D_i_V_a писав:Олекса Воропай
9 березня "Обретіння"
Свято знайдення голови Івана Хрестителя або "обретіння" стало в народі святом "обретіння" Перше і друге віднайдення Чесної Голови св. Іоана Хрестителя - 9 березня за новим стилем або 24-го лютого за старим). В цей день "чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію". "Обертаються до нас головами, збираються летіти до нас". "Діти - від хліба, а птахи - до гнізд" (Михайло Грушевський. "Історія укр. літератури", ч.1. Київ-Львів, 1923. Стор.166). "На обретіння прилітають з вирію птахи; це святий Іван чудом своєї голови повертає їх назад додому" (Запис від Ганни Г-к, с. Кордишівка на Поділлі).
В цей час і справді відбувається масовий приліт пернастих гостей. Першим прилітає жайворонок (Жайворонок польовий (Alauda arvensis), з громади горобцевих. Зимує в північній Африці або в Індії, прилітає до нас на початку березня, а відлітає в жовтні. Живе в полях, там і в'є гніздо просто на землі. Кладе від 3 до 6 плямистих яєчок. Починаючи співати, жайворонок швидким летом підіймається вгору, описуючи велику спіралю. Згори летить спочатку повільно, а потім раптово складає крильця і "каменем" падає додолу. Живиться комахами, хлібними зернами і насінням бур'янів. П'є росу з лиця трави, і це дозволяє йому жити і в посушливих степах південної України) - справжній благовісник весни в Україні. Він з'являється на наших полях тоді, як сніг ще лежить на горбках і долинах, але весна вже з кожним днем, з кожною годиною все певніше перемагає зиму.
В одній з народніх веснянок про жайворонка дівчата співають:
Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів:
Іще по горах сніженьки лежать,
Іще по долинах криженьки стоять!
А жайворонок ніби відповідає їм:
Ой, я тії сніженьки крильцями розжену,
Ой, я тії криженьки ніжками потовчу!
(За П. Чубинським. ІІІ, стор. 110)
Селяни по жайворонках ворожать на врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони "до Бога летять молитися" - буде врожай на збіжжя. Якщо ж жайворонки летять над землею низько, то це вони "загубили ціп по дорозі" - буде неврожай.
Прилітають веселі граки (Граки - Corvus frugilegus) і відразу ж приступають до побудови своїх гнізд. Звичайно вони вибирають для гніздування високі, рідко ростучі дерева, і на невеличкій площі поселяється кілька сотень, а то й тисяч граків. Одна пара в'є гніздо поруч з іншою парою, і при цьому всі разом щось дуже голосно говорять між собою чи, може, сперечаються за "будівельний матеріал", який вони безсовісно крадуть один в одного. У свякому разі граки підіймають такий галас і метушню на деревах, як циган на ярмарку, а звідси і народня загадка: "Дорога розлога, на дубі - ярмарок" (М.Номис. Згадки. Стор. 292. "Укр. нар. припов. таке інше"). Відповідь: граки на деревах.
Вслід за граками летять з вирію дикі гуси (На Україні водиться кілька видів диких гусей, то але найбільш розповсюджений вид - сірі гуси (Anser anser). Від цього виду походять і наші свійські гуси (Anser domesticus). Всі види диких гусей на УКраїні є лише літніми мешканцями, а на зиму відлітають у вирій). Вони починають летіти дуже рано: ще сніг лежить на полях,ще ставки й озера не розмерзаються. Летять вони в цей час табунами, дуже високо і, переважно вночі; їх легше почути, ніж побачити, бо під час лету гуси іноді кричать - перегукуються між собою.
Іноді трапляється так, що гуси летять одинцем або парами - це вони, імовірно, відбилися від своїх табунів. Такі гуси летять значно нижче над землею і переважно вдень. Коли вже зробиться тепліше, розтане сніг на полях, розіллються весняні води, замерехтить перша зелень, - табуни гусей летять низько над землею і час від часу сідають на полях десь поблизу води: відпочити, попоїсти, попливати...
Коли діти побачать вперше на весні диких гусей, то підкидають у гору солому і гукають: "Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров'ячко!" Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку - "щоб курчата водились" (Див. М. Номис. "Укр. приказки, прислівъя и таке инше" 1864).
"У нас, було, як летять дикі гуси з вирію, а діти побачать їх, то гукають: "Гуси, гуси, зв'яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому!" (Запис. від Марфи М-к з с. Надлак на Херсонщині).
"На весні, як тільки на горбках сніг злізе, ми з братом, бувало, бігаємо за село на вигін та виглядаємо гусей, а як побачимо, то гукаємо: "Гуси, гуси, колесом - червоним поясом!" Це щоб вони почули нас і почали кружляти на одному місці" (Запис від І. П. з Київщини).
В цей час летять з вирію і дикі качки.: крякви, чирки, крохалі та чубатий гоголь. Подібно до гусей, качки спочатку летять великими табунами високо над землею, що ще покрита снігом. Але, як тільки розтане сніг і ріки звільняться від льоду, качки летять низько над землею і сідають на ті місця, які їм сподобаються - звичайно на ріки, ставки, озера...
Коли вже льоду на ріках нема і дикі качки з вирію прилетіли, дівчата колись "замовляли" на тепло і на щастя, викликаючи з сухого очерету птаха-гоголя. Ось як розповідає про це добродійка Марія Г-ко (Походить з південних районів Київщини. Село назвати відмовилась):
- Цього я вже сама не робила, а мої мама, було, розказують, що як вони дівували, то оце йдуть ранком з коромислом по воду, стануть над річкою і замовляють...Як гоголь випливе з осоки чи з очерету, то це добре: весілля буде або літо весело пройде, а як не випливе гоголь, то це - казали - доля забарилася".
- А як же вони замовляли?
- Та як? ... оце стануть і говорять: виплинь, гоголю, винеси літо, щастя... Я вже все позабувала, як там вони говорили".
Але замовляння птаха-гоголя відоме в етнографічній літературі (Див. М. Грушевський. "Історія укр. літ." ч. !. Київ-Львів, 1923. Стор.166). Ось воно:
Ой, виплинь, виплинь, гоголю,
Винеси літо з собою,
Винеси літо, літечко,
Зеленеє житечко,
Хрещатенький барвіночок,
Запашний васильочок!
(Існує три види барвінку: малий барвінок (Vinca minor L.), великий барвінок (Vinca major L.) і барвінок трав'янистий (Vinca herbacea W. et K.). Всі ці три види зустрічаються в Україні. Всі види барвінку мають сині квіти (Vinca major іноді зустрічається з білим цвітом) і темнозелене листя, що зберігається і в зимку. За цю свою повсякчасну зеленість барвінок у народній традиції вважається символом вічного кохання та тривалого щастя і вплітається у весільний вінок молодої. Барвінок часто згадується в українських народніх піснях, казках, переказах та заклинаннях. Вживається в народній медицині. Квітка барвінку вважається чародійною і в багатьох інших европейських народів, наприклад, в англійців, голляндців та німців.
Запашний васильок (Ocimum basilikum), рослина з роду губоцвітих, цвіте в липні і на початку серпня. Рослина ця вимагає багато тепла, а тому поширена лише в південних районах України. На Херсонщині - у великій пошані в місцевого населення; там васильок росте і в дикому стані, і плекається у квітниках. Вживається в народній медицині, а добутий пахучий олієць іде на приправу горілки. Часто згадується в народніх піснях).
Раньою весною повертається з вирію і чорногуз (Чорногуз звичайний або білий (Ciconia alba). Хоч і рідко, проте зустрічається на Україні і чорний чорногуз або гайстер (C. niga). Цей останній ніколи не гніздиться поблизу людських осель, а лише в лісах, на високих, міцних деревах. Обидва види чорногузів зимують в Африці та в Індії, прилітають до нас у березні, і відлітають у серпні місяці. Перед подорожжю у вирій чорногузи збираються великими табунами) - великий птах з довгою шиєю і довгими міцними ногами. Коли він летить, а крила його згорнені, то нам здається, що він увесь білий, і тільки його хвіст (гуз) чорний. Коли ж чорногуз випростує свої крила, ми бачимо, що це лише кінці крил та довге покривне пір'я чорне, а хвіст, як і все тіло, білий. Імовірно, що від "чорного гуза" походить і назва птаха. Але крім цієї, загальнопоширеної назви, у різних місцевостях України чорногуз ще має такі назви: боцюн, бусель, бусел(в), бузько, лелека.
Звичайно чорногузи гніздяться по лісах, десь поблизу озера, ріки, болота - там де плодиться багато жаб, які разом з гадюками та вужами є головною поживою для цього птаха. Згадаймо прислів'я: "Ковтнув, як бузько жабу!" і приповідку: "На кожній сіножаті і віл пасеться, і бузько жаби ловить!" (Див. М. Номис. "Укр. приказки, присл. и таке инше". Стор. 154).
Але далеко не всі чорногузи гніздяться по лісах: велика їх частина селиться у близькому сусідстві з людиною і є напівсвійськими птахами. У нас на Україні чорногуз в'є своє гніздо на хаті, клуні або великих днревах - дубі, липі, - що ростуть на подвір'ї чи в саду. Гніздо в'ється не на один рік, а на багато років. Кожної весни, коли пара чорногузів повертається з далекої подорожі, вони лише підправляють своє старе гніздо і там виводять звичайно двоє пташенят.
Старі чорногузи - відважні і розумні птахи, вони не бояться людей до яких звикли. Молоді ж чорногузи, коли вперше прибувають у незнайому їм місцевість, спочатку боязкі, полохливі, завжди насторожені. Але як тільки вони помітять, що люди поклали для них дерев'яне колесо на даху будівлі або на вершині дерева (колесо звичайно буває основою для величезного гнізда чорногуза), то відразу ж догадуються, що це доброзичливе запрошення, і починають будувати гніздо. Розпочавши будівництво, чорногузи вже не бояться людей, якщо - розуміється - люди їх не турбують навмисно.
За народнім віруванням господарство, в якому є гніздо чорногуга, є щасливим (Колись, у доколгоспній Україні, в селах Чернігівщини, Полтавщини, Київщини та Поділля селилося багато чорногузів. Якщо митці малювали селянську хату, то завжди з гніздом чорногуза на даху, бо без кього додатку хата не вважалася типовою українською. Тепер же, у всякому разі перед останьою війною, гніздо чорногуза на селянській хаті стало рідкістю. За нашим спостереженням, кількість чорногузів у селах України різко зменшилася після тирдцятих років - тобто після насильницької колективізації і голоду на Україні. Цікаво, чи звернули на те увагу орнітологи України, а якщо звернули, то чим і як вони пояснять зменшення кількости цих корисних птахів?) і забезпеченням від пожежі: "Чорногуз хату від лиха береже" - кажуть селяни на Херсонщині. Руйнувати гніздо цього птаха - великий гріх, та й небезпечно, бо "хто зруйнує гніздо боцюна, у того хата згорить" - кажуть на Поділлі.
Колись на Поділлі, як господар, було, побачить бусла вперше, то простягає до нього шматочок житнього хліба і каже: "Бусел, бусел, на тобі гальвоту, дай мені жита копу!" Цим він закликав урожай на своє поле (Записано в селі Олександрівці, Хмельницького району на Вінничині. У М. Номиса ("Укр. приказки, присл. й таке инше" стор. 7) до цього звичаю є така пимітка: "Примовляє дітвора на Благовіщення, показуючи буслеві свячені хлібці").
Якщо дівчина побачить вперше на весні бусла літаючим, то це знак, що вона буде все літо веселитися; якщо побачить, що бусел ходить або стоїть на ногах, то не матиме великого успіху в своєму дівуванні ціле літо. Найгіршою прикметою для дівчини є те, якщо вона побачить вперше на весні сидячого бусла: "сидітиме ще довго в дівках" (В селі Кордишівці на Вінничині).
"... Як були ми ще дітьми, то на весні, бувало, побачимо лелеку, коли вона летить і головою крутить - то в один бік, то в другий: свого гнізда шукає. Ми махаємо руками і кричимо їй: "Лелеко, лелеко, - до соени далеко, а де твої яйця?!" - А вона ніби відповідає нам: "На бару!" - Тоді кожен з нас кричить: "Я яєчка зберу, а кубельце потовчу!" - Буває так, що птах почне кружляти вгорі над нами: літає колами, а нам здається, що це він нас просить, щоб ми його яєць не брали..." (З оповіді Свирида Галушки. Між іншим, слід відмітити, що чорногуз не видає ніяких звуків, крім хрипкого шипіння; але своїм довгим дзьобом він досить голосно і виразно стукотить).
На Херсонщині діти, побачивши на весні чорногуза, співають (точніше - вигукують) пісеньку:
Чорногуз, дядьку,
Зроби мені хатку
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
А на Київщині про чорногуза і горобця співають жартівливу пісеньку:
А горобець впився, з чорногузом бився,
Як ударив чорногуза, чорногуз звалився!
(Чубинський. Т. V., стор. 1124)
На Чернігівщині, якщо хочуть висловити співчуття нещасливому мандрівникові, то кажуть: "Облітав, сердега, море й землю, як лелека!" (Б. Грінченко. Словник, т.ІІ, 1907).
В середній смузі України маленька жвава пташка ремез (Ремез (Remiz, Aegithalus, Authoscopus) - рід синиць. Дрібна пташка з гострим, довгастим дзьобом, з довгими закругленими крильми та коротким хвостом. Гніздо ремеза - це по-мистецькому вив'язаний м'який кошик з боковим вхідним отвором. Гніздо справді нагадує рукавичку, що причеплена до гіллячки і висить над водою. В побудові гнізда бере участь не тільки самичка, але й самець) перша починає вити на весні своє гніздо. На Київщині селяни кажуть, що саме в день Обретіння, коли інші птахи тільки починають летіти з вирію, ремез уже в'є своє гніздо-рукавичку. Ремезова "рукавичка" звичайно висить на тоненькій галузці верболозу, що похилився над водою: річкою, або ставком.
На весні дівчата співають про ремеза таку пісню:
Ой, ремезе, ремезоньку,
Не вий гнізда на льодоньку;
Буде льодок розтавати,
Твоє гніздо забирати.
Увий собі в темнім лісі,
В темнім лісі, на орісі:
Будуть оріх оббирати,
Твоє гніздо оглядати...
Ось так дівчата радять ремезові горіх, а потім явір і сосну, але в кожнім дереві знаходять якусь невигоду, і нарешті радять таке:
Увий собі у дівиці,
У дівиці, у світлиці,
Там їй будеш приспівати,
Будеш її звеселяти...
(Потебня, а за ним і М. Грушевський, в пісні про ремеза вбачають паралелю до парубка, якому радять в одній з різдвяних колядок не ставити світлоньки ні у кого, тільки у милої. Див. М. Грушевський, "Історія української літератури", ч. 1., Київ-Львів, 1923. Стор.167).
Цими словами пісня робить натяк на тих дівчат, що зустрічають весну самітніми, без пари, їх - мовляв - немає кому розважати, то хай хоч ремез потішить засмучених дівчат своєю піснею.
Пісня про ремеза імовірно була колись дівочою веснянкою, а в пізніші часи перейшла до різдвяного циклу, як величальна пісня для дівчини.