Магдебурзьке право
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Магдебурзьке право
Магдебурзьке право в Україні
Магдебурзьке право - феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи, стало символом феодального міського самоврядування.
Загалом у відносно завершеному вигляді Магдебурзьке право склалося у XIII ст. і поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а згодом - разом з німецькою колонізацією - на Східну Прусію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до Білорусі та України.
В Україні Магдебурзьке право поширилося у XIV-XV ст. Відповідно до цього права всі міста України поділялися на 3 категорії. До першої належали міста, що отримали Магдебурзьке право від литовських князів, польських та угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. Раніше інших Магдебурзьке право було надано містам Закарпатської України, яка на той час входила до складу Угорщини. Вже з 1329 року Магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів, а згодом - Сянок, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Кременець, Житомир, Мукачеве, Київ. До другої категорії входили міста, які отримали Магдебурзьке право від їх власників. Так, князі Вишневецькі у XVI ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам. До третьої категорії належали міста, яким Магдебурзьке право було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави. У 1752 році Магдебурзьке право було даровано гетьманом Розумовським Полтаві, 1758 - Новгороду-Сіверському. До кінця XVIII ст. Магдебурзьке право одержали майже всі міста Лівобережної України. Грамоти гетьманів переважно підтверджували права міст України на самоврядування, які вони отримали ще під литовським та польським пануванням.
За рівнем панування міста України поділялися на магістратські та ратушні. Магістратське самоврядування було більш самостійним. Ратушу, як орган міського самоврядування, у кінці XVIII ст. мали майже всі міста лівобережної України.
Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, який мав свої органи самоврядування. Таким органом у великих містах була міська рада (магістрат), що, як правило, складався із війта, його помічників (бурмістрів) і двох колегій – ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), яких обирало міщанське населення.
Жителі міст, які мали Магдебурзьке право, були юридично вільними. Вони виконували як загальнодержавні повинності, так і ті, що визначала міська влада. Магдебурзьке право звільняло місто не лише від судової, а й від адміністративної влади власника, на землі якого це місто знаходилось. Міщани звільнялися від усіх повинностей на користь власника. Із загальнодержавних повинностей головною була військова.
Джерелами чинного Магдебурзького права на Україні були збірки міського права польських юристів, збірки хмельницького права П.Кущевича (1623), а також підручні правничі книги, складені юристами Гетьманщини.
http://uateka.com/uk/article/society/heritage/1287
Магдебурзьке право - феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи, стало символом феодального міського самоврядування.
Загалом у відносно завершеному вигляді Магдебурзьке право склалося у XIII ст. і поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а згодом - разом з німецькою колонізацією - на Східну Прусію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до Білорусі та України.
В Україні Магдебурзьке право поширилося у XIV-XV ст. Відповідно до цього права всі міста України поділялися на 3 категорії. До першої належали міста, що отримали Магдебурзьке право від литовських князів, польських та угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. Раніше інших Магдебурзьке право було надано містам Закарпатської України, яка на той час входила до складу Угорщини. Вже з 1329 року Магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів, а згодом - Сянок, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Кременець, Житомир, Мукачеве, Київ. До другої категорії входили міста, які отримали Магдебурзьке право від їх власників. Так, князі Вишневецькі у XVI ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам. До третьої категорії належали міста, яким Магдебурзьке право було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави. У 1752 році Магдебурзьке право було даровано гетьманом Розумовським Полтаві, 1758 - Новгороду-Сіверському. До кінця XVIII ст. Магдебурзьке право одержали майже всі міста Лівобережної України. Грамоти гетьманів переважно підтверджували права міст України на самоврядування, які вони отримали ще під литовським та польським пануванням.
За рівнем панування міста України поділялися на магістратські та ратушні. Магістратське самоврядування було більш самостійним. Ратушу, як орган міського самоврядування, у кінці XVIII ст. мали майже всі міста лівобережної України.
Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, який мав свої органи самоврядування. Таким органом у великих містах була міська рада (магістрат), що, як правило, складався із війта, його помічників (бурмістрів) і двох колегій – ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), яких обирало міщанське населення.
Жителі міст, які мали Магдебурзьке право, були юридично вільними. Вони виконували як загальнодержавні повинності, так і ті, що визначала міська влада. Магдебурзьке право звільняло місто не лише від судової, а й від адміністративної влади власника, на землі якого це місто знаходилось. Міщани звільнялися від усіх повинностей на користь власника. Із загальнодержавних повинностей головною була військова.
Джерелами чинного Магдебурзького права на Україні були збірки міського права польських юристів, збірки хмельницького права П.Кущевича (1623), а також підручні правничі книги, складені юристами Гетьманщини.
http://uateka.com/uk/article/society/heritage/1287
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Магдебурзьке право
МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО — найбільш поширений у містах Центрально-Сх. Європи варіант нім. права (лат. Ius theuthonicum), що виник у 12 ст. в м. Магдебург (Німеччина). Незалежно від терену свого побутування, це право означало: міську автономію для нових поселенців (колоністів), міське самоврядування з власним судочинством, що здійснювалося через виборні органи — раду (див. Рада міська за магдебурзьким правом) і лаву або дідичного війта, спадкоємне і відчужувальне право на міську нерухомість на певних умовах, постійний чинш як феод. ренту, свободу вибору занять (у сфері торгівлі або ремеслі). Джерелом М.п. був привілей архієпископа Віхмана (1188), а також правові повчання лавників — шефенів (нім. Schoeffen) з м. Магдебург. Їх доповнив звід саксонського права «Саксонське дзеркало» (лат. Speculum Saxonum), написаний бл. 1233 Ейке фон Репковим. Від серед. 13 ст. осн. джерелом М.п. вважався «Вайхбільд» (нім. Weichbild).
http://history.org.ua/?termin=Magdeburzke_pravo
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Магдебурзьке право
Споріднена тема "Хто такі міщани" http://ukrgenealogy.com.ua/viewtopic.php?f=104&t=830
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Магдебурзьке право
ЛОКАЦІЯ – вживаний в історико-правовій та істор. літературі термін для означення дій та документів (локаційних привілеїв) з надання населеним пунктам магдебурзького права й ін. різновидів нім. права. У польс. джерелах цей термін вживається щодо документів, у яких йдеться про: а) заснування міста або села на ще не заселеній території, на т. зв. сирому корчуванні; б) заснування міста на території вже існуючого села; в) реорганізацію населеного пункту після переведення його з польс. права на німецьке. Лат. слова "locatio" та "locare" в середні віки перекладалися на польс. мову: 1) стосовно речей – як: а) поставити, збудувати, закласти, заселити, скласти, сплатити; б) запровадити, наймати, відбувати засідання суду, надати тощо; 2) стосовно людей – заселити, обрати, передати до суду. Приблизно такими ж є переклади цих слів і в латино-нім. словниках. У правовому контексті термін "локація" деякі нім. дослідники, зокрема Р.Коебнер, тлумачать як заснування міста на "сирому корчуванні" або надання селу статусу міста. Деякі польс. науковці, напр. С.Курась, локацією називають надання нім. права старому господарсько-екон. центру. Від 2-ї пол. 12 ст. в нім. літературі термін "locare" застосовували до міст і сіл Центрально-Сх. Європи, які здійснювали самоврядування за нім. правом.
Зазвичай локаційні привілеї містять 4 осн. положення, а саме: 1) про переведення з польс. права на німецьке (у більшості локаційних привілеїв про надання польс. та укр. містам магдебурзького права наголошується, що ці міста переводять із польс. або рус. права на нім. – магдебурзьке – право); 2) про звільнення від судів польс. права; 3) щодо визначення юрисдикції нім. права; 4) щодо надання війтам та солтисам їхніх посад.
Сучасні науковці розділяють: 1) правову Л.; 2) просторову Л. (організацію міськ. самоврядування).
Правова Л. була одноразовим актом і реалізовувалася через видання відповідного локаційного привілею. Вона вважалася правовою основою заснування міста. Такий локаційний привілей, однак, міг бути виданий на різних етапах утворення міста. У Галичині локаційні привілеї на магдебурзьке право отримували здебільшого вже сформовані населені пункти. На українських землях у складі Великого князівства Литовського, зокрема на Волині, значну кількість локаційних привілеїв надано або новоутвореним містам, або містам, що виникли на місці сіл. Для багатьох із цих населених пунктів (зокрема, для Берестечка, Дорогостая, Жуків, Ляшків) локаційний привілей ставав першою письмовою згадкою про них.
Просторова локація стосувалася соціально-екон. розвитку населеного пункту і мала значну тривалість.
Деякі дослідники (зокрема С.Соханевич) розрізняють 2 стадії локації: а) встановлення посади війта та б) надання магдебурзького права.
Право на заснування міста належало монархові. На укр. землях у кожному випадку Л. населеного пункту монарх надавав власникові населеного пункту привілей з магдебурзьким правом та вилучав цей населений пункт з-під влади рус. й польс. права. Після отримання такого локаційного привілею (правова Л.) власник населеного пункту укладав угоду з війтом цього населеного пункту (просторова Л.). Згодом процес Л. було частково спрощено. За погодженням з монархом власник спочатку здійснював просторову Л., а пізніше отримував відповідний привілей щодо правової Л. Монарх міг також надати власникові ген. локаційний привілей, що стосувався всіх населених пунктів на визначеній території. Локаційними вважалися і привілеї, видані зі згоди короля власниками населених пунктів – магнатами, шляхтою, духовенством.
Населеним пунктам, що безпосередньо належали монархам, зазвичай видавали лише один локаційний привілей, такий привілей водночас встановлював і правову, і просторову Л.
Деякі дослідники (зокрема Т.Гошко) вважають, що всі локаційні привілеї укр. містам можна розділити на 7 груп: 1) королів. привілеї містам на магдебурзьке право; 2) привілеї власникам приватних міст на магдебурзьке право та королів. грамоти із підтвердженням їх правомірності; 3) привілеї окремим особам на війтівство; 4) привілеї, внаслідок яких уже в межах запровадженого самоврядування уточнювалися взаємини міщан з ін. категоріями міських мешканців, представниками держ. та місц. управління, церквою; 5) грамоти, що розширювали спектр дарованих міщанам привілеїв; 6) привілеї, які підтверджували магдебургію; 7) привілеї, що компенсували втрати місц. влади через використання норм магдебурзького права.
Деякі дослідники (зокрема М.П.Ковальський) класифікують документи, надані укр. містам, таким чином: 1) локаційні грамоти (дозволи на заснування міст і містечок у населених раніше місцях або на перетворення невеликих поселень і сіл на міста з наданням їм привілеїв на ярмарки й торги); 2) привілеї містам та містечкам на ярмарки та торги; 3) грамоти на надання містам магдебурзького права (магдебурзькі грамоти); 4) локації, ревізії, описи міст та містечок; 5) цехові статути (див. Цехи); 6) декрети, скарги, протекції та ін. приватно-правові акти. Ця класифікація, однак, стосується лише самоврядування укр. міст у складі ВКЛ, Корони Польської й Речі Посполитої (вона не поширюється на локаційні привілеї укр. містам у складі Гетьманщини і Російської імперії). Крім того, існували особливості надання магдебурзького права укр. селам Галичини.
Локаційний привілей у багатьох випадках із точністю до дня встановлював початок функціонування міста. Цей день вважався днем народження міста (це заохочувало власників населених пунктів, які ставали тепер "засновниками міста", отримувати локаційні привілеї).
При наданні магдебурзького права траплялися випадки видачі містам повторних локаційних привілеїв. На думку дослідників, це засвідчує тривалість і складність локаційних процесів. Це могло бути пов'язано з: а) підвищеною увагою до особи, а не до інституції; б) нормою магдебурзького права, за якою документ, що не був реалізований у життя впродовж 10 років, утрачав чинність; в) невдачею попередньої Л. через несприятливі обставини.
Польс. дослідник К.Бучек вказує також на те, що видання квазілокаційних привілеїв могло бути пов'язане з приховуванням оригіналів привілеїв від спадкових війтів.
На укр. землях у складі ВКЛ, Корони Польської та Речі Посполитої, як і на польс., литов. і білорус. територіях, існувала практика кількаразового підтвердження локаційних привілеїв кожним наступним керівником держави (зокрема, Львів отримував підтверджувальні привілеї на магдебурзьке право, які розширювали його пільги та привілеї, 1413, 1419, 1431, 1513, 1535, 1571, 1630). Ця практика збереглася і після входження України до складу Рос. д-ви, а згодом – Рос. імперії.
У випадку, коли місто втрачало локаційний привілей (оригінал), кер-во міста намагалося отримати новий привілей. Від 16 ст. діяла спец. комісія, затверджена королем, що розглядала питання втрати містами локаційних привілеїв. Лише після її висновків король видавав нові привілеї.
Локаційні привілеї укладали за визначеним формуляром (шаблоном). Структурно вони мали 3 осн. частини: протокол (сюди входили інтуляція й інскрипція), текст (оренда, промульгація, нарація, диспозиція, корроборація), есхатокол (тестація, субскрипція, латум, апрекація).
Важливою складовою локаційних привілеїв було звільнення населених пунктів від сплати мит, окремих податків і зборів. Цьому сприяла конституція сеймова від 22 квітня 1598 (див. Конституції сеймові), згідно з нею, всі новоутворені міста звільнялися від сплати податків на 8 років. Осн. частина змісту локаційних привілеїв стосувалася забезпечення інтересів власника, функціонування осн. галузей міської економіки та врегулювання взаємостосунків між власником і мешканцями міської громади. У первинних локаційних привілеях досить мало міститься інформації про устрій міст (у наступних привілеях її обсяг збільшувався).
Укр. міста звільняли від сплати податків, зборів та мита після турецько-татар. нападів чи пожеж.
Значна кількість локаційних привілеїв стосувалася надання містам права на проведення торгів і ярмарків, які були осн. джерелами підвищення їх соціально-екон. статусу. В привілеях для великих міст, зокрема Львова, Самбора, йшлося про надання їм права складу. У локаційних привілеях містилася також інформація про розширення території міст і надання їх мешканцям земельних ділянок за містом. Часто локаційні привілеї описували діяльність і повноваження органів місц. самоврядування: війта, радників, бурмистрів, лавників та ін.
Тексти Л.п. відомі за записами у книгах Литовської метрики. Вони мають характерні заголовки: "функція містечка", "осада містечка", "вольность на заснування міста", "лист осади містечка". Деякі з них опубліковані. Зокрема, в збірнику "Архив Юго-Западной России" є тексти локаційних привілеїв на заснування: Чуднова (1507), Звягеля (1519), Черняхова (1529), Ухабної, Городища (обидва 1541), Берестечка (1547), Литина, Янева (обидва 1578), Переяслава (1585), Чигирина, Іскоростеня (обидва 1589), Олександріва, Богуслава (обидва 1591), Нових Вишківців (1592), Михайлова (1597), Костюківщизни (1601), Бобровниці (1602), Бикова (1605).
Кобилецький М.М.
Зазвичай локаційні привілеї містять 4 осн. положення, а саме: 1) про переведення з польс. права на німецьке (у більшості локаційних привілеїв про надання польс. та укр. містам магдебурзького права наголошується, що ці міста переводять із польс. або рус. права на нім. – магдебурзьке – право); 2) про звільнення від судів польс. права; 3) щодо визначення юрисдикції нім. права; 4) щодо надання війтам та солтисам їхніх посад.
Сучасні науковці розділяють: 1) правову Л.; 2) просторову Л. (організацію міськ. самоврядування).
Правова Л. була одноразовим актом і реалізовувалася через видання відповідного локаційного привілею. Вона вважалася правовою основою заснування міста. Такий локаційний привілей, однак, міг бути виданий на різних етапах утворення міста. У Галичині локаційні привілеї на магдебурзьке право отримували здебільшого вже сформовані населені пункти. На українських землях у складі Великого князівства Литовського, зокрема на Волині, значну кількість локаційних привілеїв надано або новоутвореним містам, або містам, що виникли на місці сіл. Для багатьох із цих населених пунктів (зокрема, для Берестечка, Дорогостая, Жуків, Ляшків) локаційний привілей ставав першою письмовою згадкою про них.
Просторова локація стосувалася соціально-екон. розвитку населеного пункту і мала значну тривалість.
Деякі дослідники (зокрема С.Соханевич) розрізняють 2 стадії локації: а) встановлення посади війта та б) надання магдебурзького права.
Право на заснування міста належало монархові. На укр. землях у кожному випадку Л. населеного пункту монарх надавав власникові населеного пункту привілей з магдебурзьким правом та вилучав цей населений пункт з-під влади рус. й польс. права. Після отримання такого локаційного привілею (правова Л.) власник населеного пункту укладав угоду з війтом цього населеного пункту (просторова Л.). Згодом процес Л. було частково спрощено. За погодженням з монархом власник спочатку здійснював просторову Л., а пізніше отримував відповідний привілей щодо правової Л. Монарх міг також надати власникові ген. локаційний привілей, що стосувався всіх населених пунктів на визначеній території. Локаційними вважалися і привілеї, видані зі згоди короля власниками населених пунктів – магнатами, шляхтою, духовенством.
Населеним пунктам, що безпосередньо належали монархам, зазвичай видавали лише один локаційний привілей, такий привілей водночас встановлював і правову, і просторову Л.
Деякі дослідники (зокрема Т.Гошко) вважають, що всі локаційні привілеї укр. містам можна розділити на 7 груп: 1) королів. привілеї містам на магдебурзьке право; 2) привілеї власникам приватних міст на магдебурзьке право та королів. грамоти із підтвердженням їх правомірності; 3) привілеї окремим особам на війтівство; 4) привілеї, внаслідок яких уже в межах запровадженого самоврядування уточнювалися взаємини міщан з ін. категоріями міських мешканців, представниками держ. та місц. управління, церквою; 5) грамоти, що розширювали спектр дарованих міщанам привілеїв; 6) привілеї, які підтверджували магдебургію; 7) привілеї, що компенсували втрати місц. влади через використання норм магдебурзького права.
Деякі дослідники (зокрема М.П.Ковальський) класифікують документи, надані укр. містам, таким чином: 1) локаційні грамоти (дозволи на заснування міст і містечок у населених раніше місцях або на перетворення невеликих поселень і сіл на міста з наданням їм привілеїв на ярмарки й торги); 2) привілеї містам та містечкам на ярмарки та торги; 3) грамоти на надання містам магдебурзького права (магдебурзькі грамоти); 4) локації, ревізії, описи міст та містечок; 5) цехові статути (див. Цехи); 6) декрети, скарги, протекції та ін. приватно-правові акти. Ця класифікація, однак, стосується лише самоврядування укр. міст у складі ВКЛ, Корони Польської й Речі Посполитої (вона не поширюється на локаційні привілеї укр. містам у складі Гетьманщини і Російської імперії). Крім того, існували особливості надання магдебурзького права укр. селам Галичини.
Локаційний привілей у багатьох випадках із точністю до дня встановлював початок функціонування міста. Цей день вважався днем народження міста (це заохочувало власників населених пунктів, які ставали тепер "засновниками міста", отримувати локаційні привілеї).
При наданні магдебурзького права траплялися випадки видачі містам повторних локаційних привілеїв. На думку дослідників, це засвідчує тривалість і складність локаційних процесів. Це могло бути пов'язано з: а) підвищеною увагою до особи, а не до інституції; б) нормою магдебурзького права, за якою документ, що не був реалізований у життя впродовж 10 років, утрачав чинність; в) невдачею попередньої Л. через несприятливі обставини.
Польс. дослідник К.Бучек вказує також на те, що видання квазілокаційних привілеїв могло бути пов'язане з приховуванням оригіналів привілеїв від спадкових війтів.
На укр. землях у складі ВКЛ, Корони Польської та Речі Посполитої, як і на польс., литов. і білорус. територіях, існувала практика кількаразового підтвердження локаційних привілеїв кожним наступним керівником держави (зокрема, Львів отримував підтверджувальні привілеї на магдебурзьке право, які розширювали його пільги та привілеї, 1413, 1419, 1431, 1513, 1535, 1571, 1630). Ця практика збереглася і після входження України до складу Рос. д-ви, а згодом – Рос. імперії.
У випадку, коли місто втрачало локаційний привілей (оригінал), кер-во міста намагалося отримати новий привілей. Від 16 ст. діяла спец. комісія, затверджена королем, що розглядала питання втрати містами локаційних привілеїв. Лише після її висновків король видавав нові привілеї.
Локаційні привілеї укладали за визначеним формуляром (шаблоном). Структурно вони мали 3 осн. частини: протокол (сюди входили інтуляція й інскрипція), текст (оренда, промульгація, нарація, диспозиція, корроборація), есхатокол (тестація, субскрипція, латум, апрекація).
Важливою складовою локаційних привілеїв було звільнення населених пунктів від сплати мит, окремих податків і зборів. Цьому сприяла конституція сеймова від 22 квітня 1598 (див. Конституції сеймові), згідно з нею, всі новоутворені міста звільнялися від сплати податків на 8 років. Осн. частина змісту локаційних привілеїв стосувалася забезпечення інтересів власника, функціонування осн. галузей міської економіки та врегулювання взаємостосунків між власником і мешканцями міської громади. У первинних локаційних привілеях досить мало міститься інформації про устрій міст (у наступних привілеях її обсяг збільшувався).
Укр. міста звільняли від сплати податків, зборів та мита після турецько-татар. нападів чи пожеж.
Значна кількість локаційних привілеїв стосувалася надання містам права на проведення торгів і ярмарків, які були осн. джерелами підвищення їх соціально-екон. статусу. В привілеях для великих міст, зокрема Львова, Самбора, йшлося про надання їм права складу. У локаційних привілеях містилася також інформація про розширення території міст і надання їх мешканцям земельних ділянок за містом. Часто локаційні привілеї описували діяльність і повноваження органів місц. самоврядування: війта, радників, бурмистрів, лавників та ін.
Тексти Л.п. відомі за записами у книгах Литовської метрики. Вони мають характерні заголовки: "функція містечка", "осада містечка", "вольность на заснування міста", "лист осади містечка". Деякі з них опубліковані. Зокрема, в збірнику "Архив Юго-Западной России" є тексти локаційних привілеїв на заснування: Чуднова (1507), Звягеля (1519), Черняхова (1529), Ухабної, Городища (обидва 1541), Берестечка (1547), Литина, Янева (обидва 1578), Переяслава (1585), Чигирина, Іскоростеня (обидва 1589), Олександріва, Богуслава (обидва 1591), Нових Вишківців (1592), Михайлова (1597), Костюківщизни (1601), Бобровниці (1602), Бикова (1605).
Кобилецький М.М.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Магдебурзьке право
ХЕЛМІНСЬКЕ ПРАВО, кульмське, або кульменське право (Jus Culmense, Kulmer Recht, pravo chełmińskie) — різновид магдебурзького права. Назву свою отримало від прусського міста, яке мало польс. назву Хелмно (Chełmno) і німецьку Кульм (Kulm; нині це м. Хелмно Куявсько-Помор. воєводства, Польща).
Виникло в процесі утвердження Тевтонського ордену на землях Пруссії як засіб правового регулювання стосунків ордену з колоністами та відносин станів між собою. Згодом Х.п. поширилося на нові орденські території в Прибалтиці та Польщі. Занепад д-ви Тевтонського ордену, втрата захоплених територій, виокремлення після 2-го Торунського миру 1466 підвладної Польщі Королів. Пруссії та підвладної ордену Князівської Пруссії не припинили, а посилили поширення Х.п. Загалом упродовж 13—18 ст. Х.п. було надане 52 містам у Князівській Пруссії та 41 місту в Королів. Пруссії. На ін. етнічних польс. землях його одержали понад 100 міст, на етнічних литов. землях — 4 міста. На межі 14—15 ст. Х.п. було надане 18 містам Підляшшя і Волині.
Відповідні привілеї давали містам право на самоврядування і власне судочинство за прикладом м. Хелмно, яке для таких міст ставало "старшим" ("материнським") містом з питань застосування Х.п. Міська ж рада Хелмно набувала статусу вищої апеляційної інстанції для всіх судів, котрі користувалися Х.п. В окремих випадках при наданні Х.п. давалася вказівка на використання за зразок ін. прусських міст. Так, м. Мукободи (нині с. Мокободи Седлецького воєводства, Польща) 1496 отримало Х.п. на зразок Варшави. Статус вищого апеляційного суду Х.п. згодом, крім Хелмно, мали також Торунь (нині місто Куявсько-Помор. воєводства, Польща) і Кенігсберг (нині м. Калінінград, РФ). Лише ради цих міст, а також міська рада Гданська (нині місто Помор. воєводства, Польща) мали право напряму звертатися за роз’ясненнями до Магдебурга (Німеччина).
Особливістю Х.п. було поширення його не лише на міщан, а й на шляхтичів та селян, що привело до появи хелмінського земського права і хелмінського сільс. права. Здебільшого це відбувалося через застосування Х.п. відповідними судами. Окрім того, на основі Х.п. відбувалася локація окремих сіл Пруссії, Польщі та України (як правило, на вперше освоєних територіях).
Виникло в процесі утвердження Тевтонського ордену на землях Пруссії як засіб правового регулювання стосунків ордену з колоністами та відносин станів між собою. Згодом Х.п. поширилося на нові орденські території в Прибалтиці та Польщі. Занепад д-ви Тевтонського ордену, втрата захоплених територій, виокремлення після 2-го Торунського миру 1466 підвладної Польщі Королів. Пруссії та підвладної ордену Князівської Пруссії не припинили, а посилили поширення Х.п. Загалом упродовж 13—18 ст. Х.п. було надане 52 містам у Князівській Пруссії та 41 місту в Королів. Пруссії. На ін. етнічних польс. землях його одержали понад 100 міст, на етнічних литов. землях — 4 міста. На межі 14—15 ст. Х.п. було надане 18 містам Підляшшя і Волині.
Відповідні привілеї давали містам право на самоврядування і власне судочинство за прикладом м. Хелмно, яке для таких міст ставало "старшим" ("материнським") містом з питань застосування Х.п. Міська ж рада Хелмно набувала статусу вищої апеляційної інстанції для всіх судів, котрі користувалися Х.п. В окремих випадках при наданні Х.п. давалася вказівка на використання за зразок ін. прусських міст. Так, м. Мукободи (нині с. Мокободи Седлецького воєводства, Польща) 1496 отримало Х.п. на зразок Варшави. Статус вищого апеляційного суду Х.п. згодом, крім Хелмно, мали також Торунь (нині місто Куявсько-Помор. воєводства, Польща) і Кенігсберг (нині м. Калінінград, РФ). Лише ради цих міст, а також міська рада Гданська (нині місто Помор. воєводства, Польща) мали право напряму звертатися за роз’ясненнями до Магдебурга (Німеччина).
Особливістю Х.п. було поширення його не лише на міщан, а й на шляхтичів та селян, що привело до появи хелмінського земського права і хелмінського сільс. права. Здебільшого це відбувалося через застосування Х.п. відповідними судами. Окрім того, на основі Х.п. відбувалася локація окремих сіл Пруссії, Польщі та України (як правило, на вперше освоєних територіях).
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей