Хмельове, село, Маловисківський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
100%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Хмельове, село, Маловисківський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З другої теми
Тамара Сопілка писав:Шукаю носіїв такого милозвучного прізвища. Особливо сподіваюсь на відгуки з села Хмельового Кіровоградської області, де це прізвище особливо поширене.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Хмельове, село, Маловисківський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Хмельове́ — село в Україні, в Маловисківському районі Кіровоградської області. Населення становить 2687 осіб. Орган місцевого самоврядування — Хмелівська сільська рада.
Історія

В селі Хмельове Єлисаветградського повіту в другій половині XVIII століття мав свої основні маєтності генерал-аншеф Петро Абрамович Текелій. На його кошти, після отримання Текелієм однойменного ордену, тут було зведено церкву Олександра Невського.[1][2] Хмельове виникло в середині XVIII ст. У цій місцевості царський генерал П. Текелій 1767 року отримав у дарунок від Катерини II 3160 десятин. Після зруйнування Запорізької Січі йому додатково наділено 2565 десятин земельних угідь. Першим поселенцям-втікачам від гніту польських панів та запорізькій голоті - генерал надавав деякі пільги, звільняючи їх від повинностей на 3 роки. З 1797 року Хмельове відоме як містечко, де проживало 448 чоловіків і 446 жінок. Усі вони були кріпаками спочатку П. Текелія, а згодом надвірного радника Акацатова.
УНР
Друга Світова війна
31 липня 1941 року село захопили німецькі війська. Німці вбили 296 чоловік, вивезли до Німеччини 812 дівчат і хлопців. Мешканці села чинили опір німцям: саботували сільськогосподарські роботи, ховали від ворога хліб, худобу, уникали німецької каторги. 14 березня 1944 року село захопили радянські війська. У лавах Червоної Армії билися з німцями близько 300 місцевих жителів. 144 з них загинули. 286 нагороджені орденами й медалями. Землякам, що полягли на фронтах війни, споруджено меморіальний комплекс.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Хмельове, село, Маловисківський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Хмельове — село, центр сільської Ради. Розташоване у верхів’ї річки Кильтеня (притоки Великої Висі), за 32 км на південний захід від районного центру і за 17 км від залізничної станції Капустине. Населення — 4092 чоловіка. Сільраді підпорядковано населені пункти Запашка, Новогригорівка, Новоолександрівка, Новопетрівка.

Хмельове виникло в середині XVIII ст. У цій місцевості царський генерал П. Текелій 1767 року отримав у дарунок від Катерини II 3160 десятин. Після зруйнування Запорізької Січі йому додатково наділено 2565 десятин земельних угідь. Першим поселенцям—втікачам від гніту польських панів та запорізькій голоті — генерал надавав деякі пільги, звільняючи їх від повинностей на 3 роки. З 1797 року Хмельове відоме як містечко, де проживало 448 чоловіків і 446 жінок. Усі вони були кріпаками спочатку П. Текелія, а згодом надвірного радника Акацатова.

Кріпаки від зорі до зорі гнули спину на панській землі, зазнаючи знущань від прикажчиків. Поміщик і його прислужники самі чинили над селянами суд і розправу. Про нелюдську жорстокість кріпосників свідчать навіть офіційні документи. У 1834 році за наказом управителя поміщиці Акацатової шляхтича Вержбовського були побиті кілька кріпачок. Справа про знущання над кріпаками слухалась на засіданні сенату, проте поміщиця, що викликалась лише як свідок, стала на захист свого посіпаки, якого так і не було покарано.

У 1832 році поміщиці належало в Хмельовому 146 дворів, у яких мешкало 1124 чоловіка, а в 1859 році дворів було лише ИЗ, зате кількість жителів в них збільшилася до 1318 чоловік. 33 селянські родини поміщиця перевела у дворові, відібравши в них наділи. Напередодні реформи 1861 року в селі налічувалося 529 ревізьких душ, з них 64 дворових.
За уставною грамотою, складеного 1864 року, селяни одержали 1744 десятини орної землі, 59 — присадибної, 71 — випасів. Середній розмір наділу становив 3,5 десятини. Щороку селяни сплачували по 9 крб. з кожної ревізької душі, з усієї громади — 4824 крб. За 49 років вони повинні були виплатити державі викупну позичку в розмірі 64 325 карбованців.

Реформа прискорила процес розшарування селянства. 1883 року в Хмельовому налічувалося 162 безземельні господарства, 141 мало до 6 десятин, 142 родини володіли 6—11 десятинами. Сільська біднота становила 98,7 проц. дворів. Куркульські господарства обробляли по 25—100 десятин. Поміщику належали 4623 десятини земельних угідь. 113 селянських господарств зовсім не мали худоби. На 370 дворів припадало усього 264 вози, 178 плугів та дерев’яних рал, 130 коней.

Безземельні та малоземельні селяни йшли в найми до поміщиків та куркулів. У 80— 90-х рр. XIX ст. у Хмельовому засновано декілька підприємств для переробки сільськогосподарської продукції. Зокрема, збудували 4 вітряні млини, один водяний, олійницю, кузню. За переписом 1883 року, в графі про заняття населення зазначено 52 робітники, серед них 10 жінок.

Хвиля революційного руху, що пройшла по всій Росії в 1905 році, докотилась і до Хмельового. Влітку 1905 року поміщик Ерделівської волості Оводов телеграфував міністру царського двору «Ерделівська і Хмелівська волості Херсонської губернії Єлисаветградського повіту охоплені терором. Селяни виганяють поміщиків з їхніх володінь, палять економічні будівлі… Господарські роботи припинені, загрожує повне розорення… Поліції немає, адміністрація безсила. Прошу захисту царського».

Революційну роботу серед жителів Хмельового в ці роки вели селяни-бідняки П. В. Туник, А. О. Гетьманець, М. Г. Тертишний, П. М. Сопілка та інші. Вони розповсюджували серед населення прокламації Єлисаветградського комітету РСДРП, що закликали до боротьби з царизмом. Після поразки революції царські жандарми 1907 року кинули П. В. Туника до єлисаветградської в’язниці, а потім вислали до Архангельська. 1956 року за активну участь у першій російській революції П. В. Туника нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Столипінська аграрна реформа призвела до дальшого обезземелення переважної частини селян Хмельового. Чимало з них змушені були кидати рідні місця. З 1908 по 1913 рік з Хмелівської волості виїхали в східні райони країни 564 сім’ї. Напередодні першої світової війни в селі проживало 2759 чоловік. У користуванні громади залишилось 800 десятин, що розподілялися поміж 551 господарством. У той же час поміщик Кулицький мав 4623 десятини. Бідняки наймитували у куркулів і поміщика за мізерну плату.

Селяни фактично не діставали медичної допомоги. У Хмельовому не було навіть фельдшерського пункту, хворим доводилося звертатися до лікарів сусідніх сіл Злинки чи Глодос.

Більшість жителів не знала грамоти. У 1883 році, наприклад, з 948 жінок лише одна вміла читати. Таке становище було і серед чоловіків. Тільки 1889 року відкрилася церковнопарафіяльна школа, в якій у 1896 році навчалось 30 дітей заможних родин. Основними підручниками були буквар, часослов і псалтир. З 1909 року почала працювати земська початкова школа, до якої ходило 78 учнів.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції влітку 1917 року в Хмельовому створено волосний земельний комітет, який відібрав у поміщика 700 десятин землі. Перелякані пани у вересні 1917 року в телеграмі верховному головнокомандуючому благали захистити їхнє майно і життя.

Особливого розмаху набула боротьба за землю після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. 30 листопада 1917 року під тиском революційно настроєних селян Хмелівське волосне земство ухвалило реквізувати в поміщиків за твердими цінами хліб й зерно для бідняцьких господарств. У лютому 1918 року селянська біднота і наймити обрали Раду селянських депутатів, яка реквізувала поміщицький реманент, тягло, розпочала переділ землі.

Та на перешкоді революційних перетворень стала окупація села військами кайзерівської Німеччини. Інтервенти вчинили криваву розправу над селянами, які брали участь у конфіскації поміщицьких земель і майна. Вони розстріляли 20 радянських активістів, у т. ч. П. М. Сопілку, Я. Петрущенка, Й. Ф. Супруна.

Після вигнання австро-німецьких військ, а згодом і петлюрівських, на початку 1919 року в селі обирається Рада. Її гаряче підтримували селяни-бідняки і середняки. Відстоювати Радянську владу довелося в запеклій боротьбі з буржуазно-націоналістичною контрреволюцією, куркульськими бандами. 4 липня 1919 року в селі вчинили погром григор’євці, які вбивали радянських активістів, грабували населення. У серпні того ж року село захопили денікінці. Після їх вигнання в Хмельовому на початку лютого 1920 року створено ревком. Весною 1920 року він передав свої повноваження волосному виконавчому комітету. 14 березня на загальних зборах мешканців Хмельового обрано сільську Раду в складі 50 депутатів. Рада дбала про забезпечення селян посівним матеріалом, реманентом, проводила широку культурно-масову роботу серед населення, надавала матеріальну допомогу бідняцьким господарствам, сім’ям червоноармійців, сиротам.

Організатором боротьби трудящих за зміцнення Радянської влади був створений у вересні 1920 року волосний партійний комітет, до складу якого входило 9 чоловік. В зв’язку з загостренням класової боротьби в селах волості, розгулом бандитизму за рішенням волпарткому від 9 жовтня 1920 року волвиконком було реорганізовано в революційний комітет, до якого ввійшли Ю. Черв’як, Ф. Самійленко, Я. Черв’як. Для керівництва господарським і культурним будівництвом при волосному революційному комітетові в жовтні 1920 року створено відділи: управління, земельний та народної освіти. Земельний відділ здійснював переділ землі згідно закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року, з розрахунку по 1,5 десятини на кожного їдця. Землю одержали 3031 чоловік, які проживали в 682 дворах.

Велику роль у згуртуванні селянських мас відігравав комітет незаможних селян, який у Хмелівській волості створений 14 липня 1920 року. Головою його обрано І. К. Гаву. У Хмельовому КНС об’єднував 224 бідняцькі господарства. Він проводив серед селян роботу щодо залучення їх до соціалістичного будівництва, налагодження господарського життя, організовував боротьбу з бандитизмом. Крім того, KHG допомагав реманентом, посівматеріалом та продуктами. В 1921 році комітет організував збір коштів і продовольства у фонд допомоги голодуючому населенню Поволжя.

Відбудова народного господарства після завершення громадянської війни проходила в складних умовах. На село часто нападали куркульські банди, які грабували і тероризували населення, розправлялися з радянськими активістами. В ніч на 26 квітня 1921 року банди отаманів Завгороднього та Гризла розгромили приміщення волосного виконавчого комітету, вбили його голову К. М. Нетребу, спалили документи виконкому. На боротьбу з бандами були мобілізовані всі члени КНС.

З весни 1923 року почав діяти й сільський партійний осередок, в якому на обліку налічувалось 8 комуністів. Члени осередку проводили серед населення політико-виховну роботу, залучаючи до активного громадського життя передову молодь, членів профспілок. Велика увага приділялась антирелігійній пропаганді. При селянських будинках проводились різноманітні вечори, ставилися вистави. Навесні 1923 року з платних спектаклів 50 проц. коштів відраховувалось у фонд побудови Червоного повітряного флоту.

Зібравшись на траурне засідання з приводу тяжкої втрати — смерті В. І. Леніна, 27 січня 1924 року трудящі Хмельового і району у зверненні до ВЦВК поклялись бути вірними справі Комуністичної партії.

Активними помічниками комуністів у проведенні політики партії на селі були комсомольці, які створили 26 серпня 1923 року свій осередок. Крок за кроком сільські комуністи і комсомольці переконували селян у перевагах виробничої кооперації. За рішенням партійного осередку в 1928 році члени партії закріплювалися за окремими групами батраків, бідняків та середняків для роз’яснення переваг колективного господарювання над індивідуальним. Ще 1922 року в селі виникло товариство спільного обробітку землі — «Перша об’єднана праця», головою якого став селянин-бідняк Г. І. Майдебура. Згодом товариство прийняло статут артілі. В 1926 році організований ще один ТСОЗ «Хлібороб».

Для надання агротехнічної допомоги першим колективним господарствам Хмелівський райпартком (село стало районним центром у 1923 році) у березні 1926 року провів дводенну агротехнічну конференцію, на якій були присутні 120 селян. На 1928 рік у Хмельовому було об’єднано 358 дворів. Сільськогосподарська артіль «Перша об’єднана праця» мала 255 га землі, 12 плугів, 8 сівалок, 4 лобогрійки, 2 молотарки, 8 віялок, трактор. У 1929—1930 рр. у селі організовується чотири колгоспи: «Промінь Жовтня», «Перемога», «День урожаю», «ІІІ-й Інтернаціонал». Першими вступили до них бідняки А. Д. Ковпан, Т. І. Гончаров, І. Д. Кожухар та інші. Активною учасницею колгоспного будівництва була селянка-біднячка А. X. Самійленко, яка в 1927 році обиралась делегатом 1-го з’їзду жінок-робітниць і колгоспниць Єлисаветградського повіту, а також членом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету.

Велику організаційно-господарську допомогу колгоспам села подавала створена в 1931 році Хмелівська машинно-тракторна станція. Директором її працював комуніст С. Г. Лобода, який пройшов школу громадської роботи: був секретарем комсомольського осередку, головою комнезаму, головою райпрофради, секретарем райкому комсомолу, головою райколгоспспілки, обирався делегатом VIII з’їзду ВЛКСМ. У 1931 році на колгоспних полях, які обслуговувала МТС, працювало 34 трактори. Політвідділ при Хмелівській МТС здійснював керівництво соціалістичним змаганням та масово-політичною роботою серед колгоспників і механізаторів, підготовкою кадрів трактористів і комбайнерів, роботою шкіл колгоспного активу. В 1934 році політвідділом створено показовий клуб, який став центром культурно-масової роботи в селі.

Вже в роки довоєнних п’ятирічок колгоспи почали спеціалізуватися також на вирощуванні цукрових буряків, соняшнику. У серпні 1932 року Хмельове відвідав перший секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. Він оглянув посіви цукрових буряків в артілях району і дав поради щодо поліпшення обробітку, догляду та збирання цієї культури. В передвоєнні роки буряківники колгоспу «ІІІ-й Інтернаціонал» вирощували по 230—250 цнт коренів з гектара. Таких показників досягли ланки Є. Петрущенко, Г. Синицької, Г. Гирби, Г. Самійленко, С. Кобець, М. Найдо.

В 1935 році хмелівським артілям в урочистій обстановці вручено державні акти на вічне користування землею. Ця подія викликала серед хліборобів велике політичне і трудове піднесення. Заспівувачем у соціалістичному змаганні серед механізаторів Хмелівської МТС виступив бригадир В. П. Синицький, який на 15-сильний трактор виробляв 700—750 га умовної оранки. Ініціатора змагання не раз обирали делегатом обласних з’їздів трактористів-ударників. У 1935 році з числа дівчат-трактористок МТС створено першу жіночу тракторну бригаду. Вже того року О. Ухань завоювала право бути учасницею обласного з’їзду трактористок-ударниць. Демонстрували свої досягнення на ВСГВ також колгоспниці артілі «Промінь Жовтня» М. М. Рябокінь та Я. Г. Білоус, які виростили в 1938 році перша по 540, а друга — по 434 цнт цукрових буряків з гектара. У 1938—1940 рр. учасником ВСГВ була артіль ім. К. Маркса. Рух новаторів став могутньою силою у підвищенні продуктивності праці.

Зміцнюючи громадське господарство, трудящі села тим самим створювали необхідні передумови для заможного й культурного життя. Рік у рік підвищувався матеріальний добробут колгоспників. Так, в ощадній касі Хмельового 1939 року 1977 вкладників зберігали 141 715 крб. Село було електрифіковане, проводилась його радіофікація: 1939 року тут працювало 170 радіоточок.

Відкрилися лікарня, в якій подавали допомогу хворим 15 лікарів та медичних працівників із середньою освітою, нове приміщення аптеки. Почали працювати 5 дитячих садків та ясел. Ще на початку 30-х років майже повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Всі 850 дітей шкільного віку навчались. У середній і початковій школах трудилося 32 вчителі.

У трьох бібліотеках (районній, дитячій та шкільній) налічувалося 18 тис. книг, якими користувалося 1300 чоловік. Почали діяти кінотеатр на 300 місць, два дитячі майданчики. В селі щороку проводилися огляди художньої самодіяльності. Зведений хор учителів, медпрацівників та службовців у 1939 році став учасником республіканського огляду самодіяльного мистецтва.

Відчутних успіхів у господарському й культурному житті трудящі села досягли під керівництвом комуністів. 1940 року районна парторганізація налічувала 275 членів і кандидатів у члени партії.

Одностайно, з великим політичним піднесенням жителі Хмельового віддали голоси за своїх посланців до Верховної Ради Союзу РСР та Верховної Ради Української РСР. 10 грудня 1939 року депутатами сільської Ради були обрані кращі трудівники І. І. Харченко, Т. І. Бондар, О. К. Сопілка та інші.

Тяжким випробуванням для хмелівців, як і для всіх радянських людей, стала Велика Вітчизняна війна. 31 липня 1941 року село захопили німецько-фашистські війська. Гітлерівці вбили 296 чоловік, вивезли до Німеччини 812 дівчат і хлопців. Та репресії не залякали радянських патріотів. Мешканці села чинили опір фашистам: саботували сільськогосподарські роботи, ховали від ворога хліб, худобу, уникали німецької каторги. З серпня 1941 року по березень 1944 року на території Хмелівського району діяла підпільно-диверсійна група в складі 70 чоловік, яку очолював Й. П. Паньков, а після його загибелі — комуніст А. Д. Свердлик (до війни — завідуючий початковою школою). Члени групи закликали радянських людей до саботажу розпоряджень гітлерівців, розповсюджували антифашистські листівки. Масово-політичну роботу в селі проводили також партизани загону ім. Чапаева, який діяв у сусідньому Новоархангельському районі. Від рук катів загинуло 46 патріотів-підпільників, у т. ч. секретар райвиконкому комуніст І. С. Лавріненко, голова колгоспу комуніст І. П. Бур’ян, П. Т. Голубничий, О. A. Hex, А. А. Богатиренко, М. Л. Пич та інші.

14 березня 1944 року підрозділи 213-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора І. Ю. Буслаева та 48-го стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії визволили Хмельове від німецько-фашистських загарбників. У лавах Червоної Армії мужньо билися з ворогом близько 300 місцевих жителів. 144 з них віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини. 286 за хоробрість, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджені орденами й медалями. Воїнам-визволителям та землякам, що полягли на фронтах війни, споруджено меморіальний комплекс.

Вже у березні відновили свою роботу виконком районної Ради депутатів трудящих та райком партії, які на першому спільному засіданні 1 квітня 1944 року розглянули важливі питання відбудови господарства та діяльності органів влади на місцях. Руїни і згарища залишилися в селі після «порядкування» німецько-фашистських загарбників. Не було коней, машин, сільськогосподарського реманенту. Тваринницькі ферми світили кроквами, поля заросли бур’янами. Обладнання промислових підприємств було виведено з ладу, культурно-освітні заклади пограбовані.

Сільська Рада, правління колгоспів організували серед населення збір насіння для весняної сівби, закликали тих, у кого залишились корови, запрягати їх у плуги, борони, щоб якнайшвидше засіяти колгоспні поля. Приклади героїчної праці показували і молодь, і літні колгоспники. Долаючи неймовірні труднощі, колгоспники вже в перший після визволення рік виконали державний план хлібозаготівель. 1945 року в одній лише артілі ім. XVIII партз’їзду стали до ладу птахоферма на 3 тис. голів, ферма великої рогатої худоби, конеферма, а також паровий млин. Механізатори машинно-тракторної станції успішно виконували плани сільськогосподарських робіт. Навесні 1946 року вони своєчасно провели сівбу та весняну оранку в усіх закріплених за MTG колгоспах. Наступного року господарства села освоїли 91 проц. довоєнних посівних площ. Поряд з відбудовою громадського господарства трудівники села на громадських засадах відремонтували клуби, бібліотеки, лікарні, школи. У 1944 році відновилося навчання в школах, а через рік в середній школі відбувся перший післявоєнний випуск.

Успішному виконанню завдань першої післявоєнної п’ятирічки сприяло широке розгортання соціалістичного змагання. Хмелівські хлібороби виростили високі врожаї зернових і технічних культур. Так, в колгоспі ім. К. Маркса 1950 року зібрали по 23,5 цнт з гектара озимої пшениці на площі 462 га, цукрових буряків — по 327,7 цнт на площі 65 га. А рільнича бригада Є. У. Апихтіної на площі 151 га одержала по 29,7 цнт озимої пшениці. 1955 року артілі ім. К. Маркса та ім. Калініна

демонстрували свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Велику групу передовиків колгоспного виробництва та МТС удостоєно урядових нагород. Орденом Леніна нагороджено комбайнера Хмелівської МТС комуніста С. Н. Гирбу, орденом Трудового Червоного Прапора — комбайнерів цієї ж МТС Г. А. Пороха, П. О. Тарасенка, бригадира колгоспу ім. К. Маркса Є. У. Апихтіну та коваля А. П. Волошина.

1950 року відбулося об’єднання місцевих колгоспів у два — ім. К. Маркса та ім. Калініна, які в 1960 році злилися в один. Головою правління новоствореної артілі ім. К. Маркса колгоспники обрали В. 3. Мамуню — учасника Великої Вітчизняної війни, кавалера ордена Слави 2-го та 3-го ступенів, який до цього працював заступником голови виконкому Хмелівської районної Ради депутатів трудящих. Загальна площа земельних угідь колгоспу становить 4868 га, в т. ч. 4115 га орної землі, 110 га садів, 40 га ставків. Господарство оснащене технікою: в машинному парку налічується 67 тракторів, 24 комбайни, 19 автомашин тощо.

Всі ділянки виробництва забезпечені кваліфікованими працівниками. Рік у рік хлібороби виборюють високі врожаї. 1965 року в господарстві зібрали по 31,9 цнт зерна з гектара, в т. ч. озимої пшениці — по 27,9 цнт, кукурудзи — по 48,9 цнт; цукрових буряків одержано по 361,4 цнт з кожного гектара, соняшнику по 24,3 центнера.

Відзначаючи 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і виконуючи соціалістичні зобов’язання, взяті на честь XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, хлібороби виростили по 34,1 цнт зернових з кожного гектара, а озимої пшениці — 33 цнт. Механізатори тракторної бригади одержали по 37,5 цнт зернових на кожному з 1076 га та цукрових буряків — по 350 цнт з площі 215 гектарів.

Колгосп значно перевиконав завдання восьмого п’ятирічного плану по всіх галузях виробництва. Перевершено завдання продажу державі всіх сільськогосподарських продуктів. У першому році дев’ятої п’ятирічки колгоспники виростили по 41,1 цнт зернових на всій площі посіву, зокрема озимої пшениці — по 48 центнерів.

Добре розвинуте в артілі ім. К. Маркса м’ясо-молочне тваринництво. На фермах — 1550 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 600 корів), 1414 свиней, 1200 овець. В господарстві — 300 бджолосімей. Річний план продажу державі продуктів тваринництва в 1971 році колгосп виконав достроково, виробивши на 100 га земельних угідь по 420 цнт молока та по 46 цнт м’яса. Колгосп ім. К. Маркса підтримує зв’язок з колгоспом «Путь Ильича» Бєлгородської області (РРФСР), де головою учасник боїв за визволення села Хмельового, колишній командир стрілецької роти А. І. Капустянов. З російського колгоспу хмелівці одержали добірне насіння високоврожайного сорту ячменю. Один з кращих механізаторів колгоспу В. Ф. Сопілка в травні 1972 року на запрошення трудівників колгоспу «Красная Башкирия» Аургазинського району Башкирської АРСР виїздив туди для передачі досвіду вирощення високого врожаю цукрових буряків. За цінні поради та практичну допомогу башкирським буряківникам В. Ф. Сопілку нагороджено Почесною Грамотою Міністерства сільського господарства Башкирської АРСР. На честь 50-річчя утворення СРСР між механізаторами бригади № 1 колгоспу ім. К. Маркса та механізаторами ланки Р. І. Забірова укладено договір на соціалістичне змагання за вирощення високих урожаїв цукрового буряка з найменшою затратою праці та коштів. Механізатори колгоспу, включившись у соціалістичне змагання за поліпшення використання і збереження сільськогосподарської техніки та дострокове виконання завдань другого року п’ятирічки на честь ювілею СРСР, зобов’язалися зібрати з усієї площі посівів зернових по 36 цнт з гектара, виробити 45 тис. га умовної оранки, заощадивши 36 тис. кг пального та 5400 крб. коштів на ремонті техніки, підвищити рівень технічної експлуатації тракторів, комбайнів, автомобілів на 7—8 проц., продуктивність праці — на 6 проц. тощо.

1971 року неподільні фонди артілі становили 3085 тис. крб. Чистий прибуток збільшився з 427,6 тис. крб. у 1966 році до 729 тис. крб. у 1971. Дедалі більше виділяється коштів на господарське будівництво. За останні роки споруджено 14 тваринницьких приміщень, 4 зерносховища, гараж, млин, механізовану кормокухню. На площі 52 га введено в дію зрошувальну систему.

Великих трудових успіхів досягнуто завдяки самовідданій праці колгоспників та організаторській і масово-політичній роботі колгоспної партійної організації, яка налічує 67 комуністів. Більшість з них працюють на найважливіших ділянках виробництва: 18 механізаторами, 16 — в рослинництві, 14 — на тваринницьких фермах. Між бригадами і фермами укладено договори на соціалістичне змагання. Щодекади партком перевіряє хід їх виконання. Підсумки перевірки обговорюються на загальних зборах. Переможці змагання нагороджуються перехідними Червоними прапорами, вимпелами, грамотами та цінними подарунками.

Комсомольці, а їх 31 чоловік, також активні учасники сільськогосподарського виробництва. Профспілкова організація колгоспу налічує 138 членів.

Радянський уряд високо оцінив трудові зусилля хліборобів. У 1966 році орденом Леніна нагороджено ланкову П. Ф. Григоренко. В 1969 році вона була делегатом Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп ім. К. Маркса удостоєно Ювілейної Почесної Грамоти ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, а також занесено до обласної Ленінської книги трудової слави. За великі успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва, виконанні плану продажу державі продуктів землеробства і тваринництва у восьмій п’ятирічці господарство відзначено орденом Леніна. Напередодні XXIV з’їзду КПРС голові колгоспу В. 3. Мамуні присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, бригадира тракторної бригади Ф. А. Сопілку нагороджено орденом Леніна, завідуючого фермою В. І. Запорожця та секретаря парткому колгоспу М. С. Камінного — орденом Трудового Червоного Прапора. 88 колгоспників відзначено Ленінською ювілейною медаллю.

У післявоєнний період у Хмельовому стали до ладу промислові підприємства: «Міжколгоспбуд», промкомбінат, комбінат комунальних підприємств та побутового обслуговування, маслоцех. Міжколгоспна будівельна організація обслуговує 10 колгоспів, має цегельний завод продуктивністю 3,3 млн. штук цегли на рік, бетонний та столярний цехи. За рік «Міжколгоспбуд» зводить 8—10 об’єктів.

Виробничі успіхи артілі й підприємств сприяли дальшому піднесенню матеріального добробуту трудівників села. Так, у колгоспі перейшли на гарантовану грошову оплату. Середньоденний заробіток працюючого становить 4 крб. 65 коп. Усім членам артілі надаються оплачувані відпустки, багато з них одержують путівки до санаторіїв та будинків відпочинку.

Колгоспники похилого віку та інваліди забезпечені державними пенсіями. Село більш як на половину оновлене: з 1410 житлових будинків 857 збудовано за 1950—1972 рр. Тільки за останні два роки колгосп надав допомогу 136 індивідуальним забудовникам позикою на суму 43 830 карбованців.

В особистому користуванні хмелівців — 35 легкових автомашин/ 120 мотоциклів, 507 велосипедів, 380 телевізорів, 270 радіол, 257 радіоприймачів, 82 холодильники, 775 газових плит, 160 пральних машин. Зросла кількість вкладників місцевої ощадної каси. В 1927 році їх налічувалося 2407, а загальна сума вкладів становить 1,5 млн. карбованців.

У 1963 році відкрилася лікарняна 125 ліжок, в якій подають допомогу населенню 18 лікарів, 5 фельдшерів, 38 медичних сестер.

У середній і восьмирічній школах навчається понад 700 дітей і працює 70 учителів. У заочній середній школі здобувають освіту 100 юнаків і дівчат. При сільському будинку піонерів діють технічні та гуртки художньої самодіяльності, спортивні секції. У селі працюють 55 спеціалістів з вищою освітою, 25 з незакінченою вищою, 142 з середньою спеціальною і 544 — з загальною середньою освітою.

На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито новий будинок культури з залом для глядачів на 600 місць та спортивним залом. У гуртках художньої самодіяльності беруть участь близько 200 чоловік, лише в хорі налічується 85 аматорів співу. Партійна організація, сільська Рада значну увагу приділяють вихованню молоді. В будинку культури проводяться зустрічі молоді з ветеранами праці, передовиками колгоспного виробництва, «вогники», тематичні вечори.

Щороку збагачується новинками наукової, політичної і художньої літератури сільська бібліотека, в якій 41 922 книги. Вона обслуговує 2187 читачів. У 1972 році жителі Хмельового передплатили 6870 примірників газет та журналів.

В авангарді усіх ланок господарського і громадського життя Хмельового йдуть комуністи та комсомольці. В партійних організаціях села — 224 комуністи. Комсомольська організація, у складі якої близько 200 чоловік, виховує молодь в комуністичному дусі, мобілізує її на виконання господарських завдань.

Велику роль у господарському і культурному будівництві відіграє сільська Рада депутатів трудящих. На її засіданнях систематично розглядаються питання розвитку виробництва сільськогосподарських продуктів у колгоспі, побутового обслуговування населення, про роботу шкіл та культосвітніх закладів, медичного обслуговування тощо. Серед 80 депутатів сільської Ради — 38 комуністів, 8 комсомольців; 33 жінки; 58 колгоспників та робітників, 22 службовці. У 6 постійно діючих комісіях сільської Ради працюють не тільки депутати, а й численний актив. З ініціативи комісії шляхового будівництва та благоустрою впорядковано вулиці, стадіон, капітально відремонтовано водопровід. За 1971 рік з бюджету сільської Ради витрачено тільки на потреби дитячих установ та шкіл 44 тис. крб. Село повністю електрифіковане й радіофіковане. Є поштове відділення. Відкрито телемайстерню, перукарню, лазню. Збудовано універмаг, книгарню, продовольчий, хлібний, господарський, меблевий магазини та інші торговельні підприємства, товарообіг яких у 1971 році становив 3318 тис. крб. Проводиться озеленення села. Улюбленим місцем відпочинку трудівників став парк «Дружба», закладений у квітні 1954 року на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією.

За роки Радянської влади Хмельове стало невпізнанним. Великі перспективи його дальшого розвитку. Правління колгоспу ім. К. Маркса передбачає значно поповнити машинно-тракторний парк, повністю механізувати трудомісткі процеси у тваринництві, збудувати нові виробничі приміщення, зокрема кормоцех, склад-плодоовочесховище тощо. Водночас в селі триватиме будівництво житлових та культурно-побутових приміщень. Стануть до ладу їдальня, восьмирічна школа на 320 місць тощо.

Трудівники Хмельового, натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, докладають усіх зусиль, щоб внести гідний вклад у виконання завдань дев’ятої п’ятирічки, створити умови для дальшого економічного і культурного зростання села.
А. А. ВОГУЛЬСЬКИЙ, І. І. РУДЯК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Тамара Сопілка
Повідомлень: 30
З нами з: 10 серпня 2019, 17:13
Стать: Жінка
Звідки: Біла Церква
Дякував (ла): 70 разів
Подякували: 30 разів

Re: Хмельове, село, Маловисківський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення Тамара Сопілка »

НАШІЙ ЦЕРКВІ --- 200 РОКІВ! ВІТАННЯ З ХРАМОВИМ СВЯТОМ!
СЬОГОДНІ особливо значуща подія для всіх хмелівчан ─ 200 років тому, саме 22 травня 1820 року, було закінчено будівництво та освячено храм у селі Хмельовому.
Про історію храмового будівництва у нашому селі дізнаємося з рукопису
«МАТЕРЬЯЛЫ ДЛЯ ИСТОРИКО-ГЕОГРАФИЧЕСКОГО ОПИСАНИЯ с. ХМЕЛЕВОГО, СОБРАННЫЕ СВЯЩЕННИКОМ СЕГО СЕЛА АНАТОЛИЕМ СКОБЕЛЬСКИМ В 1928 году», що зберігається у фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею. Дане історичне джерело, віднайдене відносно недавно, дає можливість внести корективи та доповнити новими відомостями життєпис Свято-Миколаївської церкви у селі Хмельовому.
Першим храмом села Хмельового була каплиця Різдва Пресвятої Богородиці, яка діяла з 1780 до 1793 року. У 1786 році місцевий землевласник Петро Текелія отримав дозвіл на будівництво церкви. Олексанро-Невська церква діяла з 1894 до 1820 року. Після смерті Петра Текелії власником великого помістя у Хмельовому стає колезький радник майор Микола Акацатов. Саме він і отримав у 1812 році дозвіл на будівництво кам’яного храму у селі Хмельовому. Перший камінь було закладено 19 травня 1813 року, але будівництво зупинилося через смерть поміщика. І лише через декілька років вже онука Миколи Акацатова Наталія змогла завершити будівництво.
Стіни 200-літнього храму пам’ятають не тільки іменитих меценатів, а й велику кількість пересічних вірян, які зводили ошатну споруду. На будівництві трудилися селяни, нащадки яких і сьогодні проживають у нашому поселенні. До найдавніших родин, які значаться у церковних метричних книгах початку 19 століття належать носії прізвищ: Рябчун, Компанієць, Запорожець, Гетманець, Сопілка, Коваленко, Порох, Пильщик та інші.
Не можу оминути та не згадати темні часи, коли у перІод комуністичного режиму відбувалися жорстокі атеїстичні гоніння на релігію. Тоді службу у храмі було припинено. Серед людей, хто у різні часи посприяли відродженню культової споруди були художники Павло Запорожець та Іван Лисенко; Дем’ян Руденко, Григорій Бондар, Олена Куракіна, Євдокія Апихтіна, Іван Тараненко та багато інших.
Шановні хмелівчани, вітаю з ХРАМОВИМ СВЯТОМ!!!
З Ф. Шевченко, історик-краєзнавець
Тамара Сопілка
цікавлюсь прізвищами Сопілка (ко), Бойко, Матушевич (Матусевич), Омельченко, Дідковський, Вітвіцький, Заіончковський, Поліковський, Пуліковський
Відповісти

Повернутись до “Літера Х”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей