Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4626
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3029 разів
Подякували: 547 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

Після Великодня в Україні святкують Поливаний (Обливаний) понеділок. У 2022 році цей день припадає на 25 квітня. Вважалося, що вода Поливаний понеділок має цілющі якості.

Так, назва святкового понеділка походить від традицій українців, коли люди обливалися водою для духовного весняного очищення. Ще цей день має другу назву - Волочильний понеділок від слова "волочильні". Це ритуальний обхід односельців у давнину на перший день Великодня.

У Поливаний понеділок також прийнято обливати водою худобу, птицю та бджоли з вуликами, щоб вони не хворіли.

У давнину була традиція в Україні, що парубки повинні зранку обливати дівчат водою, а вони за це дарували їм писанки. Так, у селі Цінева на Рожнятівщині Івано-Франківської області, парубки ходили гуртом із дерев'яними відрами, заходили прямо до хати, де мешкала дівчина й просили батьків: "Най ваша Марися вийде надвір...". Тоді батьки мали надію на подальше весілля і починали готувати посаг для доньки.

До Другої Світової війни такі обряди проводили майже в усіх селах Вінниччини, Кам'янеччини та Галичини.

https://apostrophe.ua/ua/news/society/2 ... iny/266939
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 8483
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 5797 разів
Подякували: 3116 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Олекса Воропай
Великодній понеділок
"Волочільне"
У великодній понеділок селяни ходять один до одного, христосуються і обмінюються писанками. Цей день називається волочільним. Ходять з поздоровленнями (переважно діти) до рідних, повитух, знайомих, священиків, приносячи в подарунок "волочільне", що складається звичайно з пшеничного калача і кількох крашанок (Чубинський, ІІІ, стор. 177.).
«... се властиво було, може, найбільш людське, гуманне, соціяльне свято цілого річного кругу - се обопільне обдарування "доро." (сей грецький термін досить живе місцями), зв'язане з виявами зичливости і всяких добрих почувань до "всього миру".» (М. Грушевський, І, стор. 177.)
"Діти (до дванадцяти років) носять пироги до батька хрищеного, до матері, до баби на другий день Великодня. Хрищений батько дарує дітей, дає 3 копійки або 5 грошей, батькова дружина насипле гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрищена грошей не дає, а дає гостинці. Як дитина приходить до хрищеного батька з пирогами на Великдень, то каже: "Христос Воскрес, будьте здорові з празником!" Хто є в хаті, каже: Спасибі, также і вас поздоровляємо, хай великий (чи велика) ростеш!" - і погладить по голівці.
«Дитина сама розв'язує хустку з пирогами, бере пироги і кладе на стіл. Хрищена мати садовить дитину за стіл, почастує її. Насипле гостинця в хустку: насіння, цукерків, бубликів, крашанок; дасть дитині в руки і каже: "Іди, дитинко, з Богом"».
"Принісши гостинці додому, дитина віддає матері, мати ж висипає їх у решето (так зсипає гостинці всіх дітей), а після обіду ділить їх дітям" (Ніна Заглада, Мат. до етнол., І, стор. 157.).
Такі діти називаються "христосувальники", а подекуди збереглася старіша назва - "волочебники". Подарунок, що його волочебники одержують, називається "волочільне" або "волочебне". Така назва існує чи колись існувала не тільки у нас, українців, а і в білорусів, росіян, поляків та литовців.
Найстаріша згадка про волочебників стосується до ХVІ століття: Іван з Вишні у своїй проповіді гостро нападає нацей звичай, як на поганський.
Імовірно, що в наслідок нападів з боку церкви, цей такий цікавий звичай у нас здрібнів і став дитячим христосуванням. У повнішій і старішій формі цей звичай зберігся в білорусів. Там хор парубків зупиняється під вікном хати, стає півколом і співає волочебні пісні. При чому співає один, акомпаньюючи собі на скрипці, а хор підхоплює приспів:
"Христос Воскрес, син Божий!"
...
Великодні вірші
Крім "волочебних" поздоровних пісень, на другий день свят виголошувалися ще спеціяльні великодні вірші. Вірші виголошували здебільшого діти, переважно хлопчаки, перед хрищеним батьком, матір'ю, дідом, бабою або іншою ріднею.
...
Але вірші виголошували не тільки діти - займалися цим і дорослі люди. Так, Олександер Терещенко писав, що в його час (1848 р.) в Україні зберігався звичай, що не тільки діти, а й дорослі парубки ходили по домах на перший і другий день Великодніх Свят і виголошували вірші. Більше того, навіть козаки-запорожці виголошували вірші на Великдень, поздоровляючи свою старшину.
Ось текст вірша, що його склав Антін Головатий (Антін Головатий, писар війська запорізького за кошового Кальнишевського, вихованець Київської Академії. По зруйнуванні Січі 1775 року разом з військом пішов на еміґрацію - "під турка", але 1787 року, під час російсько-турецької війни повернувся на Україну і був одним з організаторів кубанського козацького війська. Помер 1797 року. Поет, йому приписують "Пісню Чорноморського війська" - перший друкований твір українською народною мовою. Дивись УЗЕ, том І, стор. 808.) на Великдень 1781 року:
Христос воскрес,
Рад мир увесь!
Дождалися Божої ласки.
Тепер уже всяк
Наївся всмак
Свяченої паски.
Всі гуляють
Возхваляють
Воскресшего Бога.
Що вже тая,
Всім до рая
Протерта дорога.
Злиї духи
Власні мухи,
Всі уже послизли!
Загнав Ісус,
В пекло покус,
Щоб християн не гризли.
А смерть люта,
Що нам тута
Вельми докучала,
По болотам,
Очеретам,
Біжучи, кричала.
Там суцига,
Тепер біла,
Як маленька,
Торопленька!
Бо Біг хрестом,
Чорта з хвостом
Прогнав, як собаку.
Сей чертельний
Змій пекельний
Із змертю злигався;
Во ад зажерти,
Всіх заперти, -
Так то ізмовлявся!
Вони тоє
Вкупі двоє,
Знюхавшись, танцюют, (Цим віршем, як пише Терещенко, козаки поздоровляли фаворита
Хоть старого, цариці Катерини ІІ, Григорія Потьомкіна, того самого, про якого
Хоть малого, пізніше говорили: "Щоб ти, Грицько, і на тім світі щастя не мав
Де попав, глибцюють! за те, що нам Січ зруйнував!". В словах "Вони тоє в купі двоє,
Була воля, знюхавшись, танцюють" - натяк на Катерину ІІ і Потьомкіна.)
Хоть и кроля, -
Та в рай не пускають!
На всіх трактах,
Й по болотах,
Сторожі стояли.
Серед шляху,
За шияху
До пекла хватали!
Того святці,
Попи й ченці
Не минали шляху.
Хвилозофи,
Крутопопи,
Набралися страху.
Пропав цей страх,
Заріс той шлях
Куп'ям та болотом.
Де той злий дух
Глитав, як мух,
Ненаситним ротом.
Тепер скорий
Шлях просторий,
До раю протертий.
Без сторожей,
Всі навстежи,
Ворота отперті.
Уже велять,
Яблука рвать
Із райського древа,
Із якого не велів Бог,
А вкусила Єва!
Давно той уж
Кричав недуж,
Що спокусив Єву.
Висить, охляв,
Бо Бог прокляв
Лазити на дерева:
За його гріх, що він
Так набрехав Єву.
Бідна Єва!
Одну із древа
Вирвала кисличку;
Збула власти,
Треба трясти
На гребені мичку!
За нею там
Бідний Адам
Щось, кажуть, спрокудив!
Землю копать,
Ціпом махать
Бог з раю понудив.
За ту Єва біду
Заслужила сію
Честь Адаму,
Що із раю
Вибили у шию!
Глуха жона
Сама винна,
Яблука трощила:
За один плод
Увесь народ
В пекло потащила.
Біг милостив,
Єву простив,
Адаму пробачив.
Для визволу
Сам додому
Лізти з неба рачив.
Тож чортище,
Старий псище,
Не хоче смириться!
Но лиш тут біг
Сам на поріг,
Він в пекло поточився!
Тут Вельзевул
Попустив мул,
З ляку прихилився,
Заревів грізно,
Як вовк, різно,
Голосом собачим.
Кричить пробу,
Що Христову особу
Побачив!
Не в такт хлости,
Що всі кости
Поламав
І роги - під ноги.
Нагнав труха
І самого злого духа
Підтоптав,
Аж очі опустив,
Кричить на пуп,
Що всюди ступ,
Нельзя і доторкнуться!
Надуло брюхо,
Заперло дух, -
Не дає повернуться!
А смерть-шлюха
Стоя слуха,
Що над дядьком
Стала трястись,
От Юди укриться!
А сей Юда
З того студа
Звернувсь, як макуха.
Так по ділам,
Бо тим слідом
Бере сокруха!
Прадід Адам
І дядько Хам
Давно в пеклі нудив!
Уже ж тепер
Пекло отпер,
Як Христа побачив!
І всяк узник
Крутив узлик,
З шиї розв'язали;
І все Христу,
Як на лету,
Усе розказали.
Єва згнута
Була тута
От презлого шайтана.
Сей покуса
Злійший пруса
І кримського хана!
Мучить дарма,
У них ярма
З шиї не злізали!
З ярма в хомут,
З узлами кнут,
Дротяниї пуги!
З шиї до п'ят,
На спині знать
Кривавиї смуги!
Щоб скакала,
Не брикала,
Кладуть в рот удила.
Понеділок,
Хоть не милок,
Так єму заслуга.
Змикулився,
Замулився,
Ледве утік з плуга!
Святий Афет
Узяв мушкет,
Як вистрілив на гасло!
Пошла з рая
Радость не малая,
Аж пекло загряхло!
Свята Сарра,
Хоть і стара,
Та жінка руча:
Вся голота,
Ішла в ворота,
А вона - куда луча!
Племінник Лот
Вкупі сирот
Як ізобрав бідних,
Так ні дверей,
Ні амаварій
Не остались мідних!
Мусій-пророк
Двері й замок
І мур пробив рогами,
А сплюндрував,
Помандрував
Пішими ногами.
Власний бугай
З комори в рай
Виперся голодний.
Уже тепер пекло отпер
І шлях протер,
До раю свободний.
Прадід Адам,
І дядько Хам
Із пекла удрав!
Авраам з Ісааком
Ледве скаком
І собі поплетав.
(Ол. Терещенко, VІ, стор. 112-115.)

Обливання водою
Великодній понеділок називається ще "обливаним понеділком", бо в цей день, за стародавнім звичаєм, хлопці обливають дівчат водою або - це вже нова мода - парфумами.
"На другий день свят обливають один одного водою".
"В Галичині, в перший понеділок Великодніх свят хлопці ходять до дівчат і обливають їх пахучою водою - в містах або чистою джерельною - в селах..." (Ол. Терещенко, VІ, стор. 104, 111.).
"У цей же день парубки, зустрівшися з дівчатами, обливають їх водою; за це дівчата дарують їм крашанки" (Село Красносілка, Старокостян. пов. і Проскурівський повіт, Чуб, ІІІ, стор. 24.).
На Поділлі звичай обливати дівчат водоюабо парфумами у Великодній понеділок зберігся й досі. В кожному разі до останьої війни цей звичай можна було спостерігати майже в усіх селах Вінничини, Кам'янеччини та в Галичині.
На гуцульщині "дівки того дня дають леґіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а леґінь відбирає від неї, звівши уперед з нею легку боротьбу. Діставши врешті, веде дівку до води, обіллє водою, буває, що й скупає цілу" (Зелениця в Надвірнянщині, М. Груш., І, стор. 177.).
Обливати когось або самого себе водою на Великодньому тижні - це стародавній звичай, що стоїть у зв'язку з весняним очищенням водою. Цей звичай існує або донедавна існував і в інших европейських народів. Так, серби у Великодню суботу обливають водою будинки, в яких живуть, вірячи, що цим вони виганяють "нечисту силу". А в першу п'ятницю після Великодніх свят вони обмиваються "омахом" - водою з-під млинового колеса; при цьому вони ще кладуть у воду великоднє яйце і зілля-"милодух" або взагалі квіти. У Боснії в цей день купаються в джерельній воді (Лилек, 265-266. За Ан., 263.).
...
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 8483
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 5797 разів
Подякували: 3116 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Олекса Воропай
Третій день Великодня
На третій день Великодніх свят селяни звичайно збиралися в корчму на музики і веселилися - "відпроваджували свята".
В цей день, "для порядку в іграх молодь вибирає з свого середовища одноголосно отамана й отаманшу, а також і підотамана та підотаманшу" (П. Чуб., ІІІ, стор. 25.).
Отже, як бачимо з цього свідчення авторитетного етнографа, Павла Чубинського, в цей день відбувалися колись по селах України перевибори керівних органів - як тепер би сказали - молодечих громад. На жаль, в етнографічній літературі ми не маємо докладних описів, як саме ці перевибори відбувалися. Вислів П. Чубинського "одноголосно" можна зрозуміти, що вибори вважається дійсними лише тоді, коли всі без вийнятку члени громади давали свою згоду на вибір того чи іншого кандидата.
...
Перевибори отамана, отаманщі і їхніх заступника та заступниці відбувалися на третій день Великодніх свят: від цього дня починається "вулиця".
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 8483
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 5797 разів
Подякували: 3116 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Олекса Воропай
Вулиця
Однією з найросповсюдженіших розваг молоді в Україні була колись так звана «Вулиця» -
Своєрідні вечерниці дівчат і хлопців просто неба.
«Вулиця», звичайно, збиралася в певному, зазделегідь призначеном, місці: десь на майдані посеред села, на зеленому лузі над річкою, чи на леваді, - це залежало від місцевих обставин.
Починалася «вулиця» від Великодніх свят і тривала все літо – аж до дня Семена Станника(14-го вересня за новим стилем). До початку польвих робіт молодь збиралася щовечора, а коли починалася робота в полі, то тільки в неділю і в святкові дні. Звичайно, «вулиця» відбувалася весело й жваво: з музиками, танцями, а найбільше було пісень. Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця», над селом лунали пісні. «Село весною – це справжнє море української пісні. А вечорами та пісня переходила в стихійну повінь. Довго вноі, до самого ранку, над селом стоїть голосний шум», - так писав Коломийченко про Ченігівщину, а насправді так воно було й по всій Україні.
Ввечорі, як уже смеркало, першими на вулицю збиралися дівчата, зачинаючи співати. Співали, звичайно, різних пісень, але були й окремо призначені пісні для «вулиці», як от:

Чом вуленька не широкая?
Чом травонька не зеленая?
Як мені зеленою бути,
Коли мене дівчата стопчуть
Жовтими чобітками,
Залізними підківками!
Чом вуленька не широкая?
Чом травонька не зеленая?
Як мені зеленою бути,
Коли мене молодиці стопчуть
Чорними чобітками,
Залізними підківками!
Чом вуленька не широкая?
Чом травонька не зеленая?
Як мені зеленою бути,
Коли мене парубки стопчуть
Постолами-постолищами,
Волоками-волочищами

Як бачимо, пісня вихваляє дівчат і молодиць, а з хлопців насміхається, бож ходити в постолах – це був сором, і парубки насправді постолів ніколи не носили.
Інша пісня вулиці вихваляє дівочу красу й насміхається над парбочою:

Дівоча краса на Дунаю прана,
На сонці сушена, на столі качана,
У скриню вложена, на ключик замкнена.

Парубоча краса в бюрі сі парна,
На вітрі сушена, на призьбі качана,
В кабицю вложена, терном приштилена.

Та не зважди тільки дівчата насміхаються над хлопцями в своїх піснях, буває часом навпаки: величають хлопців як от:

А на чужій вулиці сміття та полова,
А на нашій вулиці челядь чорноброва.
А на нашій вулиці все рівно та рівно,
Вигравали парубки вороними кіньми.
А на чужій вулиці все яри та кручі,
Вигравали чорти куці з вулиці ідудч.

Хлопці, звичайно, сходяться на вулицю трохи пізніше дівчат. Наближаючись до вулиці, хлопці співають:

Ой, лугами йдемо,
Берегами йдемо,
Пасуться качата,
Гей, пасуться качата.

Ой, туди ж ми йдемо,
Ой, туди ж ми йдемо,
Де гарні дівчата,
Ой, де гарні дівчата.

Ой, лугами йдемо,
Берегами йдемо,
Пасуться гандики,
Ой, пасуться гиндики.

Ой, туди ж ми йдемо,
Ой, туди ж ми йдемо,
Де грають музики,
Ой, де грають музики

Ой, лугами йдемо,
Берегами йдемо,
А там вовки трублять,
Ой, там вовки трублять.

Ой, туди ж ми йдемо,
Ой, туди ж ми йдемо,
Де нас вірно люблять,
Та де нас вірно люблять.

Прийшовши на вулицю, хлопці, як правило, не беруть части в дівочих співах, а стаюсть гуртом збоку і спостерігають двічат. Але часом, як дівчата їм дуже надокучають своїми глузливими піснями, кидаються в дівочий гурт і ніби хочуть дівчат розігнати, а насправді все це закінчується загальним сміхом, а потім мзиками й танцями.
На вулиці ще співають багато пісень, які висловлюють побажання одружитися й бути в парі з учасниками цієї вулиці, називаючи їх за іменами:

Що житечко та пшениченька – один колосочок,
Що Іван та Марія – один голосочок,
Іван заговорить, як дзвін задзвенить,
Марія засміється – Дунай сколихнеться,
Дунай сколихнеться – вода розіллється,
Нехай тому Іванові легенько гикнеться.

Одна з найпопулярніших пісень в Україні, що її співали колись дівчата на вулиці, змальовує журбу дівчини, котра боїться вийти заміж за нелюба. Ця пісня – один з кращих зразків ліричних пісень України:

Ой, на горі та город зряжен,
На городі виноград сажен,
Там Маруся ходила,
З виноградом говорила:
«Винограду, виноградочку,
Прошу тебе на порадочку,
Прошу тебе не зрадь мене,
Молодую та порадь мене:
Як я піду за нелюба,
То не цівти вноград, красно,
Не роди та, виноград, рясно.
А як я піду за милого,
Прошу тебе ісходь рано,
Прошу тебе цвіти красно,
Та й уроди ягідок рясно:
Ви, віточки, посхиляйтеся,
Ви, ягідки, посповиняйтеся».

Тут же, «на вулиці, дівчата виводили й хороводи – «кругові» та «ключеві». До кругових належали такі хороводи, в час яких одна з дівчат усередині утвореного товришками кола зображувала рухами все те, про що вони співали. Після закінчення пісні, дівчина ставала в коло, а на її місце виходила інша. До цього типу належали такі хороводи: « Перепілочка», «Подоляночка», «Король», «Нелюб», «Мак» та інші. Наведемо приклад з хороводу «Перепілочка». Дівчата стають у коло, беруться за руки, повільно рухаються і співають:

Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була невеличка.
А в перепілочки та голівка болить:
А в перепілочки та животик болить;
А в перепілочки та колінце болить ...

При слові «болитЬ» дівчина-перепілочка, що стоїть у колі, кривиться й хапається за те місце, що «болить». Коло співає далі:

А в перепілочки та старий чоловік,
Він із торгу іде, батога несе,
Батога несе, бородою трясе.

«Перепілочка» закриває рукавом очі і вдає, що плаче. Хор, нарешті, співає:

А в перепілочки молодий чоловік,
Молодий як іде, черевички несе!

«Перепілочка» весело сміється, стрибає й намагається вирватся з кола. Якщо це їй вдається, то на її місце стає інша дівчина і гра починається спочатку.
«Ключеві» хороводи виводили дівчата довгою лінією – «ключем». До таких хороводів належали «Кривий танець», «Плетениця», «Зелений шум», а такий усім добре відомий хоровід, як «А ми просо сіяли», виконувався двома ключами.
Як приклад ключевого хороводу, наведемо хоровод «Вербовая дощечка». Дівчата стають парами в два ряди, переплітають свої руки й утворюють живий «місток», по якому ходить маленька дівчинка. Такй місток міг тянутися без кінця, бо та пара, по руках якої дівчинка вже пройдшла, переходила наперед і знову підставляла свої руки. Цей хоровід супроводжувався піснею:

А вербовая дощечка, дощечка,
Там ходила Настечка, Настечка,
Та цебром воду носила, носила,
Дібровоньку гасила, гасила.
Кілько у цебрі водиці, водиці,
Тільки дівкам правдиці, правдиці...

Крім пісень, танців і хороводів під час «вулиці», виконувалися ще й інші веселі забави, що їх так багато знала наша молодь.
«Вулиця» в українському селі – це була дуже своєрідна форма традиційної розваги молоді. Там плекалася пошана до народньої пісні, народніх традицій; розвивалися кращі товариські відносини і зароджувалась справжня чиста людська любов.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Багатонаціональна Україна + Етно”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 0 гостей