Берегомет, село, Кіцманський р-н, Чернівецька обл. Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
Falcon
Модератор
Повідомлень: 316
З нами з: 03 січня 2017, 20:37
Стать: Чоловік
Звідки: Буковина
Дякував (ла): 417 разів
Подякували: 519 разів

Берегомет, село, Кіцманський р-н, Чернівецька обл. Україна

Повідомлення Falcon »

Берегоме́т — село в Україні, в Кіцманському районі Чернівецької області. Розташоване на автодорозі Н10 Івано-Франківськ - Чернівці. Розташоване на лівому березі річки Прут, за 12км від Кіцманя, за 5 кілометрів від залізничної станції Оршівці. Сільраді підпорядковані населені пункти Дубівці, Реваківці, Клокічка ( в австрійські часи це був хутір Зеленева). Сучасне населення 800 людей.
Перша письмова згадка 25 липня 1661 року, його згадує боярин Юон Прежескул.
Офіційна назва села в часи Австро-Угорського панування була – Берегомет - на - Пруті, так як існував ще один Берегомет у Вижниччині - Берегомет-на-Сереті. В часи румунської окупації назва села була калькована, як Берегомет-ам-Прут, що румунською мовою означало теж саме. Такі назви збереглися на старих поштових листівках, та й в офіційних документах.
Народна назва села походила від етнічного складу населення. Вона була – Руський (Український ) Берегомет, на противагу Волоському (Румунському), що на Вижниччині.
Назва села Берегомет походить від високих берегів, які щороку наносив швидкоплинний Черемош. Ще до цього часу на сході села простягається високий берег, який через видолинки сіножатей тягнеться аж до Дубівців.
Село поділялося на кутки з назвами: Толока, Передсело, Долина.
Землі села ділились на сільські та панські. Чіткого поділу на землі не було, але все ж заможніші люди , а також пан скуповували кращі землі на Горі – так-звану «нульовку» , тобто землю найвищої якості за тогочасними стандартами. Менш заможні чи бідні селяни володіли сіножатями на «мочарах» - заболочених місцевостях. В часи правління Хрущова була проведена грандіозні меліративні заходи і заболочені землі перетнули меліоративні канали із складною дренажною системою і тільки старожили можуть показати зараз де, серед рівного нині поля, колись було болото, на якому полювали на качок..
Рельєф. На півночі села розташований великий пагорб, який селяни прозвали – Гора, а на південному березі Пруту височить стрімка гора, яку селяни, через її крутизну прозвали - Стінка. Завдяки тому, що Гора своїм нахилом обернена до сонця, там здавна селились землероби і вся її поверхня використовується для сівби с/г культур. Стрімкий край Стінки порослий лісом і використовується для випасання овець і ВР худоби.
Урочища. В давнину село було порізане урочищами і ярами, які з часом нівелювалися в результаті господарської діяльності людей. Все ж до наших збереглися рештки трьох ярів, які перетинають село в напрямку річки Прут. Це: Криве, безіменний яр на Долині і на південно-східній околиці села.
На південній околиці села знаходиться велика водойма ( до 80-х років) – Григоркове. З неї вода впадала у річку Прут, утворюючь великий острів, званий Лугом, куди селяни переганяли в-брід овець для випасу. За радянських часів ця місцевість була засаджена тополевим лісом для осушування поверхні, але стара назва Луг вживалась і тоді коли люди пасли худобу чи збирали гриби власне в густому лісі.
Дороги в селі були грунтові. Через село, ще у 10 ст. проходив торговий шлях до Хотина, який до наших днів зберіг своє смислове значення – Гостинець, тобто дорога «гостей», («гість» - по давньослов*янському – купець). В австрійський та румунський період це була важлива магістраль, яка з*єднувала Галичину і Буковину. В той час дорога була гравійною і розділена посередині бар*єром із невеликих кущів. Дорогу часто замітало снігом і тому «двірники» - місцеві старости серед ночі мобілізовували селян на розчищення дороги. Транспорт в основному був гужовий, і тому сільська дітвора, пасучи худобу на толоці попри Гостинець, побачивши рідкісне на той час авто, довго розповідала про «мотор». За свідченням старожилів, в день важко було побачити більше двох автомобілів. Старожили відзначають, як позитив, що в кожному селі був дорожній майстер, який їхав на возі і побачивши калюжу, спочатку клав унього хмиз, а потім зверху присипав гравієм, і тому дороги завжди були в належному стані.1942 року вздовж цього шляху німецька військова адміністрація проклала підземну автоматизовану телефонну лінію Станіслав – Чернівці, яка експлуатується донині. За радянських часів, в звязку із бурхливим розвитком транспорту, дорога була перетворена в асфальтоване шоссе республіканського значення Івано-Франківськ – Чернівці, вздовж дороги була насаджена восьмирядна трьохярусна лісосмуга, яку в народі називають «посадкою», зроблені дренажні шанці. Зараз дорога набула ще й міжнародного значення, так-як по ній курсують грузові фури з Польщі в напрямку Румунії (через КПП Порубне), і автобуси з Молдови на курорти Трускавця.
Були ще три дороги, які веливід села на Гору та хутір Дубівчик. Але коли були створені колгоспи і вже не було потреби їхати в поле, колгоспи переорали ці дороги. Зараз тільки невеликі смуги гравію в ріллі вказують, що тут колись проходила дорога.
Згідно переказів археологічнихта матеріальних залишків, в селі знайдені поселення черняхівської культури (2-6 століття н.е.) та слов*н (12-13 ст н.е.).
У давні часи територія села входить до Галицько-Волинського князівств. Після розпаду Галицько-Волинської держави, дана місцевість входить до Молдови. Землі наших сіл, як по всій Молдавії, князі (господарі) дарують своїм вірнопідданим. Встановлюється панщина.
Прізвища перших панів невідомі, але вже в 17 ст. село Реваківці належало пану Реваку. В селі Берегомет господарювали родини Васильків – одна з них Саранда Василько.
Через село проходив торговий шлях тому в ньому селилося багато «зайд». Про це свідчить аналіз прізвищ австрійського періоду, а саме:
Венгринюки – від «венгрин», тобто угорець,
Волошини – від «волох», тобто румун,
Германи – від «герман», тобто німець,
Мазурики, Мазури – вихідці з Мазовше, тобто поляки,
У 1774 р. Буковина, як і село відходить до Австро-Угорщини. За 7км на захід від села проходив кордон між Австрією та Польщею, пізніше Росією. Австрія, як цивілізована країна, почала трохи дбати і про українців. 1863 року в селі побудовано невелику, як на той час, школу з великим подвір’ям, посаджено сад.
Десь біля 1895-1890 рр. будує ґуральню (спиртзавод) по другу сторону дороги. Правда спочатку будують панський маєток. Глину на беруть беруть із яру Глиннище (в центрі села). Це в якійсь мірі покращило матеріальне становище селян, бо відходами спиртзаводу – брагою, відгодовували худобу і свиней. Крім того за роботу пан давав і спирт, а його вимінювали на цукор. За спиртзаводом стояли панські корівники і конюшня.
Воду на завод брали із джерела саджавки водогінними берестовими трубами (під час чистки саджавки в 1935 р. викопали до 30 м таких труб)..В другу світову війну всі панські будівлі згоріли. Більше їх ніхто не відбудовував.
Для всієї Буковини, а отже для селян села пам’ятним остався 1848 рік із проголошенням скасування панщини. З цієї нагоди встановлено чавунний хрест і посаджено 4 липи. Цей хрест і зараз стоїть на сільському цвинтарі.
На цей час в селі була старенька парафіяльна церква. Перші священики остались невідомі, бо час зрівняв і їхні могили.
До нас дійшов спогад про священика Олімпія Киселицю .О. Киселиця прийшов в село парохом, при ньому церкву розмальовували. За своє піввікове служіння Буковинська консисторія удостоїла його іменним памятником, який встановлено в центрі старого цвинтаря.
З 1 лютого 1905 року в селі Берегомет на Пруті (повіт Кіцманський) відкривається поштова скарбниця (відділення) для сіл Берегомета на Пруті і Реваківці. (газета «Буковина» №8 19 січня 1905 року.
Миколаївська церква (1786)
Про цю церкву.
І ще
Зображення

Січ у Берегометі
сталінські репресії у Берегометі
з повагою, Євген.
предки з повітів: Буковина (Сторожинець, Кіцмань)
Галичина (Ходорів)
Волинь (Клевань)
Поділля (Кам'янець-Подільський, Оринин)
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Берегомет, село, Кіцманський р-н, Чернівецька обл. Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
БЕРЕГОМЕТ (до 1946 р.— Бергомет) — село, центр сільської Ради. Лежить на лівому березі ріки Пруту, за 12 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Оршівці. Через село проходить шосе. Населення — 750 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Дубівці, Клокічка, Реваківці.

В селі розташований колгосп «Радянська Україна», організований навесні 1948 року. Господарство — зерно-бурякового напряму з розвинутим тваринництвом. Артіль має 3829 га землі, в т. ч. 2600 га орної, 105 га садів, 75 га ставків. Допоміжні підприємства — 2 електростанції, пилорама, ремонтна майстерня. За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, 16 колгоспників нагороджені орденами і медалями, 65 чоловік — учасники ВДНГ.

У Берегометі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека; пологовий будинок. За післявоєнний час зведено понад 200 житлових будинків.

Село вперше згадується в документах XVII століття. Офіційно називалося Бергомет-на-Пруті, народна назва — Руський Бергомет.

В селі народився Г. І. Купчанко (1849—1902)— український буржуазний етнограф і фольклорист. З с. Дубівців вийшов відомий оперний співак О. М. Руснак (1895—1960).

В околицях села знайдені поселення черняхівської культури (II—VI століття н. е.) та слов’ян (XII—XIII століття н. е.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей