Хто такі міщани

[АннА]

ШЛЯХЕТСЬКІ ПРАВА МІСТ — привілеї, за якими незначне число міст Речі Посполитої набули обмежених політ. прав шляхетського стану (див. Шляхта).
З українських міст такі права отримали лише Львів (1658) та Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський; 1670), що давало можливість їхнім мешканцям посідати земські маєтності, а також посилати на вальний сейм своїх представників (причому без права голосу).

[АннА]

ЮРИДИКИ (від лат. iuridicus — правовий) — 1) володіння шляхти і духовенства на передмістях королів. міст Речі Посполитої, виведені з фінансового й адміністративно-правового підпорядкування міської / замкової (старостинської) влади, із власною адміністрацією та судочинством; 2) юрисдикція шляхти та духовенства над сукупністю передміських мешканців, власників нерухомості (дворів, будинків, халуп тощо), які перед її встановленням перебували в міському/замковому підпорядкуванні.

Юрисдикція шляхти й духовенства над власниками нерухомості виявлялася у фінансовій (сплата чиншу за нерухомість, якою вони володіли), адм. та суд. залежності останніх. Потрапляючи під протекцію шляхти чи духовенства, передміщани автоматично втрачали податкову, адміністративну, а інколи й суд. залежність від міської чи замкової влади.

Ці три ознаки лежать в основі поділу Ю. на дві групи. До першої входять Ю., які були лише фінансово-адм. юрисдикцією/протекцією шляхти і духовенства над сукупністю передміщан — власників нерухомості. Гол. ознака таких Ю. — це щонайменше війтівський чи війтівсько-лавничий уряд з писарем, а відповідно, і протоколами (актами), в яких нотувалися справи адм. характеру, що їх вирішували війт і лавник. До них належали, здебільшого, питання у сфері володіння нерухомістю (купівля-продаж, введення у володіння нею, обмір, оцінка та ін.), що, закономірно, стояли на першому місці для шляхти і духовенства, адже через неефективний контроль за обігом нерухомості серед залежних передміщан виникала можливість утрати чиншових оплат, а отже, протекції над людьми. Щоб контролювати обіг власності (особливо тоді, коли велика кількість чиншовиків перебувала в юрисдикції шляхтича чи монастиря), потрібне було відповідне управління, для чого й існували війтівсько-лавничі уряди. Ю. цієї групи переважали на передмістях королів. міст Речі Посполитої.

До другої групи входили Ю., які включали, окрім адм. юрисдикції над передміщанами, також судову. Суд. повноваження над передміщанами мали ті ж війти з лавниками.

За відсутності адм. чи суд. влади шляхти й духовенства над передміщанами та наявності фінансової залежності передміщан від їхнього протектора мову треба вести не про юридику, а про лібертацію.

Лібертація — це екон. підпорядкування власників нерухомості (дворів, кам’яниць, будинків, халуп тощо) на передмістях і в середмісті шляхті й духовенству, які не мали над ними ні судової, ані адм. юрисдикції, а лише екон. зверхність, що виявлялася у сплаті чиншів. І магістрат, і замкова адміністрація за цих умов втрачали платників податків на користь шляхти й духовенства лише в екон. аспекті, але не в адміністративно-судовому. Лібертація могла перерости в юридику за умови зростання обсягів нерухомості, вивільненої (лібертованої) від міської й замкової екон. юрисдикції, що вело за собою збільшення кількості населення, а отже, і породжувало потребу в адм. і суд. управлінні ним.

Мотивів встановлення юрисдикції шляхти й духовенства над передміщанами міського чи замкового підпорядкування було кілька. Це, по-перше, і екон. вигода представників привілейованих станів, яку вони отримували від власників нерухомості, збираючи чинші та орендну плату. Прихильність до шляхетської чи духовної юрисдикції виявляли також передміщани, адже це давало можливість вільно займатися ремеслом і торгівлею, без цехової регламентації та корпоративних обмежень (див. Цехи). Протекція шляхтича чи монастиря була вигідною особливо євреям, котрі могли вільно, за сплати оренди, шинкувати й виготовляти спиртні напої, порушуючи міську монополію. Ін. причиною виникнення цього явища була слабкість міщанського стану загалом у Речі Посполитій. Традиційна антиміщанська політика шляхти разом з обмеженістю королів. влади та розрухою, яка існувала від часу воєнних катаклізмів серед. 17 ст., призводили до втрати містами міщанського характеру. Одним із проявів чого і були Ю.

В укр. історіографії побутують два погляди на проблему ролі Ю. в екон. житті королів. міст України. Я.Ісаєвич, П.Михайлина, В.Тхор, П.Сас, Г.Яценко підкреслювали негативну роль Ю. для госп. функціонування міськ. організму. Це виявлялося в дезорганізації цехового ремесла і торгівлі, адже саме юрисдикційна територія стала місцем концентрації позацехових ремісників (партачів), де вони мали змогу вільно виробляти свою продукцію. Також активна торг. діяльність мешканців Ю. завдавала шкоди торгівлі міщан, котрі зазвичай у цій справі були обмежені цеховими, корпоративними регламентаціями. Натомість Ю.Гроссман та О.Компан вбачали в Ю. звільнення ремісничо- і торговельно-активного населення від міських податкових стягнень, цехових обмежень, що сприяло виникненню конкурентного середовища, а отже, і збільшенню продуктивності в цих сферах діяльності. Білорус. історик З.Кописький вважав, що вдала осаднича політика власників Ю. у кінцевому підсумку сприяла процесу урбанізації, залюднення міст, що також було позитивним явищем, з огляду на їхній екон. розвиток.
Фелонюк А.В.
дата публікації: 2013 р.

[D_i_V_a]

Прошение фастовского мещанина о переводе в крестьяне.
Які можуть буть думки з приводу цього "прошения". Бо з нашого погляду міщани стояли... скажімо так, вище за "крестьян". Це ж з точки зору "простого современного обывателя" значне погіршення тодішньої ситуації для пана Феофіла? Чому ж він іде добровільно?

Фастовского меща
нина, Васильковскаго
уезда, Феофила Алек-
сандрова Дидковскаго.


Прошение.

Представляя при сем приемный
Приговор Фастовскаго сельскаго схода 11-го
Февраля 1906 года №9 и увольнительное сви-
детельство Фастовской мещанской Управы
16 февраля №118, прошу Казенную Палату
Приписать к обществу крестьян м. Фа-
стова меня с женою Улианой – 26 лет и
сыном Василием, родившимся 7 марта
1904 года. О чем и объявить мне. Феофил Дид-
Ковский, а за него неграмотного росписался Григорий
Наумов Матросов.

24 февраля
1906 года.

[D_i_V_a]

У ревізькій казці 1811 року по селу Півні трапився цікавий запис про одного молодика. Він був по селу записаний у 1795 році як 16-тилітній при родичці. А потім стоїть припис - Решением сената переведен в мещане.
Не зрозуміло до якого міста його приписали, але вражає вирішення цього питання на рівні сенату.