Карабутове, село, Конотопський район, Сумська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
50%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Карабутове, село, Конотопський район, Сумська область

Повідомлення surnameindex »

Карабутове, Конотопський район, Сумська область
Карабутово, Конотопский район, Сумская область

Карабутов, Голенская сотня, Прилуцкий полк
Карабутов, Карабутовская волость

Николаевская церковь
до 1800 - священник ахар Яковский (умер до 1800 года)
1800-1805 - священник Федор Иванович Андреевский

Некоторые фамилии жителей с. Карабутов (1895, 1898, 1913):

Бабич
Бандура
Барзылович
Беседа
Бойко
Бутко
Волощенко
Горбань
Горячий
Гризун, Грызун
Гуторка
Демьяненко
Диаконов
Диброво, Дыброва
Дмитренко, Дмитриенко
Зерняк
Игнатенко
Кайнара, Кайнора
Карпенко
Катана
Коломиец
Курочка
Лапа
Линник
Лойко
Маскальцов
Мищенко
Нехаенко
Олейник
Орапко
Осадчий
Охонько
Папенко
Пащенко
Перерва
Повидиш, Повидыш
Порохия, Порохня
Прелый
Примак
Пугач
Пучковский
Рудой, Руденко
Рябовал
Рябовол
Самусев
Сергеенко
Симоненко
Скороход
Стеценко
Стрелецкий
Таратун
Турута
Тяжкороб
Федал
Федоренко
Хижняк
Худенко
Цыган
Черненко
Чернявский
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Карабутове, Конотопський район, Сумська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Карабутове — село, центр сільської Ради. Лежить на правому березі річки Великого Ромену, при впадінні в неї річки Торговиці, за 25 км від районного центру, за 17 км від залізничної станції Дубов’язівка. Через село проходить автошлях Конотоп—Ромни. Населення — 1160 чоловік. Сільраді підпорядковані села Лехаївка та Озера.

Перша писемна згадка про Карабутове належить до 70-х років XVI ст., коли магнати Корибути-Вишневецькі збудували тут укріплення. Згодом воно стало значним населеним пунктом — у ньому 1638 року налічувалося 600 дворів.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького польські пани були вигнані з містечка. 1649 року воно стало центром сотні Прилуцького полку. Козаки Карабутівської сотні брали активну участь у визвольній війні.

Карабутове було першим українським містечком на шляху російського посольства, що прямувало до Переяслава. 22 грудня 1653 року козаки Карабутівської сотні виїхали далеко за містечко, щоб урочисто зустріти представників братнього народу, який в тяжку годину прийшов на допомогу Україні. Населення Карабутового палко вітало рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією, 161 житель містечка присягнув на вірність Росії. Під час зрадницьких дій гетьманів І. Виговського та П. Дорошенка карабутівські козаки залишалися вірними присязі, тому війська обох гетьманів-зрадників двічі (в 1658 і 1669 рр.) спустошували містечко.

У 70-х роках XVII ст. в зв’язку із зменшенням населення Карабутівська сотня була приєднана до Красноколядинської, в складі якої містечко залишалося до середини XVIII ст. Гетьмани роздавали землі разом із селянами козацькій старшині. Карабутовим у різний час володіли різні землевласники, які закріпачували селян та бідних козаків. Карабутове все більше занепадало і з містечка перетворилося на невелике село. З 1722 року Карабутове в складі Батуринської волості підлягало Малоросійській колегії, а в 1727 році перейшло до казни, якій належало понад 20 років. З 1764 року село стало приватним володінням К. Розумовського.
Потрапивши під владу поміщика, карабутівські селяни прагнули позбутися її і неодноразово подавали про це настійні прохання, але царський уряд не звертав на них уваги.

Життя кріпаків було дуже тяжким. Вони ходили більш як за 15 верстов до Великого Самбора відробляти панщину на гуральні та панському дворі, а також до інших панських економій, розташованих на віддалі близько 50 верстов від Кара-бутового. 1779 року селяни відмовилися виконувати повинності, за що з ними жорстоко розправилися.

За описом 1853 року, в селі проживало 1282 чоловіка (240 дворів), а землі в їх користуванні було 1887 десятин (пересічно менше ніж по 1,5 десятини на душу). Землі навколо села лежали малородючі. Для їх обробітку селяни не мали достатньої кількості тягла (в них налічувалося 452 голови великої рогатої худоби та 26 коней). Значна частина карабутівців зовсім не мала землі й змушена була ходити на заробітки.

Першого квітня 1855 року карабутівці разом із жителями інших сіл зібралися на панському дворі й рішуче запротестували проти кріпосницької сваволі, відмовилися відробляти панщину. Організували їх Василь Худенко, Данило Повидиш, Гаврило Чорток та інші. Цей виступ тривав 18 днів. На місце події прибув віце-губернатор з 8 ротами солдатів. Над селянами вчинили жорстоку розправу: трьох поранено багнетами, 40 покарали різками, а 11 чоловік ув’язнили.

Напередодні селянської реформи 1861 року Карабутове передано в казну, а його жителі перейшли на становище державних селян. Найбільший наділ у Карабутовому дорівнював 2 десятинам 1800 кв. сажням, менший — 2200 кв. сажням. З 1885 року державні селяни в обов’язковому порядку були переведені на викуп. Протягом 44 років вони мали платити викуп державі за наділи землі.

Обтяжені викупними платежами, селяни шукали додаткових заробітків або продавали свій мізерний наділ більш заможним, а самі йшли в Таврію чи наймалися на промислові підприємства. В селі з’явилися куркулі, які скуповували землю в бідних. Державно-поміщицький і куркульський визиск посилювався. Під час першої російської революції селяни виступали проти поміщиків та куркулів.

Тяжким лихом для населення був неврожай 1905 року, який охопив Конотопський повіт. В Карабутовому зернові культури вродили в середньому по 25 пудів з десятини. Це ще більше погіршило становище селян.

Про освіту, охорону здоров’я та культуру селян панівні класи і місцеві власті не турбувалися. Однокласну трирічну школу в Карабутовому відкрито лише 1891 року. В ній навчалося 60—70 дітей, а закінчували останній клас 7—12. З усіма класами працював один учитель. Більшість дітей лишалась поза школою. У доповідній записці Конотопській земській управі повідомлялося, що в селі дітей 9-річного віку на 1 жовтня 1905 року налічувалося 43, але в школу ніхто з дітей не пішов. Тільки в 1912 році почалося спорудження приміщення для земської початкової школи, яка відкрилася в січні 1914 року.

В селі був один ветеринар. Про здоров’я ж людей ніхто не дбав. 9 грудня 1903 року сход жителів Карабутівської волості просив земську управу відкрити медамбулаторію. Незважаючи на численні просьби і скарги жителів на відсутність медичного обслуговування в селі, жодного медичного закладу до Великої Жовтневої соціалістичної революції тут не було відкрито.

Становище селян стало ще гіршим під час першої світової війни. На фронт були призвані майже всі дорослі чоловіки. Господарства солдаток без чоловічих рук занепадали. Зросли державні податки, які довершували зубожіння бідняцьких господарств. А тим часом куркулі багатіли, зосереджуючи в своїх руках по 25—37 десятин землі.

На початку березня 1917 року в Карабутовому дізналися про повалення самодержавства. Проте буржуазний Тимчасовий уряд не дав трудящим ні землі, ні миру. Вимоги припинити імперіалістичну війну, розподілити поміщицькі землі лунали й в Карабутовому. 20 квітня 1917 року старшина Карабутівської волості доповідав у повіт, що колишні фронтовики підбурюють селян ділити поміщицькі землі. В селі відбувалися бурхливі сходки й мітинги, які організовували агітатори-більшовики з Конотопа.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції з радістю була зустрінута в Карабутовому. Після встановлення Радянської влади в Конотопі, селяни з активною допомогою конотопських більшовиків в кінці 1917 року встановили в Карабутовому Радянську владу. Але українським буржуазним націоналістам вдалося на деякий час перешкодити радянському будівництву.

В січні 1918 року Радянську владу відновлено, створено волосний ревком, який очолив моряк-балтієць більшовик І. І. Бердицький. Тоді ж організовано сільський партійний осередок (28 комуністів)1. Під керівництвом комуністів трудящі почали здійснювати ленінські декрети. Але соціалістичні перетворення були перервані австро-німецькою окупацією. Після краху окупації владу в селі захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. Ревкомівцям і комуністам доводилося працювати в підпіллі, організовуючи маси на збройну боротьбу за Радянську владу. Влітку 1919 року в бою з денікінцями загинув І. І. Бердицький. Частина жителів Карабутового брала активну участь у боротьбі за владу Рад за межами свого села. На фронтах громадянської війни билися карабутівці М. Є. Гуторка, І. К. Рябовіл, П. О. Кліща, М. Ф. Папенко, П. Л. Хижняк та ін. За мужність і відвагу виявлену під час штурму Ішунських укріплень врангелівців у Криму в листопаді 1920 року, червоноармієць М. Є. Гуторка нагороджений орденом Червоного Прапора.

Остаточно Радянська влада в Карабутовому встановилася наприкінці 1919 року. До волосного ревкому входило 5 осіб. Головою його обрано В. С. Пришедька.

В серпні 1920 року в Карабутовому створено комітет незаможних селян, який очолив П. Пушкар. КНС завершив наділення землею селян, вилучив зайві землі в куркулів, подавав допомогу сім’ям червоноармійців в обробітку землі, організовував допомогу голодуючим Поволжя. В селі для них зібрали 130 тис. карбованців.

Радянським активістам доводилося працювати в складних умовах — куркульські банди нападали на село, вбивали і грабували його мешканців. Члени КНС створили збройний загін, який допоміг радянським органам покінчити з бандами.

У березні 1923 року в складі Конотопського округу створено Карабутівський район, який існував до 1926 року. 1924 року в Карабутовому створено комсомольський осередок.

З метою поліпшення становища незаможних селян і обмеження куркулів протягом 1924—1925 рр. у селі проведено перерозподіл 3500 га землі. Завдяки цьому середній наділ становив 6 га. За переписом 1926 року, в Карабутовому налічувалося 565 господарств. Однак серед них була значна частина незаможних, які не мали достатньої кількості реманенту й тягла.

Одним з найважливіших завдань, що стояли перед радянськими органами й громадськістю, була ліквідація неписьменності серед дорослого населення та охоплення всіх дітей шкільного віку навчанням. 1919 року почала працювати семирічна єдина трудова школа. Хата-читальня, відкрита 1920 року, згодом була перетворена в бібліотеку. У 1924 році у пристосованому приміщенні карабутівці влаштували сельбуд. А влітку 1926 року гостинно відчинив двері новоспоруджений клуб — справжнє вогнище культури, де працювали гуртки художньої самодіяльності, читалися лекції, відбувалися збори. Письменні карабутівці стали культармійцями, створили товариство «Геть неписьменність». В 1929—1930 рр. організували навчання великої групи неписьменних і навчили їх грамоти.

Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), комуністи й комсомольці, комнезамівці та вчителі роз’яснювали селянам ленінський кооперативний план, переконували, що тільки в колективі здійсниться споконвічна мрія хліборобів про заможне й культурне життя. Восени 1929 року 11 передових комнезамівців створили перший колгосп. В 1931 році організовано кілька дрібних колгоспів, які згодом об’єдналися в три — ім. Косіора, «2-а п’ятирічка» (в Карабутовому) та «Соцпахарь» (в с. Нехаївці). Колективізація в селі завершена 1934 року. Спочатку економіка була слабкою. Найбільший колгосп ім. Косіора мав 70 коней, 50 волів, 24 культиватори, 24 плуги і борони. В користуванні колгоспу було 712 га землі, з них 551 га орної.

Значну допомогу карабутівським хліборобам подавали Конотопська, а згодом Курилівська МТС. Політвідділ МТС провів велику організаційну роботу щодо зміцнення керівництва, укомплектування виробничих бригад і ланок, розгортання соціалістичного змагання. Колгоспи ім. Косіора та «2-а п’ятирічка» в 1936 році’ об’єдналася в один, за ним збереглося ім’я Косіора. Це господарство об’єднувало 400 сімей і стало одним з найбільших в Дубов’язівському районі Чернігівської області, до якого Карабутове віднесено 1935 року. Головою артілі обрали комуніста С. П. Жигира. Значні площі землі виділили під технічні культури — цукрові буряки, тютюн. Колгоспні лани обробляли механізатори МТС. Завдяки цим заходам господарство рік у рік міцніло. Наприкінці 30-х років колгосп добився сталих врожаїв зернових і технічних культур. По 27 цнт озимої пшениці, 46—50 цнт тютюну з гектара одержували передові ланки. Високі врожаї цукрових буряків вирощувала ланка очолювана п’ятисотенницею М. І. Гуторкою. За сумлінну працю передові колгоспники були відзначені урядовими нагородами.

В кожний колгоспний дім прийшов достаток. На трудодень члени артілі ордер-жували по 6—8 кг зерна і 1—2 крб. грішми. Переможці соціалістичного змагання одержували грошові премії або цінні подарунки.

Про здоров’я селян дбали два медичні працівники, що працювали в медичному пункті, відкритому в селі у перші роки Радянської влади.

В селі не стало неписьменних. Карабутівська семирічка 1938 року реорганізована в середню школу. Завдяки Радянській владі діти селян здобули можливість одержати середню та вищу освіту. Протягом 30-х років понад 20 карабутівців стали агрономами, вчителями, медичними працівниками. Працюючи в колективі, селяни відчули себе будівниками нового суспільства, жваво цікавилися справами всієї країни й міжнародним становищем. До Великого Жовтня тільки вчитель одержував один журнал, а в 1938 році мешканці Карабутового передплачували 470 примірників газет і 40 журналів.

Завжди людно було в сільському клубі, який дійсно став місцем культурного відпочинку колгоспників. Тут майже щодня демонструвалися кінофільми або відбувалися вистави та концерти учасників художньої самодіяльності.

Війна перервала мирну працю радянських людей. Понад 200 карабутівців пішли на фронт захищати Вітчизну від німецько-фашистських загарбників. 9 вересня 1941 року село окупували гітлерівці. Тяжкого лиха, знущання та поневірянь зазнали карабутівці в чорні роки фашистської окупації. У конотопській в’язниці загинуло 18 чоловік. Понад 50 молодих мешканців села вивезли до Німеччини на фашистську каторгу. 9 вересня 1943 року гітлерівці схопили 70-річного колгоспника М. Т. Орапка, підозрюючи його в зв’язках з партизанами, примусили вирити яму і розстріляли.

Незважаючи на фашистський терор, радянські люди не корились поневолювачам: рятували втікачів з конотопського табору військовополонених, переховували реманент, ухилялися від роботи на окупантів. Час від часу в селі з’являлися антифашистські листівки.

На світанку 13 вересня 1943 року Карабутове визволили від німецько-фашистських окупантів частини 24-го стрілецького корпусу 60-ї армії. В бою за визволення Карабутового й Нехаївки полягли 124 воїни Червоної Армії. їх поховали в центрі села. В братській могилі лежить син татарського народу — X. X. Хасанов. У бою за Нехаївку парторг кулеметної роти 3-го стрілецького батальйону 248-ї окремої курсантської стрілецької бригади X. X. Хасанов 10 вересня 1943 року, відбиваючи атаку ворога, знищив 34 фашистів. Але ворог підтягнув резерви і знову атакував батальйон. Тяжко поранений комуніст продовжував бій, стікаючи кров’ю. 17 жовтня 1943 року X. X. Хасанову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Важких втрат зазнало населення Карабутового в роки Великої Вітчизняної війни — близько 150 односельців загинуло, захищаючи Батьківщину. Не повернувся додому і перший комсомольський ватажок О. Г. Свідерський, якому за участь у прориві укріплень Кримського плацдарму, вміле керівництво полком і виявлений героїзм у боях за визволення Криму посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названо село Углове Бахчисарайського району, одну з вулиць рідного села.

Великими були й матеріальні збитки, завдані окупацією. Гітлерівці знищили колгоспні ферми й все поголів’я тварин, спалили 80 житлових будинків.

Одразу після визволення села відновили роботу сільська Рада, правління колгоспу. Вони мобілізували карабутівців на відбудову зруйнованого. Більшість робіт доводилося виконувати вручну. У виконанні польових робіт допомогу подавали учні та вчителі. Була створена бригада теслярів, яка відбудовувала житла колгоспників. З Російської Федерації, Карелії, Узбекистану надходили лісоматеріали, цемент, метал, посівний матеріал, худоба.

Вже через два тижні після визволення діти сіли за парти (почала працювати семирічна школа). В жовтні відкрили бібліотеку.

Як і всі радянські люди, карабутівці прагнули прискорити розгром лютого ворога. На будівництво танкової колони вони зібрали 75 тис. карбованців.

В 1944 році до села повернулося кілька демобілізованих комуністів, відновилася парторганізація. Вона розгорнула широку політико-масову роботу, організовувала суботники та недільники, під час яких розширювали посіви, впорядковували село, ремонтували культосвітні заклади. Відремонтований громадськістю клуб почав працювати влітку 1944 року. Комуністи вникали в усі справи, вели перед як в господарстві, так і в громадській роботі.

Карабутівський колгосп вже 1948 року освоїв довоєнні посівні площі, добився підвищення врожайності зернових культур та цукрових буряків, перевиконав план розвитку тваринництва. В колгоспі пущено електростанцію.

В 1951 році відбулося об’єднання Карабутівського та Нехаївеького колгоспів в одне господарство. З 1957 року воно носило назву «Дружба», а з 1960 — «Прогрес». Велику допомогу колгоспу в цей час подавала держава. Вона виділяла довгострокові кредити, посівний матеріал, худобу, мінеральні добрива, машини, забезпечувала спеціалістами. З кожним роком колгосп ставав все міцнішим. Із місцевих матеріалів збудували сім тваринницьких приміщень, зерносховище на 200 тонн.

В піднесенні продуктивності колгоспного виробництва важливу роль відіграли заходи щодо поліпшення земельних угідь. В 1950—1960 роках з допомогою держави осушено 937 га боліт. На осушених землях одержували з гектара по 40—50 цнт високоякісного сіна, вирощували високі врожаї овочів і цукрових буряків. 1954 року ланка Г. П. Дмитренко виростила по 500 цнт цукрових буряків на гектарі й за ці показники була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Протягом 60-х років громадське господарство невпинно зростало. Колгосп придбав 24 трактори, 12 різних комбайнів, 12 автомобілів та багато інших машин, з допомогою яких механізовано майже всі виробничі процеси. Серед колгоспників поширився рух за комуністичну працю. Першою виборола звання колективу комуністичної праці тракторна бригада.

Нині колгосп «Прогрес» — багатогалузеве господарство. В його користуванні 3433 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2292 га орної землі. Є допоміжні підприємства, млин, пилорама. На фермах колгоспу — 1300 голів великої рогатої худоби, 670 свиней, 500 овець.

Постійне зростання доходів колгоспу дозволило перейти на гарантовану грошову оплату праці колгоспників (1966 р.).

З особливим патріотичним піднесенням трудівники села готувалися до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та XXIV з’їзду КПРС. Соціалістичні зобов’язання, взяті трудящими, були перевищені. 46 колгоспників та п’ять працівників різних установ нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успішне виконання восьмого п’ятирічного плану чотирьох колгоспників відзначено урядовими нагородами, в т. ч. шофера М. Ф. Гуторку — орденом Трудового Червоного Прапора. Його прізвище занесено на обласну Дошку пошани за успішне виконання підвищених зобов’язань на честь 50-річчя СРСР.

За 1950—1972 рр. значних розмірів досягло колгоспне будівництво — зведено приміщення для громадського поголів’я, автогараж, зерносховище, склад мінеральних добрив, збудовано й обладнано ремонтні майстерні. В 1970 році село підключено до державної електромережі, що дало змогу механізувати трудомісткі процеси колгоспного виробництва, підвищити продуктивність праці.

До всенародного свята 50-річчя утворення СРСР колгосп прийшов з добрими виробничими показниками. Завдяки сумлінній праці колгоспних механізаторів вирощено високий урожай, хоч погодні умови були несприятливими. Передові доярки надоювали по 2300—2425 кг молока від кожної закріпленої за ними корови. З ланів колгоспу «Прогрес» до державних засіків надійшло 8480 цнт зерна, 3208 цнт картоплі. На три місяці раніше строку виконано план здачі державі продуктів тваринництва.

З 1953 року село забудовується за планом. Споруджено 140 добротних будинків, насаджено парк, вулиці обсаджені деревами. Збудовано нове приміщення сільського клубу, два магазини, чайну, будинок побуту, лазню. З селі відкрито відділення зв’язку. Село повністю радіофіковане. В 100 будинках установлені газові плитки. У багатьох колгоспників з’явились холодильники, телевізори, пилососи. Все це докорінно змінило побут села.

Медичне обслуговування здійснюють медпункт, пологовий будинок, Дубов’язівська та Жовтнева дільничні лікарні.

В 1953/1954 навчальному році в Карабутовому відкрито середню школу» тут працювало 17 учителів. За роки існування середню школу закінчило 530 учнів. Понад 40 випускників школи вже здобули вищу освіту або вчаться у вузах.

До послуг трудящих два клуби, дві бібліотеки (загальний фонд понад 16 тис, книг), дві стаціонарні кіноустановки.

Провідну роль у комуністичному вихованні трудящих відіграють дві первинні партійні організації, в яких налічується 48 комуністів. їм активно допомагає в цій справі комсомольська організація, що об’єднує 26 юнаків і дівчат. З 1956 року видається багатотиражна газета «Колгоспні вісті».

17 червня 1973 року до сільської Ради обрали 35 депутатів, у т. ч. 25 колгоспників, одного робітника, 16 жінок, 16 комуністів, 5 комсомольців. Рада має 5 постійних комісій, у яких бере участь 28 депутатів та 70 чоловік активу. Сільська Рада вирішує питання господарського і соціально-культурного будівництва, благоустрою населеного пункту. У 1971 році бюджет сільради становив 31 тис. крб., з них 13,5 тис. на соціально-культурні заходи.

Трудящі Карабутового під керівництвом партійних організацій натхненно працюють над виконанням історичних рішень XXIV з’їзду КПРС.

О. О. ВУРДЮГ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 24 гостей