УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Лінгвістичні засади вивчення українських прізвищ

Етимологія, походження, творення прізвищ
 
Повідомлень: 1003
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Подякував (-ла): 17 раз.
Подякували: 104 раз.

Українські прізвища XVІІст. від назв одягу

Повідомлення Vitaly Savitar » 13 лютого 2016, 02:16

Н.О. Яценко (Київ)
УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩЕВІ НАЗВИ XVII СТ., МОТИВОВАНІ АПЕЛЯТИВAМИ НА ПОЗНАЧЕННЯ НАЗВ ОДЯГУ


(на матеріалі "Реєстру Війська Запорозького 1649 року")

Ономастика. Антропоніміка. / Studia Slovakistica. - Вип. 9. - Ужгород:

Видавництво Олександри Гаркуші, 2009, - C. 96-100.

УДК 81'373.232:81'373.6

Яценко Н.О. Українські прізвищеві назви XVII ст., мотивовані апелятивами па позначення назв одягу (на матеріалі "Реєстру Війська Запорозького 1649 року"); 5 cтop.: кількість бібліографічних джерел - 11; мова українська.

Анотація. У статті розглянуто лексико-семантині та словотвірні особливості прізвищевих назв українських козаків, утворених від апелятивів на позначення одягу.

Ключові слова: прізвищева назва, антропонім, лексема.



Resume. Tіe article analyzes lexical and semantical peculiarities of Ukrainian Cossacks family names derived from names of garments, sіoes, clotіes, and accessories.

Key words : family name, antіroponym, lexeme.

Аналіз антропонімів на певному історичному зрізі - невичерпне джерело для відтворення історико-культурної спадщини народу, зокрема, його виробництва, побуту, звичаїв тощо [3, с. 1]. Оскільки значна роль уматеріальній культурі українців належить одягу, то у пропонованій розвідці зроблено спробу описати прізвищеві назви козаків, основи яких мотивовані лексемами на позначення одягу, взуття, прикрас, тканин. Українська лексика на позначення одягу, зокрема одягу військовиків, розвивалася відповідно до загальних тенденцій та закономірностей історичного розвитку української мови й формування війська в різні історичні періоди [11,с. 179]. Тому розглянута в статті лексико-семантична група антропонімів цікава як із погляду історичної лексикології, так і з погляду історії козацькою війська.

До аналізу залучаемо антропоніми, що повністю збігаються з а.пелятивами, та похідні утворення, які мають ці апелятиви у своїй основі.

З-поміж відібраних прізвищевих назв помітно переважають антропоніми, пов'язані з назвами верхнього (довгого та короткого) одягу:

Бєкеша [5, с.161] < ст. укр. бекеша 'довге хутро угорського крою' [6, c.1, 2].

Бурка [5, с. 219] < ст.-укр. бурка 'вовняна опанча' [6, 1, с.156|.

Делія[5, с.344] < ст.-укр. делія 'рід опанчі' [6, 1, с.691].

Жупан [5, с.158] < ст.-укр. жупан 'чоловіча або жіноча верхня одіж відмінного крою' [6, 1, с.942]. Пор. ще патронім Жупаненко [5, с.228. 271].

Каптан [5, с.272] < укр. каптан 'старовинний чоловічий верхній одяг з довгими полами: сукмана, жупан, чумарка' [10, IV, с.97].

Кобат (< Кобатєнко [5. с.400]) < ст.-укр. кабать 'каптан' [7. І, с.392].

Кожух [5, с.433] < ст.-укр. кожух 'шуба' [9, 1, 485]. На продуктивність антропонімної основи Кожух вказують прізвищеві назви, ускладнені різними суфіксами, напр.: Кожушко [5, с. З 2. 191, 310, 390], Кожуховьщенко [5, с.344], Кожуховченко [5, 45, с.409], Кожущенько [5, с.86], Кожуховєц [5, с. 294], Кожушный [5, с.365]. Пор. також композитне утворення з цією основою - Пулторакожуха [5, с.224] та складну прізвищеву назву - Повтора Кожуха [5, с.364].

Курта < ст.-укр. курта 'куртка' [7, І, с.392]. Ми припускаемо, що антропонімна основа цієї прізвищевої назви могла бути безпосередньо пов'язана не з назвою одягу, а з характеристикою людини низькою зросту.

Свита [5, с.302] < укр. свита 'старовинний довгополий верхній одяг, звичайно з домотканого сукна ' [10, IX,с. 76].

Чуга [5. с.467] < ст.-укр. чуга 'шуба' [7, 11, с.484].

Шуба [5, с.98] < ст.-укр. шуба [9, 11, с.566]. Пор. ще суфіксальні деривати: Шубко [5, с.416], Шубенко [5, с.4()2], Шубець [5, с 29].

Окрему групу становлять козацькі прізвищеві назви, походження яких пов'язане з назвами головних уборів:

Капелюхь [5, с.422) < укр. капелюх 'зимова тепла шапка з відгорненими навушниками, кінці яких зав'язуються під підборіддям' [2, ІІ, с.217].

Ковьпакь [5. с. 189, 485] < ст.-укр. ковпакь [7, с.370]. У "Реєстрі" засвідчено й суфіксальні деривати: Колпачєнко [5, с.402], Колпаковь [5, с.189].

Макгєрка [5, с.27, 245] < ст.-укр. макгерка 'угорська шапка' [ 7, І, с.417]. Мисюрка [5, с.425]. Походження цього антропоніма (та патроніма Місюренко [5, с. 184]) може бути пов'язане зі ст.-укр. мисюрка 'залізна шапка з такою ж сіткою, що спадає на плечі' [7, с.429]. Слід зауважиш, що у

"Словнику українських імен" І.І. Трійняка Мисюра розглянуто як розмовну форму від хресного чоловічого імені Михайло [10, с.237].

Шапька [5, с.357, 485] < ст.-укр. шапка 'головний убір1 [9, 11, с.554]. Пор. ще похідні антропоніми, утворені суфіксальним способом: Шапочька [5, с.69], Шапочныкь [5, с.334], Шапенько [5, с.87], Шапчєнко [5, с.212]; префіксальним - Безьшапька [5, с.454]; префіксально-суфіксальним - Безьшапькыи [5, с.ЗЗО], Безьшапьчєнко [5, с. 126, 330]. Основа Шапка часто трапляється в постпозиції антропонімних композитів, пор., напр: Рябошапка [5, с.375], Великошапка [5, с. 135], Кривошапка [5, с.86], Кривошапьчєнько [5, с. 156], Білошапька [5, с. 133], Білошапьчєнько [5, с. 133, 205, 428], Билошапьчєнко [5, с. 133], Полторышапкыи [5, с.357].

Шликь [5, с.332] < ст.-укр. шликь, шлыкь 'висока хутряна шапка конічної форми' [7, 11, с.498]. У "Реєстрі" зафіксовано також суфіксальний дериват Шлыкченко [5, с.364] та композити: Кривошлыкь [5, с.53], *Рябошлик (< Рябошликов [5, с.354]).

Менш чисельною є група антропонімів, мотивованих назвами взуття:

*Бот (< Ботенко [5, с.54]) < ст.-укр. боть 'чобіт, обув'я з халявою' [6, І, с.129].

Чоботь [5, с.119] < ст.-укр. чобіт [7, II, с.483]. Поширення цієї антропонімної основи в складі козацьких прізвищевих назв засвідчують суфіксальні похідні, пор.: Чобутко [5, с.172, 337], Чоботко [5, с.320]. Чоботєнко [5, с.63, 112, 181, 330].

Наступну групу представляють антропоніми, пов'язані з назвами прикрас та оздоб одягу:

+ Карваш (< Карвашьненко [5, с.467]) < ст.-укр. карвашь 'металевий наплічник' [7, І, с.358].

Кгузик [5, 407] < ст.-укр. гудзик 'маленький ґудзик' [1, м.108].

Ковьнір [5, с.331], Колнірь [5, с.205] < ст.-укр. колнірь 'комір' [7, І. с.372], Ковьнєристьіи [5, с. 122].

Петлица [5, с.344] < ст.-укр. петлица 'петля з нашивкою" [8, с.25, 28]. Пор. похідні прізвищеві назви, ускладнені суфіксами: Петличный [5, 77, с. 122], Петличенко [5, с.480].

До окремої лексико-семантичної групи зараховуємо антропоніми, утворені від назв чоловічого поясного одягу:

Пас [5, с.324] < ст.-укр. пась 'пояс; смуга' [7, II, с.87].

Попруга [5, с.248] < укр. попруга 'пояс шкіряний' [2, III, с.340].

Штан [5, с. 122]. Зазначений антропонім, можливо, слід пов'язувати з укр. лексемою штани 'чоловічий поясний одяг [10, XI, с.534]. Пор. ще споріднені прізвищеві назви, зафіксовані в козацьких реєстрах, зокрема, фіксальні похідні: Штанко [5, с. 57. 213]. Штантенко [5, с. 456], Штанченко [5, с. 57]; префіксально-суфіксальне утворення: Безьштанко [5, с. 162]; композити: Сироштань[5, с. 430], Чорноштанько [5, с. 69],Чорноштаненко [5, с. 31 ].

У козацьких реестрах засвідчено антропоніми, мотивовані назвами тканин:

Аксамит (< Аксамитенко [5, с. 354]) < ст.-укр. оксамить [7, И, с. 41]. Пор. також суфіксальний дериват Wксамитиыи [5, с. 354].

Портянка [5, с. 191, 471 ] < укр. портянка 'сукно з основою з прядивних ок1 [2, ІІІ, с.355]. До споріднених антропонімних одиниць можна залучати такі прізвищеві назви: Портяныи [5, с. 299], Портянин [5, с. 381], ртяльченко [5, с. 375), Портяньчєнко [5, с. 375].

Шовькь [5, с. 442] < ст.-укр. шолкь [9, ІІ, с. 561].

Як видно з проілюстрованого лексичного матеріалу, найпоширенішим видом одягу козацького війська були кожух, шапка, штани, чоботи, про що свідчить значна кількість прізвищевих назв, утворених від вказаних апелятивів. В антропонімоосновах розглянутих прізвищевих назв відапелятивного походження відбилася загальнонародна лексика української мови. Усі проаналізовані прізвищеві назви представлені трьома способами словотвору лексико-семантичним, морфологічним та синтаксико-морфологічним (основоскладанням).

Література

1.Білецький-Носенко П. Словник української мови / Підгот. до вид В.В.Німчук. : Наук. думка, 1966. - 421 с.

2.Грінченко Б.Д. Словарь української мови. - Київ, 1907 - 1909. - Т. І-IV.

3.Добровольська О.Я. Лексична база прізвищ Війська Запорозького, за "Реєстрами" 1649 р. - Авторсф. дис. ... канд. філол. наук. - Ужгород, 1995. - 24 с.

4.Лексикон словенороський Памви Беринди/Підгот. Тексту і вступ. ст. В.В. Німчука. - К.: Вид-во АН УРСР,1961. - 272 с.

5.Реєстр Війська Запорозького 1649 року: Транслітерація тексту / Підгот до друку: О.В. Тодійчук (гол. упоряд.), В.В. Страшко, Р.І. Осташ та ін. - К., 1995. - 592 с.

6.Тимченко Є. Історичний словник українського язика. - Харків; К.: ДВУ, 1930. - Т.1. - 528 с.

7.Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст. / Упор. В.В Німчук та Г.І. Лиса. - К.; Нью-Йорк, 2002-2003. - Кн. 1-2.

8.Словарь русскою языка ХІ-ХVІІ вв. / Гл. ред. Г.А. Богатова. - М.: Наука. 1989. -Вып. 25.

9.Словник староукраїнської мови ХІV-ХV ст. / Ред. Л.Л, Гумецька, І.М.Керницький. - К.: Наук, думка, 1977-1978. - Т. І-II.

10.Словник української мови: В 11 т. / Гол. ред. І.К. Білодід. - К.: Наук. думка, 1973. - Т. IV; 1978. - Т. IX.

11.Трійняк I.I. Словник українських імен. - К.: Довіра, 2005. - 488 с.

12.Яценко Н.О. Назви військової форми одягу в українській мові. - Дис. канд. філол. наук. - К., 2007. - 218 с.

 
Повідомлень: 1003
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Подякував (-ла): 17 раз.
Подякували: 104 раз.

Лінгвістичні засади вивчення українських прізвищ

Повідомлення Vitaly Savitar » 13 лютого 2016, 02:17

О. В. Єрьоміна
ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРІЗВИЩ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Розглянуто лінгвістичні засади дослідження прізвищ окремого регіону, зазначено основну літературу з цієї проблеми.

Ключові слова: антропонім, прізвище, лексико-семантичний аналіз, семантика прізвища, словотворення прізвищ.

Рассматриваются лингвистические способы иссле­до­вания фамилий от­дель­ного региона, указано на основную литературу по этой проблеме.

Ключевые слова: антропоним, фамилия, лексико-семантический анализ, значение фамилии, словообразование фамилий.

The basic linguistic methods of research of the last names of separate region are examined in the article. It is indicated on basic literature on this issue.

Key words: anthroponym, surname, lexico-semantic analysis, surname semantics, surname word formation.

Антропоніми, або власні особові назви, становлять своєрідну, але дуже важливу частину словникового складу мови. Мовці користуються прізвищами, іменами, по батькові, прізвиськами як необхідними елементами мовного спілкування, бо вони містять важливу теоретико-лінгвістичну, історичну, етнографічну та іншу наукову та побутову інформацію.

Власні назви – найдавніший шар лексики. У них знайшли своє відображення побут, вірування, творчість, історія, культура народу. Антропонімія важлива й цінна не лише для мовознавців, а й для істориків, географів, культурологів, етнографів, соціо­логів та представників інших гуманітарних наук, оскільки є іс­то­рико-культурною спадщиною народу.

Наукове вивчення українського антропонімікону відобра­же­но у ґрунтовних працях С. П. Бевзенка, В. О. Горпинича, І. М. Же­лєз­няк, Ю. О. Карпенка, Р. Й. Керсти, І. І. Ковалика, О. Д. Не­ділька, Р. І. Осташа, Є. С. Остіна, А. М. Поповського, Ю. К. Редька, І. Д. Фаріон, М. Л. Худаша, П. П. Чучки, В. П. Шульгача та інших відомих ономастів. Проте лінгвістична багатогранність цього змінного класу зумовлює необхідність його подальшого опрацю­вання, оскільки остаточно не розв’язано питання лексико-семан­тичної класифікації прізвищ через неоднорідність використову­ваних дослідниками критеріальних ознак. Також вимагає деталі­зації де­ри­ватологічний аспект прізвищевих номінацій, оскільки існують проблемні зони у вивченні відповідних моделей.

Завдяки системному науковому розгляду українська антропо­німіка вже має апробований комплекс методів аналізу, ґрунтовно розроблену теоретичну базу, відповідну терміносистему. Сьогод­ні поглиблюється загальна теорія оніма, розширюється амплітуда антропонімічних досліджень, активно розробляється літератур­ний антропонімікон, з’ясовується специфіка перекладу антропо­німів та ін. Незважаючи на помітні успіхи, у цій науці й досі існують проблемні аспекти, які вимагають подальших ономастич­них студій. Так, аналіз прізвищ найчастіше здійснюється на син­хрон­ному рівні, історичний же матеріал рідше стає об’єктом вивчення. Дискусійним залишається питання словотвірної класи­фі­кації антропонімів, оскільки нерідко змішуються принципи дериваційного аналізу прізвищ із принципами морфологічних характеристик, не розмежовуються суфікси прізвищеві й непріз­ви­щеві, визначається різна кількість актуальних способів тво­рення прізвищ тощо. Не розв’язано також проблему виявлен­ня автохтонності словотвірних прізвищевих типів, їх територіаль­ного поширення. Вимагає вдосконалення і наявна лексико-семан­тична класифікація прізвищ, оскільки вона спирається на різні критерії, що передбачає необхідність створення її універсальної моделі, яка б ураховувала специфіку цього лексичного класу. До­сягнення української антропонімії (як історичної, так і сучас­ної) на загальнослов’янському антропонімічному тлі ще дуже скром­ні. Саме тому вивчення цих мовних явищ у широкій науко­вій перспективі є актуальним й одним із першочергових.

Учені-ономасти наголошують на важливості всебічної науко­вої класифікації прізвищевих складників антро­понімікону, що уможливить створення загальнонаціонального словника прізвищ, відповідних атласів, які дадуть уявлення про українську антро­понімійну систему в цілому та розкривають мовні особливості зазначеного класу. Цей комплекс завдань можна розв’язати через детальний аналіз прізвищ усіх регіонів. У віт­чизняній ономастиці вже досліджено антропонімію таких етніч­них територій, як Бой­ків­щина (Г. Є. Бучко), Буковина (Л. В. Кра­калія), Верхня Над­дністрян­щина (І. Д. Фаріон), Гуцульщина (Б. Б. Близ­­нюк), Дніпров­ське Припоріжжя (І. А. Корнієнко), За­кар­паття (П. П. Чучка), Кіровоградщина (Т. В. Марталога), Лем­ків­щина (С. Є. Панцьо), Лу­бенщина (Л. О. Кравченко), Нижня Наддніпрян­щина (І. І. Ільченко), північна Тернопільщина (С. В. Ше­ремета), пів­ніч­не Лівобережжя (О. Д. Неділько), Полтавщина (І. Д. Сухомлин), Правобережне По­бужжя (Т. Д. Космакова), Опіл­ля (Г. Д. Панчук).

Кожне прізвище є словом, а отже, одиницею мови. Прізвище покликане називати родину та кожного з її членів і в такий спосіб визначати місце йменованого в суспільстві [4, с. V]. Воно до­зволяє повніше уявити історичні події останніх століть, так само як і історію науки, літератури, мистецтва. Прізвища – свого роду жива історія.

Виступаючи категорією мови, прізвище є водночас і кате­горією права: нинішні прізвища фактично утвердилися як правова ка­тегорія для регулювання соціально-правових, зокрема сімейних та майнових відносин між громадянами в державі новітнього часу [4, с. VII].

Визначаючи правовий статус прізвища, словникові дефініції найчастіше обмежуються двома ознаками. Наприклад, в «Україн­ській мові. Eнциклопедії» підкреслюється лише спадковість прізви­­ща: «Прiзвище (у праві) – набуте при народженні або вступі у шлюб найменування особи, що додається до власного іме­ні й пере­ходить до потомків» [3, c. 494]. При ви­значенні ста­тусу прізвища у «Словнику української мови» так само ак­центу­ється на його спадко­вості, правда при цьому ще наго­лошу­ється, що воно вказує на спорідненість: «Найменування особи, набуте при народженні або вступі у шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість» [2, c. 108].

Власні найменування людей відіграють важливу роль у житті народу, формуючи суспільну свідомість у різні періоди його життя. Їхнє своєрідне місце в мові зумовлене тісним зв’язком з по­замовними факторами. Якщо загальні назви здебільшого вико­нують номінативну функцію, то антропоніми відбивають став­лення людини до навколишнього середовища, свідчать про рівень соціального і культурного життя суспільства в певний історичний період, розкриваючи характер взаємостосунків між людьми. Шля­­хи виникнення кожного антропоніма непов­торні. Вони фор­муються в мові окремого народу в певні історич­ні періоди, серед різних соціальних верств, за неоднакових причин і утво­рюють­ся за допомогою різноманітних мовних засобів.

Прізвища є одним з найважливіших джерел дослідження питань про лінгвальне відображення історії культури їхніх носіїв та ментальності й інших характеристик рис населення певного регіону.

У сучасній українській ономастиці наявна низка чітко окрес­лених дискусійних питань, а саме:

проблеми виникнення прізвищ, що потребують історичного аналізу;

період становлення прізвищевої системи;

відсутність єдиної лексико-семантичної класи­фі­кації прізвищ;

особливості прізвищ різних ре­гіонів України;

співвідношення свого та чужого стосовно прізвищ в Україні;

варіантність прізвищ;

словотвір прізвищевих назв.

Отже, бачимо, що дослідження з ономастики є ак­туаль­ними для сучасного українського мовознавства. Вони мають величезне теоретичне і практичне значення.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні й удосконаленні наявних лексико-семантичних та словотвірних класифікацій прізвищ.

Практична цінність виявляється в тому, що результати дослі­джен­ня можуть бути використанні при вивченні тем з оно­мас­тики, лекси­кології, словотвору української мови, з історичної лексико­логії, діалектології, лінгвогеографії, у більшості гума­нітар­них наук.

Потрібно зазначити, що подальшого глибокого вивчення як в діах­ронії, так і в синхронії потребує регіональна антропонімія, здобутки якої доповнюють загальне уявлення про українську антро­понімійну систему на сучасному етапі і в її історичному розвитку.

Українська антропонімійна система характеризується особ­ливим багатством і розмаїттям у найменуванні людей. А власні імена складають вагому частину лексики, яка послужила базою для творення українських прізвищ.

Розв’язуючи проблеми етимології, семантичних відношень між основами та похідними прізвищами, різних словотвірних типів антропонімів, іншомовних компонентів у складі україн­ських прізвищ, учені вказують на безперервний зв’язок регіо­нальної антропонімії із загальноукраїнською.

Сьогодні ґрунтовно досліджено і зафіксовано лінгвістичними словниками етимологію та семантику загальновідомих унормо­ваних апелятивів, що стали основою для творення прізвищ. Проте не завжди прозорою виявляється семантика основ прізвищ різних регіонів, що у своєму складі мають діалектизми. Тому І. Я. Фран­ко, який уважається основоположником української антропонімії, у своїй праці «Причинки до української ономастики» наголосив на тому, що особові назви є важливим матеріалом як для філо­лога та діалектолога, які досліджують структуру мови, так і для історика та етнографа.

Проблемними й актуальними для сучасного мовознавства залишаються питання семантичної та словотвірної специфіки, критеріїв та принципів класифікації прізвищевих систем. Існує величезна кількість поглядів на означену проблему та підходів щодо її роз­в’язання. Визначаючи основні засади вивчення прізвищ україн­ської мови, звертаємося до чітко окресленої концепції професора В. О. Горпинича, яку знаходимо в монографії «Болгарські прізви­ща у сучасному антропоніміконі Бердянщини». Автор ви­діляє низку ключових позицій, які стануть у нагоді при будь-якому до­слідженні з ономастики української мови. Перелічимо їх:

Принцип повного запису прізвищ усіх жителів кожного села.

Територіальна позиція. Запис проводиться в межах сільради, району, області з наступною обов’язковою публікацією.

Обов’язкова фіксація поширення кожного прізвища.

Обов’язкова фіксація узуальної та юридичної форми прізви­ща.

Обов’язкова фіксація прийнятого в досліджувальній місце­вості наголошення прізвища.

Жіночі відповідники до чоловічих прізвищ прикметникової фор­ми є окремими прізвищевими лексемами, а не словофор­мами.

Прізвища є об’єктом лінгвістичної топографії і картографії.

Етимологічний аналіз українських прізвищ має будуватися перш за все на матеріалі того середовища, у якому сформува­лося й народилося прізвище.

Прізвище є антропонімною (лексичною) ознакою місцевої говірки.

Екстралінгвальні фактори впливають на результати форму­вання антропонімікону регіонів.

Як бачимо з наведених вище рекомендацій, тільки комплекс­ний підхід і ретельний підбір та аналіз матеріалу сприятиме позитивному результату вивчення антропонімів української мови.

Вивчаючи прізвища української мови, досліднику потрібно зосередити увагу на шляхах їх виникнення, на словотвірній будо­ві, на питаннях щодо їх географічного поширення та лексичного значення. Де­тально роз­гля­нуто семантику твірних основ україн­ських прізвищ у моно­графії професора Ю. К. Редька «Сучасні українські прізви­ща». Автор виділяє чотири основні лексико-семантичні групи, а саме:

прізвища, утворенні від особових власних імен – чолові­чих і жіночих;

прізвища за соціальною (класовою) належністю або за постійним заняттям (професією);

прізвища, утворені від топонімів, етнонімів, що вказували на походження або місце проживання;

прізвища, утворені від якоїсь індивідуальної ознаки (фі­зич­ної чи психічної властивості) їх першого носія.

Серед способів творення прізвищ дослідник виділяє се­мантич­ний, лексико-семантичний, морфологічний, морфолого-син­таксич­ний, синтаксичний, синтаксико-морфологічний, регресив­ний, або без­су­фіксний, а також прізвища, утворенні від діє­слівних форм, прислівників, службових слів, вигуків.

Професор П. П. Чучка виділяє такі глобальні ознаки, при­таманні сучасному прізвищу:

Юридична обов’язковість

Родинна спадковість.

Часова стабільність.

Мінімальне звукове варіювання.

Максимально можлива індивідуалізація.

У період юридичної стабілізації (кінець XVIII – початок XIX ст.) кожне так зване стандартне українське прізвище з оно­ма­сіологічної точки зору відповідало на одне з питань:

Чиїм сином був засновник роду, пойменований цим прізвищем (Брехлійчук, Букович)?

Яким він був на зовнішність або за внутрішніми ознаками (Бабій, Балагур)?

Звідки він був родом або звідки прийшов (Бережняк, Бистряник)?

Ким він був за видом діяльності або за фахом (Бондар, Вівчар)?

Чим володів / не володів денотат чи до якого со­ціального стану належав (Годованець, Зятюк)?

Яку пригоду пережив (Випадок, З’їденик)[4, c. XVIII]?

Отже, цілісний підхід до вивчення прізвищ української мови стане основою для створення ономастичних словників, сприяти­ме розвитку національної антропонімії. Отримані результати можна буде застосовувати в дослідженнях з історії української мови, діалектології, лексикології, етнографії, історії та культури.

Бібліографічні посилання

Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища / Ю. К. Редько. – К.: Наук. думка, 1966. – 216 с.

Словник української мови XIV–XV ст. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 1. – 632 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Чучка П. П. Прізвища закарпатських українців: історико-етимологічний словник / П. П. Чучка. – Львів: Світ, 2005. – 704 c.

 
Повідомлень: 1003
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Подякував (-ла): 17 раз.
Подякували: 104 раз.

Українські прізвища з компонентом –їд–(–їж–)

Повідомлення Vitaly Savitar » 13 лютого 2016, 02:17

А. М. Поповський
УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА З КОМПОНЕНТОМ –ЇД–(–ЇЖ–)


Стаття продовжує цикл публікацій антропонімів української мови, утворених на основі конкретного слова або його компонента. У ній розгля­даються способи творення українських прізвищ із компонентом -їд- (-їж-), визначається семантика антропонімних одиниць та їх роль у духовному житті суспільства.

Ключові слова: прізвище, прізвисько, псевдонім, синонімічні ряди, моделі словотворення.

Статья продолжает цикл публикаций антропонимов украинского языка, образованных от конкретного слова или его компонента. В ней рассматри­ваются способы создания украинских фамилий с компонентом -їд-(-їж-), определяется семантика антропонимных единиц и их роль в духовной жизни общества.

Ключевые слова: фамилия, прозвище, псевдоним, синонимические ряды, модели словообразования.

This article continues cycle of published works about anthroponimes of Ukrainian language. Anthroponimes were built on the base of special word or its components. Ways of Ukrainian surnames building with components (-їд-,-їж-) are considered in the article. Semantics of anthroponimes’ units is defined. Their role in inner life of society is investigated.

Key words: syrname, nickname, pseudonym, synonymis lines, patterns of word building.

Споконвіку людство турбує проблема харчових продуктів, які є життєдайним енергетичним запасом будь-якого живого організму. Таким умістилищем енергії для людини ще на зорі її існування стала їжа, і все їстівне мусило закарбуватися в слові всіх етносів земної планети. Тут маємо розмаїття лексичних оди­ниць, серед яких своєрідне місце посідають назви страв, пов’язані з процесом споживання, уподобання їжі, які згодом закріпилися за носіями як прізвиська, а потім – прізвища. У сучасних лексико­графічних працях [17, т. 2, с. 325; 50, т. 3, с. 278; 58, т. 4, с. 258–261; 57, т. 1, с. 649–651; 65, с. 149; 84, т. 1, с. 237 та ін.] висвітлено етимо­логію слова «їсти», його словотвірний потенціал, семантичне багатство, синоніміку, фразеологічні утворення тощо, але цілісна характеристика українських антропонімів, пов’язаних із спожи­ванням їжі, на жаль, залишилася поза увагою дослідників. Але й ці назви організують певну систему й фіксують особливості українського менталітету, творять феномен національного духу за специфічними ознаками.

Безсумнівно, прізвиськові назви виникли в середовищі живого народного мовлення та на основі загальновживаних слів типу борщоїд, головоїд, дармоїд, кашоїд, молокоїд, м’ясоїд, куркоїд, ракоїд, рибоїд, салоїд, сироїд, юшкоїд та похідних від них. Вони побутують:

а) у живому мовленні, наприклад: Спасибі за обід, що наївся дармоїд [37, с. 530]; Тих куркоїдів, як жидів не живили [37, с. 79];

б) у художній літературі, публіцистиці:

Це той перший, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову сиротину.

Кати! Кати! Людоїди!

Наїлись обоє! [79, с. 125];

Його чули колись у цьому степу невиразні, як сама давнина, кімерійці, кобилодоїльці, молокоїди убогі, скіти жорстокі, савро­мати, аляни, гуни, древні войовничі слов’яни[70, с. 5]; А може, вони й про мене отак…. дармоїдка?…,зринула в голові підленька думка[9, с. 25];Слова, слова, слова. Я не збагнув спершу буквоїдної лінгвістики. Букви, букви і правила. Але я зрозумів, що слова мають свою душу і натхнення. Є у великих словах якась дійсна сила[78, с. 25]; Хоча я (Світлана Пиркало. – А. П.) думаю, що цей постмодерн раніше чи пізніше закінчиться чимось не дуже гарним для самого постмодерну. Власне як було з класицизмом, відродженням, ets., за всіх умов все коли-небудь закінчується самопоїданням, на це вказували і Хемінгвей, і Бродський[16, с. 7];Дороші бунтували вперше. Півтора тижні тому чотири доби не виходили з сільради, вимагаючи відбудувати знесені будівлі, віддати худобу і реманент, одне слово, повернути все майно, одібране у них у 1934 році. Вказували на портрети товаришів Сталіна, Ворошилова, Калініна, Петров­ського і кричали: «Люди! Отямтеся! Досить нам годувати паразитів! Це ж банда! Сіли грабіжники нам на шию і думають лише про себе! Шкуродери! Дармоїди! Перестаньмо оплачувати податки і вони загинуть! Будемо працювати лише на себе!»[80, с. 5]. Тут попри традиційні словотвори з компонентом -їд- знаходимо й неологізми в Миколи Зерова «cонетоїди»[23, с. 53] та «зайвоїди»у поезії Олександра Зайвого:



Я – Зайвий, – та від того не зазнався,

Про що й повідомляю зайвознавцям,

Хоч Олександр Зайвий не з еліти, –

З’явились зайволюби й зайвоїди.

Не маю зла на журналіста Зуба

Такі, як Зуб, їдять мене, бо люблять [18, с. 3].

Ще дошкульнішої характеристики набувають новотвори-шпигачки Миколи Лукаша в гумористичній мініатюрі «Увага: акценти!»:

Він високо в ціні стоЇть,

Але по правді менше стОїть:

Проходить як фашистоЇд,

А сам по суті – фашистОїд [30, с. 36].

Останнім часом у пресі набувають обертів стійкі словоспо­лучення, у яких -їд- віддзеркалює економічний рівень нашої країни: Власне, такий економічний клімат і склався на початку року, то ж Юлія Тимошенко, судячи зі всього, мала твердий намір увійти у серця українських виборців як керівник доброго та щедрого уряду проїдання.Однак ці надії перекреслила світова економічна криза, яка в своїй українській версії виявилася особ­ливо жорстокою і брутальною[81, с. 1] або акумулює зміст заголовків публіцистичних та художніх творів, як-от: Володимир Луценко «Рафаель і юшкоїди або Як не стати тяглом історії»[3, с. 11].

А в оповіданні Спиридона Черкасенка «Ахметка» цей компо­нент набуває іншого значення і використовується як просторіччя: Яка там душа в мухоїданина!*, до якого письменник подає такий коментар: *Так вимовляють робітники слово магометанин[71, т. 2, с. 88];

в) у науковій літературі: Україноїдство. Українофобство, україноненавиництво. Та, не зазначивши виразно свого ста­но­вища, наші парламентарні заступники, з одного боку, лишили себе під знаком питання, з другого – допустили підпоручнику га­лицьких москвофілів попарадувати в ролі репрезентанта «австрій­­ської Русі» і дали привід ріжним хоругвоносцям казенного російського слов’янофільства (нерозлучно, звичайно, з таким же казенним україноїдством) розпустити слину на тему «ізольова­ності українців серед слов’янства» / див. україноїд[28, с. 96]. Фіксуємо синоніми до лексеми песиголовець – бесиголовець, велетень-людоїд, сироїд. В основу номінації велетень-людоїд, сироїд покладено вірування українців, що песиголовці їли живих людей [63, с. 121]; «Головним артилеристом» став перший секретар Дніпропетровського обкому партії, член Політбюро ЦК Компартії України О. Ватченко. Він виявився сумлінним вико­навцем волі політичного керівництва, яке його вміло вико­рис­тало за рахунок не лише сурової партійної дисципліни, а й тому, що основний негативний образ роману, Володька Лобода, досить влучно «списаний» з деяких штрихів біографії дніпропетров­ського юшкоїда[41, с. 90]. Назви, що відображають захопленням кимось, чимось: Бабоїд (любить жінок) [36, с. 53].

У синонімічних рядах трапляються й оцінні композити, що різняться лише однією з частин складного слова: книгогриз–буквоїд;людожер – людоїд;живодер, живолуп– живоїд, жироїд [35, с. 14; 43, с. 52, 63, 39]; людоїд – головоїд [55, т. 1, с. 303]; куркуль, глитай – мироїд [57, т. 1, с. 738; 43, с. 67], а також у про­фесійних жаргонізмах, як-от: ^ внутрішній шахтний дармоїд, жарт.-ірон. Внутрішній шахтний транспорт; група осіб, відпо­відальна за доставку матеріалу та лісу в шахту [60, с. 194] чи у фразеологізованих утвореннях суспільно-політичного тексту службових документів: ** Крихоїди з кремлівських буфетів. Про тих, хто за найменшу плату прислужує вождям Кремля (Слухайте ви – …крихоїди з кремлівських буфетів! Хіба вам говорити до українського народу?) [62, с. 87];

г) у публіцистичних творах: І коли правда, що се москво­фільське pronunciamento продиктоване і навіть оплачене з Росії російськими охранителями і україноїдами, то треба признати, що мадам Пошльопкіна і сим разом саму себе висікла [10, т. 2, с. 59];

д) досить продуктивно цей компонент виступає як у тра­диційних, так і нових номінаціях у сучасній періодиці, на­приклад: Чимало років він очолював профспілкову організацію театру ім. Івана Франка. Знаю: у цій нетворчій діяльності його і поважали, і любили не як сумлінного функціонера-буквоїда, а як розсудливу, задушевну людину, що опинилася на посаді чиновника. Знали: Розтальний розсудить не за буквою і духом припису, а за судом серця [76, с. 7]; Після футбольного матчу збірної Росії та України мій знайомий довго обурювався колофутбольним московським ґвалтом. Найдошкульніше допекло йому те, що українців називали «салоїдами» [74, с. 8] або: Європа, як беззуба баба, що сидить на припічку і вигріває свої старі кістки і не хоче втрутитися в бандитизм, яким займається мало не щоденно Москва, воюючи зі своїми сусідами, обзиваючи їх то чучмеками, то салоїдами, то лісовими недоносками, то фашистами-при­балтами [73, с. 6]; Перемогу Володимира Литвина не можна назвати тріумфом. 226 голосів «за» жорстокої політичної конкуренції можуть виявитися фатальними, оскільки в майбут­ньому досягти такого результату буде ще важче. Приклад комуноїда й екс-спікера Олександра Ткаченка – яскрава ілюстрація [72, с. 1]; Даватиме виття криваво, сироїдно і різа­ти­ме страх, мов небуття вогонь [74, с. 29]; Людям, які звикли постійно ласувати рибними стравами, слід переглянути свій раціон, оскільки минтай, оселедець, сом, щука викликають сум­ніви щодо нешкідливості. Тому вживати їх занадто часто не слід. Та затятим рибоїдам не слід впадати у відчай, адже існу­ють види риб, які можна вживати в їжу, зовсім не переймаю­чись їхньою екологічною чистотою. Такі риби, як форель, сьомга, осетрові, в забрудненій воді просто не живуть [19, с. 3]; Сироїди допускають уживання хліба, тільки приготов­леного переважно з необробленого зерна і без дріжджів. На думку сироїдів, після термічної обробки умирає життєдайність їжі, знижується вміст вітамінів, мікроелементів, змінюється смак, що вимагає додавання солі, спецій та ін.Проте сироїдіння, як універсальний засіб від усіх хвороб, себе не виправдовує [5, с. 6]; Якщо ж ви боїтеся поповніти, з’їдайте на сніданок двоє яєць у будь-якому вигляді. Це стверджують і вчені Луїзіанського університету, про­вівши експеримент із жінками, котрі страж­дають від ожирін­ня. Жінки перебували на низькокалорійній дієті, а на сніда­нок їм пропонували з’їдати двоє яєць або бекон. Вага двох страв, як і їхня калорійність, – однакова. За вісім тижнів у «яйцеїдів» маса тіла зменшувалася на 65 % більше, ніж у їхніх харчових опонентів [5, с. 8].

Такі мовні одиниці знаходимо в науковій, навчальній та до­відковій літературі, як-от: н’огт’ойід «панарицій» [22, с. 14];каротиноїди,ревматоїдний артрит [20, с. 6]; жемоїдь «жерун, обжера» [17, с. 192]; бузиноїд < бузин(а) «подібний до О. Бу­зини». Утім, поки є «бузиноїди», пан Гужва та їже з ним будуть на коні й при грошах [20, с. 22]; Селяни вважали: якщо на святого пророка розпочати навчальний процес, то дитина краще засвою­ватиме науку, а відтак набереться уму-розуму. З цього приводу казали: «Пророк Наум наведе на ум».

Напередодні Наума батьки одвідували дячка (пізніше – вчителя) і зголошувалися про плату. Вона регулювалась умовою, визначеною звичаєвим правом: за науку сина чи дочки потрібно було забезпечити вчителя дровами на зиму, обдарувати салом чи ковбасами на різдвяні свята, допомагати в нагальних роботах під час жнив. Ввечері до «кашоїда» мав прийти хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжу, застеляли її кожушком, і гість, взявши ножиці, підстригав хрещеника – «щоб добре в голову йшла наука» [54, с. 208].

Цікаві народні словотвори з цими компонентами наявні в живому мовленні говіркових масивів України. Так, наприклад, у буковинських говірках зафіксовано:

ЗАЇДАНКА, -и, ж. Ряжанка. Кельм., Сок. А заї?данка зна?єте яка?? То ря?жанка (Братанівка Сок.) [56, с. 131], а в га­лицьких: ЇДУНИ (с. Верхобуж Злч) [36, с. 596].

Іноді вони формують заголовки статей: «Сироїдіння – аргументи за і проти» [5, с. 6]; «Заїдив куточках рота» [21, с. 4]; «Наші дітинедоїдаютьм’яса, риби, молока…», «Яка їжа – такий і інтелект» [22, с. 3]; «Шлях міжлюдоїдами» [14, с. 8]; заголовки художніх творів: «Славоїди», «Тріумф гичкоїдів» [44, с. 70, 74]; назви збірників, видавництв наприклад: «Дармоїди» [26, с. 8]; «Буквоїд» [27, с. 2] тощо або використовуються як псевдоніми, наприклад: Їж [39, с. 167] – псевдонім воїна ОУН-УПА Михайла Іванка; Мухоїд [12, с. 259] – псевдонім О. А. Мочалов­ського; Неїжмак [12, с. 268, 483] – псевдонім М. Ф. Комарова чи топоніми: Ми спокійно проїхали польовими дорогами через село Несихоїжа, через ріку Турія [48, с. 23].

Семантика розглядуваних загальномовних лексем досить прозора: буквоїд – «формаліст, педант, який надає великого зна­чення дрібницям і за дрібницями не бачить суті» [43, с. 18]; м’ясоїд – «той, хто любить м’ясо або харчується ним (на відміну від вегетаріанця)» [58, т. ІV, с. 839]; сироїд – «людина, що вживає сире м’ясо як їжу; той, хто любить сир» [58, т. ІV, с. 201]; «людоїд» – «1. Дикун, що їсть людське м’ясо; // перен. Про надзвичайно жорстоку людину, схильну до насильства, вбивства; 2. Персонаж казок, що поїдає людей (частіше дітей) [58, т. ІV, с. 569];сироїжко – «той, хто любить їстівні гриби сироїжки» [58, т. ІV, с. 201];салоїд – «той, хто любить сало», малоїд – «той, хто з’їдає мало їжі», довгоїд – «той, хто любить, не поспішаючи, трапезу­вати», ненаїда – «той, хто постійно хоче їсти чи не наїдається досита»; об’їда – «той, хто об’їдається, переїдає»; дармоїд – «той, хто живе на чужий кошт, чужою працею» [57, т. І, с. 398]; кашоїд – «дітлах, який мусив «чимало каші з’їсти, щоб опанувати наукою» [52, с. 209];кашник – «питающийся кашей, подросток» [80, с. 348];короїд – «жучок-шкідник бурого або чорного кольору, що живе під корою, рідше – в деревині та корі дерев» [58, т. ІV, с. 296] тощо. Тих же, хто не любив уживати якихось страв, називали неїжмак, неїжпаска, неїжхліб, неїжкаша та ін.

Отже, у живомовній стихії українського народу побутували слова, які давали достатню характеристику індивідам щодо спожи­вання певних страв (борщоїд, короїд, ракоїд, рибоїд, салоїд), ознаки ситості (об’їда), своєрідних харчових уподобань (крейдоїд, клейоїд, медоїд) чи їх несприйняття (неїжмак, неїжхліб), або темпів поїдання (скороїд). Вони закріплюються за носіями як прізвиська, а потім успадковуються за родинами як прізвища. Про це свідчать різноманітні фіксації українських пам’яток XV–XXІ ст.

Переважна більшість з них твориться за такою моделлю – іменник + -їд-(-їж-) з єднальним О, Е: Бабоїд[1; 69, с. 38], Довгоїда < довго їсти [45, с. 262], Калоїд [45, с. 278], Короїд[8, с. 310; 49, с. 206; 47, с. 177; 67, с. 206], Кашеїда[13, с. 52], Кашуїдиха[36, с. 350]; Креєїда < крейду їсти [45, с. 256], Макоїд[8, с. 327; 46, с. 149; 47, с. 177; 49, с. 255], Малоїд[36, с. 52, 396; 68, с. 235], Маслоїд[1; 4, с. 19; 47, с. 153], Мосеїда < Мосійова їда [45, с. 218], Мукоїд[7, с. 10; 89, с. 327],Мукоїда[1; 6, с. 150; 38, с. 226], Мухоїд [1; 13, с. 90], М’ясоїд [1; 45, с. 107, 306; 47, с. 162; 53, с. 2; 51, с. 254; 67, т. ІІ, с. 567], Ракоїд [34, с. 36; 63], Салоїд[1; 47, с. 195; 49, с. 368; 77, с. 85], Силоїд[1; 45, с. 177], Сироїд[1; 47, с. 199; 15; 38, с. 92; 8, с. 314, 327; 11, с. 6; 66], Сероїд[52, с. 80], Скороїд[49, с. 387] або іменник + -їд- + суфікс -енк(-о): Ку­роїденко [45, с. 145], Макоїденко [45, с. 401], М’ясоїденко [45, с. 349, 401], рідше прислівник + -їж- + суфікс -к-(а/о): Сироїжка[82, с. 7], Сироїжко[8, с. 259; 39, с. 102; 66] та ін.

Менш поширенми є моделі прислівник, займенник + єдналь­ний О + -їд-: Дармоїд[40, с. 51; 33, с. 277; 47, с. 177]; Дармоїдка [9, с. 23], Самоїд[45, с. 360; 25, с. 151] та антропонімічні сло­вотвори: а) заперечна частка: не + -ї + л (-о); не + -їж + суфікс -к(о)або + іменник + флексія -а або суфікс -енк(-о): Неїло[24, с. 263]; Неїжко / Неєжко[49, с. 290–291], Неїжмак / Нейжмак[32, с. 4; 59, с. 4; 49, с. 291; 64, с. 4; 65], Неїж­паска, Неїжсало, Неїжхліб, Неїжхліба [89, с. 56, 63; 47, с. 164; 45, с. 33; 83, с. 190-191], Неїж­хлібенко [24, с. 234; 45, с. 445]; б) не + на + -їд(-а) + суфікси -енк(-о); -ов-ськ(-ий): Ненаїда[45, с. 383], Ненаїденко [45, с. 393], Ненаїдовський [45, с. 393]; в) префікс об + суфікси -їд-, -чик-: Об’їдчик[8, с. 134]; пере + -їд + суфікс -енк(-о): Переїден­ко[46, с. 178; 29, с. 4].

Серед цих антропонімів знаходимо такі, носії яких зробили значний внесок у розвиток української культури й науки: Короїд Олексій Степанович, економіст, чл.-кор. АН УРСР [67, с. 206]; поети: Кашеїда Анатолій Федорович; Мухоїд Микола Данилович [42, с. 177, 203]; борці за незалежність України – Рондзіста Марія Дмитрівна (у дівоцтві – Сироїжка) [82, с. 7].

Бібліографічні посилання

Архів автора.

Баденкова В. М. Народна медична лексика Бузько-Ін­гуль­ського ареалу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / В. М. Ба­ден­ко­ва. – Запоріжжя, 1999. – 20 с.

Батьківщина. – 2010. – 21 січня.

Бористен. – 2007. – № 10.

Ваше здоров’я. – 2002. – 8–14 серп.

Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса. – 2001. – № 3.

Галич В. Антропономія рукописної спадщини Олеся Го­нчара / Валентина Галич. – Рівне, 1995.

Горпинич В. О. Прізвища степової України: [словник] / В. О. Гор­пинич. – Дніпропетровськ: ДДУ, 2000.

Грицюк С. Таємні рани прови: [повісті] / Степан Грицюк. – К.: «Котигорошко» ЛТД, 1994.

Грушевський М. Твори: У 50 т. / Михайло Грушевський. – Львів: Світ, 2002.

Гумецька Л. Незабутні імена української науки / Л. Гу­мецька // Програма Всеукраїнської наук. конф., 8–9 лютого 2001 р. – Львів, 2001.

Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XV–XX ст.) / О. І. Дей. – К.: Наукова думка, 1969.

Довідник Спілки письменників України. Адреси і теле­фони. – К.: Український письменник, 1994.

Домнич В. Шлях між людоїдами / Василь Домнич // На­родний лікар України. – 2000. – Квіт.

Дошка пошани «Они сражались за Родину» Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

Друг читача. – 2008. – № 4. – С. 7.

Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К.: Наукова думка, 1982–1985.

Зайвий О. Автопортрет / Олександр Зайвий // Січеславський край. – 1999. – № 4.

Здоров’я і довголіття. – 2009. – 2–26 січ.

Здоров’я і довголіття. – 2007. – 16–22 жовт.

Здоров’я і довголіття. – 2010. – 26 черв.–5 липн.

Здоров’я і довголіття. – 2010. – 22–28 черв.

Зеров М. Сонети і елегії / М. Зеров. – К.: Час, 1990.

Іваннікова К. Фольклористика Півдня України: сторінки історії / К. Іваннікова. – Запоріжжя, 2008.

Кравченко Л. О. Прізвища Лубенщини / Л. О. Кравченко. – К.: Факт, 2004.

Лагоза В. Дармоїди / Віктор Лагоза. – К.: Рад. письменник, 1962.

Левый берег. – 2009. – № 38. – 6–12 февр.

Лексика публіцистики Михайла Грушевського: Короткий тлумачний словник [уклад. Г. П. Клімчук; Криворізький держав­ний педагогічний університет]. – Кривий Ріг, 2010.

Літературна Україна. – 1998. – 19 берез.

Лексико-словотвірні інновації: словник / [К. Коротич, С. Лук’я­нен­ко, А. Нелюба та ін.]; за ред. А. Нелюби. – Х.: ХІФТ, 2009.

Лукаш М. О. Шпигачки / М. О. Лукаш. – К.: Ярославів Вал, 2003.

Мета. Україномовна газета США. – Філадельфія. – 1999. – Верес.–жовт.

Митрополит Іларіон. Митрополит Мученик Арсеній Ма­цієвич: історична монографія / Митрополит Іларіон. – Він­ніпег, 1964.

Міліція України. – 1999. – № 5–6.

Нагель В. В. Оцінні найменування осіб в українській мові кінця ХХ – початку ХХI століття: автореферат дис. на здо­буття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Ук­раїнська мова» / Валерія Володимирівна Нагель. – Дніпро­петровськ, 2008.

Наливайко М. Я. Неофіційна антропонімія Львівщини: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Ук­раїнська мова» / Марія Ярославівна Наливайко. – Терно­піль, 2011.

Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше / М. Номис. – К.: Либідь, 1993.

Освіта та наука МВС України: шлях у 10 років. – Дніпро­петровськ, 2001.

Павликівська Н. Словник псевдонімів ОУН-УПА / Наталія Павликівська. – Вінниця: О. Власюк, 2007.

Панцьо С. Є. Антропономія Лемківщини / С. Є. Панцьо. – Тернопіль, 1995.

Пащенко В. О. Олесь Гончар і компартійна номенклатура: до джерел конфлікту / В. О. Пащенко. – Український смисл. – 2007. – № 1/2.

Письменники України: довідник [упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська]. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996.

Попова І. С. Словник оцінних найменувань осіб української мови / І. С. Попова, В. В. Корольова. – Дніпропетровськ: Пороги, 2009.

Рабенчук В. Сходження на вулкан / Володимир Рабенчук. – Січеслав. – 2008. – № 4.

Реєстр війська Запорозького 1649 р. – К.: Наукова думка, 1995.

Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ / Ю. К. Редько. – К.: Рад. школа, 1968.

Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища / Ю. К. Редько. – К.: Наукова думка, 1966.

Ромащук В. Спогади поручника «Черноти». Бібліографічний нарис / Василь Ромащук. – Запоріжжя, 2002.

Російсько-український словник прізвищ мешканців м. Дніпро­петровська [Авт.-упоряд. Т. С. Пристайко, І. С. Попова, І. І. Ту­рута, М. С. Ковальчук / За заг. ред. проф. Т. С. Пристай­ко. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007.

Русско-украинский словарь: В 3 т. – К.: Глав. ред. УСЭ, 1981.

Сіренко В. Ватчина: [роман] / Володимир Сірен­ко. – Дніпро­петровськ, 1990. – Машинопис.

Січеславський край. – 1997. – №5. – Берез.

Січеславський край. – 1997. – №8. – Квіт.

Скуратівський В. Святій вченості / Василь Скуратівський // Українська мова: [зб. текстів для переказів на вступних екзаменах у загальноосвітніх закладах; Мацько Л. І., Мацько О. М., Караман С. О., Сидоренко О. М. та ін.] – К.: Магістр–S, 1998.

Словарь української мови: У 4 т. [упор. з дод. власного матеріалу Борис Грінченко]. – К., 1906.

Словник буковинських говірок [за заг. ред. Н. В. Гуйванюк]. – Чернівці: Рута, 2005.

Словник синонімів української мови: У 2 т. – К.: Наукова думка, 2001.

Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1971–1980.

Слово Просвіти. – 2009. – 9–15 квітн.

Стешенко Д. В. Короткий словник професіоналізмів і про­фе­сійних жаргонізмів шахтарів селища Володарська Сверд­лов­ського району Луганської області / О. В. Стешенко // Лінг­віс­тика: [зб. наук. праць Луганського національного універ­ситету ім. Тараса Шевченка]. – Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. Та­раса Шевченка», 2009. – № 3.

Стешенко Д. В. Короткий словник професіоналізмів і про­фе­сійних жаргонізмів шахтарів селища Володарська Сверд­ловського району Луганської області / О. В. Стешенко // Лінг­вістика: [зб. наук. праць Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка]. – Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка, 2009. – № 3.

Сушко О. І. Функціонування фразеологічних одиниць у текс­тах службових документів першої половини XX століття: [навч. посіб.] / За наук. ред. д. філол. наук, ак., члена Президії АН ви­щої освіти України Ю. Л. Мосенкіса. – [2-ге вид., доповн.]. – Слов’янськ: ПП «Канцлер», 2010.

Тяпкіна Н. І. Демонологічна лексика української мови: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Ук­раїнська мова» / Н. І. Тяпкіна. – Запоріжжя, 2006.

Україна молода. – 1995. – 7 берез.

Українська літературна вимова і наголос: [словник-довід­ник]. – К.: Наукова думка, 1973.

Українське радіо.

Український радянський енциклопедичний словник: В 3 т. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1966–1968.

Фаріон І. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львів­щини наприкінці XVІІІ – початку XІX століття. З етимоло­гічним словником / Ірина Фаріон. – Львів: Літопис, 2001.

Хто є хто в Україні. – К.: К.І.С., 2006.

Чапленко В. Чорноморці, або кошовий Харко з усім то­ва­риством / Василь Чапленко. – Нью-Йорк, 1957.

Черкасенко С. Твори: В 2 т. / Спиридон Черкасенко. – К.: Дніпро, 1991.

Червак Богдан Канівська пастка / Богдан Червак // Україн­ське слово. – 2002. – 30 травн. – 5 черв.

Чорногуз О. Відкритий лист до Європарламенту. Копія – В. Ф. Яну­ковичу / Олег Чорногуз // Українське слово. – 2010. – № 12. – 24–30 березня.

Чхан М. Легенди про козаків / Михайло Чхан. – Дніпропет­ровськ: Січ, 1991.

Шарварок О. Сало – воно і в Москві сало / Олександр Шар­варок // Літературна Україна. – 1999. – 11 лист.

Шарварок О. Артист // Літературна Україна. – 2007. – 11 січ.

Шартавська О. В. Українські прізвища з негативним забарв­ленням / О. В. Шартавська. – Дніпропетровськ, 1997. – Руко­пис.

Шаян В. Віра предків наших / Володимир Шаян. – Гамільтон – Канада, 1987.

Шевченко Т. «Я так її, я так люблю…»: [вибрані вірші та поеми / упоряд. і прим. М. М. Павлюка; вст. ст. М. Г. Жулин­ського] / Тарас Шевченко. – К.: Либідь, 2004.

Шкварчук В. Мужність нескорених / Володимир Шквар­чук // Бористен. – 1997. – № 4.

Шлях перемоги. – 2009. – 18 лют.

Шлях перемоги. – 2010. – 24 берез.

Яворницький Д. І. Словник української мови / Д. І. Явор­ницький. – Катеринослав: Слово, 1920.

Яценко І. Т. Морфемний аналіз: Словник-довідник: У 2 т. / І. Т. Яценко. – К.: Вища школа, 1980–1981.

 
Повідомлень: 1003
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Подякував (-ла): 17 раз.
Подякували: 104 раз.

Прізвищеві назви ХІV – I половини XVII ст., утворені від виду діяльності носіїв

Повідомлення Vitaly Savitar » 26 березня 2017, 12:55

Дзира О. І.
м. н. с. відділу стародруків
та рідкісних видань
Україна, м. Київ

Прізвищеві назви ХІV – I половини XVII ст., утворені від виду діяльності носіїв, як історичне джерело

Прізвища належать до сфери вивчення спеціальної історичної дисципліни антропоніміки. Джерелами для їх дослідження послугували, як і сучасні прізвища українців, так і прізвища, зафіксовані в актових книгах, описах замків та маєтностей, грамотах ХІV – I половини XVII ст. тощо. Значна частина прізвищевих назв пов’язана із соціальною належністю або з постійним заняттям свого першого носія. Найменування, утворені від назв професій, передавалися нащадкам і ставали спадковими, оскільки і самі професії часто переходили з покоління в покоління. У другій половині ХІV ст. почалось відокремлення ремесла від сільського господарства. Збільшується кількість різних ремісничих спеціальностей – шевців, кравців, шаповалів, бондарів, слюсарів, гончарів, кушнірів. У селах, наприклад, Івана знали як гребінника, Левка – як мельника тощо. В процесі спілкування ці назви поступово втрачали категорію означення, функціонально-стилістичні ознаки їх стиралися, слово наближалось до значення особової назви [1, с. 128]. Такий рід прізвищ відображає картину українського суспільства тих часів. Їх можна класифікувати за такими аспектами:
1) промисловість (Пивовар [2, арк. 5], Ткач (Описи королівщини в руських землях XVI в. – Львів, 1895. – Т.І. – С. 83), Мельник(Описи королівщини в руських землях XVI в. – Львів, 1895. – Т.І. – С. 45), Винник, Шаповал, Цегельник);
2) ремесло (Бондар (АрхЮЗР, 1/І, С. 38), Гончар, Коваль (Описание Черкасского замка 1552 г. – АрхЮЗР, 7/1. – С. 88), Kuzniecz (Описи королівщини в руських землях XVI в. – Львів, 1895. – Т.І. – С. 55, 56), Колісник, Кравець [2, арк. 27], Кушнір [2, арк. 2], Котляр, Лимар, Муляр, Пекар, Тесля [2, арк. 10], Швець [2, арк. 4];
3) торгівля (Купець, Крамар, Шинкар, Міняйло, Прасоль, Чумак);
4) сільське господарство (Кметь , Ґазда, Гречкосій, Хлібороб, Орач, Косар, Конюх, Чередник, Телятник, Чабан, Вівчар, Бортник, Пасічник, Воскодавенко, Різник [2, арк. 30];
5) мисливство і рибальство (Стрілець, Пташник, Бобровник, Лисобій, Рибак, Рибалка, Лучник [2, арк. 3];
6) різні заробітки (Возніца [2, арк. 11], Водовіз, Дереворіз, Грабар, Копач, Флисяк, Кірколуп);
7) наука і мистецтво (Книжник, Маляр, Співак, Музики, Скрипиць, Дудар)
8) церковне життя (Владика, Дякон, Дяк, Паламар, Пономаренко, Титар, Ксьондз, Мних, Гумен) [3, с. 37 – 39].
Утворення значної групи прізвищевих назв пов’язане зі сферою сільського господарства. Про це свідчать прізвища, які походять від назв коней та волів, володіння якими було настільки важливою обставиною селянського побуту, що характерні для тварин найменування за мастю чи іншими ознаками односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвища Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Рябовіл, Рябокінь, Громак (баский кінь), Чалий, Багрій (сіробурий віл), Смаглій (віл майже чорної масті), Мазій (віл попелястого кольору), Чубрій (віл зі жмутиком вовни між рогами), Гулий (безрогий віл), Гнідий та ін. На кількість коней в селянському господарстві вказували такі прізвища, як Однокінний і Парокінний [4, с. 36].
Багато прізвищевих назв походили від таких видів професій і діяльності, що зараз вже не існують: Бердник (майстер, що робить берда для ткацького верстату), Проскурник, Скоморох, Буртал (з польської ворожбит) [5, с. 28]. Драч – це людина, яка працювала в млині на спеціальній машині, що називалась драчка (для обробки проса, пшона). Також драчами звали тих, хто пиляв дошки. Римар (Лимар) – це був майстер, який виготовляв ремінну кінську упряж, збрую, сідла. Чамарник – майстер, який шив верхній чоловічий одяг (чемари, чамари). Сніцар (Шніцар) – це різьбяр по дереву. Кушнір вичиняв шкіри і шив кожухи. Золотар, Золотаренко – це ювеліри. Прізвища Мірошник, Мірошниченко походять від слова «мірка» (міркою брали плату за зерно). У майстрів були учні, які іменувалися Шевчик, Мулярчик, Кравчик, Ковальчук (це міг бути і син майстра). Прізвище Міняйло утворене від назви мандрівного торгівця. Прізвища Прасоль, Прасула походять від слова «прасол», яке означало торгівця рибою, сіллю [6, с. 222 – 223]. Деякі прізвища вказували на матеріальне становище їх носія: Безкоровайний, Бідяк, Богач, Босак, Годованець, Голота, Господарисько, Лахмай (обідранець). В основі певних найменувань лежали означення спорідненості та сімейних відносин: Бабонька, Батько, Братусь, Дядьо, Копилець (незаконно народжена дитина), Приймак, Сватко, Сваха тощо [7, с. 43 – 44].
Від прізвища Швець є похідними Шевченко, Шевчук, Шевців, Шевчишин; від прізвища Гончар – Гончаренко, Гончарук; Кравець – Кравченко, Кравчук, Кравців; Мельник – Мельниченко, Мельничук; Ткач – Ткаченко, Ткачук; Колесник, Колісник – Колесниченко, Колісниченко; Скляр, Шкляр – Скляренко, Склярук, Шклярук; Різник – Різниченко, Різничук; Римар – Римаренко, Римарчук, Римарович і т. д. Деякі прізвища походили від жартівливих прізвиськ людей певних професій, ремесел. Просторічними прізвиськами теслярів були первісно прізвища Дубогризенко, Короцюпенко; мельників – Мукосієнко, Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців – Тягнишкіра, Тягнишкура; різників – Козоріз, Козолуп; склярів – Шклобій; кушнірів – Кошкодав [4, с. 29], іконописців – Богомаз (Словарь української мови/ Упоряд. Б. Д. Грінченко. – К., 1907. – Т. 1. – С. 79), а Коновал – це той, хто не маючи ветеринарної освіти лікує коней, домашню худобу [8, с. 212].
Отже, прізвища відображають різні роди занять та професій, які побутували на теренах України в XIV – I половині XVII ст. Вони виступають національним знаком в мові і соціальним у мовленні. Найменування вказувало на суспільне становище носія, вид його діяльності. Це його соціальна функція. Прізвищеві назви надають відомості про різні промисли і ремесла на Україні того часу, багато з яких вже не існує. Особові іменування, до складу яких входили апелятиви на означення професії, роду занять, є цінним матеріалом для істориків-економістів, джерелознавців, лінгвістів. Вони є цікавими і для широкого загалу.

Список використаних джерел та літератури
1. Сухомлин І. Д. Українські чоловічі прізвища старої Полтащини з суфіксом –енко (На матеріалі Полтавських актових книг ХVІІ століття)/ І. Д. Сухомлин// Питання топоніміки та ономастики: матеріали І респ. наради з питань топоніміки та ономастики. – К.: вид-во АН УРСР, 1962. – С. 119 – 131
2. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. 44. Вінницький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 1. – Частина 1.
3. Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ/ Ю. К. Редько. – К.: Радянська школа, 1968. – 253 с.
4. Масенко Л. Т. Українські імена і прізвища/ Л. Т. Масенко. – К.: т-во «Знання» УРСР, 1990. – 46 с.
5. Керста Р. Й. Українська антропонімія ХVI ст.: чоловічі іменування/ Р. Й. Керста. – К.: Наукова думка, 1984. –152 с.
6. Коваль А. П. Життя і пригоди імен/ А. П. Коваль. – К.: Вища школа, 1988. –238 с.
7. Рульова Н. Прізвища як один з антропонімних класів/ Н.Рульова. – Чернівці: Рута, 2004. – 90 с.
8. Скорук І. Д. Прізвища-композити в антропоніміконі м. Луцька/ І. Д. Скорук// Актуальні питання антропоніміки: зб. матеріалів наук. читань пам'яті Юліана Костянтиновича Редька. – К.: НАНУ, 2005. – С. 207 – 217

 
Повідомлень: 1003
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Подякував (-ла): 17 раз.
Подякували: 104 раз.

ПОЛІМОТИВАЦІЙНІ ПРІЗВИСЬКА ЖИТЕЛІВ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

Повідомлення Vitaly Savitar » 13 квітня 2017, 08:32

ПОЛІМОТИВАЦІЙНІ ПРІЗВИСЬКА ЖИТЕЛІВ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

Серед таких прізвиськ найбільш поширене За-
єць, засвідчене аж десятьма МО і поширене у 135
населених пунктах (далі – н. пп.) Західного Поліс-
ся. Це прізвисько належить лише особам чоловічої
статі, вирізняючись за віком. В усіх народів заєць
виступає символом боягузтва, недаремно кажуть,
насміхаючись: “Такий відважний, як заєць” [Жай-
воронок, с. 232]. Ця особливість виразно відтворе-
на у вуличних іменуваннях, де значення ‘боязли-
вий’ домінує. Фаунономен заєць у багатьох неофі-
ційних іменуваннях реалізує свої анатомічні риси,
які на основі асоціативного зв’язку спричинили
появу номінацій ‘з великими вухами’, ‘з великими
передніми зубами’, ‘косоокий’. Засвідчено нети-
пові метафоричні перенесення аналізованого се-
мантичного поля, що призвело до виникнення МО
‘хитрий’, ‘ходить дрібними кроками’. Виявлена
відантропонімна номінація ‘від прізвищ Зайчук,
Зай, Загайчук, Кролик, Трус’.
Не менш поширене й неофіційне найменування
Бусел || Боцюн, що виявлене у 79 н. пп. Прізвисько
представлене вісьмома МО, серед яких домінують
269
зовнішні мотиви називання: ‘мають довгі ноги’,
‘ходять, підстрибуючи’, ‘дуже високі’, ‘мають до-
вгий ніс’. Із зазначеною лексемою побутують та-
кож МО ‘непосидючі’, ‘від прізвищ Буслюк, Бусь-
ко, Журавльов’. Засвідчено пряму номінацію ‘у
денотата на даху хати жили лелеки’. За народною
символікою вважали щасливою ту родину, на даху
якої чи в садибі оселяються лелеки, з цього приво-
ду казали: “Де лелека водиться, там щастя родить-
ся” [Жайворонок, с. 332]. У прізвиськах відобра-
жено говіркові варіанти Бýсьол || Бýсиль || Бýсень ||
Бýсель. Серед вуличних назв засвідчено фонетичні
модифікати лексеми боцюн: Бóцюн || Бóцян ||
Бóцьон. Функціонує прізвисько Бýзько || Бýсько з
тотожними мотивами називання [Осташ, с. 168]).
Спорадично виявлено розгорнуту прізвиськову
структуру Бýсьол Івáнко [Аркушин 2010, с. 135].
У 64 н. пп. Aeyrwsjye’ вуличне найменування
Баран. У народному сприйнятті лексема баран
часто виступає уособленням глупоти й упертості:
“Баран бараном”, а також символізує нерозумну,
нетямущу людину, дурня, порівняємо: “Дурний, як
баран” [Жайворонок, с. 26]. У сленговому мовлен-
ні апелятив баран засвідчує маркери ‘дурень’, ‘ку-
черява людина’ [ССУС, с. 54]. Указані особливості
продемонстровані у західнополіських прізвиськах
шістьома МО: ‘має кучеряве волосся’, ‘упертий’,
‘нерозумний’, ‘від прізвищ Баранович, Баранчук,
Бараник’. Єдиний репрезентований мотив номіна-
ції ‘від імені Іван’ виявляє специфіку неофіційних
антропонімів і зумовлений, очевидно, асоціатив-
ними фонетичними явищами, порівняємо Івáн-
Барáн.
Прізвисько Жаба на Західному Поліссі поши-
рене у 55 н. пп. Воно представлене дев’ятьма мо-
тиваторами різного характеру, серед яких в основ-
ному домінує зовнішній вигляд носія: ‘має великі
очі’, ‘некрасивий(а)’, ‘носив(ла) зелений одяг’,
‘сердитий’, ‘за специфікою ходи’, ‘носила окуля-
ри’. Виявлено інші маніфестанти: ‘любить купати-
ся’, ‘учитель біології’, ‘від імені Жанна, прізвищ
Жабенко, Жаб’юк’. У деяких говірках засвідчено
фонетичний варіант Жє́ба. У символіці українців
“жаба виступає об’єктом негативної характеристи-
ки” [Жайворонок, с. 215], пор. сленг. жаба ‘пот-
ворна дівчина’ [ССУС, с. 124]. Прізвиськами, у
яких твірною основою слугує аналізована лексема,
однаково можуть бути названі як особи жіночої,
так і чоловічої статі.
Характеристика прізвиська Карась, що побутує
у 55 н. пп, зреалізована сімома МО, котрі відтво-
рюють зовнішні особливості, антропонімні уподо-
бання, рід заняття носія, пов’язані з цим номеном,
порівняємо: ‘любить рибалити’, ‘має власний ста-
вок’, ‘з великими очима’, ‘має волосся рудого ко-
льору’, ‘від прізвищ Рибчук, Каращук, Карасюк’,
‘від імені Тарас, Юрій’. Номен у прізвиськах ви-
ражає одну родову категорію.
На Західному Поліссі серед неофіційного ан-
тропонімного творення прізвисько Муха характе-
ризує найчастіше швидку, непосидючу людину,
порівняємо: Швидкий(а), як муха. Функціонує ця
неофіційна назва у 52 н. пп. Має вісім МО, що сві-
дчить про мотиваційне розгалуження аналізовано-
го прізвиська: ‘низького зросту’, ‘швидкий(а)’,
‘балакучий(а)’, ‘від прізвищ Мухін, Мухамадеєва,
Мушит’, ‘від імені Марія’. МО ‘втручається в чужі
справи’, ‘набридливий(а), сварливий(а)’ – виразно
метафоричні. У говірці н. п. Велимче Ратнівського
р-ну Волинської обл. побутує варіант Мýхе. Прі-
звисько Мýха не має чіткого родового розрізнення,
оскільки може належати однаково як особам жіно-
чої статі, так і чоловічої. У деяких н. пп. з подіб-
ними мотиваціями функціонує демінутив Мýшка.
Неофіційний антропонім Жук (50 н. пп.) засві-
дчує чітку родо-статеву диференціацію, представ-
ляє вісім МО, виражає переважно зовнішні мотиви
номінації: ‘з чорним волоссям’, ‘зі смуглявою шкі-
рою’, ‘невисокий’, ‘з довгим носом’, ‘має криві
ноги’, ‘з рудим волоссям, веснянками’. Виявлено
ідентифікаційне означення ‘від прізвищ Жукевич,
Жуковський, Жучковський, Жучко, Папежук, Сі-
жук’. Народні уявлення про образ жука як “прони-
зливої, шахраюватої, хитрої людини” [Жайворо-
нок, с. 226] зреалізовує єдина номінація ‘хитрий’,
засвідчена у кількох населених пунктах.
Поширене на Західному Поліссі вуличне на-
йменування Ведмідь (43 н. пп.). Як стверджує
В. В. Жайворонок, “цю тварину наділено різнома-
нітною народною символікою: сили (“Міцний, як
ведмідь”), незграбності (“Ізвивається, як ведмідь у
танці”), невдоволення (“Бурчить, як ведмідь”),
відлюдності (“Живе, як ведмідь у барлозі”), нена-
жерливості (“У ведмедя десять пісень і всі про
мед”)” [Жайворонок, с. 70]. В антропонімних уяв-
леннях поліщуків мотиваційне поле лексеми вед-
мідь дещо розгалужене, зреалізоване п’ятьма МО і
доповнене зовнішніми характеристиками ‘повний’,
‘за особливостями ходи’, ‘неповороткий’. Крім
того, в прізвиськах побутує номінація ‘сильний’.
Вуличний антропонім Ведмíдь фонетично модифі-
кований у західнополіських говірках: Ведмúдь ||
Ведмéдь || Мидвíдь || Медвéдь || Мєдвє́дь || Медвíть
|| Мідвéдь. Аналізоване неофіційне найменування
належить лише особам чоловічої статі.
Уживані також інші неофіційні назви (Лось (49
н. пп.), Качка (43 н. пп.), Кіт (40 н. пп.), Ворона
(38 н. пп.), Горобей (35 н. пп.), Баняк (30 н. пп.)) з
багатьма МО й великою кількістю носіїв.

 
Повідомлень: 1003
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Подякував (-ла): 17 раз.
Подякували: 104 раз.

Іменування, мотивовані іменами та прізвищами відомих осіб

Повідомлення Vitaly Savitar » 13 квітня 2017, 08:34

Іменування, мотивовані іменами та прізвищами відомих осіб:

Гітлєр (сс. Берегове
Мст, Київець Мкл, П’ятничани Стр, Чуква Смб), Глінка (с. Лівчиці Ждч), Ніксон (с. Голешів
Ждч), Черчель (с. Желдець КБ), Чорновіл (с. Путятичі Грд) та найменування, мотивовані
назвами героїв фільмів: Бейжа (сс. Бортники Ждч, Брюховичі Прм, Грусятичі Ждч, Желдець КБ,
Мохнате Трк), Будулай (с. Вербіж Мкл, П’ятничани Стр), Фантомас (с. Потелич Жвк), Штірліц
(сс. Забір’я Жвк, Плугів Злч, Сможе Скол), Шурік (сс. Варяж Скл, Неслухів КБ, Побіч Злч);
казок: Буратіно (с. Красів Мкл), Колобок (сс. Бердихів Явр, Брониця Дрг, Сможе Скол);
мультфільмів: Бджола Майя (с. Гребенів Скол), Матроскін (с. Неслухів КБ), Тартила
(с. Кнісело Ждч), Чебурашка (с. Пониковиця Брд)


Повернутись до ПРІЗВИЩА

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], Сандрак, D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot]