щодо харчів тут добре. У мене до Вас е одне прохання; довідайтесь на пошті, чи ходять сюди посилки. Якщо ходять, то прошу Вас вишліть мені мій костюм і черевики. Ще одна просьба до Вас, якщо можна, вишліть мені партію доміно. Давно не грав, охота пограти.
Напишіть мені, як ваше здоров'я, як Ви поживаєте у 1942 р., як сімейні справи. Напишіть мені, хто прийшов з полону, чи нема Юстиня, Вані. Пишіть мені усі ваші новини. Напишіть, чи у Вас весна, чи ще зима, бо тут весна у повному розгарі. Почали сіяти тут 1-го числа цього місяця.
Передайте гарячий привіт усів рідним і знайомим. Писати більше нема чого. Тепер докладно напишу Вам свою адресу: Людвік Шигуда, Кейлєрзвальде О-С Кр. Гр. Штергліц. До побачення. Сильно жму Вашу руку; Ваш син Міша. Жду відповіді».
Кам'янські вісті №67 від 09.06.1942, сторінка 2

[Вернер]

Часопис «Кам'янські вісті» №66 від 06.06.1942, стор.2
Українські робітники в Німеччині виявили свою працездатність
ЖИТОМИР (УК). - Компетентні чинники стверджують, що українські робітники з Генеральної округи Житомира, які працюють в горішнім Шлезьку,— це найкращі робітники, які з початку війни працювали в горішньо-шлезькій промисловій і господарській округах. Українці показують примірне ставлення до праці; стан їхнього здоров'я, завдяки лікарській опіці, особливо добрий. Їхня поведінка скромна, а вони самі охайні та чисті. Одначе все це не було б можливим без здорової їжі, - гігієнічних приміщень та суспільної опіки. Бажано було б, щоб всі українці, які їдуть до Німеччини, брали приклад з своїх земляків, що поїхали з першими транспортами.