Голосків, село, Хмельницький район (Летичівський р.), Хмельницька область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Жив
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 7075
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3019 разів
Подякували: 1679 разів

Голосків, село, Хмельницький район (Летичівський р.), Хмельницька область

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Голосків, с. Російська назва Голосков, с.
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Летичівського пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XIX ст. Летичівського пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Летичівського р-ну Хмельницької обл.
Церкви Воскресіння Господнього
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 224 1 230(1771-1798); 231(1771-1798)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 7075
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3019 разів
Подякували: 1679 разів

Re: Голосків, село, Хмельницький район (Летичівський р.), Хмельницька область

Повідомлення АннА »

На вікіпедії
Голо́сків — село в Україні, у Меджибізькій селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області.
Населення села становить 1346 осіб.
Історія
Вперше село згадується в історичних документах 1666 року в зв'язку із розорення і спалення його кримськими татарами.
Про походження назви села є кілька легенд. В одній із них розповідається, що село було одним зі сторожових пунктів, з якого смолоскипами і дзвонами подавався сигнал «Голос» для усіх сусідніх сіл під час нападів татар або турків.
Частину села «Оренда» названо тому, що землю непридатну для посівів через малу родючість, роздавав поміщик Козловський селянам в оренду. Пізніше на цьому місці оселились приїжджі поляки, яких з містечка Фельштина (тепер Гвардійськ) завербував підрядчик поміщика Козловського.
За історичними даними старий Голосків був розташований за 3 — 3,5 км від теперішнього села.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1530 осіб, з яких 667 чоловіків та 863 жінки[1].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1330 осіб[2].
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 7075
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3019 разів
Подякували: 1679 разів

Re: Голосків, село, Хмельницький район (Летичівський р.), Хмельницька область

Повідомлення АннА »

Радянські джерела - З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Голосків, Летичівський район, Хмельницька область
Голосків —село, центр сільської Ради. Розташований на Південному Бузі, за 25 км від районного центру і 19 км від залізничної станції Деражня. Село має зручні шляхи сполучення. Через нього проходить автодорога Вінниця—Хмельницький, шосейна дорога на Деражню і Меджибіж. Населення — 1888 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Русанівці.
Поблизу Голоскова виявлено знаряддя праці доби міді (III тисячоліття до н. е.), в кінці XIX ст. тут ще було кілька стародавніх курганів.
Голосків — один із старовинних населених пунктів Поділля. В писемних пам’ятках він згадується вже у першій чверті XVI століття. За кількістю оброблюваної землі — дев’ять плугів — Голосків поступався лише Проскурову і Копистину. Щодо походження назви села існує легенда, яка розповідає, що воно було сторожовим пунктом, з якого смолоскипами і дзвонами подавався сигнал — «голос» — для всіх сусідніх населених пунктів під час нападу ворогів. Почувши цей «голос», населення навколишніх сіл ховалося в лісах або ж утікало до Меджибізького замку. Село неодноразово зазнавало нападів татар, які руйнували його. В 1666 році Голосків зруйнували і спалили кримські татари, але жителі села, що сховалися в замку Меджибожа, знову відбудували його.
Жителі Голоскова терпіли не тільки від нападів татар. Жорстокого гніту зазнавали вони від місцевих феодалів. Постійні сварки між власниками Зборовським і Сикявським призводили до того, що їх люди витоптували один в одного луки, робили потраву посівів, займали худобу тощо. У 1539 році Зборовський подав до суду скаргу на Синявського з приводу витолочення лук в Голоскові, які давали йому 2 тисячі возів сіна. Безконечні чвари феодалів ще більше погіршували становище селян, яким доводилося відшкодовувати збитки.

У XVII ст. село входить до складу меджибізького ключа маєтків магнатів Синявських, а на початку XVIII ст. переходить до князів Чарторийських. Селяни повністю залежали від їх свавілля. Князь А. Чарторийський силоміць захопив частину селянської землі та луки. Було збільшено панщину й інші феодальні повинності. В одному з документів того часу говорилося, що селяни Голоскова «…панщину від неділі до неділі тягнули; з роботи не сходили». Це стало причиною втечі з села 60 чоловік. Утікачі поповнювали ряди повстанців-гайдамаків, які 1750 року з’явилися в околицях села.

За участь А. Чарторийського у польському повстанні 1830 року царський уряд конфіскував його маєтки і передав військовому відомству для організації військових поселень. Голосківці стали солдатами-землеробами. Вони обробляли землю, забезпечували себе продовольством і разом з тим несли військову службу. Кожний крок був суворо регламентований. їх синів з дня народження записували у кантоністи, а з семи років починали муштрувати. За найменшу провину поселенців нещадно сікли різками.

Нестерпне життя військових поселенців, малоземелля призводили до антиурядових виступів. Найбільший виступ відбувся 1842 року під час інспекторського огляду Голоскова графом Нікітіним. Царський уряд вчинив над «бунтівниками» жорстоку розправу. 65 сімей було виселено до Херсонської губернії. Незважаючи на це, боротьба селян не припинялася. В 1844 році військові поселенці Голоскова виступили знову. Цього разу власті виселили з села 20 родин. Виселенням переслідувалася подвійна мета — з одного боку це була міра покарання непокірних, з другого — метод заспокоєння селян шляхом деякого розширення селянських ділянок землі за рахунок виселених. На становищі військових поселенців жителі Голоскова перебували до 1857 року — часу ліквідації поселень. Після цього їх перевели в розряд державних селян.

Після реформи 1861 року селяни Голоскова зберегли за собою ту землю, якою користувалися, сплачуючи протягом 49-ти років викупні платежі. Вони визначалися сумою 2316 крб. щорічно. Крім того, платили подушну і поземельну податі.

Різними поборами діймав жителів села і місцевий піп. Маючи 48 десятин церковної землі, він примушував селян працювати на нього за відправлення церковних обрядів або ж вимагав від них гроші. Непослушних піп картав з церковного амвона і проклинав. Згодом він захопив частину селянських сінокосів. У червні 1863 року селяни подали на попа офіційну скаргу до митрополита, а наступного року Марко Марущак, його син Георгій, Михайло Федоришин, Пантелеймон Слободянюк й інші знищили межові знаки і розділили між селянами церковний сінокіс. Піп почав судову справу, яка тривала кілька років і закінчилась не на користь селян.

Як і раніше, селяни терпіли від безземелля. В 1879 році житель села О. С. Четвертак мав 1,03 десятини землі, Е. Ф. Малюцький — 0,42, 3. Н. Берегова — 0,86 десятини. Нестача землі посилювалася і через постійне перебування в селі війська, якому також потрібна була земля для проведення маневрів, влаштування стрільбищ тощо. У 1894 році від селянських наділів одійшло 120 десятин орної землі під стрільбища 3-ї стрілецької дивізії. Мізерні гроші, які сплачувало селянам військове відомство за користування їхньою землею, не покривали збитків. Щоб прогодувати сім’ю, більшість селян щороку зверталася за позикою до громадського магазину. У квітні 1880 року позику просили 159 з 227 дворів, у червні — 121. Не маючи змоги своєчасно повернути борг, селяни зверталися до місцевих властей з проханням відстрочити повернення взятої позики. 1893 раку відстрочку просили 62 селянини, наступного — 63.

Злидні, хвороби і цілковите політичне безправ’я, а також свавілля жандармів, урядників, поліцейських — таким було життя дореволюційного Голоскова. На кінець XIX — початку XX ст. ще гостріше стало відчуватися малоземелля. В 1906 році були більш-менш забезпечені землею тільки 34 з 329 господарств села. Сім господарств були безземельними, сім — мали лише городи, решта — від однієї до п’яти десятин землі. Безземельні та малоземельні голосківці йшли у найми, шукали щастя на чужині, брали в оренду землю в поміщика Козловського, виселок якого знаходився поруч з селом.

В селі не було жодної медичної установи, лікаря чи фельдшера. Майже всі жителі Голоскова були неписьменними. У парафіяльній школі, відкритій 1861 року, грамоти навчалися одиниці і то лише хлопчики. У 1870 році було в ній 15 хлопчиків. 1875 року тут відкрито міністерське однокласне народне училище.

Особливо загострилося становище в Голоскові під час імперіалістичної війни. Внаслідок того, що молодих, працездатних чоловіків мобілізували на фронт, землю доводилося обробляти старикам, жінкам і малолітнім, які не могли справитися з польовими роботами. Не вистачало тягла, реманенту, зерна для посіву. Війна призвела селянські господарства до повного зубожіння. Це викликало масовий протест селян проти війни та уряду, що вів її. Активні учасники революційного руху на Поділлі жителі села І. А. Федоришин і Є. В. Ткачук розповідають, що «населення Голоскова та інших навколишніх сіл було дуже настроєне проти влади поміщиків і капіталістів». Зростанню революційних настроїв серед трудящих сприяли також розташовані в сусідньому Меджибожі революційні частини 7 армії.

Після повалення самодержавства дальший розвиток революційного руху в Голоскові тісно пов’язаний з діяльністю Летичівської Ради робітничих і солдатських депутатів, яка гуртувала сили, готуючи їх до боротьби проти буржуазного Тимчасового уряду.

З захопленням жителі села зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та проголошення в листопаді 1917 року Радянської влади в Летичеві. Згодом Радянську владу було проголошено і в Голоскові. Та на початку березня 1918 року Голосків зайняли австро-німецькі війська. В селі відновилася влада поміщиків і капіталістів, встановився жорстокий окупаційний режим.

У жовтні 1918 року революційно настроєні жителі Голоскова встановили зв’язок із Жмеринським партійним комітетом та робітниками Меджибожа. За допомогою представника Жмеринського парткому було проведено збори колишніх фронтовиків, на яких розглядалося питання про політичне становище. Збори вирішили розпочати збройне повстання проти петлюрівців, створили ревком, очолюваний П. А. Гарячим. До нього ввійшли С. І. Алексеев, А. С. Гарячий, У. В. Машталер, А. Ф. Четвертак. Ревком, що діяв підпільно, зібрав загальні збори селян, де ідея повстання здобула повне схвалення. В селі виникла бойова дружина, до штабу якої входили А. Ф. Четвертак — командир, Я. А. Федоришин — комісар, М. П. Мельник, І. А. Федоришин, Є. В. Ткачук — члени. Ревком послав своїх представників до сусідніх сіл Копачівки, Русанівців, Лисогірки, Требухівців та інших, щоб перешкодити мобілізації до армії Петлюри та організувати повстанські загони.

В листопаді 1918 року повстанці Голоскова разом з робітниками Меджибожа реквізували у поміщиків Скибневського і Пухальського коней, взяли участь у боях за Старокостянтинів, Деражню, Летичів. Дії голосківської дружини викликали велике занепокоєння у місцевої влади. В січні 1919 року повітовий комісар Директорії доповідав про те, що в Летичівському повіті більшовизм пустив глибоке коріння. Села Тернавка, Головчинці, Голосків, Гатна Деражня, Меджибіж мають свої загони для допомоги більшовикам.

Протягом січня 1919 року петлюрівці кілька разів намагалися захопити Голосків, але повстанці успішно відбивали їхні атаки. Та сили були нерівні. Наприкінці січня 1919 року петлюрівський отаман Волинець захопив село і жорстоко розправився з повстанцями. Братам Миколі і Наумові Кицанам петлюрівці відрізали язики, викололи очі, а потім їхні тіла кинули у річку. Волинець пограбував селян, стягнувши з них велику контрибуцію. Голосківські селяни не припиняли боротьби аж до остаточного визволення села восени 1920 року частинами 60-ї стрілецької і 8-ї Червонокозачої дивізій.

Перші роки після закінчення громадянської війни для трудящих Голоскова були не тільки роками відбудови сільського господарства, але й переходу до нових соціалістичних форм господарювання. За ініціативою комітету незаможних селян, на чолі якого стояв місцевий активіст, бідняк Г. Т. Гайдашевський, в березні 1923 року в селі організовано трудову артіль, якій було відведено 100 га землі, з них 83 — орної. Члени артілі на позику, взяту в Держбанку, купили пару коней і воза. З цього й почали вони своє громадське господарство. Незважаючи на труднощі, з якими зустрілись перші колективісти, існування артілі справило великий позитивний вплив на селян. Бідняцька частина побачила в цьому вихід з постійних злиднів, шлях до заможного життя. Кількість членів артілі зростала. Якщо в 1923 році об’єдналося в ній 12 родин, то через 2 роки тут уже було їх 50. Значну допомогу подавала Радянська влада. У 1925 році артіль одержала трактор «Фордзон», місцеві жителі І. Т, Гайдашевський і Л. Е. Ткачук стали першими трактористами. Згодом артіль придбала молотарку і 12-рядкову сівалку.

Велику увагу розвиткові нових форм життя, їх популяризації приділяли комуністи, які 17 жовтня 1926 року об’єдналися в партійний осередок. Він налічував 9 членів і кандидатів партії. Своїм впливом осередок, очолюваний А. Є. Волковим, прагнув охопити усі сторони сільського життя. Комуністи відповідали за роботу «сільської Ради, кооперації, хати-читальні, сільського товариства взаємодопомоги. Того ж року засновано в селі і комсомольський осередок.

Для піднесення політичної освіти комуністів і комсомольців при партосередку було створено партійну школу. При хаті-читальні працювали гуртки художньої самодіяльності, проводилися колективні читання літератури.

Значну допомогу партосередкові в налагодженні масово-політичної роботи в селі подавали шефи-бійці й командири 71-го стрілецького полку Самаро-Ульянівської залізної дивізії. Вони систематично виступали з доповідями і концертами, допомагали випускати стінгазети, створили при хаті-читальні куточок допризовника та бібліотечку, влаштовували стрілецькі змагання, проводили спільні урочисті збори тощо.

Великим трудовим піднесенням відзначили в Голоскові десятирічний ювілей Радянської влади. За рішенням партосередку і сільської Ради 7 листопада 1927 року відбулася демонстрація, в якій взяло участь понад 400 жителів села. На честь ювілею колгоспники посадили 120 дерев, підписалися на позику індустріалізації та провели урочисті збори. Успішному проведенню колективізації сприяла велика масово-політична робота партійного осередку серед жінок. В грудні 1929 року загальні збори жінок села прийняли рішення про дальше розгортання кооперативного руху. Учасниці зборів створили оргбюро в складі 5 чоловік, яке займалося пропагандою кооперативного господарювання. Значний опір колективізації чинили куркулі. Вони агітували проти колгоспу, залякували бідноту, погрожували активістам.

Але переваги колгоспного ладу були настільки очевидними і переконливими, шо ніщо не могло зупинити селянина на шляху до кращого життя. 14 березня 1930 року секретар партійного осередку доповідав партійним зборам про те, що основна частина селянських господарств у Голоскові колективізована. На той час було усуспільнено реманент, 564 коней, зібрано 6838 пудів посівного матеріалу і 4385 крб. на купівлю тракторів. Селяни без вагання обрали шлях, який вказала їм Комуністична партія.

Колгоспники докладали усіх зусиль для піднесення громадського господарства. На ланах та фермах широко розгорнувся рух стахановців і п’ятисотенниць. У 1935 році вся п’ята бригада оголосила себе стахановською і взяла зобов’язання виростити по 500 цнт буряків з га. Бригада виконала свої зобов’язання, а ланка А. Р. Гудзь виростила по 521 цнт буряків з га. Добрих показників добилися ланки Н. Г. Шумовецької, Н. С. Пожар, К. О. Гайдашевської та інших. В 1936 році трудящі Голоскова виростили рекордний урожай пшениці, проса і тмину. В бригаді № 2, яку очолював В. І. Закорчевний, було одержано по 37 цнт пшениці і по 36 цнт проса з га; в бригаді № 5, очолюваній І. К. Федоришиним — 38 цнт пшениці і 28 цнт проса з га. І хоча площі, на яких вирощено високий урожай, були ще невеликими — всього по 5—6 гектарів, досягнуте відкривало дальші перспективи.

Непогані показники були і в тваринництві. Свинар В. Ф. Коваль одержав у 1936 році від закріплених за ним 29 свиноматок по 18,2 шт. ділових поросят, за три роки праці на свинофермі його 8 раз премійовано. Високого розвитку набуло садівництво, городництво, насінництво. Правління колгоспу організувало виробництво цегли, черепиці, вапна. Селяни відчули себе справжніми господарями і творцями свого щастя. Вони робили все, щоб ще багатшою, заможнішою стала їхня артіль. У 1936 році колгоспники побудували методом ударних суботників і недільників став, насадили фруктовий сад.

Піклування про загальне добро забезпечувало зростання особистого достатку колгоспників. У 1935 році вони одержали на трудодень по 4,24 кг зерна, 7 кг картоплі, 1,6 кг городини та 5 крб. 50 коп. грішми. Сім’я Василя Койтка тільки за 9 місяців одержала 3,3 тонни хліба, 5,5 тонни картоплі і 1185 карбованців грішми.

За роки перших п’ятирічок колгоспний Голосків став заможним, культурним селом. Радянська дійсність, колективна праця змінили духовне обличчя людей. В селі було повністю ліквідовано неписьменність. З 1931 року тут почала діяти семирічна, а згодом — середня школа. В 1940 році в Голосківській середній школі навчалось понад 500 учнів, було 18 вчителів. У селі з’явилися радіо і кіно, в колгоспному клубі працювали драматичний, хоровий і танцювальний гуртки. Жителі села, як і всі радянські люди, користувалися безкоштовною медичною допомогою, мали пологовий будинок, дитячі ясла.

Комуністична партія виховувала жителів села палкими патріотами, які готові були віддати все за щастя своєї Вітчизни. На мітингу 9 липня 1939 року, в зв’язку з провокаціями японської вояччини на Далекому Сході, 75-річний колгоспник В. М. Євчишин, висловлюючи думку односельців, сказав, що радянським людям нестрашні ніякі погрози паліїв війни. І коли партія покличе на захист Батьківщини, то й він зі своїми синами піде до лав Червоної Армії, щоб нещадно бити зарозумілого ворога.

В грізну годину Великої Вітчизняної війни сотні голосківців мужньо захищали рідну Радянську землю. З них 175 чоловік загинуло в боях за Вітчизну. З перших днів війни хоробро билися з ворогом, виконуючи батьківський заповіт, брати Терен-тій та Арсеній Євчишини. Старший лейтенант Терентій Євчишин загинув при форсуванні Дунаю. За мужність, виявлену в боях проти ворога, Батьківщина нагородила його орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, орденом Червоної Зірки і медаллю. Бойовий шлях Арсенія відзначений двома орденами Слави, орденом Червоної Зірки і медаллю «За відвагу». Після демобілізації Арсеній Євчишин повернувся да рідного села і працює в колгоспі. Героїчний подвиг у боях за Ленінград у 1942 році здійснив житель села О. В. Грабчак. 12 днів і ночей під градом ворожих куль і снарядів він з групою сміливців ремонтував і повернув у стрій підбитий німцями на «нічийній» землі радянський танк КВ-3. За участь у врятуванні танка О. В. Грабчака нагороджено орденом Червоної Зірки.

В роки війни фашисти завдали великих збитків селу. За період тимчасової окупації— з 9 липня 1941 року по 24 березня 1944 року — вони спалили всі громадські будівлі артілі, клуб, школу, 76 хат колгоспників, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 168 місцевих жителів. Загальна сума збитків становить 18 млн. карбованців.

24 березня 1944 року війська 13-ї армії 1-го Українського фронту визволили Голосків. Через тиждень після того 30 березня 1944 року на загальних зборах обрали правління артілі. Колгоспники висловили щиру подяку Червоній Армії за визволення і взяли на себе зобов’язання працювати так, щоб своєчасно і до останнього шматочка обсіяти артільні поля. Колгоспники викликали на соціалістичне змагання своїх сусідів з села Пирогівців. То був важкий і водночас героїчний час. В артілі лишилася тільки половина робочої сили, 25 проц. інвентаря, а площу треба було обробляти ту ж саму. Працювали самовіддано з 5-ї години ранку до 10-ї вечора. Молодь села, дізнавшись, що комсомолка Д. Сотник з колгоспу ім. Чапаева с. Шрубків виорює однолемішним плугом по 1,5 га зябу при нормі 0,50—0,75 га, включилася в соціалістичне змагання з нею. Незабаром комсомольці колгоспу Г. А. Гудзь, А. М. та В. М. Гільєвичі, С. X. Грабчак досягли цих же показників. Дякуючи наполегливій праці всіх трудівників села, Голосківський колгосп вже 1944 року посів одне з перших місць у районі.

Важливе місце в роботі партійно-кандидатської групи, яка на той час налічувала 4 чоловіка, сільської Ради і правління артілі займала допомога частинам Червоної Армії. Голосківці брали активну участь у збиранні коштів на танкову колону «Радянське Поділля», взяли шефство над будівництвом шахти в Донбасі, допомагали продуктами харчування підшефному госпіталю. Тільки за вересень 1944 року трудящі відправили підшефній шахті 400 яєць, 4 тонни картоплі та до госпіталя — 790 яєць, 8 тонн картоплі, 254 кг борошна, 200 кг фруктів тощо. Крім колективної допомоги трудящі надсилали індивідуальні посилки. За перше півріччя 1944 року було надіслано 180 таких посилок до госпіталю та 70 — колективу шахти.

Правління колгоспу та сільська Рада вживали заходів для поліпшення умов життя родин фронтовиків, інвалідів війни. Одразу після визволення села подали допомогу продуктами харчування 44 сім’ям, 66 родин забезпечили паливом, відбудували 32 хати інвалідів війни. Відновили діяльність фельдшерсько-акушерський пункт, школа, клуб і бібліотека.

Дуже важко було у той час відроджувати громадське тваринництво, яке в роки війни зазнало великих збитків. На 1 січня 1945 року в артілі налічувалося лише 5 корів, 2 свиноматки, четверо овець, 265 штук птиці. Та завдяки напруженій і самовідданій праці колгоспників це питання також було розв’язано. У 1950 році артіль досягла довоєнного рівня виробництва зерна. Проте ці успіхи не могли задовольнити трудівників. Урожайність зернових становила лише 14 цнт з гектара, відставало й тваринництво. Партійна організація колгоспу вжила заходів для різкого піднесення всіх галузей господарства і, насамперед, тваринництва. Восени 1950 року артіль ім. Ворошилова об’єдналася з сусіднім колгоспом с. Русанівців. Замість двох невеликих утворилось одне велике господарство. Це дало змогу краще використовувати техніку, зменшити управлінський апарат. Зросла й партійна організація, вона оперативно керувала соціалістичним змаганням, глибше вникала у виробничі справи. З 18 комуністів, що були на обліку, 10 працювали у рільничих бригадах, на фермах тощо. Члени партії посилили виховну роботу, особливо серед комсомольців і молоді. Це дало позитивні наслідки. Молодь вступала до лав комсомолу. 1954 року в комсомол вступило 17 чоловік, а наступного — 21, що дало змогу організувати комсомольсько-молодіжні групи на фермах, у ланках, бригадах.

Вже через три роки загальні прибутки об’єднаної артілі становили близько 1,5 млн. крб. У 1955 році вона одержала по 18 цнт зернових з га, у т. ч. по 21 цнт пшениці і 30 цнт кукурудзи; по 260 цнт цукрових буряків, добилася чималих зрушень і в розвитку громадського тваринництва. Протягом 1953—1956 рр. колгосп двічі був учасником ВСГВ, нагороджений двома дипломами та одержав премію — дві автомашини. У 1957 році за успіхи в сільському господарстві та в зв’язку з 40-річчям Великого Жовтня Радянський уряд відзначив кращих працівників артілі орденами й медалями. Серед нагороджених — голова правління Р. О. Чумаченко, секретар парторганізації О. О. Юзьков, передова доярка Я. В. Олійник та інші.

В червні 1958 року колгосп дістав назву «Україна». Того ж року він закупив 14 тракторів, 6 зернових і 2 силосних комбайни, різний причіпний інвентар. Вже перші роки роботи на власній техніці показали перспективність і правильність цього заходу. Техніка стала краще зберігатися й ефективніше використовуватися. Тракторна бригада, яку очолив досвідчений механізатор А. Г. Гайдашевський, з року в рік успішно виконує соціалістичні зобов’язання щодо збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів. Завдяки наполегливій праці механізаторів у 1962 році 94 проц. усіх робіт у рільництві виконували машини. Тоді ж до артілі запросили знатного механізатора країни двічі Героя Соціалістичної Праці О. В. Гіталова, який поділився досвідом своєї роботи. Застосувавши досвід Гіталова, механізатори колгоспу «Україна» виростили по 58 цнт кукурудзи з га, при собівартості центнера — 1 крб. 70 коп., в той час, як кукурудза, вирощена звичайним способом, дала по 31 цнт з га і собівартість її становила 2 крб. 42 копійки.

Наполеглива робота парторганізації, правління колгоспу та сільської Ради у вихованні механізаторів, створення їм належних умов праці сприяла тому, що колгосп протягом 1960—1966 рр. досяг найвищого в області виробітку на трактор, найбільшої економії пального. За високі виробничі показники та впровадження у виробництво нової технології вирощування зернових і технічних культур бригадиру тракторної бригади А. Г. Гайдашевському в 1966 році присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, орденом Леніна нагороджено голову правління М. Г. Луцишина, другим орденом Трудового Червоного Прапора — телятницю Я. В. Олійник, орденом «Знак Пошани» — головного агронома І. В. Ніку та інших.

Втілюючи у життя рішення партії і уряду, трудящі Голоскова добилися нових виробничих перемог. Зокрема, якщо в січні 1965 року неподільні фонди артілі становили понад 400 тис. крб., то на 1 січня 1970 року — близько 3 млн. крб., тобто збільшилися майже у 7 разів. Колгосп має 38 тракторів, 14 комбайнів, 32 автомашини. Значно зросла врожайність зернових і технічних культур. Протягом 1960— 1970 рр. вирощували в середньому по 28—30 цнт зернових з гектара, зросли врожаї цукрових буряків. У 1971 році бригадира рільничої бригади Б. Ю. Зарембо нагороджено орденом Леніна.

Великі досягнення здобув колгосп у громадському тваринництві: в 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь тут вироблено по 130,7 цнт молока, 43,7 цнт м’яса, а на 100 га посіву зернових 12 529 штук яєць, в 1970-му виробництво молока збільшилося в 2,2 раза, м’яса — в 1,5, яєць — майже у 5 раз.

Партійна організація, правління артілі і сільська Рада постійно піклуються про розширення колгоспного будівництва. Протягом 1955—1970 рр. побудовано 26 електрифікованих і механізованих тваринницьких приміщень та кормоцех. У січні 1970 року тут закінчено будівництво першого в області великого автоматизованого пташника, в якому утримується 12 тис. курей. Всі процеси догляду за ними виконують машини, керовані пристроями із запрограмованим управлінням. В його створенні взяли участь шефи — робітники промислових підприємств району й області, зокрема — Хмельницького заводу трансформаторних підстанцій.

У колгоспі закінчено будівництво типового стану для механізаторів з механічним, електрозварювальним, моторним та інструментальним цехами, складом запасних частин. У бокових приміщеннях розміщуються їдальня, лазня з душовими установками і ваннами, клуб на 200 місць, бібліотека з читальним залом, дві кімнати відпочинку тощо. Центральне опалення, електричне освітлення, радіо, телевізор, телефон — все тут є, щоб умови й культуру праці сільських трудівників зробити якнайкращими. Крім того, в селі збудовано нові магазини, будинок побуту, клуб і профілакторій. Понад 50 проц. сільських будівель перебудовано, близько 90 проц.— перекрито жерстю, шифером або черепицею. На центральній вулиці села прокладено асфальтовий тротуар.

Важливі зміни сталися в культурно-технічному житті села. В колгоспі «Україна» у 1970 році працювало понад 100 механізаторів, серед них електрики, токарі, слюсарі та інші. Усі вони мають восьмирічну або середню освіту. Значну роль у піднесенні культурно-технічного рівня відіграє чималий загін сільської інтелігенції — понад 60 фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою. Особливо велика заслуга в піднесенні культурного рівня колгоспників належить місцевій школі. За післявоєнний час неповну середню освіту в ній здобули 628 і середню 447 юнаків і дівчат.

Багато колгоспників свій культурно-технічний і політичний рівень доповнюють самостійно, шляхом читання спеціальної літератури, журналів і газет. Взимку для механізаторів, тваринників, ланкових і членів ланок працюють школи з основ землеробства і тваринництва, школа передового досвіду, які допомагають підвищенню фахового рівня колгоспних кадрів.

В селі діють три бібліотеки з книжковим фондом понад 21 тис. томів, клуби, гуртки художньої самодіяльності і спортивні, в яких беруть участь 130 чоловік.

Розширились громадські засади в роботі сільської Ради. У селі створено народну дружину, товариський суд, вуличні комітети тощо.

У Голоскові народився і деякий час жив єврейський радянський письменник Л. М. Квітко (1890-1952 рр.).

Найбільші скарби села — його люди. Виховані Комуністичною партією палкими патріотами, вони створюють нові матеріальні цінності, докладають усіх зусиль для дальшого розквіту колгоспу. Широкі простори для творчого розвитку трудівників села відкриває славне майбутнє.

I. X. ТКАЧУК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 0 гостей