Шалигине, смт Шосткінського р. Сумської обл. / Шалыгино, пгт Шосткинского р. Сумск.

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Жив
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Шалигине, смт Шосткінського р. Сумської обл. / Шалыгино, пгт Шосткинского р. Сумск.

Повідомлення kbg_dnepr »

Шали́гине — селище міського типу в Глухівському районі Сумської області. Населення становить 3203 осіб. Орган місцевого самоврядування — Шалигинська селищна рада.
Селище Шалигине розташоване на річці Лапузі за 20 км на південний схід від районного центру міста Глухова та за 10 км від автодороги Глухів — Курськ E38. Вище за течією річки на відстані в 2 км розташоване село Гудове. До селища примикають лісові масиви (дуб, береза, сосна). Населення станом на 2001 рік становило 3.203 особи.

Селище Шалигине, засноване наприкінці XVI — на початку XVII століть.
Назва села походить від імені одного з перших поселенців — Шалигіна, який отримав тут наділ за військову службу. У першій половині XVII століття село було одним з прикордонних пунктів і входило до Російської держави. В 1757 році Шалигине стало власністю князя Барятинського.
З 1708 року селище входило в Крупецьку волость Путивльського повіту Київської губернії, з 1727 — Севську провінцію Білгородської губернії, з 1779 — Курське намісництво і з 1796 — до Курської губернії.
У 1855 році в селищі почав діяти цукровий завод князя Барятинського, який пізніше було взято в оренду цукропромисловцем М. А. Терещенком, та цегляний завод. У 1899 році на місці старого цукрового заводу був побудований новий, в 1918 році при якому відкрили лікарню, яку в 1922 перетворили в сільську.
У 80-х роках XIX століття селище стало волосним центром, пізніше, з середини 20-х років XX століття, було перетворене в центр Шалигинського району.
1819 року в селі налічувалося 115 дворів та 857 жителів.
У 1862 році у власницькому селі налічувалось 142 двори, мешкала 1.081 особа (530 чоловічої статі та 551 — жіночої), була православна церква та бурякоцукровий завод.
Станом на 1880 рік у колишньому власницькому селі Шалигінської волості Путивльського повіту Курської губернії, мешкало 1.548 осіб, налічувалось 223 дворових господарств, існувала православна церква, школа, 2 лавки

У 1959 р. приєднане село Ковйонки:
1862 року у власницькому селі налічувалось 203 двори, мешкало 1158 осіб (582 чоловічої статі та 576 — жіночої), була православна церква.
У 1880 році у колишньому власницькому селі Шалигінської волості Путивльського повіту Курської губернії, мешкало 1 017 осіб, налічувалось 123 дворових господарств, існувала православна церква.

У селищі народилися:
Бугаєнко Валерій Миколаєвич — керівник Федерального агентства зв'язку (Россвязь) (2007—2011).
Леонід Семенович Тарабаринов — український актор, народний артист СРСР.
Чемодуров Трохим Миколайович — український радянський і компартійний діяч, голова виконкому Кримської обласної ради. Депутат Верховної Ради УРСР 7–9-го скликань (1967—1980). Кандидат у члени ЦК КПУ (1966—1976). Член ЦК КПУ (1976—1981).
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Шалигіне, смт Шосткінського р. Сумської обл. / Шалыгино, пгт Шосткинского р. Сум

Повідомлення kbg_dnepr »

Фамилии жителей села, встречающиеся в МК Успенской ц. с. Стариково Путивльского у. Курской губ. 1898, 1907 и 1909 гг.:

Бурлаков 07
Горбачев 07
Колобылин 09
Коробов 09
Которин 07
Лупонов 07
Матосов 07
Медведев 07
Морозов 07
Разумных 07
Се ? Стр… ? 07
Слепцов 07
Слоев 09
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Шалигине, смт Шосткінського р. Сумської обл. / Шалыгино, пгт Шосткинского р. Сум

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Шалигине, Глухівський район, Сумська область
Шалигине — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Лапузі (притока річки Обести, басейн Десни), за 20 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Крунець. Населення — 5100 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Ємадикине й Чернівське.

Шалигине засновано наприкінці XVI — на початку XVII ст. Його назва походить від імені одного з перших поселенців — Шалигина, який одержав тут земельний наділ за військову службу. У першій половині XVII ст. село було одним з прикордончих пунктів Російської держави і входило до Колодязької волості Путивльського повіту.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. в Шалигиному заготовлялися хліб, одяг і фураж для селянсько-козацького війська. Село неодноразово зазнавало нападів польсько-литовської шляхти та кримських татар. На початку XVIII ст. у ньому налічувалося 68 дворів і 484 жителі. Населення поповнювалося служилими людьми. Поступово з посиленням феодально-кріпосницького гніту частина з них потрапила в залежність від поміщика і перетворилася на кріпаків.

Наприкінці XVII ст. служилі люди в складі Севського полку брали участь в Азовських походах Петра 1, а населення давало на їх утримання «походні» — гроші, хліб, сіно, прядиво тощо. Шалигинці активно боролися проти шведських загарбників.

У 1757 році Шалигине перейшло у власність князя Барятинського. Становище кріпаків значно погіршилося. Вони відбували панщину 3—5 днів на тиждень і сплачували подушне. Часті неврожаї призводили до голоду. Щоб якось проіснувати, селяни змушені були вдаватися до позичок, які надавав їм поміщик на кабальних умовах. Не витримавши жорстокого гноблення, селяни Шалигиного втікали в інші місця, але й там їх чекала панська неволя. Великим землевласником був монастир «Глинська пустинь», який мав 2314 десятин землі і 202 кріпаків. Кращі землі належали поміщику і монастирю, а мізерні наділи селян містилися на піщаних грунтах. Частина селян зовсім не мала землі. У 1819 році в селі налічувалося 115 дворів і 857 жителів. З 1727 року Шалигине входило до Путивльського повіту Севської провінції Бєлгородської губернії, з 1779 року — Курського намісництва, а з 1797 року — Крупецької волості Путивльського повіту Курської губернії.
У першій половині XIX ст. панщина зросла і фактично становила 5—6 днів на тиждень. Під час сівби і в жнива поміщик зганяв кріпаків на роботи «миром», а взимку примушував їх возити панський хліб, сіно, будівельні матеріали, проводити ремонтні роботи. Жінки пряли, ткали полотно й прості сукна, а також здавали поміщикові гусей, курей тощо. Селяни зубожіли й голодували. Зростала їх заборгованість поміщику, яка у 1857 році становила понад 1 тис. крб. та більш як 3 тис. пудів хліба. А тим часом князі Барятинські багатіли. Одержуючи величезні прибутки від експлуатації кріпаків, вони будували заводи. У 1855 році в Шалигиному стали до ладу цегельний і цукровий заводи. Останній було віддано в оренду цукрозаводчику Терещенку. Сваволя управителів панського маєтку й заводу не мала меж. Восени 1860 року управитель маєтку закатував на смерть селянина К. Щербакова за несвоєчасний вихід на роботу.

Населення не одержувало необхідної медичної допомоги. У 1860 році в Шалигиному працював фельдшер, який обслуговував жителів багатьох сіл. Лише незначна частина дітей, переважно заможних батьків, навчалась у парафіяльній школі, яку відкрили в першій половині XIX ст. Діти бідноти лишалися поза нею.

Не стало кращим економічне становище селян і після скасування кріпосного права. За уставною грамотою 1862 року селяни Шалигиного одержали 1357 десятин землі, за яку повинні були сплачувати 4462 крб. 67 коп. викупних платежів на рік. За присадибну землю вони щорічно вносили 1280 крб. Отже, за мізерні наділи малопридатної землі селяни мали сплатити втричі більше ринкової ціни цієї землі. До того ж вони були позбавлені необхідних їм угідь — лісу, луків і пасовищ. У той же час князь Барятинський в 1864 році володів у селі 6342 десятинами кращої землі.

У післяреформений період посилився процес розорення селян. У 1884 році в Шалигиному 27 дворів (кожний десятий) були безземельними, 71 двір (майже одна третина) не мав ні корів, ні коней. В середньому на кожну душу чоловічої статі припадало 1,8 десятини землі. Малоземельні господарства, яких налічувалось 151, орендували на кабальних умовах панську землю. З селян щорічно стягували у вигляді податків та викупних платежів величезну суму — 6171 крб. Щоб сплатити її та проіснувати, вони змушені були працювати в поміщицьких економіях та куркульських господарствах. Частина селян йшла на заробітки в інші місця. Більшість жінок працювала на бурякових плантаціях в поміщицьких економіях навколо села. В Шалигиному діяли цукровий і цегельний заводи та кілька дрібних підприємств. У 1899 році на місці старого побудували новий цукровий завод. Становище робітників було дуже важким. На підприємстві переважала ручна праця, робочий день тривав по 12—14 годин на добу. З 80-х років XIX ст. село стало волосним центром.

Революційні події 1905 року в країні сколихнули трудящих Шалигиного. Робітники цукрового заводу підтримували тісні зв’язки з робітниками залізничних майстерень Конотопа, представники яких влітку і восени 1905 року приїздили сюди, щоб виробити план спільних дій. Починаючи з травня 1905 року, в селі відбувались мітинги й демонстрації, а в грудні застрайкували робітники цукрового заводу. Вони боролися за 8-годинний робочий день і підвищення заробітної плати, а також висунули політичні вимоги. Робітників підтримали селяни Шалигиного і навколишніх сіл, які відбирали у поміщиків хліб і вимагали розподілу землі. Налякані революційними подіями, управителі економіями князя Барятинського і путивльський повітовий справник просили губернатора прислати війська для захисту маєтків. До села прибув військовий загін, який придушив виступи робітників і селян. Але заворушення не припинялися. У травні 1907 року застрайкували робітники цукрового заводу. Передові робітники цукрового заводу проводили агітаційну роботу серед селян. У квітні і червні у Шалигиному відбулись багатолюдні збори селян, на яких було вирішено відібрати у поміщиків хліб. У відповідь на це власті кинули в село загін поліції, який розправився з непокірними. Під час реакції посилились репресії проти трудящих. Хазяї цукрового заводу звільняли робітників, штрафували їх, знижували заробітну плату. Робочий день досягав 12 годин. Економії обмежували оренду землі. Багато селян йшло на заробітки в промислові центри. У 1913 році в селі було 2340 жителів.

Царський уряд не турбувався про здоров’я й освіту трудящих. Все населення Шалигинської волості обслуговував лише один фельдшерський пункт, який містився у селі. У 1884 році тут налічувалось тільки 9,6 проц. письменних чоловіків, не було жодної письменної жінки. Земська школа, відкрита в 1869 році, містилася у звичайній хаті під солом’яною стріхою. У 1902 році побудували друге шкільне приміщення. В школі працювали 2 вчителі. За відсутністю місць велика кількість дітей шкільного віку лишалась поза нею. У 1913/14 навчальному році в прийомі до школи було відмовлено 95 дітям. Та не всі й прийняті закінчували її.

Під час першої світової війни становище жителів Шалигиного погіршало. Майже половину чоловіків мобілізували на фронт. Зросли державні податки. На цукровому заводі і в поміщицьких економіях збільшився робочий день. Відчувалася нестача продовольства і товарів першої потреби.

Після повалення самодержавства трудящі швидко переконалися, що буржуазний Тимчасовий уряд не зацікавлений в розв’язанні болючих питань про мир і землю, поліпшення їх умов життя й праці. Як і раніше, завод і земельні багатства в Шалигиному належали цукрозаводчикам, поміщикові й монастирю. Князь Барятинський володів 6699 десятинами землі, монастирю належала 641 десятина і церкві — 33 десятини. В той же час внаслідок розорення селянських господарств зменшувалась кількість землі, і селянство страждало від безземелля та малоземелля. Це загострювало класові суперечності. У селі почастішали випадки захоплення селянами землі, угідь і майна в поміщицьких економіях. У травні 1917 року на цукровому заводі виникла Рада робітничих депутатів. Влітку й восени тут розгорнулась більшовицька агітація. Її вели солдати, що повернулися з фронту, та односельці, які до цього працювали в Донбасі і Харкові. Вони викривали контрреволюційну політику Тимчасового уряду.

Одностайним схваленням зустріли трудящі Шалигиного перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. Один з її військових загонів було послано у Шалигинську волость. Трудящі виступили проти українських буржуазних націоналістів. У січні 1918 року в Шалигиному було встановлено Радянську владу. Почав діяти ревком. Він експропріював маєток князя Барятинського, а його майно частково розподілив між селянами. Створений при ревкомі збройний загін робітників і селян взяв участь у боротьбі за встановлення Радянської влади в Путивльському повіті. В березні 1918 року ревком організував загін з 200 чоловік, який бився проти німецьких військ. Після захоплення ворогом Путивля повітові органи Радянської влади переїхали на Шалигинський цукровий завод, звідки керували боротьбою.

Наприкінці березня 1918 року Шалигине захопили австро-німецькі війська, разом з якими повернулися запроданці — українські буржуазні націоналісти. Вони запровадили кривавий режим, катували і грабували місцеве населення. Загарбники відібрали у жителів 370 пудів хліба, 136 голів худоби і багато іншого майна. Трудящі піднялися на боротьбу проти ворогів. Чимало з них вступило до партизанського загону, який діяв у районі села.

У жовтні Путивльський партизанський загін визволив Шалигине. Путивльський повітовий ревком вжив заходів щодо відродження господарства й охорони соціалістичного майна. 29 листопада було націоналізовано цукровий завод. Робітники підприємства організували бойову дружину і налагодили виробництво цукру. Ревком також подбав про постачання Червоній Армії збруї і фуражу, допомагав формувати повстанські загони. Чимало жителів села вступило до 2-ї Української радянської дивізії, яка визволяла частину Путивльського повіту, захоплену петлюрівцями. На початку грудня 1918 року в Шалигиному обрали волвиконком і сільську Раду. У селі на основі ленінського Декрету про землю здійснили розподіл землі, завдяки чому безземельні й малоземельні селяни одержали 1002 десятини поміщицької і 33 десятини церковної землі. Більшість орної землі, сіножатей і лісу було передано цукровому заводу. Керівництво підприємством здійснювала колегія заводоуправління, обрана у січні 1919 року.

Мирне будівництво було перервано наступом денікінців. Робітники й селяни знову стали на захист завоювань революції. Частина з них поповнила лави Червоної Армії. Наприкінці вересня 1919 року білогвардійці захопили Шалигине. Вони вдалися до кривавого терору: по-звірячому вбивали радянських людей та грабували їх. У першій половині листопада 1919 року частини 41-ї радянської дивізії визволили Шалигине. 20 листопада було обрано волвиконком, головою якого став більшовик В. М. Бугайов. Місцеві органи влади забезпечували населення паливом, організували допомогу сім’ям червоноармійців. У 1920 році тут проводилися тижні допомоги фронту, під час яких було зібрано багато продовольства, одягу і взуття для Червоної Армії. 1 травня активно пройшов комуністичний суботник. Налагодилося виробництво на цукровому заводі, який у сезоні 1919—1920 рр. виробив 23 тис. пудів цукру. У січні виник робітничо-селянський кооператив. В боротьбі за владу Рад віддали своє життя місцеві жителі М. М. Підлиняєв, М. М. Гордєєв, Г. М. Гулаков та багато інших.

Після закінчення громадянської війни трудящі Шалигиного приступили до відбудови господарства. У 1920 році на цукровому заводі було створено партійну організацію, яка об’єднувала 8 членів і кандидатів у члени партії. Масово-політична робота посилилась із створенням у травні 1921 року волосного комітету РКП(б). Трудящі, керовані комуністами, наполегливо боролися з розрухою. Велику допомогу у відродженні господарства подала держава, яка виділила асигнування для цукрового заводу і насіння для селян. Зростало виробництво на цукровому заводі. У сезоні 1925—1926 рр. підприємство виробило 45 тис. цнт цукру. Відродилося господарство цукрового заводу, за яким було закріплено 11 тис. десятин сільськогосподарських угідь. їх використовували переважно під посіви цукрових буряків. У 1921 році завершили наділення селян землею. Селянські господарства зміцніли, зросло поголів’я худоби. Значною мірою цьому сприяла заміна продрозверстки продподатком. Помічником партійної організації був комсомольський осередок, створений у січні 1921 року на цукровому заводі. Трудящі Шалигиного подали допомогу голодуючим Поволжя та інших районів. Вони відраховували у фонд допомоги частину свого заробітку, здавали коштовності, брали на утримання дітей, що прибували з цих районів. Було створено дитячий будинок, де розмістили дітей з Поволжя.

У 1922 році трудящі одностайно підтримали ленінську ідею утворення союзу рівноправних братніх республік. Наступного року вони організували збір коштів для допомоги революційним борцям Заходу. Діла й думки трудівників Шалигиного в будівництві нового життя були пов’язані з ім’ям В. І. Леніна. В телеграмі від 7 листопада 1923 року вони писали: «Тебе, любимий вождь, вітаємо ми, робітники Шалигинського цукрозаводу, в день Великого Жовтня і шлемо наші полум’яні побажання найшвидшого видужування і повернення до керма всесвітньої соціальної революції». Звістка про передчасну смерть вождя викликала велику скорботу й біль у серцях трудящих. На своїх зборах і мітингах вони клялись, не шкодуючи сил, боротись за здійснення ленінських накреслень. З 1924 по 1926 рік Шалигине входило до складу Крупецької волості Рильського повіту Курської губернії, з 1926 року — Глухівського округу УРСР. З 1935 року воно стало центром однойменного району Чернігівської, а з 1939 року — Сумської області.

Радянська влада виявила велике піклування про розвиток охорони здоров’я, освіти й культури. У 1918 році в Шалигиному відкрили лікарню на цукровому заводі, яку в 1922 році перетворили на сільську. Наприкінці відбудовного періоду в ній працювали лікар, фельдшер і 4 чоловіка молодшого медперсоналу. Було створено три початкові школи: дві у селі і одну на цукровому заводі. У 1921 році в них налічувалось 308 учнів і 11 учителів. Особлива увага приділялась ліквідації неписьменності серед дорослих. У березні 1921 року організували 3 школи і кілька гуртків лікнепу. Центром культурно-освітньої роботи став народний будинок, відкритий у 1920 році. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності. Діяла також бібліотека. У 1925 році на цукровому заводі організували клуб з бібліотекою і читальним залом.

Керуючись рішеннями XV з’їзду ВКП(б), партійна організація очолила боротьбу за соціалістичну перебудову села. Комуністи і комсомольці роз’яснювали селянам переваги колективного господарювання. Велику роль у кооперуванні селян відіграв комнезам, створений в грудні 1926 року. Наступного року він об’єднав понад 200 бідняцьких і середняцьких господарств. У 1928 році було створено сільськогосподарське кредитне товариство, яке надавало селянам кредити, сприяло забезпеченню їх насінням, організувало прокатний пункт.

Восени 1929 року в Шалигиному почалася колективізація. У 1929—1932 рр. тут створили 8 колгоспів. Основним виробничим напрямом господарств було вирощування зернових і технічних культур. Рік у рік міцніла їх економіка. Підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур. Широкого розмаху набуло соціалістичне змагання. У 1940 році в багатьох ланках та бригадах збирали по 18—20 цнт зернових і по 200—300 цнт цукрових буряків з гектара. Зросли поголів’я громадської худоби та її продуктивність. У колгоспі «Новая жизнь» приплід ягнят на 100 вівцематок у 1937 році становив 110 голів, а в 1940 році — 160 голів. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва Шалигинський державний відгодівельний пункт, вівцеферма колгоспу «Новая жизнь», а також завідуючий свинотоварною фермою цього колгоспу С. Т. Шкурін у 1940 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Все заможнішим ставало життя. У більшості господарств колгоспники в 1939—1940 рр. одержали на трудодень, крім грошей, по 3—5 кг зерна та чимало інших продуктів. Важливу роль у зміцненні колгоспного виробництва відіграла Шалигинська MTС, створена в 1935 році. Машинно-тракторний парк MTС дедалі зростав.

1941 року в МТС налічувалось 110 тракторів, з яких 30 надійшло з РРФСР, 11 комбайнів, 70 сівалок, 16 молотарок та інших сільськогосподарських машин. Наслідуючи передові методи роботи бригади П. Ангеліної, трудівники МТС взяли підвищені зобов’язання, а 9 трактористів включились у змагання за виробіток на тракторі понад 1200 га оранки. У 1937 році значно перевиконали свої зобов’язання механізатори Д. П. Демченко, І. Ф. Чемодуров, І. І. Гулаков, шофер А. А. Мартиненко. Тракторист Шалигинської MTС Т. А. Ординцев у 1940 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У роки довоєнних п’ятирічок значно розширився цукровий завод. Було здійснено його реконструкцію. Тільки в 1937 році з цією метою держава виділила понад 700 тис. крб. Завдяки цьому й самовідданій праці трудівників підприємство систематично перевиконувало планові завдання. У 1940 році добова продуктивність заводу щодо переробки буряків і виробництва цукру порівняно з 1926 роком збільшилася у півтора раза, а його валова продукція —у кілька разів. Широкого розмаху набув стахановський рух. У 1936 році під час проведення стахановського дводекадника по півтори-дві норми виконували токар заводу комуніст Й. І. Чадо, столяр-модельник С. Т. Чернишов та ін. У стахановському русі тут брали участь у 1936 році 27 чоловік, у 1940 році — понад 90.

Трудівники Шалигиного відгукувалися на всі події в житті країни. Святково пройшли вибори до Верховної Ради СРСР у 1937 році і Верховної Ради УРСР у 1938 році. Вони стали величезною демонстрацією непорушної єдності партії і народу. В грудні 1939 року відбулися вибори до місцевих Рад. До сільської Ради депутатів трудящих було обрано одноголосно 5 комуністів, 5 комсомольців і 15 безпартійних.

Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. З медичних закладів в Шалигиному працювали лікарня на 50 ліжок, медамбулаторія, 2 фельдшерські пункти і 3 пологові будинки. Медичну допомогу подавали 3 лікарі і 24 чоловіка середнього медперсоналу. Тут діяла також райсанепідстанція. Зростав рівень освіти й культури. У 1927/28 навчальному році в Шалигиному працювали 4 початкові школи. Наступного року на базі однієї з них створили семирічну школу, яку в 1935 році перетворили на середню. На початку 30-х років завершено ліквідацію неписьменності серед дорослих. З 1937 року почалися заняття у вечірній середній школі. Напередодні війни тут діяли середня, семирічна й початкова школи, в яких налічувалося 608 учнів і 30 учителів. Своє дозвілля трудящі проводили в будинку культури і 3 клубах — при цукровому заводі і в колгоспах. Активно діяли гуртки художньої самодіяльності. У 1937 році на території заводу встановили пам’ятник В. І. Леніну.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну творчу працю радянських людей. З перших днів війни сотні шалигинців добровільно пішли до лав Червоної Армії. Трудящі докладали всіх зусиль, щоб виробити якомога більше продукції для фронту і вчасно зібрати врожай. Було створено винищувальний загін. З наближенням фронту частину населення і цінне устаткування цукрового заводу, МТС і колгоспів евакуювали в східні райони. Розгорнулась підготовка до збройної боротьби в тилу ворога. У серпні бюро райкому партії затвердило склад Шалигинського партизанського загону. Командиром загону став П. Я. Сатанюк, комісаром — Ф. Д. Матющенко, начальником штабу — В. В. Строган. Було закладено також партизанські бази. 29 серпня 1941 року, коли німецько-фашистські окупанти захопили частину району, партизанський загін зібрався в Уздицькому лісі, звідки почалися його бойові дії. На цьому місці у 1969 році встановлено обеліск. Спочатку партизани діяли в контакті з частинами Червоної Армії. Вони добували відомості про розташування ворога, виконували роль провідників, наводили переправи. Народні месники висадили в повітря міст на шосе Путивль—Глухів, знищили 4 автомашини й близько сотні гітлерівців. Протягом вересня частини Червоної Армії утримували Шалигине і частину району в своїх руках. Жителі села брали участь у будівництві оборонних споруд. Але під натиском переважаючих сил ворога радянські війська змушені були відступити.

Наприкінці вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в Шалигине. Кати по-звірячому розправлялися з мирним населенням. Вони розстріляли тут 15 чоловік, 113 юнаків та дівчат вивезли у рабство до Німеччини. Окупанти грабували народне майно, перетворили клубні й шкільні приміщення на конюшні, закрили лікарню.

У жовтні 1941 року було створено підпільний райком партії, який очолив боротьбу трудящих. Він діяв до червня 1943 року. Під керівництвом підпільного райкому в ряді сіл району виникли підпільні партійні, комсомольські та інші патріотичні групи, а також розгорнув діяльність Шалигинський партизанський загін. Поряд з активними бойовими діями партизани проводили роз’яснювальну роботу серед місцевих жителів, налагодили зв’язки з підпільниками. Активізація підпільно-партизанського руху викликала величезну лють фашистів. Наприкінці грудня 1941 року гітлерівський каральний загін у кількості 200 чоловік почав наступ на ліс Марицю, де містився табір Шалигинського партизанського загону. Але народні месники відбили цей напад, завдавши фашистам великих втрат. Після цього партизани перебазувалися в ліс поблизу с. Вікторового. У лютому 1942 року Шалигинський партизанський загін, який складався з 119 чоловік, увійшов до складу партизанського з’єднання під командуванням С. А. Ковпака. Загін здійснив вдалі операції і розгромив німецько-поліцейські гарнізони у Баничах і Холопковому, вивів з ладу станцію Баничі. 23 лютого 1942 року на честь 24-ї річниці Червоної Армії відбувся парад всього з’єднання у с. Дубовичах. Дізнавшись про це, гітлерівці кинули туди великі сили, проте народні месники завдали їм відчутних ударів. 28 лютого 1942 року партизани вступили у бій з карателями в с. Веселому, під час якого сотні ворогів знайшли собі могилу, а народні месники прорвали вороже кільце і вирушили до Хінельських лісів, де діяли разом з партизанськими загонами Курської і Орловської областей Російської Федерації.

У травні 1942 року Шалигинський партизанський загін, повернувшись з Хінельських лісів, базувався в Шалигинському районі. У травні він розгромив ворожий гарнізон в с. В’язенці, у червні разом з Глухівським та іншими загонами вів жорстокі бої під Дубовичами і Ворголем. Наприкінці місяця загін вирушив у рейд по Шалигинському району, під час якого народні месники знищували ворожі гарнізони, зривали мости й склади, руйнували лінії зв’язку. Влітку 1942 року партизани розгромили німецько-поліцейський загін у Соснівському лісі. Одержавши повідомлення про оточення ворогом Путивльського партизанського загону в Новослобідському лісі, шалигинці здійснили багатокілометровий перехід, разом з глухівцями та конотопцями прорвали вороже кільце і врятували своїх товаришів. 29 липня Шалигинський партизанський загін зайняв с. Маркове і висадив у повітря паром. Партизани захопили склади із збіжжям і роздали його населенню. У складі з’єднання під командуванням С. А. Ковпака Шалигинський загін здійснив славні рейди на Правобережну Україну й Карпатський. В цей час командиром загону був Ф. Д. Матющенко, комісаром — Ф. С. Фесенко, начальником штабу— І. Я. Юркін. Коли виходили з Карпат, героїчно загинув комісар загону Ф. С. Фесенко. Влітку 1942 року було створено другий Шалигинський партизанський загін ім. Леніна під командуванням М. І. Ганзина, який діяв на території Шалигинського та ряду інших районів. У грудні цей загін разом з Харківським партизанським загоном розгромив фашистський гарнізон на Шалигинському цукровому заводі.

З вересня 1943 року частини 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського визволили Шалигине. В бою за село героїчно билися воїни різних національностей Радянського Союзу: росіяни й грузини, білоруси й вірмени, казахи й таджики. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників боролися 749 жителів, з них за бойові заслуги 368 нагороджено орденами й медалями СРСР. 360 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. В 1957 році у селищі встановлено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за його визволення.

Німецько-фашистські окупанти завдали господарству Шалигиного величезних збитків. Вони спалили 101 колгоспний двір, багато громадських будівель, знищили сільськогосподарські машини МТС, зруйнували приміщення лікарні, будинку культури, шкіл та ін. З перших днів після визволення трудящі, очолені партійною організацією, віддавали всі сили відродженню господарства. Завдяки їх самовідданій праці у вересні — листопаді було відбудовано майстерні Шалигинської МТС, ряд колгоспних приміщень, лікарню, школи. Почалась відбудова цукрового заводу. Допомагаючи фронту, колгоспники у 1944 році достроково виконали плани поставок державі хліба, м’яса, молока, яєць. Трудящі здали у фонд Червоної Армії та на будівництво танкової колони «Колгоспник Сумщини» понад 100 тис. крб. У вересні стала до ладу Шалигинська МТС.

В період 1946—1950 рр. було завершено відбудову народного господарства і зроблено новий крок в його розвитку. Під керівництвом комуністів трудящі докладали всіх зусиль, щоб якнайшвидше відродити колгоспи й промислові підприємства. Трудовий героїзм виявляли фронтовики, які після демобілізації повернулися додому. Велику допомогу подали держава й братні республіки. Держава виділила для відбудови цукрового заводу 6 млн. крб. Із східних районів країни надійшли будівельні матеріали, устаткування, худоба й насіння. У 1950 році колгоспи села об’єдналися в один — колгосп ім. Леніна. За ним закріпили 3350 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2288 га орної землі. Господарство систематично перевиконувало плани хлібоздачі. Побудували 2 корівники, 2 свинарники та інші тваринницькі приміщення. З підсобних підприємств працювали цегельний завод і млин. Держава надіслала для МТС трактори та інші сільськогосподарські машини. У 1947 році виробіток на трактор досяг 600 га, а в кращих бригадах —700 і більше га. На кінець 1950 року в Шалигинській МТС налічувалося 69 тракторів. У 1945 році став до ладу цукровий завод. Колектив підприємства у 1950 році успішно завершив план і випустив понадпланову продукцію.

Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. Відразу після визволення почала діяти лікарня. На кінець 1950 року відкрили кілька нових кабінетів, оснащених сучасним обладнанням. У лікарні працювало 8 лікарів і 20 чоловік середнього медперсоналу. У жовтні 1943 року відновилися заняття в середній, семирічній і початковій школах. У 1949/50 навчальному році в них налічувалося 996 учнів і 42 вчителі. Розгорнули роботу будинок культури і клуб, де працювали гуртки художньої самодіяльності. Діяло 2 бібліотеки — районна і на цукровому заводі, книжковий фонд яких становив 7 тис. примірників.

Значні зрушення сталися в розвитку економіки Шалигиного в наступні роки. Укрупнений колгосп більш раціонально вів господарство, невпинно зростали його грошові доходи. Протягом 1951—1961 рр. виробництво зерна, молока і м’яса збільшилося у 2 рази, а грошові доходи — в 2,1 раза. Машиніст Шалигинської MTС В. С. Гулаков за виконання виробничих завдань на 370 проц. у 1956 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В 1959 році колгосп ім. Леніна перейменували на колгосп ім. Ілліча, а в 1962 році колгоспи «Прогрес» с. Ковіньок та ім. Ілліча об’єднались в один — ім. Ілліча. За колгоспом закріплено 8048 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5431 га орної землі. Основним напрямком господарства є рільництво; розвинуто й тваринництво. Господарство посідає провідне місце в районі щодо виробництва м’яса. Тільки протягом восьмої п’ятирічки воно зросло в 3,5 раза. Виконуючи соціалістичні зобов’язання, взяті до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колгоспники в 1970 році виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 211,9 цнт м’яса. Зріс доход колгоспу, який за останнє п’ятиріччя збільшився майже в 3 рази і досяг 3,4 млн. крб. Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Готуючи гідну зустріч 50-річчю утворення СРСР, колгоспники в 1972 році виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 236 цнт м’яса, надоїли від кожної корови по 3280 кг молока. Оплата одного людино-дня підвищилась до 4 крб. 20 коп. Протягом 1966 — 1970 рр. стало до ладу 26 об’єктів виробничого й культурного призначення. У дев’ятій п’ятирічці передбачено побудувати 17 важливих об’єктів, з них вже побудовано 11. Значно зросла технічна оснащеність господарства. Колгосп має 60 тракторів, 15 зернових комбайнів, 29 вантажних автомашин, 107 електродвигунів. З допоміжних підприємств працюють майстерня для ремонту сільськогосподарських машин та ряд інших. Невтомна праця передовиків колгоспного виробництва високо відзначена партією й урядом. Голову колгоспу Д. Я. Ракитіна нагороджено орденом Жовтневої Революції-, колгоспників Є. Є. Щугаєву, К. О. Товкач, В. К. Демченко, Т. І. Чичшту і М. В. Старцеву — орденом Трудового Червоного Прапора, А. О. Дятлова, А. К. Бородіну, М. Н. Давиденко, В. Н. Полятикіна — орденом «Знак Пошани».

За післявоєнні роки Шалигинський цукровий завод став одним з провідних підприємств району. Під час сезону цукроваріння на ньому працює понад 800 робітників. Тут щороку переробляється до 120 тис. тонн буряків і випускається до 16 тис. тонн цукру. За роки восьмої п’ятирічки підприємство було реконструйоване, завдяки чому його добова потужність щодо переробки буряків досягла 11,2 тис. цнт. У роки дев’ятої п’ятирічки передбачено автоматизувати виробничі процеси основних цехів і відділень та облік готової продукції, повністю механізувати всі допоміжні роботи. Під час реконструкції заводу враховуються цінні пропозиції раціоналізаторів, внаслідок чого підприємство лише в ленінському ювілейному році одержало 18,1 тис. крб. економії. Готуючи гідну зустріч XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, колектив заводу виконав план сезону цукроваріння на 101 проц. і дав понад план 180 цнт цукру. Великого розмаху набув рух за комуністичну працю. На 1971 рік 127 трудівникам присвоєно звання ударників комуністичної праці та 7 бригадам і цехам — колективів комуністичної праці. За успіхи у виконанні виробничих завдань й заслуги в розвитку цукрової промисловості у 1965 році машиніста грейферного крана М. Г. Хандуріна нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, бригадира слюсарів І. І. Барякіна й завідуючого механічною майстернею М. Ф. Рульова — орденом «Знак Пошани». Самовіддано працюють також колективи хлібозаводу, цегельного заводу та майстерень райоб’єднання «Сільгосптехніки». У 1970 році 159 працівників відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Міцніють зв’язки трудящих Шалигиного з трудящими братніх республік. Колгоспники селища змагаються з трудівниками колгоспу «Новый путь» с. Крупця Рильського району Курської області. Вони обмінюються делегаціями, запозичують передовий досвід. Значну допомогу дістають буряківники Рильського району від працівників Шалигинського цукрового заводу.

У 1956 році Шалигине було віднесено до категорії селищ міського типу. Воно значно розширилось. Тут виросли нові вулиці — Миру, ім. Тельмана, ім. Чернишевського та реконструйовані вулиці — Радянська, Заводська, Революції, ім. Леніна та ін. За післявоєнний час в селищі зведено понад 400 індивідуальних житлових будинків, а на цукровому заводі тільки за останнє десятиріччя — понад 700 кв. метрів державної житлової площі. Побудовано 1500 метрів водопроводу, 640 чоловік користуються газом. Зросла торговельна мережа, яка налічує 18 магазинів. Обсяг товарообороту досяг у 1971 році понад 2300 тис. крб., тобто збільшився в порівнянні з 1959 роком у 2 рази. Селище електрифіковане, радіофіковане й частково телефонізоване. У 1959 році воно увійшло до складу Глухівського району.

Докорінно поліпшилось медичне обслуговування населення. У Шалигиному діють дільнична лікарня на 50 ліжок та медпункт на цукровому заводі, які обладнані новою апаратурою. В них — 3 лікарі і 28 чоловік середнього медперсоналу. Багато зроблено для розвитку освіти. В Шалигиному працюють середня, восьмирічна, 2 початкові школи й школа-інтернат. Для середньої школи в 1959 році побудовано нове приміщення на 400 місць. В школах налічується 1277 учнів і 97 учителів. В колгоспі й на цукровому заводі діють 2 дитячі садки. Центрами культурно-освітньої роботи стали будинок культури, кінотеатр «Супутник» та заводський і колгоспний клуби. В будинку культури і 2 клубах працюють гуртки художньої самодіяльності та здійснюються інші культурно-масові заходи. До послуг населення — 4 бібліотеки з книжковим фондом 28 тис. примірників. У селищі створено 2 первинні організації товариства «Знання», які об’єднують 45 лекторів, і первинну організацію Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури.

На трудові звершення жителів Шалигиного спрямовують 6 первинних партійних організацій, які налічують 166 комуністів. У колгоспі створено партійний комітет. Всі комуністи колгоспу й цукрового заводу працюють на вирішальних ділянках виробництва. В селищі — 4 первинні комсомольські організації, які об’єднують 257 юнаків та дівчат. Питаннями господарського і культурного будівництва займається селищна Рада депутатів трудящих. Вона складається з 75 чоловік, серед них 43 робітники, 11 колгоспників і 21 представник інтелігенції, 40 комуністів і 9 комсомольців, 30 жінок. Це кращі люди цукрового заводу й колгоспу, вчителі, лікарі. Селищна Рада має 8 постійних комісій. На соціально-культурні заходи у 1971 році витрачено 379 тис. карбованців.

Натхнені величними перспективами, визначеними XXIV з’їздом КПРС, трудівники Шалигиного разом з усім радянським народом наполегливо борються за дальший розквіт економіки й культури.
П. О. ШАМАТРІН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Ш”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей