Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
2
100%
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

1780-1784рр - с. Дідівці, Прилуцька с.
Прилуцький п., Чернігівське нам.
Метрична книга церкви села Дідівці
Спр. 287(1756-1770)
627(1780-1808)
1173(1800)
1193(1801)
1218(1803)
1243(1804)
Київська духовна консисторія
ЦГИАК Ф.127, Оп.1012, Од.зб.615
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Ді́дівці — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Населення становить 553 осіб. Орган місцевого самоврядування — Дідовецька сільська рада.
Сільраді підпорядковані с. Єгорівка та с. Манжосівка.
Географія
Розташоване на лівому березі р. Калишівки (права притока р. Удаю), за 4 км від райцентру і залізничної станції Прилуки. 221 двір, 576 жителів. (1996). Неподалік від села розташована Бакумова гора.
Історія
Вперше згадуються в 1629 р. Входили до складу Полкової, а з 1757 — до Переволочанської сотні Прилуцького полку, до Прилуцького повіту (1782–1923), до Прилуцького р–ну Прилуцького округу (1923–30) і Чернігівської області (з 1932). У 1666 — 17 господарств селян, з них 9 «орали на 4–х волах», 8 –"на 2–х волах"; козаки не показані. Вільне військове село, «до Ратуші Прилуцької прислухаюче». У 1690 гетьман І. Мазепа надав Дідівці полковому сотнику Остапу Маценку. Після його смерті гетьман І. Скоропадський залишив Дідівці удові Єфимії Остапівні і сину Антону Маценку. За останнім Дідівці значилися 1737, коли він був другим полковим хорунжим. У 1737 — 11 госп. селян, 16 госп. козаків (4 виборних, 12 підпомічників), 4 госп. козацьких підсусідків. У 1753 селянське населення належало 7 власникам, з яких прилуцькому протопопу М. Лисаневичу 7 господарств, причому 6 з них жили в бдв. хатах; удові Антона Маценка належали лише 3 двори. У 1780 — 19 дворів (27 хат) і 9 бдв. хат селян, 15 дворів (35 хат) козаків. 1797 наліч. 208 душ чол. статі податного населення; діяла дерев'яна церква Параскеви, споруджена 1750 (перша церква збудована до 1666).
Скупувать селянські двори в Дідівцях в др. пол. 18 ст. почав б.т. Петро Якимович Горленко; 1780 йому належали 6 душ чол. статі, 1782 — вже 28 душ чол. статі. Його онук Єгор Іванович Горленко в 1840–ві рр. володів 27 душами чол. статі селян. Поміщиками Дідівців були також Кисілі. 1861 за Марком Дмитровичем Кисілем в Дідівцях й хуторі Киселівщині значилось 39 душ селян та 5 дворових людей.

Останнім власником дідівської садиби був Олександр Маркович Кисіль, якому в 1885, після смерті батька, мати передала її в спадок. У 1859 — 73 двори, 565 ж. Згідно з реформою 1861 в Дідівцях створено Волосне правління тимчасовозобов'язаних селян (1861–66), якому підпорядковувалися 4 сільські громади (518 ревіз. душ). Козаки Дідівців підпорядковувалися Прилуцькому Волосному правлінню відомства Палати державного майна. Після реорганізації волостей Дідівців у 1867 увійшли до Прилуцької вол. 3–го стану. У 1886 — 60 дворів селян власників, які входили до 4–х сільс. громад (Капністівська, Кисілівська, Савченківська, Тернавська 1–ша), 1 двір державних селян, 35 дворів козаків, 7 дворів міщан та ін., 106 хат, 562 ж.; діяли: нова дерев'яна церква (1839), при ній школа грамоти, шинок, вітряк. 1910 — 167 госп., з них козаків — 62, селян — 90, ін. непривілейованих — 13, привілейованих — 2, наліч. 904 ж., в тому числі 12 теслярів, 8 кравців, 1 швець, 16 мережниць, 5 столярів, 2 ковалі, 10 ткачів, 59 поденників, 18 займалися інтелігентними та 116 — ін. неземлеробськими заняттями, все ін. доросле нас. займалося землеробством. 1334 дес. придатної землі. Діяли: дерев'яна церква Параскеви (згоріла 8.10.1920), земське початкове училище (1906) з майстернями, де навчались столярній справі і плетінню мережив; в ньому навчалися 51 хлопч. і 40 дівчат (О. М. Кисіль 1905 подарував десятину землі під це училище), змішана церковнопарафіяльна школа.

В 1923–30 рр. Дідівці — центр сільради. У 1925 — 229 дворів, 1025 ж.; 1930 — 238 дворів, 1115 ж.

У 1945 — 207 дворів, 708 ж.; працювали механічний млин, кузня, теслярська майстерня. В 1961 в Дідівській середній школі навчались 249 учнів (33 працівники). До 1951 в Дідівцях була с.–г. артіль, яка об'єднувала 247 дворів (403 чол. працездатних), мала 1222,9 га землі (655 га орної), коней — 52, в.р.х. — 145 голів. В тому ж році колгоспи ім. Будьонного (Дідівці), «9 січня» (Манжосівка) і «Новий шлях» (Єгорівка) об'єднали в один колгосп ім. Будьонного, в якому наліч. 498 дворів (725 чол. працездатних), 2773 га землі, (1767 га орної), в.р.х. — 358, коней — 125. В кінці 1957 перейменований на колгосп ім. «9 січня», а з березня 1983 — в колгосп «Росія» (з 3.12.92 — пайгосп «Росія»). 1970 в колгоспі ім. «9 січня» наліч. 7 автомашин, 11 тракторів, 3 комбайни, а також в.р.х. — 815, свиней — 857, овець — 308. 1971 227 дворів, 668 ж. В 1990 в колгоспі «Росія» наліч. 31 автомашина, 32 трактори, 9 комбайнів, а також в.р.х. — 1667 голів, свиней — 19, коней — 58.

Тепер у сусідньому селі Манжосівка міститься центральна садиба пайгоспу «Росія», в якому (1996) 2225,4 га землі (1357,7 га ріллі), тваринницький комплекс на 600 голів, наліч. 29 автомашин, 29 тракторів, 5 комбайнів, а також в.р.х. — 1224, коней — 27. У Дідівцях — ставок площею 42 га. Село електрифіковане (1961), радіофіковане, газифіковане (1990). В 1987 село з'єднане дорогою місцевого значення з твердим покриттям з автодорогою Прилуки — автотраса Київ–Суми (1,5 км). Встановлено (1965, 1976) надгробки на двох братських могилах воїнів, що загинули під час оборони 1941 і визволення 1943 села, а також пам'ятник на честь воїнів–односельців, загиблих (64 чол.) на фронтах Німецько-радянської війни.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Центральний державний історичний архів України в м.Київ (ЦДІАК)
Православні
Приписні села с.* Манжосовка, хут.Калишівка, Георгіївський, Тройницький та ін.
Адмін поділ за документами Прилуцької сот. Прилуцького п., з 1781 р. Прилуцького пов. Чернігівського нам.
За адмін. поділом XIX ст. Прилуцького пов. Полтавської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Прилуцького р-ну Чернігівської обл.
Церкви св. Параскеви П'ятниці

метрична книга 127 1012 615(1780); 724(1782); 762(1783); 791(1784)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
ДІДІВЦІ — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Галки (правої притоки річки Удаю), за 4 км від районного центру, на автошляху Прилуки—Ромни. Дворів— 227. Населення — 668 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Єгорівка й Манжосівка.

На території Дідівців розміщена центральна садиба колгоспу «9 Січня», за яким закріплено 1798 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1633 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте молочне тваринництво і плодоовочівництво. Тут діє також міжколгоспний, цегельний завод.

У селі є середня школа, в якій налічується 269 учнів і 25 учителів, клуб, 2 бібліотеки, фельдшерсько-акушерський пункт.

За самовіддану працю 52 трудівників нагороджено орденами й медалями.

Перша згадка про Дідівці в історичних джерелах належить до 1629 року.

Радянську владу встановлено у січні 1918 року. Комсомольську організацію створено в 1924 році, партійну — в 1925. В 1927 році організовано ТСОЗ.

На фронтах Великої Вітчизняної війни бився 191 житель, з них 162 нагороджено орденами й медалями СРСР. 95 чоловік віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини. У 1949 році на честь воїнів, які загинули під час оборони села у 1941 році, встановлено пам’ятник.

Уродженцем Дідівців є контр-адмірал Л. І. Леута.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Державний архів Полтавської області
Дідівці, клірові, ф.1011, о.1, сп.4599, рік1843
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Юрій Музика (Музика Юрій Володимирович – аспірант кафедри українознавства, політології і соціології ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка.)
Сіверянський літопис 2015

Д. Л. МОРДОВЕЦЬ І ЧЕРНІГІВЩИНА
Стаття присвячена перебуванню Д. Л. Мордовця – письменника, історика, ет-нографа і публіциста – на Чернігівщині, про яку він уперше дізнався від сімейства Костомарових. Дружина М. І. Костомарова Аліна Леонтіївна мала маєток в с. Дідівці Прилуцького повіту, куди подружжя майже щорічно влітку виїздило на відпочинок. Сюди в 1883 році був запрошений Данило Лукич, про своє враження від перебування в Дідівцях він написав у нарисі «Під небом України». Ключові слова: Україна, Прилуки, Дідівці, листи, літописи, козацтво, народні звичаї, обряди.Данило Лукич Мордовець, письменник, історик, державний і громадсько-по-літичний діяч, народився 7 грудня 1830 року в українській слободі Данилівці Усть-Медведицького округу Області війська Донського, на північному сході донської козачої землі, в сім’ї управителя поміщицьким маєтком Луки Андрійовича Мор-довця-Сліпченка, який ще до народження сина викупився з кріпаків, змінив своє прізвище, надавши йому російського звучання – Мордовцев. Дід Данила служив сотником козацького війська і, втягнутий у політичні пристрасті, втік з України на Дон, де потрапив незабаром у кріпацтво.
Як сотник був людиною грамотною і на-віть збирав старовинні книжки [1, с. 5]. Ще більш загадковою була постать прадіда Данила – людини, наближеної до гетьмана Мазепи, котра, за сімейними переказами, тривалий час зберігала архів з таємними документами, що мали безпосереднє відно-шення до «бунтівного» гетьмана. Як зазначав старший брат Данила, Андрій Лукич, архів цей було вилучено в діда і спалено, щоб не робити його небезпечним надбанням нащадків [2, с. 226].Після закінчення Усть-Медведицького окружного училища чотирнадцятирічним юнаком Данила відвезли в Саратов, де його зразу прийняли в другий клас гімназії. Хлопець виявився настільки здібним і старанним, що відразу виділився з оточення своїх однолітків. На другий навчальний рік, при переході з третього в четвертий клас, йому дали «за успіхи» нагороду 1-го ступеня – похвальний лист і книгу («Лексикон»). І з цього часу, як свідчать архівні документи, він переходив з класу в клас з нагоро-дами щорічно аж до закінчення в 1850 р. гімназії [3, с. 923].З відзнакою він закінчив у 1854 р. історико-філологічний факультет і Санкт-Петербурзького університету, зі званням кандидата і нагородою – золотою медаллю за дисертацію на тему: «Про мову Руської правди». Повернувшись до Саратова, Данило Лукич активно включився в літературну діяльність. Значною мірою цьому сприяло перебування в Саратові М.І. Костомарова, який після розгрому Кирило-Мефодіївського братства відбував там заслання. Крім того, варто зазначити, що від природи наділений неабиякими літературними здібностями, Данило Лукич ще під час навчання в гімназії писав вірші, нариси, оповідання і навіть на прохання викладачів робив переклади народних пісень та казок латиною у віршованій формі.Працюючи в Саратові, Д. Мордовець вже у своїх перших творах виступає гарячим поборником української мови та її права на самостійне існування і широке вживання. У пору розквіту його як історика і публіциста, перш за все, характерною залишалася тематика історичних подій, життя народних мас, їх хвилювання і протести. На фоні традиційних для офіційних істориків зображень «подвигів» і «мудрих» начинань царів, вельмож і полководців дослідження Д. Мордовця забезпечували йому успіх і надзвичайну популярність. Достатньо згадати, що на день святкування 50-річчя творчої діяльності письменника всім учасникам вручили список літературних творів, яких, за підрахунком його видавця П. Перевозникова, виявилося понад 129 урочистих томів [7, с. 951].Про Чернігівщину як давній куточок історичної української землі Данило Лукич вперше дізнався від сімейства Костомарових. Дружина історика – Аліна Леонтіївна – мала маєток в с. Дідівці Прилуцького повіту, куди подружжя майже щорічно виїздило влітку на відпочинок. З того часу бажання побувати в цьому чудовому історичному краї не покидало Д.Л. Мордовця, про що свідчать його листи до Костомарових та інших мешканців Чернігова. В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України знаходиться 47 листів, пов’язаних з перепискою Данила Лукича (ф. 21, 22, 63, 105, 170, 209), в яких він з 1867 по 1886 роки повідомляв про своє бачення процесів суспільно-політичного життя, літературну діяльність та бажання побувати на Чернігівщині.Так, 18 травня 1881 р. Д.Л. Мордовець писав листа в с. Дідівці Прилуцького по-віту – маєток Костомарових (Аліни Леонтіївни і Миколи Івановича) зі своєї подо-рожі: «Я борознив фіолетові хвилі Середземного моря, любувався і благоговів перед троянськими пагорбами, зворушливо ступав на землі, де стояв священний Іліон, був на батьківщині Гомера... А вчора бродив по берегу Ніла, в садах Хевида, під пальмами і кіпарисами... Сьогодні їду в Каїр – до пірамід, а там – в Яффу, в Ієрусалим. Дихаю повітрям Африки» [4, с. 211].Подібні листи періодично надходили в Дідівці упродовж всієї мандрівки. У них передбачалося, що Д. Мордовець, повертаючись додому, заїде в Дідівці, де подружжя Костомарових перебувало влітку 1881 року. Та, як видно з подальшої переписки, цього не сталося, бо Данило Лукич надовго затримався у своїй подорожі і поспішав на службу до С.-Петербурга.В одній із своїх відповідей на листи в Дідовці дружина М.Костомарова писала: «Ми всі були у великому занепокоєнні і навіть у тривозі відносно Вас, стежили за вами упродовж всієї мандрівки, засвоювали собі із Ваших листів частину вашого враження – і чекали, чекали нових листів, але після Ієрусалима, на жаль, загубили Вас із виду і стали турбуватися, і всілякі гадки гадати» [4, с. 203].1882 року Д.Л. Мордовець здійснив таки свою мрію – під час подорожі по За-кавказзю піднятися на гору Арарат. Мандрівка не пройшла безслідно. Він тяжко захворів (запалення легень) і тільки завдяки турботам відомого в Санкт-Петербурзі лікаря Д.І. Кошлякова вижив. Стан здоров’я вимагав подальшого відновлення, і лікар рекомендував курорт Ментон на південному узбережжі Франції.Данило Лукич, послухавши Д.І. Кошлякова, через усю Європу здійснив поїздку до знаменитого курорту, враженнями від якої поділився опісля у своїй книзі «Из пре-красного далека» (1884 р.). У Ментоні він познайомився і потоваришував з поетом В. Жемчужниковим та іншими визначними історичними постатями, про що писав у своїх листах до Костомарових. Знаючи, що стан здоров’я М.І. Костомарова з кожним роком гіршає, Данило Лукич у листі від 4 березня 1883 р. писав: «Дорогий, глибоко поважний Миколо Івановичу, незмінний друг і товариш у цьому печальному і прекрасному житті! Як я радий був одержати сьогодні Вашого листа, живо нагадавшого мені Вас, а з Вами – стільки картин, стільки незабутніх епізодів із нашого життя, стільки думок і почуття, пере-житих нами разом у час майже тридцятирічного знайомства» [4, с. 212].Повертаючись з Ментону, як зазначає відомий дослідник творчості Д. Мордовця В. Момот, навесні 1883 р. письменник відвідав Костомарових у Дідовцях і недавніх своїх знайомих Тарновських у Чернігові: «Так він уперше познайомився зі справж-ньою Україною і був нею зачарований» [5, с. 211].А ось як писав, повертаючись з Ментону, про своє враження від поїздки Україною Данило Лукич: «...Через Відень, Краків, Львів і Броди я потрапив у саме серце України – Київ... Професор Д.І. Кошлаков, посилаючи мене в Ментон, поставив обов’язкову умову, щоб я не повертався зразу в Санкт-Петербург, а провів десь на півдні Малоросії.
190 Сіверянський літопис Дізнавшись про це, Костомарови (Аліна Леонтіївна і Микола Іванович) запросили мене у свій маєток, у Полтавську губернію, верстах у чотирьох від Прилук... До них я і мав їхати з Києва. Я виїхав 2-го травня» [6, с. 512].У своєму нарисі «Під небом України» Данило Лукич ділився своїми споминами від перебування на українській землі. У Дідівцях він гостював до 3 липня, тобто рівно два місяці. Яке ж враження справило на нього це перебування? Поїздка з Києва до Ніжина відбулася залізницею. Із вікон вагона він уважно придивлявся до навколишнього середовища, звернувши увагу на невеличкі групи людей з торбами за плечима, в основному жінок і дівчат, які йшли в бік Києва. То були селяни-бого-мольці. «На прощу», – зрозумів він. Так було і колись, за часів турецької неволі, За-поріжжя, чумакування, в інші тяжкі години в українських землях, – згадував історію письменник. «У Ніжині закінчився мій рейковий шлях, і я мусив звернути праворуч і їхати путівцем на південь у напрямку Прилук», – пише автор [6, с. 513].Далі знайомство з Чернігівщиною відбувалося з допомогою візниці. Тут перед Д. Мордовцем постала чарівна поліська природа з її квітучими левадами, пшеничними полями і буряковими плантаціями. Обабіч шляху тягнулися високі, старі, одинокі верби і ветхі велетенські тополі – одинокі вартові, що оберігали історичний шлях цієї стародавньої зелі.У дорозі супутників застала ніч. «Місяць світив ясно і кидав фантастичні відблис-ки на білі хатки, і на темну зелень, і з’являлися фантастичні тіні від цих хаток, тополь, верб і вишневих садочків. У свою чергу уява придавала цим нічним картинам щось чарівне, казкове. Ночувати довелося в Прилуках» [6, с. 515]. У нарисі автора значне місце займає характеристика Прилук як маленького, скромного українського містечка, яке має своє історичне минуле і в цьому минулому – своя доля поезії. Д. Мордовець згадує прилуцьких полковників Горленків, протопопа Сімеона Адамовича, Якова Лизогуба, Івана Романовського, Івана Мазепу, про яких «неодноразово читав у лі-тописцях, цих безсмертних поминальниках України» [6, с. 516]. Зі сходом сонця виїхали з Прилук. До самих Дідівців шлях лежав серед розкішної зелені, між хаток і вишневих садочків. Про Дідівці і своє перше враження Д. Мор-довець пише: «А он з-під гори йде мені назустріч довга алея старих, велетенських тополей. Із-за тополь то там, то тут видніється житло. Це Дідівці. Он зелена криша садиби, надвірних будівель, верхівка церкви – все тоне в зелені, а зелень сама тоне в бліднорозовій тіні квітучих яблунь, груш, вишень... У воротах садиби, широкий двір якої заріс свіжою, осяйною зеленню, мене зустрічають дружні обійми». Про своє перше враження від М.І. Костомарова в Дідівцях автор пише: «З веранди, протягуючи руки наче Моїсей перед Чорним морем, сходив старець України. Ветхі ноги ледве держать, «очі не добачають»... А яким же він був двадцять років назад!» [6, с. 517]. Далі у своєму нарисі Данило Лукич подає в основному все побачене, пе-режите і закарбоване в пам’яті саме в Дідовцях. Чудовий сад, алейки й доріжки, усе село, що потопає в зелені, і навколо лунають багатоголосі мелодії українських пісень. Співають, наголошує автор, «переважно українки, співають в полі, за роботою, після роботи, коли йдуть на обід чи вечерю. Пісня – це їх подих, відпочинок, сила в роботі і радість» [6, с. 518]. Особливо вразила Данила Лукича прилуцька «вулиця». Так називали звичай, коли денні польові і городні роботи закінчені, корови подоєні, домашні справи завершені – і молодь поспішала на «вулицю», яка розпочиналася увечері і закінчувалася інколи за північ. Збиралася вона за селом або в самому селі, на просторому місці. «Вулиця» полягала, головним чином, у співах хором як дівчат, так і хлопців, молодіжних іграх, улаштуванні гойдалок, танцях під народні інструменти та гармонію. «Я отримував глибоке задоволення – сидіти увечері на балконі і прислуховуватися до цієї дивної мелодії української «вулиці», у той час, коли в найближчих кущах на всі лади залива-лися солов’ї, а на низинах, по левадах і берегах річки Удай, тягнули свою безкінечну і незвичайно гармонійну мелодію хори жаб, з яких теж йшла своя «вулиця» [6, с. 531]. Сільська молодь з повагою ставилася до сімейства Костомарових і їхнього гостя. Їх часто запрошували на святкування урочистих подій, пов’язаних з народними звичаями та гуляннями. В останньому розділі свого нарису Д. Мордовець писав про святкування «Віхи» та «Купала», яких не знають в центрі Росії. «Віху» улаштовують у ніч напередодні Трійці і святкують увесь наступний день, а інколи і більше. Данило Лукич уперше був присутній на такому дійстві і уважно спостерігав за процесом тво-рення. Спочатку молодь розбрелась по селу в пошуках високих жердин для «Віхи», квітів для гірлянд і вінків, різної зелені, паклі для мотузок. Все це потрібно було за старовинним звичаєм красти по дворах селян під прикриттям ночі.«І ось усі необхідні матеріали знесені на площу – дві великі жердини, які потріб-но було зв’язати в одну мало не десятисаженну «Віху», зелень, клоччя, лопати для копання ями. Почалося плетіння гірлянд із зелені, зв’язування жердин, прядіння вірьовок із клоччя – і все це дружно, весело, зі сміхом, з жартами... Дівчата плели та в’язали гірлянди, парубки зв’язували жердини та копали яму. Яму викопали глибоку, що з неї не видно було навіть самого копальника» [6, с. 533]. Коли все було готове: яма викопана, «Віха» зв’язана і перевита зеленню, колесо, що закріплене на верху жердини, обвите гірляндами і квітами, спільне творіння дружно підняли і встановили нижнім кінцем у яму. Міцно закріплена, «Віха» гордо виділялася в темноті своєю величчю. Навколо неї розпочалися танці і хороводи. Усе це нагадало Данилу Лукичу танці навколо Перуна і язичницьку месу.Запам’яталося Д. Мордовцю ще одно свято в Дідівцях – Івана Купала. Відбу-лося воно 23 червня напередодні різдва Івана Предтечі. У селі відзначали його на Бакумовій горі. Як і перед «Віхою», «панів» завчасно запросила молодь села. Коли запалали вогні на горі, Костомарови з гостем вирушили в путь. «Ніч була темна, без-лунна, але тиха і тепла. У зв’язку з темнотою, нашого поважного історика вели під руки, наче архієрея. Солов’ї й жаби вже припинили свої весняні концерти, і тільки здалеку стогнав у темряві вип-«бугай» птаха да коростелі десь відбивали темп своїми дзвінкими голосами» [6, с. 534]. З гори стало видно, що вогні горіли всюди, не тільки в селах, але і під Прилуками. «Така чудова картина можлива тільки в Малоросії», – промовив Микола Іванович. На самій вершині гори, в неглибокій улоговині яскраво палав великий сніп соломи. Навколо вогнища в мальовничому безладі юрмилися парубки і дівчата. Поряд лунали жваві розмови та веселий сміх. Суть гри полягала в тому, щоб успішно перестрибнути через вогонь. Були як успішні, так і невдалі стрибки. Не обійшлося без обпалених брів, ніг і обличчя. Та молодь продовжувала біснуватися навколо вогнища. «Пани» підтримали молодь. Про себе Д. Мордовець пише: «Я теж визнав себе зобов’язаним принести мої ноги в жертву Перуну і Дажбогу і скакав через вогонь не гірше любого парубка» [6, с. 536]. Усі гості, крім Миколи Івановича, який, зіславшись на свій недуг, не брав участі в стрибках через вогонь, задоволені своєю участю і побаченим пізно поверталися додо-му. Для Данила Лукича ранок був таким же чарівним, як і ніч. Незважаючи на те, що на Бакумовій горі виднілися чорні місця, де вночі горіли купальські вогні, українські «чари», здавалося, продовжували носитися в повітрі. Під враженням побаченого і пережитого Данило Лукич, подумки звертаючись до суспільно-політичного життя в українських землях, пише: «Сумно, однак, думати, що північний вітер, холодне віяння якого стає помітно відчутним в останню чверть нашого сторіччя під теплим небом України, може внести зупиняючу вільний ріст стужу в природу і душу українця. Хай якнайкраще живе в нас надія, яка переходить в упевненість, що народи з багатою історією в їх минулому і своєрідною культурою і творчістю духу в сучасному – у майбутньому не зазнають печальної участі....» [6, с. 537]. З липня 1883 р. в чудову місячну ніч Данило Лукич з найкращими побажаннями в дорогу залишав поетичну українську землю, повертаючись в С.-Петербург.На жаль, нам не вдалося підтвердити джерелами версію В.Момота про те, що, перебуваючи в Дідівцях, Данило Лукич відвідач Чернігів і зустрічався зі своїми знайомими Тарновськими. Натомість завдяки листуванню з відомими діячами укра-їнського історико-літературного процесу другої половини ХІХ ст., які проживали в Чернігові, ми маємо можливість з’ясувати характерні риси та особливості життя і творчості обраної нами непересічної особистості письменника та історика.Так, тісні зв’язки поєднували Данила Лукича з Борисом Грінченком, який, віддавши дванадцять років справі народної освіти, став письменником, вченим, громад-сько-політичним діячем і активним борцем за українське національне відродження.Як до визначного знавця української літературної мови звертався до нього Д. Мор-довець з проханням літературного редагування та видання своїх творів українською мовою, в тому числі історичної праці «Сагайдачний».В одному зі своїх листів (від 29 лютого 1884 р.) Борис Дмитрович пропонував авторові видати його працю в Галичині [7, с. 1].У Чернігівському обласному державному архіві зберігається 15 листів Б. Грін-ченка до Д. Мордовця, написаних з 1884 по 1896 роки, в тому числі безпосередньо з Чернігова, де Борис Дмитрович працював у губернській земській управі, три листи. У першому з них, від 15 березня 1894 р., мова йде про заснування в С.-Петербурзі «Товариства імені Т.Г.Шевченка», до складу якого поряд з Д. Мордовцем входили В. Тарновський, М. Кропивницький, М. Старицький, Д. Яворницький та ін. Б. Грін-ченка особливо зацікавило повідомлення про те, що Товариство, відповідно статуту, видаватиме книги та організовуватиме школи для вивчення української мови [7, с. 20]. Другий лист від 28 вересня 1895 р. про дату вшанування 25-річчя літературної і театральної діяльності М. Кропивницького. Б. Грінченко цікавився порядком, при-сутніми та характером привітання ювіляра [7, с.21]. Третій лист від 21 березня 1896 р. У ньому Б. Грінченко повідомляє Д. Мордовця про те, що в Чернігові він розпочав видавничу діяльність. Як зазначається в листі, «друкувати книжки для народу та й для «панів», втім, для «панів» тільки інколи, а найбільш для народу». До однієї з книжок він включив оповідання Данила Лукича «Дзвонар», а ще друкує книжечку «Кринич-ка» для дітей. Лист завершується запрошенням до співробітництва та повідомленням про те, що друкується другий том із трьохтомника Б. Грінченка «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседских с ней губерниях» [7, с. 22-23].Важливу інформацію щодо літературної спадщини Д. Мордовця і Чернігівщи-ни подає П. Стебницький, письменник, публіцист і громадсько-політичний діяч, в часописі «Украина» у No 9 за 1907 рік, у статті «З архіву Д.Л. Мордовця» [8, с. 285]. Виявляється, що після смерті Данила Лукича, коли розпечатали недоступні навіть близьким родичам архіви (поки не скінчилася формальна спроба зі спадщиною не-біжчика) постало питання, як дати лад матеріалам, що зберігалися у нього.Спочатку весь той архівний матеріал поділили на дві частини: загальноросійського та українського змісту. З другої частини виділили все, що стосується української лі-тератури й мистецтва та пов’язаним з ними іменем Данила Лукича, адресували його в дарунок Чернігівському музею В. Тарновського. Всю іншу літературу українською мовою віддали бібліотеці «Товариства імені Т.Г. Шевченка» в С.-Петербурзі, де Д. Мордовець був заступником голови, для допомоги студентам вищих навчальних закладів Південної Росії [8, с. 285].Вважалося, що Чернігівський музей, діставши подаровані йому речі, розмістить їх так, щоб вони утворили окремий відділ, в якому б можна побачити і зрозуміти роль Д. Мордовця в українському літературному русі. Серед книг для музею були такі, що мали на той час вже бібліографічну цінність і старі видання й альманахи письмен-ників: А. Корсуна, А. Метлинського, М. Максимовича, Б. Тополі, І. Карпенка та ін. Значна частина книжок була з автографами. Та найбільшу цінність мали, звичайно, рукописи. До них перш за все належали шість невеличких альбомів-зшитків. У ці альбоми Д. Мордовець вписував твори українських письменників з друкованих і рукописних оригіналів, прикрашаючи окремі сторінки малюнками та орнаментами.Зшитки супроводжуються приписками Д. Мордовця про те, звідки він брав ці твори, і якщо то були сумнівні рукописи, то зазначалося «З оригіналом не ручаюсь». У передмові до шостого зшитку автор наголошує на важливості української мови як для спілкування, так і для літературної творчості: «Хороша вона настільки, на-скільки хороше всяке творіння Боже, не створене, не збезчещене чужоземщиною, незаплямоване ганьбою пригноблення... вона чиста, як чиста вода, що переливається в яскравому джерелі» [8, с. 290].Отже, аналіз змісту книжного зшитку дає підстави стверджувати, що вони були предметом становлення творчої лабораторії письменника. На творах, занесених до них, Д. Мордовець вчився теорії і практики літературної справи. Якщо до цього до-дати, що вірші часто потрапляли до зшитків прямо з авторських рукописів, то вони тією чи іншою мірою характеризували уподобання молодого літератора. Про те, що зшитки робилися Данилом Лукичем в молоді роки, свідчить і хронологія самих за-писів.У контексті зазначеного нами здійснена спроба простежити, як з’явилася визна-чена комісією спадщина Д. Мордовця на Чернігівщині. З’ясувалося, що навесні 1907 р. матеріали надійшли до Музею українських старожитностей В. Тарновського як пожертва від онуки Данила Лукича Н.І. Пальчикової [10]. Книга пожертвувань, в яку були занесені ці матеріали, не збереглася. У 1948 р. матеріали Д. Мордовця занесені в інвентарну книгу за NoАл-526, на них було складено колекційний опис No39, до якого увійшло 489 одиниць зберігання. Крім архіву Д. Мордовця, сюди були помилково за-несені матеріали з колекції В. Тарновського і щоденник Шишацького-Ілліча, книжка Л. Глібова, світлини М. Садовського, М. Заньковецької, М. Драгоманова. Всього 12 од. Архів Данила Лукича нараховував 477 од.Згідно з розпорядженням Комітету зі справ культурно-освітніх установ УРСР від 19 березня 1949 р. за No1459/4 архівні матеріали Д. Мордовця в кількості 338 одиниць були передані Чернігівському літературно-меморіальному музею М.М. Ко-цюбинського. Акт видачі No3 від 7 квітня 1949 р. У Чернігівському обласному істо-ричному музеї залишилося 139 одиниць. Після передачі матеріалів Данила Лукича музею М.М. Коцюбинського інвентарний номер Ал-526 був погашений, 110 одиниць серпнем 1948 р. були записані за інв. NoNo Ал-606 – 9 од., 687 – 12 од., 691 – 1 од., 692 – 3 од., 694 – 2 од., 701 – 1 од., 702 – 4 од., 703 – 12 од., 707 – 4 од., 708 – 22 од., 709 – 8 од., 710 – 2 од., 713 – 2 од., 717 – 2 од., 718 – 1 од., 725 – 1 од., 726 – 1 од., 727 – 1 од., 728 – 1 од.Зі 110 одиниць актом від 22 червня 1953р. з фондів Чернігівського обласного іс-торичного музею до Чернігівського обласного архіву МВС було вилучено 19 листів до Д. Мордовця: інв. No Ал-690 – 12 листів Б. Грінченка: Ал-692 – 3 листи М. Грушев-ського, Ал-707 – 4 листи М. Вороного. Всього 19 одиниць. Залишилося в ЧОІМ – 91 одиниця. Друга частина матеріалів Д. Мордовця з погашеного інвентарного номера Ал-526 у кількості 29 од. була записана у 1986 р. до інв. No Ад-1933 (колекційний опис No225), при тому кількість одиниць збільшилась за рахунок детального опису предметів: Ад-1933/14 – 1 од., /11 – 1 од., /16 – 2 од., /12 – 1 од., /17 – 2 од., /15 – 1 од., /8 – 6 од., /9 – 9 од., /13 – 1 од., /10 – 1 од.,/21 – 1 од., /20 – 55 од., /22 – 9 од., /18 – 24 од., /7 – 18 од., /2 – 1 од., /113 – 1 од., /93 – 1 од., /6 – 1 од., /3 – 1 од. Всього 137 одиниць. Отже, в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В. Тарнов-ського зберігається 228 одиниць матеріалів Д. Мордовця, в основному рукописи, епоси, рецензії, світлини тощо [11].Таким чином, на Чернігівщині, в обласному історичному музеї ім. В.В. Тарнов-ського і літературно-меморіальному музеї М.М. Коцюбинського зберігається зна-чна частина багатої історико-літературної спадщини Данила Лукича, яка чекає на майбутніх дослідників. У своїй статті ми лише накреслили шлях до тих джерел, які дадуть можливість глибше зрозуміти і широко показати коло інтересів талановито-го письменника та історика, який палко любив українську землю і її народ, вивчав його минуле й опікувався сучасним і майбутнім, своєю творчою діяльністю дбав про щасливе й заможне життя українців.

1. Панов С. Д.Л. Мордовцев и его историческая проза // С. Панов // Д.Л. Мор-довцев «За чьи грехи?»; «Великий раскол». – М.: издательство Правда,1990. – 624 с.
2. Кауфман А.Е. Д.Л. Мордовцев (из личных воспоминаний и рассказов) / А.Е. Ка-уфман // Исторический вестник. – 1910. – No10. – С. 225-234.
3. Юдин П. Мордовцевы в Саратове (новые материалы к биографии) / П. Юдин // Исторический вестник. – 1907. – No3. – С. 922-938.
4. НАН України. – Ф.ХХІІ, спр. 199-400, с. 212. Листи Мордовця Д.Л.
5. Мамот В.С. Д.Л. Мордовцев писатель-демократ. Дис....канд.филол. наук. 10-01-01. – М., 1984. – 230 с.
6. Мордовцев Д.Л. Под небом Украины / Д.Л. Мордовцев // Исторический вест-ник. – 1884. – С. 612.
7. Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО). ф. 1082, оп. 1, спр. 2.
8. Стебницький П.Я. З архіву Д.Л. Мордовцева / П.Я. Стебницький // Україна. – 1907. – No9. – С. 285-310.
9. Глинский Б.Б. Литературная деятельность Д.Л. Мордовцева / Б.Б. Глинский // Исторический вестник. – 1905. – No2. – С. 944-951.
10.Черниговское слово – 1907. – No175. – С. 2, Земский сборник Черниговской губернии. – 1907. – No6. – С. 111.
11. Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В. Тарновського (ЧОІМ). Матеріали Д.Л. Мордовця інв. NoАл-526.

Статья посвящена пребыванию Д.Л. Мордовцева – писателя, историка, этнографа и публициста на Черниговщине, о которой он впервые узнал от семейства Костомаро-вих. Жена Н.И. Костомарова Алина Леонтьевна имела имение в с. Дедовцы Прилуцкого уезда, куда супруги почти ежегодно летом выезжали на отдых. Сюда в 1883 году был приглашен Д.Л. Мордовцев, о своем впечатлении от пребывания в Дедовцях он написал в очерке «Под небом Украины».Ключевые слова: Украина, Прилуки, Дедовцы, письма, летописи, казачество, народные традиции, обряды.

D.L. Mordovets as an adherent of ukrainian language and its right for independent existence and widespread use, was supporter of Ukrainian cossack state, as evidenced by essay «Under the sky of Ukraine». Important information concerning literary creativity of D.L. Mordovets and relations with Chernihiv region submits P. Stebnytskiy in the journal «Ukraine» of 1907 in the article «From the archive of D.L. Mordovets». It turns out that after death of Daniel Lukich question appeared how to organize materials stored in the archives that were discovered. First, all the archival materials were divided into two parts: russian and ukrainian content. Everything about ukrainian literature and art associated with the name of Daniel Lukich was allocated from the second part and addressed to the Chernihiv museum of V. Tarnowsky as a present. All the other literature in ukrainian was given to the library «Shevchenko Society» in St. Petersburg.It was believed that Chernihiv museum, having received presented stuff, place them so that they form a separate section, where you can see and understand the role of D. Mordovets in ukrainian literary movement. Among the books for the museum were such that already had bibliographic value at that time, old editions and anthologies of writers.We attempted to see how the heritage of D. Mordovets appeared in Chrnihiv region which was determined by comission. It was found that in the spring of 1907 materials were received by the Museum of ukrainian antiquities of V. Tarnowsky as donation from granddaughter of Daniel Lukich N.I. Palchikova. Book of donations, which contained these materials, was not preserved. In 1948 the materials of D. Mordovets listed to the inventory book by the number Al-526. These materials formed collection description No 39, which included 489 storage units. According to the resolution of Committee in affairs of cultural and educational institutions of Ukrainian SSR on March 19, 1949 by number 1459/4 archival materials of D.L. Mordovets in amount of 338 units were transferred to Chernihiv literary memorial museum of M.M. Kotsubynsky. The rest of the materials is stored in Chernihiv regional historical museum of V.V. Tarnowsky, basically it is letters, manuscripts, photos etc. Consequently, in Chernihiv region, in the regional historical museum of V.V. Tarnowsky and literary memorial museum of M. Kotsyubynsky is preserved a significant part of rich historical and literary heritage of Daniel Lukic, which awaits for its future researchers. Key words: Ukraine, Priluky, Didivtsi, letters, chronicles, cossacks, folk customs, rites.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
falkon4s
Повідомлень: 1
З нами з: 23 січня 2020, 07:50
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 4 рази
Подякували: 1 раз

Re: Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення falkon4s »

D_i_V_a писав:1780-1784рр - с. Дідівці, Прилуцька с.
Прилуцький п., Чернігівське нам.
Метрична книга церкви села Дідівці
Спр. 287(1756-1770)
627(1780-1808)
1173(1800)
1193(1801)
1218(1803)
1243(1804)
Київська духовна консисторія
ЦГИАК Ф.127, Оп.1012, Од.зб.615
Доброго дня. Ці справи відносяться до села Дідівщина Фастівського району. Метрики по Дідівцях Прилуцького району за ці роки відсутні, є лише сповідні записи.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Дідівці, село, Прилуцький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

falkon4s писав:Доброго дня. Ці справи відносяться до села Дідівщина Фастівського району. Метрики по Дідівцях Прилуцького району за ці роки відсутні, є лише сповідні записи.
Доброго
Все може буть... Працівники архівів те ж роблять помилки. Але я була впевнена, що це ті Дідівці про які написано на карточці.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Літера Д”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей