Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

Незасвоєні уроки Голодомору: чим вони загрожують Україні?

Навіщо фальсифікують дані про кількість жертв штучного голоду 1932–1933 років

Напередодні цьогорічних роковин Голодомору українську наукову спільноту сколихнув скандал. Приводом послужили оприлюднені на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо» 7 вересня 2021 року висновки, в яких стверджувалося, що жертвами Голодомору стало 10,5 мільйона українців. Докладне «обґрунтування» такої кількості загиблих було представлене у презентованій на цьому ж форумі книзі «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань». Видання підготували працівники Музею Голодомору.

Все б нічого, дискусії щодо кількості втрат населення внаслідок Голодомору точаться давно. Наразі науково обґрунтованою залишається кількість 4,5 мільйона осіб: втрати через надсмертність — 3,9 мільйона і втрати ненародженими — 0,6 мільйона. Стільки жертв обрахували науковці Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.Птухи і визнали провідні міжнародні експерти. Однак керівництво Музею Голодомору почало наполегливо рекомендувати просувати в публічній і науковій сферах 10,5 мільйона загальних втрат українців від Голодомору.

А проте докладний аналіз аргументів, викладених у вище зазначеній книзі, засвідчив, що йдеться про фальсифікацію історичних фактів з метою штучно збільшити кількість втрат України від Голодомору.

Чим загрожує Україні просування сфальсифікованої кількості втрат? І які ще не вивчені уроки Голодомору загрожують Україні?

28 листопада 2006 року Верховна рада України прийняла Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який визначив його як акт геноциду українського народу. Тоді ж українська дипломатія взяла курс на визнання ООН факту геноциду українців.

На сьогодні Голодомор як геноцид визнали 16 країн, у тому числі США, Канада, Польща, Угорщина, Грузія, балтійські країни та інші.
Головним опонентом України в цьому питанні залишається Росія, яка послуговується аргументом загальносоюзного голоду. Здається, відповідь на питання, чому Російська Федерація проти визнання Голодомору геноцидом, очевидна. Та все ж не завадить трохи зануритися в історію про те, як і коли заговорили про геноцид українців.

У 1953 році в Нью-Йорку, на 20-ті роковини Голодомору, автор терміна «геноцид» Рафаель Лемкін виголосив свою відому промову «Радянський геноцид в Україні». У вступній частині він зазначив: «Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самої суті совєтизму». Совєтизм, у розумінні Лемкіна, був синонімом російської експансії та імперіалізму.
Видатний правник відзначав послідовність імперської політики Кремля щодо України, витоки якої «мали достатній прецедент у діях царської Росії», а головна мета — русифікація українців шляхом усунення вибраних частин українського суспільства: інтелігенції, духівництва і селянства. Якщо інтелігенція та духівництво уособлювали «розум» і «душу» українського народу, то селянство виступало «духовним тілом», що є носієм національної традиції та культури.

Знищення інтелігенції та духівництва відбувалося кількома хвилями упродовж 1920-х років і сягнуло апогею у 1930–33 роках. Українську еліту заарештовували, вбивали, депортували. Але проти селянства радянський режим застосував найстрашнішу зброю винищення — виморювання голодом.

Українське селянство чинило запеклий опір колективізації. Власне, українці були не єдиними, хто не хотів іти в колгоспи, але в жодній іншій радянській республіці боротьба не набула такого великого розмаху. У 1930 році Державне політичне управління (ДПУ) зафіксувало в УСРР понад чотири тисячі виступів, у яких було задіяно близько 1,2 мільйона осіб. Для порівняння: в цей самий період у Північно-Кавказькому краї кількість виступів становила близько 1,5 тисячі й охоплювала 227 тисяч осіб, а в Нижньо-Волзькому краї — понад одну тисячу виступів, у яких взяло участь 120 тисяч осіб.

Сталін, який під час «громадянської війни» перебував в Україні, розумів, що може втратити бунтівну республіку, а заодно і свою політичну владу. Саме тоді й визрів план завдати «сокрушительного удара» по українському селянству.

Під час Голодомору в Україні загинуло внаслідок надсмертності 3,9 мільйона осіб. Терор голодом і колективізація знищили традиційну українську культуру. Селянство, що споконвіку було хранителем традицій, фольклору, мови і народної культури, перетворилося на злиденну сіру колгоспну масу. Сімейні реліквії, коштовності та давні ікони були виміняні на хліб у Торгзині. Цей покруч радянської новомови розшифровувався як «торгівля з іноземцями». Створений у 1930 році, згодом він відчинив свої двері радянським громадянам, які могли обміняти валюту й коштовності на дефіцитні господарські та продовольчі товари. Торгзін добре прислужилася в роки Голодомору, коли селяни понесли туди останні цінні речі, щоб обміняти їх на продукти. Українське селянство заплатили золоту ціну за життя, в буквальному сенсі слова.

Голодомор не просто фізично винищив українців, — заодно було зруйновано традиційний сільський уклад і народну релігійну культуру, яку замінили нові секуляризовані радянські традиції. З українських сіл зникли сімейні реліквії та коштовності, давні козацькі артефакти. Колись заможне й потужне українське селянство було знищене і розтоптане. Старше покоління не мало що передати нащадкам — ані землі, ані власності, ані сімейних реліквій. Нічого, що уособлювало б собою українську автентичну культуру чи традицію. Натомість у спадок онукам лишалися радянські грамоти, медалі «Герой соціалістичної праці» та купа різного радянського мотлоху.

Терор голодом вселив в українське суспільство панічний страх. Про Голодомор мовчали, бо боялися, що сама згадка про це жахіття може накликати біду на родину. Стався розрив між поколіннями. Перервалися культурна традиція і пам’ять, усе те, що сприяє відтворенню спільноти в межах національної ідентичності. Постгеноцидне покоління було виховане вже в радянському дусі.

Власне, про це й говорив Лемкін у промові «Радянський геноцид в Україні». Фізичне винищення — це те, що лежить на поверхні, тоді як розрив традиції та знищення традиційних зв’язків усередині спільноти визначає глибинну суть геноциду. Саме руйнування механізмів відтворення культурних і родинних зв’язків призводить до остаточного духовного занепаду, втрати ціннісних та духовних орієнтирів. Це, мабуть, найстрашніше, що може статися з народом чи нацією: коли вони зі сповнених життєдайної та культурної самобутності спільнот перетворюються на манкуртів або міфічного Голема — істоту без душі.

У ст. 2 Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зокрема, зазначено, що «під геноцидом розуміють такі дії, які чиняться з наміром знищити повністю або частково певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

а) вбивство членів такої групи;
б) вчинення серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

в) навмисне створення для такої певної групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення;

г) заходи, розраховані на припинення дітонародження в середовищі такої групи;

д) примусова передача дітей з однієї людської групи в іншу».

Тож із цих положень очевидно, що штучне завищення кількості жертв геноциду аж ніяк не впливає на визнання Голодомору геноцидом. Натомість спроба фальсифікувати історичні факти може повністю дискредитувати зусилля України, спрямовані на визнання міжнародною спільнотою Голодомору геноцидом українського народу. Якщо українські експерти легко викрили сфальсифіковані факти, то як швидко й переконливо це зроблять російські історики, маючи у вільному доступі російські архіви? Мабуть, кращого подарунка для Путіна годі й сподіватися.

Історія доводить, що все приховане стане явним, а будь-яка фальсифікація буде викрита. Власне, історія Голодомору — саме яскравий приклад правдивості цього твердження. СРСР приховував цей злочин понад 50 років, але світ усе одно дізнався правду про Голодомор.

За 30 років незалежності українці все ще не вивчили головних уроків Голодомору. І перший з них — це відмова від радянського способу мислення, від радянської логіки, яка пропонує кількість замість якості, форму замість суті, брехню замість правди.

СРСР був імперією брехні, яка розвалилася, не витримавши правди про Голодомор, Великий терор, Другу світову, Чорнобиль та інші злочини.

А ще українцям варто пам’ятати заповіт Шевченка: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Тільки власна держава може стати запорукою безпеки та культурного розвитку. На жаль, для частини українців та її політичних еліт, навіть на восьмому році війни з Росією, цінність власної незалежної держави все ще лишається не такою очевидною. Так само як неочевидними у 1917–21 роках були переваги Української Народної Республіки для українського селянства, яке повірило більшовицькій пропаганді.

https://zn.ua/ukr/HISTORY/nezasvojeni-u ... ajini.html
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

Голодомор на Полтавщині

Полтавщина була однією з областей які постраждали від голоду найбільше
Радянська влада у 1932 році почала проводити конфіскацію зерна у колгоспів та у селян, та у серпні цього ж року було прийнято, так званий, «Закон про п’ять колосків». Тепер за будь-яке розкрадання колгоспного майна призначалось покарання у вигляді смертної кари з конфіскацією майна, іноді смертну кару заміняли на ув’язнення без права на амністію.
У Полтавському архіві збереглися документи про судові слідства та допити людей які були звинувачені у цих «злочинах». Так у протоколі допиту мешканця с. Тарновщина Полтавського району, 28 січня 1933 року, Федора Козака, зазначено, що він виніс з колгоспу 2 мішечки попсованої кукурудзи загальною вагою приблизно 12 кілограмів. Суд приговорив його до ув’язнення терміном на 2 роки й 8 місяців. Проте 28 березня цього ж року Полтавський міський прокурор висуває протест проти такого м’якого вироку, що був даний колишньому куркулю. Й такий випадок з більш суровими вироками були не поодинокі.

У книжці «Біль та пам’ять» за упорядкування Віталія Андріяка та Івана Сердюченка, жителька села Лазірки Ганна Безгубенко згадує, що під час голоду їли мерзлу картоплю (біля села був кагат мерзлої картоплі), а на весні — листя з вишні, паслін, калачики. Сковороду мазали солідолом й смажили потеруху.

Багато людей намагалися виїхати в області, які не зачепив голод, та більш-менш хороші речі виміняти на мізерну кількість борошна. Дехто намагався влаштуватися на роботу в містах, щоб отримувати пайок за картками. Проте за наказом радянської влади голодуючим заборонялося покидати місця проживання.

Багато населених пунктів потрапляли до так званих «чорних дощок». Це статус села який надавався тим населеним пунктам, які чинили опір політиці радянської влади. Такі населені пункти війська брали у блокаду. На Полтавщині статусу «чорних дощок» набули: м. Кобеляки, та декілька населених пунктів в Глобинському, Решетилівському та Чутівськрму районах.

У актах про смерть причинною, найчастіше, вказують виснаження організму, голод дуже рідко. Померлих часто не ховали, бо не було кому, або ховали у братських могилах. На Полтавщині як і в інших областях процвітав канібалізм. Очевидиця Ніна Міщенко згадувала, що дядько хотів її з’їсти6 він стежив за нею зі скирти соломи, але злякався подорожніх людей. В нього було 7 дітей, й щоб їх нагодувати, той чоловік ловив маленьких діточок й варив їх. Від голоду люди робились божевільними. Батьки їли своїх дітей, діти й дорослі їли котів, собак, дохлятину, солому. Людей напівживими звозили підводою до ями в яку скидали мертвих. Радянська влада намагалася приховати трагедію.

https://poltava.to/news/19403/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

Під час Голодомору 1932-1933 загинуло близько мільйона жителів Полтавщини https://suspilne.media/83562-pid-cas-go ... oltavsini/

Голодомор 1932-1933 р. на Полтавщині
Фотодокументи із фондів Державного архіву Полтавської області
https://old.archives.gov.ua/Archives/Re ... oltava.php
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

Фенько Марія Яківна народилася 1927 р. на хуторі Чорняки Зіньківського району Полтавської області.

«Мати пекла оладки з клеверу. І ми маленькі були. Сестричка старша в мене була і я. І ми рвали той клевер і пекла мама оладі. Такі добрі були. Ми їх не наїдалися ніколи.

Ходила буксірна по хатах. Вибирали все зерно в кого було. А в нас було на печі в горщечку і поліз на піч і забрав те, що в горщечку було. Не оставили нічого. Із хати вигнали. І двері закрили. Одежу забрали мамину, всю із скрині вибрали і скриню забрали, і з хати вигнали, і двері замкнули. І на ніч упустили сусіди нас: четверо дітей і батько й мати. І ми в сусідів переночували. Вигнали нас із хати. Ми... найшов батько квартиру і ми жили в людей у хатині і батька прийняли в колгосп. Як вигнали з хати прийняли в колгосп і він ходив на роботу. А в 37-му годі прийшов сусіда і каже "тебе визивають в кантору", а батько каже: "а шо ж таке, налоги поплатив". "Та, — каже, — бери, мабуть і кусок хліба". І ми стали кричать, бо вже людей багато забирали. Оце я все помню. І більш ми батька не бачили. І росли і голі й голодні. І дуже рано на роботу начали ходить. Як важко було, а ми робили».

https://poltavawave.com.ua/p/u-golos-ts ... ini-541788
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

«Збирав сиріт під тинами, мив і годував»: історії розкуркулення і виживання у Голодомор родів Стороженків, Божків, Бершадських

https://www.radiosvoboda.org/a/rozkurku ... 22260.html

Герої фільму Суспільного телебачення про свідків Голодомору — Олексій Гапон, Єфросинія Давиденко, Надія Хало — люди, які ще дітьми пережили Голодомор 1932–1933 років. Вони — мешканці селища міського типу Оржиця, що на Полтавщині. Свідків Голодомору залишилось мало, а їхні історії — унікальні. У стрічці вони розповідають, як їм вдалося пережити страшну трагедію: чим вони харчувалися, де ховали їжу. Спеціально для зйомок одна з героїнь назбирала трави біля своєї хати, щоб продемонструвати, що з неї можна приготувати. Кожен герой фільму має власні спогади про ті часи, які разом складають картину геноциду української нації.

https://holodomormuseum.org.ua/film/dit ... ho-holodu/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

Национальная книга памяти жертв Голодомора 1932-1933 годов в Украине. Полтавская область. Ч. 1
Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область (вступне слово, Великобагачанський район, Гадяцький район, Глобинський район, Гребінківський район, Диканський район, стор. 1-169)

Публікується за виданням: Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область / Упоряд. О.А. Білоусько, Ю.М. Варченко, В.О. Мокляк, Т.П. Пустовіт. - Полтава: Оріяна, 2008. - 1200 с, іл.
Опубліковано у форматі .pdf на сайті Національного музею "Меморіал жертв Голодомору"

http://histpol.pl.ua/ru/kniga-pamyati/k ... a?id=12254

Востаннє редагувалось 29 липня 2022, 22:59 користувачем kbg_dnepr, всього редагувалось 1 раз.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

Історія вчителя з Полтавщини, якого за розповіді про Голодомор посадили на 10 років

Студент літературного факультету Харківського інституту професійної освіти Олексій Наливайко вів щоденник про нужденне життя на селі під час голоду 1932-1933 років.
В архіві Служби зовнішньої розвідки України зберігається справа, яка нарівні з іншими матеріалами спецслужб проливає світло на жахливі події, пов’язані з Голодомором у 1932–1933 роках. Архівні документи дають змогу зазирнути до історії простого сільського вчителя, студента літературного факультету Харківського інституту професійної освіти Олексія Наливайка, який вів щоденник про нужденне життя на селі, горе і страждання людей, ставлення до політики комуністичної партії, більшовицьку пропаганду. Свої роздуми і враження він викладав як у прозі, так і у віршах, які невдовзі стали предметом прискіпливого вивчення співробітниками ДПУ–НКВС.

https://np.pl.ua/2021/11/istoriia-vchyt ... -10-rokiv/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 4824
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 3167 разів
Подякували: 563 рази

Re: Джерела та література по голодомору / Источники и литература по голодомору

Повідомлення kbg_dnepr »

Аналізуючи причини Голодомору 1932–1933 років, дослідники справедливо пов’язують його з колективізацією, хоча стосовно України тогочасна комуністична партія, мала й іншу мотивацію: за будь-яку ціну придушити так званий «український сепаратизм» шляхом скорочення народонаселення нашої республіки.

Формальним приводом кампанії по викачуванню зерна як у колективних, так і в індивідуальних господарствах була так звана хлібозаготівля «для індустріальних центрів та Червоної Армії». Ще з кінця 20-х років під приводом боротьби за індустріалізацію народного господарства московська влада та її місцеві представники в особі партійних комітетів, запропонували селянам продавати хліб державі за ціну, яка була у 20–30 разів нижчу за ринкову. У переважній більшості нереальними були й плани так званої «хлібоздачі».

Задовго до масового вимирання полтавського села (19 травня 1930 р.) селянка В.П.Радченко з с. Опішне пише листа до голови ВУЦВК Г.І. Петровського – всеукраїнського старости: «Мені, — писала 63-річна вдова, — довели план до двору на 150 пудів у 1929 р. У дійсності я намолотила 108 пудів... Де ж я могла взяти ще хліба? Де ж правда?... Звертаюся до вас: виправіть помилку, одведіть план від двору, хай не виганяють з хати та дадуть спокійно дожити віку».

Далекими від реальності були і плани центральних органів влади щодо хлібозаготівель у колгоспах і радгоспах. Дехто з місцевих керівників Полтавщини влітку 1932 року заявляли: «Дати такий план — означає свідомо грабувати, розвалювати колгоспи і примусити колгоспників харчуватися макухою».

Маючи відповідну інформацію щодо ставлення українського селянства до хлібозаготівельної кампанії, Центральний комітет ВКП(б) і його місцеві філії вирішили застосувати перевірені у роки громадянської війни методи масових репресій не лише проти заможного селянства, як це було раніше, а й проти усіх колгоспників й одноосібників. Для виконання поставлених завдань була задіяна уся державна машина, включаючи місцеві органи радянської влади, міліцію, комсомольців і навіть піонерів. Тисячі активістів увійшли до складу спеціально створених для грабіжу селянства комісій з «організації хлібозаготівель» та сумнозвісних «буксирних бригад». Лише з однієї Полтави до сільрад Полтавського району на весь період хлібозаготівель, який тривав кілька місяців, наприкінці липня 1932 року було направлено 149 осіб. Найменші прояви гуманізму у ставленні до селянства партійні керівники нещадно карали. Рядові комуністи були ближче до умов життя тогочасного села. Проте, за критику політики центральних органів влади лише у період з червня 1932 року по 1 січня 1933 року у Полтавському районі з партії було виключено 67 комуністів, звинувачених у саботажі хлібозаготівель. Голодували навіть ті, хто день у день працював на колгоспному полі, одержуючи за свою каторжну працю з четвертої години ранку і до заходу сонця по 150–200 грамів хліба. Проте від голодомору не рятувався й той, хто щоденно одержував за роботу по 500–600 грамів, адже прогодувати такою кількістю хліба протягом кількох місяців звичайну в ті часи родину з 5–6 осіб було неможливо, адже харчувалися не усі мешканці села, а лише ті, хто працював. Радянський же колгоспник у кращому випадку одержував на кожного члена своєї родини у межах 100 грамів. Про 125 блокадних грамів колишнього Ленінграда у 1942 році знає багато хто, тоді як про рівень забезпечення українських колгоспників у 1932–1933 роках мало кому відомо.

Голодні селяни шукали найрізноманітніші способи виживання – їли дохлу конину, собак, котів, пацюків, ворон. Голодні люди мололи кістки на борошно і робили те саме зі шкіряним взуттям. Коли зазеленіла трава, ногами викопувати коріння, їли листя та бруньки. Вживали кульбабу, реп’яхи, проліски, іван - чай, кропиву, листя акації, щавель та інші рослини.

У розпал голоду центральна влада наказала місцевим органам влади у п’ятиденний термін вивезти із села в рахунок виконання плану хлібозаготівель усі наявні колгоспні фонди, у тому числі і посівні, щоб селяни не могли їх з’їсти.

Незважаючи на драконівські методи по вилученню хліба, загроза голодної смерті у ряді випадків виявлялася страшнішою за тюремне ув’язнення, адже навіть після показових процесів немало людей, у тому числі й керівникі колгоспів та радгоспів, продовжували приховувати частину насіннєвих фондів, сподіваючись на урожай 1933 року.

Щоб забезпечити виконання весняно-польових робіт 1933 року центральні партійні органи дали вказівку організувати пункти громадського харчування безпосередньо у полі. Однак і в цьому випадку комуністична влада суворо регламентувала контингент майбутніх столувальників. «Для кого громадська кухня? — запитувалося у листівці ЦК КП(б)У від 8 березня 1933 р. — Не для всіх, звісно, а для тих, що справді працюють. Ледареві, прогульникові, ворогові не дайте до неї і приступитися. Чатуйте за втратою харчів». Кого слід було визнавати ворогом? Відповідь на таке запитання повинні були давати голова колгоспу і секретар партійної організації. У вищезгаданому документі нічого не було сказано про забезпечення харчування дітей і осіб похилого віку, неспроможних вже працювати у полі.

Найбільш масовою була смертність від голоду дітей, яких неможливо звинуватити у невиконанні «планів хлібозаготівель». Чи не найповнішу картину з їхнього життя у тогочасній Україні змалював письменник Василь Гросман: «А селянські діти!.. Їхні голови були схожі на важкі м’ячі на тонких, як у лелек, шиях, і видно було кожну кістку їхніх рук і ніг, що виступали зі шкіри, і весь кістяк проступав зі шкіри, що виглядала як жовта марля. Дитячі обличчя були старі, зморені, ніби цим дітям було сімдесят років. А з початком весни вони вже зовсім їх не мали. Замість них були птахоподібні голови з клювами чи жаб’ячі голови з тонкими і довгими губами, а деякі з них нагадували риб з відкритими ротами. То не були людські обличчя... Це були радянські діти, і ті, що карали їх смертю, були радянські люди». Намагаючись врятувати своїх дітей, матері нерідко відвозили їх на залізничні станції до Полтави чи інших міст, сподіваючись, що їх хтось підбере і врятує від голодної смерті.

Точна кількість тих, хто помер мученицькою смертю у ході варварського експерименту комуністичного режиму над мільйонами людей, невідома. Замітаючи сліди свого злочину, керівники тогочасної держави наказали знищити документи, у яких фіксувалася смерть від голоду. Збереглися лише окремі «Книги реєстрації актів про смерть за 1929–1933 роки». Дуже рідко керівництво сільських рад вказувало таку очевидну причину смерті як голод. Найчастіше у графі «причина смерті» зустрічаємо запис: «невідомо»; інколи — «від недоїдання». А тим, кому було за 60, записували, як правило, традиційне: «від старості».

Щодо Полтави, то на її вулицях лише за одну добу наприкінці березня було підібрано 1043 трупи.

Більшість з них не мали при собі ніяких документів. Трупи вивозили за межі Полтави і, ймовірно, в районі місцевого смітника заривали, без хрестів чи інших відзнак поховання.

У науковому архіві Полтавського літературно-меморіального музею В.Г.Короленка зберігається машинописна копія листа Софії Володимирівни Короленко, старшої доньки письменника, першого директора музею, про жахливі події 1933 року на Полтавщині. Лист адресований Надії Крупській, вдові Володимира Леніна. Чому їй? Вірогідно тому, що Крупська у 1898 р. в Петербурзі готувала її до гімназії, була домашньою вчителькою в родині Короленка.

В цьому посланні Софія Володимирівна, що була рідною своєму батькові не лише по крові, змальовує страшні картини голоду і вимирання цілої нації на тлі мовчазної покори. Вона не стільки благає, скільки вимагає від сильних світу цього схаменутися, зупинитися й врятувати, поки не пізно, тих, хто ще залишився в живих, а також зупинити епідемію заразних захворювань, що викликана голодомором. Вона визнає, що міська влада намагається протистояти епідемії, видає накази і постанови, спрямовані на підвищення санітарного рівня населення, але стверджує, що така допомого вимагає не місцевих заходів, постанов і засобів, а державних. Софія Володимирівна пише, що відповідає за кожне своє слово, констатує, що, відображаючи картини народної загибелі, вона не посилює, а скоріше послабляє факти. І просить порадити, до кого ще звернутися, кому написати або із ким поговорити про реальну допомогу дорослим і дітям України, що вимирають.

Із останньою надією вона відправляє листа до Москви. Відправляє не поштою, а через довірених людей.
Відповіді не було.

Дослідники неодноразово здійснювали спроби установити кількість загиблих полтавців у цій безкровній війні. Називаються цифри 985 тис., або «до мільйона осіб», або 1,5 млн. Проте усі ці розрахунки були проведені на основі даних перепису населення, який проводили у 1926, а потім у 1939 р., і який теж був сфальсифікований.

Не забудемо й пам’ятаймо, аби це ніколи не повторилося.
Літературно-меморіальний музей В.Г.Короленко долучився до Дня пам’яті жертв Голодомору створенням книжково-документальної виставки «І пам’яті свіча не згасне» та інсталяції у літературній частині музею.

https://kultura-poltava.gov.ua/novyny/g ... i-i-fakti/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Голодомор”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість