Стороженко
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Стороженко
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- Вернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Стороженко
Український історичний збірник, Вип. 12, 2009
Пазюра Наталка (Київ)
НЕВІДОМА «АВТОБІОГРАФІЯ» МИКОЛИ СТОРОЖЕНКА
Життєвий та творчий шлях українського історика, громадського та освітнього діяча, співвидавця славнозвісного «Малоросійського родословника» В. Модзалевського та співукладача не менш відомої збірки документів «Стороженки. Фамильный архив» Миколи Володимировича Стороженка (1862–1942 (?)) умовно можна поділити на два періоди. Перший з них пов’язаний із Україною, де пройшла більша частина його життя, інший – з Югославією, куди він був змушений емігрувати після подій 1917–1921 рр. Український період (1862–1919) життя та діяльності цього вченого докладно відтворений у біографічному нарисі дослідником В. Ульяновським1. Він, зокрема, окреслив у ньому три етапи: «малоросійство», «російство» та «українство», що відповідає суспільно-політичним поглядам М. Стороженка. Натомість наступний проміжок часу – 1919–1942(?) – характеризується лише частково, що пояснюється відсутністю югославського архіву. Про емігрантський період життя Миколи Володимировича відомо не так вже й багато.
Так із його листів до Дмитра Скринченка, колеги по Київському клубу російських націоналістів, ми дізнаємось про обставини його перебування в Одесі та нелегкий переїзд до Константинополя2. Далі, із спогадів Стороженка, ми довідуємось про його роботу інспектором класів у Маріїнському Донському інституті, евакуйованому з м. Новочеркаська до м. Біла Церква (Югославія) у 1920 р3. У пам’ятці цього навчального закладу, підготовленій колишніми ученицями, вміщено інформацію про те, що М. Стороженко обіймав цю посаду до 1925 р., після чого працював викладачем латині4. Тут же опубліковано колективне фото викладачів інституту, серед яких можна побачити і Миколу Володимировича.
Не менш важливе значення для дослідження емігрантського періоду життя цієї особистості мають листи до нього Дмитра Дорошенка5. Ця кореспонденція проливає світло на процес написання М. Стороженком своїх спогадів, його душевні переживання з приводу вимушеної еміграції та ін. Втім ці дані є фрагментарними і не дають можливості в повній мірі відтворити обставини його життя та діяльності за межами України. Саме тому пошук, опрацювання та введення в науковий обіг матеріалів югославського періоду мають з огляду на це досить важливе значення.
В цьому зв’язку неабиякої актуальності набуває віднайдений нами документ під назвою «Моя автобіографія», який належить перу М. Стороженка. Зберігається він у Російському державному архіві літератури та мистецтв у фонді відомого танцівника українського походження, зірки світового балету, керівника паризького театру «Гранд Опера» Сергія Михайловича Лифаря (Сержа Лифаря)6.
«Моя автобіографія» являє собою документ, умовно поділений на п’ять частин. Перша з них є біографічною із викладом у ній основних життєвих віх. Такою є стисла інформація автора про своє народження, навчання в Київському університеті, роботу в Київському центральному архіві та інспекторство. Більш широко ним зображена робота на посаді директора Київської першої гімназії та підготовка до святкування 100-літного ювілею закладу. З особливою теплотою Микола Володимирович описує свою земську та господарську діяльність, акцентує увагу читача на власному внеску на користь розвитку освіти, медицини та сільського господарства у рідній Полтавщині. Слід зазначити, що викладені автором біографічні дані є відомими, крім звістки про участь у роботі Київського слов’янського благодійного товариства, що підтверджується нарисом діяльності цього осередку7.
Друга, третя та четверта частини цього документу пов’язані між собою і стосуються безпосередньо фондоутворювача. В них М. Стороженко зазначає про встановлення зв’язку із колишніми учнями імператорської Олександровської гімназії Сергієм Михайловичем та Леонідом Михайловичем Лифарями. На жаль, через відсутність югославського архіву вченого неможливо встановити, що саме стало причиною звернення братів Лифарів до Миколи Володимировича або хто був посередником цього знайомства. Відомо, що Сергій Лифар навчався у Київській першій гімназії лише протягом 1913–1914 н. р., то ж говорити про товариські відносини з директором не доводиться8. Втім ними були надіслані ювілейні видання з нагоди 100-річчя з дня смерті О. Пушкіна та мемуари Сергія Михайловича «Страдные годы». Саме вони стали предметом жвавого обговорення М. Стороженком на сторінках вказаного документу. Так Микола Володимирович вносить корективи у спогади Лифаря щодо інциденту, що мав місце під час його навчання у Київській першій гімназії. Не можна залишити поза увагою наведену Стороженком інформацію про написання ним спогадів про свою службу директором у згаданому навчальному закладі та його викладачів.
П’ята частина «Моєї автобіографії» – це власне лист М. Стороженка до Сергія Лифаря з проханням опублікувати свої спогади «Силуети київських педагогів» про Київську першу гімназію.
Вказаний документ має неабияке значення при дослідженні життєвого та творчого шляху М. Стороженка. По-перше, він датується 1937 р., а отже є найпізнішим з донині відомих матеріалів, які належать Миколі Володимировичу. В цій же справі зберігається його фото, що також датоване цим роком. Крім того, наведені в «Автобіографії» данні, суттєво доповнюють наші відомості про цю особу. Такими, наприклад, є згадки про пересилку М. Стороженком книги «Летопись Императорской Александровской гимназии» сербскому патріарху Варнаві, написання ним спогадів про період роботи в Київській першій гімназії, прохання до Сержа Лифаря опублікувати вказаний рукопис, місце знаходження якого, на жаль, невідомо. Ці факти є досить показовими на фоні існування твердження про остаточне повернення М. Стороженка на позиції українства9. Натомість, якщо взяти до уваги співпрацю вченого із Д. Дорошенком та Музеєм визвольної боротьби України в Празі, то вже сама поява даного документу засвідчує його внутрішні коливання.
Документ подано мовою оригіналу, пропущені автором склади подаються у квадратних дужках.
1 Ульяновський В. Три «лики» Миколи Стороженка: «малоросійство» – «російство» – «українство» // Микола Стороженко. З мого життя. – К., 2005. – С. 5–93.
2 Отрывки из воспоминаний Н. В. Стороженка, написанные им самим «не для печати» // Микола Стороженко. З мого життя. – С. 425–428.
3 Мое знакомство с митрополитом Евлогием // Микола Стороженко. З мого життя. – С. 299.
4 Мариинский Донской институт. Издание Объединения бывших воспитанниц Мариинского Донского института за рубежом. – Нью-Йорк, 1975. Інтернет-версію див.: http://www.dorogadomoj.com/dr70/dr70mdi0.html#ogl
5 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 775. – Оп. 1. – Спр. 777. Листи Дорошенка Д., Шаповала О. та інших до Стороженка М. В. Оригінали та копії. – Арк. 2–112 зв.
6 Российский государственный архив литературы и искусства. – Ф. 2681. Лифарь Сергей Михайлович. – Оп. 1. – Д. 13. Н. В. Стороженко. Автобиография. На л. 15-16 письмо Лифарю С. М. (автограф). Приложена фотография Н. В. Стороженко, август 1937 г.
7 Очерк деятельности Киевского славянского благотворительного общества за 25 лет его существования. 1869–1894. – К., 1894. – С. 93, 125.
8 Сергей Лифарь. Страдные годы. С Дягилевым. Воспоминания. – М., 1994. – С. 17.
9 Оглоблин О. З невиданих листів Василя Горленка до Миколи Стороженка // Україна (Париж). – 1952. – №7. – С. 559; Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ – перша третина ХХ століття). – К., Черкаси, 2001. – С. 212; Його ж. Самоідентифікація українських істориків у контексті становлення національної історичної думки (брати А. В. та М. В. Стороженки, І. А. Линниченко, Д. І. Багалій) // Київська старовина. – 2002. – №6. – С. 93; Ульяновський В. Три «лики» Миколи Стороженка: «малоросійство» – «російство» – «українство» // Микола Стороженко. З мого життя. – С. 92.
МОЯ АВТОБІОГРАФИЯ.
Я родился 29. V/11. VI 1862 г. в с. Великой Круче Пирятинскаго уезда Полтавской губернии1 от родителей козацко-старшинского, а с упразднением гетманства на Украине (1764 г.) дворянского рода, отца Владимира Андреевича Стороженка2 и матери Варвары Ананиевны3, урожденной Александрович4, тоже козацко-старшинского, а потом дворянского рода.
Родословныя этих обоих родов напечатаны в составленном и изданном моим старшим братом, Андреем Владимировичем5, и мною, ныне антикварном издании, 6 шести томах, под заглавием – «Стороженки»6 (фамильный архив, pro domo sua7), – отпечатанном всего в 200 перенумерованных экземплярах в типографии С. В. Кульженка8, в Киеве, между 1902–1906 гг9.
Из родословной моего отцовского рода видно, что первым известным нам нашим предком был старший полковник Запорожского войска, Андрей Стороженко10, стоявший во главе 10-тысячного отряда запорожских козаков, приглашенных польским коронным гетманом князем Львом Сапегой11 для участия в походе на Москву в 1610 г. Внук его, Иван (Федорович?), умерший, как значится на сохранившемся его портрете масляными красками на медной доске, 21 февраля 1693 г., в должности полковника Войска Запорожского Прилуцкого, был женат на дочери гетмана Богдана-Зиновия Хмельницкого12, Марии Богдановне, от третьяго его брака на Золотаренко.
Я окончил курс Киевской 2-й гимназии13 с золотой медалью в 1880 г., а в 1885 г. историко-филологический факультет Университета св. Владимира14 в Киеве со степенью кандидата и был оставлен при университете для приготовления к профессорскому званию по кафедре русской истории, под руководством профессоров В. Б. Антоновича15 и И. С. Иконникова16, из которых последнему представил кандидатскую диссертацию на тему «История Восточного вопроса».
В 1887 г. я выдержал магистерский экзамен в С.Петербургском Университете17 и, по представлении диссертации pro venia legendi18, под заглавием «Западно-русские провинциальные сеймики», и по прочтении двух пробных лекций в закрытом заседании факультета, удостоен звания приват-доцента, с предложением со стороны тогдашняго декана и[сторико].-ф[илологического]. факультета, проф. И. В. Помяловского19, читать лекции в С. Петербургском историко-филологическом Институте.
Пазюра Наталка (Київ)
НЕВІДОМА «АВТОБІОГРАФІЯ» МИКОЛИ СТОРОЖЕНКА
Життєвий та творчий шлях українського історика, громадського та освітнього діяча, співвидавця славнозвісного «Малоросійського родословника» В. Модзалевського та співукладача не менш відомої збірки документів «Стороженки. Фамильный архив» Миколи Володимировича Стороженка (1862–1942 (?)) умовно можна поділити на два періоди. Перший з них пов’язаний із Україною, де пройшла більша частина його життя, інший – з Югославією, куди він був змушений емігрувати після подій 1917–1921 рр. Український період (1862–1919) життя та діяльності цього вченого докладно відтворений у біографічному нарисі дослідником В. Ульяновським1. Він, зокрема, окреслив у ньому три етапи: «малоросійство», «російство» та «українство», що відповідає суспільно-політичним поглядам М. Стороженка. Натомість наступний проміжок часу – 1919–1942(?) – характеризується лише частково, що пояснюється відсутністю югославського архіву. Про емігрантський період життя Миколи Володимировича відомо не так вже й багато.
Так із його листів до Дмитра Скринченка, колеги по Київському клубу російських націоналістів, ми дізнаємось про обставини його перебування в Одесі та нелегкий переїзд до Константинополя2. Далі, із спогадів Стороженка, ми довідуємось про його роботу інспектором класів у Маріїнському Донському інституті, евакуйованому з м. Новочеркаська до м. Біла Церква (Югославія) у 1920 р3. У пам’ятці цього навчального закладу, підготовленій колишніми ученицями, вміщено інформацію про те, що М. Стороженко обіймав цю посаду до 1925 р., після чого працював викладачем латині4. Тут же опубліковано колективне фото викладачів інституту, серед яких можна побачити і Миколу Володимировича.
Не менш важливе значення для дослідження емігрантського періоду життя цієї особистості мають листи до нього Дмитра Дорошенка5. Ця кореспонденція проливає світло на процес написання М. Стороженком своїх спогадів, його душевні переживання з приводу вимушеної еміграції та ін. Втім ці дані є фрагментарними і не дають можливості в повній мірі відтворити обставини його життя та діяльності за межами України. Саме тому пошук, опрацювання та введення в науковий обіг матеріалів югославського періоду мають з огляду на це досить важливе значення.
В цьому зв’язку неабиякої актуальності набуває віднайдений нами документ під назвою «Моя автобіографія», який належить перу М. Стороженка. Зберігається він у Російському державному архіві літератури та мистецтв у фонді відомого танцівника українського походження, зірки світового балету, керівника паризького театру «Гранд Опера» Сергія Михайловича Лифаря (Сержа Лифаря)6.
«Моя автобіографія» являє собою документ, умовно поділений на п’ять частин. Перша з них є біографічною із викладом у ній основних життєвих віх. Такою є стисла інформація автора про своє народження, навчання в Київському університеті, роботу в Київському центральному архіві та інспекторство. Більш широко ним зображена робота на посаді директора Київської першої гімназії та підготовка до святкування 100-літного ювілею закладу. З особливою теплотою Микола Володимирович описує свою земську та господарську діяльність, акцентує увагу читача на власному внеску на користь розвитку освіти, медицини та сільського господарства у рідній Полтавщині. Слід зазначити, що викладені автором біографічні дані є відомими, крім звістки про участь у роботі Київського слов’янського благодійного товариства, що підтверджується нарисом діяльності цього осередку7.
Друга, третя та четверта частини цього документу пов’язані між собою і стосуються безпосередньо фондоутворювача. В них М. Стороженко зазначає про встановлення зв’язку із колишніми учнями імператорської Олександровської гімназії Сергієм Михайловичем та Леонідом Михайловичем Лифарями. На жаль, через відсутність югославського архіву вченого неможливо встановити, що саме стало причиною звернення братів Лифарів до Миколи Володимировича або хто був посередником цього знайомства. Відомо, що Сергій Лифар навчався у Київській першій гімназії лише протягом 1913–1914 н. р., то ж говорити про товариські відносини з директором не доводиться8. Втім ними були надіслані ювілейні видання з нагоди 100-річчя з дня смерті О. Пушкіна та мемуари Сергія Михайловича «Страдные годы». Саме вони стали предметом жвавого обговорення М. Стороженком на сторінках вказаного документу. Так Микола Володимирович вносить корективи у спогади Лифаря щодо інциденту, що мав місце під час його навчання у Київській першій гімназії. Не можна залишити поза увагою наведену Стороженком інформацію про написання ним спогадів про свою службу директором у згаданому навчальному закладі та його викладачів.
П’ята частина «Моєї автобіографії» – це власне лист М. Стороженка до Сергія Лифаря з проханням опублікувати свої спогади «Силуети київських педагогів» про Київську першу гімназію.
Вказаний документ має неабияке значення при дослідженні життєвого та творчого шляху М. Стороженка. По-перше, він датується 1937 р., а отже є найпізнішим з донині відомих матеріалів, які належать Миколі Володимировичу. В цій же справі зберігається його фото, що також датоване цим роком. Крім того, наведені в «Автобіографії» данні, суттєво доповнюють наші відомості про цю особу. Такими, наприклад, є згадки про пересилку М. Стороженком книги «Летопись Императорской Александровской гимназии» сербскому патріарху Варнаві, написання ним спогадів про період роботи в Київській першій гімназії, прохання до Сержа Лифаря опублікувати вказаний рукопис, місце знаходження якого, на жаль, невідомо. Ці факти є досить показовими на фоні існування твердження про остаточне повернення М. Стороженка на позиції українства9. Натомість, якщо взяти до уваги співпрацю вченого із Д. Дорошенком та Музеєм визвольної боротьби України в Празі, то вже сама поява даного документу засвідчує його внутрішні коливання.
Документ подано мовою оригіналу, пропущені автором склади подаються у квадратних дужках.
1 Ульяновський В. Три «лики» Миколи Стороженка: «малоросійство» – «російство» – «українство» // Микола Стороженко. З мого життя. – К., 2005. – С. 5–93.
2 Отрывки из воспоминаний Н. В. Стороженка, написанные им самим «не для печати» // Микола Стороженко. З мого життя. – С. 425–428.
3 Мое знакомство с митрополитом Евлогием // Микола Стороженко. З мого життя. – С. 299.
4 Мариинский Донской институт. Издание Объединения бывших воспитанниц Мариинского Донского института за рубежом. – Нью-Йорк, 1975. Інтернет-версію див.: http://www.dorogadomoj.com/dr70/dr70mdi0.html#ogl
5 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 775. – Оп. 1. – Спр. 777. Листи Дорошенка Д., Шаповала О. та інших до Стороженка М. В. Оригінали та копії. – Арк. 2–112 зв.
6 Российский государственный архив литературы и искусства. – Ф. 2681. Лифарь Сергей Михайлович. – Оп. 1. – Д. 13. Н. В. Стороженко. Автобиография. На л. 15-16 письмо Лифарю С. М. (автограф). Приложена фотография Н. В. Стороженко, август 1937 г.
7 Очерк деятельности Киевского славянского благотворительного общества за 25 лет его существования. 1869–1894. – К., 1894. – С. 93, 125.
8 Сергей Лифарь. Страдные годы. С Дягилевым. Воспоминания. – М., 1994. – С. 17.
9 Оглоблин О. З невиданих листів Василя Горленка до Миколи Стороженка // Україна (Париж). – 1952. – №7. – С. 559; Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ – перша третина ХХ століття). – К., Черкаси, 2001. – С. 212; Його ж. Самоідентифікація українських істориків у контексті становлення національної історичної думки (брати А. В. та М. В. Стороженки, І. А. Линниченко, Д. І. Багалій) // Київська старовина. – 2002. – №6. – С. 93; Ульяновський В. Три «лики» Миколи Стороженка: «малоросійство» – «російство» – «українство» // Микола Стороженко. З мого життя. – С. 92.
МОЯ АВТОБІОГРАФИЯ.
Я родился 29. V/11. VI 1862 г. в с. Великой Круче Пирятинскаго уезда Полтавской губернии1 от родителей козацко-старшинского, а с упразднением гетманства на Украине (1764 г.) дворянского рода, отца Владимира Андреевича Стороженка2 и матери Варвары Ананиевны3, урожденной Александрович4, тоже козацко-старшинского, а потом дворянского рода.
Родословныя этих обоих родов напечатаны в составленном и изданном моим старшим братом, Андреем Владимировичем5, и мною, ныне антикварном издании, 6 шести томах, под заглавием – «Стороженки»6 (фамильный архив, pro domo sua7), – отпечатанном всего в 200 перенумерованных экземплярах в типографии С. В. Кульженка8, в Киеве, между 1902–1906 гг9.
Из родословной моего отцовского рода видно, что первым известным нам нашим предком был старший полковник Запорожского войска, Андрей Стороженко10, стоявший во главе 10-тысячного отряда запорожских козаков, приглашенных польским коронным гетманом князем Львом Сапегой11 для участия в походе на Москву в 1610 г. Внук его, Иван (Федорович?), умерший, как значится на сохранившемся его портрете масляными красками на медной доске, 21 февраля 1693 г., в должности полковника Войска Запорожского Прилуцкого, был женат на дочери гетмана Богдана-Зиновия Хмельницкого12, Марии Богдановне, от третьяго его брака на Золотаренко.
Я окончил курс Киевской 2-й гимназии13 с золотой медалью в 1880 г., а в 1885 г. историко-филологический факультет Университета св. Владимира14 в Киеве со степенью кандидата и был оставлен при университете для приготовления к профессорскому званию по кафедре русской истории, под руководством профессоров В. Б. Антоновича15 и И. С. Иконникова16, из которых последнему представил кандидатскую диссертацию на тему «История Восточного вопроса».
В 1887 г. я выдержал магистерский экзамен в С.Петербургском Университете17 и, по представлении диссертации pro venia legendi18, под заглавием «Западно-русские провинциальные сеймики», и по прочтении двух пробных лекций в закрытом заседании факультета, удостоен звания приват-доцента, с предложением со стороны тогдашняго декана и[сторико].-ф[илологического]. факультета, проф. И. В. Помяловского19, читать лекции в С. Петербургском историко-филологическом Институте.
Час плине
- Вернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Стороженко
СТОРОЖЕНКИ — козацько- старшинський, згодом — дворянський рід, який походить, імовірно, від Андрія Стороженка (кінець 16 — 1-ша пол. 17 ст.), "старшого полковника Запорозького війська" (1610). Його нащадок (можливо онук) — Іван Федорович С. (р. н. невід. — п. 1693), який вийшов із Правобережжя, ічнянський сотник (1670, 1681—87) і прилуцький полковник (1687—93). Син Івана — Андрій Іванович (р. н. невід. — п. 1715), ічнянський сотник (1700—15), учасник Польс. походу (1704), онуки — Григорій Андрійович (р. н. невід. — п. 1745), ічнянський сотник (1715—41), учасник Низового Царицинського (1717) та Перського (1722) походів, буд-ва Київської фортеці (1716), неодноразовий виконавець дипломатичних доручень, член Комісії з перекладу та зведення "правних книг" (1735—37), та Іван Андрійович (р. н. невід. — п. до 1733), іваницький сотник (1719—28). Від Григорія Андрійовича бере початок старша гілка роду, а від Івана Андрійовича — молодша.
До старшої, більш потужної, гілки належать: Степан Григорович (бл. 1710 — 1758), сотник яблунівський (1740, 1748—58), повстанський (1741—42) та вакансовий (1745—48); Андрій Григорович (бл. 1715 — 1753), ічнянський сотник (1741—53); Іван Степанович (бл. 1734 — р. с. невід.), яблунівський сотник (з 1758); Григорій Андрійович (бл. 1748 — 1810), іваницький сотник (1770—81); Олексій Петрович (1806—74), дійсний статський радник (1863), брестський повітовий предводитель дворянства та голова мирового з’їзду (1868—74), прозаїк (роман "Братья-близнецы", повість "Сотник Петро Серп", оповідання), поет (поема "Марко проклятый"), мемуарист (спогади про М.Гоголя), твори якого друкувалися в часописах "Северная пчела", "Библиотека для чтения", "Основа" та були видані в 2-х томах 1863 в Санкт-Петербурзі під назвою "Українські оповідання"; Андрій Якович (1791—1858), учасник російсько-турецької війни 1806—1812, Війни 1812 та закордонного походу рос. армії 1813—14, генерал-майор (1833), генерал-поліцмейстер і генерал-гевальдігер діючої армії (1832—42) та віце-президент (згодом — обер-поліцмейстер) Варшави (1833—42), голова Слідчої комісії при наміснику Царства Польського (1833—50), таємний радник та сенатор, присутній у варшавських департаментах Правительствуючого Сенату (1842), гол. директор, головуючий в Урядовій комісії внутр. і духовних справ Царства Польського (1845—50), колекціонер (власник збірки істор. документів 17—18 ст.), історик ("История Южной России" (неопубл., рукопис не зберігся) та ін.) і письменник ("Мысли малороссиянина" в ж. "Сын Отечества", 1832 (псевдонім — Андрій Царинний); вірші укр. і рос. мовами в ж. "Киевская старина", 1885), приятель Т.Шевченка, Є.Гребінки, П.Куліша та ін.; Микола Ілліч (1836—1906), історик літератури, д-р історії заг. літератури (1878), екстраординарний (1879) і ординарний (1884) професор Московського університету, чл.-кор. Петерб. АН (1899), дійсний статський радник (1898), бібліотекар Московського і Рум’янцевського музеїв (1893—1902), автор праць із шекспірознавства ("Опыты изучения Шекспира", М., 1902), історії західноєвроп. літератури ("Из области литературы", М., 1902; "Нариси історії західноєвропейської літератури до кінця 18 ст.", під редакцією І.Франка, Львів, 1905), шевченкознавства ("Первые четыре года ссылки Шевченко" та "Новые материалы для биографии Шевченко", у ж. "Киевская старина", 1888 і 1898); Олександр Миколайович (1850—1913), учасник російсько-турецької війни 1877—1878, генерал-лейтенант (1910), командир Кавказ. резервної артилер. бригади (1906—07), 15-ї артилер. бригади (1907—10) та інспектор артилерії 8-го армійського корпусу (1910—13); історики і громад. діячі Андрій Володимирович (див. А.Стороженко; 1857 — імовірно, 1926) та Микола Володимирович (див. М.Стороженко; 1862 — імовірно, 1942).
До молодшої гілки належали: Михайло Іванович (1-ша пол. 18 ст.), прилуцький полковий осавул (з 1741), та його онук — Микола Михайлович (бл. 1770 — 1815), дійсний статський радник (1812), черніг. повітовий (1797—1802) та губернський (1803—15) маршал дворянства, від своєї матері — Федосії Семенівни, уродженої Полуботок (бл. 1750 — до 1803), — успадкував величезні родові маєтності, які через відсутність нащадків успадкували родичі дружини — Марії Андріївни, уродженої Милорадович (1772—1851).
Рід внесений до 2-ї, 3-ї та 6-ї частин Родовідних книг Чернігівської та Полтавської губерній.
До старшої, більш потужної, гілки належать: Степан Григорович (бл. 1710 — 1758), сотник яблунівський (1740, 1748—58), повстанський (1741—42) та вакансовий (1745—48); Андрій Григорович (бл. 1715 — 1753), ічнянський сотник (1741—53); Іван Степанович (бл. 1734 — р. с. невід.), яблунівський сотник (з 1758); Григорій Андрійович (бл. 1748 — 1810), іваницький сотник (1770—81); Олексій Петрович (1806—74), дійсний статський радник (1863), брестський повітовий предводитель дворянства та голова мирового з’їзду (1868—74), прозаїк (роман "Братья-близнецы", повість "Сотник Петро Серп", оповідання), поет (поема "Марко проклятый"), мемуарист (спогади про М.Гоголя), твори якого друкувалися в часописах "Северная пчела", "Библиотека для чтения", "Основа" та були видані в 2-х томах 1863 в Санкт-Петербурзі під назвою "Українські оповідання"; Андрій Якович (1791—1858), учасник російсько-турецької війни 1806—1812, Війни 1812 та закордонного походу рос. армії 1813—14, генерал-майор (1833), генерал-поліцмейстер і генерал-гевальдігер діючої армії (1832—42) та віце-президент (згодом — обер-поліцмейстер) Варшави (1833—42), голова Слідчої комісії при наміснику Царства Польського (1833—50), таємний радник та сенатор, присутній у варшавських департаментах Правительствуючого Сенату (1842), гол. директор, головуючий в Урядовій комісії внутр. і духовних справ Царства Польського (1845—50), колекціонер (власник збірки істор. документів 17—18 ст.), історик ("История Южной России" (неопубл., рукопис не зберігся) та ін.) і письменник ("Мысли малороссиянина" в ж. "Сын Отечества", 1832 (псевдонім — Андрій Царинний); вірші укр. і рос. мовами в ж. "Киевская старина", 1885), приятель Т.Шевченка, Є.Гребінки, П.Куліша та ін.; Микола Ілліч (1836—1906), історик літератури, д-р історії заг. літератури (1878), екстраординарний (1879) і ординарний (1884) професор Московського університету, чл.-кор. Петерб. АН (1899), дійсний статський радник (1898), бібліотекар Московського і Рум’янцевського музеїв (1893—1902), автор праць із шекспірознавства ("Опыты изучения Шекспира", М., 1902), історії західноєвроп. літератури ("Из области литературы", М., 1902; "Нариси історії західноєвропейської літератури до кінця 18 ст.", під редакцією І.Франка, Львів, 1905), шевченкознавства ("Первые четыре года ссылки Шевченко" та "Новые материалы для биографии Шевченко", у ж. "Киевская старина", 1888 і 1898); Олександр Миколайович (1850—1913), учасник російсько-турецької війни 1877—1878, генерал-лейтенант (1910), командир Кавказ. резервної артилер. бригади (1906—07), 15-ї артилер. бригади (1907—10) та інспектор артилерії 8-го армійського корпусу (1910—13); історики і громад. діячі Андрій Володимирович (див. А.Стороженко; 1857 — імовірно, 1926) та Микола Володимирович (див. М.Стороженко; 1862 — імовірно, 1942).
До молодшої гілки належали: Михайло Іванович (1-ша пол. 18 ст.), прилуцький полковий осавул (з 1741), та його онук — Микола Михайлович (бл. 1770 — 1815), дійсний статський радник (1812), черніг. повітовий (1797—1802) та губернський (1803—15) маршал дворянства, від своєї матері — Федосії Семенівни, уродженої Полуботок (бл. 1750 — до 1803), — успадкував величезні родові маєтності, які через відсутність нащадків успадкували родичі дружини — Марії Андріївни, уродженої Милорадович (1772—1851).
Рід внесений до 2-ї, 3-ї та 6-ї частин Родовідних книг Чернігівської та Полтавської губерній.
Час плине
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Re: Стороженко
Зі списку сходу селян села Триліси стосовно прийняття до їхнього кола.
220/283 Ефрем Стороженко
242/308 Гордей Стороженко
220/283 Ефрем Стороженко
242/308 Гордей Стороженко
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: Стороженко
Про рід, життя та творчість Олекси Стороженка у книзі:
Борис Гузь. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події. – Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д.О., 2021. – 360 с., iл.
https://oktanshop.com/do-istoriyi-chern ... iyi-podiyi
Зміст див. тут
Борис Гузь. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події. – Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д.О., 2021. – 360 с., iл.
https://oktanshop.com/do-istoriyi-chern ... iyi-podiyi
Зміст див. тут
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: Стороженко
У рамках проєкту "#зДН_UA", присвяченого 30-річчю Незалежності України та з нагоди 93-ї річниці від Дня народження нашого земляка, Народного Художника, Миколи Стороженка, презентуємо відеопроєкт "Видатні українці нашого краю".
https://www.facebook.com/viktoria.avdie ... 3716068755
https://www.facebook.com/viktoria.avdie ... 3716068755
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- MiyRodovid
- Повідомлень: 2059
- З нами з: 05 березня 2023, 19:34
- Стать: Жінка
- Звідки: Харків
- Дякував (ла): 599 разів
- Подякували: 442 рази
- Контактна інформація:
Re: Стороженко
Петр Яковлев сын Стороженко ( СР села Одноробівка 1777р.)
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
- MiyRodovid
- Повідомлень: 2059
- З нами з: 05 березня 2023, 19:34
- Стать: Жінка
- Звідки: Харків
- Дякував (ла): 599 разів
- Подякували: 442 рази
- Контактна інформація:
Re: Стороженко
Евдоким Иванов сын Стороженко ( с. Одноробівка 1845)
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей