Годунівка, село, Бориспільський (Яготинський) район, Київська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Жив
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Годунівка, село, Бориспільський (Яготинський) район, Київська область

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Годунівка, с. Російська назва Годунівка, с.
Назва на 2009 рік
Приписні села с.* Жоравка, хут.Лебедевий, Сотничій, Сулиминий, Бакшевський
Адмін поділ за документами Яготинської сот. Переяславського п.
За адмін. поділом XIX ст. Пирятинського пов. Полтавської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Яготинського р-ну Київської обл.
Церкви Успіння Пресвятої Богородиці
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 224 3 806(1875-1880); 817(1881-1883); 826(1884,1886,1887); 834(1881-1891); 839(1892,1893,1895,1897); 850(1898-1900); 857(1901-1904); 867(1905-1909); 872(1910); 1043(1911-1913)
метрична книга 990 1 1362(1779)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Годунівка, село, Яготинський район, Київська область

Повідомлення АннА »

На вікіпедії
Зображення
Годуні́вка — село в Україні, у Яготинському районі Київської області. Населення становить 547 осіб.
Історія
Село засноване 1648 року.
З 1762 року село мало Успенську церкву.[2]
Село є на мапі 1812 року.[3]
На початку 1930-х років входило до складу Шрамківського району Харківської області.
Село постраждало від колективізації та Голодомору - геноциду радянського уряду проти української нації. У 1930 році в селі був створений колгосп «Нова громада», який існував до розподілу у 1934 році на два колгоспи: «Нова громада» та «Червоний заможник». 12 сімей були розкуркулені, з них 3 сім’ї вивезено з села.
Перед Голодомором у Годунівці був селянський бунт: частина жителів вирішила вийти з колгоспу та забрати своє майно. Бунт був придушений комсомольцями села Жоравка та Гензерівка під керівництвом місцевого ватажка комсомольців Ліснянської та голови колгоспу Кобзистого Д. Д.
Під час штучного голодомору, викликаного тим, що сільські активісти відібрали у односельців усі продовольчі запаси, померло 94 жителі. На місці масових поховань у 1993 році встановлено пам’ятний знак[4].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Годунівка, село, Яготинський район, Київська область

Повідомлення АннА »

Радянські джерела - З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
ГОДУНІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру та за 14 км від залізничної станції Черняхівка. Населення — 786 чоловік.
У селі — колгосп «Нова громада», який має 1447 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1340 га орної землі. Основний напрям господарства — вирощування зернових культур, цукрових буряків. Розвинуто тваринництво. Свинарку К. М. Затулу нагороджено орденом Жовтневої Революції.
У Годунівці є школа, клуб, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок.
Уродженцями села є Герої Радянського Союзу І. В. Борщик та В. І. Кравченко.
Село Годунівка вперше згадується в історичних документах початку XVIII століття.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 163
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 68 разів

Re: Годунівка, село, Яготинський район, Київська область

Повідомлення Borysenko »

Державний архів Чернігівської області

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Церква в ім’я Успіння Богородиці, с. Годунівка Пирятинського повіту
4. с. Жоравка; хутори: Бахщевський, Лебедів, Проценків
5. Народження: 1838: ф. 1462, оп. 1, спр. 7033; 1844: ф. 1462, оп. 1, спр. 7034;
1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 7035; 1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 7036; 1847: ф. 1462, оп. 1, спр. 7037; 1848: ф. 1462, оп. 1, спр. 7038; 1849: ф. 1462, оп. 1, спр. 7039; 1851: ф. 1462, оп. 1, спр. 7040; 1852: ф. 1462, оп. 1, спр. 7041; 1853: ф. 1462, оп. 1, спр. 7042; 1854: ф. 1462, оп. 1, спр. 7043; 1855: ф. 1462, оп. 1, спр. 7044; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 7045; 1857: ф. 1462, оп. 1, спр. 7046.
6. Шлюб: 1838: ф. 1462, оп. 1, спр. 7033; 1844: ф. 1462, оп. 1, спр. 7034; 1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 7035; 1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 7036; 1847: ф. 1462, оп. 1, спр. 7037; 1849: ф. 1462, оп. 1, спр. 7039; 1851: ф. 1462, оп. 1, спр. 7040; 1852: ф. 1462, оп. 1, спр. 7041; 1853: ф. 1462, оп. 1, спр. 7042; 1854: ф. 1462, оп. 1, спр. 7043; 1855: ф. 1462, оп. 1, спр. 7044; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 7045.
7. -
8. Смерть: 1838: ф. 1462, оп. 1, спр. 7033; 1844: ф. 1462, оп. 1, спр. 7034; 1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 7035; 1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 7036; 1847: ф. 1462, оп. 1, спр. 7037; 1849: ф. 1462, оп. 1, спр. 7039; 1851: ф. 1462, оп. 1, спр. 7040; 1852: ф. 1462, оп. 1, спр. 7041; 1853: ф. 1462, оп. 1, спр. 7042; 1854: ф. 1462, оп. 1, спр. 7043; 1855: ф. 1462, оп. 1, спр. 7044; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 7045.
9. -
10. Списки парафіян: 1809: ф. 1462, оп. 1, спр. 7048; 1844: ф. 1462, оп. 1, спр. 7049; 1845: ф. 1462, оп. 1, спр. 7050; 1846: ф. 1462, оп. 1, спр. 7051; 1847: ф. 1462, оп. 1, спр. 7052; 1848: ф. 1462, оп. 1, спр. 7053; 1849: ф. 1462, оп. 1, спр. 7054; 1850: ф. 1462, оп. 1, спр. 7055; 1851: ф. 1462, оп. 1, спр. 7056; 1852: ф. 1462, оп. 1, спр. 7057; 1854: ф. 1462, оп. 1, спр. 7058; 1855: ф. 1462, оп. 1, спр. 7059; 1856: ф. 1462, оп. 1, спр. 7060; 1857: ф. 1462, оп. 1, спр. 7061; 1858: ф. 1462, оп. 1, спр. 7062; 1859: ф. 1462, оп. 1, спр. 7063.


1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Церква в ім’я Стрітення Господнього, с. Жоравські Хутори Пирятинського повіту
4. с. Жоравка; хутори: Бакшевського, Веселий Кут, Гриневичева, Лебедєва, Сотничого, Сулиміна
5. Народження: 1906: ф. 1530, оп. 7, спр. 50; 1909–1910: ф. 1530, оп. 7, спр. 50; 1911: ф. 1530, оп. 7, спр. 55; 1913: ф. 1530, оп. 7, спр. 55.
6 Шлюб: 1906: ф. 1530, оп. 7, спр. 50; 1909–1910: ф. 1530, оп. 7, спр. 50; 1911: ф. 1530, оп. 7, спр. 55; 1913: ф. 1530, оп. 7, спр. 55.
8. Смерть: 1906: ф. 1530, оп. 7, спр. 50; 1909–1910: ф. 1530, оп. 7, спр. 50; 1911: ф. 1530, оп. 7, спр. 55; 1913: ф. 1530, оп. 7, спр. 55.
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 163
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 68 разів

Re: Годунівка, село, Яготинський район, Київська область

Повідомлення Borysenko »

МАТЕРІЯЛИ ДО ІСТОРІЇ ЗАСЕЛЕННЯ КОЛИШНЬОГО "ВІЛЬНОГО СТЕПУ ЯГОТИНСЬКОГО"
СТАТТЯ КОЗУБЕНКО К. І. "ЗАПИСКИ ПОЛТАВСЬКОГО І. Н. О.", 1925. Т. ІІ. СТ. 112–154

c. ГОДУНІВКА
Вперше це село згадується в акті, записаному на судді Яготинському 15 березня 1677 р.- по якому Андрій Кудлаєнко надав козакові яготинському Хвеську Лубенцю діброву зі всякими деревами та ставок за 40 золотих. Місце проданої діброви та ставу в акті зазначається "біля Оржиці в селі Годунівці"(27). На початку XVIII віку Годунівка згадується як "селище" і в цей час ми спостерігаємо, як на Годунівському селищі вдруге починають осідати люди.(28) За це промовляє ось такий факт. Одного разу 1713 року, коли виникла було потреба з'ясувати питання про землі, що належала мешканцям с. Годунівки назад тому років 30-40, то нікого з старожилів тут не знайшли: все були люди, що тільки недавно осіли. Прийшлося відшукувати колишніх Годунівських мешканців в інших місцях. Декілька чоловік виявилося в с. Вечірках та Сасинівці, які на допиті 1713 року дали, правда, дуже бідні, але все таки цікаві відомості з минулого життя старої Годунівки. Були допитані Хведір Тимченко, Яков Влевко й інші; Вони свідчили так: “вони з батьків і дідів годунівські мешканці, а потім перейшли жити до Вечірок та Сасинівки й знають, як де й хто перед тим мешкав і чим володів в с. Годунівці". Зокрема Яков Левко стверджуває, що він зріс з дядьком своїм Кудлаєм в Годунівці й йoму добре відомо, що діброва Кудлаю досталася від Пустовойта за 80 золотих; крім того, до діброви належало й гребелька, що внизу. Це все діялося ще за держави Королівської й володіння пана Годуновича. Дядько його Кудлай всіма тими добрами до смерти своєї володів, як хотів, а після смерти сину своєму Андрію Кудлаєнку передав, котрий опісля діброву продав Хвеську Лубенцю". Далі свідки говорили ще й про інші урочища та хто ними володів. "А що мостище на річці Журавці"- говорили вони - “то ту гать ми сами зайняли для праходу худоби нашої й для возіння хліба в своїх нив, - загатили ми її громадою". Цікавим також з'являється оповідання свідків про межі степу, котрий належав пану Годуновичу. Свідки в подробицях перелічували всі урочища, до яких простягалося чимало землеволодіння Годуновича.(29)
3 наведених фактів ми можемо зробити ось такий висновок. Початок існування с. Годунівки відноситься до першої половини XVII віку, коли ще вся Україна перебувала в руках поляків. Сама назва села, судячи за переказами старожилів, що записані 1713 року, звязана з ім'ям польського шляхтича Годуновича. Напевно цей шляхтич займав якийсь уряд в Яготині, як повітовому містечку, і осадив слободу Годунівку. Скільки було в Годунівці людей і взагалі про життя її польських часів нам нічого не відомо. 3 середини и ХVІІ віку Годунівка пустіє: шляхтича Годуновича змила хвиля народнього повстання 1648 року, а населення в силу яких то причин розходиться по інших місцях. В другій половині XVII віку ми маємо деякий час Годунівку як "селище", тоб-то місце, де раніш було село, а біля цього "селища" зустрічаємо лише двох власників дібров відомого уже нам Кудлая та Погребнячого, про якого мова буде далі.
Андрій Кудлаєнко, як уже було згадано, продав свою діброву Хвеську Лубенцеві, який цією так званою "Кудлаївщиною" користувався довгий час, рубаючи дрова для своєї винокурні, яку він мав в Яготині. Нарешті 15 липня 1701 року Лубенець продає "Кудлаївщину" за сорок талярів та 10 золотих дезорцеві двора гетмана Мазепи - Петру Гриневичу, який будує хутір тут і оселяє людей.
За два роки перед тим, як Гриневич купив "Кудлаївщину", поблизу цієї діброви осівся переяславський полковий суддя Леонтій Папієвич, 1699 р. 9 липня Папієвич у Сергієвського мешканця, якого-то герасимишиного зятя Погребнячого, купив за 10 золотих острів на Оржиці з деревом, так званий "липняк", та друге урочище "грушки", яке певно знаходилося понад Оржицею з другого боку річки Годунівки. Купивши це місце Папієвича збудував хутір і загін для худоби, що її випасував в степу. Незабаром біля хутора Папієвича, на старому селищі, почали оселятися люди. Папієвич намагався був привернути їх в своє підданство, проте зразу це йому не вдалося. Місце, де осідали люди, належало до Яготина, а через те новопоселенці х. Годунівського притягалися до повинностів мійських Яготинських. І тільки вдова Палієвича - Настя виклопотала собі право на посідання хутором та людьми при ньому. Перше на х. Годунівський видав універсал 1710 р. 29 січня полковник переяславський Томара, а потім 1711 р. квітня 28 дня підтверджено Скоропадським. В універсалі гетмана читаємо таке: „Настя Палієвичова, колишнього судді переяславського вдова, поставила нам універсал полковника переяславського на хутір, прозиваемий Годунівський, що знаходиться над річкою Оржицею в сотні Яготинській де поселилось п'ять хат людей, на що просила нашого гетманського підтвердження. Ми тоді гетман, прийнявши прохання за слушне і зважаючи на значні заслуги небіжчика, чоловіка її колишнього переяславського судді Леонтія Папієвича, який життя своє скінчив, доставшись в руки ворогам, видаємо цього нашого універсала, котрим хут. Годунівський з осілими там людьми /які від тяглостів і подач міських яготинських звільняються/ в повне її посідання стверджуємо, дозволяючи їй належне з людей... біля того хутора осілих п'ять хат відбирати послушанство й повинності".
Таким чином ми бачимо, що на початку ХVІІ віку майже одночасно з'явилися біля старого "селища" поруч два сусіди Гриневич, що потім кожний з них почав оселяти людей, даючи відвалину для сучасного села Годунівки. Звичайно мирно сусіди не могли - кожний з них намагався захопити кращі ниви, сінокоси і т.ін.
Року 1713 вмерла вдова Настя Папієвичова; вмираючи заповідала свій хут. Годунівський Катедральному монастиреві м. Переяслава на помин її душі. Писаної духівниці не було, а зроблено це усно, при чому одночасно з цим Папієвичова передала власноручно монастиреві правні документи на цей хутір.
З переходом х. Годунівського до катедрального монастиря, де "заправилом" був тоді епископ Захарія Корнилович, Петро Гриневич не мав спокою. Коли ще Гриневич міг успішно боротися з Папієвичем, то в особі єпіскопа Захарія Корниловича він зустрічає сильного ворога. Корнилович само в цей час збирав маєтки для катедрального монастиря й для другого ним же новозбудованого монастиря Михайлівського; в виборі засобів єпископ не розбирався. Прикриваючись своїм авторитетом смиренного слуги божого, Корнилович не соромився одверто грабувати чужі добра. Звичайно це робилося через посередство всяких довірених від манастиря осіб, але цілком з відома владики. Опісля виходило, що заграблене ніби то добровільно уступлено для святої обітелі. Це як раз трапилося на факті з грунтами Гриневича. Монастир намірився прогнати Гриневича з його грунта; з цією метою монастир став чинити Гриневичу різні утиски. Про характер цих утисків ми довідуємося з скарги, що писав був Петро Гриневич 1713 року гетьманові Скоропадському. Він писав так: “Я маю грунти і діброву, куплені декілька років тому назад в с. Годунівці над Оржицею; біля діброви оселилося декілька чоловік людей, які завжди мені послушні. Поблизу ж небіжчик суддя полковий Папієвич мав два ліски і гребельку. Ці ліски з гребелькою пані Папієвичова вмираючи в цьому році відказала на сорокоуст до Переяславської катедри і нині по тій легації ченці того монастиря роблять мені велики утиски. Від купленого грунта мене відчуждають, людей моїх неволять і до себе в підданство тягнуть. Одного - іменно Паська силою взяли стадо пасти, у другого Нечипора - городничий годунівський корову забрав, колесника взяв у двір вози робити, а в Леська взяв дев'ятеро овець і канчуками побивши посадив до в'язниці. І ті люди, повтікавши з в'язниці, вбиті, пограбовані до мене прийшли, котрих перед вельможність вашу презентую”. Далі... “дуброву мою городничий вирубав, двадцять п'ять дубів готових взяв..., а тому до вельможности вашої з суплікою моею до стоп і ніг ваших припадаю і рабськи прошу, аби мені повагою універсалу вельможности вашої можна було спокійно як і раніш купленими грунтами володіти, не зазнаючи утисків від монастиря". Не може бути, щоб єпископ Корнилович не відав про таке насильство його ченців. Без сумніву все це він знав, але з властивою йому вдачою єзуїта вскрізь і завжди відмовлявся. В звязку з суплікою Гриневича до гетьмана "смиренний" владика 12 липня 1713 року написав до полковника. Томари листа, де він виправдував себе. В листі єпископ пише, що коли ми забезпечені словом і зміцнені писанням, почали будувати хутір і пригнали до нього воли, корови, коні й овечки, з ласки вашої надані й від інших добродіїв вижебрані, коли ми набрали й насіяли, то Гриневич, керуємий злобою та заздрістю, що помножуються достатки манастиря по сусідству з ним, став вигадувати, що ніби то йому монастир чинить кривди, про що він навіть скарги заніс до ясновельможного добродія і до вашої милости. Але це в зовсім безправна турбація, клевета, поношеніе й образа чину нашому. Навпаки, сам Гриневич, маючи владу робить незаконні вчинки, наприклад: одїзжаючи сам до Київа наказав греблю некуплену і не належну йому гатити... Через декілька ден після цього справа набула несподіваного звороту. 24 липня значковий товариш Петро Гриневич в домі архирея видав катедральному манастиреві добровільну писану уступку всіх своїх грунтів понад Оржицею. Можна здогадуватися, що тут справа без насильства не обійшлася. Тим більше, про це говорив навіть син Петра Гриневича - Савва.
1761 року слідчій комісії він казав, що про оцю писану уступку він навіть нічого не чув аж до цього року. Але супліка батька його до гетьмана на ченців монастиря й лист Корниловича до Томари, які він знайшов у себе дома, яскраво промовляють, що уступка грунтів монастиреві взята партикулярно й насильно в домі архирея, на уряді ця уступка ніде не стверджена.
Об'єднав в своїх руках грунти Папієвича та Гриневича з невеликою кількістю людей, що сиділи на них, катедральный монастир приступив до дальшого зміцнення прав на ці грунти. З'явилася потреба зазначити межі надбаних володінь від сусідів. При цьому монастир виявив намір претендувати на всі землі, що раніш належали до старої Годунівки. Узнавши, що в с. Вечірках та Сасанівці маються селяне, що раніше жили і в Годунівці, Захарія Корнилович посилає ченця Єфрема в с. Сасанівку Лубенського полку для вчинення допиту тих селян відносно годунівських земель. Допит записано на папері, стверджене Сасинівським сільським урядом, а для більшої міцності 27 липня 1713 р. внесено до книг Переяславського магистрату. Посвідчення вечірських та сесинівських селян говорили про землі, що належали до Годунівки ще за польських часів, про ще ми уже мали нагоду згадували спочатку. Манастир цьому "дукту" надавав певної ваги: він служив охороною земельних меж монастиря від яготинських козаків. 5 вересня 1713 року в монастиря вже мався на с. Годунівку універсал гетьмана Скоропадського, а 1718 року навіть була виклопотана царська грамота, Тепер манастир цілком гарантований за свою власність спокійно приступив до господарювання. Безсумніву зростала численність манастирської худоби рогатої й коней, збільшувалися отари овець: великі простори степу навколо сприяли цьому. Розширюючи свої пастівні, ченці рухалися в бік Яготина, не церемонячись захоплювати сінокоси яготинських козаків за що виникали судові справи.
Кінець захвату був покладений 1760-63 р. слідчою комісією Розумовського, коли було одміряно і описано до с. Годунівки землі навколо шість верст і 15 саж. Дані, що маються в нашому розпорядженні, дають нам таку картину про рух населення в селі за перше півстоліття XVIII віку. 3 універсалу Скоропадського ми бачимо, що 1711 року в х. Годунівському Папієвичової було лише 5 хат. Хати ці, як показував козак яготинський Гордій Калита 1762 р., містилися на річці Годунівці там де стояла церков та школа. В той же приблизно час у Гриневича біля "Кудлаївщини" було теж не більше підданців. А вже 1723 року в с.Годунівці лічилося по ревізії тяглих дворів 24 і вдовиних 2, а 1762 року було хат 63 з 72 сім'ями.
Робота слідчої комісії Розумовського /1760-63 р.р./ безумовно торкнулася і с. Годунівки. Монастир доставив був всі, які тільки малися акти, що до прав на посідання цим селом. Розглядаючи акти про купівлю. Папієвичем та Гриневичем грунтів, комісія визнавала я не вірними, оскільки грунти ці куплені не у козаків, а в посполитих, які вийшли в Годунівки, а по тодішніх законах поспільство прав на продаж грунтів не мало. Комісія зовсім відкидала виказ вечірських та сасинівських селян про годунівські землі. На думку Комісії, це є просто шахрайська вигадка монастиря. Годунович теж вигадана особа, бо чому, мовляв, грунти годунівські куплені не в нащадків Годуновича, а в селян і т.д. Але, мені здається, що тут і комісія дивилася занадто однобоко. Що ченці були шахраї ніхто не заперечує, але викази вечірківців та сасиновців, на мою думку, цілком реальні. Годунович теж не міг бути легендарною особою. Комісія питає, чого купівля годунівських грунтів зроблена не від нащадків Годуновича, Цілком ясно, бо після повстання Богдана Хмельницького таких, як був Годунович, і духу не лишилося в наших краях. Але не дивлячись на такі міркування Комісія проти універсалу Скоропадського і грамоти Петра 1 що ними стверджена за монастирем Годунівка, піти не могла і Годунівка лишилася в спокійному користуванні монастиря. Тільки 1786 р., коли Катедральний монастир ліквідовано. Годунівка з людьми і землею перейшла до відома казни.

27) Яготинський арх. Репніна, справа ч. 326.
28) В універсалі полковника Переяславського від 18 серпня 1711 р. про надання Петру Гриневичу "мостища" на річці Журавці згадується "селище" Годунівка.
30) Яготинський арк. Репніна, справа ч. 326.
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей