ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Ізюм.jpg
ІЗЮМ — місто обласного підпорядкування Харківської області, райцентр. Розташов. на р. Сіверський Донець (прит. Дону), за 127 км від Харкова. Залізнична станція. Нас. 55,2 тис. осіб (2004).
Тер. сучасного І. та прилеглі землі були заселені ще з часів мезоліту. 1111 тут — поблизу р. Сальниця (нині р. Річка, прит. Сіверського Дінця) — рус. військо на чолі з вел. кн. київ. Святополком Ізяславичем та переяслав. кн. Володимиром Мономахом розгромило половців. Місцевість надовго була спустошена монголо-татарською навалою і знову почала освоюватися лише наприкінці 15 ст. з метою влаштування сторожової служби в місцях інтенсивних нападів кримських татар. У 2-й чв. 17 ст. на лівому березі Сіверського Дінця — виник Ізюмський окоп, де по черзі несли сторожову службу жителі міст Путивль, Лівни (нині місто Орловської обл., РФ), Рильськ (нині місто Курської обл., РФ) та ін. Заснування фортеці І. пов’язується з іменем полковника Григорія Донця і датується 1681. Добре укріплена фортеця біля підніжжя г. Крем’янець була оточена ровом і земляним валом. Майже чверть фортеці займав замок. 1685 І. став центром Ізюмського полку, якому підпорядковувалися 13 навколишніх міст і слобід. Від 1708 І. входив до складу Азовської губернії, а від 1718 — до Бєлгородської провінції Київської губернії. Указом імп. Катерини II 1765, який ліквідував слобідські козацькі полки, Ізюмський полк було реорганізовано в регулярний гусарський полк рос. армії. І. увійшов до складу Слобідсько-Української губернії. Від 1780 — повітове місто Харківського намісництва, з 1797 — Слобідсько-Укр. губ., від 1835 — Харківської губернії.
Протягом 18 і 19 ст. І. вважався одним із найбільших пром. і торг. центрів Слобідської України. В 1880-х рр. тут діяли цегельні, горілчаний, маслобійний, салотопний та воскобійні з-ди. 1910 через місто пройшла залізниця Харків—Донбас, невдовзі тут з’явилися залізничні майстерні, з-д с.-г. машин, лісопильні з-ди тощо.
У груд. 1917 в І. встановлено рад. владу. Місто не раз переходило в руки різних сторін, задіяних у подіях громадянської війни в Україні 1917—1921. Остаточно рад. владу в І. встановлено 22 груд. 1919. 1923—30 — центр Ізюмської округи. Райцентр від 1923. Від 1932 — у складі Харків. обл. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 було окуповане гітлерівцями від 24 жовт. 1941 до 5 лют. 1943.
В І. народився укр. художник С.Васильківський. Пам’ятки арх-ри: Спасо-Преображенський собор (1684), Свято-Вознесенська церква (1-ша пол. 19 ст.).
http://history.org.ua/?termin=Izjum
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ізюм, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Ізюм — місто обласного підпорядкування, центр Ізюмського району. Розташований за 138 км на південний схід від Харкова по обох берегах Сіверського Дінця, на автомагістралі Харків — Ростов-на-Дону. Залізнична станція. Населення 41,9 тис. чоловік.

Місцевість, де розташований Ізюм, була заселена з давніх-давен. Тут археологи виявили залишки поселень часів мезоліту (XIII—VI тисячоліття до н. е.), 5 неолітичних стоянок (V—III тисячоліття до н. е.). Серед знахідок зустрічаються кремінні знаряддя праці (гарпуни з мікролітичними вставками — мезоліт; сокири, ножі, ручні скребки — неоліт) та керамічний посуд з ямково-гребінцевим і гребінцево-накольчатим орнаментом.

На рубежі переходу від бронзового віку до раннього залізного (VIII—VII століття до н. е.) на території поблизу Ізюма, в урочищі Бондарисі, існувало поселення, на якому були виявлені: напівземлянка і серед знарядь праці — ливарні форми для відливання кельтів (сокир). Це поселення і дало назву археологічній Бондарихинській культурі. На Бондарихинському поселенні виявлено, крім того, поселення пізньоскіфських часів (IV—III століття до н. е.), а також рештки ранньо-слов’янського поселення (середина І тисячоліття н. е.).

Отже територія по Дінцю, куди входив і сучасний Ізюм, була складовою частиною обширної землі східних слов’ян — предків російського, українського і білоруського народів, а згодом увійшла до складу древньоруської держави — Київської Русі.

У XII столітті, коли після розпаду Київської Русі на окремі князівства і землі посилився натиск кочівників-половців, населення краю поступово почало відступати на північ. У ті часи територія Ізюма та його околиць, як і навколишня місцевість, була ареною жорстоких битв. У 1111 році поблизу річки Сальниці (яка тепер має назву р. Річки), що впадає в Донець, напроти нинішньої Поромної вулиці на околиці Ізюма, русичі на чолі з київським князем Володимиром ущент розгромили половецьке військо. Стародавній літопис зберіг до наших днів образний опис цієї битви: «И брань бысть люта межи ими… И поступи Володимер с полки своими и Давид, и возревше половцы вдашаплещи свои на бег. И падаху половцы перед полком Володимеровым…». Саме тут 9 травня 1185 року стала табором дружина сіверського князя Ігоря. Переправившись через Донець, руські війська вночі вирушили в похід, поетично оспіваний у «Слові о полку Ігоревім».

Боротьба з половцями тривала до початку XIII століття. У 40-х рр. південні древньоруські землі були повністю розорені монголо-татарами.

З кінця XV століття, після утворення Російської централізованої держави, почалося більш інтенсивне заселення території по берегах Дінця. У зв’язку із спустошливими нападами кримських татар на окраїнні російські землі московський уряд з початку XVI століття ввів на території краю сторожову службу.
Однією з варт, що контролювала броди через Донець, якими користувались татари для грабіжницьких нападів на Русь, була Ізюмська. Тут по черзі несли сторожову службу жителі Путивля, Лівен, Рильська та інших міст. У другій чверті XVII століття на переправі виникло невеличке укріплення — острожок, що було пристанищем для змін вартових. Історик І. І. Срезневський називає це укріплення Ізюмським окопом на лівому березі Дінця, поблизу р. Ізюмця. Десь у 60-х рр. XVII століття тут поселилася невелика група українських переселенців, які під керівництвом балаклійського полковника Я. С. Чернігівця спорудили нове укріплення. В 1670 році жителі цього укріплення брали участь у селянському повстанні під проводом С. Разіна. В документах 1680 року поселення вже називалось Ізюмським городком, у ньому жило 70 родин переселенців.

Ізюмський городок дістав свою назву від річки Ізюмця (притоки Дінця) та давнього Ізюмського броду, поблизу якого він і виник. Такої думки про походження назви дотримувалися М. Гербель, дослідник історії Слобідської України, А. Г. Слюсарський та інші. Щодо назви річки, на якій виник Ізюм, то вона існувала давно. Ще в 1627 р. в «Книге Большому Чертежу» писалося: «А от речки Булуклеи к речкам к верховью к Изюму да к Изюмцу, а пали в Донец под Изюмским Курганом». Слово «Ізюм» походить від східної назви винограду.

У січні 1680 року кримські татари здійснили спустошливий набіг на Слобідську Україну. В зв’язку з цим вже взимку того ж року російський уряд наказав валуйському воєводі М. Опухтіну провести підготовчі роботи по спорудженню оборонної лінії, а в квітні воєвода відправив креслення «Новой черты» в Москву. Нова захисна смуга мала проходити через Валуйки, Цареборисів (тепер Червоний Оскіл), Ізюм, Балаклію, Зміїв, Валки і до річки Коломак. Спорудження Ізюмської фортеці покладалось на Чугуївський полк Г. Касогова, що складався з російських служилих людей, і на Харківський полк українських козаків на чолі з Г. Донцем.

Роботи по будівництву великого укріпленого пункту, який складався з т. зв. «великого» і «малого» міст, розпочалися в 1681 році. На території, де тепер розміщена центральна частина Ізюма, споруджувалось «велике місто», що являло собою фортецю, оточену високими дерев’яними стінами,— подвійним зрубом, для міцності перегородженим клітями (ряжами), заповненими землею. Довжина стін становила 1800 сажнів (близько 4 км). Майже чверть фортеці займав замок, вхід до якого здійснювався через проїзну башту. В замку і фортеці було 14 чотирикутних і одна шестикутна башти.

«Мале місто» — фортеця — знаходилась на вершині гори Крем’янець. Довжина його стін становила 334 сажні (713 метрів). Навколо фортеці, на деякій відстані від стін, пролягали рови, наповнені водою. Між «великим» і «малим» містами на правому березі Дінця було споруджено земляний вал, вздовж якого стояли подвійні надовбні. Такий же вал проходив нижче Кривого озера від «малого» міста до Дінця.

До утворення Ізюмського слобідського козацького полку (1685 р.) сторожова служба в місті покладалась на козаків Чугуєва, Змієва та ін. міст Харківського полку. Після утворення полку переселенці, що населяли місто, ввійшли до його складу і стали зватися козаками. Козаки Ізюмського полку брали участь в Азовському поході (1696 р.), Полтавській битві (1709 р.) та в інших боях. Перетворення Ізюма на полковий центр сприяло дальшому розвитку міста.

Експлуатація козацькою старшиною найбіднішої частини козацтва (підпомічників і підсусідків) призвела до того, що козаки почали тікати з полку, хоч за втечу їх засуджували до страти. Процес розшарування козацтва відбувався дуже інтенсивно в 1706 році Ізюмський полк налічував 289 полкових козаків і 2011 підпомічників, а за переписом 1732 року число підпомічників з дітьми вже становило 13 347 чол., тоді як полкових козаків було лише 708 чоловік.

У своїй боротьбі проти засилля старшини найбідніша частина населення вдавалася і до більш активних форм — зі зброєю в руках намагалася здобути собі кращу долю. 9 жовтня 1707 року недалеко від Ізюма загін бахмутських солеварів і козаків на чолі з К. Булавіним розгромив каральну експедицію, яка прямувала до Бахмута для виявлення біглих козаків і покарання робітних людей. Козацька голота була активним учасником повстання К. Булавіна. Влітку 1708 року Булавін направив до Ізюма свій загін на чолі з С. Драним, але він був розбитий карателями. Зазнавали поразки й інші виступи бідноти.

У зв’язку з тим, що в 1708 році Росія була поділена на губернії, Ізюм, разом з полковою територією, увійшов до складу Азовської губернії, а в 1718 році — до Бєлгородської провінції Київської губернії. Після перетворення Ізюмського козацького полку на гусарський у 1765 році Ізюм став містом Слобідсько-Української губернії, а з створенням Харківського намісництва, у 1780 році,— його повітовим містом.

З часом змінювався і зовнішній вигляд міста, зростало його населення. На початку XVIII століття навколо фортеці виросли слободи, які звалися форштадтами. Так виникли Піски, Гончарівка, Попівка та інші слободи, що згодом злилися з містом.

Населення міста в 1767 році становило 5262 чоловіка. Основним їхнім заняттям були землеробство і скотарство. Вони вирощували жито, пшеницю, гречку, ячмінь, просо, горох, а також мак, овес. За розвитком скотарства Ізюм та його повіт посідали перше місце в Харківському намісництві. Розвивалось і ремісництво, зокрема ковальство, чинбарство, а також виготовлення полотна й одягу. Особливо славились вироби ізюмських гончарів. Починають виникати підприємства мануфактурного типу. Поширений в Ізюмі був і чумацький промисел. Зростання товарності землеробства і скотарства сприяло розвиткові ремесла і торгівлі.

Щороку в Ізюмі відбувалось по 4 ярмарки, двічі на тиждень — торги (базари). На ізюмські ярмарки приїздили купці з Чугуївського посаду, Харкова, Бахмута, та інших міст. На ярмарку можна було зустріти купців з Росії, які продавали хутро, вироби з заліза, зброю, полотно. З місцевих старшинських і монастирських маєтків вивозили на ярмарок сільськогосподарські продукти: зерно, мед, сало, м’ясо, прядиво, живу й биту птицю, вовну, гончарні вироби, горілку тощо.

Наприкінці XVIII — в першій половині XIX століття дальшого розвитку набувають промислові підприємства. Про їх розміри дає деяке уявлення Ізюмська вовномийня. Якщо в 1845 році продукція цього підприємства, становила 700 пудів, вовни, то вже у 1860 році — 5000 пудів.

Великим поштовхом для дальшого розвитку Ізюма було скасування кріпацтва. Значно зросла кількість підприємств. У 1887 році в місті працювали цегельні заводи Ізвєкова, Ковалівського, Мідіна, маслоробний завод Курилова, горілчаний Жевержеєва, вовномийня, що належала Ізвєкову, а також салотопний і воскобійний заводи. Мешканці Ізюма займались також гончарним, ковальським та іншими ремеслами.

У другій половині xix століття Ізюм був відомий як один із значних ринківї харківської губернії по збуту сирих шкур, худоби, хліба. У 70—80-х рр. тут що-, річно продавалося до 25 тис. голів великої рогатої худоби, понад 40 тис. овець і понад 1000 коней. У 1879 році було продано 4050 четвертей пшениці, 705 четвертей жита і 3015 четвертей вівса. Загальна вартість операцій по купівлі хліба становила 61 425 карбованців.

З розвитком промислових підприємств почалося досить швидке зростання міського населення (головним чином, за рахунок прийшлих робітників). За переписом 1897 року в Ізюмі було 24 300 жителів.

Умови праці на ізюмських підприємствах були нестерпні.. Так, на цегельному заводі Шадлуна робочий день тривав 15 годин (з 6-ї години ранку до 9-ї вечора).

За тяжку, виснажливу працю робітники одержували 40—50 коп. в день, а жінки —майже вдвоє менше. Крім того вони платили штрафи, які інколи досягали половини заробітку. Нещадна експлуатація, політичне безправ’я викликали протест робітників, які все рішучіше виступали проти своїх гнобителів.

З початком революційного, соціал-демократичного руху в Ізюмі пов’язане ім’я М. О. Скрипника, згодом відомого державного і партійного діяча. Наприкінці 80-х рр. XIX століття ще учнем Ізюмського реального училища він організував революційний гурток, за що був виключений з училища.

В роки першої російської революції 1905— 1907 рр. в Ізюмі та повіті поширювались листівки Харківської більшовицької групи «Вперед». Під впливом революційних виступів у 1905 році застрайкували робітники цегельного заводу Шадлуна. Вони виступили з вимогами підвищити заробітну плату, скоротити робочий день. На початку квітня 1906 року розгорнулась підготовка до святкування 1 Травня. До міста приїздили представники Харківської та Слов’янської більшовицьких організацій, які проводили агітаційну роботу. На маївку 1906 року зібралось понад 100 робітників та учнів старших класів реального училища, але поліція розігнала її учасників.

Однак репресії не могли спинити революційного руху робітничого класу, який значно зріс напередодні першої світової війни. На деяких підприємствах повіту діяли більшовицькі організації.

В 1910 році через Ізюм пройшла залізниця Харків.— Донбас, що значною мірою сприяла дальшому розвитку промисловості. У 1912-1915 рр. в Ізюмі, було побудовано залізничні майстерні, що стали першим великим промисловим підприємством міста. Тоді ж виникли фарбовий завод Жевержеєва, два пивні заводи, що належали Шадлуну і Блезе, завод сільськогосподарських машин Сабо, три цегельні заводи Болтунова, лісопильні заводи Біднцченка, Бєловицького, Дерюгіна та інші підприємства.

Напередодні Лютневої революції виступами робітників Ізюмських паровозоремонтних майстерень керувала більшовицька група, до складу якої входили рахівник майстерень, К. Калугін, котельники Я. Олександров, Л. Гуров, свердляр П. Бакалов та інші. Ізюмські більшовики підтримували зв’язок з харківською партійною організацією і за завданням Харківського комітету РСДРП проводили агітаційну роботу серед робітників міста, поширювали прокламації та листівки.

До перемоги Великого Жовтня життя трудящих міста було дуже тяжким. Виснажлива праця на багатіїв забирала всі сили, все здоров’я. Медична допомога була доступна лише заможним верствам населення. На весь повіт, де в 1913 році жило близько 374 тис. чоловік, було 4 невеликі Лікарні, що мали 109 ліжок.

Не краще було і в справі народної освіти. В Ізюмі працювали реальне училище і жіноча гімназія, де навчались переважно діти багатіїв, та кілька початкових шкіл. З Ізюмом, пов’язане перебування та діяльність ряду діячів української культури.

В ізюмській тюрмі з грудня 1886 по лютий 1888 року був ув’язнений український поет-революціонер П. А. Грабовський (1864—1902). Незважаючи на тяжкі умови ув’язнення, він створив тут свої відомі поезії: «Робітникові», «Швачка», «Надія», «Народовцеві», «Доки сонця — доки світу», «До матері» та інші.

Довгий час в Ізюмі жив і працював український поет-романтик XIX століття М. М. Петренко (1817 — р. см. невідомий). Серед його кращих творів — вірші: «Недоля» (відомий як пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю»), «Вечір», «Вечірній дзвін» та інші.

В цьому ж місті народився видатний український художник С. І. Васильківський (1854—1917). За дипломну роботу «По Дінцю» С. І. Васильківський був удостоєний Золотої медалі. Кращі його твори: «Весна на Україні», «Ярмарок в Полтаві», «Отари в степу», «Козача левада», «Дніпровські плавні», «Козаки в степу», «Дума про трьох братів», «Ранок», «Околиці Ай-Тодора» та інші. У 1964 році в Ізюмському краєзнавчому музеї була влаштована виставка картин художника.

В Ізюмі жила в дитинстві народна артистка УРСР Г. І. Борисоглібська (1868— 1939) — один з корифеїв Київського академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка.

Багато талантів, зрощених генієм народу, не змогли розквітнути і засяяти на весь світ за часів ненависного самодержавства.

Новий злочин царизму — розв’язана ним братовбивча імперіалістична війна, що принесла з собою голод і страждання — переповнив чашу народного терпіння. В лютому 1917 року відбулася буржуазно-демократична революція, в результаті якої було повалено самодержавство.

Трудящі Ізюма, як і всієї країни, з радістю зустріли звістку про це. 5 березня 1917 року робітники Ізюма та селяни навколишніх сіл зібрались на мітинг, що відбувся поблизу залізничних майстерень. Після мітингу колона демонстрантів попрямувала до центру міста. Тут, на центральній площі, біля будинку реального училища (нині школа № 4 на Радянській площі), стихійно виник другий мітинг, який тривав до пізнього вечора.

В березні 1917 року в залізничних майстернях було створено більшовицький партійний осередок. Тоді ж організовано Раду робітничих депутатів, куди ввійшли представники робітників (по одному від сорока чоловік) від дільниці Зміїв — Святогорськ Північно-Донецької залізниці. Ця Рада стала районною організацією робітників-залізничників (до наших днів в Ізюмі зберігся будинок № 13 на Жовтневій вулиці, де відбувалися засідання Ради).

15 березня в Ізюмі створено Раду робітничих і солдатських депутатів. Серед депутатів були місцеві робітники К. П. Калугін, М. М. Прокопенко, О. Я. Кравцов, В. І. Штиров, М. І. Змієвський, І. О. Жигайло та інші, а також представники Ради залізничників. 30 квітня в Ізюмі зібрався перший повітовий з’їзд селянських депутатів, який обрав своїх представників у виконком Ради. Першим головою виконкому був робітник залізничних майстерень І. Ф. Францев.

Однак з перемогою Лютневої буржуазно-демократичної революції влада не перейшла до рук робітників і селян. В Ізюмському повіті місцева адміністративна, влада фактично була зосереджена в повітовій земській управі та міських управах Ізюма і Слов’янська, де засідали великі поміщики й купці. Створені в березні повітовий і міський громадські комітети, на чолі яких стояли комісари Тимчасового уряду, були лише маскою, що прикривала справжнє обличчя буржуазної влади. Поміщики й капіталісти всіляко намагались закріпити свою владу, переслідували більшовиків, ігнорували Ради та інші масові організації трудящих.

У цих умовах ізюмські більшовики ще тісніше згуртувались для дальшої боротьби. Вони схвалили Квітневі тези В. І. Леніна і керувались ними у своїй дальшій роботі. На центральній магістралі Ізюма (вулиця Свердлова, 73) зберігся будинок, де більшовики Ізюма обговорювали Квітневі тези. На підприємствах утворювались фабричні і заводські комітети профспілок, у військових частинах, розквартированих на території Ізюма та повіту,— солдатські комітети.

22 березня 1917 року на засіданні Ізюмської районної Ради робітничих депутатів (залізничників) обговорювався статут профспілки. Діяльну участь у роботі ізюмських профспілок брали робітники Ізюма — М. С. Бабенко, П. В. Бабець, Д. Г. Дуров, Я. М. Олександров, В. І. Штиров, Л. М. Цеховський.

З ініціативи молодих працівників ізюмських залізничних майстерень у квітні 1917 року було створено молодіжну організацію «Нова зоря», названу згодом «Червона зірка». Її члени (М. О. Буканов, О. ї. Вовченко-Хаярова, А. К. Ісиченко та інші) збиралися в їдальні залізничних майстерень або у Пісках на квартирі Д. Зеленкіної.

Свідченням зростаючого впливу більшовиків серед трудящих була першотравнева демонстрація.

У своїх спогадах О. І. Вовченко-Хаярова писала: «На все життя залишився в пам’яті день 1 Травня 1917 року. Велику силу і згуртованість показали в той день робітничий клас і селянство. З самого ранку до залізничних майстерень почали стікатися робітники і службовці з сім’ями, селяни з найближчих сіл. Демонстрація розтягнулась не менш як на 6 км, рухаючись до центра Ізюма. Там до нас приєднались городяни, почався мітинг, цілий день виступали оратори різних партійних груп. Найбільше доходили до душі робітників полум’яні заклики передових робітників залізничних майстерень: Францева, Волошина та інших, які висловлювали більшовицькі погляди».

Наприкінці серпня 1917 року більшовицька організація залізничних майстерень почала створювати загін Червоної гвардії. Активну участь у цьому взяли товариші К? Калугін, Й. Старченко, Л. Салтовський, О. Мізевич, В. Шевченко, М. Буканов та інші. До загону, поряд з робітниками, вступили майже всі члени молодіжної організації «Червона зірка». Очолив загін Червоної гвардії К. Калугін 1 2. Червоногвардійці охороняли залізничні майстерні, станцію, мости тощо.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції з великою радістю була сприйнята трудящими Ізюмського повіту. Вони вітали і схвалювали всі рішення II Всеросійського з’їзду Рад, обрання на ньому першого Радянського уряду — Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним.

Відразу ж після жовтневих подій у Петрограді, на початку листопада, в ізюмських залізничних майстернях створено революційний комітет, головою якого об. рано Я. Волошина, секретарем — К. Калугіна. Ревком був міцною опорою більшовиків у боротьбі за встановлення Радянської влади в Ізюмському повіті. Одночасно в Ізюмі створено повітовий революційний комітет і його виконавчий орган — революційний штаб.

Дожовтневі дні в Ізюмському повіті були періодом напруженої боротьби широких мас проти буржуазії, яка намагалась усіма силами затримати перехід влади до Рад. У боротьбі за владу Рад трудящі Ізюма діяли спільно з робітниками інших міст губернії. Загін Червоної гвардії залізничних майстерень допоміг трудящим м. Слов’янська придушити там контрреволюційний заколот.

У запеклій боротьбі з контрреволюцією робітничий клас і найбідніше селянство України спиралось на всебічну допомогу своїх російських братів. Так, група радянських військ на чолі з Р. Ф. Сіверсом, просуваючись у другій половині грудня 1917 року на Дон для ліквідації білокозачих банд Каледіна, вступила в Ізюм. У Пісках вона роззброїла розквартировану тут кавалерійську частину, а відібрану зброю передала ревкому залізничних майстерень та Ізюмській Раді.

22 грудня 1917 року було проведено перевибори залізничного і повітового ревкомів, керівництво яким повністю перейшло до більшовиків. Повітовий ревком за допомогою профспілок провів ряд заходів по націоналізації промислових підприємств і крамниць. На буржуазію було накладено контрибуцію.

На початку січня 1918 року в повіті розпочався масовий організований розподіл поміщицьких земель, худоби та сільськогосподарського реманенту. В. ряді сіл конфісковане майно продавали, а гроші ділили між найбіднішими селянами.

В середині лютого 1918 року в Ізюмі в Народному домі відбувся повітовий з’їзд Рад. З’їзд проходив в умовах гострої боротьби більшовиків з есерами та представниками інших контрреволюційних партій, які також намагалися провести свої кандидатури до Ради, а в разі провалу цих намірів — зірвати з’їзд. Ізюмські більшовики, підтримані робітничими делегаціями Слов’янська, Краматорська, Барвінкового та делегатами від найбїднішої частини селянства, 16 лютого 1918 року перенесли засідання з’їзду в будинок реального училища. Представникам контрреволюційних партій, що продовжували засідати в Народному домі, загін червоногвардійців наказав розійтись. З’їзд обрав виконком Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів на чолі з більшовиком І. В. Францевим.

Навесні 1918 року мирне соціалістичне будівництво було перерване воєнною інтервенцією і громадянською війною. Після захоплення ворожими військами Харкова над Ізюмом нависла загроза окупації. Владу в Ізюмі зосередив у своїх руках революційний штаб на чолі з Вітлицьким. Почалась евакуація. З залізничних майстерень вивозили верстати та устаткування; 15 квітня останній ешелон покинув місто. 16 квітня розпочався запеклий бій з німецькими окупантами. Місто обороняли кіннотники ізюмського червоногвардійського і балаклійського загонів та ізюмський піхотний червоногвардійський загін, що налічував 200 бійців. На допомогу захисникам міста прибули також 2 бронепоїзди. Але під натиском переважаючих сил ворога (6 кавалерійських полків і дивізіон артилерії) червоногвардійці 17 квітня залишили місто.

Німецькі загарбники та їх прихвосні — українські буржуазні націоналісти — нещадним терором намагались зломити волю до боротьби робітників і селян. В залізничних майстернях 200 робітників звільнили з роботи і взяли на облік як неблагонадійних, кількох розстріляли, серед них і зв’язківця більшовицького підпілля — Гончарова. Але трудящі під керівництвом більшовиків піднялися на боротьбу за відновлення Радянської влади.

Одним з виявів протесту проти окупантів та українських буржуазних націоналістів була організована більшовиками першотравнева демонстрація 1918 року. Вранці 1 травня колона робітників, що налічувала понад 150 чоловік, з червоним прапором вирушила від залізничних майстерень до центру міста. Тут відбувся багатолюдний мітинг. Промовці вимагали відновлення восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, зниження цін на продовольство. На мітингу поширювались більшовицькі листівки з закликом гуртуватись для боротьби.

Разом з робітниками проти окупантів боролися трудящі селяни. В середині травня більшовики Ізюма звернулись до селян із закликом виступити на боротьбу проти гетьманців і окупантів за відновлення Радянської влади.

У червні 1918 року робітники залізничної станції Ізюм приєдналися до страйкарів залізничної станції Основа Північно-Донецької залізниці.

В умовах зростаючого терору підпільній більшовицькій організації, центр якої перебував у місті, було дедалі важче керувати визвольною боротьбою в усьому повіті. Через це група більшовиків-підпільників перейшла працювати в село Цареборисів.

Велику допомогу місцевим більшовикам у створенні ізюмських повітового і міського військово-революційних комітетів та партійних осередків у селах подавали харківські більшовики. Зокрема, для проведения повітової партійної конференції в серпні 1918 року до Ізюма з Харкова прибув С. Давиденко (Ключ). Він встановив зв’язок з підпільником І. Бєляновичем, а через нього — з більшовиками Ізюмських залізничних майстерень. Там було обрано повітове організаційне бюро.

В Теплянських, Радьківських і Співаківських лісах діяли значні партизанські загони, які мали постійний зв’язок з організаційним бюро через О. Кравцова і Данкова, що працювали в Ізюмських майстернях.

На початку вересня 1918 року в лісі, на березі Дінця, відбулась підпільна повітова конференція, на якій був присутній- один з керівників Харківського більшовицького підпілля М. Безчетвертний. Конференція заслухала звіт організаційного бюро, провела вибори повітового військово-революційного комітету і обрала чотирьох делегатів на II з’їзд КП(б)У: М. Безчетвертного, С. Давиденка (Ключа) і ще двох більшовиків із залізничних майстерень.

9 жовтня 1918 року делегати виїхали до Харкова, де одержали гроші, документи. До того ж їм дали поради, як краще перейти демаркаційну лінію. На II з’їзді КП(б)У в.Москві з доповіддю про підпільну революційну діяльність на Харківщині виступив М. Безчетвертний. Він розповів про ізюмське підпілля, про створення в повіті партизанських загонів, про агітаційну роботу, проведену серед робітничо-селянської молоді, в результаті якої багато юнаків з Ізюмського повіту влилось в ряди 1-ї Української радянської дивізії.

Повернувшись з Москви, делегати виступали на зборах підпільної більшовицької організації, у партизанських загонах, перед багатьма трудящими, розповідали про рішення II з’їзду КП(б)У, спрямовані на посилення визвольної війни українського народу, на розгортання повстанського руху.

Ввечері 10 листопада 1918 року в Ізюмському повіті під керівництвом підпільної більшовицької організації почалось народне повстання проти німецьких окупантів. Особливе значення надавалось визволенню Ізюма.

Здійснення цього завдання покладалось на Цареборисівський партизанський загін (командир Я. А. Іщенко) та бойову дружину залізничних майстерень. До складу Цареборисівського загону ввійшли партизанські групи сіл Студенок, Яремівки та інших.

Раптовим ударом повстанці зайняли залізничну станцію Ізюм, створили безпосередню загрозу контрреволюційним силам у місті, куди в паніці збігались ворожі недобитки.

Керував військовими операціями в районі станції Ізюм залізничний ревком, створений під час повстання. До складу ревкому входили О. Кравцов, І. Бєлянович, М. Буканов та інші. Чутка про повстання миттю поширилась по повіту і за його межами. Щодня до повстанців прибувало поповнення. В залізничних майстернях ремонтували зброю. В повстанському загоні, який партизани називали полком, налічувалось 500 бійців з гвинтівками, 20 — озброєних шаблями і 400 чоловік, що не мали зброї, були в резерві. Повстанці 5 днів тримали в своїх руках станцію.

Контрреволюція, не покладаючись на власні сили, звернулась по допомогу до-німецьких окупантів. 15 листопада 1918 року проти повстанців було кинуто великий підрозділ німецьких військ, у складі якого були артилерія і кавалерія. Повстанський полк героїчно оборонявся, завдаючи ворогові великих втрат, але сили були нерівні, і повстанці відступили.

Роботу по згуртуванню революційних сил проводили члени підпільної більшовицької організації Ізюмського повіту О. Я. Кравцов, М. С. Бабенко, Г. П. Сукачов, М. О. Буканов, М. І. Змієвський, М. М. Прокопенко, А. С. Єлак, С. Давиденко (Ключ), керівники партизанських загонів Я. А. Іщенко, П. Д. Бойко, Ф. Н. Мігіц, П. М. Забашта, І. Я. Майборода, І. К. Дерев’янко, І. П. Садовий.

Наприкінці листопада 1918 року революційний рух спалахнув з новою силою. У восьми волостях повіту було відновлено Радянську владу, день у день росли партизанські загони. Крім Повстанського полку, діяв кавалерійський загін. Проте 21 грудня 1918 року в Ізюмі владу захопила контрреволюційна Директорія. В цей же час розпочався наступ Червоної Армії проти ворогів українського трудового народу. Підпільний повітовий військово-революційний комітет прийняв рішення про загальне повстання. 2 січня 1919 року загони повстанців на чолі з О. Я. Кравцовим та Я. А. Іщенком розгромили петлюрівців і захопили станцію Ізюм, а 5 січня вступили в місто. Над Ізюмом замайорів червоний прапор.

20 січня 1919 року відбувся другий повітовий з’їзд Рад, на якому було обрано виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. У резолюції з’їзду зазначалося: «Ізюмський з’їзд вважає своїм обов’язком червоних комуністів згуртувати всі сили для створення і зміцнення Радянської влади на місцях, залучити всі активні сили повіту до того, щоб максимум продовольства відправити червоним робітникам Москви і Петрограда і взагалі всій соціалістичній Росії, як застрільникові і фортеці світової комуністичної революції; кращі сили повіту залучити до створення могутньої Червоної Армії для поразки імперіалістичних вовків на всіх фронтах. Геть хижаків світового імперіалізму! Бідняки — селяни і робітники! Швидше за роботу з новими надіями і вірою,— вперед до комуністичної творчості!».

6 лютого 1919 року скликано першу Ізюмську повітову конференцію КП(б)У, одним з головних завдань якої було взяття на облік усіх членів партії та партійних осередків з метою оформлення і зміцнення єдиної повітової партійної організації. За зведенням ЦК КП(б)У на 17 травня 1919 року, партійна організація Ізюмського повіту складалася з 48 партійних осередків, у яких налічувалось 1978 членів партії.

Трудящі приступили до відбудови народного господарства. Але у травні — червні 1919 року денікінці після жорстоких боїв захопили Донбас. На заклик партії трудящі одностайно стали на боротьбу проти ворога. Сформований у Пісках 2-й піхотний полк вирушив до Харківського укріпленого району. З робітників залізничних майстерень Ізюма і селянської бідноти навколишніх сіл був організований перший ізюмський робітничий батальйон, що налічував близько 1000 бійців.

В оперативному зведенні з Ізюма у червні 1919 року повідомлялося, що спостерігається нечуваний приплив до Червоної Армії селян-добровольців з північних волостей повіту. Добровольці, прибуваючи в повному бойовому спорядженні, заявляли про готовність іти на передові позиції.

Комуністи ввійшли в спеціальний комуністичний загін, який згодом був підпорядкований штабові 13-ї армії. Для підпільної роботи в залізничних майстернях залишилась трійка.

На початку червня 1919 року денікінські війська захопили Ізюм. Вони відновили владу капіталістів і поміщиків, розправлялися з комуністами, революційними робітниками і селянами.

Незважаючи на білогвардійський терор, у повіті діяло кілька великих партизанських загонів, які порушували зв’язок, руйнували залізниці, обстрілювали ешелони, що курсували між Ізюмом і Слов’янськом, знищували живу силу і техніку ворога. Підпільна трійка в залізничних майстернях організувала саботаж: за сім місяців окупації в майстернях був відремонтований тільки один паровоз. У місті і селах проводилась агітаційна робота.

Жахливий злочин вчинили денікінці над тридцятьма в’язнями, привезеними в Ізюм з харківської тюрми. Покалічених в’язнів, що сходили кров’ю після нелюдських тортур, з поламаними руками і ногами, вони викинули на мороз.

19 грудня 1919 року денікінська контррозвідка вчинила ще одну розправу над 94 політичними в’язнями з ізюмської тюрми. Над ровом старої фортеці, біля гори Крем’янець, бандити рубали в’язнів шаблями, кололи багнетами. Після цієї розправи випадково уцілів житель Червоного Осколу, командир підрозділу Червоної Армії Ф. Г. Вощаний. Його, тяжко пораненого, підібрала й вилікувала родина Кузнецова. Свідок жахливих подій розповів людям про те, як до останнього подиху стійко трималися герої — вірні сини Радянської Вітчизни. Народ не забув цього подвигу. На горі Крем’янець встановлено обеліск — пам’ятник борцям за владу Рад, що загинули 19 грудня 1919 року.

21 грудня 1919 року червоноармійці почали бої за гору Крем’янець, а 22 грудня завдали поразки білогвардійським бандам біля села Кам’янки. В той же день радянські війська увійшли в Ізюм. їх продовольчі відділи організували видачу хліба населенню міста. 28 грудня 1919 року в Ізюмі створено повітовий революційний комітет.

Відновлення і зміцнення Радянської влади, налагодження мирного життя відбувалось під безпосереднім керівництвом партійної організації. Наприкінці грудня 1919 року було створено організаційне бюро КП(б)У, яке підготувало скликання другої повітової партійної конференції, що відбулась 18 лютого 1920 року. Конференція обрала повітовий партійний комітет, а також розглянула такі питання, як підготовка до виборів у Ради, проведення продрозверстки і боротьба з спекуляцією, посилення агітаційно-пропагандистської роботи тощо. Активна участь комуністів у здійсненні всіх заходів Радянської влади, їх безмежна відданість справі робітничого класу та найбіднішого селянства — все це сприяло зростанню їхнього авторитету. ‘Під час виборів до Рад у квітні 1920 року з 210 обраних делегатів було 107 комуністів.

Повітова і міська Ради під керівництвом більшовицької організації розгорнули роботу по відбудові промислових підприємств, транспорту, поліпшенню постачання продовольства. Ради подавали допомогу Червоній Армії, що мужньо боролася проти білопольських загарбників і врангелівців.

Багатолюдний мітинг протесту проти навали польської шляхти, що підступно напала на молоду Радянську республіку, відбувся в Ізюмі у травні 1920 року. Понад 100 комуністів і комсомольців повіту пішли на фронт воювати проти Врангеля.

29 січня 1920 року в Народному домі в Ізюмі відбулися перші збори молоді, яка заслухала доповідь про завдання комсомолу. На цих зборах до Комуністичної спілки молоді України було прийнято 80 чоловік і обрано комітет.

У 1920 році в повіті були створені комітети незаможних селян, які відіграли велику роль у боротьбі проти куркулів за зміцнення Радянської влади. Комітети незаможних селян створили тоді 6 землеробських трудових артілей і одну землеробську комуну.

Важливу роль у боротьбі з господарською розрухою відіграли комуністичні суботники, на яких з великим творчим піднесенням працювали трудящі Ізюма. 1 травня 1920 року, в зв’язку з проведенням Всеросійського суботника, Ізюмський комітет КП(б)У та виконком Ізюмської Ради робітничих і селянських депутатів звернулися з закликом до трудящих повіту, в якому говорилось: «Ми бажаємо, щоб весь світ, усе людство чесно працювало на користь суспільства і щоб усі чесні трудівники об’єдналися для спільної праці. Один для всіх, і всі для одного. Ми бажаємо встановити вічний мир, ощасливити людство новим життям праці, розуму, творчості».

Активну участь у суботниках брали комсомольці. Учасники суботників упорядковували території підприємств,, будували клуби, хати-читальні, створювали інші культурно-побутові заклади, а також насаджували дерева, розбивали парки. В Ізюмі у 1920 році відкрився селянський будинок і медичний пункт.

Робітники Ізюма подавали всебічну допомогу трудівникам села. Наприклад, 6 вересня 1920 року комісія по проведенню «Тижня селянина» прийняла рішення оголосити в Ізюмі і в усьому повіті мобілізацію тих, хто може ремонтувати сільськогосподарський реманент. Колектив залізничних майстерень допомагав матеріалами, потрібними для ремонту сільськогосподарських машин.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ізюм, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Господарство повіту налагоджувалось в умовах жорстокої боротьби з бандитизмом. На вулицях Ізюма і на горі Крем’янець завжди вартували озброєні дружинники. У травні 1920 року на околицях Ізюма з’явилась банда Махна. Делегати першого повітового з’їзду комсомолу, що тоді відбувався у місті, припинили засідання і оголосили себе мобілізованими на боротьбу з бандою. Після того, як махновців відігнали, з’їзд продовжував свою роботу. У липні того ж року махновці несподівано вдерлися в Ізюм, вчинили жорстоку розправу над комуністами, спалили міст через Донець, перервали телефонний зв’язок, зруйнували й пограбували державні установи, склади з продовольством, обмундируванням, зброєю.

В перших лавах борців проти бандитизму були комсомольці і сільські активісти. У 1921—1922 рр. комсомольський загін Ізюма брав участь в боротьбі з куркульсько-націоналістичними бандами, які тероризували трудове населення, всіляко намагалися перешкодити роботі радянських установ, зірвати постачання індустріальних центрів продовольством, а сіл — промисловими товарами. В листопаді 1922 року загін незаможних селян під командуванням П. Бойка біля села Мечебилового розбив банду «Козла» — останню, що діяла на території повіту.

Народ свято шанує пам’ять про тих, хто поліг в боротьбі за зміцнення Радянської влади. В центрі Ізюма, в міському парку, встановлено пам’ятник на могилі загиблих героїв. Тут, зокрема, похований тодішній голова земвідділу повітового виконкому І. Я. Майборода, який загинув у бою з бандою Савонова у 1920 році.

Запровадження нової економічної політики, заміна продрозверстки продподатком створювали умови для піднесення сільського господарства, для відбудови й розвитку промисловості, зміцнювали союз робітничого класу і селянства.

Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 15 березня 1922 року за успішну господарську роботу нагородила Ізюмський повітовий виконавчий комітет орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Голові Ізюмського виконкому, делегатові VI і VII Всеукраїнських з’їздів Рад Г. П. Сукачову було оголошено товариську подяку.
В 1923 році Ізюм став центром округу, до якого входили Барвінківський, Ізюмський, Петрівський, Савинський та інші райони.

21 січня 1924 року радянський народ спіткало велике горе. Помер великий вождь і організатор Комуністичної партії, творець першої в світі соціалістичної держави Володимир Ілліч Ленін. Смерть В. І. Леніна була найтяжчою втратою для робітників і селян нашої Батьківщини. В ті дні на численних мітингах і зборах трудящі Радянського Союзу поклялись під керівництвом партії неухильно виконувати заповіти Ілліча.

Народ тісніше згуртувався навколо Комуністичної партії. За ленінським призовом, оголошеним, ЦК РКП(б), тільки в ізюмських паровозоремонтних майстернях до партії вступило 100 передових робітників, а всього по Ізюмському округу — 200 чоловік.

У квітні 1924 року в Ізюмі зібралась окружна партійна конференція. На конференції виступив молодий комуніст робітник Нестеренко. Він заявив: «Ми знаємо… де та партія, яка йде по вірному шляху, ми зрозуміли, що вона єдина і дійсна захисниця пролетаріату, і ми… будемо проводити і проведемо ідею Ілліча». Від імені безпартійних трудівників барвінківського заводу «Луч» робітник Хоронько вручив конференції Червоний прапор. Передаючи прапор, він сказав: «Я привіз Червоний прапор на знак солідарності робітників з компартією».

Рік у рік зростали лави більшовиків в Ізюмському окрузі. В 1925 році окружна парторганізація збільшилась на 468 чоловік і на 10 січня 1926 року налічувала 1550 членів і кандидатів у члени партії.

Трудящі Ізюма посилено працювали, відбудовуючи народне господарство. За рахунок молоді, що йшла працювати на підприємства, зростав робітничий клас. . У 1924 році учнем слюсаря працював на Ізюмському паровозоремонтному заводі О. Ф. Засядько, пізніше (з 1958 р.) — заступник Голови Ради Міністрів СРСР. До 1926 року підприємства міста були повністю відбудовані. Паровозоремонтний завод — найбільше підприємство Ізюма — вже випускав щомісяця по вісім відремонтованих паровозів. Водночас виникали й нові підприємства: для переробки сільськогосподарських продуктів, фосфоритні копальні, деревообробні заводи.

Невпинно підвищувалась і продуктивність праці. У випуску валової продукції зростала питома вага державних і кооперативних підприємств при зниженні питомої ваги приватнокапіталістичного сектора. Якщо в 1926 році частка промислової продукції, виробленої на приватних підприємствах міста, становила 58,8 проц., то в 1927 році — лише 36,9 проц. вартості всієї валової продукції.

Поряд із розвитком промисловості зростала і торгівля: за один тільки 1925 рік обсяг роздрібного товарообороту на території округу зріс майже вдвоє порівняно з 1924 роком. Особливого значення в розвитку торгівлі набув соціалістичний сектор, на який у 1926 році припадало 78,8 проц. товарообороту.

Розвиток народного господарства вимагав насамперед поліпшення енергопостачання. 6 травня 1927 року окружна планова комісія прийняла постанову про організацію об’єднаного електрогосподарства. Було розширено електростанцію паровозоремонтного заводу, яка мала стати районною електростанцією.

Нова, радянська єдина трудова школа, створена замість старих шкіл — гімназій, реальних училищ,— підготовляла покоління активних будівників соціалізму. 730 дітей трудящих міста у 1923 році сіли за парти у нововідкритих школах. Важливого значення набуло також професійно-технічне навчання. В 1922 році при ізюмських залізничних майстернях для підготовки досвідчених кадрів було організовано школу фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). Багато уваги приділялось і політ-освітній роботі. Було відкрито робітничі клуби, на всіх підприємствах міста організовано червоні кутки.

З великим ентузіазмом трудящі Ізюма й округу працювали в роки першої п’ятирічки. Тільки в 1928 році колективи підприємств місцевої промисловості округу завдяки раціоналізації виробництва знизили собівартість продукції на 5—6 проц. Разом з тим зростали і надпланові нагромадження. Бюджет округу збільшився на 9—10 проц., що дало можливість провести ряд робіт по благоустрою. За paхунок бюджету споруджено також 4 мости, відремонтовано всі школи, лікарні тощо.

Змагаючись за дострокове виконання п’ятирічного плану, трудящі подавали чудові приклади соціалістичного ставлення до праці. Про трудовий ентузіазм робітників свідчить і зростання числа ударних бригад. Якщо в липні 1929 року на паровозоремонтному заводі було лише 4 ударні бригади, то в січні 1930 року їх стало 127. У цих бригадах працювало близько 50 проц. комуністів і комсомольців. У 1931 році на підприємстві вже було 2500 ударників, а кількість ударних бригад зросла до.

Самовіддано працювала і молодь. Колектив школи фабрично-заводського учнівства Ізюмського паровозоремонтного заводу в 1930 році був визнаний переможцем у змаганні з колективом школи ФЗУ в Дніпропетровську. Учні ізюмської школи в 1929—1930 рр. випустили з капітального ремонту 8 паровозів і з потокового — три, добившись при цьому підвищення продуктивності праці на 15 проц. і зниження собівартості на 30 проц. Гроші, зароблені під час праці у вихідні дні, учні передали у фонд оборони країни.

Профспілкові і партійні організації всіляко заохочували ентузіастів змагання. Завком профспілки ІПРЗ 10 червня 1930 року преміював велику групу виробничників путівками на курорти, до будинків відпочинку, годинниками, технічними бібліотечками. Серед премійованих — чимало жінок. У 1931 році на заводі було 4 ударні жіночі бригади ім. 8 березня.

Партійна, комсомольська і профспілкова організації всю свою діяльність будували на тому, щоб спрямувати творчу думку робітників на вдосконалення виробничих процесів, на організацію змагання за підвищення продуктивності праці. В 1930 році, наприклад, від робітників заводу надійшло 774 раціоналізаторські пропозиції, впровадження яких дало підприємству 19 тис. крб. економії. На загальнозаводській конференції, коли затверджувались контрольні цифри на 1930—1931 рр., колектив вирішив замість передбачених 300 паровозів відремонтувати 324, значно збільшити проти плану випуск інших видів продукції.

В липні 1930 року, у зв’язку з ліквідацією округів, Ізюмський район став підпорядкованим безпосередньо центру республіки, а з 1932 року — області.

25 січня 1931 року передове підприємство Ізюмського району — паровозоремонтний завод — відвідав голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. І. Петровський. Він ознайомився з цехами заводу та школою ФЗУ. Після закінчення робочого дня відбувся мітинг, на якому Г. І. Петровський виступив з великою доповіддю про міжнародне становище та рішення сесій ВУЦВК і ЦВК СРСР. Він закликав колектив заводу та всіх трудящих Ізюмського району ударною працею зміцнювати могутність Радянської Батьківщини. Увечері Г. І. Петровський узяв участь у розширеному засіданні райвиконкому.

За почином робітників паровозоремонтного заводу колективи інших підприємств включились у соціалістичне змагання за виконання п’ятирічки в чотири роки.

На багатьох підприємствах Ізюмського району за роки п’ятирічки з’явились нові високопродуктивні машини і верстати.

Велику допомогу трудящі Ізюма подавали селу. Колектив паровозоремонтного заводу взяв шефство над комуною «Іскра». Шефи допомагали ремонтувати сільськогосподарські машини, проводили культурно-освітню роботу серед сільських трудівників.

Ще більших успіхів досягли трудящі Ізюмщини в наступні роки. В 1940 році в місті працювали паровозоремонтний завод, торфорозробки, фосфоритні копальні, розробки охри і вапна, дві цегельні, фарбовий завод, підприємства деревообробної і керамічної промисловості, м’ясокомбінат, пивоварний завод, кондитерська фабрика, два хлібозаводи тощо. Будувалися азбестовий завод і дослідна установка для виробництва цементу.

Зростання бюджету міста з 2 млн. 600 тис. крб. в 1939 роді до 4 млн. крб. у 1940 роді дало можливість провести великі роботи по благоустрою. Значні кошти з бюджету були витрачені на розширення водогінної мережі, електростанції, розвиток культурно-освітніх установ.

Великі кошти асигнувала, держава на поліпшення охорони здоров’я трудящих. Усі жителі міста були забезпечені висококваліфікованою, безкоштовною медичною допомогою. Здійснювались профілактичні заходи по запобіганню захворюванням.

У роки довоєнних п’ятирічок значна увага приділялась здійсненню загального навчання, створенню кадрів радянської інтелігенції. В 1940 році у 12 середніх і неповних середніх школах міста навчалося 8 тис. дітей. Багато юнаків і дівчат навчалося у педагогічному та медичному технікумах, у технікумі механізації та електрифікації сільського господарства, у фельдшерській та автомобільній школах, що відкрилися в Ізюмі. Сіли за парти і дорослі, які навчалися на. робітничому факультеті, що відкрився при технікумі електрифікації та механізації сільського господарства.

Багато уваги приділялось, і культурно-освітній роботі. Збудований в 1927 році клуб залізничників мав театральний зал на 860 місць. Дуже популярними були виступи Ізюмського хорового ансамблю, колективів художньої самодіяльності ІПРЗ автомобільної і фельдшерської шкіл.

У 1938 році в Ізюмі створено державний драматичний театр. Значну політико-виховну роботу проводив Ізюмський краєзнавчий музей, де працювали відомі краєзнавці — професор О. С. Федоровський і М. В. Сібільов.

Мирне соціалістичне будівництво було перерване віроломним нападом фашистської Німеччини на нашу країну 22 червня 1941 року. 26 червня 1941 року жителі Ізюма проводжали на фронт перший загін добровольців.

Робітники паровозоремонтного заводу, працюючи під лозунгом «Виконуй роботу за себе і за товариша, який пішов на фронті», щодня давали по дві-три норми. Комсомольці заводу стали ініціаторами збору коштів у фонд оборони. Колектив лише одного з цехів здав до фонду оборони облігацій державних позик на 24 тис. карбованців.

Жителі Ізюма взяли активну участь у спорудженні оборонної лінії на підступах до Харкова. У серпні 1941 року почалась евакуація промислових підприємстві населення. З ізюмських заводів відправляли верстати і устаткування.

Ціною великих втрат німецько-фашистські загарбники 24 жовтня 1941 року захопили Харків, а через кілька днів, наприкінці жовтня, почалися бої за Ізюм. Фашистським військам вдалося захопити західну і південну частини міста, а на початку листопада, після тривалих боїв,— гору Крем’янець. Але бої в місті ще продовжувались.

У боротьбі за Ізюм частинам Червоної Армії подавали допомогу загони народного ополчення та винищувальний батальйон. Ще коли фашисти наближалися до міста, з членів районного активу був організований партизанський загін. Його командиром призначили голову колгоспу «Шлях до соціалізму» (с. Червоний Шахтар) О. М. Садова. Партизани здобували розвідувальні дані, знищували ворожі автомашини, бліндажі, захоплювали «язиків», руйнували телефонний зв’язок тощо.

Протягом 8 місяців через район проходила лінія фронту. У тяжких умовах прифронтової смуги трудящі Ізюмського району продовжували самовіддано працювати, допомагаючи рідній Червоній Армії стримувати ворога.

Після запеклих боїв у районі Ізюма (травень 1942 р.) радянські війська під натиском переважаючих сил ворога 24 червня 1942 року залишили місто. На окупованій території фашисти тероризували мирне населення, руйнували народне господарство. На каторгу до фашистської Німеччини було відправлено з Ізюмського району дві тисячі юнаків і дівчат.

У районі розгорнулася боротьба проти німецько-фашистських окупантів. Посилив свої удари по ворогу партизанський загін під командуванням, О. М. Садова. З червня 1942 року до лютого 1943 року партизани знищили 264 гітлерівських солдатів й офіцерів, 10 автомашин, 11 возів з військовим спорядженням, два тягачі, багато боєприпасів, підірвали залізничну колію і пустили під укіс ворожий ешелон.

5 лютого 1943 року війська 6-ї армії .Південно-Західного фронту визволили Ізюм. Одночасно очистили від фашистів частину району на лівому березі Дінця, але територія на правому березі річки ще залишалася окупованою ворогом.

В середині березня 1943 року біля Ізюма знову розгорнулись бої. Головний удар фашистських військ був спрямований на південь від міста. 13 березня піхота противника, підтримана танками і авіацією, почала штурмувати позиції радянських військ. Але наші частини відбили всі ворожі атаки, знищили шість танків і понад двісті гітлерівців. В районі села Кам’янки група радянських бійців під командуванням капітана Філіпова відбивала відчайдушні атаки фашистів. Коли ж боєприпаси закінчилися, бійці викликали на себе вогонь своєї артилерії. Вороги були знищені. Так ціною свого життя герої-солдати утримали рубіж на підступах до Ізюма.

4 квітня 1943 року противник намагався силами 6 батальйонів моторизованої піхоти і 20 танків прорвати фронт на невеликій ділянці. Наступ фашистів підтримувала авіація. Наші частини відбили ворожі атаки, знищивши близько 1000 солдатів і офіцерів, 9 танків, 30 автомашин, 7 ворожих літаків.

Не добившись успіху на цьому напрямі, німецько-фашистське командування, прагнучи прорвати лінію фронту, перенесло головний удар своїх військ на північну частину Ізюмського району. Але і тут ворожі війська не досягли успіху.

Великі бої в районі Ізюма знову розгорнулися влітку 1943 року, під час Курського наступу. Радянське командування активними діями намагалося скувати на Ізюмському плацдармі великі сили ворога і не дати можливості перекинути їх під Курськ. У цій операції брали участь три стрілецькі дивізії і танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта П. В. Волоха. 17 липня після двогодинної артилерійської підготовки радянські війська перейшли в наступ і захопили новий плацдарм. Особливо запеклими були танкові бої. В бою на південній околиці міста загинув генерал-лейтенант П. В. Волох. 13 вересня 1950 року в Ізюмі відбулось відкриття пам’ятника П. В. Волоху.

В жорстоких боях проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни відзначилось багато трудящих Ізюмського району.

В місті Ізюмі народився і жив льотчик-штурмовик А. К. Недбайло. За роки Великої Вітчизняної війни він зробив 219 бойових вильотів, під час яких знищив 63 фашистські танки, 100 автомашин, 5 паровозів і 60 вагонів, 2 цистерни з пальним, 76 артилерійських та зенітних батарей і багато іншої військової техніки. Особливо відзначився безстрашний воїн у боях за визволення Криму та в битві під Кенігсбергом. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1944 року А. К. Недбайлу було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, а 29 червня 1945 року його нагородили другою медаллю Золота Зірка.

Славний бойовий шлях пройшов житель Ізюма А. Н. Гергель. Він був комісаром полку, воював під Сталінградом, брав участь у боях на Курській дузі, у Прибалтиці. Під час прориву фашистської оборони в районі Двінських озер був тяжко поранений, але не залишав поля бою, поки не виконав завдання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року за героїзм, проявлений у боях, йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Винятковий героїзм у боротьбі проти ворога виявив учень ізюмської школи Володя Кузнецов. Разом з своїми товаришами він знищив шість ворожих бензовозів. Опинившись у німецькому таборі міста Нойвід на далекому Рейні, він встановив зв’язок з німецькими комуністами, брав участь у друкуванні листівок, текст яких вирізували на гумовій підошві взуття. Кузнецов — один з учасників знищення підземного складу боєприпасів «Жерло» і визволення групи в’язнів-смертників, які споруджували його. Фашисти схопили радянських патріотів і нещадно катували. Але гітлерівцям не вдалося добитися від підпільників людного слова. 20 липня 1944 року ворожа куля обірвала життя юного героя.

Героїзм і стійкість своїх земляків описав у книзі «Месники» друг В. Кузнецова Б. Андрійченко, якому пощастило врятуватися від смерті.

Війна і тимчасова окупація завдали народному господарству Ізюмського району величезних збитків. Фашистські варвари перетворили на руїни промислові підприємства. Були зруйновані паровозоремонтний і фарбовий заводи, цехи промислових артілей, близько 100 комунальних і понад 1330 індивідуальних будинків, міський кінотеатр, бібліотека з фондом в 60 тис. томів, чотири середні школи, педагогічне училище, лікарня, Держбанк, музей, приміщення редакції газети.

Збитки, завдані місту, перевищували 150 млн. карбованців.

Ще поблизу Ізюма топилися жорстокі бої, а трудящі міста під керівництвом партійних і радянських організацій почали відбудовчі роботи. Особливу увагу було приділено промисловості і залізничному транспорту. За короткий строк, завдяки братній допомозі залізничників різних міст країни, відбудовано першу чергу паровозоремонтного заводу. Самовіддано працювали, зокрема, товариші І. Т. Агарков, І. Л. Дроженко, І. М. Панченко, С. І. Смирнов та інші. В соціалістичному змаганні колектив ізюмських паровозоремонтників у 1944 році посів третє місце серед паровозоремонтних підприємств країни і був нагороджений перехідним Червоним прапором Народного Комісаріату шляхів СРСР і ВЦРПС. Відбудований завод з кожним місяцем збільшував випуск паровозів з ремонту, досягши в 1948 році довоєнного рівня випуску продукції. В 1948 році довоєнного рівня досягли також підприємства місцевої і кооперативної промисловості, служб залізничного транспорту.

Активно допомагало Червоній Армії населення району. Трудящі внесли один мільйон карбованців власних заощаджень на спорудження танків, літаків та гармат. Тільки 2 квітня 1944 року залізничники станції Ізюм зібрали і передали у фонд Верховного Головнокомандування 25 тис. крб. У лютому 1945 року вони виявили новий патріотичний почин — зібрали 60 тис. крб. на побудову літака «Комсомолець Північно-Донецької залізниці». Залізничники закликали трудящих наслідувати їх приклад. На побудову літака «Комсомолець Ізюма» комсомольці і молодь міста зібрали 90 тис. карбованців.

Висловлюючи палку любов до рідної Червоної Армії, колективи підприємств та установ міста, колгоспи і школи району звертались до бійців і командирів військових частин та з’єднань, що визволяли Ізюм, з теплими, дружніми листами, надсилали на фронт подарунки. Тільки на початку 1944 року фронтовикам було відправлено 630 посилок.

Водночас з відбудовою промисловості провадились роботи по ремонту і будівництву житлового фонду, побутових закладів, шкіл, бібліотек, лікарень тощо. Трудящі Ізюма власними силами відремонтували школу, клуб, хлібозавод, поліклініку, міську бібліотеку, для якої серед населення було зібрано 6500 книг політичної, художньої та технічної літератури. За один тільки 1944 рік кожний трудящий відробив на відбудові міста по 7 днів. Поновили роботу краєзнавчий музей, два будинки культури, клуб паровозоремонтного заводу, піонерський клуб та інші культурно-освітні заклади. Розширилась мережа медичних установ. На центральній площі знову буяв зеленню міський сквер, що був знищений під час війни.

Напередодні XXXI роковин Жовтня у міському сквері відкрито пам’ятник вождю пролетарської революції, засновникові першої в світі соціалістичної держави, генію людства В. І. Леніну.

20 вересня 1954 року було прийнято рішення про будівництво в Ізюмі оптико-механічного заводу; через два роки стала до ладу його перша черга, призначена для виготовлення окулярних лінз. Вже у жовтні 1957 року колектив оптико-механічного заводу виготовив мільйонну лінзу. В лютому 1965 року став до ладу ще один великий цех. З введенням його в дію Ізюмський оптико-механічний завод став найбільшим у Радянському Союзі підприємством по випуску оптичних лінз.

В Ізюмі було споруджено також завод будівельних матеріалів, меблеву фабрику, комбінат залізобетонних виробів, створено будівельно-монтажне управління.

Енергооснащеність підприємств міста значно зросла після побудови поблизу села Червоний Оскіл гідровузла. Велике значення для міста мало введення в дію Співаківського газопромислу. Місто одержало дешеве паливо. Першими серед промислових підприємств були газифіковані паровозоремонтний завод та електростанція. Річний економічний ефект від застосування природного газу становив 231 тис. крб. У зв’язку із застосуванням автоматизації в котельнях значно зросла культура праці.

30 грудня 1961 року через залізничну станцію Ізюм пройшов перший електропоїзд.

Збільшуючи випуск продукції, колективи промислових підприємств подавали шефську допомогу й селу. Протягом 1955—1958 рр. трудящі Ізюма допомогли зробити в колгоспах і радгоспі району силосні траншеї і ями на 13,3 тис. тонн силосу, устаткували 16 механічних токів, виготовили і змонтували підвісні дороги для одинадцяти ферм. На 4 фермах збудовано вузькоколійні дороги загальною довжиною 254 м, механізовано подачу води на 8 фермах, прокладено три водопроводи загальною довжиною близько кілометра та електрифіковано п’ять ферм. Крім того, місто допомогло телефонізувати колгоспи.

28 листопада 1962 року завершено переобладнання паровозоремонтного заводу для ремонту тепловозів. Завод постійно розширюється.

Колектив меблевої фабрики устаткував своє підприємство новою технікою. Тут встановлено нові верстати — шліфувальний та універсально-фрезерний, змонтовано гідротермічний прес на 400 атмосфер для фанерування меблів, збільшено кількість сушильних камер. Впровадження нової техніки дало змогу збільшити випуск продукції в 1963 році порівняно з 1962 роком на 100 тис. карбованців.

В роки семирічки на Ізюмському маслозаводі введено в експлуатацію новий цех по виробництву молочних продуктів. На пивоварному заводі напівавтоматичну лінію розливу пляшкового пива переведено на автоматичну.

На оптико-механічному заводі впроваджено спеціальні верстати для фрезерування корпусів оправ окулярів, а також нанесення фотометодом шкал на дисках медичних наборів. Тут однією з перших у країні змонтовано і введено в дію установку регенерації абразивних матеріалів.

У 1963 році на підприємстві освоєно виготовлення лінз методом спікання без видимої лінії розділу, а також 12 моделей окулярних оправ і медичних наборів пробних лінз двох видів. На заводі працює 2800 чол. Майже всі вони борються за почесне звання ударників комуністичної праці. Першою звання бригади комуністичної праці на підприємстві завоювала бригада Є. А. Сухомлин. За почином Валентини Гаганової Є. А. Сухомлин перейшла у відстаючу бригаду і вивела її в передові. Пізніше вона стала працювати майстром дільниці, яка випускає продукцію тільки відмінної якості. Широко відоме в Ізюмі ім’я новатора слюсаря-інструментальника заводу В. М. Корсуна. Ударник комуністичної праці Корсун вдосконалив багато верстатів-автоматів, а деякі сконструював сам, розробив і виготовив різноманітні штампи.

Одним із перших у боротьбу за високе звання колективу комуністичної праці включився колектив Ізюмського тепловозоремонтного заводу. Тут це звання завоювали два цехи, дві зміни, 13 дільниць, 77 бригад. Звання ударника комуністичної праці удостоєно 1560 робітників. Серед них кращий виробничник цього підприємства, токар механічного цеху М. В. Воробйов, депутат Верховної Ради УРСР — токар В. О. Кононченко, стругальниця Ф. М. Бородіна, що виконала семирічку за п’ять з половиною років і навчила передових методів праці 12 молодих робітників-верстатників та багато інших.

Під керівництвом партійної організації трудящі міста достроково виконали семирічний план по випуску промислової продукції. У 1965 році її обсяг збільшився проти 1958 року в 2 рази. За семирічку випущено на 11 млн. крб. надпланової продукції. Продуктивність праці зросла на 56 процентів. Вдвоє збільшилася механоозброєність праці робітників. З виробництва зняті застарілі види продукції і замінені на більш досконалі.

Виконуючи рішення вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, тепловозоремонтний і оптико-механічний заводи перейшли на нову систему планування виробництва і стимулювання праці трудівників підприємств. Потужність заводів швидко зростає. Колектив ІТРЗ почав освоювати ремонт тепловозів наприкінці 1962 року, а 9 травня 1966 року з його цехів уже вийшов тисячний відремонтований залізничний велетень. На початку 1966 року на оптико-механічному заводі введено в дію цех по виробництву окулярних оправ і провадиться будівництво нового корпусу для виготовлення медичних приладів. Швидко розвиваються і інші підприємства міста.

Росте і квітне Ізюм. Змінюється його обличчя. Старовинне місто останніми роками немов помолодшало. Воно посилено забудовується. Багато трудящих вселилося в нові квартири. За семирічку в Ізюмі збудовано й здано в експлуатацію 28 тис. кв. м житлової площі. Близько тисячі сімей одержали впорядковані квартири. 53 тис. кв. м житла побудовано індивідуальними забудовниками.

В роки семирічки споруджено 48 км газопроводу. Газифіковано всі основні промислові підприємства і 2 тис. квартир. До 60 км зросла мережа водопроводу. За цей же час протяжність замощених вулиць збільшилась до 40 км (у 1945 — 6 км), заасфальтовано шляхів і вулиць 30 км, тротуарів — 9 кілометрів.

Багато попрацювали ізюмчани над озелененням рідного міста. З’явились нові парки і сквери, на вулицях височать клени і сріблясті тополі. Тільки за останні роки на горі Крем’янець та понад Дінцем посаджені дерева і кущі на площі 675 гектарів. Червоні й білі гладіолуси, полум’яні канни, різнобарвні жоржини прикрашають парки і вулиці. В серпні 1962 року в Палаці культури ім. С. М. Кірова було влаштовано першу міську виставку квітів, вирощених місцевими квітникарями.

Ізюмчани активно включилися в рух за звання міста комуністичної праці і побуту. Агроном-пенсіонер Н. О. Гулевата та інші мешканці будинку № 4 по Громадянській вулиці стали ініціаторами змагання за комуністичний побут і комуністичну культуру. Вони посадили на подвір’ї декоративні і фруктові дерева, розбили квітники, поставили столики для газет і журналів, для дітей придбали іграшки та книжки. Цей приклад наслідують і в інших будинках.

Широкого розвитку набуло і медичне обслуговування трудящих. В ізюмській лікарні та двох диспансерах працює 90 лікарів і близько 400 чоловік середнього медичного персоналу. Побудовано пологовий будинок на 60 ліжок.

Велику увагу приділяє громадськість підростаючому поколінню. Серед новобудов міста — дитячі садки, споруджені в центрі міста та в районах Верхнього селища, Замостянської вулиці, Крем’янецького кварталу. У дошкільних закладах виховується 1880 дітей.

Багато зроблено і для розширення шкільної мережі і матеріально-навчальної бази. У місті побудовано нові школи: середня № 1 на 520 місць, середня № 12 на 425 місць, восьмирічна № 7 на 150 місць, 2 початкові — на 100 учнів кожна. Нині споруджується середня школа на 950 учнів у Пісках (район міста). Школи мають навчальні майстерні, а середня № 1 — учбовий цех. У 12 школах міста навчається 7490 дітей, працює 450 вчителів, серед яких 13 відмінників народної освіти і 3 заслужені вчителі школи УРСР. Крім того, в місті є 2 середні вечірні школи, де вчаться 810 чоловік.

З 1956 року в Ізюмі існує опорний пункт Українського заочного політехнічного інституту, в якому навчається 502 студенти з спеціальностей: технологія машинобудування і металорізальні верстати, хімічна технологія, зв’язок. Крім того, в місті працюють учбово-консультаційний пункт інституту інженерів залізничного транспорту, машинобудівний технікум (заочний), медичне училище і професійно-технічне училище, яке випускає фахівців різних профілів для підприємств. У 1962 році перші 26 ізюмчан, які вчилися заочно в політехнічному інституті, одержали дипломи інженерів-механіків.

Для трудящих широко відкриті двері Палацу культури ім. Кірова, Піщанського будинку культури, клубу тепловозоремонтного заводу, кінотеатрів «Спартак» і «Хроніка» та інших культурно-освітніх закладів. У багатьох квартирах встановлено телевізори.

Часто на гастролі до Ізюма приїжджають колективи харківських театрів — українського ім. Т. Г. Шевченка, російського ім. О. С. Пушкіна та інші.

До послуг любителів спорту — фізкультурний зал і водна станція.

В Ізюмі 9 масових бібліотек з книжковим фондом понад 200 тис. томів. Працює краєзнавчий музей.

Видається районна газета «Радянське. життя» (виходить з 1925 року підрізними назвами).

Велику науково-атеїстичну роботу проводить планетарій, споруджений з ініціативи населення міста і при допомозі Московського центрального планетарію.

У квітні 1964 року в Ізюмі почала функціонувати постійно діюча виставка виробничих досягнень підприємств.

Захоплюючі перспективи розкрили перед нашою країною XXII та XXIII з’їзди КПРС. Трудящі Ізюма прагнуть внести гідний вклад у справу здійснення цих величних накреслень. Успішно виконавши завдання семирічного плану, вони ще ширше розгортають соціалістичне змагання за те, щоб у новій п’ятирічці значно збільшити випуск продукції, поліпшивши її якість, добитися ще кращих техніко-економічних показників.

Перспективним планом передбачено побудувати нові підприємства, збільшити виробничі потужності існуючих. Значно зросте житловий фонд міста. Посиленими темпами провадитиметься будівництво культурно-побутових закладів.

Заплановано спорудження Будинку Рад, Будинку зв’язку, АТС, Будинку фінансових установ, Палацу піонерів, 3 шкіл-інтернатів, 7 нових шкіл, сільськогосподарського технікуму, медичного і залізничного училищ, 7 бібліотек, 3 кінотеатрів, 2 готелів, механізованих пралень тощо. Передбачається збудувати 2 нові мости через Донець, шляхопровід, дамби на лівому і правому берегах Дінця.

Запорукою здійснення цих накреслень є самовіддана натхненна праця трудящих міста, які під керівництвом Комуністичної партії вносять свій вклад у будівництво комунізму.

М. Т. ДЯЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Ізюм, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

ІЗЮМСЬКА ОБОРОННА ЛІНІЯ, Нова лінія, Новозбудована лінія – система оборонних укріплень, споруджена 1679–80 для захисту укр. та рос. земель від турец.-татар. агресії. Розташов. в межах сучасної Харківської області України та Бєлгородської обл. РФ. Протяжність – 530 км. Пролягала із зх. від м-ка Коломак, збудованого 1675–76 на р. Коломак (прит. Ворскли, бас. Дніпра), до р. Сіверський Донець (прит. Дону), далі – вздовж рік Сіверський Донець та його прит. Оскіл до гирла р. Валуй (прит. Сіверського Дінця) – а потім до р. Тиха Сосна (прит. Дону). Як воєн.-інженерний комплекс включала земляні вали, дерев'яні споруди, лісові засіки, міста й фортеці. Найголовнішими із земляних валів були Перекопський (від верхів'я Коломака до верхів'я р. Мжа (прит. Сіверського Дінця), перекривав шлях татар. вторгнень – Муравський шлях) і Палатовський (у пн.-сх. ч. лінії). Безпосередньо на І.о.л. стояли: Коломак, Високопілля, Новий Перекоп (нині с. Перекіп, обидва села Валківського р-ну), Бишкин (нині с. Черкаський Бишкин), Лиман (нині с-ще міськ. типу; обидва Зміївського р-ну), Андрієві Лози (нині смт Андріївка), Балаклія, Савинська (нині смт Савинці; всі Балаклійського р-ну), Ізюм, Царевоборисів (нині с. Червоний Оскіл Ізюмського р-ну), Остропілля, Купенське (нині м. Куп'янськ), Кам'янське (нині с. Кам'янка Дворічанського р-ну) і Валуйки (крайній сх. пункт; нині місто Бєлгородської обл., РФ). Північніше, неподалік І.о.л., вздовж р. Мжа, існували міста Валки, Водолага (нині с. Стара Водолага Нововодолазького р-ну), Соколів (нині с. Соколове Зміївського р-ну), Зміїв. На буд-ві І.о.л. працювали десятки тисяч українців та росіян. Заселялася, охоронялася і добудовувалася І.о.л. переважно укр. козаками-переселенцями, які в Слобідській Україні поділялися на чотири стани: вартові, станичні, городові й полкові. В 1730-х рр. І.о.л. втратила своє оборонне значення у зв'язку зі спорудженням Української лінії між Дніпром і Сіверським Дінцем.
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5310
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Часовня при приюте в Изюме. 1915 г.

Зображення
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Списки евакуйованих

https://www.facebook.com/photo/?fbid=21 ... 3942343460

Інформація з ФБ (UAGenealogy, Каролина Рубан)
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Гнидівка, сл. Російська назва Гнидовка, сл.
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Ізюмского ок. Харьковского нам.,
За адмін. поділом XIX ст. Ізюмського пов. Харківської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Ізюм, м.
Церкви Вознесіння Господнього
Примітки у складі м.Ізюм, район Нижнє селище
Тип Фонд Опис Справа
?
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Ізюм, м. Російська назва Ізюм, г.
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Ізюмського п., з 1765 р. Ізюмського к. Слобідсько-Української губ., з 1780 р. Ізюмського пов. Харківського нам., з 1797 р. Ізюмського пов. Слобідсько-Української губ.
За адмін. поділом XIX ст. Ізюмського пов. Харківської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Ізюмського р-ну Харківської обл.
Церкви Церкви:
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 1989 1 Вознесіння Господнього (приміська сл. Гнидівка — 542(1737); 543(1742); 544(1743); 550(1761); 551(1762); 555(1767); 557(1768); 559(1771); 562(1772); 566(1777); 568(1778); 569(1779); 570(1779)-2-й зош.; 572(1780); 573(1780)-2-й зош.; 575(1781); ; 578(1782); 579(1783); 580(1783) - 2-й зош.; 584(1784); 586(1784) - 2-й зош.; 589(1785); 635(1788); 603(1789); 606(1790); 607(1791); 616(1794); 617(1795); Вознесіння господнього (приміська сл. Піски) — 636(1788); 611(1792); 612(1793); 620(1796); 630(1798); 631(1799); Воздвиження Чесного Хреста Господнього — 542(1737); 543(1742); 544(1743); 547(1745); 548(1746); 553(1764); 557(1768); 569(1779); 570(1779)-2-й зош.; 559(1770); 562(1772); 564(1776); 566(1777); 568(1778); 569(1779); 570(1779)-2-й зош.; 572(1780)-2 зош.; 573(1780)-3-й зош.; 575(1781); 578(1782); 579(1783); 580(1783) - 2-й зош.; 586(1784); 589(1785); 591(1785)-2-й зош.; 593(1786)-2 зош.; 592(1786); 597(1787); 600(1787)-2-й зош.; 636(1788); 603(1789); 606(1790); 607(1791); 611(1792); 612(1793); 616(1794); 617(1795); 620(1796); 630(1798); 631(1799) Покрова Пресвятої Богородиці - 542(1737); 543(1742); 547(1745); 548(1746); 552(1763); 555(1767); 559(1770, 1771); 559(1772); 562(1772)-2-й зош.; 564(1776); 566(1777); 569(1779); 570(1779)-2-й зош.; 573(1780); 573(1780)-2-й зош.; 575(1781); 578(1782); 579(1783); 580(1783) - 2-й зош.; 589(1785); 591(1785)-2-й зош.; 592(1786); 597(1787); 600(1787)-2-й зош.; 635(1788); 603(1789); 606(1790); 607(1791); 611(1792); Преображення Господнього - 547(1745); 548(1746); 550(1761); 557(1768)-2 зош.; 559(1770); 562(1772); 564(1776); 569(1779); 570(1779)-2-й зош.; 572(1780); 573(1780)-2-й зош.; 575(1781); 578(1782); 580(1783); 586(1784); 589(1785); 591(1785)-2-й зош.; 592(1786)-2-й зош.; 593(1786); 597(1787); 600(1787)-2-й зош.; 636(1788); 603(1789); 606(1790); 607(1791); 611(1792); 612(1793); 616(1794); 617(1795); 620(1796); 630(1798); св. Миколая - 543(1742); 544(1743); 548(1746); 552(1763); 562(1772); 564(1776); 566(1777); 568(1778); 569(1779); 570(1779)-2-й зош.; 572(1780); 575(1781); 578(1782); 579(1783); 580(1783) - 2-й зош.; 584(1784); 586(1784) - 2-й зош.; 589(1785); 591(1785)-2-й зош.; 594(1786); 597(1787); 635(1788); 603(1789); 606(1790); 607(1791); 611(1792); 612(1793); 616(1794); 617(1795); 620(1796); 630(1798); 631(1799)
сповідний розпис 1989 1 Вознесіння Господнього (приміська сл.Гнидівка) - 560(1771); 563(1775); 565(1776); 567(1777); 634(1778); 571(1779); 574(1780); 576(1781); 577(1782); 581(1783); 587(1784); 590(1785); 595(1786); 599(1787); 602(1788); 605(1789); 609(1791); 610(1792); 613(1793); 615(1794); Вознесіння Господнього (приміська сл. Піски) - 619(1796); 624(1797); 629(1798); 632(1799); Преображення Господнього - 563(1775); 565(1776); 567(1777); 634(1778);571(1779); 574(1780); 576(1781); 577(1782); 581(1783); 587(1784); 590(1785); 595(1786); 599(1787); 602(1788); 605(1789); 609(1791)*; 610(1792); 613(1793); 615(1794); 619(1796); 624(1797); - 2 зош.; 629(1798)-2 зош.; 632(1799);
клірова відомість 1989 1 Преображення Господнього - 625(1797); 626(1798); 628(1799); Воздвиження Чесного Хреста Господнього - 625(1797); 626(1798); 628(1799); св. Миколая - 625(1797); 626(1798); 628(1799); Вознесіння Господнього - 625(1797); 626(1798); 628(1799)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ІЗЮМ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

У звільненому місті Ізюм Харківської області виявили масове поховання українських військових та мирних мешканців. Усі вони гинули від рук загарбників із перших днів війни. Тоді російські літаки нещадно бомбардували місто, обстрілювали його з танків та артилерії.

Серед хрестів на могилах у лісі є кілька із табличками. Тут похована ціла родина Столпакових та Жихарєвих – батьки, діти, дідусь із бабусею.

Сім'я 31-річної Олени та 34-річного Дмитра Столпакових із дітьми Олесею та Сашею, а також батьки Олени – Олександр та Тетяна Жихарєви з дочкою Машею – жили у багатоповерховому будинку на вулиці Першотравнева, 2.

https://news.obozrevatel.com/ukr/societ ... udinku.htm
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера И-І-Ї-Й”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей