Левкі́в, село, Житомирський р-н, Житомирська обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Левкі́в, село, Житомирський р-н, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З другої теми
Oksana писав:Найбільше людей з прізвищем Капеліст проживає у с. Левкові Житомирської області. Перший їх предок Капеліст Роман Іванович 1771р.н.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Левкі́в, село, Житомирський р-н, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Левків — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Тетерева, за 10 км від районного та обласного центру й за 5 км від залізничної станції Станишівка. Дворів — 996. Населення — 3464 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Калинівка та Клітчин.

Вперше в історичних документах село згадується 1501 року. В цей час воно перебувало під владою Литовського князівства і було приписане до Житомирського замку, Тут жило 10 селян, які платили данину медом та іншими сільськогосподарськими продуктами, 18 — сплачували подимний податок на користь замку.

У 1569 році село потрапило під владу польських магнатів. Ще більше посилився соціальний та національно-релігійний гніт. Панщина доходила до 5—6 днів на тиждень з лану, селяни повинні були давати підводи, щоб вивозити хліб і дрова, платити численні збори. Крім того, жителі Левкова сплачували різні податки: мостове, гостинне та інші.

Багато шкоди селянам завдавали міжусобиці польських магнатів. 1588 року шляхтич К. Ружинський, напавши на левківський маєток Стрибеля, вирубав поблизу села ліс, убив та покалічив багатьох селян. 1611 року озброєний загін з кількох сот чоловік нападав на Левків, грабував селянські господарства, вирубував ліс та бортні дерева. Через два роки на село напали 80 озброєних слуг К. Немирича, які спустошили його. Напад повторився і 1617 року.

Безперервні війни, що їх вела шляхетська Польща, вкрай розорювали селян. Вони завжди супроводжувалися великими поборами й грабежами. Доведені до відчаю селяни повставали на боротьбу проти поневолювачів. 1618 року селяни Левкова спалили поміщицький маєток. Цей виступ був придушений військами. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. левківці в складі загонів селянсько-козацьких військ під проводом Богдана Хмельницького брали участь у боротьбі за визволення від польсько-шляхетського панування і возз’єднання України з Росією.
Після Зборівської угоди 1649 року польська шляхта знову почала повертатися у свої маєтки. Повернувся і власник Левкова. Не бажаючи працювати на пана, багато жителів села покинули свої господарства і переселилися на Лівобережну Україну, через що 1650 року в Левкові залишилося 47 дворів. Після 1667 року Правобережна Україна залишилась у складі Польщі. Були відновлені натуральні та грошові повинності.

Соціально-економічний гніт посилювався національно-релігійними утисками. Польська шляхта прагнула полонізувати місцеве українське населення. За допомогою католицької церкви вона силоміць нав’язувала унію.

1793 року Правобережна Україна, у т. ч. і Левків, возз’єдналася з Лівобережною в складі Російської держави. За новим адміністративним поділом містечко стало волосним центром створеної в січні 1797 року Волинської губернії. З цього часу Левків став швидко розвиватися.

У 1847—1848 рр. царський уряд, щоб підірвати народний рух, провів на Правобережній Україні інвентарну реформу. В Левкові для тяглових господарств виділялося 5—7 десятин, встановлювалася панщина 3 дні на тиждень з тяглом і 1 жіночий. Крім того, всі працездатні члени тяглових і піших дворів мали відробляти по 12 літніх, «згінних», днів за плату 5—15 коп.

Не виправдала сподівань селян і реформа 1861 року. Вона юридично звільнила їх від кріпацтва, але економічне становище трудового народу залишалося тяжким. На той час у Левкові було 188 дворів з населенням 1,5 тис. чоловік. їм виділили 997 десятин орної землі (що становило по 5,3 десятини на двір), 258 десятин городньої та 204—сіножатей. Крім викупних платежів, селяни були обтяжені численними податками. Однак і цю кількість землі поміщики намагалися зменшити. За уставною грамотою 1863 року пан Клечинський хотів відібрати від селянських наділів 4,5 десятини орної землі від кожного двору, десятину городньої та 1,5 десятини сіножатей. Селяни відмовились підписати її і виконувати повинності.

Невдоволені реформою селянські маси Левкова продовжували боротьбу. В квітні та червні 1870 року вони категорично відмовилися одержувати землю, яку їм пропонував мировий з’їзд для розмежування земель, вимагаючи наділу по 20 десятин землі кожному двору. На вимогу станового пристава та повітового урядника припинити опір селяни відповіли, що вони готові зазнати будь-яких покарань, але будуть відстоювати свої права. В зв’язку з цим 27 червня 1870 року в містечко прибув загін карателів. Були арештовані активні учасники виступу селяни О. Карпенко, В. Кислицький, Г. Окрушко, Е. Шахрай та Ф. Яремчук, інших покарали різками.

З другої половини XIX ст. у Левкові почало розвиватися промислове виробництво. 1872 року тут діяли винокурний, смоляний та свічковий заводи. Кустарними промислами займалося 5 ремісників. З розвитком промисловості зростала й торгівля. В містечку торгувало 6 невеликих крамниць.

Незважаючи на те, що в кінці XIX ст. Левків був досить великим населеним пунктом, зовні він виглядав убого. В центрі височіли розкішний поміщицький будинок та церква, а навколо тулилися селянські хати під солом’яними стріхами.

Революційні події 1905—1907 рр. не обминули й Левкова. Протягом 1905 року в урочищі Гінчині відбувалися масові таємні сходки робітників та селян поміщицької економії. Тут вони знайомилися з революційними прокламаціями та політичною літературою, читали твори Маркса, Енгельса, Леніна. Поліція переслідувала сходки, арештовувала їх активних учасників. Та революційний рух на території Левкова не припинявся. В червні 1906 року застрайкували робітники винокурного заводу. В цьому виступі взяло участь 200 чоловік, у серпні і вересні того ж року селяни здійснили кілька порубок поміщицького лісу. Весною 1908 року левківці випасали худобу на поміщицьких пасовищах.

Під час столипінської аграрної реформи з Левкова на хутори виділилося 12 куркульських господарств, які мали від 10 до 23 десятин землі. Внаслідок цього поглибився процес майнового розшарування селянства.

Дедалі розширювалися містечкові промислові підприємства. В цей час у Левкові діяло два заводи: винокурний та спиртоочисний (створений 1870 р.). На двох водяних млинах за рік перемелювалося 10 тис. пудів зерна.

У містечку 1872 року проживало 1117 чоловік, а 1913 року — 1542. Таке повільне зростання населення пояснювалося тим, що чимало селян у пошуках кращого життя змушені були переселятися до Томської губернії, йти на заробітки в інші міста. Медичне обслуговування населення було на низькому рівні. Про це свідчить той факт, що на 1913 рік у містечку працювали аптекарський магазин і фельдшерський пункт, який обслуговував всю Левківську волость (19 194 чоловіка). У Левкові діяли церковнопарафіяльна школа на 40 учнів та двокласне училище (створене 1873 року). Основна маса селян через матеріальні нестатки не мала змоги вчити своїх дітей.

Багато лиха і страждань принесла жителям містечка перша світова війна. Близько 60 проц. чоловічого населення мобілізували на фронт, у селян реквізували коней, примушували населення копати окопи та будувати укріплення.

Довідавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року, трудящі Левкова почали захоплювати поміщицькі землі, відмовлялися сплачувати орендну плату. В березні та квітні 1917 року їх дії стали настільки рішучими, що повітові та губернські власті Тимчасового уряду змушені були ухвалити рішення про надання селянам випасів для худоби та зменшення орендної плати до 10 крб. за десятину.

Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді трудове селянство Левкова чекало розподілу поміщицької землі відповідно до ленінського Декрету про землю. Але контрреволюційна буржуазно-націоналістична Центральна рада, яка у листопаді 1917 року узурпувала владу на Україні, захищала інтереси куркульства й поміщиків. У кінці листопада та грудні 1917 року робітники і селяни вчинили кілька нападів на поміщицький маєток, під час яких захопили склад лісоматеріалів, зруйнували господарські будівлі. Війська Центральної ради жорстоко придушили цей виступ.

Радянська влада в Левкові була встановлена в січні 1918 року. Але приступити до соціалістичних перетворень трудящі не встигли: в лютому містечко окупували австро-німецькі війська. Окупанти люто розправлялися з місцевим населенням, забирали останній хліб і худобу в селян.

Восени 1918 року Волинський губернський партійний комітет створив у Левкові підпільну групу, яка згодом переросла в партизанський загін. Командиром його був більшовик М. Й. Марчук, член партії з травня 1917 року. Загін координував свої дії з партизанським загоном К. В. Гелевея, що діяв на території Радомишльського повіту. 4 січня 1919 року левківські партизани взяли активну участь у повстанні проти петлюрівського режиму в Житомирі. В другій половині січня цього ж року партизанські загони К. В. Гелевея та М. Й. Марчука визволили Левків від петлюрівців. Одразу ж після визволення створено ревком, до складу якого увійшли М. Й. Марчук, Д. С. Кондратюк, Р. П. Окружко, С. І. Йонников, Т. В. Смирнов та інші. Петлюрівці кілька разів нападали на Левків, двічі підпалювали його, обстрілювали з артилерії. Але ніщо не могло залякати левківців. Партизани робили засідки на шляхах, громили ворога. У березні партизанська група на залізниці Київ—Житомир захопила петлюрівський бронепоїзд «Чорноморець». 12 квітня 1919 року територія повіту була очищена від петлюрівських банд Першою Українською радянською дивізією під командуванням М. О. Щорса, до якої приєдналися партизани. Селяни допомагали визволителям продовольством, кіньми, фуражем. Відновив свою діяльність ревком. Він організовував розподіл землі між бідняками, допомагав селянам у проведенні весняної сівби. Та мирне життя тривало недовго. Скориставшись наступом денікінців на південному фронті, у похід на Київ знову рушили з заходу петлюрівці. В кінці серпня вони зайняли містечко, але не надовго. 17 вересня 1919 року частини 44-ї та 45-ї радянських дивізій, ведучи наступ у напрямі Житомира, визволили Левків. Новостворений ревком насамперед зосередив свою увагу на організації допомоги Червоній Армії: проводився збір продовольства, фуражу, одягу та мобілізація до радянських військових частин. На честь 2-ї річниці Великого Жовтня трудящі села направили для підшефного госпіталю 110 пудів картоплі, 30 пудів круп, кілька кілограмів тютюну, 100 полотняних сорочок та інші речі.

Наприкінці 1919 року тут були створені партійний та перший на Волині комсомольський осередки. Партійний осередок, який на той час налічував 23 члени ВКП(б), очолив С. І. Йонников, комсомольський, до складу якого входило майже 100 юнаків та дівчат — У. І. Кондратюк. 17 січня 1920 року відбулося засідання Левківського волосного партосередку, на якому головою обрали М. Й. Марчука. Пізніше він був учасником IX Всеросійської конференції РКП(б) та V конференції КП(б)У, делегатом IX Всеросійського з’їзду Рад, на якому його обрали кандидатом у члени ВЦВК. Комуністи та комсомольці проводили серед населення широку масово-політичну роботу. Вони організовували лекції, голосне читання газет.

Навесні 1920 року на молоду країну Рад напала буржуазно-поміщицька Польща. Дізнавшись про наступ польських військ, левківці почали формувати партизанський загін. 26 квітня в село вдерлися загони польських інтервентів. У кривавій сутичці з ними загинуло багато жителів і серед них — один з організаторів комсомолу Волині, перший секретар Волинського губернського комітету КОМУ О. Байко. На його честь 1968 року в селі встановлено пам’ятник. Комсомольці Левкова створили кінний загін, який успішно діяв проти польських військ у районі Житомира та Коростишева. На початку червня 1920 року Перша Кінна армія під командуванням О. М. Будьонного, прорвавши під Попельнею ворожий фронт, почала швидко просуватися вперед. 7 червня після запеклого бою 4-а кавалерійська дивізія визволила Левків від інтервентів.

Одразу відновили роботу органи Радянської влади. Почав працювати волосний ревком, очолений О. Г. Шахраєм. Свою діяльність він спрямував на здійснення соціалістичних перетворень. Проводився перерозподіл землі, здійснювався контроль за розподілом продуктів харчування. Одержавши землю, більшість бідняцьких господарств не мала змоги її обробляти. Не вистачало тяглової сили, реманенту. Взимку 1921 року комуністи і комсомольці проводили роботу по мобілізації населення на заготівлю палива. Протягом 3 тижнів щодоби вивозили 150 підвід.

За новим адміністративним поділом 1923 року, Левків став районним центром. До складу однойменного району, крім Левківської волості, увійшли Троковицька, Піщанська, Кам’янська, Вересівська та Городищенська сільські Ради Черняхівської волості. Через два роки Левківський район був ліквідований, а його територія включена до складу Іванківського району. З цього часу Левків — село.

Партійна організація Левкова, яка об’єднувала 36 членів партії, спрямовувала, зусилля трудящих на відродження сільського господарства.

Активну участь у відбудові народного господарства брала комсомольська організація, в якій налічувалося 142 чоловіка. Широко розгорнула свою роботу Левківська сільська Рада, головою якої був обраний А. Н. Калита. При ній працювали землемірна, культосвітня, санітарна та побутова секції. З серпня 1920 року діяв комнезам, очолюваний П. Й. Карпенком. Згодом створено сільське споживче товариство.

Жителі Левкова брали участь у боротьбі братніх народів за зміцнення Радянської влади. Так, 1925 року група юнаків села виїхала до Таджикистану для боротьби з басмачами. Серед них був С. Л. Окрушко, який за мужність і відвагу,, виявлені в боях за владу Рад, нагороджений орденом Червоного Прапора.

Значні зміни сталися в розвитку медичного обслуговування, освіти та культури. Медичну допомогу населенню подавав фельдшерський пункт. З перших років Радянської влади на порядку денному стояло питання ліквідації неписьменності. З 3271 жителя Левкова більшість не вміла ні писати, ні читати. Комуністи, комсомольці і комнезамівці організовували гуртки лікнепу. Наприкінці 1920 року відкрита трудова семирічна школа. Центром масово-політичної роботи став народний будинок ім. В. І. Леніна, що розташувався в колишньому поміщицькому палаці. При ньому працювали політичний, музичний та драматичний гуртки, бібліотека з книжковим фондом понад 1500 примірників.

В селі розгортався рух за перехід до колективних форм господарювання, були створені товариства: спільного обробітку землі, машинне та кредитне. Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі залякували селян, знищували худобу, підпалювали хати сільських активістів і громадські будівлі. Від рук ворогів загинув один з учасників колгоспного руху І. П. Подорожній. Члени сільського активу проводили широку роз’яснювальну роботу серед населення, викривали ворожі підступи, охороняли посівний матеріал, худобу, реманент. 1929 року на базі ТСОЗу створено колгосп «Передовик», якому виділили 30 га землі. Першим головою колгоспу був організатор комнезаму, активний учасник соціалістичних перетворень на селі комуніст О. А. Канарський. Господарство мало 6 пар коней, 12 возів, кілька плугів, борін та віялку. В серпні цього ж року колгосп одержав від держави трактор «Фордзон».

Завдяки самовідданій роботі партійної, яка налічувала вже 46 комуністів, та комсомольської організацій, сільської Ради, колективізація була успішно завершена. Восени 1930 року до колгоспу вже вступило 115 селянських господарств, у користуванні яких було 646 га орної землі. Через рік організувалося три колгоспи. На кінець 1932 року рівень колективізації становив 97,6 процента.

Міцною дружбою були зв’язані левківські хлібороби з робітниками Донбасу. У жовтні 1931 року вони надіслали шахтарям вагон картоплі та вагон городини і звернулися до всіх колгоспників району з закликом наслідувати їх приклад. Через кілька днів на адресу робітників Донбасу був ще відправлений ешелон з городиною і картоплею. З кожним роком міцніли і розвивалися господарства. 1935 року бригада, очолювана 3. Звірянською, виростила по 25 цнт зернових, 256 цнт картоплі та 300 цнт цукрових буряків з гектара. А через рік доярки В. Миколайчук та Н. Юхимець надоїли від кожної закріпленої за ними корови по 3000 літрів молока. Коли в країні за ініціативою О. Г. Стаханова розгорнулося змагання за перевиконання виробничих завдань, у нього включилися і господарства Левкова. Однією з перших стахановок села була Н. Іщенко. Вона організувала першу комсомольсько-молодіжну ланку, яка 1935 року зібрала з кожного гектара по 300 цнт картоплі. За високі виробничі показники ланка була відзначена премією ЦК ЛКСМУ.

У роки довоєнних п’ятирічок колгоспи Левкова стали економічно міцними. Врожайність зернових культур була доведена до 15 цнт з га. Зростала оплата праці трудівників села. На трудодень хлібороби одержували 3 кг зерна та інші сільськогосподарські продукти.

Набагато поліпшилося медичне обслуговування населення. 1933 року відкрито-лікарню на 12 ліжок, пологовий будинок. Тут працювали 1 лікар, 3 чоловіка середнього медичного персоналу.

Розвивались освіта й культура трудящих. У середній, що побудована 1933 року, та семирічній школах 12 вчителів навчали 1065 учнів. При сільському клубі діяли гуртки художньої самодіяльності. Кожного тижня в ньому проводились лекції, бесіди. Працювала бібліотека, книжковий фонд якої становив 1972 примірників.

Мирне соціалістичне будівництво було перерване, підступним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 10 липня 1941 року фашисти вдерлися в Левків.

Населення чинило рішучий опір окупантам. Восени 1941 року створено підпільну організацію. Патріоти встановили зв’язок з партизанським загоном ім. Дзержинського, що діяв на території Коростишівського та Андрушівського районів, збирали і передавали відомості про розташування німецьких військ, здійснювали диверсії на залізницях та автошляхах. В ніч з 6 на 7 листопада 1941 року комсомолець А. Яремчук, дізнавшись, що гітлерівці готуються до бомбардування радянських військових об’єктів, проник на аеродром поблизу села Скоморохи і знищив 7 цистерн бензину та велику кількість авіабомб.

На початку листопада 1943 року, просуваючись з боями на захід, радянські війська визволили село від німецько-фашистських загарбників. Але 19 листопада цього ж року село знову на деякий час захопили окупанти. 29 грудня 1943 року Левків був остаточно очищений від гітлерівців.

На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися з гітлерівськими загарбниками 617 левківців, з них 322 загинуло, 608 — нагороджені орденами й медалями СРСР. Серед них С. І. Гринцевич повний кавалер ордена Слави, М. Б. Козел удостоєний ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня, П. В. Росов — Вітчизняної війни 2-го ступеня та двох орденів Червоної Зірки. Вшановуючи всіх тих, хто віддав своє життя в боротьбі з фашизмом, 1957 року жителі села встановили пам’ятник.

Величезних збитків завдали селу фашистські окупанти. Вони знищили в колгоспах сільськогосподарську техніку, тяглову силу. Після визволення Левкова від гітлерівців Радянський уряд подав термінову допомогу колгоспам. Село піднімали з руїн жінки, старики й підлітки. Основний тягар ліг на плечі жінок: майже всі чоловіки були на фронті. Жителі Левкова всіляко допомагали Червоній Армії якнайшвидше розгромити ненависного ворога. Вони перевозили боєприпаси, копали окопи, доглядали поранених. На танкову колону «Колгоспник Житомирського району» левківці зібрали 930 тис. крб., придбали облігації воєнних позик на 199 тис. крб. Для бійців Червоної Армії відіслали 723 цнт хліба, 12 тонн м’яса.

Відновили роботу лікарня, пологовий будинок, аптека, середня школа, клуб, бібліотека.

Міцніли колгоспи. Для відбудови тваринницьких ферм, придбання сільськогосподарської техніки держава виділила необхідні кредити. За короткий строк було освоєно довоєнні посівні площі. Впроваджуючи сучасну агротехніку і досвід передовиків сільськогосподарського виробництва, колгоспи щороку підвищували врожайність зернових культур. 1948 року валовий збір зерна досяг 3200 центнерів.

У 1956 році левківські колгоспи об’єдналися в одне господарство, з 1957 року — ім. XX з’їзду КПРС. Об’єднання невеликих господарств дало змогу ефективно використовувати техніку, земельні угіддя, знизити собівартість продукції. Новоутворений колгосп обробляв 3906 га землі. Наявність сільськогосподарської техніки, творча праця трудівників виробництва — все це допомогло значно підвищити врожайність зернових і технічних культур, збільшити виробництво м’яса, молока.

Новими трудовими здобутками трудящі Левкова зустріли 50-річчя Радянської влади. На честь знаменної дати колгоспники виростили по 20,1 цнт зернових з га, 60,3 цнт картоплі, 262 цнт цукрових буряків, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь 745,7 цнт молока і 185,2 цнт м’яса.

Готуючи гідну зустріч 100-річчю від дня народження вождя Великої Жовтневої соціалістичної революції В. І. Леніна, XXIV з’їзду КПРС, жителі села успішно трудилися над завершенням плану восьмої п’ятирічки. Середньорічне виробництво сільськогосподарських продуктів зросло порівняно з попереднім п’ятирічним планом: овочів — на 83 проц., хмелю — на 52, цукрових буряків — на 120, м’яса — на 111 і молока — на 108 процентів. Валовий прибуток колгоспу в 1970 році становив 1135 тис. крб. За високі показники у розвитку сільськогосподарського виробництва 125 чоловік відзначені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Партія та уряд високо оцінили працю левківських хліборобів. За досягнуті успіхи в економічному і культурному розвитку села 156 трудівників нагороджено орденами й медалями СРСР. Серед них голова колгоспу В. М. Підгородецький удостоєний орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора, тракторист С. П. Подорожний — ордена Трудового Червоного Прапора, свинарка А. Ф. Клименко та бригадир комплексної бригади Ф. П. Першко — ордена «Знак Пошани».

Колгосп ім. XX партз’їзду став великим багатогалузевим господарством, яке спеціалізується на відгодівлі свиней. У колгоспі 1169 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 395 корів. Тут створено ферми для вирощування великої білої породи свиней та чорно-білої породи великої рогатої худоби. Вирощують зернові культури, цукрові буряки і високоврожайні сорти картоплі, овочів, які переробляються на міжколгоспному консервному заводі, збудованому 1969 року.

Виконуючи рішення XXIV з’їзду КПРС по дальшому піднесенню сільського господарства та включившись у соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, трудівники Левкова зібрали по 23,9 цнт зернових з га, 278 цнт цукрових буряків з гектара. За високі показники у праці та в зв’язку з 50-річчям утворення СРСР орденом «Знак Пошани» нагороджені бригадир І. Ю. Ганько та тракторист М. О. Шевчук. На колгоспних полях працюють 43 трактори, 15 комбайнів, 24 автомашини та багато інших сільськогосподарських машин.

1971 року в Левкові збудовано водонапірну башню, дві кімнати молочних блоків та доїльну установку «Імпульс», 2 механізовані ферми, хмелесушарку.

Невпізнанно змінився Левків за повоєнні роки. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. Забруковано 2,5 км вулиць, прокладено 4,5 км водогону. Населений пункт зв’язаний з обласним центром автошляхом, по якому регулярно курсують автобуси. Трудящих обслуговують 6 магазинів, майстерня індивідуального пошиття одягу, відділення зв’язку. В центрі села закладено парк ім. 50-річчя Великого Жовтня. Неухильно зростає добробут трудящих. 1972 року в особистому користуванні населення було понад 580 телевізорів, 793 радіоприймачі, 256 мотоциклів. Товарооборот торговельної мережі села становив 1,6 млн. карбованців.

Жителі Левкова забезпечені висококваліфікованою медичною допомогою. У лікарні на 25 ліжок, двох фельдшерсько-акушерських пунктах, аптеці працюють 43 медпрацівники. У дитячих яслах виховується 65 малюків.

У селі працюють середня, восьмирічна та початкова школи, в яких 65 учителів навчають 896 учнів. Для молоді, що працює, відкрита вечірня школа, яку відвідують 170 юнаків та дівчат. 183 фахівці з вищою освітою вийшли з села в повоєнні роки. Третина робітників, колгоспників і службовців мають середню та вищу освіту.

Значне місце в культурному житті Левкова належить будинкові культури із залом на 350 місць, де демонструються художні і документальні фільми. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, танцювальний, художнього слова і три музичні. Концертні бригади будинку культури виступають на сценах сільських клубів, на польових станах, тваринницьких фермах, у тракторних бригадах свого району, а також і за його межами. У бібліотеках для дорослих і дітей налічується 19 тис. книжок. Крім того, школи мають свої бібліотеки з книжковим фондом 7 тис. примірників. Улюбленим заняттям жінок і дівчат Левкова є вишивання. В будинку культури влаштовують виставки, на яких експонуються роботи місцевих народних умільців.

В усі досягнення трудівників села вкладена організаторська праця комуністів. Всього у Левкові — 5 первинних партійних організацій, які об’єднують 51 члена КПРС. Вони працюють на різних ділянках колгоспного виробництва. їх приклад наслідують комсомольці, яких у селі налічується 84.

У розквіті Левкова велика заслуга сільської Ради, до складу якої входять 69 обранців народу. Спільно з правлінням колгоспу, спираючись на численний актив, виконком сільради, а також її\ постійні комісії повсякденно розв’язують важливі питання господарського будівництва, благоустрою, культурно-побутового та медичного обслуговування населення. Свій бюджет Рада витрачає в основному на народну освіту, культурно-освітні потреби, охорону здоров’я і благоустрій села. У 1972 році з 51 тис. крб. бюджету на народну освіту виділено 3,5 тис. крб., на охорону здоров’я — 4, благоустрій — 3 тис. карбованців.

Тут діють громадські організації: групи товариств «Знання», охорони пам’ятників історії та культури, які взяли участь у створенні сільського краєзнавчого музею, народного контролю, народна дружина, жіноча рада. При Левківській сільраді працює Ленінський університет культури.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, жителі Левкова включилися в соціалістичне змагання за дострокове й успішне виконання накреслень дев’ятої п’ятирічки.

В. В. ФУPC
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Л”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей