Українська мова - це зброя

Походження українських слів та прізвищ, тлумачення, дослідження антропонімів тощо
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6278 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

Вивчаючи іноземні мови вперше стикаєшся з тим, що деякі українські слова такі ж самі або дуже схожі на слова в тіх мовах.
Перше здивування від вивчення німецької приходить коли дізнаєшся про цифер-блат, шлаг-баум і розумієш, що це прийшлі слова, які стали своїми.

Події сучасної України, такі як інавгурація (чи як воно там за сучасними правилами/змінами) зветься, приводять до такого "СУТО" українського слова :wink: як КЛЕЙНОДИ в однині КЛЕЙНОД.
І... о дивина... летиш, біжиш до словника німецької мови, бо там є слово KLEINOD.
Якщо правильно його вимовляти, за правилами німецької мови, то це слово складається з двох слів і через це має 2 наголоси. EI - читається як АЙ, з м'яким Л стає ЯЙ, то і читаємо - кляйн-од.
Кляйнод - це (високим стилем, благородним) скарб, коштовність, дорогоцінність; пер. скарб, перлина.
А якщо спробувати перекласти по словам, то перше - кляйн - означає маленьке, а друге - од - ото і є те застаріле німецьке слово про скарб.
В українській сьогодні слово використовується і для великих речей, але можна уявити собі маленьку мізансцену з минулого, як старий ювелір вмовляючи заможного пана купити каблучку приговарює - от подивіться тільки, який гарний маленький скарб...
Кляйн-од.jpeg
І Даль каже про німецьке походження
Клейнод.jpeg
Міркуючи над тим, що слово могло прийти в мову від ювелірів, подумалось що в старі часи такими були не тільки німці а й евреї. І постало питання, як єврейською буде це слово? Може хтось колись на це питання відповість...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення Вернер »

Український історичний збірник , Вип . 12, 2009

Савчинський Володимир (Севастополь)

ЦЕНЗУРНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО САМОДЕРЖАВСТВА Й УКРАЇНСЬКЕ КНИГОВИДАННЯ

У політичному житті сучасної України, особливо під час чергових та позачергових виборчих кампаній, раз-у-раз виникають розмови про статус російської мови, ніби-то «насильницьку українізацію», радикалізм та непродуманість дій влади у державній мовній політиці. Мовне питання і на початку ХХІ ст., як і в другій половині ХІХ ст., полишається важливим чинником, що впливає на громадсько-політичне життя в Україні. Проблема утвердження української мови як державної продовжує бути в центрі політичної боротьби різних за своєю ідеологічною спрямованістю та зовнішньополітичною орієнтацією політичних сил. Протягом 17 років української незалежності влада так і не змогла вибудувати чіткого механізму реалізації концепції мовної політики, без якої неможливо говорити про розбудову громадянського суспільства в Україні. Загальновідомо, що цензура завжди відігравала й відіграє важливу роль у відносинах між владою, пресою та суспільством. І в Наддніпрянській Україні другої половини XIX ст. владна цензура була засобом формування громадської думки, нав'язування єдиної ідеології й захисту імперських інтересів.
Водночас зазначимо, що діяльність цензури російської влади відзначена її прагненням боротися за достовірність інформації, виваженість авторських оцінок та суджень, неупереджене висвітлення подій та фактів. Нині вітчизняні дослідники мають можливість неупереджено відтворювати історію та діяльність цензурних установ в українських губерніях Російської імперії, що дуже важливо, оскільки у радянській історіографії ці питання висвітлювались або виключно негативно, або просто ігнорувались. У пропонованому нами аналізі спробуємо розкрити та окреслити деякі аспекти еволюції російської цензурної політики щодо українського книговидання у другій половині ХІХ ст. Історіографія дослідження питання цензурної політики щодо української мови у другій половині ХІХ ст. представлена у працях та статтях таких українських учених, як М. Грушевський1, Б. Грінченко2, Д. Дорошенко3, С. Єфремов4, Ф. Савченко5, В. Сарбей6, О. Овсієнко7, О. Міллер8. Заборона українського книговидання в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. є однією з тих наукових проблем, що викликає інтерес не тільки сучасної української, а й російської історіографії. Тому, з нашого погляду, актуальним полишається аналіз обставин запровадження заборон української мови у 1863 р., 1876 р., 1881 р., 1889 р. та реалізації цензурної політики російським самодержавством щодо українського книговидання. Державна російська імперська модель передбачала неодмінне превалювання загальноімперських стандартів над усіма національними ознаками у поліетнічному об’єднанні під скіпетром російського самодержця. Модерна доба в Європі привнесла разом з новими соціально-економічними відносинами ще й суттєві зміни в усвідомленні та кристалізації національних ознак. Йдеться про формування політичних націй. Капіталістична модернізація в Російській імперії у 60-70-х роках ХІХ ст. під впливом загальноєвропейських тенденцій мала своїм наслідком те, що нещодавно організаційно оформлені національні рухи, посилюють свій вплив на соціально-етнічне середовище та суспільну свідомість українства. Важливим виявом відродження українського національного руху на теренах Російській імперії наприкінці 50 – початку 60-х років ХІХ ст. стала поява громад, діяльність котрих набрала культурно-просвітницького спрямування, що передусім здійснювалася шляхом організації видавничої діяльності9. Саме цими суспільними викликами зумовлено проведення цензурної реформи 1865 р., яка мала забезпечити через систему створюваного цензурного апарату здійснення ефективної охоронно-поліційної політики російського самодержавства у книговиданні та журналістиці. У другій половині ХІХ ст. російський уряд починав виробляти цензурні регулятори, які б забезпечили можливості здійснення ним контролю щодо дискусій, пов’язаних з мовним питанням національних меншин, що розгорталися на сторінках тогочасних періодичних видань. Уже з 1850-х років спостерігаємо те, що цензурна політика російського уряду на підвладних українських землях була більш жорсткою щодо українського книговидання та україномовної періодики не тільки за змістом, а й за формою. Російські чиновники намагалися нівелювати відмінності між тогочасними українським та російським правописами, наблизивши їх один до одного. Так, один із перших дослідників цієї проблеми Ф. Савченко наводить приклад розпорядження, згідно з яким цензурні органи мали якнайсуворіше ставитися до всього українського книговидання та публікацій, в яких би якимось чином порушувалися питання української мови чи питання етнічної окремішності українців (або як говорилось на офіційному рівні – малоросів). Цензурні чиновники викреслювали з історичних пам’яток, що готувалися до друку, ті місця, в яких вбачали «пристрасть к малорусской народности». Так, наприклад, було викинуто деякі місця з видання 1853 р. Літопису Грабянки10. У 1859 р. до Київського цензурного комітету надійшов з імперської столиці циркуляр, в якому вказувалось, що твори українською мовою для народу мають друкуватися російськими літерами, а ввезення на територію Російської імперії подібної літератури українським шрифтом заборонялось11. Активізація українофільського руху, його активна видавнича діяльність та пов’язана з нею підготовка до видання Біблії українською мовою на початку 60-х років ХІХ ст. змушували російську владу жорстко реагувати щодо тієї періодики та тих книговидань, які б сприяли поширенню сепаратистських настроїв серед українства. Більшість дослідників схиляються до того, що саме розвиток українського національно-культурного руху в поєднанні з польським повстанням 1863 р. змусили імперську владу вдатись до запровадження Валуєвського циркуляру, котрий своїми положеннями практично позбавляв український рух можливостей легальної видавничої діяльності. Так, російський дослідник О. Міллер докладно проаналізувавши перебіг подій, пов’язаних з підготовкою Валуєвського циркуляру 1863 р., дійшов висновку, що передумовами прийняття згаданого циркуляру міністром внутрішніх справ О.П. Валуєва були доповідні записки вищого імперського чиновництва: військового міністра Д. Мілютіна, шефа жандармів В. Долгорукого, київського генерал-губернатора М. Аненкова про розмах українофільського руху та можливі перспективи еволюції його вимог: від дозволів на видання літератури на «малоросійському наріччі» – до можливих у майбутньому вимог автономії для Малоросії12. Прийнятий 18 липня 1863 р. Валуєвський циркуляр забороняв цензурі допускати до видання «книги малоросійською мовою», орієнтовані на пересічного українського читача, як освітнього, так і духовного змісту. Дозволялося допускати до друку лише оригінальні літературні твори13. Сучасні дослідники послідовно доводять, що репресивні заходи, передбачені Валуєвським циркуляром, мали тимчасовий характер, не передбачаючи довготривалої перспективи. Про це засвідчує як і сам текст циркуляру, так і звернення міністра П. Валуєва до імператора Олександра ІІ, запити Петербурзького цензурного комітету з проханням пояснень про те, як надалі діяти його чиновникам стосовно малоросійських рукописів, що перебували на розгляді цензорів14. Про це свідчить статистичний аналіз даних Київського цензурного комітету, за яким після Валуєвського циркуляру 1864 р. випущено 12 книг; 1865 р. – 5 книг; 1866 р. – жодної, у наступні роки по 2, а вже у 1872 р. – їх знову було 1415. Активізація українського руху у першій половині 1870-х років, як наприкінці 1850-х – на початку 1860-х років, знову співпала із загальноімперським суспільним пожвавленням і викликала відповідну реакцію охоронних органів влади Російської імперії. 27 серпня 1875 р. Начальник III відділення генерал-ад’ютант О. Потапов проінформував відповідні державні установи про резолюцію імператора Олександра II: «Государь император в виду проявления украинофильской деятельности и в особенности переводов и печатания учебников и молитвенников на малорусском языке, – Высочайше повелеть соизволил учредить под председательством министра внутренних дел Совещание из министра народного просвещения, обер-прокурора Святейшего Синода, главного начальника III-го Отделения собственной Его Величества Канцелярии и председателя Киевской Археологической Комиссии тайного советника Юзефовича для всестороннего обсуждения этого вопроса»16. На виконання цієї резолюції було сформовано Надзвичайну комісію у складі названих чиновників вищого рангу « для присечения украинофильской деятельности». На своїх засіданнях Надзвичайна Комісія 1876 р. розглянула дві доповідні записки складені Головним управлінням у справах друку та таємним радником М. Юзефовичем. Проект рішення комісії, підготовлений М. Юзефовичем, затверджено 24 квітня 1876 р. Він складався з 11 пунктів. Перші три із них передбачали обмежити розповсюдження україномовної літератури й заборону видавати літературу українською мовою в Російській імперії, за винятком історичних пам’яток і творів художнього письменства ( і то лише з дозволу ГУД у кожному конкретному випадку). Особливо підкреслювалася заборона на «кулешівку» та наголошувалося на необхідності дотримуватися «загальноросійської орфографії», тобто не вживати літеру «і» замість «й» та «і» перед приголосною17. Ці пункти практично повторили Валуєвський циркуляр, ще виразніше продемонструвавши прагнення офіційної влади протидіяти ініційованій П. Кулішем реформи орфографії українського правопису, яка мала б посилити відмінності української літературної мови від російської. Пунктом третім заборона щодо української мови поширювалася і на сценічні вистави, тексти до нот і публічні виступи «как имеющие в настоящее время характер украинофильских манифестаций»18. Пункти 6, 7 і 8 пропонували не допускати викладання малоросійською мовою в школах, також пропонувалось «очистить библиотеки всех низших и средних учебных заведений» від «малоросійських» книг, а пунктом 9 рекомендувалося направляти на службу в Київський, Харківський та Одеський навчальні округи викладачів, котрі закінчили курс у великоросійських губерніях, а випускників цих губерній, у свою чергу, – в округи поза межами українських губерній19. Нарешті, пункти 5, 10 і 11 проекту передбачали закриття «Киевского телеграфа», припинення на невизначений термін діяльності Київського географічного товариства, вислання із краю П. Чубинського та М.Драгоманова20. Тоді як пунктом четвертим рекомендувалося надавати фінансову допомогу львівським москвофілам, друкованим органом яких була газета «Слово»21. Проект рішення та журнал наради Надзвичайної комісії були передані міністром внутрішніх справ О. Тімашовим імператору Олександру ІІ до м. Емс для затвердження. Остаточна версія висновків наради Надзвичайної комісії після затвердження імператором 18 травня 1876 р. отримала назву в літературі «Емський указ»22. З моменту прийняття Емського указу всі українські видання мали розглядатися Головним управлінням у справах друку. З червня 1876 р. для розгляду українських рукописів у ГУД виокремлено окремий підрозділ. Посилаючися на матеріали російських архівів, О. Міллер наводить такі дані: з червня 1876 до квітня 1880 р. в ГУД подано 53 заявки (одна книга чи рукопис – одна заявка) на дозвіл до видання та ввезення з-за кордону книжок українською мовою, щодо яких цензурне відомство винесло негативне рішення лише по 16 заявках, т. б. під заборону підпадало до 30% українських книговидань23. Отже, сучасні російські дослідники вважають, що видання українських рукописів було ускладнене не стільки дією Емського указу, як самою бюрократичною процедурою розгляду рукописів цензурними органами, а ввезення україномовних книжок із-за кордону було просто невигідним і вкрай ризикованим. Новий етап в еволюції цензурної політики російського уряду щодо українського книговидання пов'язаний з виданням циркуляру від 24 лютого 1881 р., за яким передова українська громадськість позбавлялася можливості порушувати питання, пов’язані з українською мовою у періодиці. Згаданий циркуляр ГУД містив такі настанови цензорам: «Не дозволять к напечатанию статей, пропагандирующих мысль о чествовании поэта Шевченко и говорящих о необходимости введения малорусского наречия в церковной проповеди, школе и вообще относится с особой внимательностью к статьям о малорусском наречии» 24.Однак усупереч цьому, у періодичних виданнях все ж з’являлися статті про недоречність таких заборон щодо української мови. Чинне місце у цій справі належало професору Петербурзького університету, видатному досліднику історії України М. Костомарову. Урядове чиновництво, пов’язане з реалізацією цензурних обмежень, також звертало увагу на деякі неузгодженості в тексті Ємського указу і собі порушувало питання про необхідність перегляду цензурних правил щодо рукописів на «малорусском наречии». Приводом до скликання за ініціативою міністра внутрішніх справ М. Ігнатьєва Особливої наради для перегляду цензурних правил для українського слова у серпні 1881 р. став лист київського генерал-губернатора М. Черткова, пов'язаний з проханням М. Лисенка скасувати заборону київського окремого цензора щодо видання четвертого випуску упорядкованих ним народних пісень. Генерал-губернатор не знайшов нічого шкідливого у змісті цих пісень, тим більше, що українофільство, за його оцінками, було слабким, а заборони за Ємським указом, який до того ж офіційно необнародуваний, розцінювалися громадськістю як свавілля місцевої влади. Київський генерал – губернатор М. Чертков пропонував запровадити єдині цензурні правила щодо літературних і музичних творів на «малоросийсском наречии» з «общерусским языком»25. На записку в МВС накладено таку резолюцію: «Заслуживает особого внимания и подлежит безотлагательному рассмотрению и докладу по соображению с мерой 1876 г. и порядками, в которых она была принята»26. Ще одна така записка подана О. Дундуковим-Корсаковим (з 1869 до 1878 рр. генералгубернатор Київський, Подільський, Волинський), в якій він дійшов таких висновків: «Ограничения и стеснения, не вызываемые и не предписываемые заботами о сохранении культурного и политического единства России способны внести лишь раздражение и неудовольствие даже в умы людей, искренно преданных идее полного слияния, должны быть или вовсе отменены, или же применяемы с значительными, постоянно усиливающими послаблениями»27. Отже, російський чиновник вищого рангу О. ДундуковКорсаков пропонував скасувати заборону на постановку україномовних сценічних вистав, музичних п’єс, відновити видання українських книжок незалежно від їх змісту28. У серпні 1881 р. міністр внутрішніх справ М.Ігнатьєв прохав «височайшого дозволу» скликати «Особливу нараду». До її складу введені обер-прокурор Св. Синоду К. Побєдоносцев, міністр державних маєтків – М. Островський, міністраосвіти – Д. Сольський. 8 жовтня 1881 р. імператор Олександр ІІІ затвердив доповідь міністра внутрішніх справ М. Ігнатьєва, в якій «Особлива нарада» визнала за потрібне внести деякі доповнення до Емського указу29. Так, зокрема, до числа україномовних видань, допущених до друку, додавалися словники, якщо вони видавалися за загальноросійським правописом або правописом, що використовувався у Малоросії не пізніше ХVІІІ ст.; допускалася постановка україномовних п’єс та виконання українських пісень, раніше дозволених цензурним відомством, але при цьому кожну нову театральну постановку необхідно було погоджувати з генерал-губернатором; знято заборону про друк україномовних текстів до нот при дотриманні правил загальноросійського правопису30. Постанова від 8 жовтня 1881 р. не вносила будь-яких кардинальних змін до цензурної процедури розгляду українських текстів, так як вона не розширила їх жанровий діапазон, окрім одного позитивного моменту - це дозволу театральних постановок україномовних п’єс. Тому цю постанову з обережністю можна розцінювати як послаблення цензури щодо україномовних видань. Цензурні заборонні постанови щодо українського слова не обмежилися вищенаведеними. Із зростанням кількості видань українською мовою відбувалося посилення цензурних утисків, шляхом розширення вже існуючих цензурних норм, проголошених постановами 1876 р. та 1881 р. Зокрема, 21 грудня 1885 р. Київський окремий цензор по іноземній цензурі отримав рекомендації, в яких говорилося, що твори, написані «кулешівкою», не слід допускати до друку, доки рукопис не буде виправлено на російський правописний стандарт31. Посилення цієї рекомендації втілилося вже у циркулярі від 24 грудня 1889 р., за яким цензори мали відразу повертати, навіть, без змістового розгляду, авторам рукописи, написані малоросійським правописом до повного виправлення ними правопису; цензорам дозволялося повертати рукописи, навіть, при незначних відхиленнях від загальнозатверджених правописних норм. Так, наприклад у 1890-1891 рр. з розглянутих трьох творів: «Сбірник творів М.С. Жирнова», «Сборник малороссийских песен «Васільковский Соловей Киевской Украины»«, «Пісні, думки і шумки руського народу», – два останніх повернуто упорядникам для переписування, тому що були створені згідно з малоросійським правописом (так званою «кулешівкою»)32. Новий етап у посиленні прискіпливості цензорів при розгляді українських текстів пов’язаний з прийняттям постанови від 10 січня 1892 р. тодішнім начальником ГУД Є. Феоктистовим, який зважаючи на активність малоросійського письменства, взагалі, пропонував цензорам при будь-якому порушенні прийнятих цензурних норм забороняти, «в целях чисто государственных» рукописні твори писані українською мовою, а не повертати їх на виправлення авторам33. Отже, еволюція в політиці російського уряду щодо українського друкованого слова, що розпочалася з Валуєвського циркуляру (1863 р.), відзначена встановленням жорстких цензурних норм, які практично повністю позбавили будь-якої видавничої можливості та торговельної реалізації україномовні видання, майже повністю ліквідувавши українське книговидання та легальний продаж українських книжок. Російський уряд своїми цензурними циркулярами протягом другої половини ХІХ ст. намагався не тільки обмежити українське книговидання, а й поступово реформувати сам український правопис, звівши до мінімуму відмінності між ним та російським. Незважаючи на те, що така асиміляційна політика російського самодержавства негативно впливала на формування української націосвідомості, вона посприяла подальшій активізації українського національно-визвольного руху, посилювала його антисамодержавну спрямованість, забезпечивши його подальшу політизацію.

Анотація У статті на широкому архівному матеріалі проаналізовано еволюцію цензурної політики російського самодержавства в українському книговиданні у другій половині XIX ст. Зроблено спробу подолати стереотипи, що склались в історіографії у попередні десятиліття.
Annotation The article consists analysis of the main stages of Russian Government’s censorship policy about Ukrainian books publishing during the second half of the 19-th century.

1 Грушевський М. Ганебній пам’яті // Україна. – Кн. 4. – К., 1926.
2 Грінченко Б. Тяжким шляхом (про українську пресу). – К., 1912. – 74 с.
3 Дорошенко Д. Культурно-просвітня діяльність українського громадянства // Україна 1907. – Т. 4. – С. 17–34.
4 Єфремов С. З нашого життя (мова в українській пресі та вимоги читачів) // Рада. – 1907. – №87.
5 Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. – Х., 1930. – 415 с.
6 «Українське питання в Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Колективна монографія в трьох частинах. Ч. 1 // Відп. ред. В.Г. Сарбей. – К., 1999. – 208 с.
7 Там само.
8 Миллер А.И. «Український вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХIХ в.). – СПб., 2000. – 260 с.
9 Попович М. Нарис історії культури України. – К.,1998. – С. 432.
10 Савченко Ф. Заборона українства… – С. 191.
11 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАУК). – Ф. 293. – Оп. 1. – Спр. 552. – Арк. 1
12 Миллер А.И. «Український вопрос»... – С. 98-99, 100-101.
13 ЦДІАУК. – Ф. 293. – Оп. 1. – Спр. 552. – Арк. 292.
14 Миллер А.И. «Український вопрос»... – С. 115.
15 ЦДІАУК. – Ф. 294. – Оп. 1. – Спр. 36.
16 Савченко Ф. Заборона українства... – С. 204.
17 Там само. – С. 381.
18 Там само. – С. 381.
19 Там само. – С. 382.
20 Там само. – С. 382.
21 Там само. – С. 381.
22 Миллер А.И. «Український вопрос»... – С. 181.
Час плине
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6278 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

Не кажу, що в 1830-х роках в Київській губернії Російської імперії в судочинстві використовуівли українську мову. Квест для допитливих - а яку ж тоді?

1832-1833, Фонд - Київський губ. прокурор - ДАКО ф.3, о.1, сп.247
г.Киев
Переписка с Киевским военным губернатором о введении в судопроизводство русского языка.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6278 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

Мій улюблений австрійський "українець" Михаель (Михайло) Мозер!
Декілька років тому чула його інтерв'ю по радіо, а дякуючи передачам Вахтанга Кіпіані "Історична правда" є можливість і побачити.

9 серпня, 2020 неділя
Українська мова і російська пропаганда | Історична правда
Українська мова пережила понад чотириста заборон. Однак ні московським царям, ні радянським вождям не вдалося її знищити. Мова досі в епіцентрі російської пропаганди. Про міфи Кремля знає австрійський філолог Міхаель Мозер.

phpBB [video]
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6278 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

Спостереження останього часу.
Сильне несприйняття української мови серед простого населення в Києві відчулося вже за рік до президентських виборів. Російськомовні продавці кам'яніли в лиці і обслуговували невічливо.

Підводячи риску з 2014 року, коли стало модно і важливо говорити українською, видно як мова розквітла. В ній з'являється все більше й більше нових слів, які швидко входять у вжиток. Родзинкою останього часу з мого погляду стало слово комірнЕ у значенні "коммунальні платежі". В цьому комірне звучить МУЗИКА минулих століть, бо це наше генеалогічне слово, яке раніше використовувалось у багатьох значеннях, але якщо до нього прижеветься ще й це, то це буде просто чудово.
А наші ДІАЛЕКТИ! Вже починаєш впізнавати говірку різних регіонів України! Від цього затамовує подих! І кричить душа якомусь невідомому ворогу: "Ось вам, дурні, ті що кажуть на діалекти "суржик"! Самі себе соромитесь, у скількох людей відчуття маловартості! Забудьте це дурне слово, нам його підкинули. Почуйте красу діалектів!"
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення kbg_dnepr »

Ще чудова стаття про мовний ригоризм https://news.obozrevatel.com/society/sp ... 1480069872

Але я все ж таки схильна до того, що нормування потрібне, і навіть якщо великі майстри говорили інакше, НАМ і ЗАРАЗ варто думати про те, якою мовою ми хочемо говорити. Французька мова стала мовою світової еліти саме тому, що там ще за царя Панька була створена Академія, де кращі майстри слова розмірковували, як ій (французькій мові) співіснувати із всемогутньою латиною...
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення kbg_dnepr »

28 січня 2021 р. Окружний адміністративний суд Києва скасував Постанову Кабінету Міністрів України № 437 від 22 травня 2019 р., якою було затверджено нову редакцію Українського правопису.
Формальною мотивацією цього рішення стало те, що уряд начебто не мав права регулювати правописні питання.
Хоча реально не важко бачити, що воно лежить у річищі масштабного антиукраїнського реваншу, який здійснюється останнім часом, зокрема, й через інструменти корумпованої й контрольованої проросійськими силами судової системи.
АН вищої школи України нагадує, що тривала робота над новою редакцією Українського правопису розпочалася ще 2002 року.
Однак лише той склад Національної правописної комісії, який був сформований урядом у 2015 році і включав усіх провідних учених-лінгвістів з академічних установ та університетів, зумів дійти до консенсусного рішення і запропонувати нову редакцію правопису, яку винесли на громадське обговорення.
АН вищої школи України у вищезазначеній комісії представляли професори А. П. Загнітко, О. Д. Пономарів, М. В. Стріха та О. І. Чередниченко.
У ході цього безпрецедентно широкого обговорення надійшло близько 600 звернень наукових та освітніх установ, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань та окремих громадян, які містили приблизно три тисячі пропозицій.
Усі вони були узагальнені і проголосовані. Підсумковий компромісний варіант правопису було розглянуто і одноголосно затверджено на спільному засіданні Президії Національної академії наук України та Колегії Міністерства освіти і науки України 21 жовтня 2018 року.
Саме цей варіант ліг в основу урядового рішення від 22 травня 2019 року, і його схвально зустріла більшість філологічної спільноти (хоч водночас він став мішенню атак антиукраїнських сил).
https://www.pravda.com.ua/columns/2021/01/28/7281550/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення kbg_dnepr »

Нажаль, повідомлення українською не знайшла :(

В Госархиве нашли 100-летний документ времен Украинской Державы гетьмана Скоропадского о необходимости введения закона об украинском языке.
Как информирует Цензор.НЕТ со ссылкой на Лигу, документ опубликован на сайте Центрального госархива высших органов власти, на него обратил внимание на странице в Facebook музей Шереметьевых.

Документ датирован 23 августа 1918 года, в нем старший прокуратор Генерального суда обращается к министру юстиции.

"Не касаясь права частных лиц на употребление русского языка в их отношениях с Державными институциями, Генеральный суд на общих сборов 20 августа этого года<…>обратил внимание на желательность издания нового закона об обязательности употребления украинского языка в отношениях между Украинскими Державными институциями", – говорится в документе.

Прокуратор объясняет, что в 1906-м (времена Российской империи) был принят закон, который обязывал как госинституции, так и частных лиц общаться с государственными учреждениями исключительно на русском языке. После отмены этого закона в Украинской Державе граждане и институции вроде как получили право обращаться как органам госвласти на языках, которые больше употребляют.

https://censor.net/ru/n3247021
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення kbg_dnepr »

Міжнародний день рідної мови: історія свята та нові правила в українській мові https://education.24tv.ua/den-ridnoyi-m ... a_n1547319
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Онлайн
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5310
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення DVK_Dmitriy »

На тему о языках.
А. В. Балицька
КИЇВСЬКА ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКА ШКОЛА У РОКИ НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941-1942).

"Згідно з розпорядженням
Рейхскомісара України Коха від 19 лютого 1942 року § 4 п.3 та з наказами №1044 від 15 травня
1942 року завідуючого Відділу охорони здоров’я міської управи Шульца та завідуючого
відділу фінансів Київської міської управи № 1867 від 20 травня 1942 року на всіх робітників
закладу розповсюджувалася система заохочувань. Усі, без винятку, службовці, які не
працювали перекладачами, могли отримувати надбавку до зарплати за знання німецької мови у
розмірі від 5% до 25% до основної посадової ставки в залежності від рівня знань. Службовці,
які вільно розуміли мову і розмовляли, отримували 5% ; ті, що могли вільно перекладати та
відповідати на листування – 15% ; працівники, які закінчили лінгвістичні інститути або
німецькі учбові заклади – 25%."
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Відповісти

Повернутись до “Ономастика”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 11 гостей