Павлівка, село, Мар'їнський р-н, Донецька обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Жив
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Павлівка, село, Мар'їнський р-н, Донецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З другої теми
sadovod писав:В нашем родовом древе есть линия священников Орловских. Сведения о них получены из воспоминаний потомков, метрических книг и других документов.
Вот, что нам известно. В Петро-Павловской церкви села Павловка Мариупольского уезда Екатеринославской губернии в конце 19 — начале 20 ст. служил отец Андрей - Орловский Андрей Константинович. Об этом упомянуто в «Памятной книжке Екатеринославской губернии 1910г.»: «Петро-Павловская цер. Села Павловки, Павловское почтовое отд., Мариупольскаго уез.; свящ. Орловский Андрей Константиновъ, діаконъ Сулима Павелъ, псал. Погорлецкій Илія Павловъ».
Позже мне удалось найти «Справочную Книгу Екатеринославской Епархии. Екатеринослав, 1908г.», в которой обнаружил более подробные сведения об отце Андрее:
«Священ. Андрей Константинович Орловский, 60 л., окон. курсъ въ Дух. Семин. По 2 разряду, законоуч. Зем. Школы, чл. Благочин. Совъта, вдовъ, въ семействъ у него двъ сестры: 63, 62.». Кроме того, указано, что отец Андрей был награжден в 1900г. Орденом Святой Анны 3-й степени и Наперстным крестом в 1901г. В сане и должности и в данной церкви служит с 1873г.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Павлівка, село, Мар'їнський р-н, Донецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Павлі́вка — село в Україні, у Мар'їнському районі Донецької області. Орган місцевого самоврядування — Павлівська сільська рада. У селі мешкає 2505 осіб.
Загальні відомості
Відстань до райцентру становить близько 30 км і проходить автошляхом місцевого значення.
Землі села межують із територією с. Микільське та Єгорівка Волноваського району та м. Вугледар Вугледарської міської ради Донецької області.
Історія
Село створене у 30-40-х роках ХІХ ст. переселенцями-козаками та селянами з Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній.
За даними на 1859 рік у казенному селі Олександрівського повіту Катеринославської губернії мешкало 1257 осіб (860 чоловічої статі та 797 — жіночої), налічувалось 226 дворових господарств, існували православний молитовний будинок, станова квартира, училище, відбувалось 3 ярмарки на рік й базари[1].
1865 року коштом селян у Павлівці побудована кам'яна церква названа іменами Петра і Павла — Петропавлівська церква.
Станом на 1886 рік у колишньому державному селі, центрі Павлівської волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії, мешкало 2060 осіб, налічувалось 359 дворових господарств, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, 2 лавки, 2 рейнських погреба, відбувалось 3 ярмарки на рік й щоденні базари[2].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3137 осіб (1609 чоловічої статі та 1528 — жіночої), з яких 2877 — православної віри[3].
У 1908 році в селі мешкало 2196 осіб (1096 чоловічої статі та 1100 — жіночої), налічувалось 552 дворових господарства[4].
До 1917 р. Павлівка була другим після Маріуполя адміністративним та торговельно-промисловим центром Маріупольського повіту. В селі працював паровий млин, цегельний завод, декілька підприємств по обробці шкіри, лікарня, 3 школи.
1917 року в селищі мешкало 4751 особа.
В роки Другої світової війни 31 травня 1943 року неподалік від Павліки була висаджена група радянських партизан у тил фашистів і була виявлена фашистами. Проти неї була вислана група перехоплення. Всі члени партизанської групи були вбиті в бою з фашистами.[5]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Павлівка, село, Мар'їнський р-н, Донецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Павлівка, Мар’їнський район, Донецька область
Павлівка — село, центр однойменної сільської Ради депутатів трудящих. Розташована за 30 км на південний захід від райцентру Мар’їнки і за 56 км від Донецька, на березі річки Кашлагач (притока річки Мокрі Яли). До найближчої залізничної станції Великоанадоль — 25 км. Населення — 2569 чоловік. Сільській Раді підпорядковано х. Октябрський.

Село засновано 1842 року державними селянами, переселеними сюди з Полтавської і Чернігівської губерній. Перші жителі його були здебільшого хліборобами: вирощували пшеницю, ячмінь, овес і просо. Село було розташоване на торговому шляху з Бахмута на Маріуполь і тому тут швидко розвивалася торгівля хлібом та іншими сільськогосподарськими продуктами.

Щороку в селі відбувалося 3 ярмарки, куди селяни Павлівки і навколишніх сіл привозили хліб, худобу тощо. Все це закуповували торговці і відправляли до азовських портів. Самі вони привозили для продажу тканини, рибу та інші товари. У 1864 році, наприклад, доставлено різних товарів на 560 тис. крб., продано — на 135 тис. карбованців.
Після скасування кріпацтва в Росії, за указом про поземельний устрій державних селян, землю, якою користувалися павлівці, за викуп передано у власність общині. Всього 755 чоловік одержали 6097 десятин — по 7,9 десятини на ревізьку душу.

Із розвитком капіталізму в селі відбувався глибокий процес диференціації населення. Багато селян, не маючи худоби й тягла, здавали свої наділи в оренду, а самі йшли наймитувати до заможних. У 1882 році на 2092 чоловіка населення зібрано 1577 четвертей (близько 20 тис. пудів) хліба. Для більшості селян цей рік був голодним. До того ж значну частину і без того мізерних прибутків поглинали податки й різні побори. Вартість майже всього тогорічного врожаю становила 20,8 тис. крб., в той час як державного збору на село нарахували 7020 крб., земських зборів — 1259 крб. і 12 588 крб. павлівці мусили внести у т. зв. губернський продовольчий капітал.

У 1901 році з 465 дворів Павлівки 81 мав до 5 десятин землі кожний. 39 дворів не мали зовсім реманенту, 162 — були без плуга чи букера, 31—без худоби. Багато селянських родин ледь животіло. 32 чоловіка працювали на паровому млині в селі, частина жителів йшла на заводи і шахти Донбасу. А тимчасом багатіли куркульські господарства, що мали, крім надільної землі, ще й орендну. Працю наймитів того року використовували в селі 75 дворів, що становило 16 проц. загальної кількості. Їх продукція значною мірою йшла на ринок, який з розвитком промисловості і зростанням неземлеробського населення дедалі більше розширювався. У селі були багаті хліботорговці. Так, Трегубов скуповував зерно і переробляв його на паровому млині, побудованому наприкінці XIX ст. Тут щороку вироблялося борошна на 500 тис. крб. Його закуповували купці Маріуполя, Рутченкового, Юзівки.

На початку XX ст. становище малоземельного селянства значно погіршало. Столипінська аграрна реформа посилила класове розшарування на селі. Сільська буржуазія розширювала свої господарства за рахунок експлуатації наймитів і бідноти. У 1910 році вийшло з селянської общини на хутори та відруби 116 господарств, але 22 з них відразу ж продали свої наділи місцевим куркулям, бо самі були неспроможні обробити їх.

Медичної допомоги селяни майже не мали. З 1875 року в Павлівці функціонувала лікарська дільниця, де працювали лікар, 2 фельдшери і акушерка. У 1900 році відкрили лікарню на 20 ліжок, для якої земство через 4 роки збудувало приміщення. Лікарня обслуговувала населення Павлівської і Петрівської волостей, в яких проживало 31316 чоловік.

З 1860 року в селі діяло однокласне училище. Через шість років коштом громади для нього спорудили приміщення з двох класних кімнат. У 1910 році земство заснувало двокласне училище. В обох школах у 1915 році працювало 7 учителів і навчалося 318 учнів. Багато дітей не ходили до школи, бо не мали ні одежі, ні взуття. У сільській бібліотеці, заснованій 1904 року, в 1915 році було 670 книг. Ними користувалося 200 читачів. І школа, і лікарня, і бібліотека утримувалися коштом самих селян. Щороку, крім державних податків, вони платили ще й спеціальні земські збори.

Такою була Павлівка напередодні першої світової імперіалістичної війни. Майже половину працездатних чоловіків мобілізували до армії, коли вибухнула війна. Багато родин, втративши годувальників, бідували. Реквізиції хліба, великої рогатої худоби, коней ще більше підірвали селянські господарства.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції куркулі, що орудували у волосній управі, зривали найменшу спробу сільської бідноти поліпшити своє становище. Коли до села дійшла звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді, недавні фронтовики під керівництвом А. І. Кондратенка організували вибори Ради селянських депутатів. Членами її стали П. Ф. Оберемок, А. G. Галаган, К. G. Демчук, І. В. Головко та інші. Рада діяла до квітня 1918 року, коли село окупували австро-німецькі війська. Влада перейшла до волосної управи, що спиралася на гетьманську варту. Загарбники відразу почали запроваджувати режим терору, пограбування трудящих, кривавих розправ за найменший протест. Все це викликало ненависть до інтервентів.

Налякані революцією в Німеччині, під тиском наростаючої визвольної боротьби українського народу проти інтервентів і націоналістичної контрреволюції та зростання революційних настроїв серед німецьких солдатів, війська окупантів у листопаді 1918 року залишили Донбас. Проте, 8 січня 1919 року Павлівку захопили білокозаки. Через кілька днів їх вигнав повстанський загін селян північно-західних волостей повіту. Згодом загін переформовано в 9-й Задніпровський полк. У січні в селі обрали волосну Раду, до виконкому якої входили А. І. Кондратенко, К. Сівер, Т. Пугач та інші. 16 березня, після визволення північно-західної частини Маріупольського повіту від білокозаків, у Павлівці відбувся повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, де були присутніми делегати від 48 сіл. На з’їзді розглянули питання про поточний момент і завдання Рад, забезпечення продовольством Червоної Армії. З’їзд оголосив націоналізованими усі місцеві підприємства. Майно тих, що втекли з білими, конфіскували. Землею, за рішенням III Всеукраїнського з’їзду Рад, розпоряджалися земвідділи волвиконкомів. Школи переходили у відання Рад. З’їзд обрав також повітовий виконком, який до квітня 1919 року перебував у Павлівці, а потім — у Маріуполі.

Павлівський волвиконком почав здійснювати рішення повітового з’їзду Рад. Насамперед відібрали у куркулів лишки землі і передали біднякам. Однак завершити ці революційні перетворення не вдалося. У травні 1919 року Павлівку захопили денікінці. З їх приходом повернулися і старі порядки. Селян, які одержали землю від Радянської влади, примушували внести високу орендну плату колишнім її власникам. Для білої армії у них відбирали хліб, фураж, худобу.

Наприкінці грудня 1919 року частини 3-ї дивізії 13-ї армії визволили село від денікінців. Відновлювалася Радянська влада. До ревкому обрали М. Г. Кадигроба (голова), І.,Г. Бридька, І. Е. Ляшенка, В. М. Вушного. Ревком допомагав Червоній Армії продовольством, транспортом. У лютому 1920 року, наприклад, волость передала червоноармійцям 3 тис. пудів зерна, 50 голів великої рогатої худоби. У березні того ж року відбулися вибори сільських і волосної Рад. 23 березня у роботі з’їзду волосної Ради селянських і червоноармійських депутатів від Павлівки взяли участь 20 депутатів, серед них — Г. С. Коляда, І. П. Передерій, І. В. Єременко та інші.

Ревком, а потім волвиконком багато зробили для здійснення земельного закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року. За рішенням повітвиконкому трудящим Павлівки, крім колишньої надільної, було передано понад 1000 десятин державної землі.

На той час ще не було покінчено з куркульським бандитизмом. Боротьба з ним забирала багато сил, жертв. Бандити не раз нападали на село. 26 вересня 1920 року Павлівку захопили врангелівці, які незабаром були вигнані.

В умовах величезних труднощів розгорталася відбудова села після закінчення громадянської війни. Бракувало хліба, фуражу, посівного матеріалу. За даними на листопад 1921 року, в селі голодувало 1755 чоловік, у лютому 1922 року — 2642 чоловіка. Комісія для подання допомоги голодуючим, яку очолював голова волвиконкому Е. Воронько, стягувала з торговців додатково 10-процентний збір; запровадила податок за помел у млині. У церкви було вилучено коштовностей на 27 тис. крб. Велику допомогу подала селянам і держава: відкрили їдальню для дітей, організували дитячий будинок; сюди 1 січня 1922 року прийняли 65 сиріт. Навесні того ж року селяни змогли засіяти 876 десятин зерновими. На початку 1923 року в Павлівці було 107 коней — вп’ятеро менше, ніж до війни. До того ж, 221 господарство не мало робочої худоби. Тягло було переважно в заможних господарствах.

Через неорганізованість сільської бідноти куркулі всіляко перешкоджали землевпорядкуванню, здійсненню продовольчої політики Радянської влади. Становище змінилося після створення в серпні 1922 року комітету незаможних селян. Незабаром він об’єднував понад 100 бідняків і середняків. У 1922 році проведено землевпорядкування — за селянами було закріплено 7409 десятин землі. Сільська Рада, головою якої в грудні 1922 року обрано колишнього червоноармійця комуніста І. П. Дерев’янка, разом з КНС анулювала кабальні угоди на будівлі, майно, що їх свого часу куркулі уклали з голодними односельчанами. 97 незаможницьких сімей у 1923 році утворили сільськогосподарську комуну «1 Травня». Головою обрали П. І. Жука. Багато селян вступили до споживчої та сільськогосподарської кооперації. У 1926 році товарооборот споживчої кооперації становив 167 тис. крб., наступного — 234 тис. карбованців.

У 1923 році Павлівка входила до Благодатнівського району Юзівського округу, згодом створено Павлівський район. У лютому 1923 року з ініціативи І. П. Дерев’янка в селі організовано комсомольський осередок. Першими комсомольцями були І. Антоненко, І. Малик, М. Бібик, С. Щетина, П. Христоєв, О. Писарєва, Т. Жук. У квітні того ж року створюється партійна організація села, що об’єднувала 8 чоловік. У дні ленінського призову найбільш свідома частина трудівників ще більше згуртувалася навколо партії. У лютому 1924 року до РКП(б) вступило 10 чоловік, липні — 13, серпні — 177.

Партосередок, депутати сільради, комсомольці провели велику роботу для ліквідації неписьменності. На початку відбудовного періоду більшість жителів були неписьменними. Самовіддано працювали місцеві вчителі, які керували лікнепами, навчали дорослих грамоти. У селі були школи — початкова і з 1925 року — семирічна. Викладали в них українською мовою.

У вересні 1924 року відкрито сільбуд. Тут працювали гуртки — сільськогосподарських знань, політичної освіти, художньої самодіяльності; бібліотека з фондом 2 тис. книг. Восени 1929 року в сільбуді обладнано радіовузол.

Наприкінці 20-х років у Павлівці було 625 господарств і понад 3650 чоловік населення. Бідняцькі двори становили 21 проц., середняцькі — 76 проц. і 3 проц.— куркульські. У 1927 році 90 бідняцьких господарств не мали коней. Сільрада насамперед допомагала бідноті. Бідняки та середняки зі знижкою платили сільгоспподаток, в середньому по 7,22 крб. з двору. 345 господарств села, прибуток яких не перевищував 150 крб., звільнялися від податку. Інвентар, машини, посівний матеріал кооперація відпускала в кредит передусім біднякам. У 1927 році біднота одержала 14 тис. пудів насіння. Із 16188 крб. суми кредиту 85 проц. виділено для бідняків і середняків. 327 бідняцьких і середняцьких дворів звільнили від самооподаткування.

Разом з тим проводилася політика обмеження куркульства. Куркульські господарства платили підвищений податок. В середньому куркулі виплачували по 298 крб. з господарства. З них же брали і основну частину суми самооподаткування, яка йшла на культурні потреби села.

Незважаючи на допомогу і підтримку держави, бідняцькі, а також середняцькі господарства за тих умов розвивалися все-таки повільно. Праця в них була малопродуктивною, врожаї — низькі, землю обробляли примітивно. А в комуні «1 Травня» справи йшли набагато краще. Селяни дедалі більше пересвідчувалися, що вихід із злиднів один — об’єднатися. 1926 року біднота, одержавши трактор у кредит, організувала машинно-тракторне товариство «Зразкове». 100 членів КНС у 1927 році утворили земельне товариство. Згодом організовано ще 4 машинно-тракторні товариства.

Поступово селяни переходили до вищих форм кооперації. У 1929 році організовано ТСОЗи «Червоний Кашлагач», ім. К. Є. Ворошилова і «Жовтневий» (на хуторі Октябрському).

13 грудня 1929 року партійні збори села розглянули підсумки листопадового (1929 р.) Пленуму ЦК ВКП(б) і ухвалили розпочати суцільну колективізацію селянських господарств. Комуністів прикріплено до земельних товариств і ТСОЗів.

Соціалістичні перетворення на селі здійснювалися в умовах гострої класової боротьби. Спекулюючи на окремих недоліках в організації колгоспів, куркулі провадили шалену антирадянську пропаганду, поширювали брехливі чутки про близьку війну і повернення білих, пускали в хід всі засоби — від провокацій до звірячих розправ над активістами села, насамперед комуністами.

13 лютого 1930 року партійні збори схвалили історичну постанову ЦК ВКП(б) від 5 січня того ж року «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Відповідно до цієї постанови і листа ЦК ВКП(б) від 2 лютого 1930 року «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» парторганізація посилила боротьбу з куркулями. На підставі рішення загальних зборів членів КНС і бідноти від 14 березня всіх куркулів Павлівки, які експлуатували наймитів, виступали проти заходів Радянської влади, виселили за межі села. Водночас вживалися заходи щодо усунення недоліків у колгоспному будівництві.

Посилився приплив бідноти і середняків до колективних господарств. Ще на початку 1930 року ТСОЗи «Червоний Кашлагач», ім. К. Є. Ворошилова і «Жовтневий» переведено на статут сільськогосподарської артілі. Навесні 1931 року колективізацію у селі в основному завершено — було усуспільнено 80 проц. усіх господарств. Тоді ж засновано ще один колектив — артіль «13-річчя Жовтня». Колгосп села обслуговувала Великоанадольська, потім — Богоявленська МТС.

Під керівництвом партійної організації, яку очолював учитель М. М. Тертишний, та сільської Ради під головуванням М. С. Онопка проведено велику роботу щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Піднесенню трудової активності колгоспників, ліквідації зрівнялівки сприяв перехід до відрядної системи оплати праці і трудодня.

У травні—червні 1931 року артілі ім. К. Є. Ворошилова, «Червоний Кашлагач», «Жовтнева», «13-річчя Жовтня» об’єдналися в колгосп «Червоний Жовтень». Головою правління обрали М. А. Кононенка. Того ж року 93 проц. господарств села було охоплено колективізацією. Наближенню партійного керівництва до виробництва, підвищенню авангардної ролі комуністів сприяло створення в 1932 році окремих первинних парторганізацій в колгоспі, комуні та сільраді.

В 1934 році колгосп розукрупнили, утворили 3 господарства: «Червоний Жовтень», ім. XVII партз’їзду та ім. Н. К. Крупської (на хуторі Октябрському). Комуна «1 Травня» перейшла на статут сільгоспартілі. Новостворені господарства, центральні садиби яких містилися в Павлівці, мали 6473 га землі: «Червоний Жовтень»— 2585, ім. XVII партз’їзду — 2738 і «1 Травня» — 1150 гектарів.

Колективне господарювання докорінно змінило працю селянина. На поля прийшли трактори, з 1935 року — комбайни. Одним з перших комбайнерів став М. С. Вовк. За стахановську працю на жнивах 1936 року його нагороджено орденом Леніна. У 1940 році колгосп «Червоний Жовтень» зібрав зернових по 13,4 цнт, кукурудзи—по 27, соняшнику — по 18,4 цнт з га. 1939 року в усіх артілях видали на трудодень по 5 кг зерна і 1,65 крб. грішми.

Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. Павлівська лікарня мала терапевтичне, хірургічне, педіатричне відділення, де працювало 5 лікарів і 12 чоловік середнього медперсоналу.

Успішно ліквідовували неписьменність. 1938 року семирічну школу реорганізовано на середню, в якій навчалося 570 учнів. Крім того, були ще початкова школа та вечірня середня школа для дорослих. У дитбудинку в 1936 році виховувалося 359 дітей.

Центром культурно-освітньої роботи став клуб з бібліотекою, кіноустановкою, радіовузлом. Учителі, агрономи, лікарі читали лекції, виступали з доповідями.

У грудні 1939 року на основі нової Конституції СРСР павлівці обрали кращих людей села до Ради депутатів трудящих. На початку січня 1940 року відбулася сесія сільради першого скликання. До складу виконкому входили І. Г. Ластовенко (голова), колгоспниця М. М. Щербатенко, головлікар лікарні М. Д. Малооков, директор школи О. Г. Верещака, голова колгоспу С. І. Щетина, парторг В. Т. Лучков та інші. Постійні комісії Ради — бюджетно-фінансова, сільськогосподарська, культурно-освітня, охорони здоров’я, що спиралися на широкий актив, багато зробили для впорядкування села, поліпшення роботи установ і організацій. Сільрада, колгоспи дбали про невпинний розвиток господарства, підвищення добробуту й культурного рівня трудівників.

Мирну працю людей обірвала війна, розв’язана гітлерівською Німеччиною. У перші дні війни створено групи самозахисту, біля села будували оборонні споруди. Коли наблизився ворог, то в глиб країни евакуювали худобу, техніку та інше колгоспне майно.

10 жовтня 1941 року гітлерівці захопили Павлівку. Вони розстріляли активістів П. І. Жука, І. І. Бібика, А. Т. Передерія та інших. 360 хлопців і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Селян силоміць примушували сплачувати непосильні натуральні й грошові податки. Населення саботувало заходи окупантів. В 1943 році оброблювалося близько 40 проц. земельної площі.

31 травня 1943 року за 2 км від Павлівки висадилися 13 радянських десантників на чолі з М. М. Трифоновим (Юговим). Окупантам вдалося натрапити на слід десантної групи. Переслідували її близько 700 поліцаїв і солдатів. Група мужньо боролася до кінця. Карателі втратили 100 вбитими і до 150 пораненими. З нагоди 20-річчя визволення Донбасу, 8 вересня 1963 року, в павлівському парку на могилі воїнів-героїв відкрито пам’ятник. На місці загибелі загону 1967 року встановлено меморіальну дошку з написом: «Перехожий! Зупинись, шанобливо схили голову. Тут у нерівному бою з фашистами загинула парашутнодесантна група Трифонова (Югова)».

11 вересня 1943 року частини Південного фронту визволили село від окупантів. Відступаючи, гітлерівці спалили корпус лікарні, школу, млин; вони знищили майно і інвентар колгоспів, спалили будівлі. Збитки становили 18541,2 тис. карбованців.

У роки Великої Вітчизняної війни 438 павлівців воювали на фронтах, 288 з них віддали життя за Батьківщину, 205 чоловік за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями. О. І. Гавенка удостоєно орденів Слави 2-го і 3-го ступенів, Вітчизняної війни обох ступенів.

Після визволення села трудящі взялися відбудовувати зруйноване господарство. 30 січня 1944 року відбулася сесія сільради в складі 15 депутатів. Решта перебували в Червоній Армії, інші загинули на фронті. Сесія обрала виконком, до якого входили І. Г. Ластовенко (голова), І. О. Лишенко, М. В. Харченко, М. П. Христенко, М. М. Щербатенко та інші. Виконком сільради організував допомогу сім’ям воїнів, розподіляв позичку й будівельні матеріали, виділені державою. Село поступово загоювало рани війни. У жовтні 1943 року підняли з руїн лікарню, відновилися заняття в школах. Наприкінці року понад 200 дітей прийняв дитбудинок; почав працювати клуб.

Сільрада і партійна організація, відновлена 28 липня 1944 року, невтомно дбали про відродження колгоспів. В артілях — «1 Травня» уціліло 4 корови, 6 волів, 8 коней; ім. XVII партз’їзду — 2 корови, 2 воли, 11 коней. Необхідно було відновити сівозміни, підняти родючість грунтів. І хоч тоді засіяли менше половини площі (з 5631 га — тільки 2410), все-таки план сівби зернових виконали на 104, соняшнику — на 112 проц. Урожаї перших післявоєнних років були невисокими. Колгосп «Червоний Жовтень», наприклад, в 1944 році зібрав зернових по 11,8 цнт з гектара.

Після переможного завершення війни повернулися до рідного села демобілізовані воїни і активно включились у господарське й культурне життя. У 1945 році колгоспи засіяли вже 4117 га — 73 проц. орної площі. Економіка колгоспів невпинно зміцнювалася. Розширювалися посіви, зростали тваринницькі ферми. В 1949 році на трудодень колгоспники одержали по 2,5 кг зерна і 2,45 крб. грішми.

Піднесенню виробництва і поліпшенню добробуту трудівників сприяло об’єднання 1950 року колгоспів «Червоний Жовтень», ім. XVII парт-з’їзду, «1 Травня», ім. Н. К. Крупської в одне господарство — «Червоний Жовтень»; головою його став ветеран колгоспного руху комуніст G. І. Щетина. В укрупненій артілі було 636 господарств Павлівки й хутора Октябрського (2023 чоловіка, у т. ч. працездатних — 748). Вона мала 7600 га землі, з них орної — 6189 га. На фермах було 1275 голів великої рогатої худоби, в т. ч. корів — 477, коней — 3563.

Самовіддана праця колгоспників, удосконалення агротехніки забезпечили піднесення господарства. 1958 року колгосп зібрав зернових по 25,5 цнт з га. Поліпшення обробітку землі, зміцнення кормової бази сприятливо позначилися на тваринництві.

Для дальшого розвитку господарства велике значення мало поліпшення його технічної оснащеності. У 1958 році, після реорганізації МТС, колгосп придбав 8 гусеничних і 20 колісних тракторів, 12 комбайнів. У нього було 16 вантажних машин.

Виконуючи рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК і XXIII з’їзду КПРС, колгосп «Червоний Жовтень» запровадив нову систему господарювання, наукової організації праці. Техніко-енергетична оснащеність господарства і наявність кваліфікованих кадрів сприяли невпинному зростанню виробництва. В колгоспі працювало понад 140 механізаторів, до 10 зоотехніків, агрономів і ветлікарів. За семирічку енергозабезпеченість колгоспного виробництва подвоїлася. Середній урожай кукурудзи 1965 року зріс до 33,2 цнт. Навіть у посушливому 1968 році зібрано зернових по 19 цнт, а озимої пшениці — по 29,7 цнт. Вартість валової продукції рослинництва 1967 року становила 1465,4 тис. карбованців.

Високих показників досяг колгосп у тваринництві. Якщо 1958 року на 100 га угідь вироблено молока 239,9, м’яса — 50,8 цнт, то 1965 року — відповідно — 385 і 72,5. Вартість валової продукції тваринництва 1967 року обчислювалася 986,6 тис. карбованців.

Наприкінці 1969 року «Червоний Жовтень» мав 7065 га землі, в т. ч. 5582 га орної, 633 га випасів, 200 га присадибних ділянок. На його полях працювало 47 тракторів, 22 комбайни, 42 вантажних автомашини. У господарстві було 1270 корів, 2524 свиней. Нині основні роботи у колгоспі виконуються машинами і механізмами. Близько 150 трактористів, комбайнерів, шоферів та механіків працюють на ланах. Механізовано трудомісткі процеси і на тваринницьких фермах. 1968 року в колгоспі трудилися (без адміністративно-управлінського персоналу) понад 830 чоловік.

Рільничі й тракторні, городню та садівничу бригади, тваринницькі ферми і ланки очолюють комуністи. Парторганізація колгоспу об’єднує 50 чоловік, територіальна — 15.

Валовий доход колгоспу невпинно зростає: 1965 року він становив 1471,5 тис., 1969 року — 1760 тис. крб. Неподільний фонд досяг до 3327 тис. крб. В міру неухильного розвитку колгоспного виробництва зростають оплата праці, добробут трудівників. У 1969 році середньоденний заробіток становив 4,09 крб.; на оплату праці витрачено 756 тис. карбованців.

Партійна організація колгоспу виховала багато передовиків виробництва, майстрів своєї справи. Протягом багатьох років свинарка А. О. Яхно одержувала від кожної свиноматки по 28 поросят. Її нагороджено орденом Леніна. Ланкова Ф. П. Борова — майстер високих урожаїв соняшнику. 1958 року її ланка виростила рекордний урожай — 35 цнт з га. Вона також нагороджена орденом Леніна. Городня бригада І. П. Кульбаки зняла по 200—300 цнт овочів з га; бригадира удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.

З 1949 року працює старшим агрономом колгоспу П. О. Мозгова. Організувавши агронавчання ланок у колгоспі, вона добилася запровадження правильних сівозмін, успішної роботи спеціалізованих бригад. 6 березня 1965 року їй присвоєно звання заслуженого агронома Української РСР, а 30 квітня 1966 року — нагороджено орденом Леніна. За визначні успіхи в розвиткові сільськогосподарського будівництва двічі нагороджено орденом Леніна голову колгоспу С. І. Щетину. Ордена «Знак Пошани» удостоєно секретаря партійної організації О. В. Куцая. Всього орденами й медалями відзначено 28 передовиків артілі.

Неухильне зростання продуктивності праці внаслідок механізації і електрифікації виробництва, краща агротехніка сприяють вивільненню з сільського господарства робочих рук. Нині у Павлівці живуть 2156 колгоспників і 556 робітників та службовців. Багато жителів трудиться на будівництві шахт у Вугледарі, що за 4 км від села.

Зростання доходів колгоспу дає змогу провадити велике житлове, виробниче і культурне будівництво. Колгоспники зводять нові будинки. З 702 житлових будинків більшість споруджено останнім часом. Всі вони, як правило, з цегли, під шифером, три-і чотирикімнатні, добре умебльовані. У 1953—1958 рр. колгосп збудував тваринницьке містечко, велике зерносховище, гараж, майстерню, 2 приміщення для птахоферми. На кошти артілі зведено адміністративний будинок, 2 магазини, аптеку, клуб, триповерхову середню школу, їдальню. У Павлівці працюють кравецька майстерня і перукарня.

З районним і обласним центрами село сполучає асфальтоване шосе. У центрі Павлівки — парк. Раніше селу бракувало питної води. У 1963 році прокладено водопровід з водорозбірними колонками. Від державної енергосистеми 1968 року одержано 1121 тис. цвт.-год., електроенергії і 15 тис. квт.-год. вироблено пересувними електростанціями. 994 тисі квт.-год. витрачено на виробничі потреби, 142 тис. квт.-год.— в домашньому господарстві жителів. У кожному будинку — радіо; у селі 450 телевізорів.

Населення обслуговують спеціалізовані магазини: промтоварний, продуктовий, готового одягу, меблевий, господарський і культтоварів. 1968 року павлівці придбали в магазинах товарів на 980 тис. карбованців.

У селі — лікарня з терапевтичним, хірургічним, зуболікарським, фізіотерапевтичним, рентгенологічним кабінетами, обладнаними новою апаратурою та стаціонаром на 100 ліжок. Тут працюють 9 лікарів і 44 чоловіка середнього медперсоналу. Для дітей відкрито ясла на 90 місць.

Середня школа має фізичний, хімічний, біологічний та інші кабінети, спортзал, майстерні. В ній навчаються 385 учнів, працюють 28 учителів. При школі — їдальня. Тепер у селі 298 чоловік мають середню, 38 — вищу освіту.

Трудівники Павлівки живуть заможно і культурно. Для них — клуб із залом на 450 місць, широкоекранна кіноустановка, бібліотека. Заслужений успіх мають виступи учительського драматичного гуртка і шкільної художньої самодіяльності. Приїздять у село і артисти з Донецька, та й самі павлівці раз по раз відвідують театри міста. Правління колгоспу надає для цього транспорт, кошти.

З лекціями і доповідями перед жителями виступають члени сільської групи товариства «Знання» з 20 чоловік. У 1970 році в селі одержували 2848 примірників газет й журналів.

Успіхи трудівників соціалістичної Павлівки — ще одне наочне свідчення перетворювальної сили ленінських ідей, братерської дружби радянських народів.
І. Ф. ЗАЇКА, Р. Д. ЛЯХ, А. М. САВІНА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Bing [Bot] і 16 гостей