ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
100%
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Чернігів. Місто легенд.

phpBB [video]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чернігів, місто, Україна

Повідомлення АннА »

У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Історія виникнення та заселення Чернігова
Чернігів — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр області. Розташований на правому березі Десни. Важливий вузол залізничних і автомобільних шляхів, річковий порт, аеропорт. Територія міста становить 58,6 кв. км. Населення — 168 тис. чоловік.

Територія Чернігова була заселена уже в II тис. до н. е. На його околицях в урочищах Яловщині і Татарській Гірці виявлено поселення доби бронзи. У І тис. н. е. на крутих берегах Десни, порізаних глибокими ярами, існувало кілька слов’янських поселень сіверян: в межах давньої центральної частини Чернігова на Валу, на Єлецьких і Болдиних висотах тощо. Вчені вважають, що вони у VIII—IX ст. поклали початок Чернігову.

Займаючи вигідне географічне положення в басейні Десни та її приток Сейму і Снові, місто швидко зростало. Десною і Дніпром воно було зв’язане з Києвом.

Перша писемна згадка про Чернігів належить до 907 року, коли київський князь Олег після переможного походу на Візантію зобов’язав греків «даяти уклады на руськиє грады: первое на Киев, та ж на Чернигов, на Переяславль, на Полтеск, на Ростов, на Любеч и на прочая грады: по тем бо городам седяху велиций князья под Олгом суще».

Другим по порядку був названий Чернігів в цьому договорі і там, де йшла мова про одержання місячного утримання руськими купцями, які прибували до Константинополя. В договорі 944 року, укладеному з візантійцями наступником Олега Ігорем, теж фігурує Чернігів і знову — на другому місці. Отже, на початку X ст. Чернігів був центром князівства і одним з найбільших міст Київської Русі. Візантійський імператор Константин Багрянородний серед найважливіших міст Русі, що в середині X ст. вели торгівлю з Константинополем, також згадує Чернігів.
Місто складалося з чотирьох укріплених частин. Найдавнішою з них був дитинець — центральна адміністративна частина. Він містився на горі при впадінні річки Стрижня в Десну, площа його дорівнювала 15—16 десятин (тепер це територія сучасного парку на Валу). На дитинці зосереджувалися князівський двір з хоромами, боярські двори, головні собори міста. Він мав троє воріт: Водні, Київські, Погорілі. З півночі і заходу до дитинця прилягала ремісничо-торгова частина — окольний град (зовнішнє місто), обнесений глибоким ровом, валом та дерев’яними стінами. Його укріплення включали територію сучасної площі Куйбишева, вулицю Свердлова й доходили до р. Стрижня. Західна частина окольного града, що поширювалася в напрямку Єлецького монастиря, називалася Третяком. Ремісничо-торговий посад постійно збільшувався і тому почав поширюватися за межі окольного града. Так виникло передграддя. Воно займало величезну територію і включало район сучасного міського центрального ринку. Передграддя теж було обнесене ровом і валом. На березі Десни лежала низинна частина міста — Поділ.

Про могутність давнього Чернігова свідчать також численні кургани IX— X ст. з похованнями князів і дружинників. Великий інтерес серед них становлять кургани Гульбище і Безіменний з похованнями багатих бояр-дружинників кінця IX — початку X століття. Знайдена зброя дружинника з кургану Гульбище — меч, щит, кольчуга, сокира та ін. — мала, як виявилося, великі розміри. Визначною археологічною пам’яткою X ст., єдиним відомим похованням давньоруського князя, є курган Чорна Могила. Виявлені археологом Д. Я. Самоквасовим ще в 1872—73 рр. при розкопках мечі, шаблі, кольчуги, щит з мідним окуттям, серпи, сокири, глиняний посуд, орнаментовані срібним фризом два турячі роги — посудини для ритуального пиття, кістяні шашки та інші речі, свідчать про високий рівень ремесла давньої Русі.

Першим відомим чернігівським князем був один із синів Володимира Святославовича — Мстислав, молодший брат Ярослава Мудрого. Перед появою в Чернігові він князював у Тмутаракані. Це його, згідно з твердженням безіменного автора «Слово о полку Ігоревім», давній співець Боян славив за те, що він «зареза Редедю пред полны касожьскыми». 1024 року, він захопив Чернігів. Після смерті Мстислава Ярослав знову об’єднав усі землі. Незадовго до смерті, що сталася 1054 року, Ярослав розподілив свої володіння між синами, віддав Чернігів Святославу, залишивши за старшим сином Ізяславом Київ, сусідній Переяслав дістався Всеволодові. Князі суміжних земель деякий час жили в мирі і згоді. 1060 року вони втрьох ходили проти торків, 1068 року — проти половців.

З ростом великого землеволодіння відцентрові тенденції в Київській Русі посилюються, зростають міжусобні чвари. Почав занепадати і союз трьох Ярославичів, а після половецького нападу та Київського повстання 1068 р. він розпався зовсім. Святослав в 1073 р. посідає місце Ізяслава у Києві, князем в Чернігові стає Всеволод. Після смерті Святослава в 1076 р. міжкнязівські усобиці спалахують з новою силою. В них, крім Ізяслава і Всеволода, активну участь брали син Святослава — Олег і син смоленського князя Вячеслава — Борис. В 1078 році, після розгрому Олега й Бориса на Нежатиній Ниві, чернігівським князем став син Всеволода — Володимир, прозваний Мономахом. 1094 року Олег Святославович в союзі з половцями повів новий наступ на місто, обложив і почав палити його. Після восьмиденної облоги Володимир Мономах мусив залишити Чернігів і відступити у свою вотчину Переяслав, що вже тоді був центром самостійного князівства.

Князівські усобиці сприяли посиленню нападів кочівників, призводили до руйнування господарства. Це важким тягарем лягало на плечі трудящого населення і в великій мірі стримувало розвиток міста.

Після Любецького з’їзду в 1097 р., що визнав спадкові права князів, Чернігів і Чернігово-Сіверське князівство були визнані за Святославичами.

80—90 роки XI століття — час дальшого посилення й зміцнення Чернігова. В місті розгорнулося будівництво, великого розмаху набув розвиток ремесла й торгівлі. Виникають окремі місця для певних видів товарів — т. зв. ряди — ознака того, що тут з’явилось чимало осіб, які торгували одним і тим же видом товарів. Розбагатілі бояри й дружинники зводили нові хороми, князі — собори й церкви, оборонні укріплення навколо посаду. В цей час, зокрема, було побудовано новий князівський двір, закладено Спасо-Преображенський собор, який став, починаючи з Мстислава, усипальницею чернігівських князів, засновано Єлецький монастир. У Чернігові створюється єпіскопія, що свідчило про піднесення політичного значення князівства. Навколо міста зростає кількість боярських сіл, розширюються їх вотчини, все більше вільного населення потрапляє в залежність від феодалів.

Князі й бояри жили в просторих дерев’яних або й кам’яних хоромах, одягалися в парчеве, оксамитне й шовкове вбрання, користувалися дорогоцінною зброєю. Міська біднота тулилася в невеличких хатинках з убогим начинням, носила лляний одяг, мала на озброєнні сокири й рогатини, які в мирний час були знаряддями полювання.

Після остаточного виходу з-під влади Києва Чернігів, будучи столицею окремого князівства, продовжував лишатися визначним економічним, політичним і культурним центром Русі. Тут продовжували розвиватися залізодобувне, ковальське, гончарне, ювелірне та інші ремесла, будівельна справа, культура. В XII столітті в Чернігові зведено Благовіщенський, Борисоглібський собори та Успенський собор Єлецького монастиря, ряд інших споруд.

Давній Чернігів був одним з найбільших культурних центрів Київської Русі. Тут значного рівня досягла освіта, яка в основному ширилася серед заможних верств населення, зокрема князів, бояр, купців. Високоосвіченими на свій час людьми були сини Ярослава Мудрого Святослав і Всеволод, що князювали в Чернігові. Всеволод володів п’ятьма мовами.

Для домашнього читання родині Святослава був виготовлений т. зв. «Ізборник Святослава» — рукописна книга з чудово оформленими заголовними літерамит заставками й кінцівками. Грецьку «премудрість» добре опанувала дочка чернігівського князя Михайла—Єфросинія завдяки бояринові Федорову. Велику бібліотеку, яка згодом стала основою бібліотеки Києво-Печерського монастиря, зібрав чернігівський князь Святослав Давидович (Микола Святоша). Чернігів мав своє літописання й місцеву літературу, тут складалися билини. Розповіді про Чернігів та його людей посідають багато місця в «Повісті временних літ», «Повчанні» Володимира Мономаха, у Київському літопису, який повністю присвячений боротьбі Ольговичів з Мономаховичами, в «Слові о полку Ігоревім». Першим твором жанру подорожей у давньоруській літературі було «Хождєніє» чернігівського ігумена Данила, що в 1106—1107 рр. здійснив мандрівку до Палестини.

Чернігівські ювеліри й зброярі були майстрами високої кваліфікації, справжніми митцями. їм були відомі філігрань, скань, зернь, чернь, техніка перегород-частої емалі.

Вони виготовляли художньо оздоблені жіночі прикраси, оздоблювали дорогоцінну зброю. Вражають тонкою ювелірною роботою окуття двох турячих рогів з Чорної Могили. Одне з них орнаментоване рослинним візерунком. На другому зображені події, змальовані в билині про Івана Годиновича. Центральне місце в орнаменті посідає композиція з двох людських фігур і орла.

Давній Чернігів славився й оригінальними архітектурними спорудами. Перше місце належить одному з найдавніших руських храмів, що зберігся — Спасо-Преображенському собору. Він має п’ять бань, круглу башту зі сходами на хори — з півночі й маленьку церковку-хрещальню — з півдня. Стіни собору прикрашено фресками, підлога була викладена мозаїкою. Збудований він з цегли і великих каменів, скріплених міцним вапняковим розчином. Багатий скульптурним оздобленням Борисоглібський собор з трьох боків оточений галереями. Бази й капітелі його колон, зроблені з білого каменю й оздоблені левами, барсами, птахами, орнаментальним плетивом, надають йому святкового, нарядного вигляду. Визначною пам’яткою чернігівської архітектури XII ст. був Благовіщенський собор з чудовою мозаїкою, фресками, полив’яними керамічними плитками і мозаїчною підлогою із зображенням павича.

Культура Чернігова є складовою частиною культури Київської Русі, що стала основою надбань трьох братніх народів — російського, українського й білоруського.

Монголо-татарська навала затримала на кілька століть дальший розвиток Чернігова.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів у період боротьби з Ордою та польською шляхтою
18 жовтня 1239 року ординці появилися під стінами Чернігова, який вважався на той час містом «багатим воїнами», «славним мужністю городян», «міцним і багатолюдним». Вороги оточили його з усіх боків. Двоюрідний брат Михайла Чернігівського — князь Мстислав Глібович привів своє військо на виручку обложеним. Розгорівся запеклий бій. Обложені намагалися допомогти воїнам Мстислава Глібовича, почали обстрілювати нападників з метальних знарядь. «Лют бе бой у Чернигова, оте й тараны на нь ставиша и меташе на нь камением полтора перестрела, а камень яко можаху четыри мужи силнии подья-ти его» — занотував літописець. Однак воїни Мстислава не змогли прогнати ворога і врятувати місто: «побежен бысть Мстислав и множество от вой его избиено бысть и град взя и запалиша его огнем».

Після навали Чернігів втрачає значення політичного центру Чернігово-Сіверщини, поступившись перед Брянськом. Занепали торгівля й ремесла, деякі з них зникли зовсім. Над чорним шаром пожарища, залишеного монголо-татарами, археологи знаходять здебільшого тільки рештки кераміки. Руйнування, заподіяні місту, були дуже великі.

Уціліле населення завойовники поділили на десятки, сотні, тисячі й десятки тисяч («тьми»), обклали тяжким податком. В історичних документах тих часів трапляється й «Черниговская тьма со всими выходы и даньми». В місті появився татарський збирач данини — баскак, якому рязанський князь змушений був навіть дарувати землі: «отвести поле по реке Прони». Через деякий час повернувся з Польщі князь Михайло. 1246 року він поїхав до Батия просити «ярлик» на княжіння. Тут намагалися примусити його виконати принизливий обряд: повернутися на південь і вклонитися зображенню Чінгісхана. Гордий князь відповів, що християнину не личить вклонятися зображенню мертвої людини. Як не вмовляли його наближені, він лишився непохитним і був убитий татарами.

Дуже повільно гоїлися рани, завдані нашестям. Ослабленням Русі скористалися литовські феодали, які ще 1220 року зазіхали на її землі. На початку 60-х років XIII століття вони під проводом Міндовга знову спробували захопити Чернігово-Сіверщину. 1355 року литовські війська ще раз з’являються на чернігівських землях. Протягом 1355—1356 рр. вся Чернігівщина, в т. ч. й Чернігів, потрапили під їх владу.
Майже півтора століття протрималися тут нові загарбники. Однак Чернігів і далі підтримував тісні зв’язки з рештою руських земель, що продовжували боротися з монголо-татарами, об’єднуючись в одну державу з центром у Москві. Місто стояло на торговому шляху, яким купці з різних місць України в другій половині XIV століття добиралися до російських міст, перевозячи сіль, смолу, поташ, шкіри, а також східні товари — шовкові тканини, килими, парчу, фрукти тощо. Разом з ними до Москви, Рязані, Смоленська, Брянська, Твері їздили й чернігівці. До Чернігова прибували купці з Москви, Твері, Владимира, Ростова, Суздалі, Брянська. Більшість із них діставалася до міста Десною. З посиленням соціального гніту з боку литовських феодалів і початком набігів на Україну кримських татар, які доходили не раз і до Чернігова, потяг до Росії, де створювалася сильна держава, зростав. Переселення чернігівців, яке тривало й раніше, набирало більшого розмаху. Так, на початку XV ст. в Москву прибуло кілька українських феодалів на чолі з князем Свидригайлом. Серед воїнів, які приїхали з ними, більшість становили вихідці з Чернігова. В останній чверті XV століття рух за визволення з-під литовського панування й возз’єднання з братнім російським народом став масовим. Населення Чернігово-Сіверщини відмовилося коритися литовським панам. Нарешті, в 1500 році на бік Росії переходить ряд князів, в т. ч. й Семен Можайський, що володів Черніговом, Стародубом, Гомелем, Мінськом. Війна між Литвою й Росією в 1501—1503 рр. закріпила Чернігів разом з іншими населеними пунктами Чернігово-Сіверщини й Смоленщини за Російською державою.

Возз’єднання цих земель з російськими сприяло послабленню соціально-економічного (на Чернігівщині в кінці XVI ст. панщина становила 2 дні, а на решті території України — від 3 до 5), політичного та ліквідації релігійного гноблення, дальшому розвиткові ремесла, торгівлі, будівельної справи. В XVI столітті російські торгові люди стали появлятися в Чернігові ще частіше. Вони приїжджали сюди цілими валками підвід і продавали соболині шуби, кожухи, шовкові і лляні полотна, вироби з шкіри, зброю. В Чернігові містилися спеціальні комори, де зберігалася й продавалася сіль, привезена з Галичини. Звідси її відправляли на продаж у російські міста. Не раз зупинялися в Чернігові й іноземні купці, які їхали в Росію або поверталися назад.

Чернігів був у той час прикордонним містом, тому царський уряд подбав про його укріплення. В 1531—1534 рр. тут споруджено дерев’яну фортецю. Її обнесли валом і глибоким ровом, встановили 27 великих та багато малих гармат.

Литовські феодали не могли примиритися з втратою Чернігова. Влітку 1534 року їх війська спустошили околиці Чернігова та інші міста Чернігово-Сіверщини. Восени того ж року вони знову підійшли до Чернігова, але зазнавши великих утрат, змушені були відступити. Під час переговорів у Москві 1542 року литовські посли вимагали повернення Чернігова й інших шести міст в обмін на полонених. Домагався польський король і великий князь литовський Сигізмунд II Август Чернігова і 1549 року під час перебування в Литві російського боярина М. Морозова. Литовські й польські пани намагалися захопити Чернігів в 1563 році під час Лівонської війни, однак безуспішно. Ще одну спробу оволодіти містом здійснили вони 1579 року, та мужня оборона чернігівців змусила їх зняти облогу і відступити. Проте магнати зі своїми найманцями продовжували чинити розбій. Один з них, М. Вишневецький, у безсилій люті тоді ж спалив Чернігів та кілька інших міст.

На початку XVII ст. ставленик польської шляхти Лжедмитрій І захопив Чернігів.

Через чотири роки місто Чернігів потрапило до рук польських інтервентів, яким вдалося закріпити його за собою згідно з умовами Деулінського перемир’я 1618 року на чотирнадцять з половиною літ, а за Поляновським миром 1634 року — навічно.

Спочатку Чернігів входив до т. зв. князівства Чернігівського і підлягав адміністрації королевича Владислава, а після 1635 року став головним містом Чернігівського воєводства. Тут перебував воєвода, якого король призначав тільки із знатних польських феодалів, шляхта збиралася на сеймики. Польський уряд подбав не лише про шляхту, а й про католицьке духовенство. У січні того ж року сейм підтвердив королівські привілеї, дані раніше католицьким ченцям-бернардинцям. Почались переслідування православних, насильницьке насадження унії. Католикам було передано у Чернігові Борисоглібський монастир, архімандритом Єлецького монастиря 1628 року став уніат. Смоленський архієпіскоп навіть поклявся, що в Смоленську, Чернігові й Стародубі всіх православних приведе до унії. Щоб збільшити прибутки, 1623 року (за іншими відомостями 1620) король надав Чернігову магдебурзьке право. Всі посади в міському самоврядуванні зайняла шляхта. Війт не обирався, а призначався королем — і обов’язково з католиків.

Політика насильницького ополячення й окатоличення населення, його безправність і зростання соціально-економічного гноблення викликали масове незадоволення міських низів. Коли почалася визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування в 1648 році, чернігівці одними з перших піднялися на боротьбу проти гнобителів, за возз’єднання з братнім російським народом. Я. Вишневецький, поспішаючи з Прилук на допомогу М. Потоцькому, дізнався про поразку шляхти біля Жовтих Вод і Корсуня й відступив до Чернігова. Зупинившись недалеко від міста, він мусив спішно окопуватись, адже вся навколишня територія була охоплена повстанням. Криваві розправи, які чинив магнат над повстанцями, викликали навіть обурення його воїнів, що були «имены из мещан и ис пашенных мужиков». Налагодивши контакти з жителями Чернігова та інших населених пунктів Чернігівщини, значна частина їх приєдналася до повстанців. Я. Вишневецький зажадав від польських властей підкріплень, але даремна річ: пробитися до нього було неможливо. Побоюючись підходу козаків, магнат переправився через Десну й через Полісся почав пробиратися на Правобережжя.

7 червня сєвські воєводи, повідомивши царя про події на Україні, підкреслювали, що народні маси прагнуть возз’єднатися з російським народом: «в Киеве и в Чернигове и в ыных городах от белоруссцов та молва и желание есть, чтоб им всем быть под твоею царскою высокою рукою во крестьянской вере; то нам, холопам твоим, подлинно ведомо ото многих людей». 19 червня вони вже доповідали: повстанські війська оволоділи Черніговом, Ніжином, Борзною та іншими містами. Шляхта намагалася затриматись в Чернігівській фортеці, проте 15 червня міщани разом з козаками вибили її звідти. Місто назавжди звільнилося від польсько-шляхетського іга. Воно стало центром Чернігівського полку.

Незадоволені умовами Зборівського договору 1649 року, народні маси продовжували боротьбу проти шляхти. Російські посли в Польщі Г . і С. Пушкіни в своєму статейному списку занотували 4 квітня 1650 року: «около Чернигова и Стародуба и Почепа все мещане взбунтовалися и стоят все, собрався в окопах».

Чернігову, розташованому на північних рубежах визволеної території, загрожували війська литовського гетьмана Радзівілла. Тому тут у вільний від походів час перебував увесь Чернігівський полк на чолі з М. Небабою. Навесні 1651 року сюди підійшли Київський і Ніжинський полки. В червні польсько-литовська шляхта розпочала наступ на Україну з півночі. Незначні групи козаків, які охороняли переправи через Дніпро, не могли стримати ворога. М. Небаба негайно виступив з Чернігова назустріч загарбникам. Переважаюче чисельністю й озброєнням військо Радзівілла завдало козакам поразки. 6 липня героїчно загинув у бою і М. Небаба.

Козаки відступили до Чернігова. За ними посунули й польсько-литовські війська, сподіваючись на легку перемогу. Наказний полковник С. Пободайло мобілізував усі наявні сили на оборону міста. Радзівілл запропонував чернігівцям здатися, але дістав рішучу відмову й відійшов на Смоленщину. Є відомості, що під Черніговом стався бій. Піддячий розрядного приказу Г. Богданов залишив такий запис: «под Черниговом у Козаков з гетманом Радивиловом был бой, и литовских людей, которые з гетманом Радивилом под Чернигов приходили, побили многих людей и на бою взяли 2 пушки огневые да 3 пушки полковых».

Повернення на Чернігівщину шляхти після Білоцерківського договору 1651 року викликало нові виступи населення проти іноземних загарбників, за возз’єднання України з Росією.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Возз’єднання України з Росією. Економічний розвиток Чернігова
Радісно зустріли чернігівці рішення Переяславської ради. 28 січня 1654 року вони врочисто вітали російське посольство В. Бутурліна і в Спасо-Преображенському соборі поклялися бути вірними союзу з російським народом. Присутніх під час церемонії було 1105 чоловік. Союзові з російським народом чернігівці, як і весь український народ, залишилися вірними навіки. Коли 1658 року на Україні спалахнуло повстання проти зрадницької політики шляхетсько-старшинської верхівки, І. Виговський відрядив проти повстанців Чернігівський і Ніжинський полки. Але рядові козаки не схотіли піднімати зброю проти своїх братів. Дізнавшись, що Виговський і його прихильники розпочали переговори з Туреччиною про перехід України в її підданство, чернігівці влітку 1659 року знищили гетьманську залогу в місті. Козаки Чернігівського полку допомагали жителям і козакам Стародубського полку захищати Стародуб від шведських загарбників, брали участь у Полтавській битві 1709 року.

Возз’єднання України з Росією сприяло дальшому розвиткові господарства й культури міста. Розширюються і зміцнюються його зв’язки з російськими містами. Ще під час визвольної війни до Чернігова приїздили севські торгові люди, купці з Чернігова їздили торгувати в Брянськ та інші міста. Після війни Чернігів знову стає важливим центром торгівлі — через нього проходив один з торгових шляхів з Москви до Києва. Чернігівські купці закуповували у великій кількості поташ на будах Полісся й везли його в Росію. Через Лоїв, Річицю, Несвіж, Гродно, Августово вони діставалися до Кенігсберга. Тричі на рік у місті відбувалися ярмарки, кожен з них по два тижні тривалістю. Особливим попитом тут користувалися різний дерев’яний посуд, вози колеса. Розвивалося ремесло. Чернігівські ремісники об’єднувалися в цехи: теслярський, шевський, рибальський, кравецький.

Крім них, існував ковальський цех, який об’єднував ковалів, слюсарів, димарів, мечників, колісників, золотників, конвісарів, римарів, токарів, склярів, стельмахів, теслярів, колодіїв, шитників та інших «молотом працюючих». До нього входили й млинарі.
Царський уряд, сприяючи дальшому розвиткові торгівлі й ремесла, в 1655, 1666 і 1690 рр. підтвердив право Чернігова на самоврядування й попередні «вільності». Але ці підтвердження майже нічого не давали міським низам. Усі виборні посади в магістраті — війта, бурмистрів, райців, лавників, як правило, займали численні представники заможних міщанських і старшинських родин, які намагалися перекласти на плечі трудящих весь тягар податків. Форми й розміри податків не були чітко визначеними, тому представники властей могли не лише самі уникнути їх сплати, а й нажитися за рахунок міщан і козаків. Полковий уряд і воєвода з своєю адміністрацією чим далі, то все більше втручалися в міські справи. У жалуваній грамоті царя чернігівцям 1690 року можна прочитати, що полковники використовують для різних робіт «майстерових людей» — теслярів, шевців, рибалок, кравців, сріблярів, лучників, сідлярів, ковалів, гончарів, пилярів, музикантів, слюсарів, бондарів, і за роботу їм нічого не платять; крім того, «емлют з них мещан, подводы для всякой своей работы». Скаржилися міщани й на вимоги воєвод, бояр, гетьмана надавати підводи їм і війську.

Поглиблення класових суперечностей і посилення гніту з боку козацької старшини й царизму, а також незадоволення Андрусівським перемир’ям 1667 року спричинялися до повстання 1668 року на Лівобережній Україні. Активну участь взяли в ньому й чернігівці. Вісім місяців довелося тоді відсиджуватися воєводі в фортеці, поки не виручили його війська на чолі з Г. Ромодановським. Зважаючи на незадоволення українського населення свавіллям воєвод, царський уряд змушений був піти на деяке обмеження їх влади.

Залишаючись прикордонним містом Російської держави, Чернігів постійно укріплювався. В 1670—1680 рр. фортецю заново перебудували. 1719 року розширили. Після цього вона займала всю територію нинішнього парку на Валу. Наприкінці XVIII ст., коли кордони Російської держави пересунулись далеко на захід, фортеця втратила своє значення і в 1799 році була ліквідована.

У XVIII столітті місто складалося, як і раніше, з чотирьох частин, кожна з них мала свої укріплення. Окремі ансамблі являли собою Єлецький і Троїцький монастирі. Всіх будівель 1768 року налічувалось 838, з них житлових 627 (за даними 1783 року 647).

У місті проживало 2386 міщан, 656 селян-кріпаків, 468 державних селян, 164 козаки, 58 купців і 192 служителі культу — всього 3924 чоловіка. Хоч за кількістю населення Чернігів значно поступався перед іншими містами Чернігівського намісництва (Ніжином, Березною, Борзною, Прилуками, Ромнами, Зіньковим), однак він був значним культурним центром Лівобережної України. Управління перебувало в руках магістрату, полкової та сотенної канцелярій, де сиділи представники заможного міщанства й козацької старшини.

Міська верхівка на цей час вже встигла придбати великі маєтності. Найбагатшим вважався чернігівський полковник П. Полуботок, якому належало 3200 дворів. Великими маетностями володіли чернігівські монастирі. Один лише Троїцький монастир мав 9 тисяч селян, 16 озер, 30 млинів, 4 гути, 2 рудні, 2 папірні, 14 винокурень, броварню, сукновальню, 2 солодовні, 3 тартаки.

В той час коли міська верхівка прибирала до рук села, хутори, млини, зводила по кілька будинків, біднота Чернігова змушена була навіть наймати житла. В опису Чернігівського намісництва за 1779—1781 рр. є дані про 549 хат (будинків). Процент хат, у яких жили підсусідки, тут досить великий. За підсусідками козачими в описі числиться 3 хати, за магістратськими — 82, за різночинськими — 95, всього 180 хат, що становить 32,7 проц. облікованих жител.

Населення Чернігова займалося ремеслом, промислами, торгівлею, землеробством. Ремісників у місті мешкало 185 сімей. Більшість із них об’єднувалася в цехи, яких наприкінці XVIII століття в Чернігові налічувалося сім: ткацький, шевський, різницький, гончарський, хлібників (перепечайський) і два сукупні: до першого входили кравці, кушніри, шапкарі, до другого — котлярі, конвісари. Основна частина ремісників була дрібними виробниками й працювала разом з членами своїх сімей. Траплялися тут і багаті ремісники, які мали по кілька підмайстрів та уцнів. Наприклад, у ткацькому цеху на 6 майстрів припадало 4 підмайстри й 1 учень, у шевському — на 46 майстрів — 32 підмайстри і 28 учнів. Однак з 56 майстрів цеху хлібників жоден не мав ні підмайстрів, ні учнів. Всього в місті було 64 підмайстри і 74 учні (на 171 майстра). На чолі кожного цеху стояв цехмайстер; крім нього, справами цеху відали старший брат, писар, ключник, або підскарбій. Членами цеху вважалися тільки майстри, вони називалися братчиками, підмайстри — молодиками. Молодик, попрацювавши деякий час в одного майстра, повинен був переходити до іншого, а також побувати в майстрів свого фаху інших міст. Після цих переходів, які називалися мандрівками, молодик з’являвся до свого цеху, просив зарахувати його в члени і пред’являв свідоцтва, одержані під час мандрівок, виготовлений власноручно виріб та сплачував гроші у цехову скриньку. До умов прийому входило і обов’язкове частування цехових братчиків: треба було поставити цебер меду чи пива, кілька кварт горілки. В окремих цехах на цей банкет витрачалися десятки карбованців. Зібрати таку суму річ нелегка, якщо четверть (8 пудів) жита в Чернігові 1760 року коштувала 50—60 копійок, пуд солі — 50 копійок. Тому багато підмайстрів не могли вступити до цеху і змушені були все життя наймитувати.

Багато чернігівців були зайняті промислами. Перше місце належало борошномельному і винокурному. Селяни, що жили в місті, а також значна частина козаків та міщан займалися хліборобством, городництвом та садівництвом. В описі Чернігівського намісництва можна прочитати: «некоторые сего города жители упражняются в хлебопашестве, а остающийся от своего продовольствия хлеб продают здесь же, а большею частию упражняются в винокурении и шинковом промысле горячим вином».

1786 року в місті працювало 8 цегельних заводів, 10 кузень, 14 винокурень, З річкові млини, 15 вітряків, пивоварня й 4 солодовні.

Важливу роль у міському житті XVIII ст. відігравала торгівля. В Чернігові чотири рази на рік збиралися ярмарки, двічі на тиждень були торги. Перший у році — Богоявленський ярмарок тривав три тижні, решта — по два. Тут велася оптова й дрібна торгівля. Оптовою торгівлею в основному займалися купці й поміщики, дрібного — міщани, козаки й селяни. Крім місцевих, у Чернігові появлялися купці з Ніжина, Стародуба, Києва, Полтави, Лубен, Прилук, Москви. Приїжджали також селяни з навколишніх сіл, з розкольницьких слобід. На Богоявленському (в січні), Прокофіївському (в липні) і Євстафіївському (у вересні) ярмарках торгували красним товаром (тканинами), залізними і мідними виробами, срібним і дерев’яним посудом, чаєм, кавою, прянощами, а також хлібом, сіллю, рибою тощо. Ярмарок, що починався в десяту п’ятницю після великодня, називався господарським. Тут продавалися донська риба, таврійська й галицька сіль, дерев’яний посуд, рогата худоба, коні, будівельний ліс, овеча вовна, горілка тощо. Худобу в Чернігів пригонили з степових повітів, посуд, дьоготь, конопляну олію, горілку, ліс везли з Чернігівського і Городнянського повітів, хліб — з Ніжинського, Борзнянського, Прилуцького й Переяславського повітів. Чернігівські купці їхали до Полтави, Ніжина, Ромен, Києва, Городища, Городні, Березни, Мени. Окремі з них діставалися й до закордонних міст Гданська, Відня. З-за рубежа сюди надходили швабські полотна, різні сукна, кармазин, саржа, тафта, селітра, вино та інші товари. Привезені до міста товари продавалися також на торгах, які збиралися щопонеділка і щоп’ятниці. На торги привозили й дрова, будівельний ліс, хліб, сіно та інші товари з навколишніх повітів. Стаціонарна торгівля велася в 68 лавках, де продавалися в основному галантерейні й бакалійні товари, горілка, пиво тощо.

З ліквідацією царизмом полкового устрою і створенням Чернігівського намісництва, Чернігів з 1782 р. стає центром намісництва, а з утворенням 1796 р. Малоросійської губернії, 1802 р. Чернігівської губернії — центром губернії. У зв’язку з цим міське самоврядування було зведене нанівець. Міська дума, яка прийшла на зміну магістрату, хоч і залишалась виборним органом, але з 1796 р. цілком підпорядковувалась губернатору. Без його дозволу вона не здійснювала жодного заходу. На неї покладався нагляд лише за торгівлею і благоустроєм. Міщани, що складали більшість населення, були поставлені в вузько станові рамки. їм дозволялось займатися ремеслом і торгівлею. Вони сплачували державі численні податки, виконували різні повинності. На їх кошти утримувалась квартира губернатора й інших вищих губернських чиновників, поліція, тюрма, пожежна команда, богодільня тощо.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Розвиток Чернігова в XVIII — XIX столітті
Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Чернігова виявили високий патріотизм. Багато з них вступало в козацькі полки і ополчення, мужньо бились з ворожими військами. Чернігівський драгунський полк відзначився в Бородінській битві. Жителі Чернігова прийняли на себе турботи про евакуйоване білоруське населення. В Чернігові розміщалися установи Білостока, Рогачова, Могильова.

У першій половині XIX століття у місті розвивалася промисловість. 1859 року тут було 5 цегельних, 2 свічкові, шкіряний заводи, тютюнова фабрика. На них працювало 175 робітників. Більшість цих дрібних підприємств належала купцям. Міщани головним чином займались кустарним промислом, або торгівлею і тільки 10 з них — хліборобством. Переважаючим залишалось кустарно-ремісниче виробництво. В 1860 році було 12 цехів, які об’єднували 777 ремісників, в т. ч. 224 майстрів, 244 робітників і 309 учнів. Серед ремісників найбільше було кравців, столярів, м’ясників. На підприємствах і в ремісничих цехах застосовувалась ручна праця. Робочий день тривав по 14—16 годин. Заробітна плата була мізерною.

Важливе значення в економічному житті Чернігова відігравала пристань на р. Десні, сюди прибували і звідси відправляли різні вантажі. В 1860 році тут розвантажили 62 150 пудів вантажів, в т. ч. 14 635 пудів хліба. Частина вантажів прибувала гужовим транспортом. Через місто проходив такий важливий тракт як Петербург—Київ. Це сприяло пожвавленню торгівлі. В Чернігові щороку відбувалось 4 ярмарки, оборот яких становив 135 тис. крб. Значна частина населення займалася торгівлею. В 1847 році в місті налічувалось 196 крамниць, річний торговий оборот яких становив 186,5 тис. карбованців.

Після возз’єднання України з Росією зростає роль Чернігова як одного з центрів розвитку культури. Ще наприкінці XVII століття у Чернігові відкрилася парафіяльна школа. 1786 року таких шкіл вже було 6. 1700 року почав працювати середній навчальний заклад — колегіум, створений на основі слов’яно-латинської школи, яку сюди перевели з Новгорода-Сіверського. Спочатку в ньому було чотири класи: інфіма, синтаксима, поетика, риторика. В 1748 році відкрили п’ятий клас — філософію. Тут вивчали граматику, історію, географію, математику, філософію, латинську й грецьку мови, однак рівень викладання був невисоким через недостатню підготовку викладачів. Нужденні студенти жили в бурсі, для якої за наказом архієрея видавалися дрова й кілька разів на тиждень житній хліб та крупа на кашу. Ця видача була такою жалюгідною, що бурсакам кожного дня доводилося після уроків ходити по місту попід вікнами, співати релігійних пісень й просити милостиню. Строк навчання в колегіумі був сім років. 1776 року його реорганізували в духовну семінарію. Працювало в Чернігові також перше народне училище (головна народна школа), яка складалася з чотирьох класів. Було відкрито в Чернігові й т. зв. вільний пансіон, де вчилися дворянські діти чоловічої статі.
В 1805 році на базі народного училища була відкрита губернська гімназія. У наступні роки почали працювати повітове і парафіяльне училища. Напередодні реформи 1861 року у Чернігові було 5 навчальних закладів: гімназія, три училища і духовна семінарія. В них навчалося 538 чоловік, переважно діти дворян. Крім того, було 3 парафіяльні школи.

В 1860—1862 рр. у місті працювала «недільна школа» для дорослих, де навчалося до 90 осіб. «Недільна школа» мала прогресивний напрям і тому була закрита царськими властями.

Значними осередками культурного життя були друкарні. В першій половині XVII ст. тут діяла друкарня Кирила Ставровецького. 1646 року в ній, зокрема, надруковано збірник віршів та статей К. Ставровецького «Перло многоценное». 1679 року до Чернігова перевели з Новгорода-Сіверського друкарню, засновану Л. Барановичем. Вона видала твори І. Галитовського, І. Максимовича, Д. Ростовського та інших українських письменників XVII ст. Книги друкувалися українською, польською та церковнослов’янською мовами.

У XVII—XVIII століттях у Чернігові створено ряд літописів та історичних праць. 1699 року в Іллінському монастирі закінчив свій літопис Леонтій Боболинський. Він є компілятивним зведенням відомостей з церковної та громадянської історії від т. зв. створення світу до середини XVII ст. В першій половині XVIII ст. було складено «Чернігівський літопис» — коротку хроніку подій від 1587 року до 1725. Цінним джерелом для вивчення соціально-економічної історії Лівобережної

України XVIII ст. є «Черниговского наместничества топографическое описание» О. Шафонського, написане ним 1786 року.

До першої половини XIX століття належить початок видання першого часопису на Чернігівщині. В 1838 році почала виходити газета «Черниговские губернские ведомости». У газеті співробітничали письменник етнограф О. В. Шишацький-Ілліч, історик О. М. Лазаревський та інші.

В Чернігові у XVII—XIX ст. жили й працювали ряд видатних діячів української культури: з 1697 до 1712 року Іоанн Максимович (1651—1715) — письменник, педагог і церковний діяч, з 1669 до 1688 року Іоаникій Галятовський (р. н. невід.— п. 1688) — письменник, громадсько-політичний і культурний діяч; з 1657 до 1693 року — Лазар Баранович (1620—1693) — релігійно-політичний діяч і письменник; у першій половині 50-х років XVII ст. — Антоній Радивиловський (р. н. невід.— п. 1688) — письменник і культурно-освітній діяч; в 70-х і 90-х роках XVII ст. — Димитрій Ростовський (Данило Туптало, 1651—1709) — письменник, церковний і культурний діяч.

У місті двічі — у лютому — березні 1846 р. і березні 1847 р. був Т. Г. Шевченко. Вперше він як співробітник Київської археографічної комісії приїздив до міста для вивчення і опису пам’яток старовини. Тарас Григорович описав місце колишньої фортеці, курган Чорну могилу, ряд пам’яток архітектури. В березні 1847 року Т. Г. Шевченко відвідав Чернігів вдруге проїздом з Седнева до Києва. Перебуваючи в місті, Т. Г. Шевченко зустрічався з прогресивною інтелігенцією, що справило на неї виняткове враження. Під час перебування у Чернігові (1851— 1853 рр.) почала свою літературну діяльність видатна українська письменниця Марко Вовчок. Разом зі своїм чоловіком відомим українським етнографом О. В. Марковичем вона брала участь у прогресивному гуртку істориків і етнографів, що його заснував у Чернігові український поет і етнограф О. В. Шишацький-Ілліч.

З Черніговом пов’язане ім’я відомого російського письменника революціонера-демократа Г. І. Успенського. Він тут у 1861 році закінчив гімназію. В старших класах гімназії навколо молодого Успенського об’єднувалась найбільш передова молодь. Вона збиралась у квартирі Успенського, куди приходив поет-байкар Л .І. Глібов, що працював вчителем гімназії. Успенський редагував щомісячний рукописний журнал «Молодые побеги».

Значною популярністю в Чернігові користувалися вистави аматорських колективів. Не раз сюди приїздили російські актори. В 1817 році в Чернігові гастролювала театральна трупа Штейна з Полтави, яку очолював письменник І. П. Котляревський. В її репертуарі були комедії Мольєра, «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Котляревського та інші. У виставах брав участь відомий російський актор М. С. Щепкін.

Після возз’єднання України з Росією в Чернігові в XVII—XVIII ст. будуються монументальні собори і цивільні споруди, що надавали місту особливої краси. На Болдиних горах було створено архітектурний комплекс будівель Троїцького монастиря — трапезна з Введенською церквою (1677—1679 рр.), Троїцький собор (1679—1695 рр.)» корпуси келій.

На Єлецькій горі поруч з Успенським собором XII ст. збудовані трапезна з Петропавлівською церквою (1676 р.), надбрамна башта-дзвіниця (1670—1675 рр.), корпуси келій. На території фортеці в 90-х роках XVII ст. споруджено будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба. Ця споруда є одним з кращих зразків цивільної архітектури України XVII століття.

У XVIII ст. Чернігів збагатився такими видатними пам’ятниками архітектури, як будинок колегіуму з чотириярусною соборною дзвіницею (збудована в 1700— 1702 рр.)? ЩО по праву вважають перлиною українського зодчества. 1710 року в центрі міста на честь перемоги Чернігівського полку над турками при штурмі Азова у 1696 році споруджено Катерининську церкву. У 1775 році архітектурний ансамбль Троїцького монастиря було завершено п’ятиярусною дзвіницею в стилі пізнього барокко. Характерними рисами архітектурних пам’яток Чернігова другої половини XVII і XVIII століть є поєднання в їх формах і декоративному оздобленні традицій і прийомів російської і української архітектури.

Чернігів був також одним з важливих осередків малярського мистецтва, скульптури та різьблення. Пам’яток образотворчого мистецтва тих часів до нас дійшло не так уже й багато, але й ті, що збереглися, є свідченням високого мистецького рівня їх виконавців. Одним із значних творів ювелірного мистецтва XVIII ст. є царські ворота для іконостасу Борисоглібського монастиря. До кращих зразків українського декоративного мистецтва належить і Троїцький іконостас. Наприкінці XVII і початку XVIII ст. виготовлено іконостаси Спаського і Успенського соборів та Катерининської церкви. Творцями їх були переважно місцеві майстри живопису і різьблення по дереву. Визначними пам’ятками українського живопису є виконана в 1658 році маляром Григорієм Дубинським ікона «Іллінська богоматір». Пензлю цього майстра, очевидно, належить також ікона «Єлецька богоматір» — «Нев’янучий цвіт». Святі на цих іконах схожі на звичайних людей.

Певного рівня розвитку в Чернігові набуло золотарство й художня обробка інших металів. У 1786 році в місті жив відомий золотар Мирон Курбатов, що мав свою майстерню і виконував роботи на замовлення. Того ж року тут золотив дукати Федір Золотар.

В 1786 році був складений проект забудови міста. Цей план пізніше кілька раз перероблявся і доповнювався. В першій половині XIX ст. Чернігів збагатився рядом пам’яток архітектури. 1804—1806 рр., за проектом видатного російського зодчого А. Захарова, в стилі російського класицизму було збудовано будинок губернатора (тепер тут міститься філіал Київського політехнічного інституту). До початку XIX ст. належить спорудження торгових рядів, міської лікарні, готелю. В 1806 році кріпосні вали були частково розкопані, а на їх місці розбили нову адміністративну площу, бульвари. Проте залишки валів тривалий час ще зберігались, від чого територія фортеці дістала назву Вал.

В 30-х роках XIX ст. за проектом архітектора П. Демут-Малиновського було споруджено будинок дворянського зібрання. Ця пам’ятка архітектури зруйнована німецько-фашистськими загарбниками в 1941 році. Якщо адміністративні та торговельні приміщення здебільшого будувалися з цегли, то житлові — з дерева. Дерев’яні будинки облицьовувались керамічними плитами з різноманітними малюнками. Чернігівська кераміка XVIII ст. — початку XIX ст. була зразком при облицюванні будинків в містах України. Всього в 1860 році в Чернігові налічувалося 846 будинків, в т. ч. 772 приватних, 55 духовного відомства, 19 казенних. Кам’яних будинків було лише 43, з них 35 — двоповерхових і 4 — триповерхові. Напередодні реформи у Чернігові проживало 12 908 чоловік.

В другій половині XIX ст., коли в Росії став швидко розвиватися капіталізм, певні зміни відбувалися і в Чернігові. Проте в цей час він не склався як промисловий центр, а залишався, як і раніше, зосередженням ремісничо-кустарних промислів. Будівництво у місті обумовлювало зростання цегельних заводів і їх потужностей.

В 1901 році тут уже діяло 7 цегельних заводів, на яких працювало 178 робітників, або 66% до усіх зайнятих у промисловості.

42 робітники працювали на. 10 підприємствах переробки сільськогосподарської сировини, 48 робітників — на свічковому і миловарному заводах.

У пореформені роки замість ремісничих цехів виникли майстерні, що спеціалізувалися на випуску різних виробів стосовно до потреб ринку. На початку XX століття у місті було 180 кустарних майстерень, 30 кузень, 52 майстерні пошиття одягу і взуття та інші. Всього в Чернігові налічувалося 3380 ремісників, з них 910 майстрів, 1892 робітники і 578 учнів. В результаті конкуренції багато ремісників розорювалося.

Помітно зростала торгівля. Якщо в 1901 році в місті налічувалося 428 різних магазинів і крамниць, то в 1910 році — 734. Три рази на рік (весною, влітку і восени) влаштовувалися ярмарки. Головними предметами торгівлі була худоба, господарські речі. Торгівля значно посилилась, коли стала до ладу вузькоколійка Чернігів—Крути (1893 р.), почався на Десні рух пароплавів не лише вниз до Києва, але й уверх до Новгорода-Сіверського (1898 рр.).

Глибокі зміни в соціально-економічному житті зумовили дальший розвиток суспільно-політичного руху. В 60—70-х роках XIX століття в Чернігові набуває значного поширення народництво. В нелегальному гуртку народників (1863 рік) брали активну участь помічник землеміра І. Андрущенко, лікар С. Ніс, етнограф М. Білозерський. За розповсюдження революційної літератури вони були заарештовані. Наприкінці 1873 — на початку 1874 рр. проводив роботу гурток народників, очолюваний студентом Г. Г. Божко-Божинським. В 1872 році народницькою пропагандою у Чернігові займався Л. Г. Дейч, відомий пізніше як член групи «Визволення праці».

В 70-х роках XIX століття серед прогресивної молоді Чернігова виникає інтерес до праць К. Маркса і Ф. Енгельса. 1874 року тут почав діяти нелегальний гурток з числа революційно настроєних гімназистів і семінаристів. Члени гуртка вивчали марксистські праці, видавали свій рукописний журнал. В 1894 році в Чернігові розповсюджувалась праця В. І. Леніна «Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?», перевидана на гектографі у с. Комарівці Борзнянського повіту.

В 1895—1897 рр. у місті проводила роботу невелика соціал-демократична група, яка мала безпосередні зв’язки з петербурзьким та київським «Союзами боротьби за визволення робітничого класу». У вересні 1897 року дев’ять членів цієї групи були заарештовані. Проте це не припинило соціал-демократичного руху. Як повідомляло губернське жандармське управління департаменту поліції, в 1900 році в Чернігові знову діяв соціал-демократичний гурток.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів на початку XX століття
На початку XX століття соціал-демократичний рух в Чернігові особливо посилився під впливом ленінської газети «Искра», яку читали передові робітники й прогресивна інтелігенція. Були у Чернігові й кореспонденти газети. 3 «Искры» дізнаємося, що місцева соціал-демократична група провадила роботу серед шевців, малярів, учнівської молоді, що вона мала підпільну друкарню, де розмножували і розповсюджували марксистську літературу, виготовляли листівки. В грудні 1902 року друкарню було розгромлено поліцією, а чотирьох робітників, які працювали у ній, заарештовано. Однак соціал-демократична група продовжувала свою діяльність. У квітні 1903 року вона очолила загальний страйк ремісників-кравців, у якому брало участь 150 чоловік.

Напередодні II з’їзду РСДРП в Чернігові існували дві соціал-демократичні групи. Одна з них об’єднувала в основному робітників і ремісників, друга — службовців губернського статистичного бюро В 1904 році обидві групи об’єдналися в одну соціал-демократичну організацію. Це сприяло дальшому розгортанню революційного руху серед трудящих.

Після подій 9 січня 1905 року у Петербурзі революційні заворушення в Чернігові спочатку охопили учнівську молодь. 27 січня припинили навчання учні чоловічої гімназії. 19 лютого на знак солідарності з пролетарями Петербурга відбулась політична демонстрація робітників, ремісників і учнівської молоді. 12 учасників демонстрації було заарештовано поліцією. Робітники, ремісники й учні брали також участь в першотравневій демонстрації. В умовах зростання революційного руху більшовики розповсюджували серед трудящих твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та іншу марксистську літературу, випускали листівки, в яких закликали робітників, солдатів на боротьбу за визволення від царизму. Більшовики були і безпосередніми організаторами страйків. Однак в розгортанні революційної роботи їм заважали меншовики, що перебували з ними в одній організації.
Широкого розмаху революційні виступи у місті набрали восени 1905 року. 17 жовтня під керівництвом більшовиків розпочався загальний політичний страйк.

Царські власті вживали всіх заходів щодо придушення революційного руху. У Чернігові збільшили кількість військ і поліції. Та, незважаючи на це, революційний рух продовжувався. Навесні 1906 року знову страйкували робітники електростанції, водопроводу та інших невеликих підприємств. Ці виступи підтримувала революційно настроєна інтелігенція.

В липні 1906 року в Чернігові застрайкували робітники палітурних майстерень, у серпні — робітники трьох слюсарних майстерень. В цей час більшовики вели революційну агітацію не лише серед робітників, а й солдат 167-го Острозького піхотного полку. В листопаді жандармерії вдалося заарештувати групу більшовиків на чолі з М. О. Чарлюнчакевичем і розгромити друкарню. Після цього керівництво соціал-демократичною організацією перейшло до рук меншовиків.

Восени 1908 року до Чернігова за дорученням ЦК РСДРП прибув професіональний революціонер більшовик В. А. Селюк. На той час у місті було лише кілька більшовиків, що уникнули арешту. Селюк об^єднав цих товаришів і створив самостійну більшовицьку організацію. Виняткову роль у зміцненні місцевої партійної організації відігравала більшовицька газета «Пролетарий», у якій часто друкувалися статті В. І. Леніна. «Одержали № 36 „Пролетария», партійна газета внесла багато пожвавлення в тутешню соціал-демократичну організацію»,— говорилося в кореспонденції з Чернігова, що була надрукована на сторінках газети за 1 листопада 1908 року. В 1909 році партійна організація налічувала у своїх лавах 20 чол.

Однією з форм політичної роботи більшовиків у масах були підпільні гуртки, де робітники, ремісники, учнівська молодь знайомилися з творами К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та іншою революційною літературою. В 1911 році працювало 15 таких гуртків. В одному з них брали участь тодішні гімназисти Ю. М. Коцюбинський (син письменника М. М. Коцюбинського), В. М. Примаков, О. І. Отецький, С. І. Соколовська, які згодом стали членами більшовицької партії.

У квітні 1912 року більшовицька організація схвалила історичні рішення VI Всеросійської конференції РСДРП1. Ленінську «Правду» читали робітники Чернігова. На своїх сторінках вона висвітлювала життя і боротьбу трудящих міста. Так, у номері за 10 липня 1912 року «Правда» повідомляла про страйк робітників шкіряних підприємств, який закінчився перемогою. Після Ленського розстрілу більшовики видали листівку, у якій затаврували царизм і закликали маси до революційної боротьби. У відповідь на кривавий злочин царизму на підприємствах відбулися страйки. В 1912 році більшовики виступили організаторами професійних спілок шевців, кравців, малярів та інших. Через профспілки вони керували страйковою боротьбою. З Чернігівською більшовицькою організацією підтримував зв’язки В. І. Ленін. Напередодні першої світової війни партійна організація міста налічувала у своїх лавах до 40 чоловік.

Світова економічна криза, яка на початку XX ст. охопила Росію, позначилася і на промисловому розвитку Чернігова. В 1910 році випускали продукцію усього 4 заводи і фабрики, на яких працювало 92 робітники. Сума річного виробництва складала 1753 тис. крб. Після промислового застою почалось деяке економічне пожвавлення. Стали до ладу нові підприємства — лісопильний, овочесушильний заводи, два млини. В 1913 році у промисловості було зайнято 630 чоловік.

1913 року у Чернігові налічувалося 35 850 жителів. Зростання населення відбувалося, головним чином, за рахунок розорення селян, що йшли до міста з Чернігівської, Могилівської, Мінської, Воронезької, Казанської та інших губерній в пошуках роботи. З усієї кількості жителів в 1910 році право голосу мали лише 103 чоловіка — власники землі, торгово-промислових підприємств, великих будинків. В той же час основна маса міського населення була позбавлена виборчих прав. Бюджет думи в основному складався з податків, які сплачувало населення. Більшість асигнувань з бюджету йшла на утримання поліції, в’язниці, казарм, державних установ, зовсім мізерні суми виділялися на медицину, благоустрій, освіту. Так у 1909—1912 рр. на потреби поліції, в’язниці тощо було витрачено 79 процентів бюджету, на утримання шкіл — 10,6 проц., закладів медицини—4,1 проц., на благоустрій — 6,3 процента.

Територія Чернігова постійно збільшувалася. В 1910 році вона становила 668,5 десятини. У місті споруджували дво- і триповерхові кам’яні будинки. Проте Чернігів, як і раніше, в основному залишався одноповерховим і дерев’яним. Брукування центральних вулиць розпочалося 1879 року. За наступні три десятиріччя було вимощено каменем лише 12,4 версти. На більшості вулиць навесні і восени, а то й влітку стояли великі баюри. В 1913 році вулиці освітлювало 114 електричних і 417 гасових ліхтарів.

До 1883 року жителі користувалися власними колодязями або послугами водовозної команди. 1880 року почалось будівництво водопроводу, яке тривало три роки. В 1910 році до водопроводу було підключено із 2836 лише 552 будинки. Єдиним видом міського транспорту залишались візники.

Лікувальних закладів і медичних працівників у Чернігові було недостатньо. В 1910 році на все місто працювало 2 лікарні на 177 ліжок. Населення обслуговувало 66 медичних працівників, з них 33 лікарі.

Як і раніше, освіта була здебільшого доступною для представників привілейованих класів. Крім гімназії, яка існувала ще з 1805 року, у другій половині XIX ст. у Чернігові відкрилися ще три середні навчальні заклади. У 1902 році почалися заняття у реальному училищі. В 1910 році у всіх середніх навчальних закладах було 128 учителів і 2808 учнів. Того ж 1910 року у 22 початкових школах налічувалося всього 1960 учнів, яких навчали 88 вчителів. Гімназії призначались для дітей дворян і чиновників, реальні і комерційні училища — для дітей купців і буржуазії, а нижчі і професійні навчальні заклади — для дітей міщан і селян. В навчальних закладах викладання рідною мовою заборонялося. Звичайно мережа навчальних закладів охоплювала далеко не всіх дітей шкільного віку. В 1913 р. близько 40 проц. населення залишалося неписьменним.

З Черніговом була пов’язана творчість і громадсько-політична діяльність ряду діячів культури. Понад 30 років тут жив і працював талановитий український поет-байкар Л. І. Глібов. У Чернігові він написав свої кращі твори. Займаючись літературою, Глібов одночасно очолював аматорський драматичний гурток, у якому почала свій творчий шлях видатна актриса М. К. Заньковецька. Помер Л. І. Глібов в Чернігові на 56-му році життя 10 листопада 1883 р.

Під час перебування у Чернігові (1894—1902) український письменник, вчений, громадський діяч Б. Д. Грінченко багато дбав про випуск книг для народу. У Чернігові він видав 50 назв книг тиражем 200 тис. примірників, серед них твори Т. Шевченка, П. Грабовського, науково-популярні брошури тощо. Разом з М. М. Коцюбинським Грінченко випустив у 1900 році літературний альманах «Хвиля за хвилею», вихід якого відіграв позитивну роль у розвитку української культури.

Чернігівці свято шанують пам’ять великого українського письменника і громадського діяча, революціонера-демократа М. М. Коцюбинського. Його суспільно-політичні, естетичні погляди формувалися під впливом передової української і російської літератур. Він був обізнаний з працями К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна і поширював їх серед інтелігенції. Коцюбинський близько стояв до пролетарського визвольного руху і пролетарської літератури. Саме в Чернігові він написав такі твори, як «Фата моргана», «Він іде», «Сміх», «Коні не винні» та інші, в яких правдиво відобразив селянський рух напередодні і в роки першої російської революції, авангардну роль пролетаріату в революції, викривав самодержавство, зрадництво українських буржуазних націоналістів. М. М. Коцюбинський відгукувався на всі політичні події. Він підтримував тісні зв’язки з багатьма українськими письменниками. У своєму будинку Коцюбинський регулярно влаштовував літературні «суботи», на які збиралася прогресивна інтелігенція.

Особливо зворушливою була дружба Михайла Коцюбинського з Максимом Горьким. М. Коцюбинський не раз бував у Горького, відпочиваючи на острові Капрі, а в червні 1910 року він неодноразово зустрічався у Горького з Володимиром Іллічем Леніним. Зустрічі з В. І. Леніним мали виняткове значення для творчості М. Коцюбинського. Коли 25 квітня 1913 року на 49-му році життя не стало М. М. Коцюбинського, Максим Горький, дізнавшись про смерть друга, писав: «Велику людину втратила Україна, довго і хороше буде пам’ятати вона його добру роботу».

Близько двадцяти років у Чернігові жив І. А. Кочерга, що за радянського часу став видатним українським драматургом. Ще під час навчання у 1890—1899 рр. в гімназії він виявив великий інтерес до театру. Друкуватися Кочерга почав у Чернігові в 1904 році.

У місті над Десною провів свою юність видатний український радянський поет П. Г. Тичина. В 1910 році він особисто познайомився з М. М. Коцюбинським, який відіграв велику роль в ідейному і художньому зростанні майбутнього поета. Під благотворним впливом М. М. Коцюбинського зростала і творчість В. М. Блакитного (Елланського).

Поруч з літературою розвивалося театральне і образотворче мистецтво. Поширені були аматорські драматичні колективи. Зокрема, у 1907—1910 рр. на сцені виступав драматичний колектив під керівництвом українського письменника М. К. Вороного. Приїжджали до Чернігова на гастролі і пересувні трупи. В 1910— 1911 рр. тут показувала вистави відома українська трупа М. К. Садовського. В Чернігові працювали і творили художники М. І. Жук, П. І. Рашевський, Г. О. Коваленко та інші. За ініціативою М. М. Коцюбинського влаштовували художню виставку, на якій експонувалося 120 робіт.

1877 року в місті відкрито публічну бібліотеку, а в 1902 році на базі колекцій відомого збирача старовини В. В. Тарновського — музей українських старожитностей.

Місто забудовувалося спорудами різних архітектурних стилів. В стилі українського модерну було споруджено приміщення селянського банку (1912 р.), неокласицизму—губернського земства (1914 р.), Держбанку (1908 р.) та інші. Усі ці споруди існують і тепер.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів у рокі Жовтневої революції і громадянської війни
На початку першої світової війни у Чернігові проводилася мобілізація. Багато сімей трудящих залишилося без годувальників. З закриттям багатьох підприємств зросло безробіття. Війна підняла ціни на продовольство. Вже у 1915 році вдвоє подорожчали хліб, цукор, масло. Місто було переповнене новобранцями, госпіталями, біженцями з прифронтових західних губерній.

З перших днів війни більшовицька організація розгорнула діяльність. Багато більшовиків за розповсюдження листівок були заарештовані і засуджені на заслання до Сибіру. Незважаючи на це, більшовики, що залишалися у Чернігові, продовжували свою діяльність. В червні 1915 року вони брали участь в нелегальній більшовицькій нараді в Києві, яка закликала робітників, солдатів і селян готуватись до революції. В 1916 році чернігівські більшовики організували першотравневу маївку за Десною. Того ж року, щоб посилити антивоєнну роботу серед солдат, в Чернігові була створена «Південна військова організація» у складі Ю. Коцюбинського, С. Соколовської, Р. Гордон та інших. Під впливом більшовиків робітники ставали на шлях страйкової боротьби. В грудні 1916 року в Чернігові відбувся страйк друкарів. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати. Робітничий виступ тривав два тижні і закінчився перемогою.

Початок 1917 року ознаменувався дальшим зростанням революційного руху в країні, який привів до повалення самодержавства. Коли стало відомо про перемогу Лютневої революції, в Чернігові відбулися мітинги і демонстрації. 16 березня була створена Рада робітничих депутатів в складі 70 чол. Одночасно виникла Рада солдатських депутатів. На початку квітня відбулося об’єднання обох Рад. Обдуривши демагогічними промовами значну частину трудящих і солдатів, більшість місць у Раді робітничих і солдатських депутатів захопили меншовики й есери та представники інших дрібнобуржуазних партій, які підтримували Тимчасовий уряд.
У місті почали діяти також власті Тимчасового уряду. 6 березня був призначений губернський комісар. Після цього почав працювати т. зв. громадський комітет, до складу якого увійшли представники земства, міської думи та інші.

Після Лютневої революції більшовики вийшли з підпілля і розгорнули діяльність. У місті тоді налічувалося до 50 більшовиків. Наявність меншовиків у партійній організації сковувала сили більшовиків, заважала їх роботі в масах.

Для дальшого піднесення революційного руху виняткове значення мали Квітневі тези B. І. Леніна. В середині квітня 1917 року на зборах Чернігівської організації РСДРП з доповіддю про цей історичний документ виступив представник ЦК РСДРП більшовик О. Стецький. Незважаючи на опір меншовиків, збори більшістю голосів схвалили Квітневі тези. 29 квітня більшовики провели мітинг солдатів гарнізону. Його учасники прийняли резолюцію, в якій зазначалося: «Ми протестуємо проти розгнузданого і брехливого цькування буржуазними газетами та їх прислужниками солдат, робітників, газети «Правда» і товариша Леніна. Руки геть! — говоримо ми цим панам. Вам не вдасться посіяти ворожнечу між робітниками й солдатами і їх найбільш вірним і послідовним представником Леніним. Вітаємо від усієї душі газету «Правда» і дорогого нам товариша Леніна».

В середині травня більшовики організаційно порвали з меншовиками і утворили самостійну організацію. Це дозволило їм більш активно й цілеспрямовано працювати серед трудящих, утворити в Раді робітничих і солдатських депутатів свою фракцію, посилити вплив у профспілках. У травні під керівництвом більшовиків відбувся страйк кравців, друкарів. Виступ робітників закінчився перемогою. Власники підприємств були змушені встановити 8-годинний робочий день, підвищити заробітну плату. В цей час особливо активну участь у роботі більшовицької організації брали В. А. Селюк, В. М. Примаков, С. А. Туровський, Ю. М. Коцюбинський, C. І. Соколовська, А. В. Гриневич та інші.

Після липневих подій у Петрограді більшовицька організація продовжувала діяти легально. 8 липня відбулися міські збори більшовиків, на яких була прийнята резолюція з осудом антинародної політики Тимчасового уряду.

Більшовики Чернігова одностайно схвалили рішення VI з’їзду РСДРП(б), який прийняв історичне рішення про підготовку збройного повстання. Під час корніловського заколоту більшовицька організація мобілізувала робітників і солдат на боротьбу з контрреволюцією. Очолювані більшовиками В. М. Примаковим і Ф. І. Кремницьким, солдати Чернігівського гарнізону заарештували групу офіцерів, яка пробиралася з штабу Корнілова до Києва. В. М. Примаков і Ф. І. Кремницький тоді служили рядовими 13-го піхотного полку, що розташовувався у Чернігові. 10 серпня відбулася губернська партійна конференція. Обговоривши чергові завдання, конференція обрала губернський комітет РСДРП(б). 31 серпня на зборах більшовиків губернського центру обрано міський комітет РСДРП(б). В умовах назрівання революційної кризи партійна організація посилювала свій вплив на робітників і солдат.

Солдати Чернігівського гарнізону обрали на II Всеросійський з’їзд Рад своїм делегатом В. М. Примакова. Прибувши до Петрограда, він став активним учасником Жовтневого збройного повстання.

Велика Жовтнева соціалістична революція стала поворотним пунктом у багатовіковій історії Чернігова. Трудящі радісно вітали перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді, історичні декрети II Всеросійського з’їзду Рад про мир, землю, а також утворення з’їздом першого Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. У місті відбулися масові політичні демонстрації, мітинги, на яких більшовики роз’яснювали значення перемоги соціалістичної революції для народів Росії.

31 жовтня (13 листопада) більшовицька фракція Ради робітничих і солдатських депутатів, обговоривши повідомлення з Петрограда, прийняла резолюцію, у якій заявила про свою солідарність з повсталими солдатами й робітниками. У резолюції також зазначалося, що, підтримуючи повстання у Петрограді, фракція більшовиків виступає проти відправки туди із Чернігова у каральних цілях будь-яких військ. Фракція вважала за необхідне в ім’я охорони революції утворити військовореволюційний комітет у складі 4 членів Ради і 4 представників від військових частин. Однак резолюція більшовицької фракції, що висловлювала прагнення робітників, усіх трудящих міста, була відхилена Чернігівською Радою робітничих і солдатських депутатів, у якій більшість становили меншовики й есери. Така контрреволюційна позиція меншовиків і есерів сприяла захопленню у Чернігові влади Центральною радою.

За цих складних умов більшовики, спираючись на робітників і революційних солдатів, не припинили боротьбу за встановлення Радянської влади. Вони розповідали трудящим і солдатам про складність обстановки, викривали антинародну політику Центральної ради, що прагнула зберегти буржуазно-поміщицький лад на Україні. 20 грудня на зборах міської організації РСДРП(б) була прийнята резолюція, у якій говорилося, що вся влада повинна належати не Установчим зборам, а Раді Народних Комісарів. Робота, що її проводили більшовики, давала відчутні результати. Передові робітники і солдати вступали до лав партії. Наприкінці 1917 р. організація РСДРП(б) нараховувала у своїх лавах 300 чоловік. У грудні був створений загін Червоної гвардії чисельністю понад сто бійців. Командував ним більшовик О. І. Соколовський. Більшовики проводили роботу і серед селян. Під їх керівництвом у селах Роїще, Довжину та інших діяли ревкоми, повстанські загони.

Дізнавшись, що І Всеукраїнський з’їзд Рад проголосив Україну республікою Рад, робітники і солдати ще активніше піднімались на збройну боротьбу проти контрреволюційної Центральної ради. На допомогу їм поспішали з Радянської Росії загони Червоної гвардії. Це був один із яскравих проявів братерської допомоги трудящих Росії українському народу.

Більшовики Чернігова призначили збройне повстання проти Центральної ради на 19 січня 1918 року, коли на місто наступ повів червоногвардійський загін московських робітників. У самому місті в той час перебували червоногвардійський загін під командуванням О. І. Соколовського та повстанські загони з сіл Роїща та Довжина, очолювані П. Д. Кобцем та Г. П. Печорним. Червоногвардійські й повстанські загони діяли спільно й рішуче. Вони оточили казарми і роззброїли війська Центральної ради. Недобитки ворожих військ тікали. Трудящі радісно вітали встановлення Радянської влади у Чернігові. 21 січня відбулася багатотисячна маніфестація і мітинг. На мітингу, тепло зустрінутий населенням, виступив з промовою командир Московського червоногвардійського загону М. Порадій.

19 січня почала працювати Рада робітничих й червоногвардійських депутатів (голова — С. І. Соколовська). Вона призначила комісарів із числа відданих революції робітників і доручила їм налагоджувати виробництво, фінансову, політосвітню справу. Щоб забезпечити трудящих хлібом та іншими продуктами, а також предметами першої потреби, були взяті на облік усі запаси продовольства й промтоварів, велася рішуча боротьба з спекулянтами. Бідноту переселяли із темних і сирих підвалів у будинки багатіїв. Робітники встановлювали контроль над підприємствами, які належали приватним особам.

Прагнучи відновити своє панування, Центральна рада запросила на Україну німецьких окупантів. 18 лютого ворожі війська почали наступ. На заклик Комуністичної партії український народ піднявся на визвольну війну. У другій половині лютого у Чернігові під керівництвом більшовиків формувались червоногвардійські загони. До них вступали комуністи, безпартійні робітники, молодь. У зв’язку з загрозою окупації міста партійна організація почала готуватися до підпільної роботи.

12 березня ворожі війська, зламавши опір червоно-гвардійських загонів, захопили Чернігів. Свій прихід окупанти та їх пособники — українські буржуазні націоналісти — ознаменували масовими арештами, розстрілами, шибеницями, пограбуванням. Особливо по-звірячому вони розправлялися з комуністами.

Більшовики не припиняли роботи у підпіллі, вони спиралися на робітників чавуноливарного, лісопильного та інших заводів. Більшовики озброювали робітників, навчали їх військової справи, налагодили зв’язок з партизанськими загонами, що діяли навколо міста. Наприкінці травня у Чернігові відбулася губернська партійна конференція, яка обрала підпільний губком партії і губревком. Губком партії почав видавати газету «Рабочий и крестьянин». Перший її номер був написаний від руки, наступні — друкувалися на гектографі. Газета закликала робітників і селян до збройної боротьби проти німецьких окупантів і українських буржуазних націоналістів. З Чернігова губком партії і губревком керували підпільними партійними організаціями, ревкомами і партизанськими загонами усієї губернії.

На І з’їзді Комуністичної партії України, що відбувся у липні 1918 року у Москві, більшовицька організація міста була представлена двома делегатами — С. І. Соколовською та Л. І. Тілісом. Посланцям більшовиків Чернігова треба було докласти великих зусиль, щоб з зашитими в пальто мандатами перейти лінію фронту і добратися в Москву. Повернувшись із з’їзду, делегати розповіли про утворення Комуністичної партії України, її завдання. Після з’їзду партійна організація ще енергійніше готувала збройне повстання. Проте на початку серпня внаслідок провалу явочної квартири були заарештовані керівники більшовицького підпілля Є. І. Петровський, С. І. Соколовська, О. Г. Листопад. Пізніше гетьманцям удалося заарештувати ще десять підпільників і знайти склад зброї. Та більшовицька організація не припинила своєї діяльності.

Наприкінці листопада 1918 року Червона Армія перейшла в наступ, несучи визволення трудящим України від німецьких окупантів та петлюрівців, що захопили владу після краху гетьманщини. У тилу ворога з новою силою розгорнулася визвольна боротьба.

В ніч на 13 грудня у Чернігові розпочалося збройне повстання. Сигналом до нього був гарматний постріл. Повстанці на чолі з А. Заливчим визволили із тюрми політв’язнів, у т. ч. керівників більшовицького підпілля. З числа політв’язнів були сформовані бойові групи, які одержали завдання захопити пошту і телеграф, склад зброї. Ранком петлюрівці, зібравши сили, придушили повстання. У бою героїчною смертю загинув його керівник А. Заливчий. Хоч повстання зазнало поразки, головна мета його — визволити з тюрми більшовиків-підпільників — була досягнута.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
12 січня 1919 року на світанку Богунський полк 1-ї Української радянської дивізії почав наступ на Чернігів. Його 2-й і 3-й батальйони, що наступали зі сходу захопили пристань на р. Десні і з боями просувались до центру. Щоб відбити наступ червоноармійських підрозділів, петлюрівське командування з району казарм, перекинуло сюди частину своїх військ. Скориставшись цим, 1-й батальйон богунців увірвався в місто з півночі. На вулицях розгорівся бій. З тилу по петлюрівцях за наказом підпільного губревкому вдарили загони повстанців і робітничі озброєні дружини. Петлюрівці були розгромлені. О 12 годині дня командир Богунського полку М. О. Щорс доповів штабу 1-ї Української радянської дивізії: «1-им Богунським полком з боєм взятий Чернігів. Захоплені 2 трьохдюймові гармати, багато кулеметів, гвинтівок та ін. Крім того, взята автомобільна колона і панцерний та бойовий дивізіон.. .».

Надвечір 12 січня населення міста зібралося на мітинг. Весь трудовий Чернігів прийшов вітати воїнів Червоної Армії з перемогою. На мітингу М. О. Щорсу урочисто вручили червону стрічку — на знак його мужності і хоробрості в бою. Червоний командир сердечно подякував за червону стрічку і закликав трудящих активно допомагати Червоній Армії, всемірно зміцнювати Радянську владу. Того ж дня було утворено тимчасовий військово-революційний комітет (голова Є. І. Петровський). ВРК почав видавати газету «Известия». 14 січня відбулися збори міської партійної організації. У той час вона нараховувала 70 комуністів. На зборах обрано міський комітет КП(б)У.

Тимчасовий військово-революційний комітет діяв до 23 лютого, до обрання міської Ради робітничих і червоноармійських депутатів. Під керівництвом партійної організації спочатку військово-революційний комітет, а потім міськрада вживали невідкладні заходи щодо наведення революційного порядку в місті, допомоги Червоній Армії, втілення в життя декретів Радянської влади. В подарунок бійцям Богунського полку — визволителям Чернігова — на підприємствах виготовляли обмундирування. Для охорони міста і боротьби з контрреволюцією був сформований Чернігівський караульний батальйон. До його складу входили комуністи, безпартійні робітники, молодь. Із числа робітників було утворено продзагін, який на селах разом з комбідами реквізував у куркулів лишки хліба для Червоної Армії та міського населення. Наприкінці лютого було проведено націоналізацію чавуноливарного, крохмалевого, цегельного заводів та інших підприємств, пристані на р. Десні. Проте забезпечити усіх роботою ще не було можливості. Влітку 1919 року у місті налічувалося до 4,5 тис. безробітних.
До здійснення соціалістичних перетворень партійна організація і міська Рада широко залучали всіх трудящих. Практикувалось проведення робітничих безпартійних конференцій, конференцій жінок-делегаток, на яких обговорювалися завдання відбудови народного господарства. Партійна організація приділяла велику увагу роботі серед молоді. 1 лютого 1919 року було засновано комсомольський осередок. За прикладом комуністів комсомольці брали активну участь у громадсько-політичному житті, боролися з бандами у складі караульного батальйону. Комсомольці мали свій клуб, у якому влаштовували доповіді, лекції, політдиспути, концерти.

У травні міський і повітовий партійні комітети злилися з губернським комітетом КП(б)У. Міська Рада об’єдналася з повітвиконкомом.

Зміцнення Радянської влади відбувалося в умовах жорстокої класової боротьби. У березні Чернігівський караульний батальйон разом з частинами Червоної Армії брав участь у придушенні білогвардійського заколоту, що вибухнув у Гомелі. На початку травня батальйон одержав нове бойове завдання — виступити в район Черкас для придушення заколоту Григор’єва. Бійці батальйону, серед яких значну частину становили комуністи і комсомольці, добре справилися і з цим завданням. Наприкінці травня караульний батальйон було терміново відкликано до Чернігова, де контрреволюція. теж готувала заколот, приурочуючи його до наступу денікінcьких військ. Частини Червоної Армії спільно з караульним батальйоном розгромили ворогів.

19 червня у Чернігові відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступив головнокомандуючий військами Українського фронту уродженець Чернігова В. О. Антонов-Овсієнко. Він закликав трудящих посилити допомогу Червоній Армії. Після цього у місті почався запис добровольців. 21 червня на фронт відбув перший загін. 10 серпня за наказом губернського комітету оборони Чернігів був оголошений в стані облоги. Усі установи перейшли на військове становище, почалась евакуація населення і майна. Були сформовані батальйони, в які влилися всі комуністи й комсомольці, що залишилися у місті. Наприкінці серпня з Києва до Чернігова переїхали ЦК КП(б)У і Рада Робітничо-Селянської Оборони України. З того часу серед трудящих міста, у частинах Червоної Армії велику організаторську і політичну роботу проводили К. Є. Ворошилов, Г. І. Петровський, Д. 3. Мануїльський, А. С. Бубнов, М. О. Скрипник, Є. Б. Бош. Вони безпосередньо допомагали партійним і радянським органам у розв’язанні складних завдань.

Понад місяць тривали запеклі бої на ділянці фронту Київ—Чернігів. 12 жовтня радянські війська змушені були залишити Чернігів. Захопивши місто, білогвардійці вчинили криваву розправу над жителями. Вішали і розстрілювали без суду комуністів, комсомольців, полонених червоноармійців, усіх, хто співчував Радянській владі. Денікінці не шкодували нікого. Вони навіть розстріляли поранених і хворих червоноармійців, які перебували у міській лікарні. В умовах денікінщини у місті працювали підпільні партійна й комсомольська організації.

28 жовтня 1919 р. ударна група військ 12-ї радянської армії перейшла в наступ на чернігівській ділянці фронту. Вісім днів тривали запеклі бої на підступах до Чернігова. Героїчно билися 532-й стрілецький і 116-й кавалерійський полки 60-ї стрілецької дивізії та 2-а Таращанська бригада 44-ї стрілецької дивізії. 6 листопада радянські війська вибили денікінців з Чернігова. Визволення від білогвардійців міста було червоноармійським подарунком 2-м роковинам Великої Жовтневої соціалістичної революції. За мужність і відвагу, виявлені в боях за Чернігів, ряд командирів і бійців були відзначені революційними нагородами, серед них і начальник 60-ї дивізії М. Г. Кропив’янський.

До Чернігова відразу ж повернулися губернські партійні і радянські органи, що тимчасово перебували у Городні. 10 листопада розпочав свою діяльність повітовий ревком, який очолював П. Д. Кобець. У січні 1920 року відбувся повітовий з’їзд Рад, на якому було обрано повітвиконком.

Долаючи великі труднощі, трудящі під керівництвом партійної організації активно включилися у відбудову народного господарства і допомагали фронту.

За прикладом російських робітників у Чернігові 14 грудня 1919 року відбувся перший комуністичний суботник. Під час суботника заготовляли паливо. У ньому брали участь 150 комуністів. Після цього суботники й недільники відбувалися регулярно. На них працювали і безпартійні. Найбільш масовим був суботник, яким понад три тисячі чернігівців відзначили Першотравень 1920 року. В цей день робітники і службовці на залізничній станції розвантажували вагони з хлібом, сіллю, дровами. На Десні було піднято п’ять затонулих суден. Робітники чавуноливарного заводу відремонтували вагранку. 860 чоловік працювали в майстернях пошиття взуття і обмундирування для Червоної Армії. Сотні жителів впорядковували місто.

Комуністи й комсомольці були ініціаторами проведення «тижнів фронту», під час яких населення добровільно здавало продукти, одяг, білизну для Червоної Армії. Робітники й службовці на користь фронту відраховували свій одноденний заробіток. Драматичні і хорові гуртки влаштовували платні вистави й концерти, збір від яких ішов до фонду Червоної Армії.

Коли війська польських інтервентів напали на Радянську Україну робітники й селяни знову взялися за зброю. З Чернігова на польський фронт пішли сотні добровольців, серед них 105 комуністів і 233 комсомольці. 9 травня ворожі війська захопили частину території Чернігівської губернії. Над губернським центром нависла безпосередня загроза. На випадок окупації Чернігова тут були утворений підпільні ревком, партизанський загін. Та наступ інтервентів був зупинений Червоною Армією. В кінці травня Червона Армія погнала їх на Захід.

Розгром польських інтервентів ще не означав закінчення громадянської війни. На півдні тривали бої з врангелівцями. Робітничий клас, селянство напружували всі сили, щоб допомогти Червоній Армії розбити і ці сили Антанти. У всенародній допомозі брали активну участь трудящі Чернігова. Робітники клінкерного, чавуноливарного заводів та інших підприємств дбали про дострокове виконання замовлень для фронту. За прикладом комуністів робітники відраховували у фонд допомоги Червоній Армії тижневий заробіток, одноденний пайок хліба тощо. Все це свідчило про високу класову свідомість трудящих, їх безмежну відданість Радянській владі. Передові робітники вступали до лав більшовицької партії. Міська партійна організація у жовтні 1920 року нараховувала у своїх лавах 493 членів і кандидатів у члени партії.

За роки іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни зменшилося населення Чернігова. У 1920 році тут проживало 30 тисяч чоловік. Незважаючи на складні умови воєнного часу, Радянська влада вживала заходів щодо поліпшення умов життя і праці робітників. На підприємствах запроваджувався 8-годиниий робочий день. Для інвалідів війни і праці встановлювалось державне соціальне забезпечення. Продовжувалося переселення сімей трудящих з підвалів у добрі житла. У 1918— 1920 рр. було видано 1770 ордерів на заселення квартир буржуазії і готелів. Для безпритульних дітей відкрили 11 дитячих будинків. Відновлювалася довоєнна мережа лікарень і поліклінік. Вживалися дійові заходи щодо профілактики захворювань на висипний і поворотний тиф, холеру. Для хворих відкрили спеціальний госпіталь.

За радянського часу доступними для трудящих стала освіта, культура. Ще в березні 1919 року у приміщенні колишньої гімназії почала працювати перша у місті семирічна трудова школа. В 1920 році вже було 14 шкіл, з них 7 початкових і 7 семирічних. У них працювало 263 учителі і навчалося 3 тисячі учнів. Школярам видавали безкоштовні сніданки. Розгорталася ліквідація неписьменності серед дорослих. 15 грудня 1919 року відкрилася перша школа лікнепу. 1920 року у п’яти школах навчалися грамоти 200 робітників. Хто бажав здобути знання з точних наук, відвідував заняття у народному університеті. У листопаді 1919 року почалися заняття у першому радянському вузі — педагогічному інституті. Щоб у ньому вчилася робітничо-селянська молодь, Радянська влада встановила 100 стипендій. Розвивалася також середня спеціальна освіта. Були відкриті межовий технікум з земельним і геодезичним відділеннями, землемірне училище (грудень 1919 р.), політехнікум (січень 1920 р.). У квітні 1920 року розпочалися заняття в губернській партійній школі, що готувала пропагандистські кадри.

Радянська влада у кращих будинках міста відкривала культурно-освітні заклади. У приміщенні колишнього дворянського зібрання працював комуністичний клуб, в єпархіальному будинку — клуб червоноармійців. Садиба і будинок, де колись жив видатний український письменник М. М. Коцюбинський, були передані у відання губернського відділу народної освіти. Наприкінці 1919 року тут відкрився клуб металістів ім. М. М. Коцюбинського. В 1920 році у місті було 12 державних і профспілкових бібліотек. їх книжковий фонд становив 32 тис. томів.

Помітну роль у культурному житті відігравав заснований у 1919 році літературний комітет. Своє завдання комітет вбачав у тому, щоб сприяти залученню молодих революційних сил до літератури. При комітеті працювала студія, яка об’єднувала літераторів-початківців з робітників і селян.

У Чернігові влаштовували літературні «середи». Організатором їх був художник професор М. І. Жук. Розгорталася видавнича діяльність. Ще на початку 1918 року за активною участю історика-архівіста В. Л. Модзалевського засноване видавниче товариство «Сіверянська думка». В 1919 році після вигнання петлюрівців «Сіверянська думка» видала твори Т. Г. Шевченка, Б. Д. Грінченка. Навесні 1919 року відкрилися видавництва: українське «Деснянські хвилі» і російське «Стрелец». Ці видавництва випускали на українській і російській мовах політичну, наукову й художню літературу, а також лозунги, плакати.

Радянська влада сприяла розвитку театрального, музичного і образотворчого мистецтва. У відкритому навесні 1919 року Будинку мистецтв показували вистави український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка і російський драматичний театр ім. 25 Жовтня, відбувалися концерти симфонічного оркестру. Великою популярністю користувалися концерти української народної музики, які влаштовувала музична секція губнаросвіти. У серпні 1919 року з концертами виступав відомий російський співак Л. В. Собінов. У травні 1919 року відкрилась народна художня студія. В ній почав свій творчий шлях молодий скульптор Г. В. Нерода, зараз дійсний член Академії мистецтв СРСР.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів у роки мирного будівництва (до 1941 р.)
Після громадянської війни чернігівцям довелося переборювати величезні труднощі. Катастрофічних розмірів у місті досягла господарська розруха. Більшість підприємств зазнали руйнувань, а вцілілі не працювали за браком палива й сировини. З перебоями давала струм електростанція. Не вистачало продовольства. Навколо міста лютували банди. Час від часу вони нападали на робітничі околиці, грабуючи і вбиваючи жителів.

Боротьбу трудящих за відродження фабрик і заводів, проти голоду, холоду, епідемій та бандитизму очолювала міська партійна організація. Вже навесні 1921 року, щоб забезпечити трудящих хлібом та іншими продуктами, було взято на облік та встановлено суворий контроль за використанням продовольства. Нещадна боротьба велася з спекуляцією. Для голодуючих сімей відкривали спеціальні їдальні, дітям у школах видавали безкоштовні сніданки. Це поліпшило продовольчий стан сімей робітників і кустарів. На заклик губкому партії комуністи й безпартійні робітники виїжджали на села, щоб допомогти селянам виконати продподаток. З Чернігова в 1921 році нащо роботу було мобілізовано 205 комуністів і 176 членів профспілок.

Для боротьби з бандитизмом створювалися частини особливого призначення (ЧОП), до яких у повному складі входили партійна і комсомольська організації. До ЧОП вступали і безпартійні. Коли не було загрози, чопівці працювали на своїх робочих місцях, а в разі потреби бралися до зброї і вирушали в похід. Комуністи й комсомольці тижнями перебували на казарменому становищі. За участю чернігівських чопівців було розгромлено кілька банд, які орудували на території губернії.

Вживалося невідкладних заходів щодо ліквідації епідемій. Під лікарні переобладнали приміщення ряду установ, що дозволило збільшити кількість ліжок для хворих. Жителям робили щеплення. Щоб очистити вулиці й двори від бруду, запровадили трудову повинність.
1921 року в Чернігові, як і по всій країні, почала здійснюватися нова економічна політика. За рішенням губраднаргоспу було визначено, які діючі й які недіючі підприємства залишались у підпорядкуванні держави, а що здавалося в оренду. Великі підприємства, що підлягали раднаргоспу, перейшли на госпрозрахунок. На їх відбудову призначалася значна частина грошей, які надходили від орендарів. Усе це сприяло поступовому відродженню промисловості. В другій половині 1921 року стали до ладу чавуноливарний, клінкерний, оцтовий, пивоварний заводи, друкарня. В день 5-х роковин Жовтневої революції на базі чавуноливарного заводу та механічних майстерень клінкерного заводу було засноване нове підприємство, яке випускало й лагодило сільськогосподарський реманент. Заводу присвоїли назву «Жовтневий молот». Працювало на ньому 43 робітники. Це було найбільше підприємство міста. Але труднощі ще давалися взнаки. Не вистачило палива, і наступного року завод зупинився. Тільки у вересні 1924 року він знову запрацював.

Яскравим проявом героїзму робітників у боротьбі з розрухою стали комуністичні суботники й недільники. Так, 3 квітня 1921 року в недільнику взяло участь п’ятсот комуністів, комсомольців і безпартійних. На залізниці вони розвантажували вагони. Робітниці кравецької майстерні шили того дня білизну для хворих на тиф. Надалі недільники відбувалися майже кожного тижня. Безплатна праця на користь суспільства ставала моральним правилом трудящих. Того ж 1921 року на підприємствах створюються ударні групи. На клінкерному заводі першими ударниками були робітники А. Ковтун, В. Кудряшов, А. Сушковський. За рішенням загальних зборів колективу заводу імена передовиків занесли на Червону дошку.

1925 року державна промисловість міста була в основному відбудована. Продукцію випускали 11 підприємств, у т. ч. заводи «Жовтневий молот», клінкерний, два цегельні, два лісопильні та інші. У 1921—1925 рр. замість вузькоколійки Чернігів—Крути спорудили нову залізницю Чернігів—Ніжин з мостом через Десну. Залізнична станція Чернігів стала до ладу 22 листопада 1925 р. Працювала річкова пристань. Поступово зростала чисельність робітників. На кінець відбудовного періоду більшість кустарів об’єдналася в кооперативні артілі металістів, шевців, швейників.

Одночасно відбудовувалося й комунальне господарство. Працювали електростанція, водогін. У 1925 році електроосвітленням користувалося понад 3,8 тис. абонентів, а водогоном — 3,2 тис. Крім міської електростанції, виробляла додатково енергію ще одна невелика станція, збудована на лісопильному заводі. Довжина міської водогінної мережі становила 26,6 кілометра. З допомогою державного кредиту здійснювалося житлове будівництво. Наприкінці відбудовного періоду в місті налічувалося 40 житлових кооперативів. Міськрада у 1925 році затвердила план

забудови Чернігова. Передбачалося зберегти існуючу систему вулиць, розширити площу забудови, маючи на увазі околиці.

Коли країну спіткало страшне лихо — голод через недорід, чернігівці щиро відгукнулися на заклик В. І. Леніна подати руку допомоги голодуючим Поволжя. Вже на початку 1922 року до Саратовської губернії вирушив поїзд з продовольством і медикаментами, зібраними чернігівцями. Для допомоги збирали й гроші. Так, будівельники внесли 4 млн. карбованців, робітники клінкерного заводу — 700 тисяч. На свої кошти населення утримувало два дитячі будинки на 150 дітей, прибулих з голодуючих губерній Поволжя. Восени 1922 року проходив місячник допомоги потерпілим, під час якого були відремонтовані приміщення дитбудинку для нової групи дітей з берегів Волги, зібрано для них одяг, заготовлено продукти харчування. Спільна боротьба з страшним лихом ще більше згуртувала трудящих Чернігова й Поволжя.

Чернігівці дружно відгукнулися також на заклик партії «Все для Донбасу!». Відроджувати Всесоюзну кочегарку їхали робітники, туди надходили ліс і продовольство. Лише у вересні й жовтні 1921 року було відправлено 398 вагонів хліба, 1934 вагони картоплі, 182 вагони фуражу. У 1922—1923 рр. регулярно проводилися «тижні» й «місячники» допомоги Донбасу.

Трудящі Чернігова активно підтримали об’єднавчий рух радянських республік за утворення СРСР. На перевиборних зборах до Рад, що відбулися в жовтні—листопаді 1922 року, трудящі схвалили ленінську ідею про об’єднання на принципах добровільності й рівноправності радянських республік у єдину союзну державу. Чернігівці вітали історичне рішення І з’їзду Рад СРСР. Загальноміські збори комуністів і безпартійних робітників у постанові відзначили, що «об’єднання в одному союзі робітників і селян різних Радянських республік прискорить будівництво соціалізму і дозволяє у більших розмірах організувати відсіч світовій контрреволюції».

У травні 1923 року по всій країні прокотилась хвиля масових протестів проти вбивства у Лозанні радянського дипломата В. В. Воровського та проти ноти лорда Керзона. 14 травня тисячі трудящих вийшли на демонстрацію, гнівно тавруючи імперіалістичних провокаторів війни. Робітники, ремісники вступали до оборонних товариств «Авіації і повітроплавання України і Криму», «Доброхім». 12 липня 1925 року відбувся День авіації, під час якого населення внесло 40 тисяч карбованців на придбання бойового літака для Червоної Армії.

Будуючи нове життя, трудящі Чернігова жили інтересами всього трудящого людства. У 1923 році в Чернігові налічувалось близько трьох тисяч членів МОДРу.

Чернігівці шефствували над політв’язнями бранденбурзької тюрми в Німеччині. У листі до політв’язнів члени МОДРу писали: «Ми стежимо, товариші, за вашою героїчною боротьбою і разом з вами переживаємо ваші тимчасові невдачі… Робітничий клас Німеччини, всупереч політиці угодовців, йде пліч-о-пліч з російським пролетаріатом… Хай живе Німецька комуністична партія, яка виконує заповіти Леніна!».

Свої успіхи у відбудові народного господарства, свої плани на майбутнє трудящі пов’язували з ім’ям В. І. Леніна. Коли Ілліч був хворий, трудящі Чернігова в численних резолюціях і листах висловлювали глибокий смуток і водночас упевненість у видужанні вождя. Трагічна звістка про смерть В. І. Леніна глибоко вразила усіх. 23 січня на площі Диктатури пролетаріату відбувся загальноміський траурний мітинг. Траурні мітинги й збори проходили на підприємствах і в установах. Повсюди трудящі заявляли про свою непохитну рішучість іти й далі під керівництвом Комуністичної партії ленінським шляхом. Робітники й службовці заводу «Жовтневий молот» у телеграмі на ім’я Центрального Комітету РКП(б) заявили, що вони віддадуть усі сили й здібності, щоб виконати заповіти В. І. Леніна, побудувати соціалізм в СРСР. Комуністи й безпартійні співробітники губземвідділу в листі писали: «Ілліч помер, але його заповіти залишились у наших серцях. Схиляємось перед труною з упевненістю, що почату справу соціалізму Комуністична партія доведе до кінця». Кращі представники робітничого класу вступали до лав ленінської партії. Збори робітників міської друкарні 2 лютого 1924 року прийняли постанову, в якій говорилося: «Ми, робітники друкарського верстата, обіцяємо ще тісніше згуртуватися залізним кільцем навколо авангарду — Комуністичної партії. Тому ми індивідуально подаємо заяви про вступ у члени Компартії». За час ленінського призову лави партії поповнили 148 чоловік. Передова молодь вступала до комсомолу.

Міська партійна організація була тією силою, що згуртовувала й мобілізовувала трудящих на здійснення складних завдань відбудовного періоду. Велику пропагандистську і агітаційну роботу серед населення провадив партійний клуб ім. К. Лібкнехта. Тут відбувалися мітинги, лекції, доповіді, політдиспути. Свій ідейно-політичний рівень комуністи підвищували в політшколах і гуртках.

У квітні 1923 року Чернігівський повіт і волость були ліквідовані, натомість утворилися Чернігівський округ і район. У 1923—1925 рр. Чернігів був центром губернії, округу і району. У серпні 1925 року в зв’язку з ліквідацією Чернігівської губернії припинили діяльність усі губернські установи, розташовані в місті. Наприкінці відбудовного періоду тут проживало 32,6 тис. населення.

В умовах непу зростала державна й кооперативна роздрібна торгівля. 1925 року було 1026 торговельних підприємств, з них 882 приватні. Однак майже дві третини товарообігу припадало на державну й кооперативну торгівлю і трохи більше третини — на приватну.

Трудящі користувалися безплатною медичною допомогою. У 1925 році налічувалось 15 медичних закладів, у т. ч. лікарня, поліклініка, пологовий будинок, жіноча консультація, дитячий туберкульозний санаторій та інші. У них працювало 64 лікарі та 112 середніх медичних працівників. 1923 року відкрився Інститут фізичних методів лікування імені Воровського. Починали розвиватись фізкультура й спорт. У серпні 1922 року відбулись перші міські спортивні змагання з легкої атлетики, баскетбола й футбола. Команда ДСТ «Спартак», заснованого в 1922 році, брала участь у всеукраїнських змаганнях з баскетбола і здобула першість.

З перших років Радянської влади створилися великі можливості для залучення трудящих мас до культури. У 1923 році почало діяти товариство «Геть неписьменність». У роботі товариства брали активну участь комуністи, комсомольці. Ліквідувавши свою неписьменність, комуністи, комсомольці згодом ставали культармійцями. Вони організовували і керували новими школами. У 1924 році в місті було 10 пунктів лікнепу і 26 шкіл для малописьменних, де оволодівали грамотою 776 чоловік. Ліквідація неписьменності тривала і в 1925 році.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Ч”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей