Вели́ка Бага́чка, смт, Великобагачанський р-н, Полтавська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Вели́ка Бага́чка, смт, Великобагачанський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Велика Багачка герб.jpg
ВЕЛИКА БАГАЧКА (до 1925 –Багачка) – с-ще міськ. типу Полтав. обл., райцентр. Розташов. на правому березі р. Псел (прит. Дніпра), за 13 км від залізничної ст. Яреськи. Перші письмові згадки припадають на кін. 16 – поч. 17 ст. і пов’язані з козац. колонізацією Лівобережжя. Від 1644 Багачка – сотенне м-ко Миргородського полку. Після ліквідації полкового устрою наприкінці 18 ст. входила до Миргород. пов. Київського намісництва, а з берез. 1802 – Полтав. губ.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941– 1945 під час гітлерівської окупації (15 верес. 1941–20 верес. 1943) тут діяли підпільна партизан. група та партизан. загін ім. М.Щорса, очолювані З.Коленчуком.
Райцентр 1925–62 та з 1966.
Уродженці с-ща – укр. кобзар Ф.Кушнерик (1875–1941), Герой Рад. Союзу I.Шепель (1906–68).
http://history.org.ua/?termin=Velyka_Bahachka_smt
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вели́ка Бага́чка, смт, Великобагачанський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Велика Багачка— селище міського типу, центр однойменного району. Розташована на правому березі річки Псла, за 82 км від Полтави і за 13 км від найближчої залізничної станції — Яреськи. Населення — 5460 чоловік. Великобагачанській селищній Раді підпорядковані також села: Буряківщина, Бутова Долина, Гарнокут, Городничі, Довгалівка, Мала Решетилівка, Пилипенки, Підгірці, Середнє, Скелі, Шепелі.

Перші письмові згадки про Багачку припадають на кінець XVI — початок XVII століття. Позначена вона і на карті, складеній у 2-й чверті XVII століття Г. Бопланом.

Виникла Багачка, як і більшість населених пунктів між Сулою і Пслом, шляхом козацької колонізації. Селяни і козаки, рятуючись від нещадного гніту польських панів, тікали з Правобережної України на Лівобережжя. Полтавський дореволюційний історик Л. В. Падалка твердить, що першим поселенцем Багачки був виходець із-за Дніпра Михайло Брацлавець. В інших джерелах зазначається, що дійсно у 1644 році в Багачці було поховано «козака королівської милості» Михайла Брацлавця. Водночас згадується один із перших поселенців — Багач. Є підстави вважати, що назва селища Багачки, як і однойменної річки, походить від його прізвища. Великою Багачкою вона названа в 1925 році.

Життя у новому поселенні далеко не виправдовувало сподівань селян і козаків-втікачів. Через відсутність знарядь і малоземелля їм доводилось іти в кабалу до більш заможної козацької старшини.

Нестерпна експлуатація посилювалась національним і релігійним гнітом. Селяни і козаки тікали на Запоріжжя або повставали.

В роки визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі (1648—1654 рр.) на Україні було запроваджено новий адміністративний поділ.

Україна поділялась на полки, а полки на сотні. У 1649 році Багачка стала сотенним містечком Миргородського полку, згодом — Полтавського, а близько 1687 року знову перейшла до Миргородського.

З початку заснування Багачанська сотня налічувала 256 чол., її очолював сотник Іван Гузий. У списках козаків того часу були багачанці Я. Шенель, С. Опришко, Ф. Чпала, П. Заяченко, Л. Яценко, Ф. Гаркуша та інші.

Після смерті Б. Хмельницького козаки Багачанської сотні на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем взяли активну участь у боротьбі проти зрадника українського народу гетьмана Івана Виговського, який за короткий час (1657— 1659 рр.) роздав церкві та українським феодалам багато земель разом з населенням.

Жорстоко помстився Іван Виговський над жителями Багачки. У 1658 році він віддав містечко на пограбування кримським татарам. На Багачку і пізніше нападали татарські орди. Тому багачанцям багато разів доводилося піднімати своє селище з руїн і згарищ.

Активну участь у довголітній Північній війні (1700—1721 рр.) брали козаки Багачанської сотні. Зокрема, в грудні 1701 року вони були в складі російських військ, які під Ерестфером здобули першу велику перемогу над шведами.
Пізніше, у 1709 році, коли шведські війська вторглися на Україну, козаки разом з селянами подавали велику допомогу російським військам.

В ході боротьби проти численних ворогів у жителів містечка формувалися волелюбні традиції. Але дуже скоро козаки, якими вважали себе всі жителі Багачки, потрапили в залежність від козацької старшини й феодалів. Початок їх покріпаченню поклав універсал гетьмана Данила Апостола, який пожалував сотникові Андрію Москаленку за військову службу шість дворів.

Процес покріпачення селян і козаків у Багачці проходив досить інтенсивно. Якщо в 1729 році феодалам та козацькій старшині належало тільки 29 дворів з 228, то в 1846 році з 2082 жителів Багачки 633 чол., або майже третина населення, була закріпачена.

В останній чверті XVIII століття, після ліквідації полкового устрою, Багачка була включена до складу Миргородського повіту, який з березня 1802 року ввійшов до Полтавської губернії. Містечко поступово виростало в значний населений пункт. Напередодні реформи 1861 року в Багачці вже налічувалось 428 дворів, з них дворів кріпосних селян — 278. Земельні угіддя Багачки між її населенням розподілялися вкрай нерівномірно. Основну частину цих угідь ще в 1-й чверті XIX століття захопили поміщики. Зокрема, полковникам Капністу і Кулябці, панам Заблодському, Данилевському, Базилевському та Науменку належали дві третини всіх земель Багачки і лише одна третина — селянам.

Підчас реформи 1861 року 311 ревізьких душ селян кріпаків одержали від поміщиків 359 десятин 2361 кв. сажень землі, а 32 ревізькі душі державних селян одержали від казни 46 десятин 1567 кв. саженів землі. За ці наділи селяни змушені були сплачувати викупні платежі, що було не під силу багатьом господарствам.

В умовах розвитку капіталізму ще більше посилилося розшарування селянства. Кількість бідняцьких господарств з кожним роком зростала, а їхні земельні наділи зменшувались. Так, у 1910 році на 603 господарства Багачки припадало 3006 десятин землі. Більша її частина (1755 десятин) належала 28 заможним господарствам, а решта розподілялась між середняками та бідняками. На кожен двір припадало менше як 2 десятини землі. Серед бідняцьких господарств 30 було зовсім безземельних.

Землю обробляли здебільшого за допомогою примітивних знарядь праці. Ще в 1900 році у Багачці було 140 дерев’яних плугів, 120 дерев’яних борон, 160 рал.

Лише п’ять багатіїв на всю Багачку мали по сівалці1. Тому й не дивно, що врожаї були мізерні.

Вирощували здебільшого жито, пшеницю, просо, гречку, ячмінь, баштанні, з технічних культур — тютюн, який відправлявся на тютюнові фабрики до Кременчука та Черкас. В панських економіях велика увага приділялася тваринництву м’ясного напряму. Свою продукцію економії збували в інші міста країни і навіть за кордон.

Умови життя бідняцької частини населення Багачки були такі тяжкі, що бідняки мусили назавжди залишати рідний край і переселятися до Сибіру, Казахстану, на Дон, Кубань, Ставропілля, у Таврію. Тільки з 1882 по 1886 рік з Багачанської волості виїхали 168 сімей, а за період з 1898 по 1900 рік — 92 сім’ї.

Не кращим було і становище ремісників та робітників, що працювали на підприємствах, які виникли тут ще напередодні скасування кріпосного права. В Багачці, зокрема, працювали винокурний завод, дві кузні та водяний млин. При млині діяли сушильня та сукновальня. Частина населення добувала білу глину для своїх потреб та на продаж. Кількість жителів, які займалися кустарними промислами та ремісництвом, була досить значною. В Багачці налічувалось 58 теслярів, 39 шевців, 5 столярів, 13 ковалів і 81 кравець. Більш як 120 чол. візникували.

Тяжкі матеріальні умови, голод і нестатки призводили до масових захворювань. А лікуватися не було де. Адже лікар і фельдшер, які працювали в земській лікарні, що мала всього 5 ліжок, не могли забезпечити населення необхідною медичною допомогою.

Не краще було і з народною освітою. Народне училище відкрилося в Багачці лише у 1847 році, де вчилося всього 50 дітей переважно заможної частини населення. Після реформи кількість учнів у народному училищі збільшилась, і вже у 1906 році їх було 158 (146 хлопчиків і 12 дівчаток). До цього училища ходили діти і з навколишніх сіл. 35 учнів, що жили за 4—5 км від школи, кинули навчання ще до кінця учбового року. Тому й не дивно, що за переписом 1910 року в Багачці неписьменних було 73,8 проц. серед чоловіків і 90 проц. серед жінок.

Під час революції 1905—1907 рр. жителі Багачки висловлювали на мітингах свій протест проти безправного й нужденного життя. Селяни підтримували виступи робітників інших міст, засуджували криваві дії царизму в Петербурзі, співали революційних пісень.

Один з таких мітингів відбувся в грудні 1905 року. На ньому виступили революційно настроєні студенти Д. Бакало та Т. Коган, що приїхали з Києва.

Активну участь у пробудженні політичної свідомості населення Багачки брали і місцеві жителі — М. М. Саренкр та І. Ф. Супруненко. Вони поширювали тут листівки, які одержували з Москви від студентів університету. В простій і дохідливій формі вони роз’яснювали односельчанам, що тільки шляхом повалення царизму можна одержати землю, політичні права.

Важким тягарем лягла на плечі трудящих перша світова війна, розв’язана імперіалістами. Вона відірвала від праці багатьох чоловіків. Сльози і горе принесла вона. Майже в кожній сім’ї загинув чоловік, чи брат, чи син. Чимало покалічених на війні солдатів повернулося додому.

За антивоєнні виступи, за агітацію проти мобілізації до царської армії було віддано до суду Л. І. Перетятка.

Сподіваючись на кращу долю, селяни Багачки з великою радістю зустріли звістку про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції. Бідняки торжествували і відверто висловлювали своє задоволення з приводу повалення самодержавства.

Колишній сільський староста, як тільки звістка про повалення самодержавства дійшла до Багачки, скликав збори селян, на яких куркулі утворили т. зв. «комітет спокою», що підтримував буржуазно-поміщицький Тимчасовий уряд. Для боротьби з непокірними, які виступали за дальший розвиток революції, «комітет спокою» організував міліцію. Її очолив націоналіст Винниченко, який нещадно катував своїх односельчан.

Проте народ не хотів миритися з безправ’ям. Революційну роботу в Багачці в цей час проводили більшовики Є. Є. Калмиков, Гор’єв, лікар В. П. Чекалова та інші. Вони поширювали листівки, викривали зрадницьку роль буржуазії, що захопила владу.

Чималу роль у пропаганді революційних ідей відіграв талановитий народний співець сліпий кобзар Ф. Д. Кушнерик, який народився у Багачці у 1875 році в сім’ї селянина-бідняка. За свої революційні пісні він не раз потрапляв до рук царських жандармів, але ніщо не могло зломити цю хоробру людину. Мужній голос народного співця лунав далеко за межами Багачки, закликав трудящих до боротьби проти гнобителів. Його дума «Батько Ленін» стала бойовим закликом до боротьби проти дій «комітету спокою». З уст в уста, з села в село переходили слова цієї думи:

З далекого заслання батько Ленін прибуває,

До робітників, товаришів наших, словами промовляє,

Голосно кличе-покликає:

— Гей, товариші, бідная-біднота,

Нещасная голото, добре дбайте,

Зброю до рук збирайте, проти ворогів своїх —

панів-кровопивців густою лавою вставайте!

Час визволення з-під ярма буржуазії і поміщиків настав після перемоги Великого Жовтня, коли у січні 1918 року у Багачці було встановлено Радянську владу. Її органом був військово-революційний комітет, ядро якого становили більшовики Є. Є. Калмиков, Гор’єв, Л. А. Коваль і К. І. Потак.

Ревком приступив до здійснення революційних перетворень і, насамперед, до втілення в життя ленінського Декрету про землю. При цьому ревкому довелося переборювати запеклий опір куркульства.

Якось уночі місцеві куркулі підступно схопили і ув’язнили членів ревкому. У відповідь на цей злочинницький акт у селищі відбувся багатолюдний мітинг протесту. Куркулі були змушені випустити ув’язнених на волю.

Равком продовжував свою діяльність. Але робота по здійсненню декретів II з’їзду Рад була перервана вторгненням у Багачку в березні 1918 року кайзерівських військ, які допомогли місцевій контрреволюції відновити старі порядки. Ревком перейшов у підпілля, звідки й керував боротьбою проти окупантів та українських буржуазних націоналістів.

В лютому 1919 року, після розгрому української буржуазно-націоналістичної контрреволюції, яка захопила владу після краху німецької окупації, в Багачці було відновлено Радянську владу. Тоді ж сформувався і волосний ревком, до складу якого увійшли демобілізований матрос С. К. Черкас (голова), Г. М. Соловей (комісар адміністративних справ), Т. Г. Гирка (комісар продовольчих справ), К. І. Потак (комісар народної освіти) та Л. А. Коваль (військовий комісар).

Велику роботу по зміцненню Радянської влади в селищі проводив партійний осередок, який утворився 28 березня 1919 року.

Наприкінці липня 1919 року владу в селі захопили денікінці і волосний ревком змушений був евакуюватися. Для підпільної роботи залишилися більшовики С. К. Черкас, Г. ОД. Соловей та К. І. Потак. Село знову переживало чорні дні. В середині серпня на Багачку вчинив напад каральний загін денікінців, у складі якого був і син місцевого поміщика Данилевського. Вороги схопили брата голови ревкому В. К. Черкаса, І. П. Марусенка, В. П. Чекалову і жорстоко розправилися з ними. Чекаловій кілька разів проткнули багнетами груди, а потім задушили її ж довгою косою. Творити цю чорну справу бандитам допомагав місцевий піп.

На початку грудня 1919 року в Багачці знову відновлюється Радянська влада, повертається і раніше сформований ревком на чолі з С. К. Черкасом.

Відновив свою діяльність і партійний осередок. Комуністи очолювали продовольчі загони та загони по боротьбі з бандитизмом. їхньою опорою в боротьбі за зміцнення Радянської влади був місцевий комітет незаможних селян, утворений у 1920 році. Активно працювали в ньому комуністи Н. К. Марусенко, І. Д. Бандур.

КНС разом з ревкомом наділяли бідняків землею, конфіскованою у поміщиків, проводили значну роботу, допомагаючи Червоній Армії. Встановлення і зміцнення Радянської влади проходило в жорстокій класовій боротьбі. Банди Скирди, Калиберди, Киктя та інших кілька разів нападали на Багачку, але щоразу давав їм відсіч загін, створений з числа найбідніших селян.

Трудівникам Багачки, на чолі з партійним осередком, доводилося переборювати великі труднощі і в заготівлі продовольства. Куркулі відмовлялися здавати хліб за продрозверсткою, вдаючись навіть до терористичних актів щодо партійних та радянських працівників. Так, у 1920 році під час проведення призиву до Червоної Армії, в селі Кротовщині куркулі по-звірячому вбили більшовика І. А. Коваля. У вересні 1920 року на хуторі Балюках бандити напали на продовольчий загін з 7 чоловік і після жорстоких катувань убили продзагонівців і його комісара — Г. М. Соловей.

Згуртовані навколо партійного осередку, комнезаму і сільської Ради, селяни поклали край безчинству куркулів та їх прихвоснів. Відчуваючи свою швидку загибель, бандити почали приходити до органів Радянської влади з каяттям. Тільки за один день у Багачці добровільно здалося 15 бандитів.

Селяни Багачанської волості подали велику допомогу трудящим інших районів країни, які терпіли від голоду. У 1921 році вони зібрали для голодуючих 57 688 пудів хліба. Тоді ж трудящі селища взяли на своє утримання 25 дітей з Поволжя.

Активним помічником партійного осередку у боротьбі за зміцнення Радянської влади була трудяща молодь селища. 20 грудня 1920 року в Багачці утворився комсомольський осередок. Першими комсомольцями були М. Д. Самойленко (секретар), К. А. Джое, М. 3. Рябовол, С. Ф. Яремко. Комсомольці бездоганно виконували доручення партійного осередку, зокрема брали участь у заготівлі хліба та боротьбі з бандитизмом. При підтримці партійного осередку зусиллями комсомольців у Багачці було відкрито клуб. Тут проводилась робота по ліквідації неписьменності і підвищенню культурного та ідейно-політичного рівня населення. При клубі діяла бібліотека, фонд якої становив понад 2 тисячі книг.

Протягом перших років Радянської влади Багачка виросла в значний населений пункт. Вона була центром волості, в березні 1923 року стала центром сільської Ради Устивицького району, а з березня 1925 року — центром новоутвореного Великобагачанського району.

На території району тоді проживало понад 26 тис. чол. Організатором і натхненником усіх соціалістичних перетворень на селі виступали комуністи і комсомольці. В районі на той час налічувався 41 комуніст і 92 комсомольці.

Перетворення Великої Багачки на райцентр сприяло її дальшому розвитку. Тут на цей час працювали млин, крупорушка, олійниця та сукновальня, виник ряд підприємств побутового обслуговування населення. Розширилася лікарня.

Основним заняттям жителів після революції залишалося сільське господарство. Ставши господарями своєї долі, селяни стають на шлях, вказаний великим Леніним,— приступили до кооперування сільськогоподарського виробництва.

Першим кооперативним об’єднанням у Великій Багачці було утворене в 1925 році Товариство спільного обробітку землі — «Соціалістична праця», яке очолив комуніст-бідняк П. І. Безуглий. Це товариство об’єднувало понад 300 селян і мало у своєму розпорядженні трактор, двигун, 2 молотарки та черепичну майстерню. Велику організаторську роботу по створенню першого кооперативного об’єднання провів партійний осередок селища на чолі з секретарем К. І. Потаком. У складі осередку в той же час уже налічувалося 8 членів партії і 5 кандидатів.

Товариство спільного обробітку землі існувало недовго, бо трудове селянство Великої Багачки перейшло до більш високої форми кооперативного об’єднання. У 1927 році в селищі створюється дві артілі — «Перше травня» і «Перемога», а в період суцільної колективізації сільського господарства країни у Великій Багачці виникає ще чотири артілі: «Жовтнева революція», «Перекоп», ім. Леніна та «Перше травня».

Поширюються і інші форми кооперування. У 1927 році в селі утворилося кооперативне товариство «Промінь села», яке придбало динамомашину. Після її встановлення і побудови електролінії в хатах 337 трудівників села з’явилося електричне освітлення.

Запеклий опір чинили колгоспному будівництву куркулі, на долю яких у селищі припадало 5 проц. усіх селянських господарств. Але все більше і більше селян-одноосібників вступало в колгоспи. На 1931 рік в укрупненому Великобагачанському районі вже було кооперовано понад 80 проц. усіх селянських господарств. У 1932 році на базі існуючих артілей було утворено 3 — «Перше травня», ім. Леніна і «Перекоп». Очолили ці нові колгоспи здібні організатори С. Іващенко, Т. І. Бутяга і Д. Романенко.

Але й об’єднані колгоспи були порівняно невеликими. їх земельні угіддя становили 3500 га. В колгоспах переважало зернове господарство. Тваринництво було розвинуто ще слабо. Досить сказати, що на фермах колгоспу «Перше травня» було всього 43 корови.

Багато сил і енергії віддали колгоспному будівництву члени Великобагачанського райкому партії Гончаров, Молочко-Волошко, Дєдов, Пехтеров, секретар сільської комсомольської організації Бондарева та багато інших партійних, радянських і комсомольських працівників.

Колгоспи Великобагачанської сільради проявляли організованість у роботі. В 1932 році, наприклад, вони першими в районі завершили весняну сівбу. Трудящі брали активну участь і в розповсюдженні державних позик. Перед вели і в цьому комуністи, учасники громадянської війни. Так, М. П. Ситник — колишній червоний партизан — першим вніс готівкою всю суму передплати позики, і його приклад наслідували й інші.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вели́ка Бага́чка, смт, Великобагачанський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Значну допомогу в становленні й зміцненні колгоспного господарства подала перша у Великобагачанському районі МТС, утворена в 1930 році в с. Устивиці, яка мала в своєму розпорядженні 27 тракторів «Фордзон» та «Інтернаціонал». З 1932 року МТС почала одержувати трактори з Харківського тракторного заводу. Тоді ж розгорнулося будівництво машинно-тракторної майстерні.

Механізатори рік у рік перевиконували виробничі завдання. Особливо великих успіхів добивалися трактористи бригади П. Писанки. Тут виробіток на кожен із тракторів ХТЗ перевищував 890 га при значній економії пального. Високих показників добився й комбайнер І. І. Колодяжний. Своїм комбайном «Комунар» він за сезон скосив і змолотив урожай на площі 446 гектарів.

8 травня 1936 року Велику Багачку відвідав перший секретар ЦК КІІ(б)У С. В. Косіор. Він побував у колгоспах, на полі, зустрічався з колгоспниками. Такі зустрічі сприяли підвищенню трудової активності колгоспників.

Самовіддана праця колгоспників і механізаторів давала прекрасні плоди. Зросла врожайність, підвищилась доходність громадського господарства, що давало змогу високо оплачувати працю. Так, у 1936 році в колгоспах Великобагачанського району було видано на кожний вироблений трудодень в середньому по 4,5 кг хліба і по 2 карбованці.
Зростала Велика Багачка. У 1939 році тут налічувалось 3267 жителів.

Велике піклування проявляла держава про охорону здоров’я трудящих. Тут працювала лікарня на 35 ліжок і аптека, дитячі ясла на 30 місць.

Рік у рік зростав рівень освіти й культури населення. До середини 30-х рр. у селищі було ліквідовано неписьменність. У 1935 році завершено будівництво нового двоповерхового будинку середньої школи, де вже в наступному році навчалося понад 300 учнів.

З 1922 року у Великій Багачці працювали сільський клуб і бібліотека, а у 1935 році гостинно відкрилися перед трудящими двері Будинку культури. Приміщення колишнього клубу переобладнали на кінотеатр.

За радянських часів на повний голос заспівав талановитий кобзар Ф. Д. Кушнерик, яким по праву пишаються односельчани. Він став членом Спілки письменників Радянської України і створив багато історичних пісень та дум, з яких особливо популярними стали дума «Хто ж той сокіл, товариші?» і пісні «Розмова комсомольця з дідусем», «Про селян незаможних», «Про революцію» та інші.

15 грудня 1940 року в Великій Багачці в урочистій обстановці було відзначено 65-річний ювілей Ф. Д. Кушнерика. Сюди, за дорученням Спілки письменників Радянської України, прибув П. Г. Тичина. У своєму виступі він зазначав, що Ф. Д. Кушнерик «…являє собою в історії народної творчості немовби ті широко розчинені двері, через які передаються до нас найкращі традиції і почуття минулого».

На згадку про своє перебування у Великій Багачці П. Г. Тичина подарував школі фото з автографом і свої твори. Під впливом цієї зустрічі він написав вірш «Ідемо з Великої Багачки»:

Знову поле. Вітер в два весельця нас погнав, як човна в синій млі…

Що й казать чудесно односельця шанував народ у цім селі.

Радий я, що все оце побачив: ах, яких в житті ще нам прикрас! Лєрмонтову шлях — у тьмі маячив, Нам же шлях — освітлений весь час….

Значного розвитку набула у Великій Багачці художня самодіяльність. На районному огляді шкільний хор зайняв перше місце. Там же було відзначено і оркестр народних інструментів.

Щасливе мирне життя великобагачанців було перерване підступним нападом на нашу країну німецько-фашистських загарбників.

23 червня 1941 року в Будинку культури Великої Багачки відбувся мітинг трудящих, які зібралися сюди для того, щоб висловити свій гнів і ненависть до кровожерливих фашистських розбійників. Учасники мітингу заявили про свою готовність зі зброєю в руках виступити на захист Батьківщини: «Ми всі, як один, вважаємо себе в мобілізаційній готовності. Ворог буде розбитий. Ми ще більше піднесемо продуктивність праці, збільшимо ряди стахановців, успішно зберемо врожай і тим самим посилимо бойову могутність Червоної Армії, ще більше згуртуємось навколо партії Леніна».

Слова свого великобагачанці дотримали. Вони з подвоєною енергією працювали, постачаючи рідній Червоній Армії продовольство. Активну участь взяли великобагачанці і в зборі коштів у фонд оборони. 1314 крб. з власних заощаджень внесли до цього фонду Олена Олійник, Валентина Бачинська і Раїса Корнієнко. Працівники Великобагачанської МТС відрахували до фонду оборони свій триденний заробіток.

Незважаючи на героїзм радянських воїнів, 15 вересня 1941 року, після запеклого бою, ворог окупував Велику Багачку.

Гітлерівці з допомогою місцевого поліцая викрили підпільну партійну групу, яку очолював Ф. С. Микитенко, і розстріляли її учасників.

Настали дні, сповнені горя й смутку. Гітлерівці всіляко знущалися з населення, намагаючись своєю жорстокістю залякати людей, зробити їх покірливими. Схопивши М. Маленко, яка передруковувала таємні матеріали для партизанського з’єднання генерал-майора М. І. Наумова, фашисти піддали її жорстоким катуванням. їй відрізали вуха, порізали груди, але відважна патріотка не виказала народних месників. Її розстріляли. Гітлерівці закатували й вбили 22 чоловіки з Великої Багачки.

Партизанську боротьбу в тилу ворога вели десятки радянських патріотів. Народних месників підтримувало населення. Воно постачало їм продовольство, переховувало й лікувало поранених.

20 вересня 1943 року війська 20-го Гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова визволили Велику Багачку.

Понад 850 жителів Великої Багачки відважно боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни. 445 з них за мужність і героїзм удостоєні урядових нагород. Уродженцям Багачки І. І. Шенелю і Г. Г. Кияшку — присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Перший із них командував стрілецькою ротою при форсуванні Дніпра. Закріпившись на правому березі, рота відбила 5 запеклих атак, знищила 200 гітлерівців, підпалила і підбила 4 ворожих танки. Танкова рота Г. Г. Кияшка відзначилась при розгромі фашистських військ на території братньої Білорусії. 2 липня 1944 року вона захопила с. Красне (поблизу Мінська). Вогнем гармати свого танка командир знищив 200 ворожих солдатів і офіцерів, підбив 3 самохідні гармати «Фердинанд», три танки, висадив у повітря склад з пальним. Поранений Г. Г. Кияшко залишив свій палаючий танк і з екіпажем вирвався з ворожого оточення.

У тяжких умовах, коли ще тривала війна, довелось великобагачанцям відроджувати своє селище. Страшних руйнувань завдали йому фашисти. Гітлерівці залишили після себе згарища й руїни. Були зруйновані всі промислові підприємства. Зяяли пусткою вікна школи й клубу. Не стало у Великій Багачці ні крамниць, ні аптеки.

Гітлерівці насильно вигнали на каторжні роботи в Німеччину 128 юнаків і дівчат.

Відбудова зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками господарства розпочалася з перших же днів після визволення. Вже навесні 1944 року колгоспи, незважаючи на нестачу тягла, насіння, машин, першими в районі успішно провели сівбу зернових культур і цукрових буряків. Високих показників у праці досягли ланки Д. Скороденко, Т. Свічкар, В. Коршак, Г. Прокопенко, Г. Полохливець. Уже в 1944 році колгоспники району, успішно виконавши план хлібозаготівель, здали у фонд Червоної Армії 1 млн. 167 тис. пудів зерна.

В дні, коли наша країна готувалася відзначити 27-і роковини Червоної Армії, трудящі Великої Багачки виявили великий патріотизм. Вони з власних заощаджень зібрали на побудову ескадрильї літаків «Полтавщина — переможцям» 1 млн. 226 тис. карбованців.

Переборюючи великі труднощі післявоєнного часу, люди піднімали з руїн, відроджували господарство. Споруджувались господарські будівлі, створювались нові ферми.

З допомогою народів-братів з східних районів країни трудящі Великої Багачки в досить короткий строк відбудували господарство. Держава надала їм кредити і матеріали.

Самовіддано працювали колгоспники, навіть і ті, хто вже пішов на заслужений відпочинок. Так, у колгоспі «Перекоп» 72-річний колгоспник С. Т. Черната, який трудився в артілі з 1930 року, за 22 дні під час жнив виробив 69 трудоднів. Його ім’я було занесено на Дошку Пошани.

Колгосп побудував майстерню, великий типовий цегляний свинарник, вкрив його черепицею власного виробництва.

Повертались додому після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни демобілізовані воїни Радянської Армії і включалися в господарське життя. Знову сів за штурвал комбайна Микола Третяк.

В боротьбі за виконання плану післявоєнної п’ятирічки відзначилась тракторна бригада Великобагачанської МТС, яка обслуговувала колгоспи селища. Серед кращих була і бригада, яку очолював син відомого народного співця — Г. Ф. Кушнерик. У пресі не раз повідомлялось: «Великобагачанська МТС поліпшує роботу. Запровадивши погодинний графік на сівбі, вона проводить сівбу зернових в стислі строки». За високі показники в роботі на районну Дошку Пошани кілька разів заносили імена робітників Великобагачанської МТС А. С. Ткаченка та І. І. Колодяжного.

У славних трудових справах колгоспникам часто допомагали робітники й службовці села. Так, тільки в липні 1954 року на допомогу артілі ім. Леніна прибуло 80 робітників і службовців підприємств та установ з районного центру. Вони, зокрема, викопали 60 метрів траншей для водопроводу, відсортували 15 тонн пшениці і виконали ряд інших невідкладних робіт.

Зусиллями трударів Великої Багачки ще в 1946 році було відбудовано промкомбінат, відкрито нові цехи — кравецький та слюсарний, побудовано олійницю.

В авангарді борців за відбудову народного господарства йшли комуністи. В районній партійній організації в 1944 році було вже 122 комуністи і кандидати в члени партії.

Більше як 50 чоловік налічував агітколектив, який проводив велику роз’яснювальну й політично-масову роботу серед виборців під час підготовки до виборів до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР. Активну участь у виборчих кампаніях брала комсомольська організація середньої школи.

Партійний актив Великої Багачки постійно поповнював свої знання, навчаючись у системі партійної політосвіти.

Скромну, але велику й потрібну роботу агітатора відобразив місцевий поет П. Семененко у вірші «Агітатор».

Громадськість селища з вдячністю згадує вчительку середньої школи Є. І. Вальську, яка працювала на педагогічній роботі чверть століття, багато її учнів закінчили вузи, технікуми, служать в Радянській Армії.

У післявоєнні роки цінні наукові поради давали хліборобам науковці кафедри рослинництва Полтавського сільськогосподарського інституту. Вони виступали на нарадах, бували частими гостями на колгоспних ланах, виступали з статтями в районній газеті.

Водночас із відбудовою господарства відроджувались лікувальні та культурно-освітні заклади. У 1948 році було відбудовано лікарню, що значно сприяло поліпшенню медичного обслуговування населення. Відновили роботу клуб, бібліотека. Учасники художньої самодіяльності селища знову з успіхом виступали на районних та обласних оглядах.

Як і до війни, жителі села разом з представниками громадськості столиці України в 1950 році відзначили 75-річний ювілей свого земляка Ф. Д. Кушнерика. На торжества прибули від Спілки письменників України М. Т. Рильський, А. С. Малишко, М. П. Стельмах та інші.

За післявоєнні роки Велика Багачка стала ще кращою, ніж була до Великої Вітчизняної війни. У1959 році за постановою виконкому Полтавської обласної Ради депутатів трудящих її віднесено до категорії селищ міського типу.

Виходячи з господарської доцільності, колгоспи Великої Багачки об’єдналися в один — ім. Леніна, земельні угіддя якого становлять понад 6 тис. га. На його фермах налічується 1600 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 588 корів, 4076 свиней. Артіль має 20 автомашин, 34 трактори, 15 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки.

Основним багатством колгоспу є люди, борці за збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів, за рентабельність господарства.

15 років працює трактористкою Д. П. Діденко, яка очолює ланку по вирощуванню просапних культур без затрат ручної праці. Уже в 1962 році її ланка зібрала на кожному з 50 га по 39 цнт зерна кукурудзи — на 11,4 цнт більше, ніж на ділянках, де її обробляли вручну. Собівартість центнера зерна в ланці становила 1 крб. 52 коп. Згодом вона добилася ще кращих показників по 51,6 цнт з кожного га. Собівартість центнера зерна знизилась до 1 крб. 37 копійок.

Серед передовиків тваринництва колгоспники називають доярок Любов Левчук, Софію Бандур, Килину Балюк та інших. Створення міцної кормової бази дало можливість артілі значно підвищити продуктивність тваринництва. Якщо в попередні роки надій молока від кожної корови в середньому не досягав 1 тис. кг, то в 1965 році він перевищив 1580 кг. Значно зросло і виробництво м’яса та сала. У 1966 році колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 237,1 цнт молока і по 88,2 цнт м’яса. Розвиток громадського господарства забезпечує підвищення доходів артілі, зростання оплати праці колгоспників. У 1966 році, наприклад, середня оплата людинодня перевищила 3 карбованці.

У 1959 році в селищі створено відгодівельний радгосп, який має 293 га землі та 28 господарських будівель. На відгодівлі стоїть близько 3 тис. голів свиней, 800 голів великої рогатої худоби. Господарство обслуговує 96 автомашин, 16 тракторів. За хороші показники в роботі колективу радгоспу в 1965 році вручено перехідний Червоний прапор Міністерства м’ясної і молочної промисловості. Групу виробничників удостоєно урядових нагород.

Успішно працюють промислові підприємства Великої Багачки. На промкомбінаті щороку виробляється понад 5 млн. штук цегли та багато черепиці. Перевиконують плани працівники млина, крупорушки й олійниці.

В авангарді трудівників селища йдуть комуністи, а їх у Великій Багачці налічується 184 чоловіки.

За післявоєнні роки у Великій Багачці розгорнулось велике житлове будівництво. Понад 500 нових будинків спорудили великобагачанці. Проведено значну роботу по благоустрою селища, яке повністю електрифіковане і радіофіковане. Тут є комбінат побутового обслуговування, побутові павільйони, чайна тощо.

Достаток прийшов до кожної хати. Значно зріс добробут трудівників селища. Середній місячний заробіток робітникам радгоспу становить 78 крб., а передовики одержують по 100—150 крб. на місяць.

Не менше заробляють і колгоспники.

Так, Ф. К. Литвиненко у 1965 році одержав 777 крб. та 1534 кг хліба.

Майже стільки ж заробили колгоспники В. В. Бут, І. П. Кир’ян та багато інших. Колгоспники-ветерани праці забезпечуються пенсією.

Жителі селища мають 19 легкових автомобілів, 41 мотоцикл, більше 1000 телевізорів і радіоприймачів. У життя і побут великобагачанців міцно входять нові звичаї і обряди.

Поліпшилось медичне обслуговування трудівників Великої Багачки. В селищі є лікарня на 100 ліжок. Побудовано поліклініку. 16 працівників поліклініки мають вищу освіту, а всього її обслуговує 139 чоловік. Лікарю С. І. Бережному присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.

Значно зріс культурний і освітній рівень населення. Тільки за 1951—1966 рр. Великобагачанську середню школу закінчило 920 чол. Понад 150 її випускників за цей час здобули вищу і середню спеціальну освіту. У 1966/67 навчальному році в школі було 750 учнів, працювало 54 вчителі. Більше 200 юнаків і дівчат із Великої Багачки навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах країни.

Культурні запити населення задовольняє Будинок культури на 450 місць, при якому працюють лекторії, гуртки художньої самодіяльності. В селищі є кінотеатр, дві бібліотеки, музей.

Широкі перспективи розвитку селища в новій п’ятирічці. До селища буде підведено газопровід. Тут передбачається спорудження нового будинку відпочинку на 150 місць, постійно діючого піонерського табору на березі р. Псла. Передбачається переобладнати кінотеатр на широкоекранний, заплановано значно розширити промкомбінат, спорудити ряд нових підприємств по переробці сільськогосподарської сировини.

Трудящі Великої Багачки роблять усе для того, щоб успішно здійснити завдання нового п’ятирічного плану, внести і свій вклад у загальну справу побудови комунізму в нашій країні.

Т. Д. БОНДАР, Л. В. СЕМЕРГЕЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей