ВІННИЦЬКА ТРАГЕДIЯ – один із жахливих злочинів комуністичного режиму: знищення Вінницьким обласним управлінням НКВС в'язнів тюрми.
Більшість людей були заарештовані 1936–38 як "вороги народу". Розстріли й поховання проводилися у трьох місцях Вінниці: в центральному парку культурири та відпочинку, на православному цвинтарі і в саду по вул. Підлісній.
1940 слідчі органи НКВС УРСР порушили справу за фактами масових репресій у Вінницькій обл., які здійснювалися під керівництвом капітана держ. безпеки I. Корабльова. На нього та ін. працівників обласного управління НКВС було заведено карну справу. На закритому судовому процесі Військового трибуналу військ НКВС Київського військового округу, який відбувся 26 квіт. – 6 трав. 1940 у Вінниці, I. Корабльова й одного з його підлеглих засудили до страти, однак невдовзі цей вирок замінили на 10 років позбавлення волі, а справу щодо ін. обвинувачених працівників обласного управління НКВС було припинено.
Вперше факти про вінницьку трагедію були оприлюднені гітлерівською окупаційною владою 1943, яка, спираючись на свідчення очевидців, з власною пропагандистською метою розпочала розслідування і розкопки могил.
13–14 липня 1943 міжнародна комісія експертів, запрошена нацистами, ексгумувала тіла з 66 могил. Було віднайдено 9 439 вбитих, здебільшого "фірмовим" пострілом у потилицю. Iдентифіковано 10 % трупів. Останки знищених перепоховані на центральному цвинтарі.
Комуністична влада прагнула приховати правду про розстріли, стверджуючи, що йдеться про могили жертв нацистів. Лише в період "перебудови", наприкінці 80-х рр. 20 ст. з'явилася можливість розпочати пошукову роботу і збирати свідчення очевидців. Однак і досі правда про вінницьку трагедію залишається неповністю розкритою.
З ініціативи т-ва "Меморіал" на місці перепоховань жертв терору встановлено пам'ятний знак.
Шаповал Ю.I.